Page 1

«Ветеран Придніпров’я» — єдина газета для ветеранів

Кожа греет. Даже если она на картине

Тайны красного эликсира

По следам одной заманчивой и обманчивой субстанции Ñòоð. 18

¹37 (21468)

Ñòîð. 9-16

Уникальные вещи из кожи создают своими руками две подруги из Ñòð. 8 Першотравенска

Майя булгакова: Непревзойденная актриса эпизода

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 17 (4) êâ³òíÿ 1917 ðîêó ï³ä íàçâîþ

Ñòð. 20

17 травня 2013 ðîêó

Єдність сили додає Дніпропетровщина — приклад регіону-лідера, де забезпечено підтримання міжнаціонального миру і злагоди, розвитку традицій і звичаїв, міжкультурних зв’язків національно-культурних товариств області. На цьому під час недавнього візиту до Дніпропетровська наголосив голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі при Кабінеті міністрів України Василь Костицький. «Влада робить усе, щоб жителі області всіх національностей могли брати активну участь у всіх сферах суспільного життя, — зазначив Дмитро Колєсніков. — У нашому регіоні немає явищ дискримінації за національною, мовною чи релігійною ознаками». Національні та культурні товариства традиційно візьмуть участь у святкуванні Дня Європи, який цьогоріч Дніпропетровщина відзначатиме 18 травня.

ãàçåòà âèõIäíîãî äíя

Пляжный фальстарт

Днепропетровцы спешат к реке, не дождавшись начала сезона Ñòð. 5

Для зручності пацієнтів На Дніпропетровщині завершується розширення мережі аптек при центрах первинної меддопомоги. Наразі вони вже відкриті у 619 (96,3%) з 643 амбулаторіях сімейної медицини та фельдшерсько-акушерських пунктах. Завдяки цьому, мешканцям сільських районів більше немає потреби їхати за кілька кілометрів за приписаними ліками. Тепер їх можна придбати безпосередньо у своєму медзакладі. Про це повідомила директор департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Валентина Гінзбург. Для мешканців сільських районів це має особливе значення, адже раніше в деяких селах та селищах людям доводилося купувати ліки в аптеках, розташованих за кілька десятків кілометрів від їхнього житла. Наразі це питання активно вирішується. Відтепер мешканці Дніпропетровщини можуть отримувати в своїх медзакладах повний спектр необхідних послуг, у тому числі – отримувати приписані їм ліки. Відкриття аптек (аптечних пунктів) в амбулаторіях сімейної медицини та ФАПах буде завершено в першому півріччі цього року. Підготувала Ольга ЗАХАРЧЕНКО

Фестиваль духовних піснеспівів відкриється у Дніпропетровську 17 травня о 12.00 в обласному центрі на площі біля Свято-Преображенського собору урочисто відкриється X Всеукраїнський фестиваль духовних піснеспівів «Наддніпрянські Пасхальні піснеспіви». Про це повідомили в управлінні культури та мистецтв Дніпропетровської міської ради. Привітає учасників фестивалю заступник міського голови Ірина Зайцева. Цього року на сцену Пасхального фестивалю вийдуть 10 світських, 11 церковних та 12 дитячих колективів, загалом 742 учасники, половина з них – діти. Фестиваль духовних піснеспівів «Наддніпрянські Пасхальні піснеспіви» проходитиме з 17 по 18 травня, зазначили в управлінні. Фестиваль духовних піснеспівів заснований Дніпропетровською міською радою та Дніпропетровським єпархіальним управлінням Української Православної церкви з метою духовного відродження українського народу.

Житло для медичних працівників У 2013 році вже четверо медичних працівників Дніпропетровщини отримали власне житло — у Дніпропетровську, Новомосковську, а також у Криничанському та Васильківському районах. Цьогоріч ще 90 медиків регіону, в тому числі 54 сімейні лікарі, також отримають службове житло. На Дніпропетровщині в усіх містах і районах діють програми «місцевих стимулів», спрямовані на забезпечення медиків грошовими надбавками до заробітної плати, власним житлом, безкоштовним мобільним зв’язком тощо. Загалом протягом 2010—2012 років житло отримали 213 медичних працівників області.

Безплатні консультації читачам «Зорі»

Ñòîð. 6


2

влада

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

95 років громадська організація Червоного Хреста допомагає жителям нашої області. Хотілося б щиро подякувати всім членам Товариства Червоного Хреста й ще раз нагадати, що в особі обласної влади вони завжди знайдуть підтримку та надійних партнерів.

Уже в 851 відділенні Укрпошти громадяни можуть отримати спрощений доступ до адміністративних послуг Позитивний досвід Дніпропетровської області щодо впровадження британської моделі надання громадянам спрощеного доступу до адмінпослуг через поштові відділення поширюється по всій Україні. «Такий принцип уже впровад­ жено в 851 відділенні «Укр­ пошти» 10 регіонів України. Це реальний приклад спрощення отримання громадянином адміністративних послуг», — зауважив Віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул. Тобто для отримання субсидії, оформлення пенсії, реєстрації фізичної особи-підприємця чи встановлення пільгового статусу учасника або інваліда війни можна звернутися до фахівців «Укрпошти» (в поштовому відділенні або вдома), які допоможуть гро-

актуально

Досвід регіону — для України

мадянам оформити звернення та запити і відправлять їх у необхідні державні інстанції. За словами Олександра Вілкула, до кінця другого кварталу 2013 року кількість поштових відділень, що надаватимуть мешканцям спрощений доступ до адміністративних послуг (у всіх 27 дирекціях «Укрпошти» по всій території України), становитиме 3137. Наразі такі послуги вже надаються: у Дніпропетровській (658 відділень), Закарпатській (4 відділення), Одеській (64 відділення), Львівській (36 відділень), Сумській (36 відділень), Миколаївській (20 відділень), Вінницькій (5 відділень), Київській (10 відділень), Чернівецькій (13 відділень) областях, АР Крим (5 відділень).

Співробітництво влади та роботодавців — це запорука успіхів, про які сьогодні може говорити Дніпропетровщина

Голова Дніпропетровської облдержадміністрації Дмитро Колесніков провів нараду з роботодавцями Дніпропетровщини. На зустрічі були присутні близько 200 власників і керівників найбільших підприємств Дніпропетровської області. В засіданні також узяв участь голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Фірташ. Під час наради були обговорені питання створення нових робочих місць, розвитку малого та середнього підприємництва, створення сприятливих умов для розвитку промисловості, скорочення кількості та пов­ новажень контролюючих органів. Під час наради Дмитро Колєсніков та Дмитро Фірташ підписали протокол про наміри щодо участі Федерації роботодавців України в реалізації Комплексної стратегії розвитку Дніпропетровщини. Губернатор наголосив, що Дніпропетровська область робить ставку на стратегію розвитку регіону, команду ефективних менеджерів, проектний підхід до реалізації намічених планів і чіткий контроль за їх реалізацією на всіх етапах. На перший план у цій ситуації виходить питання ефективного використання ресурсів — фінансових, організаційних, людських. «Таким же проектним

шляхом ми йдемо в напрямках залучення інвестицій, формування міжнародного іміджу і в проектах, спрямованих на дебюрократизацію бізнеспроцедур. Наша мета — щоб іноземний інвестор зацікавився напрацюваннями наших підприємств і був готовий створювати спільні виробництва. Все це нові робочі місця та благополуччя жителів регіону», — зауважив Дмитро Колєсніков. Губернатор наголосив, що останнім часом зроблені серйозні кроки щодо дебюрократизації дозвільних процедур — на рівні області та країни. Величезну увагу цьому питанню приділяє Президент України Віктор Янукович. «Висока якість сервісних послуг влади для громадян має стати нормою для кожного державного відомства», — підкреслив Дмитро Колєсніков. Орієнтованість на споживача адміністративних і дозвільних послуг лежить в основі регіонального інформаційно-ресурсного центру «Відкрита влада» і 35-ти дозвільних центрів. Облдержадміністрація контролює терміни видачі дозвільних документів по всій області. Наразі понад 80% дозвільних документів на Дніпропетровщині видаються достроково, а відсоток порушення строків прагне до нуля.

Місію гуманності підтримує влада Євген Удод привітав з ювілеєм активістів Червоного Хреста, чиє покликання — безкорисливо допомагати людям Товариству Червоного Хреста України виповнилося 95 років. Це одна з найстаріших у країні організацій, що уособлюють допомогу, гуманізм і милосердя. З нагоди пам’ятної дати у Дніпропетровську відбувся святковий захід, в якому взяв участь голова обласної ради Євген УДОД.

— 95 років громадська організація Червоного Хреста допомагає жителям нашої області. Багато людей перебувають під захистом працівників товариства. Розроблено понад 40 програм для ефективного функціонування Червоного Хреста. Крім того, працюють програми, що стосуються розвитку гуманності, волонтерського руху. Хотілося б щиро подякувати всім членам Товариства Червоного Хреста й ще раз нагадати, що в особі обласної влади вони завжди знайдуть підтримку та надійних партнерів, — підкреслив голова обласної ради Євген Удод. — Мета й покликання організації — захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час стихійних лих і аварій, надання допомоги медичній службі Збройних сил та органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади в їхній діяльності в гуманітарній сфері, а також матеріальна, медична допомога малозахищеним категоріям населення й усім, хто її потребує — сказала голова обласної організації Товариства Червоного Хреста України Людмила Лашко. — Ми не шукаємо вигоди від нашої діяльності, а допомагаємо людям у потрібний момент. Поздоровити зі святом сестер милосердя прийшли ті, хто на собі відчули доброту і чуйність членів організації. — Я залишилася зовсім одна, — розповідає 75-літня Людмила Єгорівна. — Чоловік і діти померли. Проте знайшлися добрі люди в Червоному Хресті, в яких я завжди

проекти розвитку

Нарада з роботодавцями

спрощений доступ до адмінпослуг

Єâãåí ÓÄÎÄ, голова обласної ради

можу знайти підтримку та допомогу. Медсестра відділення товариства в Жовтневому районі Дніпропетровська Світлана Кирчатова працює тут уже шість років. Прийшла за велінням серця, адже вважає, що необхідно допомагати хворим і немічним: — Я працюю не заради грошей і не заради вдячності, переконана, що світом має правити добро, і хтось зобов’язаний стояти біля його джерел. Марія Микитівна Мерешко — найдосвідченіша патронажна медсестра Дніпропетровського Червоного

Хреста, єдина в області нагороджена медаллю імені Флоренс Найтінгейл — найпочеснішою нагородою сестер милосердя. — Відразу по війні, в 45-у, я скінчила курси медсестер в 9-й міській лікарні, — згадує Марія Микитівна. — Прийшла в Червоний Хрест, де працюю й понині. Тут немає місця байдужим. Доброта, чуйність, бажання допомагати — це покликання, і не кожному воно дано. Анелія СЕРГІЄНКО. Фото Дмитра КРАВЧЕНКА

Цифри і факти У Дніпропетровській області працюють 44 центри медико-санітарної допомоги, 36 пунктів прийому одягу. Понад 100 тисяч жителів області щорічно користуються допомогою Товариства Червоного Хреста. Близько 40 тисяч осіб минулого року отримали матеріальну підтримку з пожертвуваних небайдужими громадянами 2 мільйонів гривень.

Мікропроекти з енергоефективності активно впроваджуються на Дніпропетровщині На Дніпропетровщині активно реалізуються проекти ефективного використання енергії. Про джерела, проблеми та перспективи успішного використання стратегії енергоефективності й відновлюваних джерел енергії в нашій області у рамках реалізації другої фази Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» йшлося на засіданні круглого столу в обласній раді. За дорученням голови Дніпропетровської обласної ради Євгена Удода зустріч провів перший заступник голови облради Анатолій Адамський. У заході взяли участь старший програмний менеджер Програми розвитку ООН Оксана Реміга, експерт з енергоефективності спільного проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований

на громаду» Ігор Черкашин, а також учасники проекту — представники районних органів місцевого самоврядування області. Цей проект є важливим для Дніпропетровщини. Завдяки участі в ньому, вдалося значно активізувати відповідальність територіальних громад області, залучити жителів до вирішення актуальних питань на місцевому рівні. Реалізовано значну кількість важливих мікропроектів, спрямованих на підтримку закладів охорони здоров’я, відновлення водопостачання та вуличного освітлення, впровадження енергозберігаючих технологій у дитячих навчальних закладах, придбання шкільного автотранспорту тощо. Питання енергозбереження є надзвичайно актуальними для Дніпропе-

тровського регіону. Саме тому одним із ключових напрямків Комплексної стратегії розвитку Дніпропетровської області є енергоефективність. — Зараз ми працюємо в 9 районах Дніпропетровської області. Уже відібрано 56 проектів сільських громад, спрямованих на поліпшення умов навчання в школах, якості медичної допомоги, вирішення проблем водопостачання. Особлива увага — стратегіям удосконалення енергоефективності й відновлюваних джерел енергії. Проектом ООН уже надано фінансування для проектів на суму близько 3 мільйонів гривень, крім того, працюємо на умовах співробітництва — місцеві органи влади і місцеві бюджети також повинні брати участь у реалізації стратегій, — наголосила Оксана Реміга.


панорама області

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

3

За досвідом до Німеччини

Вони плекають наше майбутнє Указом Президента України почесне звання «Мати-героїня» присвоєно 7 жінкам Межівщини. У рамках відзначення Дня матері відповідні посвідчення, а також подяки губернатора Дмитра Колєснікова матерям-героїням в урочистій обстановці вручили керівники району — Сергій Юрченко та Павло Халимендик. Вони побажали всім матерям міцного здоров’я, благополуччя та впевненості у завтрашньому дні. На сьогодні в Межівському районі почесне звання «Мати-героїня» мають 36 жінок, які виховали 5 і більше дітей. Межова

Мер міста Олександр Копитов був у числі 16 мерів малих міст Дніпропетровщини, які відвідали з робочою поїздкою місто Регенсбург. Німецькі колеги поділилися з українцями досвідом залучення інвестицій, створення робочих місць, вирішення проблем благоустрою тощо. Найбільше нашу делегацію вразило те, що вулиці там ідеально чисті, а будинки виглядають так, ніби їх щойно пофарбували. І про це турбуються не лише комунальники, а й саме населення. За словами Олександра Копитова, у Регенсбурзі вони переконалися: нема таких труднощів, які б не можна було подолати разом з громадою. Першотравенськ

Доброта і терпіння допомагають зробити суспільство толерантним і гуманним На Дніпропетровщині підбиті підсумки обласного фестивалю художньої самодіяльності серед вихованців інтернатних закладів «Повір у себе». Цього року у конкурсі взяли участь понад 1 тис. дітей з обмеженими можливостями із 33 інтернатних закладів області. Голова Дніпропетровської облдержадміністрації Дмитро Колєсніков привітав учасників гала-фестивалю «Повір у себе» та вручив переможцям дипломи й цінні подарунки. У цьому році у восьми відбіркових турах фестивалю взяли участь понад тисячу вихованців з 33 інтернатних закладів обласного підпорядкування. Вони представили понад 170 творчих номерів — хореографічні та вокальні, масові вокально-хореографічні та літературно-музичні композиції. За підсумками І туру фестивалю переможцями визначено 16 колективів. Володарями Гранпрі у 2013 році стали вихованці КЗО «Криворізький спеціальний багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр № 1«ДОР» Алла Ільясова та Іван Тихонов, які майстерно виконали бальний танець, рухаючись на інвалідних візках. Перше місце посів хореографічний колектив «Топотушки» КЗО «Дніпропетровський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр №9» Дніпропетровської обласної ради». На другому — колектив «Зірочки «Надії» ОКЗО «Криворізька спеціальна загальноосвітня школа-

Центральна бібліотека ім. Шевченка Дніпродзержинська оголошена кращою в Дніпропетровській області з організації бібліотечних послуг. Таке рішення було прийняте в рамках п’ятого конкурсу програми «Бібліоміст» щодо організації нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету. Як стало відомо, в нинішньому році в місті планується відкрити ще один Інтернет-центр з безплатним доступом до Інтернету. Дніпродзержинськ

Святкуватимемо День Європи 18 травня в обласному центрі в парку ім. Т. Г. Шевченка відбудуться масштабні святкування Дня Європи. Головним заходом стане міжнародний етнофестиваль «Петриківський дивоцвіт», який відкриється об 11.00. Протягом дня тут пройдуть цікаві концерти творчих колективів області, конкурси, майстер-класи, виставки. Кожен мешканець Дніпропетровська і області незалежно

від віку знайде на святі багато цікавого — ігри, естафети, змагання, концерти. Дніпропетровськ

У полеглих героїв тепер є імена Зворушлива подія відбулася в Покровці: тут перепоховали останки дванадцяти бійців, які полягли 15—17 листопада 1943 року при визволенні села Весела Долина. В урочистостях взяли участь представники районної і сільської влади, громадськості та місцеві мешканці. Зворушливою сторінкою події стала участь у заході правнучки Григорія Шульги — Ангеліни Литовченко. Завдяки громадській організації «Пошук-Дніпро», котра виявила полеглих, вдалося ще й встановити особу кожного. Це

командир кулеметного взводу 125-го стрілецького полку 6-ї Орловської стрілецької дивізії старшина Дмитро Борков, червоноармійці Василь Дейнега, Дмитро Лесняк, Григорій Шульга, Кирило Остапенко, Хондар Базаров, Михайло Колесник, Петро Леонов, Данило Скляренко, Володимир Ковтун, Георгій Ємець і Пантилей Тимофєєв… Двом найстаршим із них було по 46, наймолодшому — 17 років… Віднині рідні бійців можуть поклонитися праху своїх полеглих батьків, дідів, прадідів. Криничанський район

Перше місце Ані Травіної інтернат «Надія». Третє місце у колективу «Веселка» КЗО «Навчально-реабілітаційний центр

«Веселка» Дніпропетровської обласної ради». Дніпропетровськ

Пацієнтів підтримають ліки зі знижками У кожній амбулаторії сімейної медицини Дніпропетровської області працюють долікарські кабінети, де можна без черги виміряти артеріальний тиск. Про це повідомила начальник управління обласного департаменту охорони здоров’я Олена Лугова. Вона зазначила, що такі заходи спрямовані на раннє виявлення та вчасне лікування гіпертонічної хвороби серед жителів регіону. Для підтрим-

Бібліотека перемогла в конкурсі

ки пацієнтів з цією хворобою в рамках соціальних ініціатив Президента Віктора Януковича був запроваджений державний пілотний проект з регулювання цін на лікарські засоби для осіб з гіпертонічною хворобою, тобто продаж ліків зі знижками. Підвищений артеріальний тиск призводить до розвитку одного з найбільш розповсюджених у світі серцево-судинних захворювань — гіпертонії, і, як наслідок, до інфарктів та

інсультів. Щоб цього уникнути, необхідно постійно стежити за рівнем тиску і не відкладати візит до сімейного лікаря у разі нездужання. Саме до сімейного лікаря направляє пацієнта з підвищеним тиском медична сестра долікарського кабінету. У разі виявлення гіпертонічної хвороби цей спеціаліст виписує рецепт на придбання необхідних ліків зі знижкою. Дніпропетровськ

Карнавальна хода вулицями міста 17 травня на площі Дзержинського стартує міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні», у якому візьмуть участь театральні колективи з Португалії, Італії, Ізраїлю, Придністровської Молдавської Республіки, Казахстану, Білорусі, Азербайджану, Росії, Грузії, України. Відкриє фестиваль карнавальний хід. Відві­ дувачів чекає вогняне шоу, феєрверк. Фахівці проведуть майстер-класи з акторської майстерності та сценічного руху. Відбудеться театралізована книжкова виставка-ярмарок. Дніпродзержинськ

У міжнародному музичному фестивалі-конкурсі «Зірковий зорепад», що проходив у Дніпропетровську і у якому взяли участь музичні виконавці з 40 міст України та Росії, 14-річна павлоградка Аня Травіна посіла перше місце у номінації «Інструментальний жанр. Фортепіано». З перемогою дівчинку при-

вітали педагоги та вихованці дитячої музичної школи №3, де вона навчається. За словами педагога Ані Світлани Логінової, її підопічна талановита й цілеспрямована. До конкурсу вони готувалися по кілька годин на день. Аня виборола перемогу, але не збирається зупинятися на досягнутому. Павлоград

Європейська бронза в Софіївці На початку травня в литовському місті Друскінінкай відбувся чемпіонат Європи з армрестлінгу. Поборотися за європейські нагороди приїхали й спортсмени зі степової Софіївки: чемпіон України цього року Максим Дяков та призерка Діана Бугай разом із тренером Віктором Кругликом. Литовський чемпіонат виявився вдалим для українців: у ваговій категорії до 65 кілограмів Максим виборов бронзову медаль, а Діана посіла

п’яте місце. Завдяки цьому вони завоювали право виступити на чемпіонаті світу, що відбудеться у вересні в Гдині (Польща). Софіївський район На знімку Максим Дяков

Анатолій БАЙДУЖИЙ, Олександр КОЗЛЕНКО, Валентина КОРДЮКОВА, Олександр Попельнюк, Олена ЧЕРНЯВСЬКА, Дмитро ЯКИМОВ та за матеріалами сайту oblrada.dp.ua


ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

СЛОВО СВЯЩЕННИКА

4

ПРАВОСЛАВ’Я

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 17 òðàâíÿ 2013 ð.

Äëÿ ÷åãî íóæíû èêîíû Êàê òîëüêî ðàçãîâîð çàõîäèò îá èêîíàõ, òî, êàê ïðàâèëî, çàòðàãèâàþòñÿ äâå òåìû. Ïåðâàÿ: ìîæíî ëè «ïîêëîíÿòüñÿ» èêîíàì; âòîðàÿ — ïðîòèâîïîëîæíàÿ åé: «ïîêëîíÿòüñÿ» íåîáõîäèìî, òîëüêî íàäî çíàòü, êàêàÿ èêîíà îò ÷åãî ïîìîãàåò. Но это поклонение как почитание, как уважительное отношение, как воз# дание чести, и оно вполне возможно по отношению к образам, иконам. В совре# менной русской богословской традиции принято говорить о почитании икон, а не о поклонении им. Употребление в отношении религиозных изображений термина «поклонение» сразу выдает человека стороннего по отношению к православию. Например, многие люди носят с со# бой фотографии своих родных, некото# рые имеют на работе изображения близ# ких людей в рамочках. Любому челове# ку понятно, что наличие фотокарточек, некоторые переживания, воспомина# ния, с ними связанные, никак не могут передать или заменить личного отноше# ния к тем, кто изображен на фото. Всем также понятно и вполне приемлемо, что

ПОЗДРАВЛЯЕМ!

изображения эти почитаются, им при# сваивается некоторая ценность. Никто не разрешит никому растоптать фото# графию с изображением мамы или бра# та, хотя все признают, что фото — это не более чем бумага с красками. При# мерно то же происходит и с иконами. На них изображены те, кто дорог хри# стианам, в кого они верят, кому они доверяют, к кому обращаются с молит# вой. И эти личные отношения опреде# ляют почитание икон. Многие атеисты, отвергая Бога, все же пытаются сохранить что#то похо# жее на религию — торжественные ри# туалы, почитание «атеистических» святынь и т. п. Этим они лишь показы# вают, что последовательная, доведен# ная до конца безрелигиозность непере# носима для человека. Но религия не сводится к ее внешним формам, в ча# стности, к почитанию святынь. Глав# ное в религии — внутреннее, личная обращенность человека к Богу, от ве# рующего требуют, чтобы это почитание служило напоминанием о Боге и не заслоняло Бога.

Èåðåé Êîíñòàíòèí ÄÐÎÁÈÒÜÊÎ

Äåíü ñâÿòûõ æåí-ìèðîíîñèö Во второе воскресенье после Пасхи (19 мая) православная церковь празднует память святых женмироносиц Когда Иуда предал Христа первосвя# щенникам, все ученики Его бежали. Апостол Петр следовал за Христом до двора первосвященника и там, облича# ем, что он Его ученик, трижды отрек# ся от Него. Весь народ кричал Пилату: «Возьми, возьми, распни Его!» (Ин. 19.15). Когда распяли Иисуса, проходя# щий народ злословил Его и насмехал# ся над Ним. И только Матерь Его с лю# бимым учеником Иоанном стояли у Креста, и женщины, следовавшие за ним и Его учениками во время Его про# поведи и служившие им, смотрели из# дали на происходящее. Среди них были: Мария Магдалина, Иоанна, Ма# рия, мать Иакова, Саломия и другие. В первый день недели святые жены# мироносицы, купив ароматы, пришли рано к гробу, чтобы помазать тело Иису# сово, но увидели камень отваленным от гроба и ангела, который возвестил им, что Иисус воскрес. Господь явился Ма# рии Магдалине и просил сказать апо# столам, чтобы ожидали Его в Галилее. Святые жены#мироносицы являют нам пример истинной жертвенной люб# ви и самоотверженного служения Гос# поду. Когда все оставили Его, они были рядом, не испугались возможных пре# следований. Не случайно именно Ма# рии Магдалине первой явился Воскрес#

ший Христос. Впоследствии, по преда# нию, святая равноапостольная Мария Магдалина много потрудилась в пропо# веди Евангелия. Святая православная церковь отмечает этот день как празд# ник всех женщин#христианок, отмеча# ет их особую и важную роль в семье и обществе, укрепляет их в их самоотвер# женном подвиге любви и служении ближним. Этот праздник издревле чтился осо# бо. Родовитые барыни, богатые купчи# хи, бедные крестьянки вели строго бла# гочестивую жизнь и жили в вере. Основ# ная черта русской праведности — осо# бое, чисто русского склада, целомудрие христианского брака как великого Та# инства. Единственная жена единствен# ного мужа — вот жизненный идеал пра# вославной Руси. Другая черта древнерусской правед# ности — особый «чин» вдовства. Рус# ские княгини второй раз замуж не вы# ходили, хотя церковь второй брак не запрещала. Многие вдовы постригались и уходили в монастырь после погребе# ния мужа. Русская жена всегда была верна, тиха, милосердна, кротко терпе# лива, всепрощающа. Святая церковь чтит в лике святых многих христианских жен. Их образы мы видим на иконах — святые мучени#

цы Вера, Надежда, Любовь и матерь их София, святая преподобная Мария Еги# петская и многие#многие другие святые мученицы и преподобные, праведные и блаженные, равноапостольные и испо# ведницы. Каждая женщина Земли является мироносицей по жизни — несет мир миру, своей семье, домашнему очагу, она рожает детей, является опорой мужу. Православие возвеличивает жен# щину#мать, женщину всех сословий и народностей. Нам всем пора вернуться к традици# ям нашего народа, восстановить право# славное понимание роли женщины в нашей жизни и более широко отмечать замечательный праздник — день свя# тых жен#мироносиц.

