__MAIN_TEXT__

Page 1

ГРУДЕНЬ, №79, 2016

ГРУДЕНЬ,, №79, 2016 ГРУДЕНЬ

Як може заробити підліток на свої потреби? Сьогодні дедалі частіше можна зустріти на вулицях міста підлітків, які роздають рекламні оголошення чи займаються дистриб’юторською та промоутерською діяльністю. Ні для кого не секрет, що все більше дітей після школи шукають заробітку. Про оформлення трудових від відносин навіть не йдеться, адже працюючи менше за дор дорослого, дитина має отримувати однакову з ним за зарплатню. Тому відносини між роботодавцем та непо неповнолітнім працівником відбуваються “на слово”. Розповідають молоді люди, які вже знають, що таке — “своя копійка”.

Максим, 15 років: Макс Іванна, 16 років: – Я працювала на польово-збиральних роботах влітку. Робота не тяжка, але нудна і довготривала. Від нас вимагалось збирати малину акуратно, невеликими порціями висипати в ящики і дивитись за тим, щоб ягоди були сухими. Оплачують за кілограми. Тобто після збору, коли вся твоя малина в ящиках, ти заносиш їх на спеціальну вагу, і тобі платять за те, що ти назбирав. Щодо мінусів такої праці, то це було доволі втомливо — спека, майже увесь час зігнута спина і шия, і брудний одяг та шкіра — все в малиновому соку. Проте за 6 годин роботи можна було заробити 100 грн. Все залежало від старанності, напористості й швидкості роботи. Враження від роботи? Насамперед це досвід і своєрідне випробування себе. Та й гроші додаткові.

–Яп працюю на свого батька, він приватний підприємець. Робота не важка — контролювати роботу верстата, який вигото виготовляє новорічні гірлянди, прикраси. У мене вільний графік — коли хочу, тоді і виходжу. Оплату я отримую від годин або від кількості вироблених мішків продукції. Навіть не бажання заробити, а бажання допомогти батькові спонукало мене піти до нього працювати. Гроші — це більше як мотивація, так би мовити, “вдячність” за мою допомогу. Після роботи я завжди почуваюся чудово, бо знаю, що не тільки зробив добру справу, а й ще й наблизився до своєї мети — назбирати на графічний планшет. Продовження теми на стор. 6

Захист природи починається з її вивчення У Рівному росте 74 вікових дерева — липи, дуби, ясени, а також на території міста гніздиться 72 види птахів, а загалом у місті у різні періоди (наприклад, міграції птахів) можна побачити ще більше — 120 видів, серед яких 5 належать до Червоної книги України. Таку цікаву інформацію оприлюднили учасники Першого (міського) етапу конкурсу-захисту науководослідницьких робіт Малої Академії Наук учнівської молоді у двох секціях — “екологія” та “охорона довкілля та раціональне природокористування”, який відбувся в Палаці дітей та молоді. На конкурс було представлено 16 робіт учнів 8-11 класів загальноосвітніх закладів міста та Екологічного центру Рівненського міського Палацу дітей та молоді. Переможцями конкурсузахисту у секції “екологія” стали: І місце — Софія Маслянчук, вихованка Екологічного центру ПДМ; ІІ місце

— Тетяна Легка, вихованка Екологічного центру ПДМ; ІІІ місце — Юлія Оліферук, учениця 11 класу ЗОШ №27; ІІІ місце — Владислав Денисенко, учень 10 класу ЗОШ №9. У секції “охорона довкілля та раціональне природокористування”: І місце — Владислав Гедзюк, вихованець Екологічного центру ПДМ; ІІ місце — Тетяна Легка, вихованка Екологічного центру ПДМ; ІІ місце — Софія Маслянчук, вихованка Екологічного центру ПДМ; ІІІ місце — Роман Ніколайчук, вихованець Екологічного центру ПДМ; ІІІ місце — Анна Гиндич, вихованка Екологічного центру ПДМ.


Добра справа

2 ГРУДЕНЬ, №79, 2016

Як змінити цей світ? Рівненський Палац дітей та молоді напередодні свят проводить традиційну акцію, де добрим чарівником може стати будь-хто з рівнян. Варто лише здійснити невелику, але дуже бажану деякими дітьми мрію. Вони вже знають, що таке нелегке життя, що таке жити без батьків чи боротися весь час із хворобою. Але як і інші діти, вони мріють – про планшети, спортивне взуття чи самокат. z Аліна Спасіба — юна спортсменка, донька загиблого учасника АТО, їй потрібні професійні спортивні кросівки для бігу, тепла спортивна жилетка та спортивний костюм. z Брати Роман та Богдан Лебеді — залишилися без батька через неоголошену війну в Україні. Хлопці мріють про футбольні м’ячі та матеріали для художньої школи. z Анна Дусь — маленька життєрадісна дівчинка, її

