Issuu on Google+


ВСТУП Свята в память наш ого великого поета Т. Ш евченка в так зван і Ш евченківські дні ввійшли в традицію українського життя як на У к раїні так і на чужині. Чи то у великій салі чи то у сільській “П росвіт і ”, чи то в таб о р ах полонених, чи. серед м алої групи десь долею чи недолею закинених Українців — всюди у тій чи іншій формі, в залежності від сил і спромож ностей учасників, відбуваю ться чи відчити, чи концерти, чи діточі вистави, ж иві образи, чи деклямації т в о рів Т о го , “ким все занялося і запал ал о”. Ц е стало такою ж традицією Українців як обходж ення “Д нів К ам оенса” у П ортугалії, уш ановання Ґете в Німеччині, Д анте в Італії і др уги х народів. Але слід завжди відріжняти традицію від рутини або траф арету. Традиція звязує нас із минулим і д ає тяглість в будуччині . Нарід, що забуває свої традиції, своїх “ славних прадідів великих”, які на протязі віків здобували для свого народу “ і славу і вол ю ”, тратить свою особистість, свою д уш у, свій д ух, питомий лише йому, і занепадає. Навпаки рутина, або раз і назавжди застигла мода, обмежений тр а фарет, стримує поступ і не дає змоги поступати вперід чи то у мистецтві, чи то в науці, чи в політичнім думанню. Нажаль у нас часто плутаю ть ф орм у і зміст: — напр. козацька традиція полягає не у ш ироких ш танях-ш араварах, не у малинових ж упанах, а в тім д усі козака — войовника, лицаря, оборонця України, у тім д усі, що живе і під малиновим жупаном XVI і XVII віків і під захистною уніф орм ою українськик борців за батьківщ ину ХХ-го віку. Нажаль і в святкування памяти Ш евченка вкралася рутина, трафарет, які часто не даю ть змоги освітлити всесторонно, або під певним кутом зору, постать цього наш ого не лише маляра й поета, але і пророка, розм ах творчости якого сягав від Ґонти, “що синів свяченим ріж е у крівавих загравах пож еж ” і д о “усміх, ласка, мати і сад ок вишневий коло х а ти ” , як влучно характеризує його творчість Маланюк. Н азагал “ Ш евченківське св я то ” складається із таких елементів: відчит про життя а б о творчість поета, деклямація й ого власних, або в його честь складених віршів, музичні точки, спів сольовий і хо р о ­ вий. Д уж е часто, нажаль, всі ці елементи цілком не получені між со—

5


бою ув одне ціле, підбір вірш ів не від п овід ає реф ерату, після високо героїчного співу, напр. “Ой Д ніпре мій Д н іп р е” слідує “Якби мені, мамо, нам исто” чи інша лірична чи ж артівлива пісня. Це розби ває суцільність вражіння і не дає глядачам чи слухачам того д ухово го піднесення і запалу на дальш у працю для батьківщ ини, щ о є ф акти­ чно головним завданням кож ного свята, яке є призначене на спогад наших великих борців чи славних історичних подій. Н аступна інсценізація, складена на основі історичних джерел, мемуарів, спогадів, листування і щоденників, подає картину із життя поета в 1840-ових роках коли він повний сил і творчости гостю вав у своїх приятелів князів Рєпніних у їх м аєтку в Яготині, вбираючи від них той д у х “козацького панства”, як він сам висловлювався, що ці останні нащадки наш ої держ авної провідної верстви донесли аж до середини минулого віку. Це були часи, коли вийш ов перший “К о б ­ за р ” Шевченка, коли він, покінчивши студії у Академ ії малярства у П етербурзі, мандрував по своїй любій Україні, по “нашій не своїй зем лі”, малюючи історичні памятки, то “козац ьку церкву невеличку з похиленим хр есто м ”, то руїни С убо това, то портрети своїх високих друзів, то складаючи свої найсильнійші, найгероїчнійш і поеми, про ту славу, “ що не поляже а розкаже, хто ми, чиїх батьків діти, ким, за що за к уті”. Не дивно, що до нього, д о його творчости потяглося і селянство зпід уб о ги х стріх, яке відчувало в нім свою душ у, д уш у у к ­ раїнського н ар оду і найліпші представники наш ого панства, того “ козацького панства” , що памятало, як колись то воно “без холопа і без пана” здобувало славу і волю для української держави, а не б у ло під доглядом росій ської ж андармерії. Воно відчувало в нім н ового носія того д уха нації, і то ї традиц ії держ авности, яку воно б о ронило від “ самовластя М оскви ” . Шевченко був всюди улюбленим гостем. Чи то в селянській хаті, чи то в історичнім м аєтку князя Рєпніна, й о г о талант як маляра ви­ кликав подив знавців мистецтва, а коли він сам деклям ував свої в ір ­ ші, то присутні забували все на світі і “душ і їх настрою валися на ви­ сокий д іяп азон ”, як казав Рєпнін. Д одам о, що Ш евченко мав д о б рий голос і чудово співав народні пісні. Ясно, що його приїзду хоч на кілька днів чекали з нетерпінням і щ об побачити його, послухати його, люди зїздилися з усіх околиць. Інсценізація “Ш евченко у Рєпніних” обєдн ує і зводить у сценічній формі ті головні елементи “Ш евченківського свя та” , про які зга дано вище. Цей вступ може служити за пояснення глядачам, хто є ті особи, які виведені на сцені. Біограф ічні дані про Ш евченка подано у читанні Варварою Рєпніною її знаного листа до ш вайцарського п ро­ ф есора Ейнара, елемент деклямаційний заступлено деклямаціями Псьолівни, Катшіста, Рєпніна і сам ого Ш евченка, а музично-вокальна частина провадиться іншими дієвими особам и, які для того введені в інсценізацію і в залежності від наявних мистецьких сил і можностей —

6


упорядників і режісера, м ож уть грати більш у або меншу ролю, або бути використані лише на музичні точки. Хор, яким у данім випадку не слід зловживати, а дати йому проспівати (кращ е за сценою) 1-2 пісні — д ає фон для останної сцени. ІСТОРИЧНІ О С О Б И Подамо описи історичних персонаж ів які виведено в інсценізації: Очевидно, що з їх характеристики ф ізичної і психічної мають випливати їх тип, поведінка і гра. Напр. героїчно-трагічний діяпазон Варвари Рєпніної, ж артівливо-кокетний (дещ о комічний) Кекуато®ої, героїчна романтика Ш евченка і епічно-героїчна кн. Рєпніна, це маю ть бути характерними вдачами цих постатей, як деякий снобізм Селецького є характерний для подібних урядових постатей його ча­ су. Спокійна гідність Триф она і привітлива скромність Глафіри теж в стилі епохи. 1 ) Т А Р А С ГРИ ГО РО ВИ Ч Ш ЕВЧЕНКО У 1840-х (1843 і 1844) роках повний сил і творчости, молодий 2528 років. Трохи ростріпане волосся. С орочка із широким ковніром т. зв. “ бай рон івка” і недбало завязан ий чорний шарф. Світлі спідні і довгий темний сурдут. (Див. його власноручні портрети тих часів: автопортрет зі свічкою , автопортрет із пером і д р .). 2) КНЯЗЬ М И КО Л А ГРИ ГО РО ВИ Ч Р Е ПНІН -ВОЛКОН СЬКИ Й С вояк останного гетьмана України Р озум овського. Бувш и генерал-губернатором М алоросії, вперто дом агався відновлення козацтва і привернення Україні її “ прав і вол ьн остей ”. У своїй записці до р о сійського уряду ( “ О возвращ енін м алоросійських козаков в прежнее состо я н іе” ) дом агався привернення прав козацьких, поділення У кр аїни на полки, замісць губерній введених Катериною другою . Будучи військовим на боці Р о сії він приймав участь у війні з Наполеоном і в бою під Австерліцоїм (де Наполеон розби в Росіян, А встрійців і Німців) був ранений і дістався у полон. Наполеон оцінив його х о р о бр ість і повернув й ом у на знак пошани його шаблю. П ознайомившися з Н аполеоном, Рєпнін зробився його горячим поклонником, бо надіявся, що відродивш и П ольщ у й розбивш и Росію , він приверне Україні її незалежність, права й волю. Після війни 1812 р о ­ к у Рєпніна призначено на віце-короля Саксонії, де він завдяки невси­ пущій праці, енергії і організаторськом у хисту направив всі лиха за­ подіяні війною. Після сво го віце-королю вання у Саксонії повернувся на Україну в ролі Генерал-Губернатора М алоросії. І добивався прав і відродж ення козацтва. І за цю свою українську політику був пере­ слідуваний російським урядом (М иколою І). У 1840-х роках доживав віку у своїм м аєтку у Яготині (бувш ій палаті Р о зум о в ськ о го ), де був конфінований російським урядом без права виїзду. Він відразу від—

