ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА, 2012 / № 2
творчості. У художньому стилі автори послуговуються цим типом речень, щоб висловити свої роздуми або узагальнені судження. У романі образ Хмельницького – основний, проте впродовж усієї дії роману читач має відчуття незримої присутності нації. Використовуючи узагальнено-особові речення, Ліна Костенко передає роздуми про долю України та її народу: Отак колись незчуємося, де й поділася та наша Україна. // За нашу силу пошанують нас, а наші скарги в комині запишуть. // На цій землі, слізьми политій, не впишеш кров'ю на гербі – ні слави Речі Посполитій, ні слова доброго собі! // Нехай за неї б'ються, на здоров’я. // У цій страшній великій боротьбі не вмієм так сказати о собі, щоб світ здригнувся і на всі віки були преславні наші козаки – як ті Ахілли і як ті Ґеракли. Aвторка формою узагальнено-особових речень реалізує низку актуальних проблем національного внутрішнього світу українця, наприклад: Не сійте зради на моїй землі. // Такі іще малі. Нікому ще не брешем. Ні матері, ні Богу, ані самим собі. Ще й прізвище хорошe – Заплюйсвічка. Отак одне одного й заплюєм. // Поки віриш, поти й душа не піде в жебри до тривог. Поетеса активізує узагальнено-особові речення як експресивну форму філософських роздумів, інтелектуальних міркувань, у яких ця синтаксична структура стає одиницею змістової зв’язності тексту, наприклад: Так наступили цій землі на груди, що й стогін вже не вирветься з грудей. // Умієм добре шаблею махати, червоні ружі сіять біля хати. // Вмирати вмієм, по степах гасати, але себе не вмієм написати. // Живуть без вінчання. Вмирають без причастя. Дітей не хрестять. // Не звикли думать, звикли говорити. У системі односкладних речень безособові структури є центральним типом (це засвідчується в багатьох дослідженнях, підручниках, посібниках). Вони широко використовуються у мові та різноманітні за своєю будовою. Завдяки стилістичній різноманітності односкладних безособових речень, їхній своєрідній семантиці вони є засобом вираження явищ, станів, процесів, дій. Семантичною основою безособових речень є відсутність активного діяча (носія ознаки), бо вказівка на нього виражається непрямим відмінком. Саме тому художній стиль використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини: Пахло смаленим 50
вовком, заходилося знов на грозу. // У них там в небі зоряно і птично. // Затуманіє серед нив. // Мені самому скрутно. // Мені тут тісно. // Всього в житті траплялося мені. // Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить. // Гей, та було ж нас доволі! А зосталось триста. // Заповідалось на велике. Ішлось про мир, захрясло в преріканні. // Мені не спалось. І не спалось війську. Безособова форма є засобом утілення глибокої думки, цікавого міркування, спостереження, філософсько-логічного висновку тощо, наприклад: А може, часом гетьману потрібно почуть про себе правду з перших вуст? // Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить. //То треба ж якось піднімать на дусі, а не в болото втоптувать народ! // А жінці варто лиш оступитись, то гріх від Бога і від людей. // Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі? // Як страшно знати правду без прикрас! Односкладні інфінітивні речення – це речення, головний член яких виражений синтаксично незалежним інфінітивом. Головний член таких речень може бути виражений інфінітивом без частки би (б) або з часткою би (б). У художньому стилі вони допомагають відобразити психологічне напруження стану людини, її сумнівів. Залежно від структури головного члена реалізують різні модальні значення: дію (стан), бажану чи небажану для мовця (у разі небажаності інфінітив поєднується із заперечною часткою не), дають оцінку здібностей співрозмовника, вказують на часту схильність мовця до певної дії (вчинку), необхідність, неможливість, неминучість, наявність / відсутність дії чи стану та ін.: Але якщо вже стрибати в гречку, то хай би в гречці хоч добрий грек! // Мені вже або вмерти, або воскреснуть і перемогти. // Що вдіять, що почати? // Чи вже мені ходить поза вгорідною? // А що у нас робить всесвітньому піїту? 3-поміж інших типів односкладних речень номінативні вирізняються тим, що за способом вираження головного члена належать до іменних конструкцій. Номінативні речення як одиниця номінації характеризується диференційними ознаками: означає, слугує назвою, виділяє назване як окрему сутність; здійснює номінативну функцію [13, с. 11]). Через відсутність у номінативних реченнях дієслівних засобів вираження граматичних значень часу і способу їхній зміст