Issuu on Google+


К У Л Ь Т У Р А

Якщо ти не можеш довіряти власним інстинктам, значить не маєш таланту 23 ЛИПНЯ ЗАВЕРШИВСЯ ІІ ОДЕСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ. ЖУРІ ОЧОЛИВ ПОЛЬСЬКИЙ АКТОР ТА РЕЖИСЕР ЄЖИ ШТУР, ВІДОМИЙ УКРАЇНЦЯМ ЗА РОЛЯМИ ГАНГСТЕРА ПОЛЛАКА У ФІЛЬМІ ”ДЕЖА ВЮ” ТА ГЕНЕРАЛА ІВОЛГІНА У ”ДАУН ХАУСІ”. ПРИЗ ЗА НАЙКРАЩУ РЕЖИСУРУ ВІДДАЛИ БЕЛЬГІЙЦЮ ОЛІАСУ БАРКО ЗА СТРІЧКУ ”ВБИЙТЕ МЕНЕ, БУДЬ ЛАСКА”. НАЙКРАЩИМ ФІЛЬМОМ ВИЗНАЛИ ”ДІВЧИСЬКО” ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕЖИСЕРКИ СЕЛІН Ш’ЯММИ. УКРАЇНСЬКА КАРТИНА КОНКУРСНОЇ ПРОГРАМИ ”БЕС ПОР NO” ОЛЕКСАНДРА ШАПІРО НЕ ОТРИМАЛА ЖОДНОЇ НАГОРОДИ. ЗА ДЕВ’ЯТЬ ДНІВ ФЕСТИВАЛЬ ВІДВІДАЛИ 70 ТИСЯЧ ГЛЯДАЧІВ

Із глядачем треба розмовляти, інакше він перетворюється на дебіла СЕРГІЙ СОЛОВЙОВ, 66 РОКІВ, КІНОРЕЖИСЕР ЗАКІНЧИВ РЕЖИСЕРСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВДІКУ, ДЕ ЗАРАЗ ВИКЛАДАЄ. 1981-ГО ТА 1987-ГО БУВ ЧЛЕНОМ ЖУРІ ВЕНЕЦІЙСЬКОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ. В ОДЕСІ ПОКАЗАВ ФІЛЬМ ”АННА КАРЕНІНА” 2007-ГО. КОШТИ НА ЕКРАНІЗАЦІЮ ЗБИРАВ 15 РОКІВ. У РОЛІ АННИ ЗНЯВ КОЛИШНЮ ДРУЖИНУ ТЕТЯНУ ДРУБІЧ

інфернальним ідіотизмом. Ми зробили їх такими своїми руками.

Товаришую з Річардом Гіром. Коли той дізнався, що я планую екранізувати ”Анну Кареніну”, сказав: ”Будь дуже обережний і серйозний. 99,9 відсотків голлівудських акторок мріють зіграти Анну. Жодна з них Толстого не читала, але кожна знає, що наприкінці там щось таке про паровоз”.

МОЛОДЬ ЗАРАЗ – ЦЕ ПАРНОКОПИТІ ТВАРИНИ, ЯКІ ЗАМІСТЬ НАШОГО ФІЛЬМУ ”ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ” ХОЧУТЬ ДИВИТИСЯ АМЕРИКАНСЬКИЙ ”ЛЕТЯТЬ ПЕЛІКАНИ”

Стрічка ”Анна Кареніна” – пам’ять про мою дружбу з Олегом Янковським та Сашком Абдуловим. На початку зйомок обоє були в чудовій формі. Не готовий зрозуміти того, що сталося потім. Спочатку дізналися, що Сашко хворий на рак. Коли Таня Друбіч сказала, що від тієї ж хвороби помирає Олег, – не повірив. Як та сама біда могла вдарити по нас двічі?

Педагог із мене нікудишній, я – вампір, ходжу тільки аби зі студентів крові попити. Раніше режисуру вважали чоловічою професією. Зараз до ВДІКу вступають самі дівчата. Їх так багато, що я жартома запропонував відбирати їх на курс за зовнішніми даними. Учу своїх студентів бути глядачами. Вони мають зрозуміти, що кіно існує не тільки для того, щоб витягати із кишені по 300 рублів на тиждень.