7


чув у Ш евченку нову народну українську силу і ввів м олодого поега у товариство того “козац ького панства”, д о якого належав сам і силь­ но спричинився до поширення його слави. Сам він впливав богато на творчість Ш евченка, передавш и йому, такби мовити, традиції д ер ­ ж авносте України і романтики козацтва. Викупив з кріпацтва друга Ш евченка, знаного артиста Щ епкіна. Був меценатом українського театру. 3) КНЯЖ НА В А Р В А Р А М И КО ЛАЇВН А РЄПНІНА Д оч ка князя Рєпніна. Н ародж ена 1809, померла у 1899. Велика приятелька і адораторка Ш евченка, який присвятив їй поему “Т р и з­ на” і “ С л іп а”. Богато спричинилася до його призначення пр оф есо­ ром Київ, універ. св. Володимира. З її листування з проф. Шарлем Ейнаром (у Ш вайцарії) д овідуєм ся бо гато про її віднош ення до Ш ев­ ченка, з яким її вязала не лише приязнь, але і глибоке почуття. Піс­ ля й ого ареш ту вона як лише могла клопоталася за н ього і навіть д і­ стала від всевладного тоді ж андарм ського полковника ґр. Орлова (ш еф а ж андармів) суворе попередження, що дочці скомпромітованого в очах росій ського уряду за українство князя Рєпніна не слід мі­ шатися в українські справи і клопотати ся за “ покараного і відданого в салдати рядового Ш евченка”, щ об її не спіткала та сама доля. О сь як характеризує її Н авроцький: “ це така велика, сильна і р о ­ зумна душ а, я думав, що таких і нема на світі. Якби хоч со та доля або хоч тисячна була таких на Україні, то не знаю щ о тод і булоб, тілько не та біда, що теп ер ”. Ж вава, горяча і розумна, вона була помічницею і адміраторкою батька. Глибоко релігійна і — за характеристикою Селецького — найбільш україноф ільсько наставлена з у сіх членів родини Рєпніна. Д о б р о т а і добродій ність робили її справжною захисницею селян, які звали її своєю святою. 4) М О Л О Д И Й КНЯЗЬ В А С И Л Ь М И КОЛАЄВИ Ч РЕПНІН Брат Варвари, син кн. Рєпніна. Людина гуманна, д обр е ставився до селянства. Д обр и й приятель Ш евченка. Захоплений українськими піснями і романтикою минулого, сам нераз співав разом із Ш евченком народні пісні. (Й ого виведено в інсценізації лише для виконання музичних та вокальних тбч о к ). Ш евченко малював портрет його, його дружини Татяни і його дітей, в Яготині. 5) ГЛ А Ф ІРА П С ЬО Л або Псьолівна (пізнійш е Д уніна-Борковська) Сестра поетки Олександри Псьол, яка писала вірші під безпосередним впливом Ш евченка. Сама Глаф іра була маляркою і виховува­ лася в дом і кн. Рєпніних. Була великою адм іраторкою Шевченка. 6) ГР А Ф В А С И Л Ь О Л ЕКСІ6ВИ Ч КАПНІСТ З родини заслуж ених м иргородських полковників Капністів, з я-

_ 9 _


ких Граф Василь Капніст (дід Василя О лексієвича) у 1791 р. їздив до П русії просити помочі і оборони для України від “тиранії росій сько­ го правительства” надіючися на війну між П русією і Росією . Ґр. В а­ силь О лексієвич дотрим увався славних традицій своєї родини, зав­ жди вор ож ої до р о сій сько го тиранства на Україні. Був великий прия­ тель Рєпніних і перший ввів Ш евченка у їх товариство. 7) ТРИ Ф О Н Слуга-камердинер князя Рєпніна, що від був з князем як його дж ура всі походи і був у дом і на становищ і старого вірного слуги. Про нього знаємо із листування Варвари Рєпніної. Ш евченко любив й ого і ставився д о н ьо го не як до слуги, а як до приятеля. 8) П Е ТРО АН ДРІЄВИ Ч СЕЛЕЦЬКИ И В ті часи урядовець особливих доручень при київськім ГенералГубернаторі. Пізнійше сам віце-губернатор київський і маршалок ки­ ївської шляхти. Л иш ив цікаві записки, в яких оповідає про свою зу­ стріч і знайомство із Ш евченком. Знав і лю бив музику, був прияте­ лем і учнем знаного музики Л іста. Сам був ком позитором визначних здібностей. 9) КНЯГИНЯ К Е К У А ТО В А ЄЛ И СА В ЕТА Родичка Л и зо губ ів із сусідного з Яготином маєтку Сіднева. Один з найкращ их творів Ш евченка як маляра є її портрет. Була гар­ на, світська пані з ліпш ого укр. товариства. 10) М О Л О Д А КНЯГИНЯ ТА ТЯ Н А РЕПНІНА Ж інка сина кн. Рєпніна. Мала чуле серце і походила з українсь­ кого роду. Ш евченко намалював її портрет, а також її дітей. (В веде­ но до інсценізації для виконання музичних чи вокальних точок). 11 ) М А Д А М Р Е К О Р Д О Н (Француж енка) Гувернантка Варвари, щ о дож ивала свій вік у родині Рєпніних (введено в інсненізацію чи то для акомпаніяменту чи для музичних точ о к ).

11


Вечір в Яготині Д РА М А ТИ Ч Н А ІНСЦЕНІЗАЦІЯ НАТАЛІЇ Г. К У Т О В О Ї (Ш евченко в гостях у кн. Рєпніна в його історичнім маєтку на Полтавщині, в 1840-их роках) ДІЄВІ

О С О Б И :

Варвара М иколаївна Рєпніна — 35 р. Глафіра Псьолівна — 26 р. Княгиня К екуатова — 35 р. М олода княгиня Рєпніна — (пяністка, або декляматорка, чи співачка) Олександра П сьолівна — співачка, скрипачка, деклям аторка) М адам Р екордон — (пяністка акомпаніяторка) Тарас Григорович Ш евченко — 30 р. Князь Рєпнін — батько Варвари, 60 р. Граф Капніст — біля 50 р. Камердинер Триф он — 50 р. М олодий князь Рєпнін — співак Селецький — (співак або пяніст) Д ія від бувається у 1840-ових роках в м аєтку князів Рєпніних, у Яготині у вітальні. На сцені праворуч стіл заставлений для чаю і ліворуч пяніно або рояль. На стінах портрети і килими. Костюми і меблі часів Бідермаєра.

