Page 9

№ 51 (1837), 10—16 липня 2013 р.

ɪ˲ʹ ʹʵ˓ˠ ʹ˓ˑ˪˓ˊ ːʲ˰ ˘˕˪˓ˠ ˓ˑ˙ˊ˲ʵ, ʲ ʵ˲ʹ ˑˆˠ — ˦˲˖˘˪˓ˠ ˔˕ʲʵˑ˙ˊ˲ʵ. ɼ˓ˏˆ ˄˙˖˘˕˲ˣʲ˭˘˪˖ˮ ʵ˖˲ ˕ʲ˄˓ː, ˘˓ ʧʵʲˑ ʁˆˊ˓ʵ ˄ʲʴ˙ʵʲ˰ ˔˕˓ ˔˕˓ʴˏʺːˆ ˄˲ ˄ʹ˓˕˓ʵ’ˮː. ɧʹʾʺ ˏ˭ʴ˓ʵ ˲ ˄ˏʲʶ˓ʹʲ, ˮˊ˲ ˔ʲˑ˙˘˪ ˙ ˕˓ʹˆˑ˲, ːʲ˭˘˪ ˢ˲ˏ˭˧˙ ˖ˆˏ˙.

9

ʅʈʅɩɸʈʊʧʈʊʜ

Таланти магістралі

ɩʺ˄ ˄˙˔ˆˑ˓ˊ ˲ ˑʲ ˓ʹˑ˓ː˙ ˔˓ʹˆˠ˙ ʂʲˏ˓ ˠ˘˓ ˖˔˕ˆˇːʲʵ ˖ʺ˕ˇ˓˄ˑ˓ ˄ʲˠ˓˔ˏʺˑˑˮ ʊʲːʲ˕ˆ ɪ˲˘ʲˏ˲˳ʵˑˆ, ʲˏʺ ˄ʶ˓ʹ˓ː, ˔˓ʴʲˣˆʵ˦ˆ ˊ˲ˏ˪ˊʲ ˕˓ʴ˲˘, ˊ˓ˏʺʶˆ ˖˘ʲˏˆ ˳˳ ˦ʲˑ˙ʵʲˏ˪ˑˆˊʲːˆ, ʲ ʹʺˠ˘˓ ˄ ˑˆˠ ˲ ˖ʲː ˔˓ˣʲʵ ːˆː˓ʵ˓ˏ˲ ˕˓ʴˆ˘ˆ ˊʲ˕˘ˆˑˆ ˘ʲ ˏˆ˖˘˲ʵˊˆ ˄ ˊ˓ˏ˪˓˕˓ʵˆˠ ˘˓ˑʺˑ˪ˊˆˠ ˖ː˙ʾʺˣ˓ˊ ˔ʲ˔ʺ˕˙.

Т

амара Павленко понад 26 років очолювала невеличку прикордонну станцію Устилуг, яка розташована на відстані двох кілометрів од кордону з Польщею. Тамара Віталіївна ніколи не припиняла пізнавати нове. Завдяки своїй енергії і цікавості навчилася виготовляти картини з паперу, а пізніше й зі шкіри. Своє вміння намагається передати спраглим до знань дітям. Тим паче, що в неї зараз достатньо часу, адже наприкінці червня цього року вона вийшла на заслужений відпочинок. З вересня навчатиме дітей декоративно-прикладному мистецтву в недільній школі при СвятоВознесенському храмі міста. До речі, хист до педагогіки дістався Тамарі Віталіївні у спа-

Тамара ПАВЛЕНКО на робочому місці й удома за рукоділлям

«ɼʲ˕˘ˆˑʲ ˘ʵ˓˕ˆ˘˪˖ˮ ˘ʲˊ, ˮˊ ˕˙ˠʲ˰˘˪˖ˮ ʺˊ˖˔˕ʺ˖ — ʴʺ˄ ˄˙˔ˆˑ˓ˊ ˲ ˑʲ ˓ʹˑ˓ː˙ ˔˓ʹˆˠ˙. ʒ˓ˣʲ ˲ˑˊ˓ˏˆ ˇ ˑʲʴ˙ʵʲ˰ ˄˓ʵ˖˲ː ˲ˑ˦ˆˠ ˟˓˕ː, ˑ˲ʾ ˔ˏʲˑ˙ʵʲˏ˓˖ˮ. ɧˏʺ ˘ʲˊ ˘˲ˏ˪ˊˆ ˑʲ ˊ˕ʲ˧ʺ, ʲʹʾʺ ʵ˓ˑʲ ˖ʲːʲ ˔˲ʹˊʲ˄˙˰ ːʺˑ˲ ˘ʺ, ˮˊ˓˭ ˠ˓ˣʺ ʴ˙˘ˆ».

