Page 1

№ 1, 16 січня 2011р.

Від редколегії

Шановні читачі! и раді запропонувати вашій увазі перший номер вісника «Тустань» – видання, створене зусиллями Львівської обласної громадської організації «Тустань». Основна мета цієї організації – сприяти збереженню та розвитку пам’ятки історії, археології, архітектури та природи національного значення – наскельного міста-фортеці Тустань. Могутній дерев’яний замок Тустань існував на скелях поблизу нинішнього села Урич від ІХ ст., був важливим оборонним пунктом Київської Русі та ГалицькоВолинського князівства, відігравав роль митного центру. Його назва походить від словосполучення «тут стань». Кожен, хто приходив сюди, повинен був зупинитися, сплатити данину і лише тоді йти далі. Фортеця проіснувала включно до XVI ст. Замок максимально використовував природну неприступність скель, доповнюючи їх дерев’яною забудовою. В місцях прилягання дерев’яних конструкцій у камені довбалися пази для їх кріплення. На сьогодні дерев’яних елементів безпосередньо на місці забудови не збереглося, проте завдяки видовбаним у скелі слідам можна з високою достовірністю відтворити дерев’яну забудову IX–XVI ст. Дослідження Михайла Рожка дозволили відтворити дерев’яну забудову від підніжжя до вершини скелі на висоті 87 м, суцільну п’ятиповерхову забудову висотою 25 м, а також будівельні періоди. У 1994 р. було створено Державний історико-культурний заповідник «Тустань», який має на меті збереження та дослідження історичного середовища міста-фортеці, проведення наукової та культурно-освітньої роботи. З 1999 р. скелі поблизу Урича є пам’яткою природи національного значення, а у 2001 р. їх внесено до державного реєстру нерухомих пам’яток археології національного значення. Сподіваємося, що вісник «Тустань» стане для вас, дорогі читачі, цікавим і пізнавальним. Запрошуємо висловлювати свої міркування, запитання та побажання за адресою: Львівська обласна громадська організація «Тустань» (79000 м. Львів, вул. Чайковського, 17, 3 пов., тел. (032) 244 43 26); Музей історії Тустані (82612 с.Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.), www.tustan.com.ua e-mail: ihor.petriy@gmail.com Редколегія

М

Колись давно-прадавно...

Р

іздвяно-зимові святкування в Україні зосереджені довкола трьох християнських свят – Різдва, св. Василя та Водохреща. У кожному куточку країни ці різдвяно-релігійні свята відзначають по-різному. Традиційно на західних теренах України після Святої вечері чекали на колядників, яких запрошували до хати. Колядували переважно хлопці і чоловіки. На Гуцульщині колядували довго – 1,5–2 години, пісні співали кожному: господареві, господині, дітям. Подекуди колядують вже на саме Різдво. Колядники

ходять і з вертепом, інсценізуючи біблійний сюжет про народження Христа. Вертеп буває двох форм: ляльковий та живий. Дійовими особами лялькового вертепу є ляльки, якими керують люди. Сам вертеп мав форму двоповерхового дерев’яного ящика, на другому поверсі якого демонстрували різдвяну драму, а на першому – сатиричнопобутову інтермедію. Ляльковий вертеп був поширений на українських землях головно у XVII–XVIII ст., але спроби його збереження і відродження тривають і досі. У «живому» вертепі беруть участь люди. Вертепові завжди притаманна актуальність, ба навіть злободенність. Одна з причин у тому, що його виникнення пов’язане з середовищем інтелігенції – зокрема, студентської молоді. Інтелігенція брала участь у житті народу, реагувала на суспільні виклики, і їхня реакція відображалась у вертепі. Перша письмова згадка про вертеп датується 1666 роком і міститься в матеріалах Львівського Ставропігійського братства. Найбільшого поширення вертепні вистави набули у другій половині XVIII ст., особливо в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли її вихованці призвичаїлися ходити в народ, щоб популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. В цей час вертепи поширилися на етнічно російських територіях, наприклад, у Сибіру, і вторинно набули популярності у Польщі. Серед персонажів вертепу є Ангели, Чорт, Пастушки, Ірод, Марія, Йосип, Пан, Пані, Циган, Жид та інші. Хлопці й дівчата разом ходили колядувати на другий і третій день свят – 8 та 9 січня. Заколядовані гроші йшли на «Просвіту». На церкву колядували ґазди і ґаздині. «Після коляди господарі запрошували гурт жінок або чоловіків до хати і наливали всім по чарчині горілки, – розповідає Іван Гречко. – Одні лягали на лавку передрімати, інші – брали господарів і далі йшли селом. Зранку колядники зустрічалися в церкві – на Службі Божій». аланка, або Меланка – це українське народне свято напередодні Старого Нового року, або святого Василія Великого (14 січня). ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. За християнським календарем 31 грудня – день преподобної Меланії. На відміну від Святого вечора, під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби «Маланку» та «Василя». У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. Назва походить від

