Issuu on Google+

Білі Вірші Розмова з норовливим «Який ти норовливий… Ну, нічого! Ще світ тебе не раз й не два прогне». «Хай прогинає. Йому зручніш так буде поцілувати мене в жопу» *** Не зовсім білий вірш Не таким мав би бути цей світ, Не такими мали би бути люди. Як залишити мені тут свій слід, Коли тут так брудно всюди? *** Ода метафорі Бува, натрапляєш на щось таке і читаєш дуже уважно: «…На підсвічнику, сплавленому із наших сердець, догорають свічі кохання. Підвіконня двох душ заляпане воском. Сутінки пахнуть шкірою


броненосця…», а тоді, дочитавши, підтираєшся цим листком і виходиш геть із вбиральні. І свіже повітря вривається тобі в груди. *** Як стати генієм Якщо ти хочеш бути Великим, але не знаєш що треба робити, роби, як раджу: сідай і пиши білі вірші, для цього не треба особливих талантів. Їх можна писати за раз десятками, сотнями, мільярдами: сидиш – і пишеш. Друкуєш. Штампуєш. Пиздячих. Головне – не думати, а тільки писати, писати побільше… А якщо тобі пощастить вчасно вмерти, про тебе ще можуть згадати в газетах, мовляв,


який ти був працьовитий. От і все. А тоді вже зможеш кричати, який ти геній. Але про це кричатимуть інші. *** Нова ера Сьогодні я хворий, почуваю себе недобре; нездужаю, температурить, з носа тече, п’ю якісь великі червоні таблетки, навіть не знаю їх назви, але те, що я зібравсь написати, я зараз таки запишу: бо гнітить мене думка «А що, як умру від грипу? Тоді ніхто не напише цього за мене…» Підслухав сьогодні в аптеці розмову матері з сином. Вірніше, частину розмови. Мати, хвора, на вигляд, жінка, учила як треба жити дитину свою – хлопчину років десь так


п’ятнадцяти, теж худого і жовтого. Отож я і чую: «Треба, треба частіше бувати в людях: покидати комп’ютер, спілкуватися із однолітками, брати участь у спільних ідеях, заводити друзів, кохати і бути коханим». А хлопчина відповідає: «Усе це можна робити і в інтернеті». «Але, наполягає жінка, в інтернеті усе несправжнє». «А що ж ти хочеш! Настала така нова ера». «Ера віртуального спілкування?» «Ні. Ера самотності». *** І от я й не вмер. Дописав, що задумав. Начебто, непогано вийшло, хоча трохи й задовго… Опублікую-но я тепер цей вірш у власному


блозі.


Білі вірші