Page 1

Централізована бібліотечна система Дніпровського району

Бібліотека ім. К. Симонова

Шістдесятництво у спогадах і долях

Випуск ІІ

Бібліографічний список літератури Київ 2016


Другий випуск бібліографічного списку ,,Шістдесятництво у спогадах і долях"вміщує літературу про покоління митців початку 60-х років XX ст., яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956 - 1964 рр. Тут Ви знайдете інформацію про поетів та прозаїків - шістдесятників: Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Олійника, Григора Тютюнника, Валерія Шевчука, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Миколу Холодного. Основами світогляду ,,шістдесятників"було - культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості; лібералізм - свобода у всіх виявах; патріотизм - любов до рідної землі; гуманізм; етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків; духовний аристократизм; духовний демократизм... Консолідації нового покоління, яке прагнуло національного самоусвідомлення, сприяв Клуб творчої молоді (виник у Києві в кінці 50-х років). Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму… Українські митці - шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури. У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство. Клуби творчої молоді (київський «Супутник» і львівський «Пролісок») стали центрами громадської діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи. @Бібліотека ім. К. Симонова, 2016 2


Олійник Борис Ілліч Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавської області. Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953р. вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році. Працював завідуючим відділу республіканської газети ,,Молодь України”. З 1962 по 1973 рік працював в журналі ,,Ранок”. Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу ,,Дніпро” та старшим редактором видавництва ,,Дніпро”. З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 рік — завідувач відділу, член редколегії журналу ,,Вітчизна”. З 1976 по 1991 рік — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України. Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу — побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у ,,гарячих точках” Боснії - Герцеговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натовців. Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді 3


Олійник Борис Ілліч УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 році Борису Іллічу присвоєне звання ,,Почесний громадянин Канева”. Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987 очолює його на громадських засадах. Віце - президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання ,,Почесний громадянин міста Києва”. Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 — 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1—4 скликань (1992—2006). З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віцепрезидент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів. 5 липня 2010 року Указом Президента України Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. 4


Олійник Борис Ілліч Твори Б. І. Олійника Біла мелодія. Чекання: вірші / Б. І. Олійник // Дніпро. – 2011. - №7. – С. 97. Вибрані твори: в 6-ти т. Т. 1-6 / Б. І. Олійник. – К. : Просвіта, 2007. Вибрані твори: в 2-х т. Т. 1-2 / Б. І. Олійник. – К., 2005. – 608 с. Відлуння: поезії / Б. І. Олійник. – К. : Радянський письменник, 1970. – 111 с. [Вірші] / Б. Олійник // Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5 -11 класи. – Донецьк, 2006. – С. 535-542. Дорога: уривки з поеми; На березі вічності; Вибір; Пісня про матір; Сива ластівка; Крило / Б. Олійник // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 442-457. Криниці моралі та духовна посуха: статті, виступи, публікації, роздуми, інтерв'ю / Б. І. Олійник. – К. : Радянський письменник, 1990. – 278 с. Мера: стихи, баллады, поэмы / Б. И. Олейник. – М. : Молодая гвардия, 1988. – 78 с. Основи: поезії, поеми / Б. І. Олійник. – К. : Дніпро, 2015. – 694 с. Пісня про матір. ,,Літа вже не мчать…" / Б. І. Олійник // Дніпро. – 2010. - №6-8. – С. 40. Планета Поезія: роздуми, статті, портрети / Б. І. Олійник. – К. : Дніпро, 1983. – 190 с. Поворотний круг: вірші та поеми / Б. І. Олійник. – К. : Молодь, 1989. – 94 с. 5


Олійник Борис Ілліч Поеми / Б. І. Олійник. – К. : Дніпро, 1983. – 183 с. Сива ластівка: поезії / Б. Олійник. – К., 1995. – 127 с. Сім: поема / Б. І. Олійник. – К., 1988. – 94 с. Таємна вечеря: поезії / Б. Олійник. – К., 2000. – 144 с. Трубить Трубіж: літературно – музична вистава / Б. І. Олійник. – К. : Росток Рекордз, 2007. – 1 комп'ютерний диск У замкненому колі: із окупаційного зошита: поезії / Б. І. Олійник. – К. : Оріяни, 2007. – 128 с.