тато теж не повернувся з АТО. Аня хоче мати друга — величезного пухнастого ведмедика і планшет, якого не встиг купити тато. z Назар Переходько — аутист, не розмовляє, проте щиро вірить, що Святий Миколай принесе йому самокат і зручну парту. z Євген Наум’юк — відстає у розвитку. Але теж хоче бути щасливим. Для цього йому потрібні санчата з кермом і власне ліжко. z Марина Усенко попри

Життя з чистого аркуша для доньки Героя

важку хворобу прагне розвиватися. Марині потрібен планшет, щоб вона з допомогою спеціальної програми вчилася говорити. z Ксенія Кочубєй — талановита старшокласниця із Сєверодонецька, яку виховує бабуся. Їй дуже подобається фотографувати, але нічим. z Валентин Остапенко — допитливий підліток із Сєверодонецька має лише батька, на Різдво мріє отримати планшет.

Один м’яч на двох — для синів героя АТО Роман та Богдан Лебеді — дванадцятирічні двійнята з нестандартними мріями сучасних підлітків. Вони - сини загиблого батька в АТО та мами, яка хвора на рак. Брати навчаються у 7 класі та вже 3 роки ходять до художньої школи. – Спочатку талант виявився у Роми до ліплення, ще у школі, а Богдан сидів удома, багато малював, і в нього почало виходити. Тому хлопцям також потрібні матеріали для художньої школи. Окрім малювання, Богдан любить вишивати і дивитись мультфільми, а Рома — читати. Його улюбленою книгою є “Чарлі і шоколадна фабрика”. Проте брати не проти пограти у комп’ютерні ігри, – розповіла про хлопчиків бабуся. У школі важко дається математика, а ось

Аліна Спасіба два роки тому втратила тата. Він загинув, захищаючи Луганський аеропорт. Рана у серці дівчинки і її мами була настільки глибокою, що залишатися у рідному Новоград-Волинську вони більше не могли. Все навколо нагадувало про час, коли сім’я була разом і щасливою. Влітку Аліна з мамою наважилися переїхати у Рівне і почати життя з нового аркуша. У Рівному мама Аліни Наталя влаштувалася на роботу, Аліна у новій школі знайшла нових друзів. Разом з мамою вони йдуть далі, але вже без того, хто їх любив понад усе. Аліна активна і творча натура. Вишиває, мріє повернутися до танців, якими в Новограді займалася 9 років поспіль. А поки що, починаючи життя спочатку, всерйоз зайнялася легкою атлетикою. Та для цього їй потрібні кросівки та тепла спортивна жилетка. І ще Аліна хоче отримати на Різдво планшет, який вона використовувала б замість книжок у школі. Це найменше, що може зробити Різдво цієї дівчинки яскравішим. Її ж найбільша мрія — щоб закінчилася війна, яка забрала у неї найдорожчого тата.

Якщо у вас є можливість здійснити бажання цих дітей, дзвоніть до волонтера проекту за номером 098-23-33-549 або ж переказуйте кошти на придбання подарунків на рахунок МГО “Сприяння позашкільній освіті”, розрахунковий рахунок 26000000006551 в ПАТ “Укрсоцбанк”, МФО 300023, ЗКПО код ЕДРПОУ 22566386 з призначенням “Благодійні внески “Добро на Різдво”.

спорт хлопці люблять. Разом із друзями на майданчику біля будинку часто грають у футбол. Проте у школі вони у фізкультурній спецгрупі через проблеми із здоров’ям. Незважаючи на те, що вони брати, між собою не схожі і навіть друзі у них різні. – Рома більш відкритий та активніший, а Богдан сором’язливий і закритий, можливо, через хворобу йому важко багато говорити, – розповідає бабуся хлопців. Масштабною мрією Романа є новий те-

лефон. Він хоче його отримати, тому що старий поламаний. Але щоденним бажанням залишається футбольний м’яч. Хлопці також

мріють поїхати в Одесу. Вони вже були там по путівці, яку отримали як діти загиблого героя АТО. Олександра ГУМЕНЮК.

Аня чекає планшет, який не встиг купити тато Цьогоріч Аня Дусь пішла у перший клас. Перший дзвоник, шкільна форма, великий рюкзак, білі бантики… Але цього тато вже не бачив. Він загинув в зоні проведення АТО у травні цього року. Дівчинка дуже сумує за татом, але впевнена, що він її не покинув. Аня каже, що її тато став ангелочком і її оберігає. Майже немає такого дня, щоб Аня не згадувала тата, раніше увесь час плакала. Можливо тому, що донечка схожа на свого батька як дві краплі води, каже мама Оксана. А може тому, що такі рани швидко не заживають. Тато пообіцяв донечці повернутися з війни додому і купити планшет. Утім дотриматись обіцянки не зумів – за тиждень до дислокації загинув. Мрійлива і дуже чуйна дівчинка чекає Різдвяних свят, а з ними і подарунків. Дуже хоче, щоб Миколай приніс їй величезного ведмедика і планшет, якого не встиг купити тато.