М

Л

св. Меланії, день якої припадає на 13 січня (за старим стилем – 31 грудня). На Маланки всю ніч молодь (у масках або без них) щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого в Маланку парубка. За радянських часів Маланка збереглася лише у віддалених селах Галичини й Буковини, а наприкінці 1980-х вона відродилася. Раніше хлопці ходили до хат, де жили дівчата на виданні, і вважалося ганьбою, якщо до дівчини не зайшли. Ще одним цікавим новорічним обрядом є водіння кози: дід веде Козу на продаж, Козі стає недобре - вона падає, їй шукають Лікаря; приходить Лікар і пропонує цю Козу або лікувати, або зарізати; Коза, звісно, почувши це, одужує. У різних регіонах цей обряд відбувається по-різному. Десь для «хворої» Кози випрошують почастунок, десь Коза сама його вишукує, а десь її забирає Смерть. На Старий Новий рік ходять посівальники. Ця традиція живе в Західній Україні, але вже й починає відновлюватися і в Центральній, зокрема в Києві. багатьох міфологіях існує така засаднича ідея: якщо не повторювати певну систему обрядів, то світ загине. Сьогодні, звісно, годі говорити про якийсь міфологічний світогляд, але в народній культурі ми досі спостерігаємо таємну потребу бути співучасником обрядових дійств, і зокрема таких важливих, як різдвяно-новорічні, якими ми розпочинаємо новий період нашого життя. Кожен українець хоче бодай раз побачити Вертеп у живому виконанні у своїй домівці, а не зі сцени; кожному хочеться послухати колядників, аби в хаті дзеленчали дзвоники і лунали віншування на достаток і здоров’я. Пампушки і кутя, кров’янка і холодець, мандарини, яблука та горішки – ось на чому закінчується усе традиційне у сучасному святкуванні Різдва... Але чому? Чи школярам по селах не цікаво бути чи то царем, чи ангелом, вивчити кілька рядочків нехитрого віршика і обійти домівки друзів та рідних із побажаннями добра та багатства? Чому ми зараз маємо ситуацію, коли всі хочуть бачити Вертеп, а ніхто не бере в них участь? Чи мали б ми таке щастя бачити Різдвяну Містерію, якби не шкільні чи районні конкурси вертепних вистав? Багато запитань, та мало відповідей. Та й не хочеться їх шукати, просто нехай кожен, хто зараз читає цю статтю, кожного ранку говорить собі: «Якщо не повторювати певну систему обрядів, то світ загине», і кожного вечора питає себе: «А чи достатньо я зробив сьогодні для збереження традицій своєї нації?». Традиція – це те, що нас об’єднує, те, що робить нас спільністю, робить нас народом. Галина Матис

У

Львівська обласна громадська організація “Тустань”

ьвівський режисер Тарас Химич спільно зі студією «Invert Рictures» створив кліп про Тустань. Звуковою доріжкою кліпу стала пісня «Колись давнопрадавно» гурту «Дивні». Слова та музику у 1988 році написав лідер гурту Віталій Боднар – багаторічний учасник Карпатської архітектурно-археологічної експедиції, яка досліджувала Тустань під керівництвом Михайла Рожка. Звукозапис пісні здійснено студією «Комора» (м. Київ) у червні, а робота над зйомками та створенням кліпу тривала від кінця липня до середини серпня минулого року. Офіційна презентація кліпу відбулася 26 серпня 2010 р. у Пороховій Вежі у Львові. Кліп про Тустань став візиткою Фестивалю української середньовічної культури «Ту Стань!-2010». У зйомках брали участь реконструктори військово-історичної дружини «Чорна Галич» і танцюристки із клубу історичного фехтування та реконструкції середньовічного танцю «Пантера». Головні ролі виконують Ярема Іванців і Михайло Скалозубов, а також актор національного театру ім. М. Заньковецької Юрій Хвостенко. У кліпі використано тривимірну модель фортеці Тустань, яку створив Василь Дмитрук за реконструкцією Михайла Рожка. Кліп можна переглянути в мережі Інтернет за адресою: http://www.youtube.com/watch?v=suozHTJcwos