Вимоги, що зараз існують у кіно, не відповідають вимогам здорового глузду. Якось у ВДІКу зібралися найкращі продюсери Росії, аби сказати нам, викладачам, що ми погано вчимо студентів. Мовляв, не випускаємо проМолодь зараз – виняткової сірості й тупості. фесіоналів, які можуть за одну зміну зняти сеЦе парнокопиті тварини, які жеруть попкорн рію серіалу. І тут заходить режисер Марлен Хуциєв. Йому пояснили суть зібрання, він обвів і замість нашого фільму ”Летять журавлі” продюсерів поглядом і сказав: ”А ви розумієте, хочуть дивитися американський ”Летять що ви – вороги народу? І народ вам за це обопелікани”. Один зі студентів запитав мене, в’язково відплатить”. хто такий Шук шин. Молодь приголомшує 18

!"#$%&'(&)**+++",

К Р А Ї Н А

№ 2 9 ( 8 2 )

5

С Е Р П Н Я

Продюсерське кіно в Росії – це новомодна вигадка. Уявіть, що продюсер заходить на знімальний майданчик до Андрія Тарковського та розповідає йому, де має бути камера і якого актора знімати. Живо уявляю собі фізичну розправу, яку вчинив би Тарковський, – вбив би того продюсера, і ніколи про це не шкодував би. Продюсери вважають, що знають потреби народу. А режисер, за їхньою логікою, має глядачеві догодити. Але мистецтво намагається вдовольнити сподівання Бога, а не народу. Глядача не треба обслуговувати. Із ним треба розмовляти, інакше він перетворюється на дебіла. Якось на Венеційському фестивалі подивився збоку на свою тусівку – режисер Бернардо Бертолуччі, оператор Вітторіо Стораро, режисер Мікеланджело Антоніоні та сценарист Тоніно Гуерра. Кажу їм: ”Ні фіга собі компанія, давайте сфотографуємося разом!” Бертолуччі дав назву знімку: ”Реліктові бойові слони, які нікому не потрібні”. Це – трагедія кінематографа, який вирішив обслуговувати населення. У 1980-х були популярні індійські фільми. Вирішив зняти кіно за цією моделлю: поганий літній чоловік спокушає дівчину, вбиває її молодого коханого. Але була проблема: в індійських картинах багато співали й танцювали. Мені порадили: їдь у Ленінград, там співають і танцюють. Так я познайомився з Борею Гребенщиковим, Віктором Цоєм, зняв фільм ”Асса”. Потім виявилося, що я – великий прозорливий художник, який передчував зміни. Ні хріна я не передчував!

2 0 1 1

-.(-/(.-""+++."0120.3


Ф О ТО Н А Д А Н О П РЕ С - С Л УЖ Б О Ю К І Н О ФЕ С ТИ В А Л Ю

К У Л Ь Т У Р А

Відкривали й закривали Одеський кінофестиваль у Оперному театрі. Стрічки демонстрували в міських кінотеатрах, на Одеській кіностудії та просто неба на Потьомкінських сходах і Ланжеронівському узвозі

Треба вміти пояснити акторам, як висадитися на Місяці без космічного корабля ДЖОН МАЛКОВИЧ, 57 РОКІВ, РЕЖИСЕР, АКТОР, ПРОДЮСЕР ВИВЧАВ ЕКОЛОГІЮ В УНІВЕРСИТЕТІ СХІДНОГО ІЛЛІНОЙСУ, США. 1976-ГО РАЗОМ ІЗ ДРУЗЯМИ ОРГАНІЗУВАВ ЧИКАЗЬКУ ТРУПУ STEPPENWOLF THEATER, В ЯКІЙ ЗА ДВА РОКИ ДЕБЮТУВАВ НА ПРОФЕСІЙНІЙ СЦЕНІ. 1984-ГО ВПЕРШЕ ЗНЯВСЯ В КІНО – У СТРІЧЦІ ”МІСЦЯ В СЕРЦІ”. ВІДТОДІ ЗІГРАВ ПОНАД 70 КІНОРОЛЕЙ

Я – щасливчик. Отримав так багато можливостей, адже народився в США після Другої світової війни, і в мене біла шкіра. Не підозрював, що хочу бути актором. Зустрічався з дівчиною-актрисою, приходив забирати її з репетицій і відтоді все якось закрутилося. Але досі думаю, ким хочу стати, коли виросту.