Годинник — ще один подарунок для друзів

док од батьків, котрі вчителювали в місцевій школі. Саме вони порадили доньці стати залізничницею: мовляв, на сталевій магістралі і належне фінансове забезпечення, і дисципліна на вищому рівні. ...Між іншим, прикордонна станція Устилуг Львівської магістралі рясніє барвами квітів на розкішних клумбах. Завдяки творчим пориванням начальниці. Тамара Віталіївна мовить, що дуже любить залізницю. Тому, попри вихід на пенсію, буде відвідувати свій колектив. Та для цього є й інші підстави, адже єднає її з ним творення прекрасного. Спробувала вона себе й у виробах із солоного тіста, холодного фарфору, а у планах — вироби з вовни та прикрашання тортів. Квілінгом Тамара Павленко захопилася випадково. Вона за-

хотіла навчитися в’язати всілякі речі. Насамперед для онуки. Перейняти досвід у місті їй не було у кого, тож найкращим порадником стали віртуальні друзі з Інтернету. Там знаходила й різноманітні схеми. Шукаючи, що ще можна вив’язати для онуки, випадково натрапила на картини з паперу. Сподобалося. Ось так і захопилася. Нині чимало робіт залізничниці є у місцевому дитячому садку та церкві. Ради справедливості відзначу, що над заквітчанням храму Господнього всередині працювали всі п’ятеро працівників станції. А об’ємні картини зі шкіри Тамара Віталіївна почала робити три роки тому. — Найбільше у цьому процесі мені подобається те, що всі матеріали легкодоступні, — мовить Тамара Павленко. — Бо викорис-

товуються старі сумки, чоботи, рукавички, зношені куртки та плащі. Достатньо їх розпороти по швах — і можна братися за роботу. В кожній родині знайдуться матеріали для такого рукоділля. Тож мені й сусіди старі шкіряні речі для творчості приносять. З цього матеріалу й створюю дуже гарні декоративні квіти для оздоблення сумок, гаманців, босоніжок. А понад усе я люблю робити картини, які додають оселі затишку. Варто завважити, що шкіра зі старих речей переважно темних кольорів, тому якщо виготовляю яскраві квіти, то їх необхідно пофарбувати звичайними акриловими фарбами. А зробити об’ємну квітку з усіма її пелюстками допомагає шаблон. Затим її необхідно на декілька хвилин замочити у розчині клею ПВА з водою. Потім кожну пелюстку слід скрутити. А розкрутивши їх, маємо гарні рельєфні пелюстки, які будуть тримати форму і не боятимуться вологи. Між собою ж пелюстки склеюються на невеликій основі за допомогою гарячого клею. Так і створюється композиція. Картина твориться так, як рухається експрес — без зупинок і на одному подиху, — мовить Тамара Віталіївна. — Хоча інколи й набуває зовсім інших форм, ніж планувалося. Але так тільки на краще, адже вона сама підказує мені те, якою хоче бути. Створивши понад дві сотні картин, Тамара Павленко жодної не продала: їх вона роздає рідним, друзям і знайомим. Бо найкращою ціною для неї є задоволення від творення декоративних речей і їх дарування.

