Page 1

Вишка

Будь у курсі всіх справ з «Вишкою» Випуск 2

Лютий 2014

Редакція газети "Вишка" вітає вас з Днем Закоханих і бажає вам побільше любові у житті

У цьому випуску: Інтерв’ю з викладачем Ірина Петрівна Кузьміна

Інтерв’ю з викладачем ст.1

Рецензія книги «Во власти девантара» Берндхарда Ханнена Час не стоїть на місці, життя продовжується, не звертаючи на нас уваги. На те стоїмо ми на місці, чи біжимо поспішаючи. Нажаль, це правда, адже час неспинний, як би ми цього не хотіли. Це доводить нам вельми яскраво Берндхард Хеннен в книзі «Во власти девантра». Це один із тих творів, який зміг достукатись до тієї частинки моєї душі, про яку я навіть не здогадувався...

.

Продовження на ст.2

Поезія

Автор, который скончался, взял твою голову в плен. Творец, в которого мы не верим, нас не поднимет с колен. Жизнь, которую мы не любим, У нас никто не отберет. Мужеством нашим будет Просто идти вперёд.

ст.2

Кросворд

ст.3

Лабіринт

ст.4

Ребуси

ст.4

Судоку

ст.4

Химерність свободи

Подобається працювати зі студентами? Чи виникають якісь непорозуміння? -Зі студентами мені дуже подобається працювати. Непорозуміння, я думаю, інколи бувають, але вони не настільки великі, щоб не любити студентів і свою роботу :). Непорозуміння можна вирішити шляхом відвертої розмови. З ким цікавіше працювати з початковими чи старшими курсами? -Цікаво працювати з усіма курсами, але, по-різному. Зі старшими важче працювати в тому плані, що вони не дуже часті гості, в силу того, що хтось працює, хтось не може подолати неймовірну силу лінощів …, але працювати з усіма цікаво, якщо вони працюють :) Давно працюєте в КПІ? -З 2007 року. На яких факультетах ви ще викладаєте, окрім нашого (ФМФ)? -Лише на ФМФ. Працюю на моєму улюбленому факультеті вже сьомий рік. Любите ФМФ? -Дуже люблю:). Взагалі я можу сказати, що ФМФ став для мене рідним. Ви самі були студенткою, скажіть яких викладачів більше згадуєте: суворих чи добряків? -Згадую різних викладачів, і суворих, і добрих. Можу сказати, що результат все ж таки більший був з тих предметів, де викладач був не суворий чи добрий, а вимагав дисципліни. Мені здається, дисципліна дуже багато значить. Був такий цікавий момент, був викладач з прізвищем Лапочка. Спочатку я думала, що це його прізвисько, тому що він дуже добрий. Але, як виявилося, це було прізвище. Його так боялися, що ходили на його пари, а, якщо хтось не досить сумлінно вчився, то був змушений до нього ходити на перескладання по 10 разів, а то й більше. Але всі ставилися до нього із повагою, знали, що він дуже справедливий. Він колись був військовим, і це було помітно :). Ось така невідповідність прізвища з характером :) Ким ви бачили себе в дитинстві? -Лікарем Чи змінилось ваше життя в КПІ? -Дуже змінилося. Змінилося бачення деяких моментів, але по пунктах важко сказати :) Чим займаєтесь на дозвіллі? -Вільного часу дуже мало. Більшість часу присвячую роботі. Якщо я не на заняттях, то вдома або на кафедрі виконую роботу. Але, якщо з’являється вільна хвилинка, то я надаю перевагу зустрічі з друзями і дуже люблю подорожувати. Інколи знаходжу час для вишивання :) Чи приймали участь у конкурсах краси? -Ні, я завжди була сором’язливою :) Улюблена книжка, фільм, автор? -Взагалі, коли у мене питають про щось улюблене, в мене відразу паніка :) Немає чогось улюбленого. В мене різноманітні смаки, і з приводу музики, і з приводу фільмів, літератури. Все залежить від настрою! Який університет ви закінчували? -Полтавський державний (зараз національний) педагогічний університет імені В. Г. Короленка. Чому пішли працювати в КПІ? -Я переїхала жити у Київ, в мене було декілька варіантів. Спробувала працювати на різних роботах, але все це було не те. Потім якось я проходила повз КПІ і вирішила зайти і дізнатися з приводу вакансії викладача. Мені пощастило, відразу почала працювати, тут і залишилася:) Який у вас девіз життя? -Не знаю, чи можна це назвати девізом, але притримуюсь тієї думки, що, якщо ти чимось займаєшся, то треба ставитися до цього відповідально. Мені важко довірити завдання, відповідальність за виконання якого лежить на мені, комусь іншому. Поки сама не зроблю і не перевірю, я не буду спокійна. Притримуюсь вислову: «Хочеш, щоб це було зроблене добре, зроби це сам».

