Page 1

2012-3(10), 1 червня

Новини Дороги Сколівщини пообіцяли відремонтувати

Великодні дзвони грали

і люд добрий на Тустані збирали!

В

еликдень – найбільше свято християнства. Його найбільшою ідеєю є, що Христос помер з любові до людей і воскрес, даючи нам надію на нове життя. Все свято і підготовка до нього спрямована на очищення своєї душі, примирення з ближніми. Піст запускає неділя прощення, а Великдень зустрічає неймовірною радістю переродження і очищення. Однією з цілей Великодня є спілкування: передати цю радість ближньому, радіти громадою, відвідати родичів та тих, хто вже не з нами. От і Тустанські скелі вдруге цього року зібрали громади та школярів сіл Урича, Підгородців, Сопота, Крушельниці і Корчина, а також юнацтво молодіжної організації «Спадщина» зі Львова, щоб у спілкуванні передати один одному радість, щоб привітаннями та іграми прославляти Воскресіння. вучали прекрасні підготовлені школами виступи про терпіння і любов, про Божу Ласку і радість

Воскресіння. Водилися гаївки, і були майстер класи малювання писанок… Кожен міг зробити свій вклад у це святкування. Та, на жаль, щороку інтерес до традицій серед молоді слабшає, і Великодня Тустань стала тому підтвердженням. Учасникам, здавалося, було нецікаво, а чудова погода, замість налаштовувати на святковий лад, ще й відволікала. часі великоднього посту ми з чле­на­ми ОУМ «Спадщина» приїжджали у школи Підгородців, Сопота та Крушельниці із майстеркласами малювання писанок і гаївками. Велика активність і зацікавленість учнів тішила і захоплювала так, що, незважаючи на особисті труднощі, хотілось приїздити знов і знов. У Підгородецьку школу я забігла сама, щоб подивитися, як у них пишуться писанки (так, як навчання у цій школі ми проводили минулого року), а під школою сиділи красиві хлопці і дівчата, які неодноразово перепитували: «А гаївки водити будемо?»

Будемо, будемо… Наступного року ми знову чекатимемо всю громаду Тус­ тан­ського краю і кличемо до спілкування, обміну радістю і думками. Ми знову приїдемо (якщо закличете) у школи малю­ вати писанки і вчити гаївки. І ми знову будемо чекати всіх на Тустанській галявині, щоб нарешті залунала гучна великодня за­бава, щоб спілкування між школярами приносило радість… І кожен з вас міг від­ чути: одна школа – це багато, а гаївки водила он яка сила із різних сіл! Велика сила РАЗОМ!!! Христос Воскрес! З повагою, Уляна Мороз.

27 березня 2012 року, на 92 році життя, відійшов у вічність один із найбільш шанованих мешканців с Урич, борець за Волю України, хранитель віри, багатолітній голова церковного комітету села - Дмитро Хомин. Народився він 28 серпня 1920 р. в селі Урич. Закінчив чотири класи початкової школи. У 18 років став членом товариства «Просвіта», співав у церковному хорі. Пізніше вступив до товариства «Сокіл» та Юнацтва ОУН, де проходив військові вишколи. У 1943 р. приєднався до лав УПА. Під псевдом «Араб» працював у службі безпеки (СБ) ОУН під проводом районного провідника «Чумака». Був зв’язковим далекого рейду. Натрапив на міну, поранивши ноги. Після останнього рейду відвідав польовий шпиталь, де заразився тифом. Був направлений на лікування в с. Ямельницю, пізніше – до с. Сопіт. У 1946 році пан Дмитро був демобілізований з лав УПА і з допомогою побратимів перейшов

на легальне становище. Влаштувався на роботу в смт. Східниця оператором з видобутку нафти. Після 2-ох років праці потрапив під нагляд радянських спецслужб. Був на допиті у м.Борислав, звідки його перевели у м. Сколе, а потім до м. Львів. Перебував на допитах 3 дні і повернувся додому, не зізнавшись ні в чому і не підписавши протоколу. Після повернення в рідне село Урич присвятив себе родині та збереженню духовності громади. У 1957 р. обраний членом церковного комітету, а пізніше його головою. Після закриття церкви у 1961р., таємно переніс до власного дому у схованку усі церковні цінності. Довгі 28 років пан Дмитро під загрозою арешту зберігав та доглядав за реліквіями і врешті передав їх у відроджену церкву на початках Незалежності. Завдяки Дмитру Хомину церква св.Миколая в Уричі однією з перших в області відродила своє функціонування після розпаду СРСР.