Ïðåïîäîáíûé Ôåîäîñèé Ïå÷åðñêèé Ïðåïîäîáíûé Ôåîäîñèé Ïå÷åðñêèé, îñíîâàòåëü îáùåæèòåëüíîãî ìîíàñòûðñêîãî óñòàâà è ðîäîíà÷àëüíèê ìîíàøåñòâà â ðóññêîé çåìëå, ðîäèëñÿ îêîëî 1008 ãîäà â Âàñèëåâå, íåïîäàëåêó îò Êèåâà. Ñ þíûõ ëåò îí îáíàðóæèë íåïðåîäîëèìîå âëå÷åíèå ê ïîäâèæíè÷åñòâó, âåäÿ àñêåòè÷åñêóþ æèçíü åùå â ðîäèòåëüñêîì äîìå. В четырнадцать лет он ли# шился отца и остался под над# зором матери — женщины строгой и властной, но очень любившей своего сына. За стремление к подвижниче# ству она много раз наказыва# ла его, но преподобный твер# до стал на путь подвига. Ког# да ему исполнилось 24 года, он тайно покинул родитель# ский дом и постригся по бла# гословению преподобного Ан# тония в Киево#Печерском мо# настыре с именем Феодосий. Преподобный Феодосий трудился в обители более дру# гих и нередко брал на себя часть трудов братии. В 1054

году преподобный Феодосий был рукоположен в сан иеро# монаха, а в 1057 году избран игуменом. Слава о его подви# гах привлекла множество иноков в обитель. В сане игу# мена преподобный Феодосий продолжал исполнять самые трудные послушания. Никто не видел, чтобы он спал лежа, обычно отдыхал сидя. Во вре# мя Великого поста святой удалялся в пещеру, располо# женную недалеко от обители. Святой не страшился об# личать сильных мира сего. Незаконно осужденные нахо# дили в нем заступника, а су# дьи пересматривали дела по

просьбе чтимого всеми игуме# на. Особенно заботился пре# подобный о бедных: построил для них в монастыре особый двор, где любой нуждающий# ся мог получить пищу и кров. Заранее предвидел свою кон# чину (умер в 1074 году), был погребен в выкопанной им пе# щере, в которой уединялся во время поста. К лику святых преподобный Феодосий был причислен в 1108 году. Дни памяти Прп. Феодо# сия Печерского святая право# славная церковь отмечает 16 мая, 27 августа, 15 сентября.

РАДИОНОВА Николая Алексееви# ча, депутата областного совета, дирек# тора УкрГПТИ транспортного строи# тельства, КУЦИНА Владимира Семеновича, депутата областного совета, председа# теля правления, генерального директо# ра ЧАО «Никопольский завод ферро# сплавов», МАЙСТРЕНКО Александра Влади# мировича, депутата областного совета, генерального директора публичного акционерного общества «Днепровский крахмало#паточный комбинат», ДУБИНИНА Александра Иванови# ча, депутата областного совета, предсе# дателя правления публичного акцио# нерного общества «Днепроазот», ШИНКЕВИЧА Виктора Геннадие# вича, депутата областного совета, гене# рального директора частного акционер# ного общества «Будиндустрия», ИСКРЕННЕ ПОЗДРАВЛЯЕМ С ДНЕМ РОЖДЕНИЯ! Желаем больших успехов в деятель# ности на благо расцвета Днепропетров# ской области и благосостояния ее насе# ления. Ñ óâàæåíèåì çîðÿíöû

ВОПРОС СВЯЩЕННИКУ

Ñóåâåðèÿ — ýòî âåðà âñóå На вопросы наших читателей отве чает настоятель храма святых Антония и Феодосия Печерских иерей Констан тин ДРОБИТЬКО. МАРИНА: — Здравствуйте. Я сейчас бере менна первенцем. Состою в браке. Как только окружающие начали заме чать мое положение, на меня посыпа лись их рассказы о плохих приметах: нельзя стричься, вязать, вышивать, покупать вещи для малыша, делать УЗИ, говорить об имени, о поле, о дате родов и т. д. Скажите, пожалуй ста, разве вера — это не свет, надеж да, добро и любовь? Почему так важ ны эти придуманные и усложняющие жизнь мелочи для людей? Разве не грех верить в суеверия? — Здравствуйте, Марина! Поздравляю, очень рад за вас! Вы правы, вера — это свет, надежда, доб# ро и любовь. А суеверия — это вера всуе, то есть напрасная. Безусловно, на по# добные запреты, вызванные суеверия# ми, не следует обращать внимания. А вот что обязательно нужно делать буду# щей мамочке — это регулярно молить# ся, исповедоваться и причащаться Свя# тых Христовых Таин. Ведь благодать, получаемую в этих таинствах, чувству# ет и младенец. Дай Бог, чтобы у вас родился здоро# вый ребенок на радость вам и вашим близким! ЕЛЕНА: — Добрый день. Скажите, пожа луйста, что делать, если вдруг ты стал жертвой колдовства? К кому обращаться, кто поможет? — Здравствуйте, Елена! К Богу надо обращаться, Он всем по# могает. Живите по заповедям Божиим, регулярно посещайте храм для испове# ди и причастия, молитесь, соблюдайте посты, тогда и Господь будет хранить вас от всякого зла. А пока начните с ма# лого — сходите в храм и поговорите со священником лично. НАДЕЖДА: — Добрый день. Я ежедневно чи таю утром дома молитвы. Церков ная свеча, которую я зажигаю при этом, два дня как стала сильно тре щать (треск — как полено в костре, только чуть тише). Что это? — Здравствуйте, Надежда! Ничего страшного в этом нет, такое часто бывает, и связано это с техноло# гией производства свечей. Никакой ми# стики в этом нет. ОТ РЕДАКЦИИ Дорогие читатели, напоминаем, что ваши вопросы священнику вы можете присылать по адресу: газета «Зоря» (рубрика «Православие»), ул. Журналистов, 7, Днепропетровск, 49051. email: zorya@ezorya.dp.ua

Страницу подготовила Ольга ДЮЖИНСКИХ


тема номера

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

5

Пляжный фальстарт Днепропетровцы спешат к реке, не дождавшись начала сезона

Воронцовский пляж: нет раздевалок и катамаранов — Далеко идти, еле нашла. Раньше территория вокруг была открытой, а сейчас понастроили, — сетует пенсионерка Ольга Григорьевна. — Да и песок грязный: ветки, пробки, окурки. Хорошо, что есть куда спрятаться от солнца. В середине мая днепропетровцы уже вовсю купаются на Воронцовке. Их не смущает отсутствие раздевалок, медперсонала и спасателей. Есть пара тентов, о лежаках и зонтиках, правда, остается только мечтать или приносить их с собой. Туалет — метрах в пятидесяти от пляжа. Можно попробовать воспользоваться им в ближайшем кафе. Но для этого обязательно надо быть клиентом этого заведения. Только вслед за пивом или кофе вам выдадут специальный ключ к заветной комнате, где вы останетесь наедине с самим собой… в кромешной темноте. — Несмотря на то, что пляж еще официально не открыт, мы убираем территорию каждый день, — рассказывает директор Воронцовского Александра Золотухина. — С 15 апреля работают кафе. Вчера очистили дно. В начале весны обрезали деревья. Готовим паспорт дна, приводим в порядок раздевалки. По словам Александры Золотухиной, на пляже есть таблички, запрещающие купание до открытия сезона (официально запланировано на 1 июня). Игнорируя их, отдыхающие берут ответственность на себя. Ведь на пляже пока не работает медпункт, нет спасателей. Однако питьевые фонтанчики, ногомойки и душевые кабины уже в строю. Здесь, как и на Монастырском острове, работает веревочный парк для детей. Из других развлечений — волейбол и пляжный футбол. 25 мая на Воронцовском пляже даже пройдет Кубок по пляжному футболу. Директор зоны отдыха также обещает установить к официальному открытию надувные батуты с горками. А вот о таких развлечениях, как катамараны и бананы, остается только мечтать. — В прошлом году были предложения от предпринимателей оборудовать на пляже зону для водного спорта. Разрешение так и не было получено. А в этом сезоне уже никто и не обращается, — говорит Александра Золотухина.

Пляж на Монастырском острове: без воды и туалета Немало отдыхающих и на Монастырском острове. Состояние песка здесь тоже оставляет желать лучшего. На чистоту воды днепропетровцы пока не жалуются. Радуют глаз свежевыкрашенные горки, зонтики и качели. А вот ближайший туалет только возле аквариума — и тот платный. В отличие от Воронцовки здесь есть где переодеться. Правда, некоторые любопытные просверлили дырки во всех раздевалках… — Уже очищено и обследовано дно, песок чистят пляжеуборочные машины, на этой неделе запускаем воду в фонтанчики, душ и ногомойки, — рассказал о подготовке к старту сезона Александр Державецкий, директор парка им. Шевченко. — Недавно покрасили лавочки, грибки, зонтики. Вскоре будем завозить новый песок. С этого года на нашем пляже появились две спасательные вышки. Изменились требования к зонам отдыха, и теперь они необходимы. Платный пляж на Монастырском острове, как утверждает Александр Владимирович, навсегда остался в прошлом. Ведь по Конституции Украины за доступ к воде деньги брать нельзя. На пляже разве что могут оказываться платные услуги. Так, в этом году на Монастырском острове можно будет арендовать шезлонги и зонты, а детям купить билет на надувные аттракционы. Не исключает директор парка и наличие катамаранов

на пляже. Хотя и замечает, что за прошлые годы покататься на них хотели немногие. Так что большинство предпринимателей отказались от этой идеи. Александр Державецкий сообщил, что отдыхающим не стоит волноваться — к началу сезона вдоль пляжа установят десять биотуалетов. Платных. — А где вы видели бесплатные? — резонно заметил он. По его словам, хотя горожане уже вовсю осваивают пляжи, купальный сезон открывать рановато. Температура воды пока еще низкая. Чем официальный пляж отличается от дикого? Чистый песок, вода и дно (на расстоянии 50 метров от берега), освещение, урны и раздевалки каждые 50 метров, ногомойки и фонтанчик с питьевой водой (в среднем пару на пляж), буйки на расстоянии 30—50 метров от берега (в зависимости от глубины), медпункт, туалет и бригада спасателей. В отделе гигиены коммунального хозяйства Главного управления госсанэпидемслужбы в Днепропетровской области сказали, что сейчас идут проверки пляжей на соответствие этим и другим требованиям. В прошлом году в Днепропетровске официально были открыты три пляжа: Воронцовский, на Монастырском острове и в Приднепровске (парк Станиславского). Ожидаемо, что в этом году зоны отдыха у воды останутся теми же.

Полезные советы

Уже с конца апреля установилась летняя погода. Горожане отправились поближе к воде — загорать, спасаться от жары и просто релаксировать. И кому какое дело, что официально пляжный сезон стартует только 1 июня. Корреспонденты «Зорі» прошлись по днепропетровским пляжам и пообщались с отдыхающими.

Загар уже не в моде, говорит врач-терапевт Татьяна Митина — Если вы собрались на пляж, стоит приходить туда или до 10 утра, или на закате солнца — в эти часы ультрафиолетовое излучение не так опасно. Под прямыми солнечными лучами не рекомендуется находиться никому. А в особенности это вредно для белокожих людей и тех, у кого много родимых пятен. Им это грозит возникновением меланомы и других серьезных кожных заболеваний. Также нельзя загорать больным сахарным диабетом, сердечнососудистыми заболеваниями, вегетососудистой дистонией. Чтобы снизить риск солнечного и теплового удара, не забудьте взять с собой на пляж головной убор и старайтесь находиться под тентом. В наше время продается много различных средств для безопасного загара. Но никто не гарантирует, что они защищают от вредного воздействия ультрафиолета. Чтобы узнать это наверняка, нужны специальные исследования. Загар безопасен только в умеренных дозах. Не рекомендуется пить алкоголь на пляже, так как на жаре люди хмелеют еще быстрее и становятся неадекватными. Не стоит переедать перед походом на пляж, особенно если вы собираетесь заняться пляжным футболом или волейболом. И, естественно, не забывайте про жидкость — в жару лучше пить простую негазированную воду или домашние натуральные морсы, компоты.

Блицопрос

Что нужно для комфортного отдыха? Мы спросили у горожан на самом популярном днепропетровском пляже, на Монастырском острове, о том, как им отдыхается и что нужно для комфортного отдыха? Елена: — Надеюсь, 1 июня сможем купить воду, будет больше зонтиков. Да и ребенка тут купаться не отпустишь — глубоко. Хотелось бы больше развлечений для самых маленьких. Сергей: — Конечно, всем горожанам хочется отдыхать в комфортных условиях. Пока что достаточно лишь солнца. Нет ни туалета, ни душа на пляже. Купаться глубоко — особенно для детей.

Сергей Дмитриевич: — Я где-то читал, что песок на пляжах меняют не чаще, чем раз в 5 лет, похоже, так оно и есть. Хотя многое зависит от самих людей и уровня их культуры. Дно здесь хорошее, в о д а пока не цветет.

Елена и Константин: — Грязный песок, да и вода не очень. Хорошо, что еще мало людей. Расстраивает отсутствие туалета, да и воду или мороженое на пляже негде купить. В самом парке — очень дорого. Зонтиков мало. Когда откроется сезон, будет много народа, и тени на всех не хватит. Полосу подготовила Алёна ДРЫГА. Фото Бориса ДУБИНИНА


www.zorya.org.ua 17 òðàâíÿ 2013 ð.

Ïðî ïåðåðàõóíîê ïåíñ³¿ Мій чоловік на пенсії з 03.12.1994 р., стаж роботи — 46 років 9 місяців і 6 днів. Пен% сія була призначена із зарплати за п’ять років 1983—1987 рр., потім зробили перера% хунок за два роки роботи після виходу на пенсію (1995—1997 рр.) Скажіть, будь ласка, чи можна зараз зробити перерахунок пенсії, взявши для роз% рахунку заробітну плату за два роки перед виходом на пенсію, тобто з грудня 1992 р. по грудень 1994 р.? Âàëåíòèíà ÑÎÊÎÐÅÍÊÎ. ͳêîïîëü

Шановна Вален" тино Сергіївно, Зако" ном України «Про за" ходи щодо законодав" чого забезпечення реформування пен" сійної системи» вне" сені зміни до статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме для обчислення пенсії враховується заро" бітна плата (дохід) за весь період страхово" го стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвер" дження довідки про заробітну плату первин" ними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж, почи"

КОНСУЛЬТУЮТЬ СПЕЦІАЛІСТИ МІНСОЦПОЛІТИКИ

ЗАХИСТИМО КОЖНОГО

наючи з 1 липня 2000 року становить мен" ше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь" які 60 календарних місяців страхового ста" жу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) за період страхо" вого стажу до 1 липня 2000 року враховуєть" ся для обчислення пенсії на підставі доку" ментів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового ста" жу, починаючи з 1 липня 2000 року — за даними, що містяться в системі персоніфі" кованого обліку. Інше чинним законодав" ством не передбачене. Íàòàë³ÿ ÊÎÐͲÉ×ÓÊ, çàñòóïíèê íà÷àëüíèêà Ãîëîâíîãî óïðàâë³ííÿ ÏÔÓ â Äí³ïðîïåòðîâñüê³é îáëàñò³

×è çàëèøèòüñÿ ñ³ì’¿ àâòîìîá³ëü? Я інвалід війни, маю автомобіль, який мені вручили як гуманітарну допомогу. Чи можна після моєї смерті залишити цей автомобіль моїй сім’ї? ²âàí ÏÅÐÅÒßÒÜÊÎ. Íîâîìîñêîâñüê

Шановний Іване Павловичу, згідно з п. 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобіля" ми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. № 999, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням праці й соціального захисту населення, строк експлуатації якого менш ніж 10 років, зали" шається в користуванні його родини, якщо в ній є інвалід, який: " має підстави для забезпечення автомо" білем згідно з п. 3 цього порядку; " мешкав і був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його проживання й реєстрації; " не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління праці й соціального захисту населення або управ" ління виконавчої дирекції Фонду соціально" го страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України. Перереєстрація автомобіля на ім’я інва" ліда з числа членів родини, законного пред" ставника недієздатного інваліда, дитини" інваліда здійснюється підрозділом МВС на підставі письмової довідки, виданої головним

управлінням праці й соціального захисту на" селення, в якому інвалід був на обліку. Іншому члену родини померлого інвалі" да, що мешкає й зареєстрований за місцем проживання й реєстрації інваліда, такий автомобіль залишається у випадку сплати ним у спеціальний фонд державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, вартості отриманого автомо" біля з урахуванням ступеня його зношення й суми, сплаченої за нього інвалідом. Ступінь зношення автомобіля визначається головним управлінням праці й соціального захисту населення. В іншому випадку автомобіль повертаєть" ся (вилучається) головному, районному уп" равлінню праці й соціального захисту насе" лення в повному комплекті. Вилучення ав" томобіля, отриманого інвалідом, законним представником недієздатного інваліда, дити" ни"інваліда здійснюється відповідними орга" нами державної виконавчої служби за рішен" ням суду відповідно до подання головного управління праці й соціального захисту на" селення. Викуп автомобіля за рахунок заощаджень чинним законодавством не передбачений.

ßê îòðèìàòè ïóò³âêó? Мій чоловік, колишній військовослужбовець, став інвалідом армії. Як йому отри% мати путівку в санаторій?

РОЗ’ЯСНЮЮТЬ ФАХІВЦІ ПФУ

КОМПЕТЕНТНО

6

ÇÎÐß

Ïðàöþâàâ ó øê³äëèâèõ óìîâàõ П’ять років працював у шкідливих умовах за Списком №2. Чи маю право на зниження пенсійного віку? Ïåòðî ÒÊÀ×ÅÍÊÎ Îðäæîí³ê³äçå

Шановний Петре Іванови" чу, зниження пенсійного віку чоловікам за п’ять років робо" ти за Списком №2 законодав" ством не передбачено. За пунк" том «б» статті 13 Закону Укра" їни «Про пенсійне забезпечен" ня» пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 призна"

Êîëè ³íäåêñàö³ÿ íå âðàõîâóºòüñÿ Я військовий пенсіонер. Під час призначення пенсії мені не врахували в грошове забезпечення індексацію заробітної плати та оплату за понаднормову роботу. Прошу повідомити, чи пра% вильно це. Ñåðã³é ÏÎÒÀÏÅÍÊÎ Âåðõíüîäí³ïðîâñüê

Шановний Сергію Степано" вичу, згідно зі статтею 43 Зако" ну України «Про пенсійне за" безпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з пунктом 7 по" станови КМУ від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислен" ня вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової до" помоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічма" нам, військовослужбовцям над" строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» передбачено обчислення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстро" кової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їхніх

встановлені для конкретної категорії осіб. Інваліди внаслідок захворювання, отри" маного при проходженні військової служби, мають право на безкоштовне санаторно"ку" рортне лікування відповідно до Закону Ук" раїни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і стоять на черзі в регіо" нальних управліннях праці й соціального захисту населення для забезпечення санатор" но"курортними путівками серед інвалідів внаслідок загального захворювання. Окремої черги на забезпечення санаторно"курортною путівкою для інвалідів армії в чинному зако" нодавстві не передбачається.

Ïðî ï³ëüãè íà òåëåôîí Я інвалід війни ІІ групи. Хочу знати, на які пільги маю право за користування те% лефоном?

Ôåä³ð ÄÎÂÆÅÍÊÎ. Ï’ÿòèõàòêè

Шановний Федоре Тимофійовичу, згідно з п. 10 ст. 13 Закону України «Про статус ве" теранів війни, гарантії їх соціального захи" сту» інвалідам війни й прирівняним до них особам надаються пільги на позачергове без" платне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв’язку. Відповідно до Закону України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціально" го захисту» абонентна плата за користуван" ня квартирним телефоном інвалідам війни й прирівняним до них особам установлена в розмірі 50% від затверджених тарифів, і лише для інвалідів Великої Вітчизняної війни й війни з Японією — 100"процентна знижка від затверджених тарифів.

сімей із розміру грошового за" безпечення, враховуючи від" повідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) зван" ням, процентну надбавку за ви" слугу років, щомісячні додат" кові види грошового забезпечен" ня (надбавки, доплати, підви" щення) та премії в розмірах, визначених у законодавстві. Виплати додаткових видів гро" шового забезпечення, які не є щомісячними, а також ті, що мають компенсаційний харак" тер (індексація й виплата за військову службу понад визна" чений у законодавстві робочий час), не включають у грошове забезпечення, з якого обчислю" ють пенсію військовослужбов" цям. Отже, немає підстав для включення зазначених додат" кових видів грошового забез" печення для обчислення пенсії.

Äîáðîâ³ëüíà ñïëàòà âíåñê³â У березні цього року я звільнилася з роботи — не змогла за станом здоров’я доробити 4 місяці до перерахунку пенсії через 2 роки. Чи можу я самостійно доплатити внески в Пенсійний фонд і звернутися за перерахунком? Òàìàðà ÍÀÇÀÐÅÍÊΠͳêîïîëü

Òåòÿíà ÐÎÆÊÎ. Äí³ïðîïåòðîâñüê

Шановна Тетяно Сергіївно, відповідно до Порядку забезпечення санаторно"курор" тними путівками деяких категорій грома" дян органами праці й соціального захисту населення, затвердженим Постановою Ка" бінету Міністрів України від 22.02.2006 р. №187, путівки в санаторії видають інвалі" дам, ветеранам війни, особам, на яких по" ширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього со" ціального захисту» відповідно до встанов" леної черги в органах праці й соціального захисту населення по мірі надходження пу" тівок. І при цьому враховуються пільги,

чаються за наявності у чо" ловіків 12 років 6 місяців (або не менше ніж половина необ" хідного — 6 років і 3 місяці), а в жінок — 10 років (або не менше ніж 5 років) стажу ро" боти в шкідливих та важких умовах праці упродовж повно" го робочого дня.

Шановна Тамаро Вікторів" но, добровільна сплата внесків у Пенсійний фонд здійс" нюється винятково особами, що уклали договір добровіль" ного страхування. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуван" ня» №1058 право на добро" вільну участь у системі держав" ного пенсійного страхування мають особи, які досягли 16"літнього віку, не є пенсіоне" рами й не належать до кола осіб, що підлягають загально" обов’язковому державному пенсійному страхуванню. Та" ким чином, пенсіонер не має права здійснювати добровільну

сплату внесків у Пенсійний фонд. При цьому Законом вста" новлено, що у випадку, якщо пенсіонер після призначення (останнього перерахунку) пен" сії має менш ніж 24 місяці стра" хового стажу, то перерахуван" ня пенсії також можна здійсни" ти. Але воно буде проведене не раніше ніж через два роки після призначення (поперед" нього перерахування) пенсії з урахуванням набутого страхо" вого стажу й заробітної плати, з якої призначено (перерахова" но) пенсію. Отже, ви зможете звернутися за перерахунком у липні цього року. При пере" рахуванні вам буде врахований набутий стаж — 20 місяців.

На сторінках «Ветеран Придніпров’я» та «Захистимо кожно" го» ви отримаєте відповіді на запитання. Пишіть на адресу: редакція газети «Зоря», вул. Журналістів, 7, м. Дніпропетровськ, 49051. Контактний телефон: (0562) 271652. Òåòÿíà ×ÎÐÍÎÁÈËÜÑÜÊÀ, âåäó÷à ñòîð³íîê


точка на карті

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

7

ОРІЛЬКА У цього села декілька назв. Офіційна — Орілька. Нею послуговуються з 1946 року. Історична назва — Татарбранка або ще в народі Татарбранівка. У церковному довіднику 1908 року фігурують по сусідству Татарбранка-Гладка і Татарбранка-Аннінська (це про сучасні Орільку і Ганнівку). Й, нарешті, нині можна почути Валашівка. Остання — перероблена з панської назви Лалашівка. Разом виходить щонайменше шість топонімів з варіантами! Гарний привід побувати у селі, в якого так багато назв. ... Повагом несе свої води чистоводна Оріль. Коли я вдивлявся у далечінь, мені здалося, що бачу там велетенського лелеку, схиленого до води. Але то виявилося оптичним обманом. Насправді — виднівся знак, що розмежовує Новомосковський та Юр’ївський райони. Часом так само пильно треба вдивлятися в минуле, аби роздивитися обриси нашої історії.

Тиша вільшана. Бузкова весна Де ж узялася Валашівка? Після ліквідації 1775 року Запорозької Січі землі січовиків роздано царським чиновникам, генералам, князям. Бригадирові Костянтину Лалошу (походив із сербських гусар) дісталися 3600 десятин мальовничої землі на Приоріллі. Військовий чин бригадира був поміж полковником і генералом. Цей чин увів ще Петро І, а скасував Павло І. Починав Лалош секунд-майором Харківського гусарського полку і все життя тільки те й робив, що воював. У 47 років вояка вирішив одружитися і взяти в дружини багату вдівоньку, доньку писаря генерального суду Марфу Іванівну Піковець (у першому шлюбі Остроградську). А вже за три роки бригадирша Лалошева отримує грамоту від імператриці Катерини ІІ на село Мануйлівку на Полтавщині. Не обділила цариця своєю ласкою і бригадира Лалоша, котрий став першим губернським очільником дворянства на Катеринославщині. Разом з Іваном Синельниковим він зустрічав Катерину ІІ навесні 1787-го, коли вона приїхала до Катеринослава по дорозі у Крим. Того року “Бригадир и Екатеринославского наместничества губернский предводитель дворянства Константин Лалош произведен в генерал-майоры с увольнением от всех дел и пенсиею по 600 руб. на год». На свою честь Лалош назвав село Лалашівкою, переробленою народом на Валашівка. Та все ж це село тривалий час знали також як Татарбранка. Воно й офіційно носило саме цю назву до 1946 року. Колоди з панської пасіки Панська пасіка виникла у Татарбранці 1869-го. Спочатку нараховувала лише 10 колод (вуликів тоді ще повсюдно не знали). Однак у кращі часи кількість колод на пасіці сягала 100. Потім були роки занепаду: приміром, поміщиця Олександра Миколаївна Гладка (Лалош) 1888 року мала 40 колод, а влітку 1889-го лише 35. На 1906 рік у Татарбранці нараховувалося 54 двори з населенням 412 осіб. Найближча церква тоді була за п’ять верств у селі Шандрівка в сусідньому Павлоградському повіті. До Шандрівської парафії і відносилася в ту пору Татарбранка. Гість села — геолог Вознесенський Наприкінці ХІХ століття на береги Орелі навідався геолог широкого профілю, випускник Петербурзького геологічного інституту Володимир Олександрович Вознесенський (1863 — 1927), чиє 150-річчя, до речі, припадає на цей рік. Геолог-народолюбець пройшов Новомосковський повіт, здійснюючи гідрогеологічні дослідження на замовлення повітового земства. Згодом у своїй розвідці він напише:

«С. Татарбранка (Лалашівка). Розташоване у найсхіднішому кінці відрізка Орелі, що протікає вздовж Новомосковського повіту. У південно-східному кінці селища над річкою є круча, заввишки до 10,5 фута, що оголює післятретичні піщано-глинисті утворення. Колодязі мілкі, рідко перевищують 7 футів; за свідченням місцевих жителів вони отримують воду з великих білуватих пісків, прикритих глеєм (піщаною глиною). Ні нових відвалів біля колодязів, ні будь-яких інших штучних або природних оголень у цій місцевості ще немає». Для нас свідчення В. Вознесенського важливе ще й тим, що він ужив обидві назви — Татар­ бранка й Лалашівка. Кургани копає Яворницький Нащадки бригадира Лалоша приятелювали з істориком та археологом Дмитром Яворницьким. На початку ХХ століття новопризначений директор Катеринославського музею ім. Поля вирішив протягом весни, літа й осені провести розкопи старезних курганів на Приоріллі. Професор готувався до виставки раритетів, приуроченої до ХІІІ археологічного з’їзду в Катеринославі (1905). У Татарбранці його гостинно зустрів останній володар маєтку Михайло Миколайович Лалош. На його землях археолога чекав цілий могильник з курганів. У розкопаних степових «пірамідах» Яворницький виявив поховання в човнах, а в них скелет не лише людини, а й коня, берестяний сагайдак, інше бойове причандалля. Могили рясніли залізними стрілами, списами, ножами, глиняним посудом з орнаментом і без нього. При одному небіжчикові археолог виявив навіть мідяну, невеликих розмірів вудку, абсолютно такого типу, відзначав науковець, які роблять нині. У краю курганів і могил розкопати усе Яворницький не зміг. Усього за той сезон він обстежив майже 40 курганів. Там, де квітував красень-сад По війні перейменували Татарбранку на Орільку. Згадує народжена в Орільці Любов Олександрівна Омельченко, котра нині працює учителькою середньої школи в Керносівці: — Моя бабуся Пистина Кріпак, народжена ще в 19-му столітті, жила в селі Татарбранка і пригадувала, який тут ріс прекрасний сад. Чого там тільки не було — груші, яблука, сливи. Вона ж у пана доглядала за дітками. В сад інколи ходили, збирали яблука чи груші, що достигало. — А коли тут будували силосну яму, — доповнює місцева жителька, а нині бібліотекар сусіднього села Ганнівки Тетяна Петрівна Бугай, — вирили мо-

гилу. Видно, при панській садибі були й сімейні поховання. А з річки хлопці якось витягли залізне крісло. Красиве, як трон. Воно на той час, правда, черепашками обросло. Довго валялося на березі. Крісло нібито з цієї садиби. — В отой сад пани завезли звідкись саджанці дерев, — до­ пов­нює бібліотекар села Керносівки Клавдія Юлдашівна Сердюк. — І цим садом опікувався якийсь прийшлий чоловік. — Залишилася з того саду дичка, — доповнює Любов ОмельКраєвиди приорільського села Орільки

— За все — за природу. За людей, — лаконічно відповідає він.