Я притримуюсь тієї думки, що треба бути дружніми і з любов’ю відноситись до оточуючих людей. Якщо кожен з нас буде дарувати цьому світові якусь частинку радості і добра, то в нашому світі, можливо, щось і зміниться. Все залежить від нас. Ми хочемо присвятити наш випуск до дня Святого Валентина, що ви б хотіли сказати, яким ви бачите світ кохання? -Світ кохання – чудовий! Якщо ви зустріли людину, з якою вам добре, з якою ви почуваєте себе особливою/особливим, то це слід цінувати і отримувати від цього задоволення. Тому не слід сваритись, з’ясовувати стосунки, це все псує свято кохання :). Любіть одне одного, слухайте і чуйте, оберігайте. Я, спостерігаючи останнім часом за молоддю (в силу своєї професії я постійно серед молоді, іноді, навіть, вливаюся в натовп :)), можу сказати, що зараз така тенденція, що хлопці бояться здатися слабкими, проявляючи ніжність і турботу, дівчата не завжди жіночні, тендітні. А так добре, коли все гармонійно, коли хлопець – мужній, сильний, чесний, мотивований, а дівчина – жіночна, тендітна, ніжна, з гарними манерами. Список чеснот можна продовжити, але це вже під час наступного інтерв’ю :). Можливо, через мої слова, мене можна назвати динозавром, але я маю таке бачення :). Я хочу побажати всім взаємного кохання, взаємоповаги, взаєморозуміння, взаємодопомоги! Будьте добрими один до одного! Слово студентам, можливо, крик душі:) -Я хочу побажати всім студентам успіху, тільки усього найкращого! Просто, як P.S., хочу окремо сказати: «Не лінуйтесь, працюйте!» Якщо хочеш чогось досягти, треба прикладати дуже багато зусиль. Лінь у цьому ніколи не допомагала і не допоможе. Потрібна мотивація, а у деяких студентів вона відсутня. Якщо ти чимось займаєшся, треба ставитись до цього відповідально, тому я також бажаю нашим студентам натхнення і знайти мотиви для нових звершень. Завершуючи свою довгу промову :), хочу сказати, що люблю ФМФ, люблю своїх студентів, усі вони дуже різні, але такі чудові! Давайте жити дружно!;) Васильченко Катерина

Там лежала книга. Дуже стара та обшарпана книга маю вам сказати. «А. П. Чехов. Избранное». Судячи з усього вона була випущена ще до роботичних часів. Я закрив за собою двері та прийнявся зчитувати інформацію. Стоячи, посеред своєї комірки, яку я називав квартирою, я читав. Друзі, це було прекрасно. Мотиватор, що пекельно свербів, якщо час від часу не сунути до нього кредити, зараз просто сказився. Всередині мене наче щось виривалося. Мої сканери почали барахлити, а дротики перенапружуватися... Продовження на сторінці 3