Дмитро ПЕЛИХ, «Магістраль». Фото автора

Зроблені власними руками штучні квіти у храмі виглядають немов живі

Іван Ликов заслужив славу раціоналізатора та винахідника найвищого рівня

ʆ˕˓˟ʺ˖˓˕ ʺˏʺˊ˘˕ˆˣˑˆˠ ˖ˠʺː

ɶʲ ʵˆ˖˓ˊ˙ ˟ʲˠ˓ʵ˲˖˘˪, ˖˙ːˏ˲ˑˑʺ ˖˘ʲʵˏʺˑˑˮ ʹ˓ ˕˓ʴ˓˘ˆ ʵ˲ˑ ˄ʲʵ˓˭ʵʲʵ ʲʵ˘˓˕ˆ˘ʺ˘ ˲ ˔˓ʵʲʶ˙ ʵ ˊ˓ˏʺˊ˘ˆʵ˲. ʍ ˇ˓ʶ˓ ˘˕˙ʹ˓ʵ˲ˇ ˊˑˆʾˢ˲ ˑʺʵʹ˓ʵ˄˲ ˄ʲʴ˕ʲˊˏ˓ ː˲˖ˢˮ ʹˏˮ ʵ˔ˆ˖˙ʵʲˑˑˮ ˔˓ʹˮˊ ˄ʲ ʵʺˏˆˊ˙ ˊ˲ˏ˪ˊ˲˖˘˪ ˕ʲˢ˔˕˓˔˓˄ˆˢ˲ˇ , ː˲ʾ ˲ˑ˦ˆː, ˲ ˘ʲˊˆˠ ʵˆˑʲˠ˓ʹ˲ʵ, ˮˊ˲ ʵ˔˕˓ʵʲʹʾ˙ʵʲˏˆ˖ˮ ˇ ˄ʲ ˊ˓˕ʹ˓ˑ˓ː. ɶʲ ʵʲʶ˓ːˆˇ ʵˑʺ˖˓ˊ ˙ ˕˓˄ʵ’ˮ˄ʲˑˑˮ ʵˆ˕˓ʴˑˆˣˆˠ ˄ʲʵʹʲˑ˪ ʧʵʲˑ˙ ʁˆˊ˓ʵ˙ ˔˕ˆ˖ʵ˓˳ˏˆ ˄ʵʲˑˑˮ «ɼ˕ʲ˧ˆˇ ˕ʲˢ˲˓ˑʲˏ˲˄ʲ˘˓˕ ˘ʺˠˑ˲ˣˑ˓˳ ˘ʵ˓˕ˣ˓˖˘˲ ˑʲ ˄ʲˏ˲˄ˑˆˣˑ˓ː˙ ˘˕ʲˑ˖˔˓˕˘˲». ɧ ˄ʶ˓ʹ˓ː ˇ˓ʶ˓ ˙ʹ˓˖˘˓˳ˏˆ ˔˓ˣʺ˖ˑˆˠ ˄ʵʲˑ˪: «ɶʲ˖ˏ˙ʾʺˑˆˇ ˕ʲˢ˲˓ˑʲˏ˲˄ʲ˘˓˕ ʍʇʈʇ» ˲ «ɶʲ˖ˏ˙ʾʺˑˆˇ ʵˆˑʲˠ˲ʹˑˆˊ ʍʇʈʇ».

ʧʵʲˑ ʁˆˊ˓ʵ ˙ʵ˲ˇ˦˓ʵ ˙ ˲˖˘˓˕˲˭ ˏ˓ˊ˓ː˓˘ˆʵˑ˓ʶ˓ ʹʺ˔˓ ʁ˪ʵ˲ʵ-ɶʲˠ˲ʹ ˮˊ ˑʺ˔ʺ˕ʺʵʺ˕˦ʺˑˆˇ ˕ʲˢ˲˓ˑʲˏ˲˄ʲ˘˓˕ ˲ ʵˆˑʲˠ˲ʹˑˆˊ. ʍ ˊ˓ˏʺˊ˘ˆʵ˲ ˇ˓ʶ˓ ˑʲ˄ˆʵʲˏˆ ˔˕˓˟ʺ˖˓˕˓ː ʺˏʺˊ˘˕ˆˣˑˆˠ ˖ˠʺː ˏ˓ˊ˓ː˓˘ˆʵ˲ʵ. ɶʲ 27 ˕˓ˊ˲ʵ ˕˓ʴ˓˘ˆ ˑʲ ˔˲ʹ˔˕ˆ˰ː˖˘ʵ˲ ˑʲ ˕ʲˠ˙ˑˊ˙ ˑ˓ʵʲ˘˓˕ʲ ʴ˙ˏ˓ ʴ˲ˏ˪˦ʺ 300 ˕ʲˢ˔˕˓˔˓˄ˆˢ˲ˇ, ʺˊ˓ˑ˓ː˲ˣˑˆˇ ʺ˟ʺˊ˘ ʵ˲ʹ ˮˊˆˠ ˔ʺ˕ʺʵˆ˧ˆʵ ʵʺˏˆˣʺ˄ˑ˙, ˮˊ ˑʲ ˕ʲʹˮˑ˖˪ˊ˲ ˣʲ˖ˆ, ˖˙ː˙ — ː˲ˏ˪ˇ˓ˑ ˕˙ʴˏ˲ʵ.

У

1959 р. на Львівській магістралі розпочався процес заміни паровозів на тепловози. Першими за освоєння цих локомотивів узялися трудівники паровозного депо Львів-Захід, яке мало найсучаснішу базу та кваліфіковані кадри. Навчалися і машиністи, і слюсаріремонтники. Допомагали їм у цьому колеги з локомотивного депо Ртищево ПівденноСхідної залізниці міністерства шляхів сполучень СРСР, які прибули на підприємство. Серед них був і Іван Ликов. На той час він уже мав у своєму активі низку впроваджених винаходів, що були застосовані на тепловозах. Пройшов він і випробування війною: підлітком трудився у відновлювальному поїзді колійної машинної станції. Нерідко після бомбардування брав участь у відбудовчих роботах.