Я В А

І .

Глафіра й Трифон (Глаф іра сидить коло чайного столу. Триф он приготовляє стіл до чаю ). ГЛ А Ф ІР А : Ну що, приїхали вже наш і? ТР И Ф О Н : Ні, Глаф іро Івановно, ще й д о сі немае ні наш ого молодод о го князя ні Тараса Григоровича Ш евченка. Г Л А Ф .: А чиїж то коні відводили від ґанку? ТРИ Ф . : Т ак цеж їх ясність Граф Капніст, що перед вечором прибули з Полтави. Г Л А Ф .: А Петро Андрієвич певно не встигнуть приїхати сьогодня з Київа, а як і прибудуть, то дуж е пізно. *) Ц і особи введено в інсценізацію лише в разі більш ої музичної програми і зявляю ться лише в кінці. Яікщо музичних точок є менше то ці особи не ф ігур ую ть в інсценізації. —

13


ТРИ Ф .: Будьте спокійні, Глаф іро івановно, вони встигнуть до нас ще й нині, бо вранці від н их було отримало листа із Сіднева. Вони ще вчора туди прибули. Ч оловік, який від Л и зогуб ів листа привозив, казав, що Олександер Андрієвич дуж е до нас п осп ішають, щ об з Тарасом Григоровичем Ш евченком побачитися. ГЛ А Ф .: Так його всі, всі хо ч уть бачити, все наше панство прагне знайомства з ним тепер, а ще недавно ніхто, крім найшляхотнійших одиниць, не звертав уваги на його страждання. ТРИ Ф .: Так, Глаф іро Івановно, воно від Бога. — В еликом у д ухо ві — великі страждання. ГЛ А Ф .: Але страшна шкода, що ця надзвичайна і талановита лю ­ дина мусить тепер, завдяки загальній пошані д о нього і його великого генія, марнувати стільки часу серед того оточення, для якого він ще недавно був лише кріпаком, простим, звичайним рабом , самим бідним сином свого краю. ТРИ Ф .: Ваш а правда, Глаф іро Івановно, колиб Тарас Григорович поменше проводили свого часу у Закревських або Л и зогубів, воно бул о б для них самих кращ е. А то за їх товариським и бенкетами час марно йде. О сь і тепер в останній раз як у нас були, то після чаю, як стали всі розходитися по покоях, то Закревський і їх ясність наш молодий князь затягли до себе у флігель Т араса Г р и горовича і чисто всю ніч там пробенкетувели. І д о к то р Ф іш ер з ними були, хоч вони нібито і заборон яю ть нашим панам за богато в себе приймати, бо каж уть, щ о може бути погано, нездорово значить. Г Л А Ф .: Так одного ф ранцуського вина кільканадцять пляшок із б у ф етної відпустили. ТРИ Ф .: А горілки скільки ще з собою Закревські з власного завод у привезли! ГЛ А Ф .: Хочби на цей раз у Закревських в А ндрієвці не загулялись. ТРИ Ф .: Ч огож то, приїдуть. В ернуться, їх ясність, молода княгиня Татяна Павловна сьогодня до чоловіка свого з верхівцем листа до Андрієвких відправили, щ об обовязково сьогодн я вечором молодий Князь повернулися. Приїдуть. ГЛ А Ф : Чи вже роспорядження дали, аби приготовано покій Ш евченку? ТРИ Ф .: Так, у флігелі прибрано кутню хату. їх ясність княгиня В арвара М иколаївна звеліли убрати все, гарненько прикрасити все і квіти на столі поставили самі. ГЛ А Ф .: А чи урядж ено робітню для малювання? ТРИ Ф .: Усе чисто готово. Всі нескінчені образи Т ар аса Григоровича порозставлено. Пензлі, ф арби і все чисто розлож ело так, що як Ш евченко приїдуть то м ож уть хоч зараз за працю сідати і м а­ лювати. ГЛ А Ф .: А як він гарно малює! Це великий справжній мистець. —

14


ТРИ іФ .: Гарно то гарно, а клопоту з того має скілько! Г Л А Ф .: Але коли він тримає пензель в руці, він все забуває, цілком віддається праці і зовсім то д і ні на що не звертає уваги. ТР И Ф .: Т а якже не звертати уваги, коли весь час їм переш коджають. Т о їх ясність Т атява Павловна утомилися позувати, то діти х о чуть побігати і відпочити, або зовсім не хотять тихо сидіти. їх ясність Варвара М иколаївна весь час м усять їх розваж ати та дивитися, щ об вони нічого в майстерні не переш коджали. А ось з їх ясністю княгинею К екуатовою буде їм морока. Г Л А Ф : Правда, Тарас Григорович м усять цими днями почати малювати образ княгині. ТРИ Ф.:. Ну, і намучатьсяж вони з нею. ГЛ А Ф .: Але княгиня така гарна, має так у чудесну сукню для портрету. Тарас Григорович, як маляр, мусить бути захоплений. ТРИ Ф .: М оже й захоплений, але чи буде задоволений — невідомо, бо з їх ясністю дуж е тяж ко. В сіх чисто дівчат наш их з дом у і ф лігелів позганяли зі своїм и “ роброн ам и” . По ш ість разів вони їх су к ні перепрасовувати наказували і все їм не догодили. ГЛ А Ф .: Бо Тарас Григорович має малювати княгиню в білій сукні з волянами, в чудовій шалі, у всіх її перлах і з прегарними білими квітами в зачісці. Т Р И Ф .:А з буклями, то спаси, Боже. Ніяк не м іг їх зачесати до см аку княгині наш мосьє, а вінже в Парижі учений. їх ясність завж ди ним д уж е задоволені були, а Татяна Павловна кажуть, що і в П етербурзі так о го цирульника немає, як наш мосьє. ГЛ А Ф .: А леж у княгині К екуатової таке прегарне, зовсім золоте в о ­ лосся, такі чудові кучері. Вона така гарна, щ о лише пензель Ш евченка в стані передати на полотні всю її красу. ТР И Ф .: Т ак то воно так, але всеодно роки минуть і нічого з т о ї краси не лишиться, а характер їх яоности спортиться, бо вже й тепер вони, як то каж уть, капризні. ГЛ А Ф .: Так, але полотно з образом княгині лиш иться на завжди і завжди портрет княгині К екуато во ї буде нагадувати про неі в сяйві слави Ш евченка, як чудовий від би ток його прекрасного таланту. Т Р И Ф .: А поки їх світлість княгиня К екуатова ніяк не м ож уть надивитися на власний відбиток у дзеркалі. Вони нині всі чисто дзер кала продивилися! Прямо, як в них ще діри не поробилися! ГЛ А Ф .: Це нічого, Три�� оне, гарна жінка м усить бути завжди д оброю окрасою . ТР И Ф .: А якаж вона прикраса, коли всім чисто завдає клопоту. Ні, Глаф іро Івановно, їх ясність княгиня К екуатова маю ть занад—

15


то капризну гумо рію... Г Л А Ф .: (встає зі стільця). А вже не рано. Не можемо більш е чекати. Піди, Триф оне, долож и їх ясности, що я прош у до чаю, а потім скажи їв буф етній, щ об поставили й малого срібного самовара на випадок якби наші гості дуж е спізнилися. ТРИ Ф .: (іде за двери і вертається) — Вас ш укає Варвара М икола­ ївна і зараз сюди ідуть, (ви ход и ть).