Вишка 2014

Рецензія

Час не стоїть на місці, життя продовжується, не звертаючи на нас уваги. На те стоїмо ми на місці, чи біжимо поспішаючи. Нажаль, це правда, адже час неспинний, як би ми цього не хотіли. Це доводить нам вельми яскраво Берндхард Хеннен в книзі «Во власти девантра». Це один із тих творів, який зміг достукатись до тієї частинки моєї душі, про яку я навіть не здогадувався. Події розгортаються в селищі не далеко від Ф’йорда(річки). Головний герой Мандред – старійшина селища. Через те, що почали відбуватись дивні речі, він збирає людей на полювання, але стає жертвою. Вижити вдається лише йому потрапивши до паралельного виміру. Там він вступає до компанії з королівського полювання – найкращих вояків всіх часів та народів, це стає честю для нього. Але його ворогом виявляється над істота – демон, котрий заманив їх до пастки, там вони втратили лік часу…… Але повернувшись до реальності він розуміє, що його син виріс, не знаючи його, дружина померла, проклинаючи через відсутність батька у дитини. Він зустрічається з ним, але знову незгоди змушують його відправлятися в дорогу. Наступного разу повернувшись він бачить могили тих кого він знав всіх його близьких, і в сльозах жалкує що не зміг попрощатись з сином. А зараз бачить лиш його могилу. Йому переповідають що син був гідний свого батька. Мандред пишається ним. Але все йому рідне стає чужим, адже залишились лиш слабкі нариси тіней минулого. Для нього паралельний світ стає рідним, бо вдома залишатися він більше не може тому, що згадує свою кохану дружину та сина. Все чуже та дивакувате стає рідним, а все рідне – чужим. Автор в своїх книгах змальовує декілька наступних поколінь Мадредсонів, та його власну історію життя. Цей твір вразив мене різнобарв’ям відтінків різних художніх стилів. Автор вкладає душу в свою роботу. Жодного разу не бачив, щоб свої роздуми, почуття персонажі виражали саме так, в кожного своя манера поведінки, свій стиль думок, не схожий між собою. Різномаїття персонажів та їхні історії життя захоплюють. Особисто я прочитав твір із великим задоволенням. Чого і вам раджу. Цей роман можна порівняти хіба що з «Айвенго» Вальтера Скотта, та «Війна та мир» Л. М. Толстого за обсягом, але як на мене, то насолода від прочитаного набагато більша ніж від них обох. Берндхард Хеннен дає надію на те, що життя продовжується по при все навколо і доводить, що потрібно цінувати кожну мить життя. Mr. J.

Поезія Не знаю як це сталось, як все почалося Та пам’ятатиму завжди твоє волосся, Твій профіль, губи та зелені очі, Якими я так довго марив у безсонні ночі Зустрів тебе і закохався І вдарило щось в серце,ніби струм Та знаю точно,я не Джейсон Стетхем Та й бачиш ти,що ,навіть, не Орландо Блум Та іноді,як я згадаю Чудову посмішку твою ясну То й розумію - що кохаю, Що кращої на світі не знайду Коли зустрінемось - не знаю що казати В контакті ж можу я поему написати... І серце вилітає через груди Коли пишу тобі я ці етюди Коли тебе немає довго вдома То в голові з’являється потік думок Від них і наступає кома Та потім ти напишеш:"Зі мною усе ок" Відразу посмішка з’явилась І втому ,як рукой зняло Напишеш потім "я втомилась" І все по кругу знов пішло Люблю тебе вже більше року Не знаю,як все пережив Та витерпів,і слава Богу Мабуть,ніхто так не любив І друзі кажуть:"Якщо тяжко То ти на вірному шляху" Перехилю ще чашку кави І Гумільов чекав - і я чекатиму.

Чекатиму А знаєш...вже два роки пролетіло, А я люблю лише тебе Бувало,десь симпатія з’явилась, та все мине,мине...мине Лиш ти лишаєшся в моїх думках І не даєш мені покою Але завжди,і навіть в снах, Я вірю,що зігріюся любов"ю Моя маленька королева Для мене найгарніша ти І шепчуть мені скрізь дерева, Що кращої за тебе не знайти

Автор, который скончался, взял твою голову в плен. Творец, в которого мы не верим, нас не поднимет с колен. Жизнь, которую мы не любим, У нас никто не отберет. Мужеством нашим будет Просто идти вперёд.

Как поцелуй, что тает на губах, Так рядом ты, держа меня за руку, Прижми к себе, и только не теряй! Как сильный гром, среди ясного неба; Как белый снег, среди жаркой пори, Так в мою жизнь, негаданно, несмело, В прекрасный вечер вдруг ворвался ты… *** *** ***