Добра справа Непосидючий Євген мріє про санки з кермом і власне ліжко Десятирічний Євген Наум’юк — хлопчик з вадами розумового розвитку та середня дитина в малозабезпеченій сім’ї. Та це не заважає йому охоче йти на контакт з людьми та щодня усміхатись життю. Розумова відсталість не відразу дала про себе знати. У три рочки Женя вивчив усю абетку та вмів рахувати до п’ятнадцяти. Однак згодом усі його успіхи сходили нанівець. В розпачі рідні неодноразово звертались до дефектологів і психологів як в Україні, так і в Росії. Слід зазначити, що мама Жені — Алла Володимирівна Наум’юк — самотужки виховує сина. Тих коштів, які вона отримує, працюючи вихователем в інтернаті, не вистачає не лише на дороге лікування, а й на забезпечення хлопчика освітою. Їй пропонували навчати Євгена за індивідуальною програмою, на що вона відмовилась, аргументуючи це небажанням ізолювати його від однолітків. Крізь сльози жінка каже, що грошей бракує на звичайний проїзд від Мізоча до Острога, де її син навчається в спецзакладі. Тому, навчаючись в другому класі, Женя обмежується двома шкільними днями на тиждень. Він любить гуляти (особливо взимку) та проводити час у колі друзів і рідних. Знаходить цікавим майструвати щось з конструктора та читати книжки (особливо з яскравими малюнками). Через те, що Євген має невеликий словарний запас, він не може висловити усіх своїх думок. Щоб продемонструвати свою радість — плескає в долоньки. При зустрічі з незнайомими людьми хлопчик по-дитячому соромиться, та згодом все ж посміхається через свою добру вдачу. Радіє кожному візиту до бабусі та дідуся у село, де бачить коней, яких дуже любить. Щонеділі охоче ходить до церкви. Усі знайомі відгукуються про нього як про “світлу” і “щиру” дитину. — Завдяки моєму любому синочку я стала добрішою людиною, — зізнається Алла Володимирівна. — Він навчив мене цінувати кожну мить життя, не нарікаючи на тяжку долю. Такий вияв уваги з боку Рівненського Палацу дітей та молоді став для нас великою несподіванкою. Так приємно усвідомлювати, що хтось небайдужий до твоєї біди.

ГРУДЕНЬ, №79, 2016

3

Звичайні мрії особливого хлопчика Назар Переходько, на перший погляд, звичайний першокласник. Але відвідує школу для особливих дітей і не може самостійно розповісти про свої мрії та захоплення. Адже хворіє на сенсомоторну алалію — порушення мови. Вперше про хворобу сина мама Олена дізналась, коли йому було півтора року: – Все розпочалося після того, як ми зробили звичайне щеплення. Можливо, це і стало причиною захворювання. Саме після цього він перестав говорити, почав замикатися у собі і став зовсім іншим. Важко, коли дитина закрилась в собі, адже не знаєш, куди йти. Назар дуже спокійний хлопчик, який любить гратися з машинками, динозаврами, міньйонами, фігурками звірів та обожнює мультфільм “Мадагаскар”. У школі він вже має певні успіхи і вчителі хвалять його за старанність. Назар має шанс одужати. Лікарі кажуть, що він може заговорити, але гарантій не дають. Головне

— продовжувати займатися. Хлопчик постійно відвідує логопеда, психолога та фонд для дітей з аутизмом, де грається з дітками та займається фізкультурою. Вдома йому допомагає мама, тато та старша сестра. Старанному хлопчині потрібний особистий письмовий стіл, щоб він міг постійно писати та займатися. Це необхідно для його розвитку. Та не треба забувати, що Назар ще дитина, його мрія — самокат! Мама розповідає, що її син постійно з цікавістю дивиться на те, як на самокаті катається сусідський хлопчик. Одного разу він спробував поїздити, у його очах була радість. Мама щиро вірить, що її син зможе одужати і скаже для неї слово “мама”. Софія ДОРОЩУК.

Планшет для Маринки Марина Усенко з Рівного у свої 10 років хвора на дві страшні хвороби - сенсомоторну алалію вищого ступеня (порушення мовлення) та аутизм. До того ж, у дівчинки тато незрячий, а мама займається опікою батька, а тому не працює. Марина досить багато часу проводить разом з сестрою Ірою. Батько дуже любить своїх доньок, та Марина розуміє все і допомагає йому, щось може зробити вдома. Мати каже, що два останні роки Маринка почала чути та виконувати її прохання. Незважаючи на проблеми, дівчинка охоче ходить до школи та товаришує з однокласниками та вчителями. А ще дівчинка любить ліпити з пластиліну різних тваринок а саме коників, папуг та динозаврів. Вона мріє що Святий Миколай принесе їй планшет, для того, щоб розвивати свої навики. Наразі дівчинка ходить до другого класу. І уже перейшла з друкованих літер на писані, але спеціалісти казали, що цього могло й не бути – тому з такими дітьми, як Марина, потрібно працювати постійно. Вони потребують значно більше нашої уваги! Софія БАЛАГУРА, Кароліна ДРАГАНЧУК.