ченко, — може, переродилася, і така кручена-покручена, наче їй не одне століття. Ми купалися в Орелі поблизу, бігали і цікавилися: чом таке дивне дерево? На площині, де сад був, згодом такий зелений-зелений поріс спориш і місцями будяк, який красиво цвів. Туди наші мами приходили зі своєю білизною і в річці прали!.. А ще за нашою Валашівкою є такий приорільський лісок чи гайок Пришиб (наголос на першому складі). Цікаво, звідки така назва? Там листяні дерева. Навесні ростуть проліски. Наше дитинство там минало. Як тільки сніг зійде, ми — туди. На 1 чи 9 Травня стільки народу було там — більше, як дерев. Школа зі старої цегли Розповідає Тетяна Петрівна Бугай, бібліотекар Ганнівської бібліотеки-філії № 2 Новомосковської ЦРБС: — У колишній Татарбранці була земська школа. Бабуся моя 1900 року народження, ходила до цієї школи. В селі була й цегельня. Оце там де Майдан, вище сільської вулиці. З цегли тієї цегельні збудували школу. Додамо, що цегельний завод поміщика Лалоша в Татарбранці під 1901 роком згадується і в книжці «Розвиток промисловості України» (Київ, 1959). Чим дихає земля Чи не найстарішому жителеві Орільки Олександру Петровичу Виннику влітку виповниться 90. За довгий вік пережив усього. В 1942-му фашисти примусово відправили його на роботи до Німеччини. Вони були відрізані від усього світу і навіть про завершення війни дізналися із

запізненням, коли побачили в таборі наших воїнів. Випадково йому зустрівся колишній голова їхнього колгоспу ім. Молотова Володимир Ізмайлов. Оскільки Олександр мав семикласну освіту, він направив його на 9 місяців до школи майстрів-зброярів, і відтак його перебування в Німеччині затяглося ще на пару років. До Орільки Винник прибув у березні 1947-го. Повоєнне село так потребувало дужих чоловічих рук. Як фізично дужий, він зразу робив у кузні, де ремонтували двигуни, молотарки. 1950 року скінчив школу механізації і п’ять років працював комбайнером. А тоді обліковцем, слюсарем. Тридцять років тому вийшов на пенсію. — За що ви любите своє село? — запитую Олександра Петровича, який все життя живе тут і тільки в сорокових на дов­ гих п’ять років був змушений залишити мальовничу Орільку.

Смолить рибалка старого човна... Добрим словом згадують орільці часи, коли на чолі колгоспу “Орільський” з 1984 по 1993 рік стояв Олександр Іванович Ніколаєв. Зараз він — директор агрофірми «Чумаки», депутат обласної ради. Скільки тоді в селах збудовано хат, сільських клубів! Свинокомплекс, ферми при ньому виросли. Новомосковський трубний мав шефство над колгоспом «Орільський». Робітники з міста приїздили на Приорілля і будували, будували… Всі дов­колишні села — Керносівку, Ганнівку та Орільку Ніколаєв поасфальтував. Потім колгосп перетворено на КСП, а нині на його місці існує агрофірма «Орільська». ...Прощаємося з мальовничою Орількою. А в пам’яті зринають ліричні рядки співця Приорілля Олександра Зайвого: Смолить рибалка старого човна. Тиша вільшана, бузкова весна. Горлиці лунко дзвенять звідусіль. Краю мій милий! Блакитна Оріль! Микола ЧАБАН. Фото автора

89-річний Олександр Петрович ВИННИК. Старожил с. Орілька (Татарбранка)


8

увлечение

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

Кожа греет. Даже если она на картине Две подруги из шахтерского города Першотравенска, две Ирины, увлекаются одним делом – своими руками не только мастерят изумительные вещи из кожи – сумки, браслеты, броши, но и создают картины, панно. Девушки – творческие личности. В этом убеждаешся, посетив их первую совместную персональную выставку, открывшуюся в Павлоградском городском музее. По благородству с кожей может соперничать только мех, ведь кожа – это один из самых древних материалов, используемых людьми для создания одежды. Облаченное в кожу животных тело было защищено от сырости, холода, ветра и солнца. С тех пор прошли сотни лет – люди нашли множество других вариантов применения кожи. У Ирини Павленко и Ирины Самойловой сначала появилась идея делать аксессуары из кожи. Впрочем, тема кожаных аксессуаров не перестает быть интересной для них и сегодня. Но постепенно они начали замахиваться на более «масштабные» вещи. Например, картины, которые без натяжки можна назвать шедеврами ручного мастерства. — Это наша первая персональная выставка, — говорит Ирина Самойлова. — Мы долго готовились к ней. Сначала наши работы видели только родственники, друзья — узкий круг людей. Потом начали организовывать выставки у себя в квартире. Но всегда хотелось выйти, как говорится, в свет. Такая возможность сегодня появилась. Спасибо большое, что нас пригласили в Павлоград. Здесь представлена только часть наших работ. Кое-что разошлось как подарки, что-то было сделано на заказ и, естественно, теперь у новых владельцев. — Скажите, как вам работается дуэтом? Творческое соавторство вообще-то известно и в среде литераторов, и в среде художников — Ильф и Петров, к примеру Кукрыниксы… А как это происходит у вас? — У кого-то спонтанно возникает идея, — к разговору подключается Ирина Павленко.— Начинаем обсуждать. Бывает, идея общая, а способы ее реализации — разные. Получается некий синтез различных подходов и одной общей задумки. Но при всем при этом у обеих Ирин свой

собственный индивидуальный стиль. К тому же одна тяготеет к флористике, другая любит изображать предметы, лица. И картины у каждой свои. Когда работа предназначается конкретному человеку, особенно тому, кто дорог, тогда творишь себе в удовольствие. Так создаются подарки, говорят подруги. — Когда моя сестра собралась выходить замуж, — рассказывает Ирина Павленко, — я долго думала над тем, что бы такое придумать для жениха в качестве подарка. Сестра подсказала: он музыкальный человек, обожает тромбон. Я сделала картину из кожи, которую так и назвала – «Тромбон». Получилось здорово. Рукоделие — семейное хобби першотравенских мастериц. Корни увлечения простираються в те далекие времена, когда бабушки и мамы что-то там строчили на ручных «зингерах», украшая карманчик детских шортиков конструкцией с многослойной аппликацией то ли в виде божьей коровки, то ли паучка... Специальных учебных заведений подруги не заканчивали, они считают, что вообще не стоит учиться на факультетах творческой направленности. Мол, наша система образования несколько парализует творческую энергию и потом нужны годы, чтобы расшевелить ее снова. — Чтобы делать что-то в сфере дизайна, — убеждена Ирина Павленко, — вполне достаточно самообразования и вкуса (чувства ритма, цвета, пропорций и т. д.). Второе, вполне можно в себе развить творческое начало, приложив для этого определенные усилия. Я верю в это. Девушку знают в Першотравенске как портного-дизайнера. Она шила наряды участницам городского конкурса красоты. Запросто из подручного материала создает атрибуты

Ирина Павленко и Ирина Самойлова на выставке своих работ

новогоднего праздника, которые радуют не только малышню, но и взрослых. Сегодня Ира занимается дизайном корпусной мебели и тоже находит в этом удовольствие. Ира Самойлова работает техником в Горгазе. Но многие в городе знают, что лучше нее никто не украсит банкетный стол. Недавно был получен один такой заказ. Оформить стол требовалось с изыском. Гости были просто шокированы увиденным. Особенно любовались петушком, улегшемся на зеленом поле салатных листьев – прозаической курочке навесили сережки из морковки, приделали головку из отварной картошки, гребешок из красной свеклы, «надели» белый воротничок из салфетки, распушили хвост зеленой петрушечкой. Они еще много чего умеют. А сами себя девушки в шутку называют охотницами за кожей. Хотя и вкладывают в эту шутку вполне определенный смысл. Ведь не сам нужный материал приходит в их руки. Приходится ездить, заказывать лоскуты из

Кстати Ко Дню города, который будет отмечаться 26 мая, на площади перед Дворцом культуры «Шахтер» состоится большая выставка работ народных умельцев Першотравенска. Еще есть время записаться в число участников. Мастеров в своем деле просят откликнуться по телефону: 056-335-36-74

Виконавчий комітет Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради оголошує конкурс на заміщення вакантних посад виконавчих органів районної у місті ради. Вимоги до конкурсантів: повна вища освіта, стаж роботи в органах місцевого самоврядування не менше 3 років,

знання державної мови, вміння працювати на комп’ютері. Додаткову інформацію щодо посадових обов’язків та оплати праці можна отримати за т. (05692) 6-35-56. Документи приймаються упродовж 30 днів з дня оголошення конкурсу за адресою: м. Дніпродзер­ жинськ, пр. Перемоги, 63, каб. 212.

кожи по Интернету. Но им это совершенно не в тягость. Как можно жить без увлечений?!. Иногда вот встречаются люди, которые на вопрос об увлечениях, отвечают, что им некогда чем-то увлекаться. Мол, выйдешь замуж, родишь, поймешь, что ребенок и муж — это самое главное, что ни на есть в жизни, а увлечения — это ненужная шелуха. Наши подруги возразят на это, что без увлечений душа мертва. Когда ни к чему не надо стремиться, тогда и жить скучно. Говорят, что у них в Першотравенске есть творческое объединение «Гармония», которое, кроме них, посещают многие пожилые люди, они живут активной жизнью, участ­ вуя в различных городских мероприятиях. — В нашем городе много людей, увлеченных народным промыслом, — говорит заведующая городской библиотекой Ирина Кушнир, которой принадлежит идея объединить умельцев и «обнародовать» их творческие работы. — Ведь о многих из них город не знает. Есть среди нас кузнецы, вышивальщики, кукольники, резчики по дереву. Недавно позвонила женщина 65 лет и попросилась поучаствовать в выставке мастериц, посвященной 8 Марта. Ее картины, вышитые крестиком, вызвали восторг посетителей. А что касается девушек, работающих с кожей, обе Ирины и мастер-класс проводили, и на городском телевидении они частые гости.

Вербуватівська сільська рада повідомляє, що в с. Вербуватівка за адресою: вул. Центральна, буд. 68 знаходиться безгоспна будівля. Якщо хто має право власності на неї, просимо повідомити в місячний термін

Валентина КОРДЮКОВА.

після оголошення в газеті. З усіх питань, звертатись на юридичну адресу: Вербуватівська сільська рада, 51326 с. Вербуватівка, вул. Центральна, 55а, Юр’ївського району, Дніпропетровська обл., тел.: 5-63-46.


Із одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд!

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 21 ÷åðâíÿ 2003 ðîêó.

Событие

«Зоря» №37 (21468)

17 травня 2013 року/п’ятниця

Поддержка с четырех сторон Главные проблемы, стоящие перед ветеранскими организациями, обсуждались на очередном пленуме совета Днепропетровской областной организации ветеранов Украины. С основным докладом выступил заместитель председателя областного совета ветеранов Евгений Кучеров. По его словам, основные составляющие заботы о ветеранах сегодня — пенсионное, медицинское, жилищнокоммунальное и ритуальное обслуживание. Повысить пенсии, восстановить надбавки В нынешнем году на обслуживание и обеспечение пенсионеров предусмотрено около 130 миллиардов гривен, что составляет 28% бюджета страны. Но здесь приходится сталкиваться, отметил докладчик, с правительственными ограничениями льгот детям войны. Прошлогодний дефицит Пенсионного фонда Украины составил более 27 миллиардов гривен. Реформа, которой руководил Сергей Тигипко, не только не помогла его погасить, но и не дала новых дополнительных источников наполнения бюджета ПФ. Существующую ежемесячную доплату

с 01.12.2012 года к пенсии детям войны в размере 62 гривны 58 копеек при нынешних растущих ценах даже не назовешь каплей в море. Не вызывает оптимизма и то, что эта доплата с 1 декабря 2013 года составит 66 гривен 43 копейки (+3,85 гривен). Остается надеяться, что новому министру социальной политики Наталье Королевской удастся изменить подход к работе Пенсионного фонда. Несмотря на решения Конституционного суда, Кабмин не включает в госбюджет статью расходов на повышение надбавок детям войны, и они продолжают оставаться на прежнем уровне, что заставляет людей обращаться в суды первой

Цифры

подводим итоги

В нашей области средний размер пенсий в течение 2012 года увеличился на 17,3% и на 1 января 2013 года составил 1568 гривен. На уровне минимального размера (894 гривны) пенсию получают 21800 человек, до 1000 гривен — 135 тысяч человек. Обеспечено выплаты собственными средствами трудовых пенсий на 95%, а за январь-февраль — на 100,2%. В области создано 1264 койко-мест для инвалидов и

ветеранов войны, три госпиталя на 250 койко-мест, пять пансионатов, 51 территориальный центр. Ежегодно здесь обслуживаются до 90 тысяч ветеранов. Медико-социальные комиссии, объединяющие более 200 ветеранов, работают в тесном взаимодействии с Обществом Красного Креста. В волонтерском движении участвуют 32500 добровольцев, шествующих над 24 тысячами пенсионеров.

инстанции. Однако областной и республиканский советы ветеранов будут продолжать требовать от Кабинета Министров ассигнований на полную реализацию 6-й статьи закона Украины «О социальной защите детей войны».

остается медицинское обслуживание. Проблемы медицины обсуждаются в Украине ежедневно и на всех уровнях. Однако, как утверждают эксперты, восполнить 20-летние потери основных фондов без реформы, введения страховой медицины, без уравнения госучреждений с частными клиниками — невозможно. Днепропетровщина является пионером в области этих реформ и получила дополнительное финансирование. В 2012 году было приобретено 20 тысяч единиц медоборудования, закуплены новые машины скорой помощи, 90% амбулаторий отремонтированы, открыто два перинатальных центра. В процессе медреформы в области сохранена вся база профилактики болезней и лечения для ветеранов. Но при этом остается много нареканий на медицину, особенно качество обслуживания на селе. На это следует обратить внимание руководящим организациям.

Прекратить рост коммунальных тарифов Оставляет желать лучшего и работа ЖКХ. Прежде всего возмущает незаконное повышение тарифов на тепловодоснабжение. Население платит по максимуму, получая услуги низкого качества. Так, по данным госфининспекций в области в 2012 году 37 предприятий-коммунальщиков допустили финансовые нарушения на сумму 138 миллионов гривен. Среди них — коммунальное предприятие «Днепропетровские городские тепловые сети», немало претензий и к «Днепрогазу», «Днепроводоканалу». Эксперты также прогнозируют введение пени за несвоевременную оплату услуг. По всему видно, что местное самоуправление не в состоянии остановить повышение тарифов коммунальными предприятиями. Этот вопрос нужно решать на уровне Верховной Рады.

Уважение к мертвым и живым Жалуются люди и на ритуальную службу. Поборы и коррупция в похоронной сфере оказания похоронных услуг достигают невиданных размеров. Как недавно сообщалось, услуги морга порой обходятся убитым горем родственникам в кругленькую сумму в 1500 грн. Чтобы коренным образом изменить ситуацию, необходимы изменения в законодательстве, ужесточение норм Закона «О похоронах и похоронной деятельности». Ветеранские организации не остаются равнодушными к поборам, но им нужна помощь государства, иначе навести порядок здесь невозможно. Е. Кучеров порекомендовал председателям горрайонных ветеранских организаций изучить на местах вопросы, поднятые на пленуме, и вместе с местной властью разработать пути решения этих проблем. Ведь задача ветеранов — отстаивать свои интересы.

Селу — достойное медобслуживание Очень важным для пенсионеров, как подчеркнул Е. Кучеров,

Достижения и проблемы В обсуждении доклада приняли участие все члены совета областной ветеранской органи-

зации: председатель Днепро­ дзержинского городского совета ветеранов Л. Теселкина, заместитель председателя Верхне­ днепровского районного совета ветеранов А. Стойков, председатель Дзержинского райсовета Кривого Рога Е. Филоненко, председатель Орджоникидзевского горсовета ветеранов Н. Баршунин, заместитель председателя областной организации «Антифашистский союз» В. Староконь. Они поделились опытом работы в своих организациях и теми трудностями, с которыми приходится сталкиваться. В Днепродзержинске, например, все зависит от того, как работает «Дзержинка». Если там все в порядке — город живет, в том числе и ветераны, большинство которых работали на этом заводе. В Кривом Роге добились приобретения по сниженным ценам тонометров для ветеранов-гипертоников, для инвалидов — колясок. А вот в Верхнеднепровске проблема с путевками в госпиталь. Их часто нехватает ветеранам. Поселок «Днепровский» страдает без воды. Кроме того, там претензии к организации медицинского обслуживания — анализы платные, закрыли роддом, рожениц везут или в область, или в Днепродзержинск. Готовимся к нескольким юбилеям Подытожил работу ветеранской организации первый заместитель председателя областного совета ветеранов Альберт Чалов. Он обратил внимание присутствующих на подготовку к предстоящим праздникам — 68-й годовщине Победы, 70-летию освобождения Днепропетровска, области и Украины от фашистов, а также 70-летию Великой Победы в Отечественной войне и Году ветеранов войны 9 мая 2015 года. В связи с этим будет проведена всеукраинская эстафета освободителей Украины, которую передаст Днепропетровску Донецк. Мы в свою очередь передадим эстафету Николаевщине. Обсудив доклад, пленум принял соответствующее постановление. Светлана ПЕЛЫХ

Фото Дмитрия КРАВЧЕНКО

Награды получили достойные Областной совет ветеранов и газета «Зоря» подвели итоги юбилейных литературных конкурсов В Доме Союзов в торжественной обстановке состоялась церемония награждения победителей двух литературных конкурсов, посвященных Дню Победы и 70-летию освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков: «На лучшую документально-художественную публикацию в 2013 году о деятельности ветеранов и ветеранских организаций имени писателя Михаила Селезнева» и «Розповім про подвиг» среди учащихся школ Днепропетровской области. Инициатива конкурсов принадлежит лауреату Ленинской премии писателю Михаилу Селезневу. Конкурсы проводятся при поддержке областного совета народных депутатов, департамента образования областной гос­ администрации, областного совета ветеранов и газеты «Зоря». Проведение их стало уже хорошей традицией. А в этом году это событие особенно значимое

— юбилейное. Ровно десять лет назад, в 2003 году были названы первые победители литературных конкурсов. Радует тот факт, что с каждым годом популярность этих конкурсов растет как среди опытных авторов, так и среди новичков. Открыл торжественное мероприятие председатель областного совета ветеранов Станислав Николаевич Шевченко. Он презенто-

вал книгу сына ветерана Великой Отечественной войны Владимира Семеновича Куцина «Батальон моего отца». Станислав Шевченко отметил, что книга составлена из архивных материалов и прекрасно иллюстрирована. Также она представляет возможность читателям почувствовать дыхание войны и истинный солдатский подвиг героев. Окончание на стр. 15.

Председатель областного совета ветеранов Станислав Шевченко вручает награды победителям


Весна на Левобережном В начале апреля состоялся Совет ветеранов ж/м Левобережный, на котором были подведены итоги работы совета за первый квартал 2013 года. Заслушаны отчеты председателей комиссий: финансовой, волонтерской, ревизионной; намечен ряд мероприятий по набору новых людей для взятия на учет, а также продуманы мероприятия, которые затем были проведены ко «Дню Победы». Алла ЕРЕМИНА, председатель совета ветеранов ж/м Левобережный АНД р-на Фото Эльвиры ОНИСКЕВИЧ Днепропетровск

Волонтеры посещают своих подопечных, в амбулаториях №4 и №5. Врачи проводят диспансеризацию тяжело больных ветеранов на дому. Мы ожидаем для некоторых ветеранов путевки в стационары, чтобы улучшить их здоровье. 11 апреля — День малолетних узников концлагерей. В нашей первичной организации есть на учете ветераны этой категории. Поэтому 10 апреля члены совета Л. Н. Белова и А. В. Еремина посетили на дому: Николая Ивановича Хосенко, Марию Ивановну Гончаренко, Ольгу Павловну Носач и Николая Ерофеевича Огиенко, вручили им сладости с пожеланиями крепкого здоровья и бодрости. Остальных мы поздравили 15 апреля на совете ветеранов. Это участники боевых действий Любовь Христофоровна Зимодра, Елена Варнавовна Омельченко и Тамара Дмитриевна Чигринец. 15 апреля двери клуба «Родничок» распахнулись для

Нам пишуть

ветеран придніпров’я

встречи с ветеранами, которые пришли на творческий вечер заслуженной художницы Украины Нины Фоминичны Беляевой, она также является поэтом, прозаиком, членом Регионального Союза писателей Приднепровья и Межрегионального Союза писателей Украины. На этой встрече с ветеранами присутствовала поэтесса Лариса Яворская, которая интересно рассказала о книге Нины Беляевой «Времена года», особо отметив, что

Поздравляем А. К. СЕРЕДУ

Н. Беляева обладает уникальным даром поэта и живописца. Чудесные, красочные акварели отображают содержание ее стихов. Такое разностороннее творчество никого не остав-

Нина БЕЛЯЕВА «Осень»

Погиб в неравной схватке с танком Полвека мира и согласия Нам подарил войны солдат. Дай Бог! Здоровья нам и счастья! Нам — неоплатный долг отдать. Защитник Днепропетровщины в далеком 41-м

Несколько лет тому назад в газете «Ветеран Приднепровья» была опубликована небольшая заметка, — «Дочь ищет могилу своего погибшего отца». Он воевал на Днепропетровщинне, где были тяжелые бои, особенно на левобережье города при отступлении. Здесь оборону вела 6-я армия генерала Малиновского, 12-я армия генерала Каротеева, резервная армия генерала Чибисова, курсанты артучилища и Полтавского автотранспортного училища, танки генерала Пушкина, фронтом командовал Тюленин, наши войска были частично в окружении, прорывались, отступали, связи не было, и дивизии несли тяжелые потери людьми и техникой. В книге днепропетровского журналиста, писателя, фронтовика Рэма Суворова «Трагедия Южного фронта» описан бой на Самаре, где участвовал отец дочери, разыскивающей его могилу, это — Ионисий Кафьян, майор 16-й стрелковой дивизии. Я дословно переписываю, как описал тот бой Р. Суворов: «Небольшое село Половица — немецкая колония напоминала в плане букву «Г», длинный конец улицы упирался в Самару. На окраине в каменном доме расположился штаб 261-й стрелковой дивизии комдива Еремина. Здесь был командир 809-го артполка дивизии майор

И. Кафьян, командир артполка 8-й танковой дивизии полковник Селиванов и другие командиры. Село забито тыловыми частями, обозниками с ранеными, автотранспортом, артиллерией. Все ждали, когда наведут переправу и поступит обнадеживающий приказ. В то время кольцо окружения вокруг Половицы и Осиповки сужалось катастрофически. Утром 29 сентября начался жесткий бой в Половице и Осиповке. Бой не на жизнь, а на смерть. Немцы перебросили танки с Нижнеднепровского плацдарма и из Новомосковска. Этот день, полный драматизма, героизма и трагизма, запомнился на всю жизнь тем, кто спасся или сдался в плен. Вторых было больше, но не они, цепляясь за свою жизнь и плюя на судьбу остальных и на Родину, определили лицо дивизии и всей армии, а те, кто погиб и отстреливался до последнего патрона и гранаты. Обозники метались по полям вокруг сел и не знали, куда деться. В конце концов, вместе с лошадьми и повозками, а то и на самодельных плотах бросались в Самару и плыли на противоположный берег. Полковник Селиванов, принявший на себя командование всей артиллерией, поставил ее на прямую наводку

Внимание!

17 травня 2013 р.

ляет равнодушным. Бурными аплодисментами закончилась эта встреча. Пожелаем Нине Фоминичне Беляевой творческих успехов в литературе и в живописи.

Наши именинники

Ветеранская жизнь

10

ЗОРЯ www.zorya.org.ua

вокруг штаба дивизии. Бронебойных снарядов не оказалось, стреляли по танкам обычными, не нанося урона. И постепенно орудия замолчали, осталось из них одно. К нему встали полковник Селиванов и майор Кафьян. Вражеские танки вели огонь почти в упор, майор Кафьян был убит. Командир дивизии полковник Еремин отбивался с адъю­ тантом, и вскоре они были раздавлены гусеницами танка». Вот так погиб отец, могилу которого разыскивает дочь. И теперь, очевидно, могилу надо искать в селах Половица и Осиповка. Хотя в такой кутерьме как было найти, — наверное, трудно. А потому трудно, что некому было хоронить, собирать документы, так как все погибли, а войско немецкое наших не хоронило. Может, сельские жители… Мой совет, надо лично ехать в эти села, может, кто еще жив из старожилов и что-нибудь вспомнит. А может, есть в селе, в школе музей воинской славы и памятники. Что-то должно быть. Я очень хочу, чтобы дочь, внуки нашли могилу отца и деда, поклонились ему. Это — наша история и долг наш, и память о защитниках и о войне, о нашем горе. Раиса Борисовна Великая, ветеран войны, труда, инвалид

4 апреля члены совета ветеранов поздравили с 85-летием Лидию Федотовну Панасюк — УВОВ, 6 апреля — с 75-летием Василия Михайловича Величко — «Дети войны», и с 86-летием Михаила Васильевича Суханова — ИВОВ II группы, 12 апреля поздравили с 75-летием Тамару Дмитриевну Чигринец — УБД, 15-го — с 86-летием Андрея Кирилловича Середу — ИВОВ II, 17-го — с 88-летием Елену Александровну Слободянюк — УВОВ.

Конкурс Учитывая важность освещения в СМИ военнопатриотической тематики, правление областной организации Национального союза журналистов Украины, поддержав инициативу Днепропетровского благотворительного фонда «Защита участников Великой Оте­чественной войны и их семей», объявляет дополнительный конкурс в номинации: «Премия имени участника ВОВ, журналиста и фоторепортера, автора многочисленных документально-публицистических книг Рэма Николаевича Суворова за лучшую серию публикаций, освещающих героические события Второй мировой войны, участие украинских военнослужащих в миротворческих операциях, а также о формах военно-патриотической пропаганды среди населения, особенно молодежи». Срок подачи материалов на конкурс — до 20 мая, на адрес: ДОО НСЖУ 49071 — ГСПВОД-2, г. Днепропетровск, ул. Комсомольская, 8 (с указаним «Творческие конкурсы»), или электронной почтой по адресу: dnepr.nsiu@gmail.com с отметкой «на конкурс в номинации...» (указать название номинации).