*** *** ***

Люблю! Люблю! Тебя люблю! Еще не раз я это повторю. За каждой миг, за каждую минуту, За всё судьбу я благодарю. Хоч і далеко ти За то, что повстречала я тебя, Та думаю про тебе За то, что пишу я это не тая, Коли не можу помогти Что могу обнять, поцеловать, Серджуся сам на себе... И о любви своей сказать. Сокур Богдан Что знаю что есть тот, Без тебе я блукаю тінню, Кто от грусти меня спасёт. Не думаю я ні про що, Кто защитит от всех проблем, Та тільки ти напишеш,в ніч осінню И кто не тронет грустных тем. Одразу ж все на серці відлягло Как тот рассвет, что согревает лучом солнца; Тот кто музой мой стал, Как теплый дождь, что небо плачет им; И все стихи мои читал. Не знаю я,що далі буде Как легкий ветер, стучащийся в окошко, Спасибо, милый мой родной, І чи за руку я тебе триматиму Давай с тобою, милый, от всех мы убежим! За то, что ты сейчас со мной!!! Та знаю точно,лиш одне Как нежный взгляд, пронзающий сквозь Що завжди лиш тебе чекатиму душу; Ариман Шурубура Костянтин

Не просто так рифмуются слова. Поверь, не зря. Повержен и отвержен. Надежда и судьба. Любовь и навсегда.

2


Вишка 2014

Химерність свободи

Там лежала книга. Дуже стара та обшарпана книга маю вам сказати. «А. П. Чехов. Избранное». Судячи з усього вона була випущена ще до роботичних часів. Я закрив за собою двері та прийнявся зчитувати інформацію. Стоячи, посеред своєї комірки, яку я називав квартирою, я читав. Друзі, це було прекрасно. Мотиватор, що пекельно свербів, якщо час від часу не сунути до нього кредити, зараз просто сказився. Всередині мене наче щось виривалося. Мої сканери почали барахлити, а дротики перенапружуватися. Проте, я не помічав цього. Я відчував. Почуття, стільки почуттів! Мені було все рівно, що , хто відчуває, вважають поламаними. Мені було все рівно на осуд нашого роботичного суспільства. Я просто відчував. Я уявляв. Дивовижні картини, засніженої, стародавньої Росії поставали переді мною. Це було прекрасно. Зрештою мій мотиватор, напевне це був він, не витримав і перегорів. Спочатку мої датчики зафіксували запах плавленої пластмаси, а потім я впав. «Мене заарештували» - була моя перша думка після пробудження. Справа в тому, що все навколо було темно. Лише два круги світилися посеред цієї темноти. Очевидно, що мене помістили в щось на кшталт карцера. Перш ніж я продовжу далі, хочу додати ще одну важливу деталь: я відчував. Постійно. Ніколи такого раніше не було, проте я, наче жив. Кожен момент, кожна думка супроводжувалася відчуттям. Спочатку - це був страх. Але як же божественно було почуватися! Спроба подати голосовий сигнал не увінчалася успіхом: «Невже вони від’єднали мій динамік?!». Проте, як виявилося справа була не в цьому. Коли я подавав голосовий сигнал вдруге, я почув стогін. «Стогін!?» - мене накрила жахлива паніка. І раптом я почув крик. Здається, це був я. Спроба встати давалася дуже важко. Як ніби на мої маніпулятори вдягнули важкого, залізного светра. Зате я хоч був не прив’язаний. І уявіть моє здивування, коли, вставши крізь ті дірки, що дозволяли мене бачити, я помітив знайому обстановку. Я був вдома! І навколо здається нікого. Гучний сміх виривався з мене. Проте я навпаки радів цьому прояву почуттів. Я відчуваю! Радість тривала недовго. Вже через мить мене охопив такий жах, що мої ноги підігнулися. На підлозі, там, де я ще секунду назад лежав, валялися мої зорові сенсори. Тоді як же я бачу?! Я підскочив до дзеркала (якщо той невдалий порух можна характеризувати словом «підскочив»), та почав дивитися на себе. Так і є - на місці, де мусили бути мої сканери зіяли дві чорні-чорні дірки. А в глибині тієї темноти щось блищало. Мені стало погано. Я захотів відвернутися від того триклятого дзеркала - втекти звідти. Проте, все що я міг зробити – лише повернути головою. Але навіть вона не рухалася! А лише дві яскраві дірки, що були в тій коробці, натягнутій мені на голову, змістилися в бік. Моя голова вперлась в щось тверде, праворуч від неї. Я абсолютно нічого не розумів. Я був в розпачі! «Дзвонити лікарю!» - ось якою була моя перша думка. Зараз думаю, як же добре, що я нікуди не телефонував. Жахливий розпач скував мої поршні і я не міг ворушитися. Лише думати. І відчувати. Раптом двері відчинилися. Крізь них до мене зайшов той самий робот, що дав мені книгу. Я не відразу це зрозумів. Спершу я подумав, що це був поліцейський. Проте, після того як ми обмінялися привітаннями, я зрозумів, що жоден інший робот не міг зайти до мене. Лише він. Його голос тремтів. Він відчував. -Що ти з нею зробив!? – він почав кричати на мене, після того як побачив шматки того паперу, в який була загорнута книга. – де моя книга?! Ти її знищив? Дурню, о, дурню! На його лайку я не відповідав. Просто махнув рукою в сторону книги. Вона так і залишилася лежати на землі. Те, що він її помітив не відразу свідчило, що він теж дивився через дірки. Ми були вражені мистецтвом. -Ох… Вибач мене. Щось я занадто нервовий останнім часом. – він почав вдивлятися на мене. Раптом кімнату заповнив його гучний сміх. – Ха-ха-ха-ха! Так і знав, що я не помилився! Ха-ха-ха! – він помітив, що в мене відсутні сенсори. Його сміх болісно відлунював в моїй голові. Проте, я хотів щоб він сміявся. Чужі відчуття якось дивно зачіпали мене. Мені теж ставало смішно. -Я так і казав, Саша, так і казав! – продовжив він насміявшись – ми не помилились в тобі. -Вибачте, я не зовсім зрозумів значення слова «Саша». -Ох, бідний-бідний хлопчик. Це ім’я. Їх носять люди. Тобі ще стільки треба всього вивчити…Але це потім. Зараз треба забиратися звідси. Якщо твій мотиватор встиг відправити сигнал про пробудження перед тим як перегоріти, то ми в біді. Я був шокований. Шквал думок, що металися в божевільному безладі всередині моєї голови, негативно впливав на мене. Мені було важко думати і говорити. Лиш одна думка яскраво поставала серед всього цього шуму в моєму мозку : «Я відчуваю». -Немає часу! Ти повинен з’їсти оце – він дістав з кишені маленький чіп, на якому нерівним почерком було вицарапано «LCD» -Що це? І.. хто ви такий? -Потім, дитино, все потім! Ти готовий? (продовження читайте в наступному номері) Палей Влад

