- Я - Журба. - Чого ж тобі від мене треба? Я не хочу тебе! - Еге, не хочу!.. Чи хоч, чи не хоч, - я тепер твоя, а ти моя. Всьогосвітня Сльоза мене в твоїй крові зародила. Я не піду від тебе. Бідна дівчинка так і звилася... - Чого ти, сестрице? - спитала її друга, дивуючись. - Як чого? - відказала за неї Журба з серця. - Хіба ти не знаєш? Хіба ти не бачиш? Хіба тобі повилазило, чого наробило оте Сонце? - Ну, то що? - спокійно допитується сестра.