Допоможіть знайти! Наш дідусь Антон Данилович Дехта народився 1906 року в с. Івашинівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. У 1934-му був направлений на роботу в с. Жовте того ж району ветфельдшером. Зі слів рідних (дружина і три доньки, яких, на жаль, уже немає) Антон Данилович Дехта був призваний в армію за 1—12 місяців до початку Великої Вітчизняної війни. З фронту додому надійшов лише один лист, в якому він писав, що, «хоч ми поки що відступаємо, але чекайте нас з перемогою». Похоронка надійшла в 1942 році. За словами рідних зі Старого Осколу Бєлгородської обл., в ній значилося: пропав безвісти. На запит у військкомат Бєлгородської області надійшла відповідь: «В базе данных воинских захоронений Белгородской области Антон Данилович Дехта 1906 г. рождения не значится». У «Книзі пам’яті» полег­ лих у війну Антон Данилович Дехта 1906 р. н. пропав безвісти у квітні 1944 р. (Т. 6, стор. 627).

Архивная справка Сообщаем, что Антон Данилович Дехта 1906 года рождения, уроженец Днепропетровской области д. Иваново, призван Пятихатским РВК, ст. ветфельдшер 669 стрелкового полка 212 стрелковой дивизии 40-й Армии, без звания (так в документе), пропал безвести 5 августа 1942 года. Жена, Татьяна Си-

доровна Дехта проживала в Днепропетровской обл. Основание: ЦАМОРФ, картотека учета офицерского состава. Сообщаем, что документов управления 212 стрелковой дивизии (1 формирования) и 669 стрелкового полка за 1942 г., необходимых для наведения справки о судьбе и месте захоронения А. Д. Дехта на хранении имеется. Ми, внуки А. Д. Дехти, сподіємося, можливо, ще залишився хтось живий із однополчан, хто пам’ятає як воював, де і як загинув, де похований наш дідусь, допоможуть у пошуках. Гладкова Надія Миколаївна, вул. Калініна, 49, с. Жовте, П’ятихатського району Дніпропетровської області, 52130. Гладков Петро Павлович, пров. Запорізький, 17, кв. 35 м. Жовті Води, Дніпропетровська область, 52210.


ветеран приднепровья личность

Баба Таня

Раньше говорили: «Покупай не дом — выбирай соседей». Так вот, мне повезло: на протяжении более 22-х лет посчастливилось жить по соседству с удивительной женщиной — умной, с врожденным тактом и порядочностью, доброй, сверхтерпеливой, всегда внимательной и заботливой матерью, бабушкой, хорошей хозяйкой и, просто, настоящим человеком. Уже, будучи тяжело больной, она по моей просьбе рассказала о своей непростой жизни военного периода, точнее ответила на вопросы, которые я задавала, присев у ее постели. И хотя говорить ей было трудно, отвечала, не задумываясь: ее удивительная память сохранила все, до мельчайших подробностей.

Розповім про подвиг

А вспомнить было что. Родилась Татьяна Покотило (в девичестве) Кибець в с. Андреевка на Днепропетровщине 13 сентября 1924 года. Самое счастливое время, по ее словам, это — жизнь с родителями. Отец Наум Федорович, мать — Александра Елеевна, сестра Мария и Таня — вот и все семейство. Отец был очень музыкальным человеком, сам мастерил инструменты и научил Таню играть на гармошке, гитаре, скрипке, мандолине, балалайке (!). (Можно только догадываться, кем бы она могла стать, если бы получила музыкальное образование, впрочем, не обязательно музыкальное, а с ее подвижным и пытливым умом и смекалкой — просто продолжила учебу). Пока она не умела играть на струнных инструментах, трогать струны ей не разрешали, чтобы не порвала, а вместо них натягивали суровые нитки. Вот так и училась играть Таня — на нитках… К их дому сходились вечерами односельчане, попеть и потанцевать. «Нас почитали», — вспоминала Татьяна Наумовна. После семилетки Таня отправилась учиться в техникум

«на зоотехника». Но хорошее время длилось недолго, доучиться Татьяна не успела — грянула война. Сразу же, по приходу, немцы стали сгонять молодежь для отправки на работы в Германию. Пришли и за Таней. Собрала мама ей чемоданчик с одеждой и отправила. С приемного пункта Таня, вместе с еще одной девочкой, сбежала, и два дня они прятались в болоте. Ничего не ели и не пили. А ночью, на третьи сутки пробрались домой. Тут же, под покровом ночи, мама спрятала Таню на чердаке дома. Утром разбудил ее мамин голос: «Вставай, Танюсю, прийшли по тебе». Какойто очень «хороший человек» доложил немцам, что девочка вернулась домой. Спускается Танюся с чердака и видит троих: высокого немца в военной форме, местного полицая с плеткой (говорят, как только наши войска стали приближаться к деревне, он куда-то пропал, так его больше и не видели) и огромную собаку, такой в деревне не было. Перепугалась страшно, еле на ногах держалась от страха. Сунула ей мама на ходу свою

полотняную «спідницю» и кофту. С тем и ушла Таня. Потом, в дороге, сильно намерзлась. (А той, другой девочке, повезло: о ее возращении никто не донес фашистам, так она и «не побывала» в Германии). За свою провинность перед немцами попала Таня в тюрьму. Сидела в «холодной». Есть не давали. Мама разузнала, где находится Таня, и приехала с едой. Ей удалось в тюремном помещении вынуть стекло и передать Тане пищу. Месяца через два отправили Татьяну с эшелоном молодежи в товарном вагоне в Германию. По приезду выдали им «робы». У девушек оказались иголки с нитками, и ночью Таня, вместе со всеми, ушивала непомерно огромную одежду. Наутро выстроили молодежь, и пришедшие немцы стали их разбирать, как скот, для работы. Многих взяли работать на фабрику, а группу девочек, в которой оказалась и Таня, забрали для работы на железную дорогу. Было это место недалеко от реки Эльбы. Первое время раскручивали болты, которыми рельсы крепились к шпалам, смазывали их мазутом и опять свинчивали. Работали то днем, то ночью, а когда наши войска перешли в наступление, и под бомбежкой. Разговаривать во время работы категорически запрещалось. Как-то Таня только взглядом на что-то показала соседке, надзиратель заметил это, подошел,

взял из рук ее щетку, которой она смазывала болты, окунул в мазут и ударил ею Таню по лицу. Боль была такая, что три дня Таня не могла рта открыть, не то, что есть и пить. Навсегда сохранилась возле него та памятная метинка. Такая вот была дисциплина. Кормили, в основном, морковью и брюквой. Спали в большущем бараке, отапливавшемся одной грубой. Тане досталось место на втором этаже нар. Так прошло две зимы. Освобождали их американцы. Татьяна Наумовна хорошо запомнила полную американку-переводчицу, приглашавшую их к себе в Америку. Таня ответила: «Я перейду нашу границю і, нехай помру, але на своїй рідненькій землі. Я маю прийти до батька й до матері». Неожиданно все решилось на добровольных началах, без принуждения: кто хотел в Америку — мог уехать, но основная масса молодежи возвращалась домой. После прихода союзников их уже кормили получше, водили строем в магазин, разрешили написать домой письма. После освобождения союзниками они находились в Германии еще месяца два. За это время из дому успела прийти посылка с табаком, который Таня выменяла на еду. А затем — опять в товарняке, но теперь уже с радостью, — домой. Кто-то что-то перепутал, и высадили Таню в Харькове, конечно, без денег. Но это уже не было большой бедой — де-

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 мая 2013 г.

11

вушка радовалась, что она на Родине. Постепенно добралась на перекладных до Днепропетровщины. Приходит домой, а мамы нет — на жатве. «Дала мне помыться соседка, а мама узнала, бежит и спотыкается; прибежала, обнимает, целует, не знает, куда меня посадить», — вспоминала Татьяна Наумовна. А сестра Мария в тот день еще с утра уехала отправлять ей посылку с табаком в Германию. Ну, что можно еще добавить? Всеобщей радости не было границ. Зарезали поросенка. Купили Татьяне платье и платок. А потом вернулся из армии отец и рассказывал, как встречал на границе каждый поезд из Германии и в каждом вагоне все спрашивал, нет ли там его Тани. После войны вышла Татьяна замуж. Муж Иван попался с тяжелым характером, жестокий. Она все терпела. Работала Татьяна Наумовна в конторе кассиром, трудоводом, ухаживала за телятами, работала в поле. За свою жизнь она с мужем построила три дома, вырастила и воспитала двух дочерей и сына. Осталось у бабы Тани, как попросту звали ее односельчане, шесть внуков, четыре правнука и праправнук. К 65-летию Победы в Великой Отечественной войне получила она юбилейную медаль, а вот на лекарства, особенно в последнее время, денег катастрофически не хватало, но она — очень мужественная женщина, на судьбу никогда не жаловалась. Прикованная болезнью к постели, переживала только о том, что не может уже работать, а ей так бы хотелось еще пово­ зиться в «земельке», которую она любила всей душой. Пусть в нашей памяти и памяти всех грядущих поколений потомков навсегда сохранится светлый образ одной из таких вот неприметных с виду тружениц, но сильных, волевых и очень терпеливых женщин — непобедимых баб Тань, на которых испокон веков держится наша родная земля. Тамара ТИТОВА

Я пишаюся своїм прадідом Про війну я знаю тільки з кінофільмів, книжок і відвідин нашого Булахівського народного історико-краєзнавчого музею. Тут, у залі Великої Вітчизняної війни, розміщені експонати, що розповідають про 525 наших односельців, котрі пішли на війну в роки фашистської навали, про окупацію села, підпільний і партизанський рух. У місцях, де були закатовані односельці-партизани, стоять пам’ятні зірочки з написами про страчених фашистами. При музеї діє клуб «Відродження». Члени його, учні нашої школи, зібрали спогади ветеранів, удів, в’язнів концтаборів, остарбайтерів, дітей війни. На уроках мужності ми зустрічаємося в музеї з ветеранами бойових дій — Іваном Пилиповичем Білим і Григорієм Матвійовичем Ковтуном, він — мій прадід. Гри-

горій Матвійович народився в селі Булахівка Павлоградського району 12 лютого 1923 року, пізнав голод 1933-го, скінчив Булахівську середню школу, до війни працював у колгоспі. На фронт мій прадідусь пішов у 1942 році. Воював у різних місцях — на Далекому Сході, в Азії, під Москвою, брав участь у визволенні Білорусії та Польщі, де був тяжко поранений. Спочатку його лікували в польських лікарнях, потім у Бресті.

Після лікарні в місті Сухому прадід повернувся до рідного села інвалідом. Усе своє повоєнне життя Григорій Матвійович працював у колгоспі «Україна» трактористом. Булахівку було вщент зруйновано німцями. Тож доводилося працювати майже цілодобово, бо ще не всі чоловіки повернулися з війни, дуже бракувало їхніх рук, жінки виконували всі роботи самотужки. Прадідусь брав активну участь у відбудові зруйнованого і створенні села нового типу. Це завдяки його працьовитості, наполегливості й працелюбності моїх односельців наша Булахівка у 60-70-х роках стала відомою в усіх куточках тодішнього Радянського Союзу не тільки, як газифіковане, електрифіковане, поасфальтоване село нового типу, а як селомільйонер, село високих урожаїв, достатку. Мій прадід має такі нагороди: орден Червоного Прапора, орден «За мужність», орден Вітчизняної війни, медалі «За бойові заслуги», «Ветеран

праці» та інші. Багато в нього грамот, подяк, відзнак за самовіддану працю. 12 лютого моєму прадіду, Григорію Матвійовичу Ковтуну, виповнилося 90 років, однак він і досі допомагає по господарству, бере участь у роботі ветеранської організації села. Я з радістю і вдячністю дивлюся на нього 9 Травня, коли все село збирається біля меморіалу Слави, на стелі якого викарбувані прізвища 326 воїнів-визволителів, наших односельців, котрі не повернулися з фронтів ВВВ, і серце сповнюється гордості за мого прадіда, всіх ветеранів війни, бо саме вони подарували нам мирне небо. Я пишаюся своїм прадідом Григорієм

Матвійовичем Ковтуном і подумки даю клятву, що завжди він буде мені за приклад. Сергій Позняк, учень 10 класу Булахівської школи. Павлоградський район


Званию Герой Социалистического Труда — 75 лет!

12

ЗОРЯ www.zorya.org.ua

17 травня 2013 р.

ветеран придніпров’я

Из истории высшей трудовой награды

Среди продукции ЮМЗ не только ракеты

Днепропетровщина по праву считается первым в Украине (да и в бывшем СССР) разработчиком и производителем ракетно-космической техники. Поэтому звание Герой Соцтруда просто не могло обойти выдающихся специалистов именно в этой отрасли. И весьма символично, что крупнейшее ракетное предприятие Днепропетровска «Южный машиностроительный

Возможно, это и есть одна из самых страшных баллистических ракет — знаменитая «Сатана»

завод», а также мощнейшее конструкторское бюро КБ «Южное» носят имена соответственно Александра Макарова и Михаила Янгеля, каждый из которых дважды был удостоен высшей трудовой награды Советского Союза. Напомним, что «Южмаш» начал строиться в 1944 г. в качестве автомобильного завода, однако уже в 1951 г.

Приблизивший заоблачные выси Янгель Михаил Кузьмич (25.10.1911 — 25.10.1971) — главный конструктор и начальник ОКБ №586 (сегодня ГП «КБ «Южное» им. Михаила Янгеля), академик Академии наук СССР, лауреат Ленинской и Государственной премий, дважды Герой Социа­ листического Труда (1959, 1961), доктор технических наук (1960), академик Академии наук Украинской ССР, депутат Верховного Совета СССР, член ЦК КПСС. Под его руководством КБ «Южное» стало флагманом боевого и космического ракетостроения и сегод­ ня остается ведущим предприятием отечественной и мировой ракетно-космической отрасли.

Михаил Янгель родился в деревне Зырянова Нижнеилимского района Иркутской области в семье крестьянина. Но корни Янгеля — в Украине. В 1984 г. в Нижнеилимской (Тушамской) слободе поселился бывший каторжник, уроженец Черниговской губернии Лаврентий Павлович Ягель с двумя сыновьями. Местные жители отнеслись к новым поселенцам без предубеждения, ведь ссыльных здесь было много. Лаврентий Ягель, сосланный на каторжные работы и вечное поселение в Сибирь за бунтарство, оказался добрым человеком. За восемь лет работы на Ленских золотых приисках глава семьи основательно подорвал здоровье. На семейном совете было решено, что с отцом в Нижнеилимской слободе останется старший сын Леонтий, а младший Кузьма пойдет батрачить в соседнюю деревню. Но Кузьма занялся добычей пушнины, перестал батрачить и женился на Анне Перфильевой. Семья Кузьмы ездила в Бодайбо, чтобы заработать на золотых приисках, но возвратилась обратно в деревню Зырянова, где и родился их шестой ребенок, будущий академик Михаил Ягель (Янгель). Дед Лаврентий много рассказывал внукам об Украине, запорожских казаках. В семье любили и почитали книги, вслух читали произведения Пушкина, Лермонтова, Некрасова. Михаил сначала учился в школе деревни Зырянова, затем — в Нижнеилимском начальном училище. В 1926 г. переехал в Москву, где продолжил учебу в школе, сочетая ее с работой на производстве. В 1927 г. поступил в школу ФЗУ при текстильной фабрике имени Красной армии и флота. Работал ткачом, а затем помощником мастера. В 1931 г. вступил в члены

ВКП(б) и по путевке Пушкинского РК комсомола был направлен на учебу в Московский авиационный институт, который с отличием окончил в 1937 г. В 1935 г., будучи студентом, поступил на работу в авиационное КБ им. Поликарпова, где работал после института в течение 10 лет сначала в должности конструктора ІІ категории, затем помощником главного конструктора, ведущего инженера, заместителя директора завода. Принимал участие в разработке истребителей И-16, И-17 и других самолетов. В феврале 1938 г. Михаил Янгель с группой ведущих авиационных специалистов был направлен в Америку на фирмы «Дуглас» и «Райт» для приобретения документации на производство самолетов и моторов. В октябре 1939 г. пo возвращении на Родину он продолжил работу в КБ им. Поликарпова. В годы войны после эвакуации авиационного завода в Новосибирск занимался организацией массового выпуска боевых самолетов. В 1948 г. направлен на учебу в Академию авиационной промышленности. В апреле 1950 г. после окончания с отличием Академии ЦК партии направлен на работу в институт НИИ-88 в качестве начальника отдела. В мае 1952 г. назначен директором Центрального научно-исследовательского института по ракетной технике, в состав которого входили ряд научно-исследовательских отделов, опытный завод, два филиала, экспериментальные цеха и более десяти КБ, в том числе конструкторское бюро Сергея Королева. В июле 1954 г. назначен главным конструктором вновь организованного особого конструкторского бюро (ОКБ-586) в Днепропетровске, в задачи

которого входила разработка принципиально новых ракет стратегического назначения. Михаил Янгель — основоположник нового направления в ракетной технике, основанного на использовании высококипящих компонентов топлива и автономной системы управления, что существенно повысило боеготовность и точность ракетных комплексов стратегического назначения. Участвовал в разработке проектов ракет Р-5 и Р-7, руководил разработкой проектов ракет Р-11 и Р-12, организовал исследования в области аэродинамики, баллистики, материаловедения и других проблем ракетной отрасли. Возглавлял со­здание ракетных комплексов Р-12, Р-14, Р-16, Р-365, космических ракетоносителей «Космос», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-3», ракетного блока лунного корабля комплекса Н1-Л3, космических аппаратов «Космос», «Интеркосмос», «Метеор», «Целина». Он был лауреатом высшей научной премии страны, депутатом Верховного Совета СССР и членом ЦК КПСС. Умер Янгель 25 октября 1971 г. в день своего 60-летнего юбилея. Из некролога мир узнал имя еще одной легенды двадцатого века. Похоронен в Москве. Михаил Янгель создал новую школу по разработке ракет и космических аппаратов различного назначения, внес существенный вклад в развитие международного сотрудничества социалистических стран в области спутниковых исследований. Сегодня его имя носят школы и улицы в Днепропетровске, Москве и других городах. Его именем названы также океанский сухогруз, заоблачный пик Юго-Западного Памира, кратер на Луне и созданное им КБ «Южное».

Леонид Кучма попал в президенты из кресла директора ЮМЗ

неоконченная стройка была перепрофилирована под строительство завода по выпуску межконтинентальных ракет. «Южмаш» поначалу не имел открытого названия, а только номер, и назывался «завод № 586». Сейчас он осуществляет серийное производство образцов ракетно-космической техники, многим из которых не существует мировых аналогов.

Директор цитадели ВПК Макаров Александр Максимо­ вич (12.03.1906 — 09.10.1999) — гене­ ральный директор производственного объединения «Южный машинострои­ тельный завод», почетный гражданин Днепропетровска, лауреат Ленинской и Государственной премии, дважды Герой Социалистического труда, за­ служенный машиностроитель Укра­ ины. Профессор Днепропетровского госуниверситета. Александр Макаров родился в станице Цимлянской Ростовской области. Здесь закончил школу, рабочие курсы механиков, поступил и в 1933 г. окончил Ростовский институт инженеров путей сообщения. По ходу учебы работал масленщиком пароходства, токарем судоремонтного завода, помощником механика землесова, председателем профсоюза водников, железнодорожников Донского края, был секретарем институтской партячейки. Женился в 1934 г. Уже будучи инженером, по направлению министерства работал на предприятиях Ростова, на авторемзаводе в Могилеве (Белоруссия), директором завода «Красная Этна» в Горьком, возглавлял Ирбитский (Свердловская область) мотоциклетный завод. В 1948 г. был переведен в Днепропетровск, где прошел путь от руководителя филиала автозавода до генерального директора производственного объединения. Вся жизнь и деятельность Александра Макарова тесно связана с задачами страны, области и города, предназначением «Южмаша». Все это исторически сопряжено с оборонными интересами страны — созданием новых поколений ракет и космических комплексов типа «Циклон» и «Зенит», аппаратов для исследований Земли и Солнца, модулей и др. Его полномочия депутата Верховного Совета СССР VI—X созывов тесно увязывались с реализацией местных проблем. Одновременно совершенствовалось предприятие и его коллектив. Благодаря созданным мощным цехам и производ-

ствам завод стал свое­образным «катализатором» технического прогресса. Здесь производились тракторы, товары народного потребления, вспомогательной техники, приспособления и оборудование для других отраслей. Дирекция «Южмаша» не забывала и о повседневных нуждах трудящихся. Кроме трети Днепропетровска, его жилья, за счет предприятия сооружены стадион европейского уровня, лучший в Украине Дворец спорта «Ледовый», базы отдыха и культуры, детские учреждения и центры. Выйдя на пенсию в возрасте 80 лет, А. М. Макаров оставил молодым и достойным соратникам научную и материальнотехническую базу, на которой они успешно осваивают новые проекты типа «Морской старт». Имя Александра Макарова носит сегодня его родной «Южмаш». Бронзовый бюст легендарному директору установлен в городе на улице Рабочей в сквере Дворца культуры. Памятник во весь рост — на заводской площади. Еще один бронзовый бюст — на его могиле на городском Запорожском кладбище. Мемориальные доски установлены на стене дома, где проживал Макаров, на ул. Комсомольской, 68, на зданиях Дворца культуры машиностроителей и Дворца спорта «Метеор». Оценкой труда этого великого и уникального человека, доктора технических наук, профессора, кроме уже названных, служат 3 ордена Ленина, ордена Трудового Красного Знамени, орден Октябрьской революции, орден Ярослава Мудрого V ст., звание «Почетный гражданин Днепропетровска». Все это признание и добрая память тысяч людей.

Страница подготовлена по материалам областного совета ветеранов


Из истории наград

Наша гордость, наша слава

ветеран придніпров’я

Знаменосец …Он флаг взметнул над Сапун-горой, Не один он был на горе герой. Просто сделал Иван, как приказ велел, Просто был Иван отчаянно смел. Андрей СОБОЛЕВ

Его считали погибшим среди тысяч бойцов, сложивших головы 7 мая 1944 года при штурме Сапун-горы — господствующей высоты на подступах к Севастополю. Даже имя — рядовой Иван Яцуненко — было выбито на одной из мемориальных плит. Но он остался жив и прошел огненными дорогами Европы с освободительной миссией Советской Армии. Ивана Яцуненко считают своим и на Днепропетровщине, где он родился, и в Крыму, где вырос и в освобождении которого участвовал. Родился Иван Карпович Яцуненко 15 марта 1923 года в селе Оженовка Павлоградского района в крестьянской семье. Затем в числе переселенцев с семьей переехал в Крым. Окончил семилетку, трудился на машиннотракторной станции. Война застала будущего Героя во время армейской службы. В бою при обороне Перекопа в октябре 1941 года, получив тяжелое ранение, Яцуненко оказался в плену. Первый побег не принес смельчаку удачи — настигли сторожевые собаки, а во время второго — нарвался на патруль. Вскоре Ивана вместе с другими узниками отправили в Германию. В товарном вагоне оказался провокатор, с которым бойцы быстро расправились. Но в отместку фашисты решили устроить показательную казнь. На перегоне Яцуненко вместе с двумя товарищами вывели из вагона и поставили на обрывистый берег реки. Поняв, какая их ждет участь, бойцы одновременно бросились вниз. Пули свистели над головой, но тяжелораненый Яцуненко достиг противоположного берега и спрятался в камышах. С марта 1944 года Иван Яцуненко — рядовой 844-го стрелкового полка 267-й стрелковой дивизии, а позже 63-го стрелкового полка 51-й армии Четвертого Украинского фронта. В начале апреля началось генеральное наступление на Крым. Фашистские укрепления

шеями, она являлась мощнейшим участком немецких укреплений вокруг Севастополя. Однако они были преодолены советскими воинами, а девять часов штурма Сапун-горы вошли в историю как тяжелый кровопролитный бой. Спустя годы статистика вычислила — каждому, кто шел в атаку на Сапунгору, предназначалось сто пуль в минуту. Среди участников Фрагмент диорамы — со знаменем Иван Яцуненко. штурма был и рядовой Иван Яцуненко, шедший за два дня упорных боев были прорваны. И в числе первых. Когда во время ожесточенуже через месяц советские войска оказались ного боя пал сраженный вражеской пулей на подступах к Севастополю. Седьмого мая парторг роты старший сержант знаменосец 1944 года они принялись за неприступную, Евгений Смелович, знамя из его рук подкак считали фашисты, Сапун-гору. Покрытая хватил Яцуненко. Солдат повторно подавил железобетонными дотами, дзотами и тран- ожившую огневую точку врага, а уже затем

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

13

водрузил стяг на высоте. Вдруг рядом с бойцом разорвался снаряд, затем второй. Отважного воина оглушило и засыпало землей. Однополчане решили, что знаменосец погиб. Но Иван, которому едва исполнился 21 год, остался жив. А в госпитале, как это нередко бывало на войне, встретился с отцом, Карпом Александровичем. И уже по фронтовым дорогам отец и сын шли вместе, освобождая Румынию, Венгрию, Австрию. Демобилизовавшись в 1946 году, Иван Яцуненко вернулся в родной крымский колхоз, трудился шофером. А однажды местные пионеры-краеведы, побывавшие в Севастополе, сообщили фронтовику, что его имя значится среди погибших. Когда знаменосец посетил город-герой, весть о нем быстро разнеслась по стране. И спустя десятилетие после легендарного штурма Сапун-горы Указом Президиума Верховного Совета СССР от 4 июля 1954 года Ивану Яцуненко было присвоено высокое звание Героя Советского Союза с вручением медали «Золотая Звезда» и ордена Ленина. В 1956-57 годах коллектив художников студии военных художников имени М. Грекова под руководством заслуженного деятеля искусств РСФСР Петра Мальцева написал картину «Штурм Сапун-горы 7 мая 1944 года», ставшую основой для создания будущей диорамы. В числе изображенных на батальном полотне воинов — Иван Яцуненко. В августе 1959 года полотно было доставлено из Москвы в Севастополь и вместе с предметным планом помещено в здании, специально построенном на Сапун-горе. А торжественное открытие диорамы состоялось 4 ноября. За эти годы ее посетило более 100 миллионов человек. Позже Герой Советского Союза Иван Яцуненко переехал в Севастополь. Он часто бывал в диораме. Стоя на смотровой площадке, Иван Карпович до боли в глазах всматривался в дорогие лица боевых побратимов Дадаша Бабажанова, Михаила Головни, Николая Гунько, Ашота Маркаряна, Михаила Дзигунского, Федора Скорятина, Владимира Папидзе, Василия Жукова, Степана Погодаева. …И каждый раз солдат мысленно, шаг за шагом, с автоматом и красным знаменем в руках поднимался на крутой гребень Сапун-горы, как тогда, в 1944-м. О. ЯСНИЙ

Знаки для воинов РККА Новый этап учреждения наградных знаков для личного состава Вооруженных Cил СССР относится к началу — второй половине 30-х годов. Это время характерно оснащением армии и флота современной боевой техникой и вооружением, качественным их освоением. На груди достойных засверкали новые награды. (Продолжение. Начало в номерах «Зорі» от 8 и 22 марта). «Инструктор-парашютист» В 1933 г. был учрежден знак «Инструктор-парашютист» для награждения личного состава ВВС и в ВДВ. Он имел две категории: I — для летного состава, II — только для парашютистов. Изготовлялся из серебра. На оборотной стороне вырезан номер. Приблизительно через год категории были ликвидированы, а на знаке вместо римских цифр появилось изображение падающего парашютиста. Интересная деталь: его фигурка, крепящаяся на двух штифтах, время от времени меняла свое положение в пространстве. То она падала стоя, то плашмя, то лицом вниз, то головой вниз, а то вообще на спину. Причины таких изменений и время их появления выяснить не удалось. И еще интересный штрих: 29 сентября 1935 года знак был вручён создателю 1-го ранцевого парашюта, старейшему парашютисту страны Г. Котельникову. «Мастер парашютного спорта СССР» Белый с четырьмя гранями сверху купол парашюта,

на верху которого размещена красная пятиконечная звезда с серпом и молотом и надпись в две строки «Мастер СССР». Ниже купола идет сужающееся темно-синее продолжение, слегка закругленное внизу. На нем размещены накладки в виде стилизованного самолета-моноплана, под которым крепится купол парашюта в момент его раскрытия. От него идет семь строп к фигурке парашютиста. По непонятной причине эта фигурка время от времени совершает такие же кульбиты, как и на знаке «Инструктор». На стропах, поперек знака, наложены красные цифры от 100 до 1000 через сотню. Внизу при помощи двух колец крепится треугольная подвеска с цифрами от 10 до 90 в десятках. Все детали, буртики и фацет знака золотистые. Изготовлен из латуни. «3а отличное вождение боевых машин автобронетанковых войск РККА», «3а отличную стрельбу из танкового оружия» Укрепление экономики страны, проведение масштабных мероприятий по повы-

шению боеготовности армии и флота отразилось и на танковых войсках, которые начинают превращаться в основную ударную силу сухопутных войск. Создаются механизированные корпуса, танковые полки развертываются в бригады, в стрелковых дивизиях вводятся отдельные танковые батальоны. Быстрый количественный рост личного состава бронетанковых войск поставил на повестку дня вопрос скорейшего освоения боевой техники. Были приняты мероприятия по интенсификации обучения, переучивания, совершенствования боевой подготовки. В частности, для ускорения этого процесса, наряду с другими факторами, потребовалось и усиление морального воздействия на личный состав — учреждение специальных знаков отличия. Разработка последних происходила в Автобронетанковом управлении РККА под руководством командарма 2-го ранга И. Халепского. 25 июля 1935 г. Нарком обороны СССР утвердил эски-

зы знаков и Положение о них. Приказом Народного комиссара обороны СССР №1 от 3 января 1936 г. был учрежден знак «За отличное вождение боевых машин автобронетанковых войск РККА». В тот же день приказом НКО СССР №2 учреждается и второй знак — «За отличную стрельбу из танкового оружия». К знакам полагалось удостоверение. Все знаки имели номерной учет. Награжденным знаком «За отличное вождение» присваивалось звание «Отличный водитель боевой машины». Если в дальнейшем по вине такого водителя возникали поломки, аварии или несчастные случаи, его лишали права ношения знака. Награжденным знаком «3а отличную стрельбу из танкового оружия» присваивалось звание «Отличный стрелок». Если впоследствии награжденный демонстрировал небрежное отношение к оружию или его хранению, звания и знака он лишался. Выпуск знаков прекращен

с началом Великой Отечественной войны. «За отличную артиллерийскую стрельбу», «За отличную артиллерийскую подготовку» Нагрудные знаки «За отличную артиллерийскую стрельбу» и «За отличную артиллерийскую подготовку» учреждены приказом Народного комиссара обороны №150 от 14 августа 1936 года по инициативе Главного артиллерийского управления РККА. Знаками награждали рядовой, начальствующий и командный состав артиллерии и артиллерийской авиации. Знаки изготовлялись из красного металла с применением эмалей и оксидирования. Рисунки знаков были практически одинаковыми и отличались только надписями на них. Награждение знаками было прекращено приказом министра обороны СССР №82 от 4 апреля 1962 года. О. ЯСНИЙ

(Продолжение следует).


