Чоловік взяв її за руку: Ходімо, скоріше. Не можна втрачати жодної хви
-
J!ИНИ.
Вона підвелася, ступила один крок до сина і підста вила йому одну по одній білі, наче віск, щоки, і він мовчки поцілував їх. Потім він потиснув руку пані Ро земійї та братові і запитав його: - Коли ж твоє весілля? - Ще точно не знаю. Ми постараємось, щоб це було в один із твоїх приїздів. Усі, нарешті, вийшли з каюти й піднялись на палу бу, повну пасажирів, носильників і матросів. Пара шипіла у величезні~1 череві пароплава, що, здавалось, здригався від нетерплячки. - Ну, бувай,- промовив Ролан поквапливо. - Бувай,- сказа,в П'єр, стоячи біли маленьких дерев'яних східиів, що з'єднуваJlИ «Лотарінгію» З набе режною.
П'єр ще раз потиснув кожному руку, і вони пішли.
-
Швидше, швидше! Oc~ візник!
-:-
КРИІ~ав
старий.
Фіакр чекав на них і ОДВіЗ до ЗОВНІШНЬОl гаваНІ, де Панагрі тримав напоготові «Перлину». В повітрі не було найменшого повіву; був один з тих сухих і тихих осінніх днів, коли рівна вода здається хо лодною і литою, немов криця.
:>Кан схопив одне весло, матрос - друге, і вони взя лися веслувати. На хвилерізах, на молах, навіть на гра
нітовому парапеті, ЧИСJlенна юрба, рухлива й галасли ва, чекала
на «Лотарінгію».
«Перлина» пройшла між двома людськими
буруна
ми і хутко опинилася поза молом.
Капітан Бозір, сидячи між
двома
жінками, тримав
стерно і говорив:
-
Побачите, що ми буде;.ло саме на її шляху,- за
певняю
вас.
І двоє веслярів щосили налягаоlИ, щоб відплисти якнайдалі. Аж ось Ролан вигукнув: - Ось вона, Я бачу її мачти і обидві труби. Вона виходить з басейну!
- :>І(вавіше, хлопці,- СКО:\1андував Бозір. Пані Ролан витягла з кишені хусточку і приклала до очей. Ролан стояв, учепившись за щог.1)", j виголошував: 1:~1