У

З Урич прощався зі старійшиною

Державний історико - культурний заповідник “Тустань” Львівська обласна громадська організація “Тустань”

Протягом 2012 року дороги Сколівщини обіцяють відремонтувати. Зокрема, мо­ва йде про автошляхи, які ведуть до націо­ на­льного природного парку «Сколівські Бескиди». Відповідне розпорядження дав Президент Віктор Янукович. В рамках цієї програми також буде відремонтовано під’їзні шляхи і до інших заповідників на території Львівщини, зокрема, національних парків «Яворівський», «Північне Поділля» і до природного заповідника «Розточчя». Нагадаємо, 1 квітня у Сколівському районі Львівщини відбулося символічне «прощання» підприємців з туризмом: його вшанували хвилиною мовчання. При­чи­ ною акції став жахливий стан дороги до популярного курорту в Славському. «Без до­роги – немає туризму», – наголошують організатори акції. Всього до акції приєд­ налися представники 14 населених пунктів Сколівщини. За матеріалами zaxid.net

У Сколівські Бескиди при­везуть зубрів з Естонії

Навесні на Львівщину привезуть зубрів з Естонії. Про це повідомила заступник директора з Інституту екології Карпат НАН України Оксана Марискевич. “Ми хотіли б завезти ще чотирьох тварин - двох самців та двох самок, - каже Оксана Марискевич. - А оскільки знову змінилися митні правила, доведеться розбиратися з документацією, відтак, якщо все буде гаразд, це вдасться зробити до червня”. Оксана Марискевич нагадала, що зараз у Національному природному парку “Сколівські Бескиди” живуть 13 тварин, з них 10 зубрів - завезені з Австрії та Німеччини у 2009-2010 роках, а ще три тварини народилися уже в Україні. За матеріалами “Львівської газети»

На Маківці вшанували подвиг Січових Стрільців

29 квітня відбулися урочисті заходи з нагоди відзначення 97-ї річниці перемоги Українських січових стрільців на горі Маківці в Сколівському районі. Вшанування пам’яті полеглих воїнів розпочали із панахиди та покладання квітів. Продовжили захід віче та концерт патріотичної пісні. Однак, вшанування звитяги стрільців не обмежилося одним днем. Члени молодіжних громадських організацій залишились на Маківці до 2 травня.

Карпати з висоти пташиного польоту

- у Східниці відбувся фестиваль повітряних куль

У Східниці з 28 квітня до 2 травня відбувся Всеукраїнський фестиваль повітряних куль “FLYQUEST”. До карпатського курорту з’їхалися шість команд з різних міст України (Феодосії, Києва, Житомира), прибула і команда з Литви. В рамках фестивалю в небо піднялась найбільша повітряна куля Східної Європи, кошик якої вміщує 12 осіб. Належала вона команді з Чернігова. А номінацію «Найдовший час перебування кулі в повітрі» виграла команда з Литви, яка пролітала в небі 2,5год За матеріалами galinfo.com.ua Пан Дмитро був також і добрим сім’янином. Виховав в національному дусі п’ятьох синів. Доля і тут його не щадила - пережив втрату двох дружин та трьох синів. Проте, горе не зламало Дмитра, він зберіг свій незламний дух та оптимізм. Останні роки Дмитро Хомин мешкав у рідному селі Урич. Ділився цінними спогадами із власного життя з істориками та працівниками ДІКЗ «Тустань», вболівав за свій нарід, оберігав церковні традиції, не втрачав віри у сильну Українську державу. Окрім односельців в останню путь пана Дмитра провели товариші із місцевого братства ОУН, діти, внуки, однодумці. Андрій Котлярчук