Ірина Пілат

Свято, що завжди з тобою, або Фестиваль української середньовічної культури

Ще з осені 2008 року у мене була маленька мрія. У пам’яті закарбувалися захоплені обличчя друзів, які наввипередки із захопленням розповідали про фестиваль у Тустані. Тоді поїхати мені не вдалося, про що згодом не раз шкодувала. І саме тому поставила собі за мету неодмінно побачити це дійство на власні очі. Нарешті, вересень 2010 року надав довгоочікуваний шанс. Отож, пункт призначення – село Урич Сколівського району. Ось я на вокзалі, перебираю в руках квиток до Верхнього Синьовидного. Трошки хвилююсь, і щоб якось убити час до відправлення електрички, згадую те, що знаю про Середньовіччя. Фортеці, лицарські турніри, шляхетні дами... стандартний набір стереотипів середньостатистичного українця. Але тепер випала нагода пізнати дещо більше. І не просто прочитати чи подивитися на YouTube, а безпосередньо відчути смак епохи. продовження на стор. 2


М

ихайло Федорович Рожко народився у селі Небилів Рожнятівського району Ста­ ніславської (Івано-Франківської) області. Дитячі та юнацькі роки провів у селі Товстому на Тернопільщині. Після здобуття середньої освіти отримав кваліфікацію машиніста баштового крану і працював на підприємствах Донбасу та Львівщини (навики робіт на висоті доволі несподівано придадуться в майбутньому, при проведенні обмірів скель Тустані). У 23 роки М. Рожко вступив на факультет художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Навчання поєднував із працею художника у Львівському виробничому художньо-рекламному комбінаті та інших організаціях. З 1969 до 1979 р. викладав рисунок на кафедрі сільськогосподарської архітектури Львівського сільськогос­ подарського інституту. На скельних групах маловідомої у той час фортеці Тустань поблизу села Урич дослідник уперше побував на зламі 1969−1970 рр., і одразу оцінив унікальність пам’ятки. Наступні свої відпустки і вихідні дні він проводив разом із групою ентузіастів, досліджуючи скелі. Цікаво, що спочатку обміри планували закінчити за 1−2 роки і на їх основі створити графічну реконструкцію давньої забудови. Насправді ця кропітка робота протривала сім років. Вона вимагала насамперед розробки методики дослідження таких об’єктів, унікальних не лише для тодішніх теренів СРСР, а й для Європи загалом.

Завдяки зусиллям, ентузіазму та організаторському таланту М. Рожка дос­ лідження Тустані почали набувати все більших масштабів і нарешті привернули увагу наукових центрів. Починаючи із 1978 р. розпочалися археологічні дослідження пам’ятки, спочатку під керівництвом Лариси Крушельницької, а з 1979 р. їх очолив сам Михайло Рожко. З 1979 р. дослідник розпочав роботу як науковий співробітник відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). У 1982 р. було створено Карпатську архітектурноархеологічну експедицію, роботами якої розширено зону вивчення пам’яток з наскельною забудовою і включено пам’ятки поблизу сіл Бубнище, Розгірче, Підкамінь, а також численні городища і об’єкти карпатської лінії оборони епохи середньовіччя. Завдяки наполегливості та величезному ентузіазму вченого раніше маловідома пам’ятка набула заслуженого статусу унікальної у загальноєвропейському масштабі, а методика дослідження пам’яток наскельної забудови була поставлена на рівень, яким направду вартує пишатися. Окрім того, карпатська архітектурноархеологічна експедиція протягом десятиліть роботи згуртувала довкола себе унікальне середовище вчених, які щороку приїжджали і долучалися не лише до наукових досліджень, відкриттів таємниць минулого, а й до романтики експедиційного польового життя. Вони і зараз щороку приїжджають сюди на заключну експедиційну ватру наприкінці вересня. З 1994 р. М. Рожко працював в Інституті народознавства НАН України, у відділі карпатознавства. У 1996 р. побачила світ його книга «Тустань – давньоруська наскельна фортеця». Загалом цей період був надзвичайно продуктивним в сенсі освоєння нових методик, підготовки низки ґрунтовних публікацій. Серед колег Михайло Федорович залишив по собі пам’ять як добрий, товариський, вчений енциклопедичних знань і надзвичайно широкого кругозору, який завжди мав час для консультації і поради тим, хто її потребував. Дослідник також вивчав карпатську лінію оборони, шляхи і заселення Українських Карпат, дерев’яне будівництво пам’яток із наскельною забудовою Карпат ІХ–ХІV ст.,

Свято, що завжди з тобою...