Ольга ЖДАНЮК.

Добро на сотні кілометрів Учасниками акції “Добро на Різдво” цього року є не лише рівняни. Допомогти мешканці нашого міста можуть також і дітям зі сходу, зокрема, з міста-побратима Сєвєродонецьк. Це Валентин Остапенко, який навчається у 9 класі і є вихованцем молодіжного клубу “Діалог” Сєвєродонецького міського Центру дитячої та юнацької творчості. З дитинства займається легкою атлетикою, бере участь у змаганнях, в яких часто перемагає. Тому й навчатися після школи Валентин планує на факультеті фізичного виховання та спорту. Водночас не забуває про навчання. Саме для цього йому потрібен сучасний і багатофункціональний планшет. Валентин є напівсиротою, адже мама померла, коли хлопчику було лише сім років. А ось десятикласниця Ксенія

Кочубей, також із клубу “Діалог”, мріє про фотоапарат. Вона сирота, разом із сестрою живе з бабусею. Активно займається спортом, волейболом, і саме це ставить на перше місце у своєму житті. Але у подальшому хоче бути поліцейським, тому планує вступати до університету внутрішніх справ. Поїздка до Рівного стала надзвичайним для Ксенії сюрпризом, адже вона любить подорожувати, хоча через становище у родині (бабуся – пенсіонерка), такої можливості не має. І коли такі можливості з’являтимуться у майбутньому, Ксенія хоче залишати свої спогади у фотографіях.


4 ГРУДЕНЬ, №79, 2016 Четвер 24 листопада. Шоста ранку. Біля рівненського Палацу дітей та молоді людно, адже тут зібрались такі художні колективи, як ансамбль народного танцю “Дружба”, молодіжний фольклорний гурт “Веснянка”, “Light Dance Company”, етно-гурт “Сільська музика” та вокальний дует гурту “Етно XL”. Усі вони є безпосередніми учасниками гастрольного туру Україною, перша зупинка якого — Київський Палац дітей та юнацтва з програмою “Шануй традиції — твори майбутнє”. Супроводжують колективи їхні керівники та дружня команда адміністрації Палацу на чолі з його директором — Іриною Первушевською. У такому складі представники ПДМ виступатимуть за межами міста вперше, тому, неможливо не помітити їхнього хвилювання.

Палацівські подорожі

Нродний ртист Володимир Тлшко про РПДМ:

“Не поклоніння попелу, а передача вогню” Київський Палац дітей та юнацтва більший за рівненський, однак це не засмучує, а, навпаки, пробуджує

в учасників творчий ентузіазм. Переступивши поріг Палацу, не можна не помітити виставки-інсталяції

У той час як колективи школи образотворчого мистецтва під назвою “Виши- с у м л і н н о “ п р о га н я ють” вана спадщина. Традиції та концертну програму, ПДМ знаходить чим розважити сучасність”. столичного глядача. Кияни з інтересом спостерігають за цікавими майстеркласами від етнокультурного центру та школи народного танцю. А на сцені кипить робота: усі колективи старанно готуються до концерту, адже прагнуть представити Рівненщину перед столичною публікою в найкращому світлі. – Ми брали участь в багатьох гастрольних турах, і не лише Україною, та сьогодні вирують зовсім інші відчуття. Цей досвід не буде для нас зайвим, а навпаки — корисним, – зізнається вихованка “Light Dance Company” Дарина Коберська. На запитання, чи хвилюються її колеги, вихованка “Веснянки” Ольга Комар відповідає, що, звичайно, в такій справі не без цього, однак вони вже брали участь у схожих проектах, тому знають, як себе проявити. Н а го д и н н и к у м а й ж е 16.30. Кияни крокують до глядацької зали, щоб поринути в атмосферу етнічної культури Полісся. У залі гасне світло. Яскраві спалахи софітів акцентують усю увагу глядача на сцену.


Палацівські подорожі

Концерт розпочинається “Поліською рапсодією” у виконанні ансамблю народного танцю “Дружба”. Звідусіль лунають бурхливі оплески та вигуки захоплення. Виступи етно-гуртів “Веснянка” та “Сільська музика” теж не залишаються без овацій. З кожним танцем та піснею глядачів накриває ще потужніша хвиля емоцій. Сміливий експеримент поєднання автентики й сучасності у дійстві ансамблю сучасного танцю “Light Dance Company” та вокального дуету гурту “Етно XL” остаточно приголомшує киян. Художні колективи запрошують усіх охочих на сцену, щоб ті доторкнулись до поліського мистецтва у жвавому танку. Наприкінці концерту ведучий запрошує усі колективи, їхніх керівників та директора Рівненського ПДМ на сцену, де їхню працю високо оцінив народний артист України, виконавець ролі Сергія Скворцова у фільмі “В бой идут одни старики” Володимир Талашко, який є головою Піклувальної ради КПДЮ. – На вулиці холодно, а в душі так тепло! Дякую усім вам, друзі, що привезли частинку душі Рівненщини до нас на Київщину, – сказав легендарний український актор щодо концерту. Оксана Добровольська, директор київського Палацу, назвала його учасників “яскравим прикладом молоді, якою варто пишатись” та подя- кувала Ірині Олександрівні за її вагомий внесок у формування юних обдарувань. Завершальною нотою стало підписання директорами договору про подальшу співпрацю між колективами Палаців.