Толока: давні українські звичаї взаємодопомоги В

українському селі значне місце традиційно посідала взаємо­ допомога, що проявлялась у різних формах, однією з яких була толока. Цей звичай бере початок у далекому минулому. Його знають усі слов’янські народи й іменують його так, як він називався у старослов’янській мові. Традиційна толока як звичай взаємодопомоги – гуртове виконання робіт за частування та наступний відробіток, ще у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. охоплювала більшість сільськогосподарських робіт річного циклу. Усі роботи, які потребували взаємодопомоги, можна систематизувати відповідно до народного господарського календаря: роботи весняного циклу (вивезення гною на поля, оранка на ярину, взаємодопомога під час садіння картоплі), літньо-осінні толоки, пов’язані з косовицею та жнивами, та толоки під час дертя пір’я, скубання вовни, тертя льону та конопель, які відбувалися зимовими вечорами. заємодопомога під час будів­ницт­ ва була поширена і на українських землях, і в побуті інших слов’ян­ с­ь­ких народів. На теренах Польщі до звичаїв трудової взаємодопомоги вдавалися під час усіх етапів будівельного процесу: транспортування будівельних матеріалів, копання фундаменту, зведення стін і даху, його покриття, утрамбування підлоги тощо. Існував також звичай обов’язково допомагати під час будівництва житла молодятам. Російські селяни заготовляли будівельний матеріал, зазвичай, силами лише власних сімей або з допомогою родичів і сусідів, скликаючи «помочи». «Помочью» восени і взимку рубали дерева та перевозили колоди з лісу до села, де вони лежали до березня. Серед сербів кожний односелець вважав своїм обов’язком допомогти сусіду під час будівництва. У болгар ця взаємодопомога відбувалася у два етапи: спочатку споруджували каркас будівлі, згодом скликали «тлаку» (сусідських дівчат, молодих жінок, хлопців) для його обмазування глиною. Отже, взаємодопомога під час будівництва у різних слов’янських народів мала свою специфіку. На українських землях для будівництва хати господарі скликали толоку, що завершувалася гостиною у старій хаті чи на новобудові. На будівництво обов’язково наймали одного чи двох майстрів, яким платили за їхню працю. Переважно за частування та наступний відробіток, на запрошення господаря, на будівництво приходили родичі та сусіди. Толочанина, який прийшов першим, господар, подекуди, частував хлібом і склянкою свяченої води або вина, а той бажав добра та щастя у новій хаті. На Бойківщині ґазда, який планував будувати нове зрубне житло, просив односельців допомоги під час перевезення

В

Утилізація батарейок

Щодня ми викидаємо у смітник сотні дрібних предметів, навіть не заду­­муючись, якої шкоди вони можуть завдавати довкіллю. Використані плас­ тик, лампочки, диски та батарейки, опи­ няючись на сміттєзвалищі, ніколи не перегнивають, натомість забруднюють грунти та підземні води і ріки токсичними речовинами, що входять до їх складу. Накопичення неорганічного сміття стало надзвичайною проблемою сучасності. Допомогти її вирішити може кожен із нас, якщо відповідально ставитиметься до того, що викидає на смітник, адже часом половину твердих побутових відходів можна переробляти. Перш за все це стосується джерел живлення – батарейок. Після використання їх не варто викидати до загального відра, а зберігати та віддавати на утилізацію. Спеціальні пункти прийому використаних батарейок вже існують у Львові. Зокрема, у центрі міста є кілька установ (ГО «Самопоміч» та у приміщенні маг. «Батарейка»), де можна здати відпрацьовані елементи живлення. Державний історико-культурний заповідник «Тустань» також приєднується

деревини з лісу на місце майбутнього будівництва. Мешканці села, які мали таку можливість, їхали «за добре слово» по дерево й звозили його, а ґазда частував їх, й обов’язково – горілкою. Допомогти привезти колоди («кльоци») могло прийти до 15  «фірманів». Для транспортування будівельних матеріалів селяни часто вдавалися до супряги, адже тягти колоди одній тварині було важко. На більшості українських земель допомогти під час цієї роботи вважали своїм громадським обов’язком навіть багаті односельці. Якщо господар купував уже збудовану хату, яку потрібно було розібрати на деревину, чи розбирав старе житло, щоб на його місці збудувати нове, родичів і сусідів скликали «валяти хату». Зведення церков, плебаній, шкіл та мостів було важливою подією для кожного села. Будувати та ремонтувати їх допомагали майже всі його мешканці, вважаючи це своїм громадським обов’язком. У другій половині ХІХ  – першій третині ХХ  ст. кошти на будівництво громадських споруд громади отримували з пожертв селян, допомоги заможних односельців, емігрантів з-за кордону, з продажу громадської власності тощо. Будівельний матеріал сільські громади виділяли з власних лісових угідь. Якщо церква чи школа були одні на декілька сіл, їхні мешканці складалися на будову грішми та будівельним матеріалом. Їх могли надати й пани, які інколи виявлялися справжніми меценатами. Зараджувала селянам і широко розпов­ сюджена в Україні традиція взаємодопомоги, що звалася супряга. Вона полягала у тимчасовій кооперації господарів (найчастіше двох сусідів), які не мали достатньої кількості робочої худоби або реманенту, через що об’єднувалися ними для почергового виконання робіт, насамперед, оранки на ярину та озимину, транспортування сіна, приведення в рух сільськогосподарської тех­ ніки. Саме супряга неодноразово рятувала сім’ї від матеріальної скрути, була певною психологічною рівновагою, особливо поміж біднішого селянства. Селянська виробнича спілка базувалась насамперед на взаємній повазі, довірі і, найголовніше, – на паритетних засадах. Перш за все дотримувалися правила: пропорційно до вкладеної частки – і виробнича віддача. Проте частіше діяв принцип доброчинності: якщо спрягалися, то завершували кожному усі визначені землевпорядні роботи. Ті господарства, що мали три-чотири голови робочої худоби, як правило, спрягалися лише для оранки новини. Така супряга була спорадичною. Більш тривалими і масовими були ті, що укладалися між селянами з однією чи двома тягловими тваринами. Якщо у першому випадку до спілки ставали два