ЯВА

II

Глафіра й Варвара Рєпніна В А Р В А Р А : Глафіро, я ш укаю тебе по цілісенькому дом у. Я обовязково муш у то бі прочитати листа, якого я написала до п р оф есора Ейнара до Ш вайцарії. ГЛ А Ф .: Ти, розум іється, пишеш йому про Ш евченка? В А Р В .: Так. Слухай, Глаф іро, я м уш у тобі прочитати ці думки, що я їх написала в цьом у листі про все, що так мучить мене і хвилює. ГЛ А Ф .: Але проф есор Ейнар напевно заспокоїть твої хвилювання. В А Р В .: Слухай, Глаф іро, я починаю з сам ої пригоди наш ого знайомства: (читає лист) “Ш ановний і дорогий проф есоре: Раз у минулому році, в липні, я вийшла до парку з мамою. Була правдоподібно ш оста година. Мама була вбрана в свойом у великому капелюсі з “абаж ур ом ”, як завжди. Я не дивилася на небо і том у не примітила, що там діялося. Ми не пройшли і сто кроків, як зустріли Графа Капніста з якою сь незнайомою меаі людиною. Капніст нам го во р и ть: — “Збирається велика гром овиця, подивіться на н е б о ”. Д ійсно великі хмари, здавалося, потові були зірватися над нашими головами. Одначе мама не здавалася. “М ож е ми ще встигнемо обійти л у к у ” — сказала вона. Поки ми розмовляли, зірвалася страш на буря, схопився вітер і пішов дощ . Капніст схопив маму під руку і почав бігти з нею. Я х о р о б ро йшла за ними д о д о м у кроком , а незнайомий остався в парку. Я не м ож у Вам передати, дорогий вчителю, моє власне вражіння від незнайомця, таксамо як не м ож у передати силу і велич т о го погляду, котрим зустрів він б ур ю і провів мене. Коли ми дійшли д о д о м у і іпіднялися на терасу, Капніст знов повернувся до парку і побіг, не дивлячися на страш ну зливу, за своїм знайомим... Я піднялася на мамин балькон і під торохкотін ня бурі, шаління вітру, в яскравім світлі блискавиць побачила, як вони верталися д о д о м у наскрізь мокрі. Н ад чолом незнайомця вітер б у й но розм ахав волосся, а його великий чорний ш арф віяв над ним як чорне крило. Я бачила як віїн зупинився перед терасою і як наш дороги й і лю бий К апніст взяв його під р у к у і звів по схо д а х на терасу. Граф Капніст, що гостю вав то д і у кас і жив в однім —

16


із численних наш их флігелів, повів гостя до себе і лише після т о го попросив д р зво л у привести свойого знайомого до великої залі подивитися «а образи, котрих, як Ви знаєте, в нашому істо ричному палаці є велика кількість. Д озвіл , розуміється, дано і я то д і довідалася від л ю бого Капніста, що цей незнайомий є артист, маляр і поет. При чому навіть більш е поет ніж маляр, і що звуть його — Ш евченко. Запам ятайте це імя, дор оги й вчителю, воно належить до мого зоряного неба, до проміння вогневого янгола наш ого краю і мого народу. Запамятайте це все, дорогий вчителю і дораднику м оїх найтаємнійших дум ок. Коли Ш евченко пішов, Капніст зі своїм чарівним виразом взявся оповідати нам про Ш евченка, про його оригінальність, його поетичний талант, про й ого великий поетичний геній, про те, що він поет навіть в св о ї х поглядах і зовніш их рухах. Ось що розповідав нам Капніст про його ж иття: — Капніст чомусь воліє за його родинне місце Чигирин, (хоч в дійсності поет родився в селі М оринцях, З венигородського п о в іту), Чигирин, що грав визначну ролю в історії України і був столицею Богдана Хмельницького, одного з великих гетьманів героїв України. Тарас Григорович Ш евченко народився в бідній селянський хаті. Цей початок, дорогий вчителю, дуж е д о бр е підходить д о біогр аф ії великого поета. Але та селянська хата не була подібна до хати кантона Во у ваш ій щ асливій і любій Ш вайцарії. І той селянин, котром у його жінка вродила сина, не був Вашим Кошаром. Це був бідний кріпак... Ви, дорогий вчителю, шляхетний сину вільної країни, ледви чи можете зрозум іти весь страшний зміст цього слова. Цей хлоп­ чик, Тарас, цей син кріпака і сам з перш их часів свого життя кріпак, і є ґеніяльний поет Ш евченко, той гість, якого змочив д о щ у нас в Яготині. О дор оги й вчителю, жадне перо не здатне змалювати протилежність цих д в о х слів, (таких стр аш н и х): Ш ев­ ченко — великий геній наш ої землі, пророк, велетень України і — Ш евченко-кріпак. . . . О ж ах! О, Господи! Д е ще так потрібні люди як у нас. Д е так потрібна віра, надія, переконання, відда­ ність, сам о-оф іра, бо р о тьб а і лю бов — героїчна і висока лю бов д о вітчизни, як не у нас? Щ об все це зносити з лю бовю до Бога і терплючи та борю чися іти до єдиної наш ої мети — до кращ ого м айбутнього наш ого нещ асливого краю... ГЛ А Ф .: Варет! Сюди ідуть. Це княгиня К екуатова. В А Р В .: (хо ває л ист). Д о б р е, Глафіро, я дочитаю то б і лист іншим разом.


Г

Ч *«'

.

. -тгятаятели-Р» іівччич

ЯВА

III

Глафіра, Варвара, К екуатова (входи ть)

,

К Е К УА ТО В А : Варет! Глафіра! M ais vous M ’avez abandonne, c ’est a f­ freux! Я шукала вас, щ об запитати як випадає мій туалет і весь ансамбль, коли Триф он сказав мені, щ о ви обидві в салі. В А Р В А Р А : Д о р о га княгине, Ви виглядаєте цілком д обре, Ви чудоїво випадаєте! Але яік В аш а мігрень? КЕК. : Ах, мене страшенно втомило готування мого туал ету, а мої камеристки дійсно довели мене до страш ної болі голови. Ах, c ’est a ffreu x ! Elles sont si stupides touttes ces дівчата! ГЛ А Ф .: Але чим Ви були так занепокоєні, княгине? КЕК.: Р озум ієте, вони зовсім, зовсім зіпсували мені волани сукні, ось подивіться! Зам ість того, щ об стояти au vent d’am our вони просто стирчать на всі боки! Я страшенно, страшенно незадоволена і дійсно цілком зденервована (стомлено сідає на ф отель і обвівається віялом ). В А Р В .: Але д о р о га Лізі, запевняю Вас, що Ви чудово виглядаєте, а особливо В аш а зачіска, яка сьогодня надзвичайно вдалася. КЕК.: Vous trouvez? Chere am ie? Ох! Як куаф ер мучив мене, більш е двох годин! Quel m onstre! ВАРВ .: Бідна княгиня! Але мусите признати, що наслідки цілком за­ довольняю чі. Ви лише подивіться на себе в дзеркало. КЕК.: (дивиться б дзеркало) А деж всі? (вередливо). Триф он казав мені, щ о всі зібрались і чекаю ть мене. Я поспіш ила, гадала, що спізнюсь, навіть аґраф а наспіх приколола, але бачу, що нікого нема! ГЛ А Ф .: Василь М иколаєвич і Тарас Григорович ще не приїхали, але князь і Василь Олександрович зараз прийдуть. КЕК.: (стурбован о) Як наш их ще нема, ще не приїхали? Ах, mon D ieux ! ВАРВ. : Не тур буй тесь, бр атова казала мені, що вона ще вранці післала Василю листа, щ о б він конче приїхав. КЕК: C’est trez ennueux! Я зовсім почуваю себе збентеж еною ! Ах, мої бідні нерви! Я стілько перемучилася, щ об д ати Ш евченку un coup d’oeil, так готувалася показатися йом у в то м у вигляді, в якім я волію йому позувати і раптом він не приїде. А х! (пересідає до стол у). ГЛ АФ .: Я певна, д о р о га княгине, щ о вони незабаром приїдуть і п ро­ ш у Вас не хвилюватися. Ви д озволите налляти Вам чаю ? Може з молоком, або з варенням? (госп одари ть коло стол у). КЕК.: А х! Я зовсім не знаю щ о зі мною робиться! Я страшенно, стр а ­ шенно зденервована, я почуваю себе близькою до непритомно­ сте... (нервово обвівається віялом ). В АРВ .: (сідає д о стом у) (засп о кою ю ч о) Ви знаєте, Лізі, щ о Шевчен—