ГРУДЕНЬ, №79, 2016

“По-спрвжньому відчувєш, що в тебе є “душ”, тільки коли слухєш музику” Еміль Мішель Чоран Понеділок, 19 грудня, сьома ранку. За вікном ще темно, але на вулицях вже можна було побачити людей. Людно поступово стає й біля стін Рівненського палацу дітей та молоді. Автобус мав везти до міста Хмельницький учасників гастрольного туру Україною — Народний камерний оркестр “Perpetum Mobile” під керівництвом Юрія Скрипника та Народний молодіжний ансамбль сучасної пісні “Меридіан” з художнім керівником Валерієм Безсаловим. Під час подорожі юні му-

зиканти активно розмовляють про музику, деякі дівчата обговорювали різні види манікюру. Дехто вирішив поспати, адже попереду був дуже насичений та продуктивний день. Хмельничани гостинно зустріли гостей з Рівного: традиційні українські костюми, Святий Миколай та директор хмельницького Палацу з хлібом. Не забули господарі і про обід. Тому учасники проекту “Гастрольний тур Україною” точно не були перед виступом голодними. Камерний оркестр розпочав репетицію, а організато-

ри вирішували певні технічні моменти. Музика линула по Хмельницькому палацу творчості дітей та юнацтва. Спочатку вона була хаотичною, адже кожен “розігрівав” свій інструмент. Але згодом під керівництвом Юрія Скрипника різні звуки перетворились у прекрасні шедеври класичної музики та джазу. О п’ятій годині концерт під назвою “Симфонія життя” розпочався. Серед глядачів були і діти, і дорослі, і молодь. Гучними оплесками вони зустріли учасників туру. Розпочали концертну

5

програму камерний оркестр та солістка Анастасія Данильчук з композицією “Доброти свіча”. Було представлену музику таких композиторів як Антоніо Вівальді, Жозеф Косма, Едвард Гріг, Мирослав Скорик, Сергій Болотін, Поль Моріа, Йохан Себастьян Бах, Хосе Уайт, Карлос Гардель, Раймонд Паулс, Лерой Андерсон, Джордж Ширінг, Луї Пріма. Глядачі, здавалось, слухали дуже уважно і проникались кожною нотою, кожною мелодією. Порадував глядачів і концертний склад ансамблю “Меридіан” на чолі з Валерієм Безсаловим. Були представлені авторські пісні: “Ніч”, “Батьки” та “Благослови”. – Оскільки сьогодні день Святого Миколая, у нас святковий репертуар: легка розважальна музика,трішки колядок, трішки класики, трішки джазу. Глядачам ми хочемо донести хороший настрій, щоб вони відчули насолоду від нашої музики , відпочили за цей час проведений з нами і з хорошими, гарними думками пішли собі додому. За своїх вихованців я хвилююсь завжди, але думаю, що у нас буде все добре, – розповів керівник Народний камерний оркестр “PERPETUM MOBILE” Юрій Скрипник. Глядачі оплесками високо оцінили виступи музикантів та співаків. Адже вони змогли зробити найголовніше – запалити щирі емоції в серцях слухачів і подарувати їм святковий настрій. На пам’ять хмельницький палац подарував учасникам гастрольного туру ангелів ручної роботи, грамоти та солодощі. Підготували Ольга ЖДАНЮК і Софія ДОРОЩУК.


Життя молоде

6 ГРУДЕНЬ, №79, 2016

під час перерви Ілюзіоніст, актор, поет, учень та й просто добра людина — Максим Павловський. Юний чаклун закінчує навчання в Рівненському обласному ліцеї. Незважаючи на те, що він ще вчиться у школі, його захоплення вже стало його джерелом доходу. Зокрема, під час виступів на днях народження чи весіллях він може заробити від 200 до 500 гривень.