Дуже часто насправді близькою стає не та людина, з якою в тебе спільні погляди та інтереси. Наприклад, я знявся у Бернардо Бертолуччі в стрічці ”Під покровом небес” тому, що ми з ним – зовсім різні люди.

НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩО МАЄ ЗНАТИ АКТОР, КОЛИ ПРАЦЮЄ НАД РОЛЛЮ – ЯК ДИВИТЬСЯ НА СВІТ ПЕРСОНАЖ, КОЛИ ПРОКИДАЄТЬСЯ ЗРАНКУ Коли стаєш актором або режисером, можеш по-здоровому позбуватися багатьох емоцій. Найголовніше, що має знати актор, працюючи над роллю, – як дивиться на світ персонаж, коли прокидається зранку.

Театральний актор – це серфінгіст. О сьомійвосьмій вечора виходиш на сцену й чекаєш на хвилю. Більшість акторів помиляються, коли вважають, що хвиля – вони самі. Ми припинили спілкуватися одне з одним. Нещодавно був у Флоренції, де впродовж 4 годин довелося фотографуватися з різними людьми. І жоден не сказав мені: ”Привіт, мене звати так-то, я з Мілана, працюю вчителем у школі”. А мені дуже хочеться поговорити з кимось. Якщо ти не можеш довіряти власним інстинктам, значить не маєш таланту. Більшість режисерів тільки й знають, що кричати: ”Мені не подобається робота камери”. Та вони мають бачити не зображення в камері, а атмосферу сцени. Треба вміти пояснити акторам, як висадитися на Місяці без космічного корабля. 5

!"#$%&'(&)**+++"2

С Е Р П Н Я

2 0 1 1

№ 2 9 ( 8 2 )

К Р А Ї Н А

19

-.(-/(.-""+++."01201-


К У Л Ь Т У Р А

Люди мають дивитися кіно й плакати МИКИТА МИХАЛКОВ, 65 РОКІВ, АКТОР, РЕЖИСЕР, СЦЕНАРИСТ ДЕБЮТУВАВ У КІНО В 14 РОКІВ, ПЕРШИЙ ФІЛЬМ ЗНЯВ У 28. 1994-ГО ЗА КАРТИНУ ”НАТОМЛЕНІ СОНЦЕМ” ОТРИМАВ ОСКАР У НОМІНАЦІЇ ”КРАЩИЙ ІНОЗЕМНИЙ ФІЛЬМ”. ГОЛОВА СПІЛКИ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ РОСІЇ. В ОДЕСУ ПРИЇХАВ ШУКАТИ ЛОКАЦІЇ ДЛЯ НОВОЇ РОБОТИ – ЕКРАНІЗАЦІЇ ОПОВІДАННЯ ІВАНА БУНІНА ”СОНЯЧНИЙ УДАР”. ПІД ЧАС КІНОФЕСТИВАЛЮ ПРОСТО НЕБА ПОКАЗУВАЛИ СТРІЧКУ МИХАЛКОВА ”РАБА КОХАННЯ”, ЗНЯТУ В ОДЕСІ 1976-ГО

Іван СТОЛЯРЧУК

Слов’янський базар – Випий гарєлки! Закуси драніками! Купи лляний трикотаж! Сходи на концерт Люби Успенської! – кричить з усіх боків центр Вітебська у день ”Слов’янського базару”. До міста приїжджаю якраз у розпал фестивалю. Обходжу літній амфітеатр, де відбувається ”слов’янське єднання”. За кілька сотень метрів, у тихому парку, знаходжу самотню червону цегляну будівлю. Це – музей Марка Ша-

Люди мають дивитися кіно й плакати, а вже потім – обмірковувати сюжет. Ми власними руками відвернули глядача від вітчизняних фільмів. Якщо кіно не користується популярністю у своїй країні – це ганьба. Із неї треба вибиратися. Люди скучили за своїм кіно. Коли ми випускали ”Сибірського цирюльника”, у Росії було 36 кінотеатрів. 30 копій фільму крутили там протягом чотирьох років. Ми зібрали 2,5 мільйона доларів.

