Xуса (ледве ховає свою безпорадність) Вона от-от надійде привітати осяйне щастя у твоїй особі. Либонь, її затримала матуся. Клопочеться Йоганна бідна з нею! А ще й сама нездужала недавно... Марція (до Публія, трохи підводячись, мов хоче встати) То, може, ми не в пору прибули? Xуса Хіба ж коли не в пору сонце сходить?! Та ось моя жона, твоя слугиня! Увіходить Й о г а и н а, розкішно вбрана: у сріблястій, прозорій, пишно вигаптуваній шовками одежі, у золотому поясі; старосвітські великі обручки на руках, внизу і вище ліктя, на пальцях скілька перснів з дорогим камінням, на шиї рясне перлове намисто, на голові сітка й штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців; довгі заушниці звисають аж до сурелів. Обличчя д у ж е підмальоване, скидається на маску. Йогаппа стає па порозі і мовчки низько вклоняється гостям. Публій встає їй назустріч, Марція лишається сидіти.
Публій (до Йоганни) Саропській квітці мій привіт! Я радий, що рідний край вернув тобі здоров'я. Йогаппа дивиться на нього, не розуміючи.
Xуса (пошепки їй) Що ж ти мовчиш? Йоганна ( безвиразно) Вітаю, чесний пане. (До Марції.) Прошу пробачити твоїй слугині, що не вспішилася тобі назустріч. (Сідає коло Марції. Хуса сідає коло Публія.) 192