Page 1

У темному закутку старого-престарого будинку жила-поживала велика родина павуків. Тато Павук і мама Павучиха виховували дванадцятеро маленьких діток павучків. І оскільки батьки павуки не знали підходящих імен, то називали своїх дітей дуже просто: Перший Павучок, Другий Павучок, Третій Павучок… Так до дванадцяти.

4

5


Усі звикли називатися такими нецікавими іменами, окрім найменшого Павучка. Він народився лише цьогорічної весни і найбільше завдавав батькам клопоту. То намагався вилізти на вулицю крізь розбите вікно, то навмисне сплутував усі нитки, з котрих родина Павуків ткала сіті на мух, метеликів і комарів, а то… відмовлявся від свого імені! — Не хочу бути Дванадцятим! — вередував маленький Павучок, і сльози котилися йому горохом, аж починало сиріти від них у закутку старого-престарого будинку. — Хочу мати інше ім’я! Красиве!..

6

7


— Що за вередливе дитя? — зітхала мама Павучиха. — І в кого він такий удався? Та одного дня стало маленькому Павучкові зовсім не до бешкетів: у  закутку їхньої домівки несподівано оселилася злюща тітка Павучиха. Казали, що люта тітка насправді була матір’ю Павучого Короля і час від часу навідувалася до родин павуків, аби перевірити, чи вони самовіддано працюють на благо її вінценосного сина. Коли хтось не догодить тітці Павучисі — не чекай тоді добра від Павучого Короля!.. Тому мама і  тато як могли прислужували непроханій гості й  завмирали від кожного її колючого погляду, прискіпливо кинутого поверх здоровенних окулярів у чорній оправі. — Ви маєте ткати ще більше ниток і робити ще більше пасток для комах!  — суворо скомандувала тітка Павучиха, тільки переступила через поріг. Звідтоді родина павуків геть забула про свята й відпочинок. Днями і ночами ткали вони міцні, але тоненькі нитки, аби майстерно сплітати їх у павутинну пастку для комашок та жучків. Працювали без сну, без обіду і  відпочинку, а люта тітка Павучиха завше була незадоволена вправністю родини ткачів. — Інші родини павуків виготовляють мотки ниток у сотні метрів! — незадоволено бурчала вона.  — А  ви, лінюхи, тільки й  знаєте що бавитися і байдикувати! Чи ви забули про наше завдання? 8

9


— А яке в нас завдання? — ледь чутно перепитав писклявим голосом Дванадцятий Павучок. Тітка Павучиха прискіпливо подивилася на нього поверх окулярів, аж у малого стиснулося серце, і зневажливо процідила: — Рятувати світ від потворних комах та метеликів. Годі базікати! До роботи! Дванадцятому Павучкові хотілося гратися й вередувати, але він страшенно боявся тітку Павучиху, тому сидів тихо-тихо і тільки час від часу жалібно схлипував. Він бачив, що мама Павучиха страшенно втомлюється від роботи і просто не в змозі постійно його розважати і вмовляти. Тому маленький Павучок знайшов собі забавку — вилазити на підвіконня й спостерігати крізь мутну, запилену шибку з  великою тріщиною навскіс за тим незнайомим світом, котрий оточив їх старий-престарий будинок. Павучок не знав, як називається жовтий ліхтарик, що яскраво світить на небі цілий день, і  другий ліхтарик, тьмяніший, яким змінюється перший щоночі. Не знав, як називаються зелені зарості біля будинку і хто так дзвінко, так красиво і невтомно витьохкує у їх вітті. Він страшенно хотів про це дізнатися! Але не було в  кого спитати. 10

11


Старші павучки кепкували з його цікавості, а  мама і  тато були завжди такі заклопотані, що не мали часу відповісти на запитання наймолодшого, найдопитливішого сина. І все, про що знав Дванадцятий Павучок, — це лише про нитки, сітки, мух, джмелів та метеликів. Поки одного разу він не познайомився з… Метеликом! Той несподівано сів на вікно, біля якого зазвичай сумував Павучок, і крізь тріснуту шибку подивився на нього. — Ой! — злякався Павучок незнайомця. — Ой! — Метелик теж не чекав побачити справжнього (хоч і маленького) Павука.

12

13

Дванадцятий павучок  

Выполнена вёрстка книги с использованием стилей.

Advertisement