КНИЖКОВА ПОЛИЧКА
Говард Лавкрафт
цикл «Гриби з Юґґоту» Вибрані сонети Переклад: Олександр Артамонов
Азатот В безглузду пустку демон мене вивів. Світ простору позаду мерехтів, Коли я час з причинністю покинув, І Хаос без межі та форми взрів. Господь Всевишній там в пітьмі бурчав Про те, чим марив Він без розуміння. А поруч ідіотський вир кружляв Аморфних кажанів, охоплених тремтінням. Все шаленіло в танці під тонке ниття Поламаної флейти в лапах потойбічних, І хвилі звуків, що лунали без пуття, Закони Всесвіту встановлювали вічні. «Я Посланець Його» — мій демон заявив, І у зневазі Панську голову розбив.
Додому Сказав той демон, що мене він поверне додому. Ті сутінкові землі я згадував насилу: Небесний вітер там гуляв би терасами пласкими, Та б’ється він дарма об балюстраду мармурову. Внизу ж, удалині, під тісним павутинням Із куполів та веж, розкинулося море. Ще раз — мені він говорив – на ті прадавні гори Я підіймусь, щоб з них почути відголосся піни. Він все це обіцяв; як тільки сонце згасло, Ми увійшли у землі вогняних басейнів, Де на червоно-золотих престолах безіменні Боги здригалися в страхах за долю власну. І, врешті, море ми почули в порожній, чорній ночі. «Це був твій дім», — сміявся він, — «коли ще мав ти очі!» Крізь браму снів, де упирі чатують, В безодню ночі з місяцем блідим, Життя мої незлічені простують, І все звучить під поглядом моїм. До сходу сонця, крізь сварки та борню, мій світ стає безглуздим та страшним. Світанок нас з землею закрутив, А небеса палали полум’ям примарним. Я бачила, як пащу темний світ розкрив, Коли кружляв планети чорні та безправні. Небачений їх жах вмить охопив в безславному та рабському кружлянні.
88