Свій новаторський хист він виявив і в депо Львів-Захід, де працював на посадах слюсаря з ремонту рухомого складу, слюсаря механічно-складальних робіт, майстра апаратного цеху. Питання освоєння ремонту тепловозів було тоді центральним. Його багато разів обговорювали на виробничих нарадах, різних засіданнях. І прийшли до єдиної думки: треба механізувати всі трудомісткі процеси. Іван Ликов виготовив універсальний стенд для ремонту, перевірки і регулювання електричної апаратури тепловозів усіх серій. Цей стенд демонструвався на Виставці досягнень народного господарства СРСР і був удостоєний срібної медалі. Після цього впроваджувався у багатьох локомотивних депо. Вдвічі збільшився термін придатності контактів регулятора напруги ТРН-1 після того, як раціоналізатор

встановив на них конденсатори, які зменшили іскріння. Дуже знадобився вагонникам і виготовлений ним індукційний тигель для плавлення кальцієвого бабіту. Для них він розробив напівавтоматичну лінію для заливки вагонних підшипників. Щоб його розробки максимально ефективно використовувалися там, де їх запроваджували, виїжджав на місця і ділився своїм багатим досвідом. За високу фаховість, сумлінне ставлення до роботи він завоював авторитет і повагу в колективі. У його трудовій книжці невдовзі забракло місця для вписування подяк за велику кількість рацпропозицій, між іншим, і таких винаходів, які впроваджувалися й за кордоном. За вагомий внесок у розв’язання виробничих завдань Івану Ликову присвоїли звання «Кращий раціоналізатор техніч-

ної творчості на залізничному транспорті». А згодом його удостоїли почесних звань: «Заслужений раціоналізатор УРСР» і «Заслужений винахідник УРСР». В обличчя його знало керівництво залізниці. Якось тодішній начальник магістралі Григорій Богданович завітав у депо з міністром шляхів сполучень Іваном Павловським, котрий з візитом перебував на Львівській залізниці. Він вирішив представити міністру передового слюсаря-ремонтника. Його здивуванню не було меж, коли міністр з ним по-дружньому обійнявся і мовив: «Ось де я тебе знайшов, Іване Івановичу!». Як з’ясувалося, високопосадовець знав його ще звідтоді, коли Ликов працював у паровозному депо Ртищево. Адже Іван Павловський це підприємство тоді очолював. У ті часи до Івана Івановича уваги не бракувало. Він як член Всесоюзного товариства раціоналізаторів та винахідників бував на зустрічах, з’їздах винахідників і раціоналізаторів у Києві й Москві, неодноразово виступав на них з доповідями. На одній з таких зустрічей у столиці України тодішній Перший секретар Компартії України Володимир Щербицький від Президії Верховної Ради УРСР вручив йому Почесну грамоту. Разом з численними фотографіями, які внаочни-

ли ці події, він зберігає автограф двічі Героя Радянського Союзу космонавта Кирила Євстигнєєва, з котрим бачився на одній з таких зустрічей у Москві. Одначе, незважаючи на великий матеріальний ефект, що приносили для виробництва його численні розробки, матеріальних винагород він майже не отримував. Та ветеран з приводу цього не засмучується. Каже, що йому досить було морального задоволення — відчуття престижності своєї роботи, потреби залізниці у ній, поваги колег. Він радий з того, що і зараз у його рідному депо користуються виготовленими ним стендами. Каже, що завдяки залізниці прожив цікаве трудове життя, пізнавши світ і себе у ньому проявивши. Після виходу на заслужений відпочинок Іван Іванович певний час трудився у залізничних підрозділах, бо без роботи цей працелюбний чоловік себе не уявляв. Зараз він сповна тішиться сімейним теплом. Разом з ним — його дружина, з котрою він ще зовсім молодим переїхав у Львів і прожив 63 роки. Від двох доньок має трьох онуків, а від них — шістьох правнуків. Коли зустрічаються всі разом, то Іван Ликов забуває про проблеми зі здоров’ям. Адже любов і злагода, які пануть у родині, мають цілющу силу.

Мирослав ЛЕВСЬКИЙ, для «Магіcтралі». Фото Михайла САДОВОГО

K13 017  
Advertisement