18


t

ко має читати нам сьогодня свої останні твори і одну зовсім но­ ву ч удову поему. КЕК.: (ж ваво) Т ак? Я ку? Я так мрію про те, щ о Шевченко напише мені ч удового вірша до мого альбому, на тій самій сторінці, де мані вже присвятив вірш а Лямартин. В А Р В .: Так! княгине, місце Ш евченка дійсно є поруч найбільших поетів наш их часів, Байрона, Лямартина... А ось ідуть папа і Граф Капніст...

ЯВА

і

IV

Варвара, Глаф іра, К екуатова, Рєпнін і Капніст (входять і вітаю ться) РЕ1Г1: (робить загальний поклін). М едам! (цілує руку К екуатовій). Княгине! КАПН.: (цілує іруку К екуат.) Ваш а мігрень, княгине? КЕК : Ах, дякую , мені ліпше, тілько я почуваю себе страшенно втом ­ леною і весь час мені крутиться голова. РЕП .: Але ви чудово виглядаєте, княгине! КАПН.: Як завжди чудово! КЕК: V oyons, vous plaisantez, c’est charm ant! (грає віялом). КАПН.: О ні, княгине, хи ба може не бути чарівною найліпш а з Сідневських муз? РЕПН.: (цілує руку Глаф ірі і В арварі) Варет, мама не вийде до чаю! В А Р В .: Я не знаю, з мамою весь час була Таня, вони певно зараз прийдуть. Р Е П Н : (сід ає біля Варвари, Капніст сідає біля К екуатової). А наших все немає, щ ось не чутно коней. 'КЕК.: (вередливо). Вони певно спізняться. Князю! Ви нас цілком за­ буваєте у Ваш ій бібл іотец і. Все з Ваш ими книжками. Ви сьо го ­ дня зовсім не сходили до вітальні княгині. А ми Вас чекали. РЕПН.: Ні, д о р о га княгине, я не -над книжками сидів, а над спогада­ ми старими. Я читав Василю Олександровичу деякі уривки з м о­ їх ж иттєвих спогадів, а потім ми дещ о згадували разом. Були часи . . . Київ . . . українські справи . . . Рим . . . Париж . . . П о­ ходи . . . М оє віцекоролювання в Саксонії... КЕК: Ах, князю, яка ш кода, щ о без нас! Я так люблю Вас слухати, осо бл и во Ваш і спогади про Н аполеона і Ваш і гетьманські пляни. РЕПН.: Я кінчав сьогодня частину м оїх спогадів, де йде мова про мій намір відродити козац тво на Україні. Я згадував Глухів, Полта­ ву, Київ і ті події. В А Р В .: (захоп лю ю чи сь). О, ті події! Те страшне захоплення, яке во­ лоділо всім нашим краєм, коли козацтво відчуло в Вашій особі, паїпа, свого проводиря, а в В аш их прагненнях свої найтаємнійші бажання. Це стремління відродити нашу держ авну традицію , силу, ром антику козацтва, славу... Н аш у минулу держ авну славу. КАПН.: Тоді, княжно, то д і всі ми покладали найсвятійші наші надії і бажання на о со б у В аш о го батька, д о р о га Варваро Миколаївно. —

19


РЕіПН.: Д ійсно, тоді «раїна в числі найліпших і найш ляхотнійш их своїх синів одразу зрозум іла мій намір відродити козацтво і в ід кликнулася на н ього всім благородним розм ахом своєї сти хії. Як дивно наша Україна і серед шляхти і серед козаків відчула м ож ливість в-оскресити стародавні права і вольности і як відкликнулась на мій намір поділити Україну на полки, відродити гетьманманство. . . . О, то- був добрий час! (встає і ходи ть по сцені). КАПН.: Так, гарні були часи. Д о б р е ми за здоровля Наполеоиа пили. Ось м ойому родичеві за такий то ст аж у Сибір довелося поп асти. Не веселий і не короткий був то вояж. За то весело за Наполеона пили і царя М иколу нашим Товариством дуж е злостили. РЕПН.: (спиняється). Так, то був надзвичайний момент, котрий не змогла використати українська висока мрія. КАПН.: (встає і підходить д о Репн.) Д у ж е ш кода, щ о так швидко закотилася зірка Наполеона, бо відродивш и Польщ у, він мав на думці оживити й Україну. Це була цілком можлива комбінація. РЕПН.: (спирається на піано). Ґрунтовна помилка Н аполеона це б у ла д о р о га на Смоленськ взята ним перед зимою. М ож ливо, щ о колиб імператор піш ов на Україну, то вся війна 1812-го р оку моглаб закінчитися інакше. Пізнійше сам Н аполеон казав своїм маршалам, що причина невдачі є невчасність взятого напрямку на північ. КЕК.: Я пригадую, в спогадах Коленкура говори ться, щ о Н аполеон дум ав знайти в Вас нового М азепу, князю, (захоп лен о). С о т т е с’езї Ьеаи! КАПН.: ( п і д х о д и т ь д о Кек.) Т о д і в Парижі на українського гетьмана прочили М юрата, блискучого короля неаполітанського, знаменитого “П апаґалло” . Це був надзвичайно хоробрий маршал. РЕПН.: Так, король М ю рат — це був хоробрий солдат, підбитий в еликим авантурником. КЕК: Князю, Ви здається д о б р е знали короля неаполітанського? РЕПН.: Княгине, я зустрічав й о го в Парижі, а так ож під Австерліцом, де він наступав на наш е крило, а й о го кіннота, п ід його власним проводом, атакувала мою головну батерію . Ми т о д і зустрілися з ним в кіннім бою . КЕК.: Це тоді, коли Ви були ранені, князю. А х! (патетично) Ви були справжнім героєм достойним л аврового вінця з рук богині! РЕПН.: Т о д і я мав н аго д у пізнати так ож і імператора. Н аполеон вмів цінити і ш анувати відвагу і військову вар тість своїх противників у чеснім бою . Він сам повернув мені мою зброю і відпустив з полону. В А РВ .: (захоплено) І дозволив мамі приїхати доглядати В ас хо р о го і слабого до М ельку над Д унаєм . КАПН.: (сідає) Але признайтесь, князю, щ о з т о го часу, а особливо після В аш ого послування в Парижі т а при В естф альськім д во р і —

20

.