Але побачити його фокуси им можна кла не лише у розважальних зак закладах. лі Пройшовшись коридором ліцею, ите нане дивуйтесь, якщо побачи побачите здиво ов товп радісних і дуже здивованих пер ре дітей — це Максим на перервах показує свої ілюзії: – Максиме, коли ти почав поч чав захоплюватись ілюзіями? – У 4 класі. класі Бачив фокусників фокусни у цирку і захотів навчитися такого самого. У 8 років побачив в магазині фокусний набір, проте батьки не захотіли його купляти, а через рік хресний батько сестри подарував мені такий набір. Так і почалося… – Максиме, а як нині, коли ти вже добре навився показувати фокуси, ставляться до твого захоплення батьки? – Мама вважає це несерйозним, а тато повністю підтримує і тому інколи між ними бувають невеличкі конфлікти. Більша частина друзів Максима підтримує юнака у його захопленні, ставляться до нього як до справжнього чаклуна, але і є друзі які називають ілюзіоніста “кишеньковим злодієм”. Хлопець також грає у театрі “Від Ліхтаря”, а крім того, до всіх своїх талантів, ще й пише вірші. Життєва позиція ілюзіоніста така: “У світі є два типи людей: молотки і цвяхи — тобі вирішувати, ким бути”. Головний фокус програми Максима Павловського — це ілюзія з мочалками (до речі, майже весь вигаданий юнаком). Шоу-програма хлопця зацікавить людей різного віку, від малого до великого. Олександр СЕВАСТЬЯНОВ

Закінчення. Початок теми на стор. 1.

Ігор, 15 років: – Бажання а а мати а власні ас гроші ро — ось ос що спос о нукає мене працювати працювати. У мене була мета мета, якої я досяг — купити собі мопед. Довго збирав, працював у знайомих на короткочасних підробітках. Майже всі стосувались допомоги по господарству: порубати дрова, скопати город, полакувати вікно і так далі. Мені навіть пощастило — на зароблені гроші я купив долари (коли він був ще по 8), а потім здав за нинішнім курсом. Ось так і назбирав.

Саша, 16 років: – Брат взяв працювати до себе на будівництво різноробочим. У будні дні виходжу по 3-4 години після школи, а на вихідні — з самого ранку і до вечора. За повний робочий день мені платять близько 150 грн., за неповний — 70-80. У мене таке відчуття, що я вкладаю свої сили та час у щось велике, навіть якщо я просто ношу арматуру чи виконую іншу тяжку роботу. Кожен день ми потроху чогось досягаємо. Наприклад, стіну змурували. І прогрес видно через кілька тижнів, коли ти порівнюєш те, що було тоді і зараз. Мене фізична праця зовсім не лякає. Після кожного робочого дня я відчуваю радість і гордість за себе, а отримавши гроші — відкладаю їх, бо хочу назбирати на телефон. Чи можна поєднувати цю роботу із навчанням? Звісно, можна, та і взагалі — встигнути можна все — було б бажання.

Павло, 16 років: – Я працював інтерв’юером, проводив соціологічні опитування. Потрібно було зупиняти людей на вулицях міста або ходити по квартирам і намагатись зав’язати з ними діалог. Вже тоді починати опитувати їхню думку щодо того чи іншого депутата, який кудись балотується, а

також запитувати, за кого вони б проголосували на виборах. Усе це потрібно записати в анкету, а телефону, аби під підв кінці попросити їхній номер телефону ій твердити, що це дійсна анкета і опитана людина справді існує. На це люди, звісно, погоджуються рідко. А загалом робота фізично неважка, але вимагає комунікативних навичок. За одну дійсну анкету платили 10 грн. За день, в середньому, виходило по 15-20 опитаних. Щоправда, після роботи хочеш бути наодинці, бо втомлюєшся від постійного спілкування з людьми.

Василь, 18 років: – Я працюю з 13 років. Якщо не рахувати таких робіт, як роздача листівок, розклеювання оголошень, доставка листів, то в мене було три роботи. На першій я працював недовго, на будівництві, куди мене взяв батько. Потрібно було займатись парканами під “рваний камінь”. На місяць виходило 6-7 тисяч гривень. Друга робота, куди я пішов без знань — ремонт мобільних телефонів. Тут виходило по 3-4 тисячі в місяць, але робота була надзвичайно тяжка в перші дні. Доводилось згадувати всю фізику, яку я так не любив вчити в школі. Нині я працюю на меблевій фабриці. Робота непогана, зарплата достойна. Йти вчитись у вищий навчальний заклад я не пішов, бо, вірячи статистиці, 90% людей не працюють за професією, на яку навчались. І мені шкода втрачати 4 роки свого життя на вивчення чогось одного, коли на цих трьох роботах я отримав просто величезну кількість знань, які в цілому мені допомагають.