...Нарешті пейзажі за вікном змінюються на гірські, і через декілька хвилин потяг уже гальмує на станції «Верхнє Синьовидне». Разом зі мною виходить групка молодих людей – мабуть, також на фест. Розпитую їх, як дібратися звідси до Урича. Як виявилось, пішки шлях неблизький, слід дочекатися автобуса. Приєднуюсь до них, і уже через годину побачила те, про що мріяла уже другий рік. Тустань! Невеликий ліричний відступ. «Краще гір можуть бути лиш гори, у яких ти іще не бував». Ця істина супроводжує мене усе свідоме життя, але Карпатам належить у серці особливе місце. Сказати, що люблю їх – це нічого не сказати. Отож, Тустань – це

Карпати, помножені на історію та особливу велич природи. Скелі підпирають небесне склепіння, і з’являється відчуття, що ти тут уже був. У дев’ятому, дванадцятому чи п’ятнадцятому столітті. 4–5 вересня 2010 р. Урич уп’яте скликав друзів – тих, хто прагне відчути дух українського середньовіччя. Фестивальні майданчики традиційно діють на території заповідника «Тустань» біля скель, де у ІX–XІІI століттях було неприступне місто-фортеця. Це єдиний у нашій країні фестиваль, що цілісно відтворює побут українського середньовіччя, а глядачі стають безпосередніми учасниками дійства. Більше того, імпреза повертає до життя

Львівська обласна громадська організація “Тустань”

обстежив значну кількість печерних пам’яток Поділля, Подністров’я, печерних міст та монастирів Криму, був учасником багатьох наукових розвідок у східних областях України. Приділяв увагу і громадській діяльності, зокрема від 1999 до 2004 р. вчений очолював товариство прихильників фортець і палаців. 13 травня 2004 р. у Львівській галереї мистецтв з ініціативи Товариства була відкрита унікальна виставка «Оборонні споруди Волині, Галичини, Закарпаття та Поділля» − графіка, фотографії, проекти реставрації, макети, а також архівні документи, за якими можна було скласти уявлення про майже 150 фортифікаційних пам’яток, які мали відношення до України від часів Галицько-Волинського князівства. Після смерті дослідника його справу продовжив син Василь Рожко. Щороку тут відбуваються археологічні розкопки, проведено аерофотозйомку території заповідника, відбувається реорганізація музею історії «Тустані». Влітку 2006 р. успішно проведено експеримент із відтворення Карпатської системи сигналізації. Також було проведено унікальне лазерне сканування скель, яке дало можливість створити цифрову 3D-модель пам’ятки. Надійна, достовірна фіксація відкрила перед вченими нові можливості, дозволила незалежно від різноманітних негативних природних та техногенних впливів дистанційно провадити різноманітні дослідження, створювати демонстраційні макети тощо. 7 лютого 2006 р. у львівській галереї «Дзига» розпочала свою роботу виставка «Фортеця. Особистість. Тустань. Експедиція», яка мала на меті відкрити для широкого загалу львів’ян особистість Михайла Федоровича − видатного і багатогранного вченого. До виставки увійшли фото, графічні реконструкції, живопис і графіка дослідника, кераміка, інсталяції, на презентації також було показано документальний фільм, здебільшого про експедиційне життя Тустані. Як зауважив у своїй промові один із присутніх, хтось мудрий сказав: «Не жалійся на темряву, а запали свічку». Михайло Рожко запалив свою свічку, не тільки в науці, а й в серцях навіть тих людей, які особисто не були знайомі з цією людиною. Також на пошану