Ви стали особливо горячим прихильником Генія Наполеона? РЕП Н .: (сід ає) О, так! Я відчував загально, стихійний напрямок д у ха імператора, оскілько він міг торкатися держ авного існування України. К ороль Жероїм Вестф альський в Римі потім, з часи наш о го спільного перебування там, часто балакав зі мною на цю тему. КАПН.: Король Ж ером, хоч і б у в рідним братом Наполеона, але зовсім не мав ані рисочки близької до імператора. Але з часом став пиш атися, що дістав у спадщ ину лисину Наполеона! КЕК: (см іється) Ах, c ’est charm ant! C ’est delicieux! КАПН. : Але, д о р о га княгине, мати лисину Наполеона не значить мати його голову! К Е К .: A h ! quel moqueur vous etes! V raim ant incorrigible moqueur mon chere conte ! КАПН. : Княгине, я щасливий викликати усм іх на вашім чарівнім о б личчі. Ви нині, каж уть, змучені? Кажуть que vous avez livre une vrai bataille, une bataille pour votre elegance, d’ailleur brillament reucit sur tous les fronts des fleurs et des dentelles ! КЕК.: (злегка вдаряючи Капн. віялом) Ах, лишіть графе, ваші plaisanteries! Я хочу слухати далі оповідання князя. Chere prince, розкаж іть нам про ті часи, коли ходили чутки по Україні, щ о Вас п роголосять Гетьманом наш ого краю! В А Р В .: Правда, папа, в ті часи Ви були дійсно популярні серед усіх ■кол населення, а особливо на Гетьманщині і серед козацтва, серед козацьких полків, які Ви мали ф ормувати. КАПН.: Памятаєте, як в час обїзд у краю ю рба козаків, піддавшися загальному ентузіязмові, випрягла коней з В аш ої карети, М ико­ ло Григоровичу, і везла її на с о б і кілька миль з радісними ви гу­ ками. Вони відчували в Ваш ій осо бі проводаря, що мав їх вести до кращ ої долі! РЕПН.: Так, мені д о р о гі згадки про ті часи, про ту велику любов, з котрою були звернені до мене серця козацьких мас . . . (р о зд ум ую чи). Вони зрозуміли і д обр е оцінили моє щире відношення до їх інтересів, до інтересів наш ого краю, щ о не може жити без слави, без козац ької волі. В А Р В .: (нервово схоплю ю чись). Але цар М икола, цей страшний ч о ловік камяного серця, не міг зрозум іти висококультурних і лицарських Ваш их вчинків. Він хотів все, есе притиснути своїм тяж ким пястуком. Тепер я навіть з ж ахом згадую , що знайшлися лю ди го то в і очернити Вас, папа, звернути на зле Ваш е велике діло для України. РЕПН.: Д о р о га Варет, це все давно минуло. Не слід обвинувачувати д р уги х у наших власних невдачах. Це все діл а давних часів, а в свій час мені не вдалося здійснити, перевести в життя мій намір —

21


відродити козацтво. Але це з Б ож ої волі зроби ть хтось інший. КАПН.: Але хтож «а далі, хто буде продовж увати Ваш е діло, князю? То були часи за які довелося М иколі Григоровичу так ж орстоко розплатитися. (сумно покивує го л о в о ю ). Хто поведе наш нарід д о його славного призначення? Хто буде тим, щ о звяже наше славне минуле з сучасним і намітить д о р о гу на будуч е? Хто цей інший з Б ож ої ласки!? В А Р В : (голосно і спокійно) — Ш евченко! РЕПН.: Так, Варет, ти д о б р е відчула це відразу! Це він, наш великий поет, створить той звязок між старою козацькою ш ляхтою і н овими народними силами, які він пробудить своїм вогненним сл о вом. К А П Н .: Так, Ш евченко д асть той новий д ор оговказ, який б уд е д овго освітлювати шлях наш ого народу до його славної будуччини! (встає, підходить до пяніна і бере книгу). О сь вона, велика книга наш ого народу! (ч и тає). “К о б зар ” видання 1840-го року. Велика ця книга, а через сто років вона стане “ книгою би тія ” україн ського народу! В АРВ .: О так, вона буде святим євангелієм наш ого краю! КАПН.: (виходить на авансцену) (перегортає сторінки). П ослухайте, князю, як цей бувш ий кріпак, як цей поет, цей геній — кость від кости і кров від крови син свого н ароду віддає Ваш і ш ляхотні думки і мрії: — (деклямує: “Гетьм ани..."). (Всі уважно сл у х а ють декл ям ац ію ). (після деклямації павза). РЕПН.: (встає і підходи ть до Капн.) Так, в цій книзі криється великий заповіт — державний, традиційний заповіт. Ідея права і п о рядку наш ого народу. В цьом у розподілі на героїку козацтва і лірику хл ібо ро б ства відчула Ш евченкова м уза т у велику правду, яку відвічно ховала в собі наша державна дійсність. Він, Ш евченко, цей син наш ого народу, відчув цей відвічний розподіл на козаків і гречкосіїв і в своїй твор ч ості дав синтезу для тих, що наш у землю обробляли і тих, що для неї славу здобували. КАПН .: Так, дорогий М иколо Григоровичу, я знаю що ви великий прихильник то го історичного українського ладу, що треває від князівського періоду і від славного гетьмана Хмельницького, що традиційно існує в нашім народі і завжди відновляється, як тіл ьки наш нарід скидає чуже панування, чужі кайдани. РЕПН.: Так, так . . . (бере з рук К апніста книгу, р оздум чиво). Але мені вже личить головно молитися за Україну так як старом у Палію . . . (р озгор тає книгу і деклям ує цілу поем у або звязані ууривки.) “У Київі н а П одол і б у л о колись . . . І за Україну молитись Семен Палій пош кандибав...” (павза, кладе книгу на піано і сід ає до стол у). ВАРВ.: (схви льовано): А х, папа! З яким чуттям Ви читаєте цю поему!

22


ТРИФО'Н: (входи ть і д о к л ад а є): їх світлість молодий князь Василь М иколаєвич і Тарас Григорович Ш евченко прибули з Андріевки. Я В А

V

М омент загального напруження. Рєпнін, сидячи, всім тілом повертається до дверей. Варвара нервовим рухом встає і раптом спиняється. Глафіра встає ізза самовару. К екуатова поправляє складки сукні. Триф он лиш ається коло дверей, потім присуває прибувш им стільці. В ходять молодий (син) Рєпнін і Ш евченко. М ОЛ. РЕПНІН: В ітаєм о рідні пенати. Ш ЕВЧ ЕН КО : 3 добрим вечором і щирим привітом. М ОЛ. РЕПН.: (п ідход и ть д о Рєпніна і стискає йому р ук у). Боижур, папа. Ш ВВЧ.: (стискає руку Рєпніну). Д о б р о го здоровля, князю. М ОЛ. РЕПН.: (цілує руку К екуатовій ). Княгине, для Вас привіт із Андріевки і докори, докори і щ ераз докори, що Ви минули Андріевку, їдучи до нас. КЕК.: Але була така погана погода, зовсім розмитий шлях, а на місткові перед вїздом до Андріевки завжди так страшенно трясе карету. МОЛ. РЕПН.: Але ми пили Ваше здоровля, княгине, як за одну з прикрас наш ого повіту. Ш ЕВЧ.: Як за одну з муз і Сідневських богинь, (цілує їй руку). М ОЛ. РЕПН. (цілує руку Глаф ірі). А ми з Андріевки всі вже після пізного обіду. Так, що як Ваш а ласка то почастуйте нас чайком, (цілує рук у В ар вар і). Варет, а де Таня? В А Р В .: Вона у мами, я зараз піду за нею. (встає і затримується)... Ш ЕВЧ.: Вам, Глаф іро Івановно, буде від всіх нас велика подяка за д о б р у шклянку чаю. Д уж е горяче повітря в степу і такий сухий вітер, (цілує руку Глаф ірі і звертається до Варвари). Вам, д о р о гий друж е, найшляхетнійш а Варваро М иколаївно, привіз я свою останню поему, що навіяли мені Ваш і щирі і високі слова, (цілує їй р ук у). В А Р В .: (стискаючи обо м а руками руку Ш евченка). Це Господь післав Вам проміння свого чистого натхнення. Я зараз повернуся, (виходить стурбована і зворуш ена). (всі сідаю ть за стіл, Глаф іра наливає чай, Ш евченко коло Репн.) КЕК.: Ми всі з таким нетерпінням чекали Вас, Тарасе Григоровичу, так мріємо послухати Ваш і нові поеми. Ш ЕВЧ.: Велика це для мене честь і радісно нею пишаюся, але боюся, щ оби сумний спів м оїх рядків не засмутив ваш е щасливе товариство... РЕПН.: Д о б р і думки, Тарасе Григоровичу, ніколи не см утять високого ума і щ асливого гум ору, а Ваш і думки до того ще й корисні думки. —