Багато хто з підлітків зізнається, що попрацювавши деякий час, вони інакше починають цінувати зароблені своєю працею гроші, ніж ті, які їм дають на кишенькові витрати батьки. І саме через це дехто починає усвідомлювати, що таке “доросле життя” досить швидко. Головне – щоб це не було примусово…

Валерій ЧОРНИЙ


Театральні нотатки

ГРУДЕНЬ, №79, 2016

7

Ліхтар замість вішака

На початку листопада у Рівному відбувся ІХ Міжнародний юнацько-молодіжний фестиваль аматорських колективів “ЛіхтArt”. Більше 40 заходів фестивалю відбувались в обласному центрі і навіть у Дубно. Наші журналісти побували на деяких виставах і діляться своїми враженнями про фестиваль. Організаторами поки що єдиного у Рівному театрального фестивалю була театральна спільнота Рівненського міського Палацу дітей та молоді - “Народний молодіжний театр “Від Ліхтаря”, “Зразкова театральна студія “Маленький принц” та театральна лабораторія “ВідСутність”. Більша частина фестивалю відбулася у стінах Рівненського ПДМ. Було представлено 18 колективів, а це близько 200 учасників. Географія конкурсу — вся Україна та гості зі Словаччини. Фестиваль, зі слів організаторів, надає можливість долучитись молодим колективам до більш професійних речей у театральному мистецтві. Вони наголошують, що кожен фестиваль не схожий на інший, тому цього року вони спробували його урізноманітнити.

У Рівному відбувс юнцькомолодіжний тетрльний фестивль Артем Вишневський, драматург, наставник та “батько” Молодіжного експериментального театру Рівного “МЕТР” поділився враженнями про моновиставу “Чому люди не…” творчої ініціативи “Theatrum Mundi”: – Мені дуже сподобалась акторська гра. Цікавий та дуже вдалий текст, як і сама постановка. Подобається, що вистава має власне обличчя, власну мистецьку манеру. Кожна вистава, яку я вже встиг подивитися на фестивалі, є посвоєму актуальна та цікава. Є чим дивувати глядача. Сам я вже давно беру участь у фестивалі, ще коли він називався “Сходи”. Одним із показів третього дня була вистава “Військове дитинство” театр — студії “Чудеса в Решеті” з Харківської області. За показ цієї вистави неабияк хвилювався художній керівник Наталія Устинова, адже звучала вона російською мовою. У сюжеті — події зими 1941 року на території України. Своїм виступом вони хотіли донести глядачам, що неважливо, де і коли відбувається війна, бо це горе, від якого страждають діти — майбутнє країни. А самих конкурсантів з Харківщини вразив теплий та дружній прийом організаторів. У своїх відгуках в соціальних мережах вони підсумували, що Рівне, хоч і ненадовго, але перетворилося на театральну столицю України. А ось у виставі “Життя-казка” на сцені “ожили” звичайні побутові

речі, а особливістю її є “ігровий режим” роботи акторів. Її представив один із учасників фестивалю — театр “Сонях”, який активно працює уже сімнадцятий рік. В основі сюжету — невелике оповідання Євгена Клюєва. Ця постановка йде вже сорок перший раз. На сцені можна поставити будь-які речі, навіть телефонну книгу, які немов оживають під час майстерної гри акторів, завдяки чиїй пластичності та виразності вдалося зробити виставу майже з нічого. – Цікаво, що мали зробити виставу для дітей, а вийшла вистава для дорослих, – розповідають головні героїні дійства Катерина Самчук та Анастасія Титаренко. – Ми хотіли донести до глядачів, що у нашому буденному житті потрібно бачити якісь незвичайні речі, щоб життя надихало нас кожного дня. Навіть звичайне пиття чаю після нашої вистави буде сприйматися поіншому. Жити треба повноцінно, цінувати кожен день, бо кожен день — це багато. Багато людей відвідало останню виставу “Великий льох” за Шевченком у виконанні народного драматичного театру з міста Чернівці. Актори гідно “закрили” фестиваль своєю містерією, хоча не всім до душі припало таке бачення. – Відверто скажу, я очікував набагато кращого, тому що матеріал, мені здається, набагато глибший, – соліст гурту “Oт Vinta” Юрій Журавель. – Звичайно, можу сказати, дуже добре, що молоді театр-студії

беруться за такий серйозний матеріал, але було б непогано, щоб вони робили його ще кращим, тому що матеріал набагато глибший, ніж його викладають. Більшість нагород отримав театр кафедри режисури РДГУ “Жменя»: краща чоловіча роль, краща жіноча роль, краща режисура. Несподіванкою для глядачів був виступ театру “Сюрприз” на закриття фестивалю. Найкращою виставою дев’ятого фестивалю “ЛіхтArT” стала вистава “Валентинів день” столичного театру “SPLASH»: – Найважче було те, що ми всі працюємо, нам було дуже тяжко зібратись, щоб зробити якісний генеральний “прогон”, – говорять переможці. – Ніколи не можна бути задоволеним на 100 відсотків, завжди є якісь моменти, які потрібно допрацьовувати. У кожній категорії було визначено по 8 номінацій, а переможці розподілилися наступним чином: Юнацькі театри — DDS “Drim” (м. Нітра, Словаччина). Навчальні театри — Навчальний театр-студія “На третьому поверсі” Рівненського міського Палацу дітей та молоді. Молодіжні театри — Народний молодіжний театр-студія “Маски” (м. Нетішин) “Краща вистава фестивалю”. Гран-прі — Театр-студія “SPLASH” м. Київ. Вистави дивились Каріна САДОХА, Олександр СЕВАСТЬЯНОВ, Софія БАЛАГУРА, Софія ДОРОЩУК, Дмитро БОРИШКЕВИЧ.