Література про Б. І. Олійника Задорожна, Л. М. Борис Олійник. Нар. 1935 р. / Л. М. Задорожна // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 438-441. Іванишин, П. Феномен внутрішньої окупації в поезії Бориса Олійника / П. Іванишин // Критика і метакритика як осмислення літературності. – К. : Академія, 2012. – С. 59-75. Ільницький, М. М. На спокій права не дано: поезія Бориса Олійника / М. М. Ільницький. – К., 1980. – 11 с. Клочек, Г. Д. Поетика Бориса Олійника: нарис / Г. Д. Клочек. – К. : Рад. письменник, 1989. – 332 с. Моренець, В. П. Борис Олійник: нарис творчості / В. П. Моренець. – К. : Дніпро, 1987. – 186 с. Наєнко, М. На сторожі людяності: [Б. І. Олійник] / М. Наєнко // Одержимість. – К. : Молодь, 1990. – С. 132-138. Фурсова, Л. «Я тобі засвічусь, як нікому ще не світивсь!..» / Л. Фурсова // Дивослово. – 2010. - №11. – С. 36-40. Яновська, Л. Поет Борис Олійник: «Про один мій сон у дитинстві баба Химка сказала: ... / Л. Яновська // Урядовий кур’єр. – 2015. – 24 жовт. (№198). – С. 7. 6


Сверстюк Євген Олександрович Євген Олександрович Сверстюк - український письменник, філософ, правозахисник. Один із найяскравіших і найпринциповіших шістдесятників, котрий казав: «коли не видно ясних доріг і сонячних плаїв, безсумнівною дорогою є найважча – дорога шляхетна». На початку 60-х Євген Сверстюк став організатором напівлегальних українських вечорів і зборів, автором полум’яних противладних есе, учасником акцій протесту щодо репресій української інтелігенції. У самвидаві були відомими його твори «З приводу процесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза»... А 14 січня 1972-го правозахисника заарештували і засудили за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. З початку 90-х колишній дисидент виступає за дерадянізацію України. Стає головним редактором православної газети «Наша віра», президентом Українського ПЕН - клубу. Досліджує творчість Шевченка і Гоголя, вивчає ідею боротьби за національну волю від часів Котляревського до сьогодення. Ще в есе 1970 року Сверстюк пише: «Але минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві». 7


Сверстюк Євген Олександрович Мислитель і правозахисник помер 1 грудня 2014 року, рівно 23 роки після того, як відбувся Всеукраїнський референдум, де 90,32% громадян висловилася за незалежність України – головну мету життя Євгена Сверстюка, на яку він поклав усього себе. Твори Є. О. Сверстюка Блудні сини України / Є. Сверстюк, - К. : Знання, 1993. – 155 с. На святі надій: вибране / Є. О. Сверстюк, - К. : Наша віра, 1999. – 784 с. Інформація про Є. О. Сверстюка з мережі Інтернет Євген Сверстюк - пісні, біографія [Електронний ресурс] // Українські пісні: [сайт]. - Текст. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/persons/281.html (30.05.2016). – Назва з екрану. Сверстюк Євген Олександрович [Електронний ресурс] // ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія: [сайт]. - Текст. та граф. дані. – 2005-2016. – Режим доступу: https:// uk.wikipedia.org/wiki Сверстюк_Євген_Олександрович (30.05.2016). – Назва з екрану. «Творчість Є. О. Сверстюка в контексті української та світової літератур» [Електронний ресурс] // Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки: [сайт]. - Текст. – Режим доступу: http://eenu.edu.ua/uk/event/ tvorchist-ie-o-sverstyuka-v-konteksti-ukrayinskoyi-ta-svitovoyiliteratur (30.05.2016). – Назва з екрану. 8


Світличний Іван Олексійович Іван Олексійович Світличний критик, літературознавець, поет, перекладач. Народився 20 вересня 1929року в родині колгоспників. У 1932 - 33 мати працювала на Донбасі, щоб урятувати родину від голоду. Під час німецької окупації, у жовтні 1943, він з іншими підлітками намагався підірвати німецьку техніку, внаслідок чого позбувся пальців на руках, мав осколки в ногах. В 1947 році закінчив школу в м. Старобільську з золотою медаллю і поступив до Харківського університету на факультет української філології. Закінчив університет з відзнакою, вів наукову роботу, але через незалежну поведінку на кафедрі його не залишили. 1952 Світличний вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук України. Завідував відділом критики журналу ,,Дніпро", з 1957 по 1963 — молодший науковий співробітник Інституту літератури. Через конфлікт з академіком І. Білодідом змушений був піти з Інституту. Біля року працював на тій же посаді в Інституті філософії Академії Наук, але і звідтіля довелося піти. У 1964 Світличний якийсь час працював редактором Українського Товариства охорони природи. З 1965 він остаточно позбувся роботи і публікувався хіба що під чужими іменами і псевдонімами. Разом з І. Дзюбою та Є. Сверстюком І. Світличний був одним з найвідоміших молодих нонконформістських критиків. Іван Олексійович — духовний лідер національно - демократичного руху 60-70-х років. Він незмінно знаходився в 9