до збору батарейок. У приміщенні Музею історії Тустані та безпосередньо у Запо­ віднику будуть встановлені спеціальні контейнери, де кожен бажаючий може здати батарейки на утилізацію, не їдучи для цього спеціально до Львова. Закликаємо вас небайдуже поставитися до проблеми утилізації відходів, адже від цього залежить екологічний стан нашого краю та майбутнє наше та дітей!

Високошвидкісний інтернет – відтепер і в Уричі

У квітні у Музеї історії Тустані обладнали високошвидкісний доступ до мережі інтернет. Це перша та поки єдина точка в с. Урич, де відтепер можна підключитися до глобальної мережі. Процес підключення до мережі виявився доволі складним з технічної точки зору, відтак, для його реалізації було затрачено чимало часу та зусиль як з боку працівників музею, так і компанії-провайдера. Тим не менш, проект завершився успішно і невдовзі на території довкола Музею історії Тустані облаштують безкоштовну wi-fi зону. Користуватися доступом до мережі зможуть всі бажаючі.

Державний історико - культурний заповідник “Тустань” Львівська обласна громадська організація “Тустань”

господарі, то у другому — переважно три, а деколи й чотири. Двокінні чи двоволові господарства вкладали між собою угоду на проведення усіх видів оранки, а дообробіток здійснювали самотужки, оскільки для запрягання у спушувальні знаряддя достатньо було двох чи навіть однієї робочої тварини, переважно коня. Господарства з одним волом чи конем виконували значно більше спільних технологічних операцій щодо повної підготовки ґрунту. Особливого розгляду в контексті громадської взаємодопомоги, пов’язаної з будівництвом, потребує допомога погорільцям. Вона була поширена серед усіх слов’янських народів. Ще за часів перебування Західної України у складі Польщі громада володіла певними лісовими угіддями, з яких могла безкоштовно виділити деревини погорільцю, якщо він не мав ділянки лісу в приватній власності. Проте, через обмежені розміри громадських лісів, за їхнім фондом пильно стежили, виділяючи деревину лише справді в надзвичайних випадках, – якщо людина не могла чекати допомоги ні від кого, окрім громади. Щоб погорільцю видали з громадського лісу деревину, він мав звернутися до сільського голови («старости», «війта», «солтиса»). Той скликав збори громади, які вирішували, чи дати деревину потерпілому, чи ні, а якщо так, то яку та скільки. На превеликий жаль, на сьогодні звичай справжньої (безоплатної) толоки в селянському побуті українців занепав. До такого стану справ призвело перетворення української сільської громади в результаті колективізації за часів СРСР і масове поширення товарно-грошових відносин, які стали основою економіки України. Змога селян обходитися без решти членів сільської громади в результаті появи соціального забезпечення осіб старшого віку, а також отримувати продукти життєзабезпечення, купуючи їх у готовому вигляді, спричинилися до втрати трудовою сусідською взаємодопомогою своєї провідної ролі у забезпеченні існування сільської громади. Зменшився й вплив функцій, які вона виконувала в суспільстві, особливо нормативної і комунікативної. А це, у свою чергу, негативно вплинуло на згуртованість українських сільських громад. Занепали й толоки у формі шарварків – громадських робіт із ремонту доріг, у результаті чого сучасні сільські дороги перебувають у жалюгідному стані. За роки радянської влади, через те, що держава перебрала на себе усі функції громадянського суспільства, які колись виконувала сільська громада, психологія населення України змінилася в напрямку того, що ремонтом доріг має займатися виключно держава.