8 ГРУДЕНЬ, №79, 2016

Остання сторінка

Харчуйся, де хочеш! 22 грудня 2016 року у Рівному з’явилось “Дерево птахів”. Найкращі годівнички біля “Кінопалацу” у центрі міста були розміщені на експозиції зі стилізованого дерева. Участь в еко-проекті “Happy birds рarty” (“Щасливі птахи”) від ГО “Час-Дій” взяли рівненські школярі.

Анекдоти Хлопець з дівчиною гуляють в парку. Ні морозива, ні води, ні квітів ніде не продають. Висить оголошення: “Не смітити, не плювати! Штраф - 40 гривень!”. Хлопець дівчині: - Плюй, я пригощаю. - Вчора в нашу квартиру заліз злодій. - І що? Взяв щось? - Та де там! Лежить у лікарні. Дружина думала, що це я повернувся так пізно... Насварив своїх тарганів, розсадив в голові по поличках, заборонив мінятися місцями. Притихли, не турбують, пошепки обговорюють, який я поганий. Йде студент університетським коридором і ногою штовхає пиріжок. Назустріч йому інший студент: “Ти що, дурень!” - сказав він йому. А він і відповідає: “Тихо-тихо, давай разом його заштовхаємо, в кутку з’їмо”.

Фінал проекту-конкурсу відбувся на майдані Незалежності. Саме тут школярі і творчі учнівські колективи представили свої роботи – креативні годівнички для птахів. Переможців обирали самі діти. – “Час-Дій” започаткувала еко-проект “Щасливі птахи”. Еко-проект вирішили зробити систематичним, – повідомив голова ГО “Час-Дій” Дмитро Соломчук. – У наш непростий час “Час-Дій” прагне максимально відродити найкращі призабуті традиції, щоб поселити в душах людей любов до навколишніх. Свято вдалось, дітки задоволені, а годівнички – справжні твори мистецтва – вивішені у центрі міста, щоб птахи почувалися в нашому місті щасливими! Тепер красиве стилізоване дерево прикрашатиме наше місто на Різдвяні свята!

- Люба, що у нас сьогодні на вечерю? - Дуже ліниві голубці! - Це як? - Капуста на балконі, фарш в морозилці! На іспиті студент бере один білет – не знає. Бере інший – теж. Третій – та ж біда… Так четвертий, п’ятий… Професор бере заліковку, ставить йому “3”. Інші студенти обурюються: - За що? - Як за що… – відповідає препод, – якщо щось шукає, значить, щось знає. Дружина поїхала у відрядження. Чоловік будить дитину і веде в садок. Прийшли в один, а їм кажуть: “Це не наша дитина!”. Прийшли в інший - та ж історія. Сідають в автобус, їдуть. Дитина каже: - Тату, ще один садок і я спізнюся до школи... - Люба, чим це від тебе так чудово пахне? - Парфумами, які ти мені вчора подарував! - Я тобі не дарував парфуми! - Дарував, дарував! Подивися в гаманці!

ФОТО-нефакт

Дівчина прийшла до ворожки. - Мене люблять двоє хлопців. Скажіть, кому з них пощастить? Ворожка розклала карти, потім уважно подивилася на дівчину... - Пощастить Ігорю – з тобою одружиться Дмитро. Учителька: - Діти, назвіть єдиного звіра, якого боїться лев. Петрик, не роздумуючи: - Левиця, Маріє Петрівно! Зустрічаються чотири студенти, один говорить: - Мужики, давайте сьогодні ввечері до мене - є пиво, риба... - А дівчата будуть? - З дівчатами я вже домовився. Їх не буде!

Без секретiв

газета для молоді Адреса редакції: 33028 м. Рівне, вул. Кн.Володимира,10. Над випуском працювали учні школи журналістики Палацу дітей та молоді.

Засновник – МГО “Сприяння позашкільній освіті, соціальному захисту дітей і підлітків Палацу дітей і молоді”.

Свідоцтво про реєстрацію РВ №351 від 29 листопада 2002 року, видане управлінням у справах преси та інформації.

Наклад 2000 прим. Зам. №____

Profile for Палац дітей та молоді

Без секретів, грудень №79, 2016  

Міська газета для молоді, при сприянні Рівненського міського Палацу дітей та молоді, ГО "Сприяння позашкільній освіті"

Без секретів, грудень №79, 2016  

Міська газета для молоді, при сприянні Рівненського міського Палацу дітей та молоді, ГО "Сприяння позашкільній освіті"

Profile for 878570
Advertisement