«Розповім про подвиг»

14

ЗОРЯ www.zorya.org.ua

17 травня 2013 р.

ветеран придніпров’я

Артилерист із Любомирівки Чим далі віддаляється від нас Велика Вітчизняна війна, тим менше залишається ветеранів, учасників бойових дій, бо їм уже далеко за 80 років. Івану Никифоровичу Романюхі, наприклад, 25 січня 2013 року виповнилося 93.Ось що він нам розповів: «По закінченні середньої школи мене направили працювати у початкову школу вчителем. Це був 1938— 1939 н. р. У 1939 р. вступаю до педінституту. Навчаюсь аж 25 днів. За наказом Міністерства оборони забирають в армію. І так з 1939-го по 1945 рр. включно. Хочеться коротко пригадати службу в армії та бойовий шлях. Спочатку я потрапляю в артилерію у м. Вітебськ, Білорусія. Потім Польща, Махачкала, Краснодар, Майкоп, Житомир. От з міста Житомира ми 17 червня і пішли на війну. Нас тоді було 3 тисячі чоловік. У Вітебську я пройшов школу сержантів і вже був командиром відділення, яке налічувало 10 бійців. Ми готували дані для стрільби наших 152-міліметрових гармат-гаубиць. Коли йшли на захід, то не думали про війну, бо комісари нам говорили, що Радянський Союз і Німеччина підписали мирний договір на 10 років. Але все одно щось турбувало. 22 червня нас доганяє командир артилерії корпусу і сповіщає, що німецькі війська порушили кордон. Почалася війна. Фронт простягся на 4,5 тис. км. 25 червня 1941 р. у районі

Луцька (Волинська область) ми прийняли перший бій. Хочу ще раз нагадати, що в полку служили всі, крім офіцерів, молоді солдати 1918—1920 р. н. Рано-вранці зустрічаємо ворога (танки, автоматники). Атаку ми відбили. Багато танків загорілося, багато втратили свій хід. Але через півгодини прилетіли 30 літаків і почали бомбити з повітря. І знову танки, автоматники штурмують нас. За два дні в нерівному бою полягло більше половини бойо-

вого складу, тягачі і гармати були розбиті (крім однієї)... Ми відступили. Полк за два дні був розбитий. Через деякий час з тих, хто залишився живим, сформовано новий полк. Мені довелося брати участь в боях за Шепетівку, НовгородВолинський, Житомир, Київ, Бердичів та ін. Жорстокі були битви. Офіцери воювали на рівні з солдатами. Пригадую, як командир взводу Лаптєв, який одержав звання Героя Радянського Союзу на фінській війні Іван Никифорович РОМАНЮХА (2010 і 1940 рр.)

Іван Никифорович РОМАНЮХА в Любомирівській школі (2010 р.)

1939—1940 рр., замість полеглого наводчика без промаху стріляв по танках у Шепетівці. Танки горіли, як свічки... Закінчив я війну на Ельбі під керівництвом маршала Радянського Союзу Костянтина Рокосовського. Зустрічалися там з американськими військами, де й почули про Велику Перемогу. Яке це було щастя! Разом вибухнула площа: «Ура!» Сміх, сльози радості. Кожен щось намагався прокричати, свист, стрільба, обійми.... Не питали, якої ти національності. Радість була на всіх одна». Іван Никифорович нагоро-

джений медалями «За Перемогу над Німеччиною», «За оборону Києва», «Захисник Вітчизни», «Ветеран праці», медаллю Жукова, орденами «За мужність», Вітчизняної війни II ступеня та ін. Ідуть роки, але війна не забувається. Знову і знову озивається вона у свідомості поколінь, тривожить уяву, змушує замислюватися над трагедією і подвигом нашого народу. Група юних краєзнавців гуртка «Спадщина» Верхівцівського будинку дітей та юнацтва Керівник О. Орлов

І написав солдат-визволитель на стінах рейхстагу... Перед очима степ безкраїй, порослий білою ковилою. Між ним по-зміїному, гадюкою, звивається шлях чумацький на Крим, по якому колись їздили чумаки по сіль та товари. А посеред рівнини, як оазис, зеленіє дубовий гай. Десь чується дитячий заливистий сміх. Де ж те дитятко? Аж раптом на пагорб одна за одною викочуються вози, запряжені волами. А на них люди. Хто вони? Звідки? Та це ж перші поселенці із Базавлука в майбутньому селі Дубовому: родини Паливоди, Макухи, Журавля, Вербеця. Всього 30 підвід, а на кожній одна родина. Так у далекому 1924 році з’явилося село Дубове в оточенні дубового гаю, звідки і походить назва. А хлопчик, який так весело сміявся, стрибнув із воза й подався до гаю. Оббіг його увесь, а повернувшись, сказав: «Я теж виросту таким міцним і кремезним, як дуби оці, а сміливим, як мій прапрадідусь Вакула, якого козаки прозвали Паливодою, бо був такий відважний і кмітливий, що навіть зумів підпалити воду і не дав туркам і татарам завоювати Січ». Отак і з’явилося прізвище Паливода, а батька того хлопчика нарекли Вакулою — іменем козацького сміливця. Його ж назвали Васильком — гордим, нескореним. Йшли роки, міцніло село Дубове, яке стало артіллю «10 років Жовтня». Головою обрали тата Василька — Вакулу Григоровича Паливоду, який був справжнім господарем для

своїх односельців: вирили два ставки і запустили рибу, посадили великий сад і виноградники, побудували тваринницькі ферми та птахоферми. Мріяв Василько, бачачи, як тато дбає про людей і про землю, стати теж землеробом-хліборобом. Та не так сталося, як гадалося. Страшне слово «війна» перекреслило все життя хлопчині. Тато, патріот своєї держави, зразу пішов захищати рідну землю, а синові та іншим юнакам, яким ще не вийшли роки воювати і яких, хоч як вони не просилися у військкоматі, не мобілізували, наказав зберегти сільськогосподарський колгоспний реманент, щоб після перемоги було чим орати й засівати землю. ...Дорослішали юнаки. Настав і їм час йти захищати свій народ. Став солдатом і Василь Паливода. Будучи рядовим 19го гвардійського мінометного полку, пройшов шлях від Сталінграда до Берліна, визволяв Севастополь, Молдавію, Прибалтику. Під час боїв на Перекопському плацдармі (на озері Сиваш) були великі перебої в підвезенні боєприпасів. Та солдати — кмітливий народ. Вночі клали по 2 снаряди в мішок, підіймали на плечі й, ступаючи в холодну солону воду, яка щипала,

мов оси, за тіло, переносили зброю на інший берег. І так за ніч, перейшовши по 7—8 разів озеро, переправили боєприпаси. На ранок ошелешені фашисти були вибиті з плацдарму. Перекоп звільнено! А солдатські груди прикрасила медаль «За відвагу». Далі Крим, Севастополь, Сапун-гора. Треба через замінований перешийок переправити «Катюші» й танки. Взвод отримує бойове завдання: вночі розмінувати, бо вдень ворожі бомбардувальники не дають цього зробити: висять, як тисячі свічок над головою. І не видно, де земля, а де небо. Взвод завдання виконав, хоч і втратив одного солдата. А вранці «Катюші» й танки розпочали наступ. Севастополь визволено. Груди рядового Паливоди прикрасила друга нагорода «За відвагу». Так і дійшов Василь Вакулович до лігва Гітлера — Німеччини. Перед очима чужа німецька земля. Річка Одер. Тисячі прожекторів ввімкнули світло о другій годині ночі, освітивши ворожі позиції. Піхотинці на човнах переправилися на протилежний берег. Через переправу пішли танки. Та ворог зумів розбомбити їх. Тоді генерал дає наказ сол-

датові: «З’єднати понтони!» Він роздягся, взяв у руки дріт і стрибнув у холодну квітневу воду. Наказ виконано! Танки знову пішли на переправу. Василя Паливоду нагороджено медаллю «За бойові заслуги». І, нарешті, остання дорога цієї страшної війни — до Берліна, де й зустрів солдат-визволитель козацького роду, рядовий Василь Вакулович Паливода перемогу і на рейхстазі витесав віщі слова: «Ми з Кривого Рогу!», сфотографувавшись біля Прапора Перемоги. Повернувся солдат-захисник додому з дев’ятьма орденами та медалями на солдатській гімнастерці. А вдома чекав удар: загинув тато Вакула. Однак треба було кріпитися, бо люди, дякуючи йому за збережений сільськогосподарський реманент, виявили довіру й обрали головою колгоспу замість рідного тата, який поклав свою голову на полі бою, бо вірили колгоспники, що син з роду Паливодів гідно продовжить добру справу батька. Відбудовувалося село, міцнів колгосп, виходячи на передові рубежі. І, як завжди, на передньому краї його голова — агроном Василь Вакулович Паливода. Тут знайшов і свою долюсуджену — молоду вчительку Марію Кирилівну, з якою створив міцну й щасливу родину. Виростили двох синів-соколів і донечку-калину. Старший син

Леонід, навчаючись у школі, слухаючи татові спогади про війну, знаючи про смерть дідуся Вакули, вирішив, що завжди охоронятиме свою країну від нападників-завойовників. Тому, отримавши атестат про середню освіту, вступив до льотного військового училища і став льотчиком. І вже двоє його синів, немов перейнявши від батька, дідуся й прадідуся естафету патріотизму, відданості своєму народу, теж стали військовими льотчиками. До останнього дня свого життя намагався відродити дубовий гай, який знищили фашисти. Виніс цю думку на загальні збори трудівників колгоспу і дістав згоду. Зібрали кошти. А через рік на місці знищеного дубового гаю з’явилася стела з вісімдесятьма прізвищами й іменами героїв-односельців, які перетворились у вічних журавлів. Зробили огорожу, посадили ялинки і сосни та квіти. І щороку на річницю Перемоги лунає незабутній голос Марка Бернеса, який виконує пісню-реквієм «Журавлі», а односельці різних поколінь кладуть квіти до підніжжя стели і схиляють голови в поклоні. Який може бути більш значимий приклад виховання молодого поко­ ління?! Віктор Шахрай, учень 9 класу Красінської СЗШ, слідопит клубу «Подвиг», екскурсовод шкільних музеїв с. Красіне Криворізького району


Подводим итоги

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

15

Награды получили достойные

Областной совет ветеранов и газета «Зоря» подвели итоги юбилейных литературных конкурсов Окончание. Начало на стр. 9

После презентации книги председатель областного совета ветеранов Станислав Николаевич Шевченко вручил награды победителям конкурса «На лучшую документально-художественную публикацию в 2013 году о деятельности ветеранов и ветеранских организаций имени писателя Михаила Селезнева». Специальными дипломами удостоены: Ветерана Великой Отечественной войны, почетного солдата 5-й бригады спецназ Республики Беларусь Геннадия Владимировича Юшкевича за книгу «Последний из группы «Джек», Минск, изд. «Лазурак». Константина Яковлевича Униговского за книгу «Правда и вымыслы о Второй мировой войне», Днепропетровск, изд. «Лира», 2012г. (Посмерно). Владимира Семеновича Куцина за книгу «Батальон моего отца», Днепропетровск, 2012г. Дипломами I степени награждены 2 участника, занявшие 1—2 места: Татьяна Медведникова за книги о выдающихся музыкантах Днепропетровщины: «Михаил Оберман», «Мария Гейман», «Мариам Гордон», «Лидия Евсевская», «Светлана Грибановская», «Днепропетровская консерватория им. М. Глинки», Днепропетровск, изд. «Арипрес», 2012г. Галина Владимировна Анненкова за книгу «Улицы помнят», Днепропетровск, изд. «Лира», 2012г. Дипломами II степени награждены 3 участника, занявшие 3—5 места: Тарас Поварчук за книгу «Просто — саперы», Днепропетровск, 2012г. Криворожская районная организация ветеранов Украины в Днепропетровской области в лице ответственной за выпуск Береговой Галины Ивановны и составителя альманаха Семеновой Тамары Ивановны за литературно-исторический альманах «Криворіжжя: від села до села» Кривой Рог, ПП «Конон», 2011г. Владимир Царенко за многолетнюю журналистскую деятельность в Пятихатской районной организации ветеранов по пропаганде героев и ветеранских организаций в областной газете «Зоря», «Сельские вести», ра­ йонной газете Злагода» и патриотическом воспитании населения. Дипломами III степени награждены 4 участника, занявшие 6—9 места: Валерий Лукашов за книгу «Никто, кроме нас», Днепропетровск, 2012г. Александра Шевель и Сергей Понурко за книгу «История возникновения и развития села Краснополье (конец 18 начало 21 века)», Днепропетровск, изд. «Инновация», 2010г. Долгинцевская районная организация ветеранов г. Кривого Рога за книги А. Кочегарова и И. Швец по истории отечественного спорта. Наталия Проценко за книгу «Нонна Суржина», Днепропетровск, изд. «Литограф», 2012г. Участникам конкурса, занявшим 10—11 места, присвоено звание «Лауреат литературного конкурса имени Михаила Селезнёва «На лучшую документально-художественную публикацию о деятельности ветеранов и ветеранских организаций» и вручена грамота:

Жовтневой районной организация ветеранов г. Днепропетровска ( председателю Миронюку Андрею Яковлевичу за книгу «Правда о войне» и фотоальбом «Их подвиг вечный», Днепропетровск, изд. «ИМА-пресс», 2012г. Кулику Ивану Артемовичу — за неустанное сотрудничество с газетой «Ветеран Приднепровья», безграничную верность родному украинскому языку, замечательные переводы на украинский стихотворений известных русских и белорусских поэтов. Объявлена благодарность за участие в конкурсе: Владимиру Янченко за книгу «Эпизоды жизни», Днепропетровск, изд. «Има-пресс», 2012 г.

краеведчевский кружок «Наследство» КЗ Верховцевский дом детей и юношества — «Экипаж Ил­-2 №1169» Диплом II степени получили: 1. Калиберда Иван — 10­А класс Покровской СОШ 1—3 ст. №2 Покровского района — «Подвиг длиной в жизнь» 2. Щербаков Раймонд — 7­А класс КЗ Верховцевское УВК,член краеведческого кружка «Наследство» КЗ Верховцевский дом детей и юношества — «Он освобождал мой город» 3. Артюх Алина — 10 класс Маломихайловской УВК «СОШ І—ІІІ ст. — дошкольное учебное заведение имени И. Г. Скакуна» Покровского района — «Дедушкины награды»

Победители конкурса «Розповім про подвиг»

Валерию Кузьменко за книгу «Мои исторические миниатюры», Никополь, изд. «СПД Фельдман», 2012г. Всего на «взрослый» конкурс в этом году было представлено более 50 произведений, авторами которых являются журналисты, научные работники, писатели, представители ветеранских организаций. Жизненная правдивость, вдохновляющий патриотизм и убедительный профессиональный уровень — вот что единогласно отметило жюри конкурса в представленных работах. Что же касается конкурса «Розповім про подвиг» среди учащихся школ Днепропетровской области, то в этом году было представлено около 100 работ. Лучшие работы школьников с октября по май 2013 года регулярно печатались в газете «Ветеран Приднепровья». Радует очень внимательное, вдумчивое отношение учеников разного возраста к воспоминаниям ветеранов. Следует также отметить, что активность школ области значительно выше, чем областного центра. Всего дипломами I — III степени и званиями лауреатов конкурса «Розповім про подвиг» было награждено 25 школьников, которые, кроме наград и ценных подарков, услышали приветствие от умудренных военным и жизненным опытом ветеранов. Диплом І степени получили: 1. Семенова Наталья — 9 класс Андреевская СОШ с. Андреевка Широковского района — «Из глубины памяти — Свет Благодарности» 2. Ушпик Яна — 11 класс СШ №1 г. Днепропетровск — «Танго смерти» 3. Буря Елизавета — 5­В класс КУ Верховцевское УВК,

4. Курижко Ольга — 9 класс Ульяновской НСОШ Петриковского району — «Мой прадед был героем» 5. Личковаха Екатерина — СОШ №1 г. Днепропетровска — «Подростки в пекле войны» 6. Лымарь Сергей — 7 клас Покровской СОШ І—ІІІ ст. №2. — «Своих бабушек уважайте и берегите» 7. Касьянова Валентина — 6 класс Златоустовской средней школы Криворожского района, член круржка «Память» — «Война убивала и врачей» 8. Филоненко Дмитрий — 9 класс Красинской СОШ с. Красино Криворожского района, следопыт клуба «Подвиг» — «І ноет материнское сердце» Диплом ІІІ степени получили: 1. Болгова Екатерина — 9­А класс СОШ №1 г. Днепропетровска — «Победитель» 2. Михайлова Оксана 7­А класс Покровская СОШ І—ІІІ ст. №2 Покровского района — «Случай на фронтовой дороге» 3. Кузнецова Алина — 8­А класс Терновской СШ №5 — «Мои героические прадедушка и прапрадедушка» 4. Нарижная Ксения — 7­А класс СОШ №22 г. Днеропетровска — «Подвигу медсестер посвящается» 5. Снобко Данила — 7 класс СОШ №65 г. Днепропетровска — «Ради жизни других людей» 6. Шахрай Виктор — 9 класс Красинской СОШ с. Красино Криворожского района, следопыт клуба «Подвиг» — «Послание наследникам победителей в ВОВ 1941—1945» 7. Макаренко Анна — 11 класс Олексеевской СОШ — «Один против вражей стаи» 8. Бойко Сергей — 6­А класс Красногригорьевской ЗОШ 1—ІІІ ст. — «Мои предки»

Награды победителям «детского» конкурса вручает первый заместитель председателя Днепропетровского областного совета Анатолий Адамский

Жюри литературных конкурсов за работой

9. Колесник Екатерина — 10 класс СОШ №105 г. Днепропетровска «Двобой со снайпером» 10. Новиков Виталий — 11 класс Братской СОШ І—ІІІ ст. Покровского района — «Монолог погибшего солдата» 11. Хорошко Александра — 7­А класс СОШ № 1 г. Днепропетровска — «Умирая, они боролись…» 12. Куприк София — 11­Б класс СОШ №1 г. Днепропетровска — «Берегини любви (вдовам посвящается)» 13. Батюк Оксана — 11­Б класс Петриковской СОШ — «Пусть мудрость покрыла виски серебром, но еще горит огонь в глазах» 14. Тарасевич Юлия — 9 класс Красинской СОШ с. Красино Криворожского района, следопыт клуба «Подвиг» — «Ой, доля, доленька людская» Звание лауреат литературного конкурса «Расскажу о подвиге» и грамоту получили: 1. Учитель Мешкова Клавдия Николаевна, Красинская СОШ с. Красино Криворожского района. 2. Орлов Олексей Семенович — руководитель краеведческого кружка «Наследство» КУ Верховцевского дома детей и юношества. 3. Резниченко Тамара Григоревна, руководитель прес­-центра «5» КУ СОШ №5 г. Терновка 4. Учитель Вайцель Каролина Анатольевна СШ №1 г. Днепропетровск 5. Кесель Екатерина Ивановна — руководитель кружка «Родной край» Центра внешкольной работи и детского творчества «Альтаир» Красногвардейского района — за работу учеников СШ №89 г. Днепропетровска о Чечелевском подполье. Все переможцы конкурса получили памятные подарки.

Награды победителям вручил первый заместитель председателя Днепропетровского областного совета Анатолий Павлович Адамский. В своем приветственном слове он отметил, что сегодняшние призеры-школьники — это уже потенциальные победители следующих конкурсов, не только детских, но и взрослых, поскольку тот литературный талант, который они проявили сегодня, станет успешным фундаментом для их дальнейшего творчества. Также он заявил, что мероприятий, связанных с Днем Победы, в дальнейшем должно быть все больше и больше, поскольку память и воспоминания о тех страшных для нашего народа днях необходимо бережно передавать из поколения в поколение. История великого подвига должна жить вечно. Грамотами за патриотическое воспитание школьников были отмечены преподаватели сельских школ и областного центра. Сегодня в школах области учащиеся ведут серьезную поисковую работу. А тут очень важно руководство этой деятельностью преподавателей. Именно благодаря им сохраняется и поныне преемственность поколений, сберегается память героев Великой Отечественной войны. Еще одним подарком для победителей стало выступление коллектива театра песни «БИС» — неоднократного победителя международных конкурсов. Простые, искренние слова песен военных лет не оставили равнодушными ни одного из присутствующих в зале. Ольга Дюжинских Фото Бориса Дубинина


16

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

поетична сторінка Покинута хата

Чиста криниця

Чоловіча сльоза Пам’яті батька — Андрія Дмитровича

Зацвіли у маю Наші яблуні біля порога. Знов на землю твою Посивіла прийшла Перемога. Я їй, батьку, скажу, Що стократ уже стала вдовою. А цього рубежу З твого полку дійшло лише двоє. Спалахне за селом Світ-зоря, мов гвардійське знамено, За святковим столом Пригадаємо всіх поіменно. Нам у спадок дано Вашу юність, омиту грозою. Ой солоне вино З чоловічою кремінь-сльозою. Все скупіше кує Одинока зозуля з берізки, Все ряснішим стає Зорепад на нові обеліски. До роботи круті, Золотої весни побратими, Небезгрішні в житті, В нашій пам’яті станьте святими. Олександр Тараненко

Шинель, обпалена війною

Повоєнну згадую шинелю, Її в школу батько одягав, — Ту, підбиту вітром і шрапнеллю, Що в ній кілька літ вчителював. Коли він, високий і худющий, Коридором простував шкільним, Я під усміх переростків-учнів Поспішав, як водиться, за ним. Довго ще вирівнювалась школа, Де сиділи значно вищі парт Переростки Йвани та Миколи, Що вже грали в покер і більярд. Чув я з перших уст про партизанів, Старшокласниць знав печальний спів, У яких найперший був екзамен — Рятувати ранених батьків. ...Усміхнулась якось дивно мама, Батька теж я спершу не впізнав, — Він пальто новеньке із раймагу На вугласті плечі приміряв. Сплеснула сестра моя грайливо, Тільки я сльозу пустив невлад: Як він міг таку шинель красиву На якесь пальто там помінять? Юрій Кібець

Такі нечутні тільки тіні, такі незримі лиш чуття — в оцій зажуреній хатині спливло до крапельки життя. Вона стоїть вже поза часом, одживши свій турботний вік, вогонь снаги десь позичався — аж позичкам згубився лік. Минулих літ завіса темна, бодай би день один воскрес! — при димарі телеантена, як зрушений могильний хрест, Їй, схамреній, вже одкортіло із небуття, із давнини вернути гожих днів картину на вапняний екран стіни. Вже, видно, не зібрать до купи цвіт розпорошений сім’ї... Хатину хтось за безцінь купить, та не розбудить сон її... Віктор Корж

В городах попорано... Травневий сонет В городах попорано... І приходять на цвинтар жінки, Сідають у затишнім місці: Хто біля сина, Хто біля брата, А хто біля мужа. Могилки ж усі однакові — Тихі, спокійні. І довго ведуться розмови В присутності всіх померлих Про день, про погоду, минуще... І то не причина Сьогодні, Що дехто лежить десь далеко — За Віслою, Доном, Дунаєм... Розмова душевна Ведеться і з ними Під спогадами Рідного Неба. Ганна Шепітько

Засвітилось небо білим цвітом, Заросило вишні, замело. Солов’ї збираються у літо, Ми ж з тобою — їдемо в село. Поклонитись рідним і могилам, З друзями пройтися у поля. У балках дихнути дивосилом, Там, де жайвір душі звеселя. У полон дитинства я здаюся Травам, квітам, запахам ріллі. Доп’яну надихаюсь, нап’юся На гостинній батьківській землі. ...З вишень облітає снігом цвіт, Забілів, мов коси твої, світ. Микола Яковчук