Світличний Іван Олексійович центрі кожної культурної акції. У 1962 - 63 став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав. Він налагодив зв'язки зі львів'янами: братами М. і Б. Горинями. Саме він переконав їх у перевагах ,,боротьби словом". Був незаперечним моральним авторитетом у русі. Він також дуже багато зробив і для культурної інтеґрації Західної і Східної України зі світом: як дисидент, як публіцист і як поет. Поезія його виходить за межі творчості шістдесятників, за межі ,,національної літератури". Був також першокласним перекладачем. Перекладав зі слов'янських мов, з французької. Його поетичну інтерпретацію П. Беранже можна зарахувати до вершин перекладацької майстерності. У 1965 році Івана Олексійовича заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді та згодом був звільнений як ,,соціально безпечний". Чарівність і масштаб особистості Світличного Івана були так великі, а протести з приводу його арешту такі численні, що власті не зважилися тоді його посадити. У 1966-71 Світличний Іван не міг улаштуватися на роботу, не міг публікуватися. У цей період він активно займався самвидавчою діяльністю, відредаґував багато статей. 12 січня 1972 — другий арешт. 27-29 квітня 1973 відбувся суд. Світличного засудили до 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання. Термін відбував у таборах ВС-389/35, 36 Пермської області. Був одним із лідерів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодівки, відігравав провідну роль у написанні табірної хроніки й передачі її на волю. 10


Світличний Іван Олексійович Був позбавлений інвалідності, карався в ПКТ і ШІЗО. 1978 з тяжкою хворобою був етапований на заслання в с. Усть Кан Горно - Алтайської обл., куди прибув 27 червня. На засланні Світличний працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. 23 січня 1983 І. Світличний звільнений. Повернувшись тяжко хворим, продовжувати колишню громадську діяльність він уже не зміг. Після інсульту три останні роки не розмовляв і не рухався. І. Світличний — член міжнародного ПЕН - клубу з 1978, член Спілки письменників України з 1990. Помер Світличний 25 жовтня 1992 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. У 1989 році йому присуджено премію ім. В. Стуса, в 1994 — премію ім. Т. Г. Шевченка. Твори І. О. Світличного Інтродукція / І. О. Світличний // Очима серця. – Х., 1993. – С. 330. Побрехеньки для Яремки: вірші / І. О. Світличний. – К. : Веселка, 2000. – 56 с. У мене - тільки слово / І. О. Світличний. – Х. : Фоліо, 1994. – 431 с. Література про Івана Світличного Доброокий: спогади про Івана Світличного. – К. : Час, 1998. – 572 с. Коцюбинська, М. Іван: [Іван Світличний] / М. Коцюбинська // Дивослово. – 2009. - №10. – С. 34-35. Славутич, Я. Поезія Івана Світличного / Я. Славутич // Меч і перо. – К. : Дніпро, 1992. – С. 337-356. 11


Симоненко Василь Андрійович Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи. 1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його і одружився. Працював у «Черкаській правді», «Молоді Черкащини», «Робітничій газеті». Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче. Перша збірка «Тиша і грім», що вийшла 1962 р., була впливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами «хрущовської відлиги». Збірка була схвально сприйнята критикою і читачами. Разом з іншими талановитими представниками української молоді В. Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ. Літом 1962 його заарештували та жорстоко побили. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися. Восени 1962р. починає щоденник «Окрайці думок». У 1963 вийшла казка «Цар Плаксій та Лоскотон». На початку вересня 1963р. ліг у лікарню, оскільки після побиття його мучили болі, було діагностовано рак нирок. Помер він 14 грудня 1963 р. 12


Симоненко Василь Андрійович Поет прожив лише 28 років. З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. — «Лебеді материнства».