унікальну пам’ятку наскельного будівництва, тим самим долучаючись до відновлення історичної спадщини. Озираюся навколо. На галявині Фестивалю розташовано історичний табір, де хоробрі воїни-русини та чарівні русинки живуть так, як у ІХ–ХІІІ століттях жили на цих землях наші предки. Вони носять середньовічні костюми, ночують у стародавніх шатрах, куштують середньовічні страви з давнього посуду, а також танцюють та бавляться. Таке відчуття, наче потрапила у дуже своєрідну тусовку. Всі доброзичливі, усміхнені, налаштовані на позитив. Наче справді з іншої епохи. Навчили мене кілька па, і ось невелика група людей танцює на галявині. Щоправда, повноцінні танці були ввечері, та ще й у супроводі вогняного шоу. Поруч з історичним табором діє стрільбище, де кожен гість зможе взяти до рук справжнього середньовічного лука чи арбалета і випустити з десяток стріл по мішенях. Більше того, цього року творці «Ту Стані!» представили дві повномасштабні одиниці важкої військової техніки Середньовіччя: традиційну каменеметну зброю (требуше), яка стріляє щогодини, і таран (баран) – стінобитну машину, роль якої проявилася під час штурму вежі. Апофеоз фестивалю – справжній лицарський турнір, у якому команди сміливих воїнів змагаються за першість. Повертаюсь до Львова з відчуттям свята, яке мене ніколи не залишить. А ще у серці лунає дивовижний спів кобзарів, що нагадує про минуле... Наталя Отріщенко

Михайла Рожка 4–5 червня 2009 р. відбулася Міжнародна наукова конференція, яку організував Державний історико-культурний заповідник «Тустань». На конференції розглянули широкий спектр питань історії, археології, пам’яткоохоронної діяльності та реставрації тощо. Її робота завершилася виїздом у с. Урич на огляд фортеці Тустань.

Загалом це була видатна подія в науковому житті Львова, яка повністю виконала свою місію, перетворившись на форум науковців, який, окрім обміну думками, дав добрі перспективи для майбутньої роботи. Життя та професійна діяльність Михайла Рожка переконливо доводить, що лише наполеглива, кропітка, багаторічна та систематична робота приносить неординарні та значимі результати, які відкривають перед нами таємничу завісу минулого і залишаються в пам’яті нащадків. меланка Васильківська

Спогад про Михайла Рожка Була осінь 1978 року. Посеред дня в Урич нас приїхало четверо: Лариса Іванівна Крушельницька, Дмитро Павлів, Богдан Батіг і я. Буки на Камені стояли кольорові і тихі, ніби дрімали. Під каменем стояв великий військовий намет і кілька менших. Великий намет на той час був основною «базою», а це означало, що там грілись, їли, співали, спілкувались, слухали Шефа і пізнавали себе... Звичайно ж, у першу чергу, Михайло Федорович з Ларисою Іванівною пішли на Камінь, бо то були перші відвідини Крушельницькою урицьких розкопок.

Ми втрьох одразу ж дістали завдання – зачищали кам’яну кладку і одночасно заробляли собі на вечерю. Трохи згодом Михайло Федорович тоном, у якому не було і крихти вагань, запросив нас на вершечок Каменю. Так уперше в житті я відчула смак руху вгору і захват від підкорення вершини, а ще – сильний, добрий і владний характер Шефа. За виваженим словом одразу ж ішла справа, яка вела в перспективі тільки до перемоги... Коли ми ще були на вершині Каменю, раптово налетів колючий холодний вітер, який приніс чорну хмару і сутінки... Ми почали спуск. З чорної хмари на нас налетіла віхола. Густий лапатий сніг із сильним вітром на мокрих скелях – це був адреналін! Мої окуляри втратили всякий сенс – сніг щохвилі заліплював їх білою густою пеленою. Але мої приятелі були не в кращій ситуації. Видимість дорівнювала дотику. Отак, навпомацки, ми і спустилися. Це був мій перший день в Уричі. Перше і незабутнє знайомство з Михайлом Федоровичем. І від цього першого дня, – за всі мої роки в Експедиції, – глибока подяка і низький уклін, як Батькові... Зірка Матчак

Засновник: ЛОГО «Тустань» (79000 м. Львів, вул. Чайковського, 17, 3 пов.); Музей історії Тустані (82612 с.Урич, Сколівський р-н, Львівська обл.), тел.: (032) 244 43 26, www.tustan.com.ua e-mail: ihor.petriy@gmail.com Редакційна колегія: Ігор Петрій (головний редактор), Тетяна Гощіцька, Роман Миська Відповідальний за випуск: Василь Рожко. Наклад: 500 примірників. Видавництво ТзОВ “Колір ПРО”

Вісник "Тустань" (1)  

Вісник "Тустань" 2011-1(1), 16 січня 2011

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you