І знову в сонячнім серпанку І знову в сонячнім серпанку Серед квіткових розмаїть Весняним теплим чистим ранком Земля всміхається мені. На небі проліски хмаринок, В гаю пташиний переспів, Пташина пісня в серце лине І додає мені снаги. І я милуюсь всім цим дивом Вже стільки весен, зим і літ — Чим далі, то все більш щасливо Земля всміхається мені. Надія Таршин

Життєдайний дощ Життєдайний дощ травневий, Як тебе ми зачекались! Щоб луги і сад вишневий В струменях твоїх скупались, Щоб тобі зраділи діти, Трави і весняні квіти. Налаштуй дощові струни, Замузичать хай буруни. Досхочу земля нап’ється, Перші сходи заяріють, Колос силою наллється, Всі від щастя захмеліють. Зінаїда Грушко-Колінько

Їх семеро було Джмелі злітають з ледве чутним дзвоном, Збиваючи із квітів пелюстки. Поміж уламків залізобетону На комашню полюють ящірки... І море видно — все, як на долоні! Під мирним небом мліє далина. Черідка яхт на синій оболоні. І тишина навколо. Тишина... ...Було їх, кажуть, семеро відважних, Як припливли в штормову ніч сюди, Щоб знищити в десантнім «абордажі» Кубло фашистське — раз і назавжди! Їх семеро було... лишилось троє. А четверо... І досі їх нема. Не вийшли з рукопашного двобою — Десь загубились у нічних громах. Та кажуть люди: є в порі осінній Така глуха грозова ніч одна, Коли затока вся клекоче в піні, Бурунами розбурхана до дна. Об чорні скелі в гуркоті прибоїв Розкришуються хвилі в пил і дим! Тоді... виходять четверо героїв Воскреслими на берег із води! Дмитро ДЕМЕРДЖІ

Прелюдія до літа Такі вогненні вихлюпи бузку, І заблукалий місяць поміж листя. І тиша, що розгойдує ріку: Нічне свічадо, вільне і врочисте. Та ще мустанги — степові вітри: Зеленогриві браття заповзяті. Котрий із вас, скажіте, ну, котрий В саду моїм почне зелене свято? І від нарцисів побіліла ніч, Все пригорта акації до себе. й стоїть з колодязями віч-на-віч Напоєне дощем травневим небо. Маленька вишня в золотім квіту Навшпиньки в сад убігла білопінно. І неньці-вишні мовила: «Росту», Така заквітчана, така дитинна. Я вірю, й правда, правда, душі є У кожній квітці, дереві, стеблинці. І по весні іде село моє По чебрецево-м’ятовій стежинці. Не ніч, а пісня місячно-ясна У ароматі яблунь оповита. Бузковий вихлюп музики. Весна!.. Та ні!.. Прелюдія до літа. Валентина Денисова

Скрипаль

Скрипаль був у нас, такий дядько прегарний — Не дуже веселий, не дуже печальний. На скрипці мелодії, нібито весни, Цвіли-розквітали в краю піднебеснім. Коли вже збиралося сонце сідати, Ми дядька уклінно просили пограти. Сідав на порозі, дивився на руки. А потім — пливли понад річкою звуки. А Ганна його білу сукню вдягала, В дворі на траві, наче ангел, кружляла. І ми забували, чи день це чи вечір, Бо роси віків нам спадали на плечі... Як жаль, що немає тепер дядька Сави. Під грушами схлипують сестри-октави. А скрипка німує і жде не діждеться, Коли ж це скрипаль її струн доторкнеться. Марія Дубина


ОСОБИСТІСТЬ

Âèá³ð íà âñå æèòòÿ Çíàâö³ êàæóòü, ùî äî âèáîðó ìàéáóòíüî¿ ïðîôåñ³¿ íåð³äêî ï³äøòîâõóº âèïàäîê. Ïðàâäà, öå íå çàâæäè ïðèçâîäèòü äî âò³ëåííÿ ì𳿠â ðåàëüí³ñòü. Ïàì’ÿòàºòå 12 êâ³òíÿ 1961 ðîêó — ïåðøèé ïîë³ò ëþäèíè â êîñìîñ?! Ñê³ëüêè þíàê³â ³ ä³â÷àò ï³ñëÿ òîãî ïðàãíóëè, íåõàé ³ ïîäóìêè, ñòàòè ïîñë³äîâíèêàìè Þð³ÿ Ãàãàð³íà! À ÷è ñòàëè?

Äìèòðî ßÊÈÌÎÂ, âëàñêîð «Çîð³» Ôîòî àâòîðà

Життєвий випадок став по штовхом для вибору професії і у Валерія Хімчака. По закінченні середньої школи в селі Торгови ця, що у Новоархангельському районі Кіровоградської області, юнак пішов працювати у район ний міжколгоспбуд робочим у бригаду мулярів. І хоч в атестаті були переваж но п’ятірки, причина була в іншо му — ще не зробив вибору. Тож, аби визначитися, дав наванта ження рукам. До фізичної роботи йому не звикати. Батьки селян ського роду: мама, Валентина Кирилівна, весь час працювала у рільничій бригаді, а батько, Те рентій Терентійович, був пов’яза ний із сільськогосподарською технікою. Як підуть удосвіта на роботу, то тільки ввечері діста ються додому. Все господарство — худоба, птиця, город — на пле чах Валерія та молодшого на шість років брата Федора. Отже, нічого дивного в улаш туванні до міжколгоспбуду не було. І так сталося, що бригаду мулярів, де був Валерій Хімчак, наприкінці літа 1964 року відря дили до міста Долинськ, де спе ціалісти із Федеративної Німеч чини споруджували сучасний цукровий завод. Якось Валерій після роботи з друзями подався на водоканал ку патися. Неподалік відпочивала родина з хлопчиком років п’яти. Батьки не помітили, як дитина почала тонути. Коли малюка ви тягли з води, він не подавав ознак життя, тому викликали «швидку допомогу». Медики прибули над звичайно оперативно і під їхніми вправними руками дитя ожило. Валерій був уражений карти ною повернення дитини до життя. В голові промайнула думка: меди цина! Допомога немічним дітям! Ось діло, якому варто присвяти ти життя. …Трудова біографія педіатра Валерія Хімчака розпочалася на початку сімдесятих років мину лого століття в Миколаївці Со фіївського району, де його призна чили головним лікарем дільнич ної лікарні. Позаду — Дніпропет ровський медінститут, інтернату ра на базі шостої Дніпропетров ської міської клінічної лікарні… Село Валерію Терентійовичу і його дружині Тамарі Степанівні, котру призначили педіатром, спо добалося. Та й сама лікарня у гар ному місці: на високому правому березі тихоплинного Базавлука. Якщо із фаховою підготовкою в молодого завідуючого було все гаразд, то адміністративноуправ лінського досвіду бракувало. До водилося вчитися у досвідчених колег. — Багато корисного я запо зичив у головного лікаря Жовт невої лікарні І. П. Петренка, — розповів Валерій Терентійович. — Іван Парамонович щиро ді лився своїми знаннями й досві дом, при нагоді всіляко підтри

Çàñëóæåíèé ë³êàð Óêðà¿íè, ïåä³àòð öåíòðàëüíî¿ ðàéîííî¿ ë³êàðí³ Âàëåð³é Òåðåíò³éîâè÷ Õ²Ì×ÀÊ îãëÿäຠìàëåíüêîãî ïàö³ºíòà

мував і допомагав словом та ділом. Підтримка відчувалася і з боку головного лікаря централь ної районної лікарні Анатолія Да видовича Великодного, керів ників колгоспів, розташованих на території Миколаївської сільської ради. З їхньою допомогою через рік пічне опалення замінили на централізоване водяне, поліпшу валася матеріальнолікувальна база… Валерій Хімчак набув авто ритету серед людей як спеціаліст і керівник, його обрали членом виконкому сільської ради, її депу татом. Робота в сільській місцевості має свої особливості. За радянсь ких часів, наприклад, у колгос пах формували санітарні дружи ни, щороку проводили огляди, як казали, їхньої «бойової» готов ності. Навчати азам надання пер винної допомоги потерпілим до водилося місцевим лікарям. Здавалося б, кому і для чого потрібні ті формування? Чи вар то морочити голову собі та людям, забираючи й так куций селянсь кий відпочинок на лекції, прак тичні заняття? Як згодом переко нався Валерій Терентійович, нічо го в житті марного немає. Якось за Базавлуком, у Лош карівці, вирувала гроза: дощ, раз по раз спалахували блискавиці… Вулицею рухалася запряжена кіньми бричка. Раптом розряд влучив у коня, він упав на землю, за який час там зібрався людсь кий натовп... Пролунав телефон ний дзвінок, збентежений голос повідомив, що небесний елект ричний розряд вразив і хлопчика, котрий вів додому корову. Лікар прихопив усе необхідне і швидко дістався місця події. Схвильовані селяни юрмилися біля дитини, неподалік чорнотою зяяла свіжовирита в землі яма. — Хотіли прикопати хлопця в землі, — звернулися до Валерія Хімчака жінки, які входили до складу санітарної дружини, — проте ми, пам’ятаючи ваші наста нови, зробили йому штучне ди хання і заборонили закопувати… Хлопчик був живий, у лікарні йому зробили необхідні процеду ри, аби нейтралізувати наслідки електричного удару. А Валерій Терентійович навіч переконався, що санітарний всеобуч не минув марно — люди діяли, як нале жить у такій ситуації. Якось узимку, пригадав Ва лерій Терентійович, у село Непе реможне до батьків приїхала доч ка із шестимісячною дитиною. Як і що там було — невідомо, однак дитина тяжко занедужала. Добре, що в домі був телефон і вдалося повідомити в лікарню. Хімчак швидко зібрався, і з водієм на «га зику» рушили в село. Добирали ся кілька годин: і буксували, і відкопували та штовхали маши ну, але дісталися до місця і нада ли необхідну допомогу. Якби на годинудві запізнилися, дитя мог ло б не вижити. До лікарні маму з малям і доктора з водієм супро воджував трактор, виділений го ловою місцевого колгоспу…

…Першою з Миколаївки у Со фіївку рушила Тамара Степанів на Хімчак, котру запросили на роботу до центральної районної лікарні. Через рік, передавши по вноваження головного лікаря, і Валерій Терентійович був у сели щі — його призначили на посаду районного педіатра. Тут Хімчаки отримали квартиру і облаштува лися, як кажуть, назавжди. Тридцять років Валерій Те рентійович перебував на посаді районного педіатра. За цей час атестаційною комісією обласного управління охорони здоров’я йому присвоїли першу, а згодом і вищу категорію лікаряпедіатра. Не залишилася непоміченою діяльність доктора і на державно му рівні: у 1981 році його нагоро дили орденом «Знак Пошани», вже в незалежній Україні отри мав кілька грамот Міністерства охорони здоров’я України. Виз нанням професійної діяльності стало присвоєння Валерію Терен тійовичу Хімчаку в 2006 році по чесного звання «Заслужений лікар України». Маючи загострене відчуття справедливості, ніколи не зали шається байдужим, якщо треба проявити громадянську чи про фесійну позицію. — Якось у дев’яностих роках минулого століття, — поділилася спогадом головний лікар район ного центру первинної медикоса нітарної допомоги Тамара Бідуль ко, — через упередженість дея ких посадовців мене нізащо зви нуватили у професійній недба лості. Врештірешт, в усьому ро зібралися — справедливість взя ла гору. Однак серед колективу найбільш занепокоєним ситуа цією виявився Валерій Терен тійович: підтримував морально, звертався в різні інстанції, пере конуючи у моїй непричетності до прикрого випадку… Щодня лікареві доводиться ог лянути, проконсультувати, нада ти допомогу щонайменше пів сотні дітей. Уявляєте, яка їх кількість пройшла через руки Ва лерія Хімчака за сорок два роки медичної практики?! Немовля чи маленьке дитя — не доросла лю дина: не скаже, що й де в нього бо лить… Скількох мам доводилося переконувати Валерію Хімчаку в тому, що з дитям усе буде гаразд, якщо вони неухильно виконува тимуть лікарські рекомендації та поради… У квітні заслуженому лікарю України Валерію Хімчаку випов нилося 67 років, має законне пра во на заслужений відпочинок. Може, й відпочивав би, та коли його попросили допомогти, при йшов у центральну районну лікарню, де щиро ділиться з ко легами своїм величезним прак тичним досвідом і знаннями. Склалося враження, що він знайшов би себе у будьякій про фесії. Однак Валерій Терентійо вич назавжди залишився вірним одного разу зробленому вибору — можливості рятувати від хвороб дітей. І це, певно, вдається йому якнайкраще.

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 17 òðàâíÿ 2013 ð.

17

Äëÿ íàñ âòîðàÿ ìàìà В школе №39 работают прекрасные учителя и отличные педагоги. И всем вам, наши дорогие, мы от души благодар ны за доброту, огромное терпение и умение научить. Но се годня хотим рассказать о нашем классном руководителе, учителе математики Елене Андреевне Левшиной. Вы нас часто защищали, доказывая, что мы замечатель ный класс, какими бы ни казались для других! Вы из года в год превращали нас из маленьких школьников в настоя щих людей, и мы уверяем Вас, что этот бесценный труд ни когда не пройдёт даром. Пройдут годы, мы окончим школу, но для нас, Вы, Еле на Андреевна, останетесь любимым классным руководите лем — заботливым, умным, всегда умеющим поддержать в трудную минуту! И мы, наверное, никогда не сможем Вас до конца отблагодарить за честность и доброту к нам, за неве роятную отзывчивость и неиссякаемую уверенность в наших силах! Мы искренне Вам благодарны!

За труд благородный, За труд ваш огромный Примите сегодня Букетик наш скромный. Простите за то, что порою в ученье Доставляли — нечаянно! — Вам огорченья. Вы нам в самом деле как мама вторая.

Учили серьёзно, учили играя, Учили наукам, учили добру, Собой прикрывали от жизни на ветру. Так пусть вам весенний несёт ветерок Улыбки и радость на каждый урок! Ñ ëþáîâüþ 9-À ÑÎØ ¹39 Äíåïðîïåòðîâñê

ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ

Ïåðëàìóòðîâûé ñàðêîôàã

А знаете ли вы, что жем чужина появляется в ракови не вовсе не из случайно по павшей туда песчинки? Это — красивая легенда продав

цов, окруживших свой товар романтическим флером. Мы любуемся жемчугом, не зная, что самая прекрасная жемчу жина — это всего лишь пер ламутровый саркофаг для червяка. Жемчуг рождается, когда внутри ракушки уми рает крошечный паразит, пробравшийся туда сквозь створки, чтобы поесть мяса мидии. Изолируя угрозу, мидия начинает покрывать его слоями перламутра, и так до конца жизни.

Íàïîëåîí — èìïåðàòîð è òîðò Торт «Наполеон» имеет прямое отношение к фран цузскому императору. По самой распространенной вер сии рецепт этого десерта ро дился в 1912 году — тогда он был еще не тортом, а пирож ным. В то время Россия отме чала 100летний юбилей ос вобождения Москвы от фран цузов. Шилась соответствую щая одежда, оформлялись витрины, писались патрио тические стихи. Кулинары тоже не отставали от «соци ального заказа». Напитки, блюда — все дышало славной историей. Появилось пирожное, со ставленное из большого ко личества тонких слоев, сма занных сладким кремом. Вы

полненное в форме квадрата, оно разрезалось по диагона ли. В виде треугольника пи рожное и продавалось. На звали лакомство «Наполе он». Какое же отношение Бонапарт имел к пирожно му? Ведь если название было бы неудачным, то оно бы не прижилось. Оказалось, что Лермонтов накрепко в созна нии русского народа связал императора с треуголкой строками: «На нем треуголь ная шляпа И серый поход ный сюртук» (баллада «Воз душный корабль»). Сейчас треугольное пи рожное стало скорее тортом, но слоеное лакомство с кре мом для нас все равно «На полеон».


18

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 17 òðàâíÿ 2013 ð.

ОЧЕВИДНЕ — НЕЙМОВІРНЕ

Òàéíû êðàñíîãî ýëèêñèðà По следам одной сколь заманчивой, столь и обманчивой субстанции Åñòü èäåè, ñëîâíî ñïåöèàëüíî «ñêîíñòðóèðîâàííûå» äëÿ òîãî, ÷òîáû â êðàò÷àéøèé ñðîê îâëàäåòü ãëóáèíàìè ÷åëîâå÷åñêîãî ïîäñîçíàíèÿ.. Òàêîâû èäåè ôèëîñîôñêîãî êàìíÿ, çàãðîáíîé æèçíè, âñåîáùåãî ðàâåíñòâà. È êîìó åñòü äåëî äî òîãî, ÷òî ýòè èäåè, ïðèíöèïèàëüíî íå ðåàëèçóåìû?!! Áåðóñü ïðåäïîëîæèòü, ÷òî ê ÷èñëó ïîäîáíûõ çíàêîâûõ èäåé, âîçìîæíî ÷óòü áîëåå ñêðîìíîãî ìàñøòàáà, îòíîñèëîñü åùå ñîâñåì íåäàâíî ïðåäñòàâëåíèå î êðàñíîé ðòóòè, òåìíîáàãðîâîé æèäêîñòè ñ êîëîññàëüíîé ïëîòíîñòüþ (20 ã/ñì êóá.), ñïîñîáíîé ïðèíåñòè åå âëàäåëüöó ôàíòàñòè÷åñêîå áîãàòñòâî.

Èãîðü ÃÓÑÀÐÎÂ

Óñèëèòåëü àòîìíûõ âçðûâîâ Даже столь беглое описание таинственной субстанции заво раживает. Добавьте сюда способ ность красной ртути давать «то чечные вспышки», и воображе ние подскажет вам, что вещество должно обладать свойствами удивительными. Мы не станем здесь приво дить общеизвестную информацю о появлении красной ртути на российском рынке и многочис ленных аферах, связанных с этим сверхдорогим «стратегичес ким сырьем». Заинтересованно го читателя отошлем к многочис ленным интернетссылкам. Однако, имеет смысл пере числить здесь основные характе ристики красной ртути, имею щие ценность для дальнейшего изложения. Итак, по имеющимся источ никам, красная ртуть 1) всплы ла из глубин советского ВПК, когда империя трещала по швам и назойливо предлагала всему миру свои дурно пахну щие тайны; 2) предлагалась на рынке по цене от 100 до 600 тыс. долларов за килограмм, что в верхнем пределе превосхо дит стоимость высокоочищен ной платины и обогащенного урана; 3) используется в обо ронных технологиях для усиле ния ядерных взрывов, создания антирадарных покрытий и т. д.; 4) ученые единогласно отрица ют ее существование и соответ ственно не могут сказать ниче го достоверного о химической природе вещества; и, наконец 5) нигде и никогда не зафиксиро ван факт продажи хотя бы грам ма красной ртути. Из сказанного вырисовывает ся картина веществапризрака, чьейто ловкой мистификации, «экономической куклы», изоб ретенной спецслужбами для вы ведения на чистую воду незадач ливых контрабандистов.

Ïàíîïòèêóì áåññèëüíûõ ïðåòåíäåíòîâ Когда то или иное светило на уки безапелляционно заявляет, что «такого вещества в природе не существует и существовать не может», мгновенно хочется спро сить, о каком собственно веще стве идет речь? Ведь, чтобы отри цать существование какойлибо сущности, нужно, по меньшей мере, получить о ней ясное пред ставление. Более осторожные специали сты говорят, что науке неизвест но вещество с таким названием. Но тут же, как правило, приво дится несколько «кандидатов» на высокое звание «красной ртути»: сплав ртути с сурьмой, двухва лентная окись ртути, действи тельно имеющая красный цвет, какието другие ртутные соли. Однако кому как не тем же специалистам знать, что ни одно из этих веществ не имеет свойств, приписываемых красной ртути: жидкому металлу необычайно высокой плотности. Кстати, отку да вообще взялось это, ставшее классическим, описание? К при меру, нам оно встречалось лишь на магических и игровых сайтах. Наиболее горячо обсуждают магические свойства красной рту ти участники ролевого интернет проекта «Эра Водолея», учредив шие виртуальный Институт при кладной экзофизики (ИПЭ). Здесь вещество известно, как «компаунд КП2020», способный нарушать любые магические ри туалы, искажать астральные ли нии людей и предметов и т. д. Заметим, что данная интерпрета ция, также определяет красную ртуть как грозное, трудноуправ ляемое оружие. Çà êðàñíûì ïðèçðàêîì — â Äíåïðîïåòðîâñê! Последнее упоминание о кон трабанде красной ртути мы на шли в газете «Факты» за 1999 год. В статье шла речь о задержа нии луганскими таможенниками курьера, пытавшегося перепра вить в Туркменистан 240 граммов

«двуокиси красной ртути» (так по документам). На поверку веще ство оказалось весьма токсичной двуйодистой ртутью. О физичес ких характеристиках вещества и о предполагаемом его примене нии в публикации умалчивается. Каково же было удивление автора данной статьи, когда со всем недавно ему сообщили о при бытии в Днепропетровск гражда нина Иордании для приобретения в нашем городе образца красной ртути, с целью дальнейшей за купки более крупной партии. Более того, мне в руки попала копия сертификата требуемой субстанции. Насколько можно судить по этому документу, покупатель также разыскивает именно двух валентный йодид ртути, о кото ром упоминалось выше. При этом вещество должно обладать стро го фиксированным изотопным составом. С другой стороны, фи зические свойства вещества, пе реданные иорданцем на словах, поразительно совпадают с описа нием красной ртути «специалис тами» ИПЭ (см. предисловие). Однако из любого химического справочника можно узнать, что двуйодистая ртуть при нормаль ных условиях представляет собой никак не жидкость, а твердое ве щество, имеющее две аллотроп ные модификации: красную и желтую. Можно ли понимать это так, что легковерный курьер стал жертвой сознательной дезинфор мации, и если да, то чьей именно? Ìàãèÿ ñî âçëîìîì В проекте «Эра Водолея», чьи авторы несомненно знакомы с историей оккультных наук, нео днократно проскальзывают па раллели между КП2020 и фило софским камнем. Так, последний иногда именуется в алхимичес ких трактатах красным эликси ром. Другая его ипостась — алка гест или универсальный раство ритель. Правда, деструктивная роль красной ртути по отноше нию к магическим процедурам, повидимому, должна свидетель ствовать об отсутствии явного соответствия. Но, может быть просто «дело мастера боится»? Ведь магия — дело тонкое… Вот почему, меня крайне за интересовал тот факт, что соглас но заявлению арабского покупа теля, у него на родине привезен ное вещество используется имен

МЕЖДУ ПРОЧИМ

Êðàñíàÿ ðòóòü è «Led zeppelin» Сегодня в интернете можно встретить полушутливый термин «анобтаниум» (от англ. un — «не» и obtain — достигать). Им обо значаются вещи, принципиально не способные существовать, либо не встречающиеся в реальности. Примерами могут служить «го лубая роза», «розовый слон». Психологически такие понятия об разуются достаточно просто: берется некоторый знаковый объект (роза — «цветок цветков», слон — гигантское животное), которому приписывается абсолютно несвойственное ему качество. Совершен но сознательно по этому пути пошли корифеи тяжелого рока, ок рестившие свою знаменитую группу «Led zeppelin» — «Свинцо вый дирижабль». Легко заметить, что по такому же принципу об разовано и представление о красной ртути: уникальный, жидкий, но неокрашенный металл наделяется самой яркой, привлекающей глаз окраской. С этой точки зрения – субстанция, которой посвя щена данная статья, является классическим анобтаниумом. но для обогащения. Точнее, для снятия с банковских счетов круп ных денежных сумм посред ством… колдовства. Группа колдунов, являю щихся конечными заказчиками продукта, оказалась в затрудни тельном положении изза пере расхода драгоценной субстан ции. Ранее она доставлялась из Афганистана, где специально обученные люди собирали ее в горах по крупицам (?). Что про изошло потом, и кто надоумил маговмедвежатников обратить ся за помощью именно к нам, в Украину, неясно, но, по словам курьера, они готовы платить за вещество очень дорого. Âíèìàíèþ àë÷íûõ èíòåëëåêòóàëîâ! Разумеется, все вышесказан ное с трудом поддается сведению воедино и однозначной интерпре тации. Мешает неполнота инфор мации, желание отмахнуться от части приведенных фактов, как от нелепого мистического бреда или сознательного обмана. Ктото усмотрит здесь угрозу человечес кому разуму со стороны Всемир ной паутины, ктото предполо жит реальный интерес мусуль

манского мира к запасам украин ской ртути. Спорить об этом — дело неблагодарное. Однако, на наш взгляд, совсем не лишним было бы привлечь к рассмотрению психологический аспект. В начале статьи мы не даром упомянули о словно бы «специально сконструирован ных» идеях. Далеко не каждая выдумка способна загипнотизи ровать современное просвещен ное общество. Она должна обла дать особой совокупностью ка честв, актуализирующих глубин ные потребности и (или) страхи человека. Нечто подобное вслед за Густавом Юнгом сегодня име нуют термином «архетип». Что может быть страшнее уг розы тотального уничтожения в ядерном пламени и притягатель нее легкой сказочной наживы? А ведь именно такая диалектика случайно или преднамеренно оказалась заложенной в легенде о красной ртути. И значит имен но эта идея имеет реальный шанс надолго укорениться в «коллек тивном бессознательном». Впро чем, уступим столь заманчивый плацдарм для наступления при верженцам аналитической пси хологии.

ИЗ ПЕРВЫХ УСТ — Когда появилась мода на красную ртуть, чего только мы, пацаны, не предпри нимали, чтобы покрасить обычную ртуть, добытую из термометров, в красный цвет, все с той же целью продать ее за большие деньги. В ход шли такие экзотические ин гредиенты как толченый кирпич, лак для ногтей и даже губная помада. Стоит ли говорить, что все попытки оказались тщетными… Âèêòîð, íûíåøíèé èíæåíåð-òåõíîëîã.


архіви дрібниць

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 р.