Твори В. А. Симоненка [Вірші] / В. А. Симоненко // Дніпро. – 2011. - №1. – С. 101. [Вірші] / В. Симоненко // Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 511 класи. – Донецьк, 2006. – С. 487-498. ,,Задивляюсь у твої зіниці…"; ,,Є тисячі доріг…"; Я… / В. Симоненко // Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 496-498. Лебеді материнства: поезії, проза / В. А. Симоненко. – К. : Молодь, 1981. - 344 с. Любов: [вірш] / В. Симоненко // Теорія українського кохання / М. Томенко. – К., 2005. – С. 100. На схрещених мечах: вибрані твори / В. А. Симоненко. – К. : Пульсари, 2004. – 384 с. Подорож в країну навпаки: казка / В. А. Симоненко. – К. : АВДІ, 2002. – 18 с. Поезія / В. Симоненко // Українська література для школярів: хрестоматія в 2-х т. Т.2. – Донецьк : Сталкер, 1997. – С. 452-461. Поет; Толока; Жорна; Піч; Дід умер; Лебеді материнства; ,,Ти знаєш, що ти людина?.."; Монархи; Пророцтво 17го року; ,,Де зараз ви, кати мого народу?.."; Казка про 13


Симоненко Василь Андрійович Дурила / В. Симоненко // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 315-330. Ти знаєш, що ти людина: вірші, сонети, поеми, казки, байки / В. А. Симоненко. – К. : Наукова думка, 2001. – 296 с. У твоєму імені живу: поезії, оповідання, щоденникові записи, листи / В. А. Симоненко. – К. : Веселка, 2003. – 382 с.

Література про В. А. Симоненка Бондар, Н. І. Василь Симоненко. 1935-1963 / Н. І. Бондар // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 311-314. Дзюба, І. Більший за самого себе: [Василь Симоненко] / І. Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український письменник, 2015. – С. 4-23. Жулинський, М. «Я для тебе горів, український народе…»: [Василь Симоненко] / М. Жулинський // Слово на сторожі нації. – К. : Укр. письменник, 2015. – С. 355-371. Ільницький, М. ,,В твоєму імені живу” / М. Ільницький // У вимірах часу. – К. : Рад письменник, 1988. – С. 189211. Капелюх, Г. «Я хочу правді бути вірним другом»: [В. Симоненко] / Г. Капелюх // Дивослово. – 2005. - №6. – С. 26-29. Ковальчук, О. Г. Василь Симоненко / О. Г. Ковальчук // Гроно нездоланих співців. - К. : Укр. письменник, 1997. – С. 266-274. 14


Симоненко Василь Андрійович Лищенко, О. К. Від імені покоління (про Василя Симоненка) / О. К. Лищенко. – К. : Акценти, 2004. – 176 с. Никанорова, О. Серце, повне любові. В. Симоненко / О. Никанорова // Поезії одвічна висота. - К. : Радянський письменник, 1986. – С. 75-84. Полотнянко, В. Є. Життя, як спалах блискавки: [Василь Симоненко] / В. Є. Полотнянко // Розкажіть онуку. – 2011. - №11-12. – С. 14-15. Романенко, Ю. «Витязь молодої української поезії»: [Василь Симоненко] / Ю. Романенко // Дивослово. – 2010. - №1. – С. 11-17. Світличний, І. Василь Симоненко (1935-1963). ,,Задивляюсь у твої зіниці…"; ,,Є тисячі доріг…"; Я…// Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 495-496. Сердюк, П. «Виростеш ти, сину…». (Перлини інтимно – патріотичної лірики): [В. Симоненко] // Невичерпність пізнання. - К. : Рад. письменник, 1989. – С. 73-79. Сом, М. Д. З матір'ю на самоті / М. Д. Сом. – К. : Смолоскип, 2005. – 134 с. Ткаченко, А. О. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості / А. О. Ткаченко. – К. : Дніпро, 1990. – 312 с. Федун, Н. «Рожеві лебеді Василя Симоненка»: [сценарій вечора] / Н. Федун // Дивослово. – 2010. - №1. – С. 17-21. Яременко, В. ,,Щоб правду більш не кидали за грати…": літературний портрет Василя Симоненка / В. Яременко. – К. : Веселка, 2003. – 23 с. 15


Стус Василь Семенович Василь Семенович Стус український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, учителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції. Належав до «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму. 1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви - протести проти переслідувань інакодумців в СРСР. 1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі. Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі. 16


Стус Василь Семенович Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)). Найвизначнішим досягненням Стуса - поета є збірка «Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби». Твори В. С. Стуса Зібрання творів: в 12-и т. Т 3-4 / В. С. Стус. – К. : Факт, 2008. [Вірші] / В. Стус // Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5-11 класи. – Донецьк, 2006. – С. 526-530. Дорога болю: поезії / В. С. Стус. – К. : Радянський письменник, 1990. – 222 с. 17