Цього року бабусь не привезли гала. Закохані на його знаменитій картині ”Над містом” летять саме вітебським небом. Саме місцевого єврейського скрипаля на полотні ”Бестіарій і музика” купили торік корейці за 4,18 мільйона доларів. Відвідувачів у музеї нема. Обходжу два поверхи – літографії з кониками Шагала, його офорти до французького видання гоголівських ”Мертвих душ”. На згадку хочу купити альбом із роботами художника. Але не знаходжу його ані в музеї, ані в міських книгарнях. Із раю старого єврейського кварталу знову потрапляю на ”Слов’янський базар”, й одразу згадую ”Країну мрій”. Цьогорічний фестиваль на київському Співочому полі мене розчарував. Найбільше задоволення я отримував тут від бабусь, яких щороку звозили з найвіддаленіших сіл Полісся, Карпат, Полтавщини. Вони співали. Після такої автентики вже не хотілося слухати етнорок у виконанні міських підлітків. Цього року бабусь не привезли. У наметі білоруського Лідського пивзаводу прошу налити місцевого. – Ще не підвезли, – відповідає жіночка за шинквасом. – Візьміть, он хороше, імпортне пиво, – радить. – Але дороге, – і показує на холодильник із пляшками ”Оболоні”.

20

!"#$%&'(&)**+++"/

К Р А Ї Н А

№ 2 9 ( 8 2 )

5

С Е Р П Н Я

Не треба культивувати погане кіно й називати його ”артхаус”. Ним оголошують неграмотні,

бездарні, принижуючі людську гідність, не у фокусі зняті стрічки. Сьогодні кіноринок диктують Сполучені Штати. З погляду смаку – це погано. Я можу шифрувати порожнечу й розповідати, що в мене є плани зробити велику програму українського кіно на Московському кінофестивалі, але це буде неправда. Ваше кіно в кризовому стані.

СЬОГОДНІ КІНОРИНОК ДИКТУЮТЬ СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ. З ПОГЛЯДУ СМАКУ – ЦЕ ПОГАНО Приїхати в Одесу не складно. Важко поїхати звідси. Коли приїжджали обирати локації для зйомок ”Раби кохання”, бідолашний був наш адміністратор. Йому дали гроші на п’ять днів, а він не міг три тижні нас звідси вивезти. Вдячний дружині за терпіння. У жінки має бути своя справа – тоді вона не лізтиме у твою. І дружина, і діти зайняті кожен своїм ділом, я – своїм. Знаю, що жити зі мною – ворогу не побажаєш.

Чим запам’ятається другий Одеський кінофестиваль Половина глядачів залишили залу до завершення прем’єри стрічки данського режисера Ларса фон Трієра ”Меланхолія” 16 липня. Присутні засинали – перегляд почався о 23.55.

”Американським готом” замість ”гостем” помилково назвав Джона Малковича арт-директор фестивалю Алік Шпилюк перед показом фільму ”Бути Стенлі Кубріком”.

”І спину натурально ломило, і ноги набрякли, постійно нудило”, – згадує російський актор Дмитро Дюжев. Він зіграв вагітного чоловіка в стрічці ”Вагітний”. Каже, так ужився

в роль, що відчував, як у накладному животі ворушилася дитина: ”Я стояв у коридорі, прихилившись до стіни, аж раптом один чоловік запропонував мені стілець”. Свій останній концерт дав гурт Esthetic Education 22 липня. Музиканти зробили живий саундтрек до фільму ”Антена” аргентинського режисера Естебана Сапіра. Просто неба на Ланжеронівських сходах щовечора показували фільми з програми ”Одеська ретроспектива”. Глядачі йшли з показів до закінчення – скаржилися, що їх кусають москіти. текст і фото: Ганна ГАРІЄНЧИК

2 0 1 1

-.(-/(.-""+++."01201/


cinema