19

Кино и немцы Видимо, последняя точка в истории последней войны не будет поставлена никогда. Постоянно что-то всплывает в архивах, что-то в памяти. И порой то, что хранилось на самых дальних полках, бывает поучительным и даже неожиданным. Валентин Крапива Одесса

Роковая Марика Рёкк 1945 год. Чтобы подвести черту под перипетиями Второй мировой войны, главы делегаций коалиции СССР — США — Великобритания должны были встретиться ещё один раз и решить судьбу послевоенной Европы. Договаривались встретиться в Германии. Но было одно «но»: только недавно закончились бои, вся Германия лежала в руинах. Кроме одного города — Потсдама. Его ни советские, ни английские самолёты не бомбили. Почему? Для многих это было загадкой. Но есть версия, что этот город спасла одна женщина, которой, кстати, в этом году исполнилось бы 100 лет. Имя её Марика Рёкк, венгерская актриса, ставшая звездой немецкого кино. Каким же образом эта очаровательная актриса повлияла на военные планы участников антигитлеровской коалиции? Фильмы с участием Марики Рёкк обожали три величайших правителя того времени — Гит-

лер, Черчилль и Сталин. Каждая новая лента актрисы превращалась для них в маленький праздник. Кстати, это был праздник не только для них. Штандартенфюрер СС Штирлиц фильм «Женщина моих грёз» смотрел 13 раз. Проще других было Гитлеру: эта и другие ленты с участием Марики хранились в главном кинохранилище рейха в Потсдаме, в его пригороде Бабельсберге. А вот Сталин эту проблему решал по-иному. Причём мало кто знает, как это происходило. Но автор этих строк однажды узнал подробности, случайно. Как это произошло, видимо, придётся пояснить. Я учился в Москве на эстрадном отделении ГИТИСа (теперь это Всероссийская театральная академия). Жизнь в Москве не сахар. И дабы слегка её подсластить, приходилось подрабатывать. К одной военной дате меня пригласили на истфак МГУ написать для них сценарий. С нахаль-

ством, которое, верю, ещё долго будет присуще всем студентам, мною это эпическое полотно было создано. В нём воссоздавалась хроника последних дней и часов войны. И тут здравый смысл шепнул мне на ухо: «Это же истфак. История — их конёк. Можно ведь проколоться на деталях». И я попросил дать мне консультанта по части военной истории. Такой специалист на истфаке работал, и не просто специалист, а очевидец, бывший журналист газеты «Правда». Звали его Мартын Мержанов. Только это была не его фамилия, а оперативный псевдоним, потому что он был разведчиком, работавшим в те годы под прикрытием. Мужик оказался мировой. Хотя бы потому, что моему сценарию поставил четвёрку, хотя я больше, чем на хилую троечку, не рассчитывал. А поскольку на встречу с агентом я шёл с крепким компроматом (причём для его жены), то пять героических звёздочек коньяка «Камю» пробудили в Мартыне Ивановиче ностальгические воспоминания, и мой собеседник слил мне информацию не столь секретную, сколь интригующую. Итак… Секретное кино Не секрет, что на ближней даче Сталина имелся кинозал. Туда, в Кунцево, привозили фильмы, которые в минуты отдыха любил смотреть вождь. Это были наши комедии, довоенный Голливуд, но прежде всего фильмы с участием Марики Рёкк. Видимо, к этой женщине генералиссимус был неравнодушен. Интересный вопрос: каким образом немецкие фильмы попадали в страну, ведущую ожесточённую войну именно с Германией? А зачем была нужна разведка?! Чтобы Сталин не скучал на своей даче, нашим «штирлицам» скучать не приходилось — вместе с секретной информацией кофры (железные коробки с фильмами) они полулегально добывали по всей Европе и передавали в Центр. Но когда ситуация пере-

ломилась и наши войска стали занимать оккупированные вермахтом города Украины, Белоруссии, Польши, гитлеровцы, ясное дело, в первую очередь эвакуировали не фильмы, которые для поднятия боевого духа своих солдат завозили из Потсдама, в пригороде которого, Бабельсберге, было крупнейшее хранилище киноматериалов и кинокопировальная фабрика. Устраивая «закрытые просмотры», Сталин иногда на свою дачу приглашал Кагановича, Маленкова и Микояна. И снова интересный вопрос: а как вождь, бывший недоучившийся семинарист, понимал, что вещают с экрана герои по-английски, немецки, а иногда по-испански? Ведь и его гости, члены Политбюро, успели окончить не больше, чем партшколы красной профессуры, где главным языком общения был пропагандистский. Но Сталин умел очень дальновидно подбирать своё окружение (вот чему, прежде всего, можно у него учиться даже нынешним вождям). На пост руководителя кинематографии был поставлен некий Иван Большаков, с идеально подходящей для этого биографией: сначала трудился кабельщиком, потом сверловщиком, поупражнялся инструктором райкома и, наконец, стал председателем Комитета по кинематографии (как это нам знакомо!). Но Большакова выделял из числа других один талант — уникальная память. Группа переводчиков делала для него перевод-подстрочник намечавшегося к просмотру фильма, Большаков пробегал текст глазами, а потом в темноте кинозала делал для Сталина, как сказали бы сегодня, синхронный перевод. Таланты и «поклонники» А когда советские войска вступили на территорию рейха, выяснилось, что вместе с ними движется несколько групп «особого назначения». Это были секретные подразделения, причём ни одно из них даже не догадывалось о существовании других групп. Оказывается, в недрах КГБ существовал специальный отдел, ведающий искусством, правда, ведающий специфически. Кому-то из его сотрудников было поручено найти и доставить в Москву фонды Дрезденской

галереи. Кто-то «разбирался» с произведениями искусства, покинувшими СССР как во время войны, так и ранее (сегодня уже не секрет, что наши пятилетки удалось победоносно завершить не только за счёт энтузиазма масс, но и за счёт проданной за рубеж части коллекции Эрмитажа и других царских собраний). Перед ещё одной группой была поставлена задача: сокровища Трои («клад Приама»), которые чудом нашёл Генрих Шлиман, но потом десятки лет никакое чудо не помогало мировой общественности их разыскать, хоть они хранились в подвалах Пушкинского музея. А вот Иосиф Михайлович Маневич получил задание от самого Сталина: изъять фильмофонд рейха, хранившийся в Бабельсберге. Ну, любил наш вождь хорошее кино. Маневич внимал и кивал: — Иосиф Михайлович, как докладывает наша разведка, киноархив Гитлера в полной сохранности. Ни одна бомба не упала на Бабельсберг — мы об этом позаботились. Ваша задача доставить к нам в Белые Столбы те произведения киноискусства, которые сделают наших трудящихся духовно богаче. Да, в подмосковном городке Белые Столбы располагался основной киноархив советского кино, конечно, не такой полный, как архив Бабельсберга. Задачей Маневича было сделать его самым полным. Только беглый взгляд на киноархивы рейха изумили Маневича — свыше 17 тысяч фильмов, практически весь мировой ресурс на 1945 год. Не только Голливуд или своё, немецкое, но всё элитарное мировое кино. Срочно в Госфильмофонд СССР Маневичем было отправлено 3700 картин, в том числе: «Леди Гамильтон», «Большой вальс», «Серенада Солнечной долины», 4 серии «Тарзана», «Индийская гробница», «Багдадский вор», «Книга джунглей» (т. е. «Маугли») и, конечно, фильмы, в которых успела сняться Марика Рёкк. Немецких, австрийских и итальянских было взято всего 367 единиц.

Трофеи и чиновники Для чего же нужна была такая спешка? Полагаю, что главные идеологи страны понимали, что людей, уставших от войны, надо чем-то отвлечь. Какие-то отдельные ленты снимались и у нас, но нужен был мощный удар по сознанию. В американские и английские фильмы срочно вписывались субтитры, ленты копировались и разъезжались по стране. Вроде, всё развивалось в штатном режиме, но какой-то чиновник-дурак распорядился изъять названия стран-производителей, и на афишах появилась надпись «Трофейное кино». Но не только дураки сидели в креслах и ходили в кино. Доложили Сталину. А он-то понимал, что трофеем можно назвать только то, что тем или иным образом отнято у неприятеля, врага. Но американцы, англичане, французы были нашими союзниками, а дурацкая надпись делала их как бы врагами. Политический ляп был налицо. Из Кремля последовал приказ: «Считать слово «трофейный» политической провокацией. Вместо него следует писать «зарубежный». Попутно началось переименование фильмов. «Гибралтар» стал называться «Сети шпионажа». Особенно повезло Марике Рёкк: её «Женщина моих грёз» превратилась в «Девушку моей мечты», хотя как можно было Марику, снимавшуюся в этом фильме уже на приличном месяце беременности, вновь сделать девушкой, честно говоря, загадка. Но идеология оказалась очень капризной особой. Люди шли в кинотеатры, видели красивую заграничную жизнь и задавались скорее логичным, чем идеологичным вопросом: «У нас такие трудовые победы, но когда же и мы заживём хоть наполовину, как те загнивающие американцы?» И тогда вышло опять закрытое постановление, где прямо было сказано, что «западные киноподделки подвергают эрозии коммунистическое мировоззрение народа-победителя». И у Белых Столбов опустили шлагбаум. «Фильмы-вредители» легли на полку. Марика Рёкк спасла город, но спасти хорошее, но не «наше» кино ей уже не светило.


20

персона

ЗОРЯ www.zorya.org.ua

17 травня 2013 г.

Майя БУЛГАКОВА: Руслана Писанка:

Непревзойденная актриса эпизода Она обладала удивительным даром: за короткие минуты жизни на экране рассказать большую человеческую судьбу. Вероятно, поэтому ее называли актрисой эпизода. Киношное амплуа — одинокая, брошенная, измученная жизнью женщина, на которой никогда не останавливается заинтересованный мужской взгляд. В жизни же у Майи Булгаковой было все наоборот: актрису обожествляли, ради нее бросали семьи, друзей, страну... 19 мая исполнился бы 81 год со дня рождения народной артистки России Майи Булгаковой.

Долгий путь к признанию В Краматорске, где Майя Булгакова окончила среднюю школу, красавицей девушку не считали. Мать с отчимом были категорически против, чтобы дочь поступала «на актрису»: «В зеркало на себя посмотри! Куда тебе до артистки!». Но Майя оказалась упрямой и амбициозной. Ее целью стал самый громкий театральный вуз страны — ВГИК. Впрочем, на приемную комиссию актерского факультета юная провинциалка особого впечатления не произвела: девочка неяркая, дикция не поставлена, слишком зажимается… Судьбу Майи Булгаковой решил председатель комиссии: «Вы представьте ее на экране. У девочки такое необычное лицо… Таких не забывают!» Курс, на который попала Майя Булгакова, был богат на будущих знаменитостей — Надежда Румянцева, Изольда Извицкая, Юрий Белов... Но она на этом ярком фоне не терялась: «В ее лице — особенном, странном, с высокими скулами, чувственным ртом и белозубой улыбкой — была какая-то тайна. Молодые люди сходили от нее с ума», — вспоминала о ней подруга. Окончив в 1955 году ВГИК (мастерская Б. Бибикова и О. Пыжовой) и получив диплом с отличием, Майя Булгакова стала актрисой театрастудии киноактера. Многие ее однокурсники почти сразу после окончания ВГИКа стали знаменитыми. У Булгаковой путь к признанию был намного дольше.

Она дебютировала в эпизодической роли в фильме режиссёра Григория Рошаля «Вольница». О Майе заговорили как об одареннейшей актрисе. Работала легко, с увлечением, режиссёры всегда были ею довольны, но один за другим приглашали... на эпизод. Она не совсем вписывалась в стандарты киноактрис тех лет. И тогда Булгакова нашла себе новое хобби — начала петь. Голос у нее был потрясающий: Майя выступала с оркестрами Леонида Утесова и Олега Лундстрема. Она даже получила приз на Всемирном фестивале молодёжи и студентов в Москве в 1957 году. Майя Григорьевна первая в СССР начала исполнять на сцене песни Эдит Пиаф. Но актриса не хотела становиться певицей и упрямо ждала главных ролей в кино. В течение десяти лет Булгакова периодически снималась в эпизодических ролях, среди которых встречались весьма удачные. Критика и зрители высоко оценили небольшую, но ярко сыгранную роль Алены в картине Юлии Солнцевой «Повесть пламенных лет», вышедшей на экраны в 1961 году. А первой крупной работой актрисы в кино стала лента «Крылья» (1966) Ларисы Шепитько. Булгакова блестяще создала образ бывшей летчицы Надежды Петрухиной, ставшей после войны директором ремесленного училища. Ее героиня, воспринимаемая излишне сухой и жесткой своими учениками, взрослой дочерью или молодой журналисткой, берущей у нее интервью, оказывается в то же время непосредственной носительницей памяти о минувшей войне, потому что раньше была

летчицей и участвовала в боях. Еще одной большой удачей стала роль Катерины Ивановны в фильме «Преступление и наказание» (1969). После этого Булгакова стала сниматься необычайно много. Она «населила» экран героинями, в которых всегда обнаруживались незаурядный темперамент, внутренняя непоколебимая сила, а также железная уверенность в необходимости не просто выжить, но жить. Наиболее известны и популярны работы Булгаковой в фильмах: «Воскресение», «Люди и звери», «Егор Булычёв и другие», «Чужие письма», «Приключения Электроника», «Прощание славянки». Заметны ее актерские работы в историкокостюмных лентах «Юность Петра», «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», в комедии «Женитьба», в мелодраме «Василий и Василиса», а также в любимой зрителями телевизионной экранизации романа А. Калинина «Цыган». «Я не мать, я актриса» Учась на втором курсе, Майя выскочила замуж за студента операторского факультета Толика Ниточкина. Вскоре на свет появилась дочь Зинаида. Но семьи не получилось: Анатолий мечтал, чтобы его жена посвятила себя дому и ребенку, а Майя грезила карьерой. Она отправила 4-месячную малышку в Краматорск — к бабушке. «Я не мать, я актриса. Я должна стать знаменитой!» — объяснила свой поступок Майя. Дочь вернулась в Москву, к маме, лишь 12 лет спустя.

Затем Майя познакомилась с Алексеем Габриловичем — сыном классика отечественной кинодраматургии Евгения Габриловича. В свои 28 Алеша считался одним из самых завидных женихов Москвы. Их роман был молниеносным: спустя пару месяцев после знакомства Алексей повел Майю в загс. А затем началась бурная семейная жизнь: страсть, ссоры, упреки, расставания. Родители Алеши жили по соседству, и Габрилович частенько после бурных сцен грузил свои вещи в детскую коляску и вез их к маме. Впоследствии Алексей сменил трех жен, но считал свою Машеньку (так он ласково называл Майю) главной женщиной в жизни. Даже после развода он позволял себе устраивать сцены ревности ухажерам Булгаковой. «Вы кто?» — ошарашенно спрашивали его. «Я — главный Майкин муж», — гордо говорил Алексей. Впрочем, родную дочь Габриловича Машу поначалу воспитывал Александр Сурин — сын директора «Мосфильма». Он умолял актрису выйти за него замуж, обещая стать ребенку настоящим отцом. Александр сдержал обещание: он дал маленькой Машеньке свою фамилию, кормил ее из бутылочки, выгуливал в коляске по бульвару. «А Майечка на студии. Она так мечтает стать знаменитой», — объяснял Саша друзьям. Но и этот брак долго не про­ длился: спустя полтора года семейной жизни на горизонте Булгаковой вновь возник Габрилович. Сурин не стал мешать личному счастью любимой женщи-

«Хождение по мукам» (1957-59)

«Женитьба» (1977)

«Цыган» (1979)

«Прощание» (1991)

Подготовила Валентина КАРМАЗИНА

«Я — дочь Краматорска», — с гордостью говорила Майя Булгакова Родители назвали дочь Майей потому, что она появилась на свет в мае 1932 года в селе Буки Киевской области. Отец — военный. В семье было еще трое детей — два брата и сестра. Счастливое детство закончилось 22 июня 1941 года. Григорий Булгаков ушёл на фронт, а за ним старший сын Борис. Они погибли почти одновременно, в августе 41-го. Спасаясь от фашистов, семья Булгаковых добралась до Краматорска, где жила тётя Майи, работавшая на заводе. Вскоре завод срочно эвакуировали в Сибирь. В далё-

кий Иркутск поехала и семья Булгаковых. Мама и тётя работали на заводе. Маленькая Майя рано заменила маму — варила, стирала, кормила малышей. Она очень любила петь, ни один концерт в школе или госпиталях не обходился без неё. Мама надорвалась и была вынуждена уйти с завода, устроилась в кинотеатр — сначала билетёршей, потом администратором. Радости детей не было предела, ведь теперь можно было по нескольку раз в день смотреть любимые фильмы. Как только

советские войска освободили Краматорск, Булгаковы вернулись на родину. «Я — дочь Краматорска, воспитанница Дворца культуры им. Ленина, и его юбилей мне так же дорог, как день рождения родного человека, — признавалась Булгакова на праздновании 50-летия ДК Старокраматорского машзавода. — Каждая встреча с краматорчанами для меня радостна и чрезвычайно ответственна. Ведь здесь, на клубной сцене, я начала постигать азы сценического искусства».

ны, и Габрилович вновь сделал предложение и переудочерил Машу. Но вулкана страстей хватило лишь на год... В Булгакову вскоре страстно влюбился английский балетмейстер Ричард Коллинз, который был младше на 13 лет. Он называл Майю «Мадам», посвящал ей красивые стихи. Даже привез в Москву свою маму, чтобы она познакомилась с будущей невесткой. Но актриса поставила крест на романе, отказавшись уезжать с Коллинзом за границу. Даже женившись, он присылал письма с признаниями в любви: «Я думал, что всё пройдет, я тебя забуду. Нет, наоборот! Я хочу каждый миг быть с тобой». «Мы скоро встретимся» Австрийский бизнесмен Петер Добиас приехал в Москву буквально на несколько дней — по делам. В Вене его ждали жена и сын, бизнес, друзья... Но случайное ресторанное знакомство с Булгаковой перевернуло его жизнь. Петера не смущало, что его возлюбленная старше на пять лет, что она не желает уезжать из СССР. Он вернулся в Вену, чтобы развестись с женой и продать бизнес. А затем ринулся в Москву, чтобы повести Майю в загс. Дочь Булгаковой Маша рассказывала: «Петер любил маму безумно. Никогда не спорил, не перечил. Когда мать орала, уходил на лестницу курить или уговаривал Маюсика (так он называл Майю) не сердиться. Но и она Петю любила. Его невозможно было не любить, потому что он был святой». Летом 1994-го Петера не стало. И вдруг оказалось, что он был ангелом-хранителем Майи. Ее вдруг посеревшая жизнь сосредоточилась в письмах, которые она писала ушедшему супругу: «22 дня тебя нет. А я все жду, когда ты откроешь дверь и снова поцелуешь меня в лоб», «23 дня тебя нет. Очень скучаю. Болит все — сердце, душа...». И подписывала: «Твоя Машка». Депрессия становилась все глубже и страшнее. Но осенью Булгакова вновь начала улыбаться. «Петя ждет меня. Он сказал, что мы скоро встретимся. Как мне не радоваться?» — объяснила актриса удивленной подруге. 1 октября 1994 года Майя Булгакова и Любовь Соколова попали в страшную аварию — машина, в которой их везли на концерт, врезалась в столб. Актрисы оказались в реанимации. Любовь Сергеевну выписали через несколько недель, а Майя Григорьевна спустя семь дней ушла к своему Петеньке, так и не приходя в сознание.


люблю готувати

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

21

Вкусно и просто

Фосфор, кальций, витамины организму только впрок! Пристрастие многих гурманов к дарам моря неслучайно: они обладают не только изумительным вкусом, но и многочисленными полезными свойствами. Гребешки, морская капуста, креветки, мидии, кальмары, крабы и другая морская живность — это вкусная и легкая пища. Изысканный деликатесный вкус и полезные качества даров моря отмечали еще издавна. Немалое значение им предавал знаменитый древнегреческий гурман Архестрат, написавший первую в истории книгу по кулинарии. Те, кто включает в свой рацион морепродукты, меньше страдают от депрессий и меланхолий. Содержащаяся в кальмарах, креветках, мидиях и прочих морских обитателях омега-3 кислота стабилизирует психологический фон и улучшает настроение. Блюда из даров моря успокаивают нервную систему, снимают раздражительность и помогают преодолевать бессонницу и состояние тревоги. Морепродукты также полезны тем, кого беспокоит щитовидная железа. Кроме этого, научные исследования доказали, что дары моря способствуют восстановлению тканей и продлевают молодость.

— 100 г, мидии — 100 г, сливки (10—20% жирности) — 200—250 мл, сливочное масло — 30—50 г, соль, зелень укропа. Лук мелко порезать. Чеснок мелко порубить. Третью часть шампиньонов порезать тонкими ломтиками, остальные — небольшими кубиками. В кастрюле растопить сливочное масло и выложить туда лук и чеснок. Тушить, помешивая, на маленьком огне 5 минут. К луку добавить грибы и тушить 7—8 минут. Добавить в кастрюлю вино, перемешать и тушить с открытой крышкой 5—8 минут. Затем влить процеженный куриный бульон и варить после закипания 5 минут. Посолить. Положить в кастрюлю морепродукты, довести до кипения и варить 3 минуты. Влить в кастрюлю сливки, довести до кипения, но не кипятить. Добавить рубленую зелень укропа.

Жарить в достаточном количестве хорошо разогретого растительного масла около 3 минут, пока не приобретут золотистый цвет. Выложить кольца на кухонную бумагу, посолить, можно поперчить. Подавать с дольками лимона. Салат из морепродуктов Чеснок (измельченный) — 2 дольки, сок одного лимона, масло оливковое — 4 ст. л., петрушка рубленая — 2 ст. л., морской коктейль отварной (креветки, мидии, кольца кальмара, осьминожки) — 600 г, перец болгарский (порезанный полосками и обжаренный) — 1 шт., оливки черные без косточек — 12 шт., базилик (рубленый) — 2 ст. л., соль, черный молотый перец. Смешать чеснок, лимонный сок, оливковое масло, петрушку, соль и перец. Морепродукты выложить в салатницу. Затем добавить перец, оливки и чесночную заправку. Хорошо перемешать. Оставить в прохладном месте на 30 минут. Перед подачей салат еще раз перемешать и посыпать базиликом.

Фаршированные тушки кальмаров Лук — 1 большая гол., морковь — 1 шт., шампиньоны — 1 банка, яйца — 2 шт., рис отварной. Тушки кальмаров отварить в кипящей подсоленной воде 2—3 минуты. Сделать начинку. Отварить рис (примерно 2 горсти). Обжарить на сковороде лук и морковь, потом добавить шампиньоны, приправы, выключить газ, покрошить отваренные вкрутую яйца и перемешать. Тушки начинить не плотно, закрепить зубочисткой, выложить в емкость. Полить майонезом и сверху посыпать сыром, запекать примерно 10—12 минут.

Творожный рулет с начинкой из морепродуктов Тесто: творог — 200 г, яйца — 2 шт., мука — 100—150 г, отруби ржаные — 3 ст. л., специи, соль, сода — пару щепоток. Начинка: креветки и кальмары — 200 г, кукуруза — 100 г, рис — 50—80 г, яйца — 2 шт., морковь — 1 шт., зеленый лук и петрушка, спе­ции, соль. Для приготовления рулета в творог добавить взбитые с солью яйца, добавить все остальные ингредиенты и вымешать некрутое тесто. Начинка: в рис, отваренный до полуготовности, добавить креветки, кальмары, кукурузу, морковь, лук, зелень, предварительно измельченные в блендере, сырое яйцо. Перемешать начинку, посолить, поперчить. Творожное тесто раскатать, сверху выложить начинку. Скатать рулетом, смазать яйцом и отправить творожный рулет в горячую духовку на 40—45 минут.

Кольца кальмаров жареные Кальмары — 3 шт., мука — 4 ст. л., масло растительное, соль, перец, лимон. Кальмары среднего размера разморозить. Отрезать щупальца, вырезать среднюю твердую часть, вынуть прозрачный «хребет». Если получится, снять кожицу. Нарезать кальмары кольцами около 1—1,5 см шириной. Перед жаркой тщательно обвалять в муке.

Жареные креветки Панировочные сухари — 1 ст., кинза — 2 ст. л., крупные креветки — 500 г, соль — 1/4 ч. л., черный молотый перец — 1/4 ч. л., яйцо (слегка взбитое) — 1 шт., вода — 2 ч. л., масло растительное — 2 ст. л. Сухари и петрушку измельчить, пересыпать в глубокую миску. Креветки посолит и поперчить. Яйца и воду слегка взбить

венчиком в глубокой миске. Половину креветок переложить в яичную смесь, затем обмакнуть в панировку и выложить одним слоем на тарелку. Проделать то же самое с остальными креветками. В большой сковороде разогреть масло, жарить креветки в течение 2 минут с каждой стороны. Выложить на бумажное полотенце. Подавать с любым овощным салатом. Котлеты из крабового мяса Крабовое мясо — 600 г, картофель — 1 шт., лук — 1 гол., чеснок — 1 зуб. (по желанию), хлеб — горбушка батона, яйца — 2 шт., сыр твёрдый — 100 г, мука — 1 ст. л., майонез — 2 ст. л., соль, масло растительное для жарки. Измельчить крабовое мясо, картофель, хлеб, лук, чеснок. В полученную массу добавить сырые яйца. Сыр натереть на мелкой тёрке, добавить в полученную массу. Вымесить фарш, добавив муку, майонез и соль. Сформировать котлетки. Жарить на растительном масле до готовности. Куриные рулеты с начинкой из креветок Куриное филе — 6 половинок, креветки мелкие — 2 1/2 ст., лук зеленый (резаный) — 1/2 ст., майонез — 1/2 ст., эстрагон сушеный — 1 ст. л., лимонный сок — 1 ст. л., масло растительное без запаха — 1 ст. л., соль — 1/4 ч. л., черный молотый перец — 1/4 ч. л. Куриное филе отбить между двух слоев пищевой пленки до толщины примерно 1 см. В миске смешать креветки, лук, майонез, эстрагон, лимонный сок. Включить гриль для предварительного разогрева до средней температуры. На каждую куриную отбивную выложить примерно по 1/3 стакана креветок, свернуть рулетом и скрепить зубочистками. Смазать куриные рулетики растительным маслом, посыпать солью и перцем, выложить на решетку гриля. Закрыть гриль крышкой и готовить

куриные рулетики около 6—8 минут с каждой стороны. Спагетти с коктейлем из морепродуктов Спагетти — 450 г, морепродукты замороженные — 500 г, сливки — 200 г, сыр тёртый — 70 г, масло растительное — 2 ст. л., лук — 1 гол., чеснок — 2 зуб., соль, перец чёрный молотый, шафран молотый. Отварить в подсоленной воде спагетти, откинуть их на дуршлаг. Затем всыпать замороженные морепродукты (очищенные мидии, креветки, кальмары) в кипящую воду, варить несколько минут и также откинуть на дуршлаг. После этого приготовить сливочный соус с морепродуктами. Пассеровать в сковороде на растительном масле мелко нарезанный лук, добавить измельченный чеснок. Через 2 минуты добавить морепродукты и обжаривать 5 минут. Затем залить их сливками. Посолить, поперчить, добавить шафран и через 5 минут снять сковороду с огня. Спагетти залить приготовленным соусом. Посыпать спагетти с морепродуктами тертым сыром. Салат из кальмаров с морской капустой Кальмары свежие — 100 г, капуста морская — 250 г, морковь — 50 г, лук — 50 г, масло растительное — 2 ст. л., уксус 3% — 1 ч. л., зелень, перец чёрный молотый, соль. Кальмары очистить от кожицы, варить 3—5 минут и нарезать соломкой. Морковь натереть на крупной терке, репчатый лук мелко нарезать. Все смешать с морской капустой, соль и перец добавить по вкусу. Салат заправить смесью из растительного масла и уксуса и украсить зеленью. Cуп с морепродуктами «Изысканный» Лук — 2 гол., шампиньоны — 150—200 г, чеснок — 1 долька, куриный бульон — 700—800 мл, белое вино — 100 мл, креветки

Мидии с рисом Мидии (свежие или замороженные) — 0,5 кг, красный болгарский перец — 1 шт., средние помидоры — 2 шт., лук — 1—2 гол., белое полусладкое вино — 100 г, рис — 1 чашка, вода — 1,5 чашки, соль, зелень. Обжарить лук с перцем. Добавить морковь, натертые на терке помидоры и зелень. Затем высыпать рис и тушить 1—2 минуты. Добавить мидии и соль. Выложить рис с мидиями в форму для запекания. Добавить вино и воду. Разровнять рис с мидиями и, если надо, еще посолить, накрыть фольгой. Нагреть духовку до 200°С и поставить форму на 30—40 минут. Свинина с кальмарами Свинина — 500 г, кальмары отварные — 500 г, лук репчатый — 100 г, сметана — 1 ст., сыр твёрдый — 100 г, соль, перец, приправа. Свинину нарезать соломкой. Обжарить, добавить порезанный полукольцами лук, соль, специи, сметану. Все немного протушить и отставить в сторону. Почистить кальмары и отварить их в подсоленной воде не больше 3 минут. Кальмары порезать кольцами или соломкой, смешать со свининой. Уложить это все в форму для запекания с высокими бортами, посыпать тертым сыром и поставить в духовку. Блюдо готово, как только сыр расплавится. Вместо сметаны можно использовать майонез. Мидии, запеченные с ветчиной Мидии — 500 г, ветчина — 100 г, лук — 1 гол., сметана — 2 ст. л., сыр твердый тертый — 2 ст. л., перец черный молотый, соль. Мидии посолить и поперчить. Лук нашинковать соломкой, ветчину нарезать ломтиками. Мидии выложить в форму, смазанную маслом, сверху — лук и ветчину, полить сметаной, посыпать сыром и запекать 10 минут при 200°С. При подаче мидии выложить на блюдо и посыпать рубленой зеленью. Подготовила Мария ГОРБАЧЕВА

Пальчики оближешь!