Стус Василь Семенович Золотокоса красуня: вірші / В. С. Стус. – Х. : ОКО, 1995. – 128 с. Із збірки Палімсести. Вірші 1971-1979р. / В. С. Стус // Очима серця. – Х., 1993. – С. 358. Листи до сина / В. С. Стус. – Івано – Франківськ, 2001. – 192 с. Отак і ти згоряй: вірші / В. С. Стус. – К. : Просвіта, 2005. – 288 с. Очима гуманіста: [про Г. Белля] / В. С. Стус // Зарубіжна література. – 2011. – С. 4-7. Палімпсест: вибране / В. С. Стус. – К. : Факт, 2006. – 432 с. Під тягарем хреста: поезії / В. С. Стус. – Львів : Каменяр, 1991. – 159 с. Поезія / В. Стус // Українська література для школярів: хрестоматія в 2-х т. Т.2. – Донецьк : Сталкер, 1997. – С.447451. ,,Посоловів від співу сад…"; ,,На колимськім морозі калина…"; ,,Мені зоря сіяла нині вранці…"; ,,Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…"; ,,Господи, гніву пречистого…"; ,,О земле втрачена, явися…" / В. Стус // Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 536-539. Феномен доби: (Сходження на Голгофу слави) / В. Стус. – К. : Знання, 1993. – 95 с. ,,Як добре те, що смерті не боюся я…"; ,,Наснилося, з розлуки наверзлося…"; ,,Зі мною Київ тягнеться у снах; За літописом Самовидця; ,,Сто років, як сконала Січ…"; Трени М. Г. Чернишевського; ,,Верни до мене, пам'яте 18


Стус Василь Семенович моя"; Двоє слів читачеві / В. Стус // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 489-496. Література про В. С. Стуса Бедрик, Ю. І. Василь Стус: проблема сприймання / Ю. І. Бедрик. – К., 1993. – 80 с. Бондаренко, А. І. Час вибору: Вивчення творчості Василя Стуса в школі: посібник / А. І. Бондаренко, Ю. І. Бондаренко. – К. : Академія, 2003. – 232 с. Василь Стус. Поетична спадщина: Біографія письменника. Тексти поезій. Аналіз творів поета. Зразки учнівських творів: посібник для 11 класу. – Х. : Ранок, 2002. – 48 с. Драч, І. Василь Стус (1938-1985) / І. Драч, Ю.Шерех // Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 535-536. Колончук, Т. І. Василь Стус. 1938-1985 / Т. І. Колончук // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 481-488. Не відлюбив свою тривогу ранню…: Василь Стус – поет і людина: спогади, статті, листи, поезії. – К. : Український письменник, 1993. – 400 с. Стус, Д. В. Василь Стус: життя як творчість / Д. В. Стус. – К. : Факт, 2005. – 368 с. Стус, Д. В. Життя і творчість Василя Стуса / Д. В. Стус. – К., 1992. – 87 с. 19


Тютюнник Григір Михайлович Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім’ї. У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся. Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували. Учився виключно російською мовою. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки. За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії. Звільнившись повертається на Донбас, де береться за самоосвіту. Був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході. Тоді ж почав писати літературні твори. Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. 1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника «В сумерки», написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою. Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.

20


Тютюнник Григір Михайлович 1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». 1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав’язь». Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978). У 1980р. присуджено літературну премію ім. Лесі Українки (за твори «Климко» і «Вогник далеко в степу»). Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року. За свою творчість письменник був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Твори Г. М. Тютюнника Твори. Кн. 1-2 / Г. М. Тютюнник. – К. : Молодь, 19841985. – 328 с. Вибрані твори / Г. М. Тютюнник. – К. : Грамота, 2006. – 400 с. Водоворот: роман / Г. Тютюнник. – М. : Известия, 1983. – 580 с.

21


Тютюнник Григір Михайлович Зав'язь: [оповідання]; Три зозулі з поклоном: новела; Климко: [повість] (скорочено) / Г. Тютюнник // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 271-310. Завязь: повесть, рассказы / Г. М. Тютюнник. – К. : Дніпро, 1988. – 335 с. Климко: повість / Г. М. Тютюнник. – К. : Молодь, 1995. – 72 с. Облога: вибрані твори / Г. М. Тютюнник. – К. : ПУЛЬСАРИ, 2005. – 832 с.