23


ч

Ш ЕВЧ.: О сь у Зак ревських дуж е мене в обор от взяли. С початку х в а лили, а потім так гостро критикувати зачали, щ о аж до раня і пересиділи. О собливо пан Л укасевич на мене накидався за мою власну передачу народних мотивів. А брат Ваш (звертаю чися д о Капніста)... Іван Василевич т о зі славної памяти батька В аш ого почавши, л ітературу перебрав і зі мною годився і до м оїх віршеплетів із щ ирістю поставився. КАПН.: Про що саме була розм ова? РЕПН.: А що саме читали? Ш ЕВЧ.: Д еякі уривки з “ Катерини”, що я власне перероблю вав, д е щ о з “Тризни” передивились і нові річи читали. РЕПН.: Цікаво буде, дуж е цікаво Вас послухати, наш добрий друж е. Ш ЕВЧ.: А я так тіш уся Вашими шляхетними і освіченими думками. КЕК.: (капризую чи) Але швидче, швидче будем о читати. Я з такою нетерпеливістю чекаю. Я так люблю Ваш і вірші, Тарасе Григоровичу. Ш ЕВЧ.: Але, княгине, яка ви сьогодня прекрасна. Які гарні мягкі ф арби В аш ого вбрання. І які чудові лепкі і прозорі тіні лягаю ть на чоло і плечі від Ваш их кучерів. КЕК.: (встає і переходить перед Ш евченка) Тарасе Григоровичу, я одягалася для Вас сьотодня, аби заохотити Ваш пензель до праці . . . (кокетую чи ). Чи Ви задоволені? Ш Е В Ч .: Я захоплений, княгине, готовий зараз сісти за палітру. КЕК.: Ні, ні! Зараз я наказую Вам взятися за ліру, мій поете. Ш ЕВЧ.: (жартівливо беручися за серце). Ось вона, моя ліра. . . . Щ о терпить і виливає мою дум ку . . . (ш укаю чи в киш енях). А зш иток певне залишився в моїй свитці, в якій я приїхав. КЕК.: Трифоне!... (входи ть Триф он). РЕПН.: Я зараз скаж у Триф онові принести. ТРИ Ф О Н : Ваш а ясність? РЕП Н .: Трифоне, піди до флігелю і принеси накидку Тараса Григоровича, та подивився де там зшитки, або в кишенях, або на столі. Ш ЕВЧ.: Стій, Трифоне, ходім , брате, разом. Там розберем о, щ о можнаб підібрати на сьогодняш ній вечір. . . . (встає ізза стол у) . . . бо дійсно написав силу. (Триф он і Ш евченко виходять в одні двері. В д р угі входять Варвара і молода Рєпніна. Мужчини встають ізза столу і вітаю ться з мол. Рєпніною ). В А РВ .: (стурбован а). А деж Тарас Григорович? ГЛ АФ .: Пішов за зшитками у флігель. Зараз повернеться. М ОЛ. РЕіПНІНА: О т і д обре. Бо я приготувала Т арасу Григоровичу сюрприз. Я вивчила на память його новий вірш. Ш видше, поки його нема, послухайте мою деклямацію і дайте ваші поради щ о до експресії, (деклям ує): “ Село і серце відпочине... Село на нашій Україні...” —

24


,

*

»

(При кінці деклам ації «а авансцені Глафіра і Варвара говорять між со б о ю ). В А Р В .: Глаф іро, у мене так беться серце, так а шалена радість в душі, така горяча вдячність д о Бога за те, щ о Т ар асу Григоровичу було пі слано Г осподом стільки твор ч ого проміння, стільки святого надхінення в ці останні дні, к о л и я так турбувалася, так пристрасно молилася за нього, так горяче просила йому ласки у Господа. ГЛ А Ф .: Заспокійся Варет, він зараз прийде. Я така рада, що він повернувся таким бадьорим , щасливим, з таким гордим і незасмученим чолом. Певне ми даремно хвилювалися за нього та його товариш ування зі Закревськими. В А Р В .: (оглядаю чися на д вер і). А х, о сь і він! . . . (входи ть Ш евченко) Ш ЕВЧ.: (сп окійно). О сь тепер можна і почати. . . . (бере стілець, сід ає трохи віддаль від столу на авансцені, перегортає папери). Д озвол ьте прочитати Вам деякі уривки з моєї поеми “Гайдам аки” ? ВСІ: Просимо, просимо, слухаєм о, читайте. Ш ЕВЧ.: (деклямує уривок або два з “Гайдам аків”. Захоплю ється і встає). “ Кругом святого Чигирина С торож а стане з то го світу . . . М олітесь братія, м олітесь.” (підчас читання всі слухаю ть, глибоко задумані, жінки витираю ть час від часу хусткам и сльози. Після читання павза). РЕПН.: (встає й щиро обнимає Ш евченка). Д якую , дякую , Вам д о рогий друж е, (тисне р ук у Ш евченку). Д якую , дорогий Тарасе Григоровичу, за те, що Вашими прекрасними віршами настроюєте душ і наш і на високий діапазон, кличете до героїки і бор отьби. Д ай, Боже, Вам усп іху. Ви наділені більш ніж талантом. Нехай Ваш геній п р обудж ує наш великий нарід. Ш ЕВЧ.: Д ай, Боже, князю, велике Вам спасибі за Ваш е добре слово. Таких людей як Ви я глибоко шаную і щ иро люблю. Дай, Боже, щ об доля наш ого н ароду була в таки х шляхетних руках як Ваші. КАПН.: (зворуш ено). О, дор оги й Тарасе Григоровичу, знайте, що за цей початок Україна заплатить Вам невмирущ ою славою. Ш ЕВЧ.: (захоп лен о). Збудити Україну і кинути на всі шляхи нові слова, що визволять нас з неволі і по тяж ких ж ертвах поведуть нас в майбутнє з перем огою волі і порядку. Д ай Бож е! КАПН.: Так, Тарасе Григоровичу, Ви належите до тих щасливих вибранців Провидіння, котрі мають великий дар, але і ще більший обов;;зок до свого краю, як це Ви каж ете у Вашій поемі “Тризн а” :— (деклямує патетично). “Цей Бож ий дар Принести треба Батьківщ ині, П оставить треба під удар ...” —

25 —


(сердечно стискаю ть один одному руки). В А РВ .: (підходить до Ш евченка). Я нічого не м ож у Вам сказати, але мо€ серце переповнене такою радістю і л ю бовю до всього світу і до всього гарного. Коли Глаф іра продасть свою перш у гарну картину, то за ці грош і ми замовимо золоте перо і подаруєм о його Вам. Ш ЕВЧ.: Але золотим пером для мене, д о р о га Варваро М иколаївно, є Ваш і золоті слова... ТРИ Ф О Н : (докл адає). їх ексцеленція Петро Андрієвич Селецький прибули з Київа.