Хвилинка для математиків По горизонтали: 1. Учёный, который обессмертил предмет своей одежды. 4. То, что приходится делать в уме, если нет калькулятора. 7. Любимое действие друзей-товарищей. 9. Учебник, напичканный задачками. 11. Ну, очень трудный вопрос! 13. Учёный, прозревший после удара по голове. 15. Математическое действие, воспетое в песне Шаинского. 16. Близкий родственник квадрата. 17. Школьная крыса. 21. От сих до сих. 24. Богатый родственник квадрата. Богаче квадрата в шесть раз. 25. Барабанные звуки перед началом сражения. По вертикали: 1. То, чем богаче родственник из 24. 2. Приведённый в чувства ромб. 3. Путь к ответу. 5.Зловещее место в Бермудах. 6. Что бывает даже у Солнца, а не только у простого ученика. 8. Проблеск света в тёмном царстве. 10. Что бывает даже у простого ученика, если очень постараться. 12. Учёный, который любил купаться в ванной. 13. Подруга ошибки. 14. Дорога, которую мы выбираем. 19. Дырка от бублика. 20. Забор для математических действий. 22. Привычное место непослушного ребёнка.

3


Вишка 2014 Газету створено інформаційним відділом студентської ради та профбюро ФМФ. відповідальність за достовірність змісту матеріалів несуть автори статей. Редакція може не поділяти точки зору автора публікації. При використанні публікацій посилання на газету "Вишка" обов'язкове. Головний редактор: Терещенко Олександра Коректор: Маляр Олександра Кореспонденти: Васильченко Катерина, Рикун Софія, Маляр Олександра, Палей Владислав Верстальник: Тарасюк Андрій

Хвилинка для фізиків

Ребуси Російською мовою. Відповіді у наступному номері.

Вишка

Газета виходить за підтримки деканату, студентської ради та профбюро фізико-математичного факультету. З усіх питань звертатись в аудиторію 411-7


Вишка. Лютий 2014. ФМФ  

Газета фізико-математичного факультету НТУУ "КПІ

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you