Література про Г. М. Тютюнника Брюховецька, Л. Григір Тютюнник: «Пишу – і плачу, пишу – і радію» / Л. Брюховецька // Кіно. Театр. – 2008. - №3. – С. 16-21. Григір Тютюнник (1931-1980). [Вірші] / Г. Тютюнник // Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5-11 класи. – Донецьк, 2006. – С. 521-525. Гримич, Г. М. «Найкраща традиція – духовне новаторство»: [Г. Тютюнник] / Г. М. Гримич // Загадка творчого бунту. – К. : Український письменник, 1993. – С. 41–94. Дзюба, І. Слово про незабутнього: [Г. Тютюнник] / І. Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український письменник, 2015. – С. 410-420. Дончик, В. Г. Син свого народу: [Г. Тютюнник] / В. Г. Дончик // Зупинені миті. – К. : Радянський письменник, 1989. – С. 243-260. 22


Тютюнник Григір Михайлович Конончук, М. М. Григір Тютюнник. 1931-1980 / М. М. Конончук // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 265-270. Мовчан, Р. «Найкращий твір кожної людини – лист»: [Г. Тютюнник] / Р. Мовчан // Дивослово. – 2010. - №5. – С. 5559. Мороз, Л. З. Григір Тютюнник: Нарис життя і творчості / Л. З. Мороз. – К. : Дніпро, 1991. – 207 с. Надурак, С. «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові»: [Г. Тютюнник «Климко»] / С. Надурак // Дивослово. – 2011. - №7. – С. 7-8. ,,Не согрішивши проти правди": [Г. Тютюнник] // Урядовий кур’єр. – 2015. – 18 квіт. (№71). – С. 8. Неживий, О. І. Життя у слові: джерелознавча проблематика творчості Григора Тютюнника: монографія / О. Неживий. – К. : Академія, 2014. – 224 с. Смольницька, О. Мої роздуми над новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» / О. Смольницька // Дивослово. – 2007. - №5. – С. 21-22. Шугай, О. ,,Усе живе – тепле…": нове про Григора Тютюнника / О. Шугай. – К., 2006. – 226 с. Щербак, Г. Дарунок долі: [Г. Тютюнник] / Г. Щербак // Україна. Наука і культура: вип. 33. – К., 2005. – С. 314-319. Ющенко, О. Як господар на ниві: [Г. Тютюнник] / О. Ющенко // В пам'яті моїй. – К., 1998. – С. 288-292.

23


Холодний Микола Костянтинович Микола Костянтинович Холодний - поет - шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Народився 31 липня 1939 на Ягідному хуторі, с. Краснопілля Коропського району Чернігівської області. Миколу Холодного помітив ще Павло Тичина і виписав йому особисто газету ,,Літературна Україна". А коли сільський хлопчина з Чернігівщини прийшов навчатися на філологічний факультет університету імені Т. Г. Шевченка, то він уже сам на повен голос заявив про себе. Щоправда у самвидаві. Його віршам притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Багато його рядків тут же стають „крилатими”. Його поезії переписуються, завчаються. Студентська молодь середини шістдесятих років минулого століття мала за високу честь цитувати поезії Миколи Холодного. Бо в них саме життя… Сам поет – душа на розпір. Він усюди – на чолі ходи зі смолоскипами до пам’ятника Іванові Франку. До дня філолога виступає в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», після чого на диби стає весь університет. Від тієї поезії шаленіє КДБ, партком, усе керівництво… У квітні 1965 р. Микола Холодний виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С. Петлюру, У. Самчука. А в серпні того ж року їздив у карпатське село Шешори на відкриття забороненого пам'ятника Т. Шевченку, де з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими 24


Холодний Микола Костянтинович влаштував мітинг протесту. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала поета своїм головою. 5.12.1965 р. Холодний критично виступив на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». Наступного дня його виключили з комсомолу і з університету. Це лише кілька штрихів до долі поета, яким у самвидаві зачитувалися всі. Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко згадував, що коли він поступив 1967 року до київського університету, то вірші Миколи Холодного цитували як молитви. Але далі самвидаву поезії талановитого юнака не просовуються, позаяк за його перевиховання впритул взялося КДБ. Але диво, згодом у Франції, США, Канаді, Чехословаччині, Польщі виходять книги Миколи Холодного. Неначе ляпаси всім сторожовим псам ,,залізної завіси". Особливого розголосу набуває його поетична збірка «Крик з могили» (1969 р.) 20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештовують за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Його не посадили, але влада видворяє поета з Києва. Починається період справжніх поневірянь молодої людини. Яке, власне, затяглося практично на все життя. Це був надзвичайно складний час талановитого поета і вельми суперечливої людини Миколи Холодного. Працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з місцевими літераторами «Студію Устима Кармалюка», яка була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у 25