Толока в Уричі

Уже традиційно для села Урич напере­ додні Великодніх свят проводиться толока для прибирання і благоустрою території. Оскільки однією з дієвих установ на тери­торії села є Державний історикокультурний заповідник «Тустань», то він і виступив ініціатором даного заходу. Попри спроби залу­чити до прибирання всіх жителів села, участь приймали лише працівники Заповідника, будинку «Просвіта», школи, мед­пункту та магазинів. Протягом дня було прибрано центральну частину села. Сільський депутат Саламага І.М. надав техніку для вивозу сміття. Хочемо зазначити, що сміття з такої ж території минулого року було набагато більше. Очевидно через те, що менше смітять мешканці Урича та відвідувачі Тустані. Народна приказка каже: « чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». Лавришин Ігор

Проте й у сьогоднішніх українських селах звичаї трудової взаємодопомоги побутують. Найпоширеніша взаємодопомога типу толоки під час садіння та копання картоплі. Після розпаду системи колективних господарств, з причини недостатньої забезпеченості селян інвентарем і важкості тримати пару тяглових робочих тварин, відродився звичай «супряги». Роман Тарнавський, Ігор Петрій

Спалюють листя – телефонуй «102»! Коли починається осінь, ми говоримо «Ех... почалась пора хвороб», шмигаємо носом і закутуємо шию шаликом. Та й дійсно, з початком осені суттєво зростає захворюваність. Але схильність до хвороб восени рідко пов’язують зі спалюванням листя. Хоча кожен другий українець має алергію на дим, тож спалювання листя і сухої трави послаблює імунітет половини жителів нашої країни. Кожен, хто спалює листя – отруює себе і всіх навколо. При згорянні однієї тони рослинних залишків у повітря вивільняється біля 9 кг мікрочастинок диму. Разом з димом в повітря вивільняються пестициди, автомобільні вихлопи та радіонукліди, накопичені рослинами протягом року. Нерідко разом з листям горить сміття. Зрозуміло, що це спричиняє ще потужніше забруднення атмосферного повітря. При горінні гуми утворюються канцерогенна сажа і оксиди сірки, останні викликають респіраторні захворювання. Слизова оболонка дихальних шляхів не здатна протистояти збудникам захворювань, коли подразнена димом. Більше того, в тліючому без доступу кисню листі виділяється бензопірен, що здатен викликати у людини ракові захворювання. При тлінні вологого листя з димом у повітря вивільняються діоксини. А тепер згадаємо, кого найчастіше можна побачити біля вогнищ? Звісно, дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а вплив диму на їхні організми особливо небезпечний. Окрім безпосередньої шкоди людському здоров’ю, спалювання рослинних залишків становить суттєву загрозу для природи: з листям згорають зимуючі корисні комахи, такі як сонечка; руйнується ґрунтовий покрив (вигорають рослинні залишки, гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми), відбувається збіднення ґрунту; знищується насіння і коріння трав’янистих рослин; пошкоджуються нижні частини дерев і кущів та верхні частини їх коріння; в 2–4 рази зростає промерзання ґрунту. Крім того, виникає загроза перекидання вогню на природні ділянки; зростає загроза лісових пожеж і загоряння житлових будинків; погіршується видимість на дорогах, збільшується частота ДТП. Також спалювання рослинних залишків є прямим порушенням законодавства, а саме: ст. 50 Конституції України, ст. 9, 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.  16 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», п.п.  3.6.14., 3.7.4. Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, п.п. 3.6., 6.4.2. Правил утримання зелених насаджень у містах та інших населених пунктах України, Закону України «Про благоустрій в населених пунктах». Дії, що є порушенням зазначених норм законодавства тягнуть відповідальність відповідно до ст. 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Найкращою і єдиною альтернативою спалюванню листя є компостування. Кожен власник присадибної ділянки і навіть «Зеленбуд» на своєму господарському дворі можуть зробити компостну яму, зберігаючи в ній рослинні залишки. В результаті не буде забруднюватись повітря, а за півроку кожен матиме власне безкоштовне добриво. Відповідно до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протоколи щодо порушень, які стосуються ст. 77-1 Кодексу, складають посадові працівники Міністерства внутрішніх справ України. МВС – єдиний орган в Україні, працівники якого регулярно патрулюють всі населені пункти. Хочеться побажати кожному читачеві не бути байдужим як до довкілля, так і до власного здоров’я і не забувати щоразу, коли бачите спалювання листя або трави, викликати МВС. Спалюють листя – телефонуй 102! Олексій Василюк, стаття опублікована в «Українській правді. Життя»(03.10.2011)

Засновники: ДІКЗ «Тустань», ЛОГО «Тустань» (79000 м. Львів, вул. Чайковського, 17, 3 пов.); Музей історії Тустані (82612 с.Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.), тел.: (032) 261 37 80, www.tustan.com.ua e-mail: ihor.petriy@gmail.com Редакційна колегія: Ігор Петрій (головний редактор), Тетяна Гощіцька, Роман Миська Відповідальний за випуск: Василь Рожко. Наклад: 500 примірників. Видавництво ТзОВ “Колір ПРО”

Вісник "Тустань" (10)  

Вісник "Тустань" 2012-3(10), 1 червня 2012

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you