ЯВА

VI

(Н овоприбувш і вітаю ться з товариством , д ехто сідає, інші т в о рять кілька груп. На авансцені Селецький, Варвара Рєпніна і Ш евченко). СЕЛ ЕЦ ЬКИ Й : (привітавш ися з іншими, вітається з Ш евченком)... Д уж е, дуж е я радий, любий Тарасе Григоровичу, що зустрівся з Вами. А я лише одну дум ку мав — обговорити з Вами питання опери, яке ми минулого місяця з Вами т у т в Яготині дебатували. Ш ЕВЧ.: Так д уж е радо, мій добрий Петре Андрієвичу. Але чи д ій д емо до згоди, чи знов розійдем ося? В А Р В .: Це все ще Ви ніяк не зійдетеся про оперу “М азепа” ? СЕЛЕ.: Т ак все потрібно звести до цілости. Ш ЕВЧ.: Я тем у пиш у і все у суто українськім дусі. СЕЛ Е.: Алеж памятайте, що в ній б у д уть такі ріжні елементи, як у к раїнський, шведський, московський. Ш ЕВЧ.: М осковського можна і поменше давати. В А Р В .: Боюся, що тепер не варто дискутувати цю тему, бо ми. дарем но всі знов перехвилюємося, як то го разу. Петре Андрієвичу, д а вайте відкладем це на потій, а тепер . . . Ви певне привезли з с о бою якінебудь нові романси і може навіть на слова Ш евченка. Присвятимо цей вечір не дискусіям, а музиці. КЕК.: (підходить до них). Так, так, яка чудова дум ка.*) ВСІ: Так, так, послухаєм о музику. (Всі сідаю ть, артисти — молодий Рєпнін або хто інший сідає за пяяо, м олода Рєпніна і Селецький співаю ть — дуети і сольові точки, в разі більш ої кількости артистів більш е точ ок). ВСІ: (плещ уть). Д уж е добре, браво, браво!!! КЕК.: (встає) М е rс і ! М е r с і! С ’еst d е l іс іе u х ! Але такий чудовий вечір треба прегарно закінчити прогулькою по парку. (Д а є руку Р єп ніну, який бере її під р ук у). *) В разі потреби Гляфира каже, щ о приведе мадам Р екор д он і сестру. _

26 —


РВПіН.: (встає) Медам, месью. Я пропоную всім перед сном пр огулятися у парку. КАПН .: Д ійсно, гляньте, який чудовий місяць. (Бере під руку мол. Репн.). (Всі гості парами виходять. Л иш аю ться на авансцені В арвара і Ш евченко). Ш ЕВЧ.: А Вам, д о р о га княжно, мій благородний друж е, складаю подяку, як за весь цей чарівний вечір, так і за есе, що робите для мене перед Богом і людьми. Завдяки молитвам Вашим і завдяки тур ботам Вашим я є призначений проф есором малювання університету в Київі. Глибоко і щиро дякую вам, моя заступнице і захистнице. (Ц ілує руку Варварі). В А Р В .: (схви льовано). Вірте мені, дор оги й Тарасе Григоровичу, що я понад міру щаслива цій до бр ій новині, яку я чуто від Вас, і д я кую Б о гу за це разом з Вами. Але не дякуйте мені, дорогий д р у же, моя роля у тім, що було зроблено в цій справі така незначна. Ваш і д р узі і прихильники В аш ого таланту, мій дорогий приятелю, клопоталися за Вас, а Господь благословив це святе діло. А я . . . я лише молилася Б о гу за Вас. Ш ЕВЧ.: Бачу, д о р о га Варваро М иколаївно, що Ви як янгол молилися і ��сім помагали. Не даром ціле Ваш е село зве Вас святою. М олюся і я за Вас. Чим можу Вам віддячити за все, все добр о що Ви для мене зробили, моя д о р о га Еґеріє. О це складаю до Ваш их рук мою поему, яку насмілююся Вам присвятити, а це присвята, яку дозвол ьте прочитати Вам зараз, (р озгор тає зш иток і ч и т а є ): “Д уш а з призначенням високим Л ю бить повинна і страж дать Натхнення дар святий глибокий Сльозами мусить поливать. Д ля Вас це зрозум іле слово Д ля Вас я з радістю зложив І світові мої окови й вогонь душ і . . . І змова, знова Я сльози в згуки перелив. Ваш добрий ангел осінив Мене безсмертними крилами І тихострунним и словами Про рай знов спогад р о зб у д и в ”. (Ш евченко простягає Варварі свою поему, яку вона бере і притискає до серця). В А Р В .: (схвильовано) Д ай те мені Ваше чоло, мій любий друж е, мій дорогий Тарасе Григоровичу, (цілує його в схилену над її рукою гол ову). —

27 —


Ш Е В Ч .: Ваша прекрасна і світла душ а, мій дорогий благородний друж е, була для мене завжди промінем надхення і буде назавж ди освітлювати своїм горячим і яскравим світлом мої спогади. В АРВ.: (О бом а руками стискаючи його р ук у). Ні, дорогий Тарасе Григоровичу, я не м ож у бути Ваш ою м узою, бо я лише ліра з пірваними струнами, за винятком одної — струни християнської любови. Ш Е В Ч .: Ах, з т о го часу як я пізнав Вас, Варваро М иколаївно, В и б у ли і є моєю Еґерією , моєю м узою, мій добрий і єдиний друж е. В А РВ .: Ні, не каж іть так, не гнівіть Бога. Вас всі лю блять, всі баж ають Вам усп іху ,всі захоплю ю ться Вашим генієм. Але я зокрема палко вірю в те, що Ви досягнете високої цілі і хоч у від всієї д у ші, аби Ви для всіх були великим і славним. Ш ЕВЧ.: Д якую , дякую від всього серця, д о р о га Варваро М иколаївно. В А Р В .: І перш за все вірте і памятайте, Тарасе Григоровичу, що В аш а М уза не земна, а небесна, щ о вона крилата і прекрасна як перемога. (З саду доноситься хоровий спів народної пісні, Варвара і Ш евченко прислухаю ться до пісні і коли вона затихає, Варвара го в о рить з надхненням). В АРВ.: Хай благословення Бож е буде на Вас,' Великий Сину великого народу!! (О б о є виходять під р уку помалу в парк). (входить Трифон, гасить свічки, на сцені темнійш е). ТРИ Ф О Н : Дійсно, це наш новий пророк. Як він приїхав, все село зб іглося до нього, щ об хоч побачити. А т у т все наше найліпше к о зацьке панство вітає його. А як він пише!... Я слухав і сльози так і лилися, (піднімає папери). О, це певне Тарас Григорович з гу били, та цеж його вірш, (бере свічку і читає). “Мені однаково чи б у д у О х неоднаково м ені” . Так, так, не однаково наш ому краю, як його окрадуть з усіх тих людей, що м ож уть його вести до слави і волі. (Завіса тихо спадає).

28 —



«шевченко у репніних»