Холодний Микола Костянтинович Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи. З липня 1976 р. Холодний живе в м. Остер Чернігівської обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом краєзнавчого музею. Працював у школах, звідки його неодноразово звільняли. У квітні 1982 р. поета звинуватили у знищенні статуетки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років України з Росією» і на 10 діб запроторили до чернігівської обласної психлікарні. Робота в школі супроводжується численними доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинуваченнями в націоналізмі. У березні 1991 р. виходить перша в Україні збірка віршів Холодного «Дорога до матері», її висунуто на здобуття премії ім. Т. Шевченка. У січні 1997 р. йому присуджено премію та звання академіка Бу-Ба-Бу, 1998 р. – премія В. Сосюри (Луганськ). Написав спогади про А. Горську, В. Некрасова, В. Стуса та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно - мистецьких премій ім. В. Нефеліна, «Благовіст», Почесної премії Ватикану. Чотири рази його творчість висували на здобуття Шевченківської премії. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спілки письменників України (НСПУ) з 23.03.1993 р., голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. 2005 р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник «Помаранчевої революції». 26


Холодний Микола Костянтинович Весною 2006 року Миколу Холодного було закатовано до смерті у власному помешкані в Острі на Чернігівщині. Миколина сусідка чула вночі крики і звуки боротьби з його квартири. З тієї ночі Микола Холодний не з'являвся на людях. Двері у його квартирі зламала міліція по заяві сусідів. Точна дата смерті поета невідома. Прокуратура мовчала, слідство не велося. Офіційний висновок традиційний, коли влада приховує свої злочини: «Помер від серцевої недостатності». Перед тим, як з ним розправилися, громадянин своєї Вітчизни поет Микола Холодний виступав у пресі проти місцевого начальства, звертався до центральних органів із заявами, звинувачуючи районну владу у злочинній діяльності.

Твори М. К. Холодного Поезії / М. К. Холодний // Дивослово. – 2010. - №12. – С. 58-59. Усмішка Джоконди: вибране / М. К. Холодний. – К. : Український письменник, 1995. – 271 с.

Література про М. К. Холодного Баран, Є. «Відпливає від Вас мій човен…»: [Микола Холодний] / Є Баран // Дивослово. – 2010. - №12. – С. 55-57. Дзюба, І. «Я народжусь, коли помру…»: [Микола Холодний] / І. Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український письменник, 2015. – С. 509-525. Дроздовський, Д. Микола Холодний у житті і творчості / Д. Дроздовський // Дивослово. – 2010. - №12. – С. 52-55. 27


Шевчук Валерій Олександрович Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі в сім'ї шевця. Закінчивши середню школу, вступив на історико - філософський факультет Київського університету. Здобувши вищу освіту, працював журналістом у житомирській газеті «Молода гвардія». Відбув строкову службу в армії. Після демобілізації 1965 року працював у методичному відділі музеєзнавства при історичному музеї Києво - Печерської лаври. Перші твори Шевчук опублікував на сторінках літературної періодики ще в студентські роки. У другій половині 60-х років його прозові твори почали виходити окремими виданнями: «Серед тижня», «Середохрестя», «Набережна 12». Автор цих творів зазнав гострої критики і майже десять років мусив писати ,,в шухляду". Почасти це зумовило зосередження на науковій діяльності: письменник підготував і видав низку творів давньої літератури в перекладах сучасною українською мовою, серед них спадщина І. Вишенського, Г. Сковороди. На початку 80-х років побачила світ нова проза Шевчука: «На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном» та ін. Цими творами письменник завоював широке читацьке визнання. За роман «Три листки за вікном» він був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Наприкінці 90-х — у 2000-х роках вийшли книжки письменника «Жінка змія», «Юнаки з вогненної печі», «Біс плоті», «Срібне молоко». «Тіні зникомі. Сімейна хроніка», «Темна музика сосон», «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» та н.

Твори В. О. Шевчука Барви осіннього саду: повісті, оповідання / В. О. Шевчук. – К. : Дніпро, 1986. – 488 с. Біс плоті: історичні повісті / В. О. Шевчук. – К., 1999. – 360 с. 28


Шевчук Валерій Олександрович Вершинний твір українського бароко: літературне дослідження «Енеїди» І. Котляревського / В. О. Шевчук. – К. : Веселка, 2005 – 39 с. Дім на горі: роман – балада (фрагменти); Джума / В. Шевчук // Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 512-535. Із вершин та низин / В. Шевчук. – К., 1990. – 45 с. Камінна луна: повісті / В. Шевчук. – К., 1987. – 212 с. Книга історій: інтелектуальний детектив; Син Юди: маленька повість / В. О. Шевчук. – Львів, 2009. – 214 с. Козацька держава: етюди до історії українського державотворення / В. О. Шевчук. – К., 1995. – 392 с. Маленьке вечірнє інтермеццо: повісті / В. О. Шевчук. – К. : Молодь, 1984. – 280 с. Око Прірви: роман / В. О. Шевчук. – К. : Український письменник, 1996. – 197 с. Привид мертвого дому: роман – квінтет / В. О. Шевчук. – К. : ПУЛЬСАРИ, 2005. – 600 с. Птахи з невидимого острова: роман, повісті / В. О. Шевчук. – К. : Радянський письменник, 1989. – 470 с. Сон сподіваної віри: готично – притчова проза / В. О. Шевчук. – Львів : Піраміда, 2007. – 415 с. Око Прірви: роман / В. О. Шевчук. – К. : Український письменник, 1996. – 197 с. Привид мертвого дому: роман – квінтет / В. О. Шевчук. – К. : ПУЛЬСАРИ, 2005. – 600 с. Птахи з невидимого острова: роман, повісті / В. О. Шевчук. – К. : Радянський письменник, 1989. – 470 с. 29


Шевчук Валерій Олександрович Сон сподіваної віри: готично – притчова проза / В. О. Шевчук. – Львів : Піраміда, 2007. – 415 с. Срібне молоко: трагікомедія: в 4-х актах / В. О. Шевчук. – Львів; К. : Кальварія; Книжник, 2002. – 192 с. Стежка в траві: Житомирська сага: в 2-х т. Т. 1-2 / В. О. Шевчук. – Х. : Фоліо, 1994. Темна музика сосон; Сад життєйський думок, трудів та почуттів: роман, автобіографічні замітки / В. О. Шевчук. – К. : Акцент, 2003. – 448 с. Три листи за вікном: роман – триптих / В. О. Шевчук. – К. : Радянський письменник, 1986. – 587 с. Усміх із ночі; Самсон: [оповідання] / В. Шевчук // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 584-613. Фрагменти із сувою мойр: роман в 3-х ч. Ч. 1-3 / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2014.

Література про В. О. Шевчука Барабаш, М. Валерій Шевчук у готичному дзеркалі української літератури / М. Барабаш // Критика прози: статті та есеї. – К. : Грані – Т., 2011. – С. 287-307. Городнюк, Н. А. Знаки необарокової культури Валерія Шевчука: компаративні аспекти / Н. Городнюк. – К. : Твій – Інтер, 2006. – 214 с. Гримич, Г. М. Портрет і характер: [В. Шевчук] / Г. М. Гримич // Загадка творчого бунту. – К. : Український письменник, 1993. – С. 165-208.

30


Шевчук Валерій Олександрович Павлишин, М. Валерій Шевчук (Народився 1939 р.) / М. Павлишин // Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 511-512. Семенчук, І. Р. Шевчук Валерій. Нар. 1939 р. / І. Р. Семенчук // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 589-583. Солецький, О. Валерій Шевчук і Бароко / О. Солецький // Дивослово. – 2010. - №10. – С. 35-40. Харчук, Р. Б. Творчість Валерія Шевчука 90-х років ХХ століття: між модернізмом і неопозитивізмом / Р. Б. Харчук // Сучасна українська проза. – К., 2011. – С. 52-67.

Зміст Б. І. Олійник __________________________________2-6 Є. О. Сверстюк ________________________________7-8 І. О. Світличний _______________________________9-11 В. А. Симоненко ______________________________12-15 В. С. Стус ___________________________________16-19 Г. М. Тютюнник ______________________________20-23 М. К. Холодний ______________________________24-27 В. О. Шевчук ________________________________28-31

31


Літературу, яка Вас зацікавила, можна отримати в бібліотеці ім. К. Симонова Звертайтесь за адресою: Київ—125 вул. Курнатовського, 9 Телефон: (044)510-88-57 Бібліотека працює: з 10.00 до 19.00 год. Вихідний день: п'ятниця Останній день місяця: санітарний

E-mail:simonova9@i.ua http://dniprolib.com.ua

Бібліографічний список літератури підготувала провідний бібліограф Львова А.Л. Відповідальна за випуск Тян Т.Г.

32

Шістдесятництво у спогадах і долях Випуск 2  
Шістдесятництво у спогадах і долях Випуск 2  

Шістдесятництво у спогадах і долях : бібліографічний список. Випуск 2 / Бібліотека ім. К. Симонова. - К.: 2016

Advertisement