Корзиночки «Атлантика» Мясо криля — 1 банка (100 г) или отварные креветки, огурец — 1 шт., яйца — 3 шт., лук — 1 небольшая гол., уксус — 1 ст. л., майонез — 100 г, сладкий перец, огурец или зеленый горошек — для украшения, заготовки корзиночек — 12 шт., соль. Измельчить лук и замариновать его в яблочном

уксусе, чтобы ушла горечь. Мелко порубить яйца. Мелкими кубиками нарезать огурец. Смешать нарезанные ингредиенты, добавить мясо криля, заправить майонезом и посолить. Выложить салат в корзиночки и украсить по желанию нарезанным сладким красным перцем, огурцом и зеленым горошком.


22

особисте

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

вітаємо!

Де ти, моя доле? Рубрику веде Олена ДЕСЯТЕРИК

Тетяна Г.

* * * Сергій О. Мені 40, 168, вага 70. Характер спокійний, добрий. Працюю на залізниці. Був жонатий, життя не склалося. Хочу познайомитися для серйозних стосунків, щоб створити сім’ю, щоб погодилася на переїзд у село. Я сам у своїй хаті. * * * Костянтин П. з Дніпропетровська. 34 роки, ріст 185, чорнявий, очі карі, нежонатий, дітей нема, освіта технічна, працюю, але не за фахом. Мешкаю разом з батьками на лівобережжі. Цікавлюся документальними кіно, довідковою літературою і всім, що розширює світогляд. Хочу познайомитися з самотньою, без шкідливих звичок, буду вдячний за відгук. * * * Віктор В. з Дніпропетровська. Наче все є, а суджену свою нема коли шукати — через працю. Роблю навіть без вихідних. Освіта середня технічна. Автолюбитель. Скоро виповниться 26, чорнявий, високий. Посприяйте, пані Олено, знайдіть мені наречену. * * * Марія П. з Дніпропетровська. Два роки як поховала чоловіка, з яким прожила майже 50 літ. Є дочка, в якої тепер проживаю. Але в неї своя родина, своє життя, квартира, достаток. Мені дуже самотньо. Якби обізвався порядний удівець, ровесник чи старший, і як сподобаємось одне одному, то будемо жити і шанувати одне одного. Люблю домашній затишок, готувати страви, добре орієнтуюсь у сільському побуті. Мені 75-й рік, ріст 165, вага близько 80. * * * Ліда С. Мені 63, на вигляд симпатична, сучасна, несварлива, люблю гумор, оптимістка. Обіди готувати так само вмію. Сама давно, то багато чого навчилася. Все сподівалася, що стріну свого судженого не по газетній рубриці, а роки минали, а тепер хочу просити допомоги

!

Ëèñòè âåäó÷³é Îëåí³ Äåñÿòåðèê, çâåðíåííÿ ñàìîòí³õ ëþäåé íàäñèëàéòå íà åëåêòðîííó àäðåñó zorya@zorya-gazeta.dp.ua ³ ÷èòàéòå íà ñàéò³ www.zorya.org.ua

в Олени Десятерик. Мої два сини до мене приїздять дуже рідко, хороші хлопці, та в них робота, свої оселі. * * * Наталя Ш. з Дніпропетровська. 58, на пенсії, ріст 156, вага 84, самотня давно. Син має свою сім’ю. В мене приватний будинок. Пишу, а відчуття таке, ніби себе виставляю на продаж. Оцінити себе як господиню, як людину дуже непросто. Напевне, жодна жінка не напише щось погане про себе. Хочу зустріти того, хто розуміє: поруч рідні люди, а всередині я відчуваю в них порожнечу. Топчуся з домашніми клопотами, а розуміння моїх думок, почуттів нема. Отак живу. Як буде відгук, то буде, може, зустріч. Величезне прохання до питущого: не пишіть. * * * Інна З. з Дніпропетровська. Купую «Зорю» і нареш­ ті насмілююся написати. Мені 53, ріст 162, вага 70, розлучена, дітей нема. Сварок не люблю, стараюсь усе залагоджувати. У двокімнатці мешкаю з татом і мамою. Хочеться, щоб відгукнувся самотній, ровесник чи старший. Щоб жити у злагоді та любові. На переїзд не згодна. * * * Зоя Щ. з Дніпропетровська. 46, 158, 63, знак Діви, вдова. З двома дорослими синами і сестрою, так само незаміжньою, мешкаю майже «у центрі». Освіта педагогічна, вже на пенсії, та продовжую працювати. Сама я енергійна, весела, симпатична і добра жінка. Більше про себе та своє не надто легке життя — при спілкуванні, як таке буде можливе з тим, хто зацікавиться мною. Захоплююся бджільництвом, у вільний час ще й в’яжу. * * * Олена В. з Дніпропетровська. Я 1974 р. н., спокійна, приємної вроди, без «звичок», вага 80, розлучена, дві дочки, 18 і 13 років. Є своя хата у приватному секторі, робота є, нема друга, господаря, надійного, чесного. * * * Наталя Є. з Дніпропетровська. Хочу знайти близьку духом людину, майбутнього, можливо, мого чоловіка. Мені 33, розлучена, освіта вища, працюю, дітей нема, житло на Комунарі.

СИЧИНАВУ Ольгу Кимівну — заступника начальникаа Поштамту — ЦПЗ №1; начальників поштових відділень: СЕРГУ Ларису Григорівну (п/в 32, с. Кіровське, Дніпропетровський район), ГРАБОВЕЦЬКУ Лілію Миколаївну (п/в 641, с. Боровківка, Верхньодніпровський район), СТОВБУН Ольгу Зіновіївну (п/в 22, с. Маївка, Дніпропетровський район), АНТОНЮК Ніну Миколаївну (п/в 84, Кривий Ріг), МАРТИНЕНКО Світлану Миколаївну (п/в 751, с. Чапаївка, Широківський район), БЕРЕЖНУ Майю Володимирівну (п/в 752, с. Русакове, Петропавлівський район), ПОЛУТОРНУ Ольгу Анатоліївну (п/в 21, с. Степове, Дніпропетровський район), КОЗЕРЬОВУ Зінаїду Михайлівну (п/в 130, Дніпропетровськ), ГЕРАСИМИЧ Ольгу Віталіївну (п/в 100, Софіївка), БОНДАРЕНКО Марію Миколаївну (п/в 514, с. Зайцеве, Синельниківський район), ГОРБ Нелю Миколаївну (п/в 812, с. Іванівка, Петриківський район), КАРІМОВУ Тетяну Василівну (п/в 605, с. Манвелівка, Васильківський район), КРИВОШЕЙ Тетяну Василівну (п/в 621, с. Великомихайлівка, Покровський район), РАШЕВСЬКУ Світлану Вікторівну (п/в 32, с. Цибульківка, Царичанський район), КРАВЧЕНКО Наталію Вікторівну, заступника начальника п/в 900, Межівський район, НАСІНИК Олену Анатоліївну (п/в 6, Кривий Ріг), МАЛОІВАНЕНКО Любов Дементіївну(п/в 49000, Дніпропетровськ), ГАМАСЕКО Олену Володимирівну (п/в 315, с. Преображенка, Юр’ївський район), БОНДАР Людмилу Володимирівну (п/в 470, с. Булахівка Павлоградського район ДЕНИСЕНКО Галину Григорівну (п/в 410, с. Сурсько-Михайлівка, Солонянський район), САЧКО Тетяну Вікторівну (п/в 840, Павлоград), КОВАЛЬ Ірину Михайлівну (п/в 291, Жовті Води), ЗАВАДУ Анну Григорівну (п/в 31, Кривий Ріг), МОРОЗ Олену Борисівну (п/в 165, Очеретувате, Магдалинівський район ЩИРО ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Зичимо здоров’я, щастя, злагоди в родинах, великих успіхів, нехай здійсняться всі бажання! З повагою зорянці

Комунальний заклад «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради»

473

Микола М. з Приорілля. Мені 73. Дружина вмерла три роки тому. Діти живуть своїми сім’ями. Хочу познайомитися з самотньою вдовою. * * * Борис А. Мені 46, невисокий (165), худорлявий, живу і працюю в селі, тут народився і виріс. Є свій дім, мотоцикл, машина. Спокійний, вважаю, що добрий господар. Так склалося, що лишився сам з семирічним сином. Нема дружини, нема порядку. Буду радий, як обізветься самотня, без шкідливих звичок, невисока, згодна на переїзд. Писати нема коли, тож докладна розмова буде при спілкуванні. * * * Про Дмитра Г. з Дніпропетровська. Мій молодший брат не наважиться до Вас звернутися, але не заперечує, щоб це зробила я, бо маю легку руку. Його коротке одруження, на превеликий жаль, було дуже невдале. Подробиці хай сам, як схоче, розкаже при зустрічі, якщо самотня жінка ним зацікавиться і її не злякає та обставина, що розлучений. ...Одружувався, бо сподівався, що жінка нормальна, а виявилася з поганими намірами, ще й «хижачка». Але то вже історія. Братові 41, виглядає молодшим, ріст 185, вага 85. Дві вищі освіти, вихований, чуйний, без шкідливих звичок, працює, захоплюється історією, природою. Необхідне для життя має. Живе з мамою, батько вмер, як Дмитрові було 19. Майбутню обраницю приймемо як рідну, не образимо, аби лиш була чуйна і справедлива. Як молодша, хай не лякається вікової різниці.

Добрих друзів «Зорі» — працівників Дніпропетровського обласного відділення УДППЗ «Укрпошта»

Оголошує конкурс щодо оренди Інформація про об’єкт оренди Адреса: 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31 Будівля: нежитлове приміщення розташованого на першому поверсі блоку «Г» головного корпусу будівлі. Кількість об’єктів та площа: S — 5,0 м2 — для реалізації друкованої продукції Отримання інструкції на участь Місце: КЗ «Дніпропетровська МБКЛ №4»ДОР», 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31, 2 поверх, планово-економічний відділ. УМОВИ КОНКУРСУ — крім орендної плати, орендар відшкодовує: - частину податку на землю, - експлуатаційні послуги. Переможець оплачує експертну оцінку. Кінцевий термін прийняття конкурсної пропозиції: 31.05.2013 до 10.00 Конкурс відбудеться: 31.05.2013 р. об 11.00 за адресою: 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31, учбова кімната, 1 поверх. Довідки за телефонами: 8(056) 377-41-86.

Щоб нàäðóêóâàòèñÿ íà íàøié ñòîð³íöi (âèõîäèòü ó êîæíîìó ÷èñë³ ãàçåòè), пèø³òü òàê, ÿê ó쳺òå. Àëå íå ñêóï³òüñÿ: ÷èì äîêëàäí³øå áóäå ðîçêàçàíà âàøà ³ñòîð³ÿ, òèì á³ëüøå ìàòèìåòå øàíñ³â íà óñï³õ. Íàïèñàíå íàä³øë³òü íà àäðåñó: Îëåíi ÄÅÑßÒÅÐÈÊ, «Çîðÿ», âóë. Æóðíàëiñòiâ, 7, Äíiïðîïåòðîâñüê, 49051. І свій лист-âiäãóê на ту чи іншу публікацію òàê ñàìî øëåòå ìåíi, а ÿ ïåðåøëþ тій людині, з якою хочете познайомитися. Дëÿ öüîãî íå çàáóäüòå ïîêëàñòè êîíâåðò ç ìàðêîþ. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Àäðåñè ³ ïðiçâèùà íå ðîçãîëîøóþ, íå âèñèëàþ i ïðîøó до редакції íå ïðè¿çäèòè. Ùèðî âàøà Î. Ä.

Як передплатити «Зорю» Зробити це дуже про­ сто. На кожній пошті у Каталозі пе­р іодичних видань Дні­п ропе­т ро­в ­ ської області ви знайде­ те «Зорю»область» на стор. 12. «Зорю»город» мож­ на знайти на стор. 11 у тому ж Каталозі. Для пенсіонерів та ветеранів — пільгова ціна на передплату у тому ж Каталозі.

Вартість передплати на газети «Зоря»область» та «Зоря»город» на 2013 рік Індекс «Зоря»область» 89656 Для пенсіонерів пільгова 35380 Для індивідуальних передплатників 89657 Для пенсіонерів пільгова 61141 Для індивідуальних передплатників

Індекс «Зоря»город» 89658 Для пенсіонерів пільгова 91324 Для індивідуальних передплатників 89659 Для пенсіонерів пільгова 89661 Для індивідуальних передплатників

Вàðò³ñòü ïðèéìàííÿ ïåðåäïëàòè

Періодичність

1 міс.

середа

3,25 грн.

9,75 грн.

19,50 грн.

29,25 грн.

середа

4,08 грн.

12,24 грн.

24,48 грн.

36,72 грн.

середа, п’ятниця

8,50 грн.

25,50 грн.

51,00 грн.

76,5 грн.

середа, п’ятниця

10,58 грн.

31,74 грн. 2,10 грн.

63,48 грн.

95,22 грн.

2,55 грн.

3,90 грн.

0,9 грн.

3 міс.

6 міс.

9 міс.

Ö³íè ïîäàí³ áåç óðàõóâàííÿ ïîñëóã çâ’ÿçêó

Якщо вам важко самим передплатити газету, телефонуйте до редакції (0562) 388373, і ми допоможемо оформити передплату.


ДАРИНЧИНА ВІТАЛЬНЯ

Âèïóñê Âèïóñê Âèïóñê 37 37 37 (408) (408) (408)

Íàø³ ìàìè

Пам’ятаймо, любі діти, Пам’ятаймо завжди з вами, Що для нас у всьому світі Найдорожчі — наші мами! Нам — маленьким і дорослим — Все дають вони з любов’ю: Ніжне серце, світлий розум, Сили нашому здоров’ю. Як ставали ми на ноги, Перший крок наш був — до мами! І листи, і телеграми Радість маєм чи тривогу — Шліть туди, де їх чекають, Серце мами завжди з нами. Виглядають ваші мами! Найдорожчі мамі діти. Степан ОЛІЙНИК Дітям мама їх так само.

Будьмо ввічливі Куди б не прийшла ввічлива людина — у школу, додому, в гості, — вона зав< жди привітається. Навіть коли вхо< дить до кабінету зубного лікаря. А найголовніше, вона завжди зробить це першою. У нас багато гарних при< вітань, починаючи з «доброго ранку» і за< кінчуючи «на доб< раніч». Їх можна змінювати протягом дня, і вони нам не набриднуть. Своїм товаришам ти мо< жеш казати: «Привіт!» або «Бу< вай!». Але зі старшими так не вітаються і не про< щаються. Ввічлива людина вітається з усіма зна< йомими. У місті ми, звичайно, не станемо вітати кожного зустрічного. Але в селі, де всі знають одне одного, треба вітатися з усіма. Якщо ти здаля помітив знайомого, не кри< чи через усю вулицю чи з вікна. Можеш

Ïîâ÷àëüíà ³ñòîð³ÿ

І щоразу, ніби приспів: — Вибач, будь ласка, я більше не буду! — Треба Котушкіна тер< міново виправляти, — зая< вив староста класу Сєвка Домаєв. Тільки й чуєш: «Вибач» та «Вибач», а в нього вже двійки! — А як він пово< диться! — не витри< мав Семен Гри< шин. — Просто якийсь ввічли< вий хуліган! — Справді! — підтримав Сєвка. — Він просто при< кривається своєю ввічливістю. А сам робить, що хоче. Це ще гірше, ніж зви< чайне хуліган< ство! У мене ось яка буде пропози< ція... Наступного дня вже на першій перерві Семен Гришин, пробігаючи повз Ко< тушкіна, добряче штурхонув його. — Ти що? — оторопів Вася. — Вибач, будь ласка, — приклав руку до серця Гри< шин. — Я більше не буду.

підняти руку і помахати або зняти шапку чи вклонитися, залежно від того, кого ти вітаєш. Коли ти йдеш з дорослими і вони вітаються з незнайомими тобі людьми, ти теж повинен привітатися. Ухилятись від привітань неввічливо, а не відповідати на них — вершина невихованості. Не забудь ось про що: не можна вітатись сидячи — треба встати; коли за< ходить учитель, вставай без шуму. Якщо в кімнаті багато людей, мовчки вклонися. Так ти привітаєшся з усіма одразу. Так само вітайся і тоді, коли голосне привітання може кому<небудь заважати: ну, скажімо, в читальному залі.

Словничок привітних слів:

Добрий ранок! Доброго дня! Добрий вечір! Усього доброго! Доброго вам здоров’я! До по бачення. На добраніч. На все добре. Дай Боже здоров’я! Бувайте здорові! Ходіть здорові!

Ãîâîðÿòü ä³òè

Âèáà÷, áóäü ëàñêà!

Вася Котушкін вдруге забу< вав вдома книжку, яку він узяв «на день» у Семена Гри< шина, сусіда по парті. — Знов забув? — мало не плачучи, запитав Семен. — Та ж мені сьогодні в бібліотеці знаєш, як влетить! Я ж слово дав її не затримувати! — Завтра обов’язково при< несу, — заспокоїв сусіда Вася. — Я нізащо більше її не забу< ду. Вибач, будь ласка... Вася завжди був такий ввічливий, так щиро вибачав< ся, що довго на нього сердити< ся ніхто не міг. Штовхне дівчинку в коридорі, та так, що вона мало не в сльози, і тут< таки прикладе руку до серця: — Вибач, будь ласка, ви< падково. Більше не буду! Дівчинка шморгне носом, мах< не рукою і побіжить далі. І весь день потім хвалиться подругам: — Цей Котушкін такий ввічливий, такий ввічливий... А Котушкін за хвилину іншу дівчинку як штурхоне, просто так, між іншим. І одразу ж своє улюблене: «Вибач, будь ласка». Почали діти помічати, що Вася дедалі частіше вимовляє: «Вибач, будь ласка». То уроків не зробив, то комусь зошита зіпсував, то товаришів підвів, то на урок запізнився.

23

Øêîëà õîðîùèõ ìàíåð

Âèâ÷è â³ðø Треба вчитись і робити Так, щоб радувати маму! А як вивчитесь з літами, Вдячні мамі за турботу, І поїдете від мами В інший край десь, на роботу — Хай усі запам’ятають:

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 17 òðàâíÿ 2013 ð.

— Ну, гляди, — насварив< ся Котушкін. І тут<таки ледь не звалився з ніг від штурхана Сєвки До< маєва, який проходив мимо. — Я, здається, тебе за< чепив? — запитав Сєвка невинним голосом. — Вибач, будь ласка. Я більше не буду. Так почалися Ва< сині поневіряння. Йому забули поверну< ти зошита з домаш< німи завданнями, хтось узяв щоден< ник, переплутав каш< кети, у буфеті Котуш< кіну не вистачило булоч< ки. І всі вибачалися перед ним, присягалися, що більше ніколи не будуть, і... наступної перерви все починалося спочатку. Повертаючись додому після уроків, Вася спіткнувся об чиюсь ногу і полетів у кучугуру. Крізь сніг він почув ввічливе: «Ви< бач, будь ласка». А коли Котушкін виліз на тротуар, він побачив, що його портфель висить на дереві по< ряд зі старою шпаківнею і на ньому крейдою написано: «Ви< бач, будь ласка». Б. ПРИВАЛОВ

«Á³äí³» ôðàíöóçè

Група школярів повернулася з Парижа. Директор школи цікавиться: — Чи були у вас труднощі з французькою мовою? — У нас — ні! Були у французів.

Ïîìåòèêóé ³ ðîçôàðáóé

ßê çâàæèòè ñëîíà Китайська казказагадка

Якось імператорові Цао Цао, що правив у Китаї понад дві тисячі років тому, захотілося зважити слона. Як не метушилися сановники, ніхто з них не міг нічого приду< мати. Адже ні в кого не було гігантських вагів. Коли всі сановники визнали свою безпорадність, при< йшов простий робітник Чао Чун і сказав, що він може зва< жити слона, не застосовуючи жодних спеціальних при< стосувань. І зважив слона. Як він це зробив?

Çàãàäêè

Його стихія — блюз і джаз, З Америки прийшов до нас. А голос, мов солодкий сон. Що це за штука? …

По ньому б’ють, а він і радий, Бо бить по ньому — значить грати. Він різних ритмів справжній пан, А як він зветься? …

ϳäãîòóâàëà Äàðèíà ÂÅÑÅËÅÍÊÎ.

Використано методичну літературу і матеріали ЗМІ

Вона напрочуд популярна І поміж рокерів, і бардів. Акордів знають всі хоч пару, Коли беруть до рук…

Вона покличе вас на бій, А треба — дасть сигнал «відбій». Не впізнаєте її хіба? Це ж мідна сяюча ...

Відповідь:

Чао Чун завів слона у величезний човен і позначив міткою, наскільки човен осів у воді. Потому він вивів слона і став у човен накладати ка< міння і робив це доти, доки човен не осів до позначки. після цього він просто зважив камені.

Ìóçè÷í³ ³íñòðóìåíòè


24

на дозвіллі

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 17 травня 2013 ð.

Сатиричні мініатюри Дачники

Сатиричні мініатюри Дачники На зупинці електрички Дачники з сумками. Хто у джинсах з секондхенду: Носяться роками. А хто в сукні від Версаче З виглядом богині, І стріляють крізь оправу Оченята сині! Той, що в джинсах, аж підріс! Пір’я розпускає І до Дами від Версаче Контакту шукає.

УСМІШКИ ПОВАЖНИХ ЛЮДЕЙ з Книги веселої мудрості

Де починається родовід

Один допитливий іноземець, якого від­ рекомендували Олександрові Дюма, почав відразу розпитувати знаменитого романіста про його походження. — Ви квартерон, мосьє? — Так, сер, — відповів Дюма, який ні­ коли не приховував свого родоводу. — А ким був ваш батько? — продовжував іноземець. — Був мулатом,— відповів Дюма. — А ваш дід? — Був негром, — відповів письменник, починаючи втрачати терпіння. — Ага! — зрадів іноземець. — А можу я запитати, ким був ваш прадід? — Мавпою, сер! — спалахнув від гніву письменник. — Мавпою! Мій родовід по­ чинається там, де ваш закінчується.

Повільна отрута

Лікар сказав французькому письмен­ никові Бернару Фонтенелю, що кава — це отрута. — Я, лікарю, з вами цілком згоден, — відповів Фонтенель, — але, як бачите, ця

отрута діє дуже повільно. Я вживаю її ось уже 80 років.

Лютий ворог

Один офіцер, якого Суворов дуже любив і поважав як бравого й хороброго воїна, від­ значався надто нестриманим язиком, чим нажив собі таких ворогів, що й служити йому стало несила. Якось Суворов викликав його до себе, замкнув двері і по секрету сказав, що в нього є дуже лютий ворог, який на кожному кроці шкодить йому. Стурбований цим повідомленням і вза­ галі всіма таємничими обставинами цієї бесіди, офіцер почав було перераховувати своїх ворогів, намагаючись відгадати, про кого саме сказав йому фельдмаршал, але той тільки руками розводив від нетерпіння й досади — не той, мовляв, не той! Офіцер перебрав усіх своїх недругів і нарешті сказав, що не знає, на кого вже й подумати. Суворов навшпиньки підійшов до вікон, до дверей, прислухався, потім все з тим ж блазнівським кривлянням, наблизившись впритул до офіцера, шеп­ нув йому: — Висунь язика.

і таке буває Кишеня для одруженого

— Ви холостяк чи одружений? — уточнює кравець у клієнта. — Одружений. — Тоді додай, — звертається кравець до помічника, — таємну кишеню в підкладці піджака.

Засновник — Дніпропетровська обласна рада Видавець — Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Редакція газети «Зоря» Видається з 17 (4) квiтня 1917 року. Свцтво про реєстрацiю ДП №1811—549 ПР вiд 8.11.2011 р., ДП № 1179 от 08.10.2004 р.

Гумореска З

Віталій КРАСНЮК

«Вибачайте, десь стрічав Вас! Може, у Анталії? А чи, може, в Колізеї? Бував я в Італії». Та сміється: «Та на дачі! Ми ж сусіди, може?!» «А нагніться, мов на грядці. Впізнаю! О Боже!»

Тісто дріжджове

Мама донечці своїй: «Подивись за тістом, А я в гості зазирну, Прогуляюсь містом».

Той послухався. Тоді Суворов, показуючи пальцем на його язик, мовив: — Ось він! Ось хто твій найлютіший ворог!

Все залежить від п’єси

У великого російського актора Щепкіна запитали: — Які ролі ви любите грати? Великі чи маленькі? — А це залежить від п’єси,— відповів Михайло Семенович. — Якщо п’єса гарна, то великі, а якщо погана, то найменші.

Вода надто холодна

Французькі філософи Руссо і Дідро якось прогулювалися берегом ставка. Зу­ пинившись біля одного місця на березі, Дідро сказав: — Ось саме з цього місця я разів два­ дцять збирався кинутися у воду, щоб по­ кінчити з собою... — Що ж вас утримувало? — байдуже запитав Руссо. — Я пробував воду рукою, і вона мені завжди здавалася надто холодною.

життя артистів

У розмовному жанрі через дефіцит високохудожнього ре­ пертуару інколи трапляються смішні казуси. Всі артисти нама­ гаються читати відомих авторів, і з цього народжується ще один гумористичний сюжет. Наші ме­ три-розмовники беруть участь в усіх концертних заходах столиці. Домовляються, на котру годину під’їхати, виступлять і біжать далі заробляти гроші. В одному залі йде концерт, ведучий оголошує, що на сцені — народний артист України Володимир Литвинов. — Дорогі друзі! Я вам проде­ кламую чудовий твір патріарха українського гумору Павла Про­ коповича Глазового, який букваль­ но кілька годин тому написав цю гумореску спеціально для мене. Отож: «Водить батько зоопарком хлопчика малого...» Прочитав. Публіка аплодує, ар­ тист поклонився, побіг. Концерт іде далі. Ось за кулісами з’являється народна артистка України Неоні­ ла Крюкова. Адміністратор радіє, оголошують її вихід. Ніла Вікто­ рівна виступає, заводить публіку і насамкінець каже: — А тепер, шановне товари­ ство, я вам прочитаю одну свіжень­ ку річ, буквально з-під пера нашо­ го метра естради Павла Глазового, яку він саме для мене написав. Дуже симпатичний твір... «Во­ дить батько зоопарком хлопчика малого...» Прочитала. Люди в залі пе­ резирнулись, але поаплодували. Артистка побігла далі. Концерт триває. У роздягальню забігає народ­ ний артист Анатолій Паламаренко,

на ходу перевдягається, шнурує черевики, адміністратор пере­ живає, щоб артист устиг вийти на сцену. Оголошують його ім’я, читець перед очима публіки: — Доброго дня, любі мої шану­ вальники, я так до вас поспішав, щоб зробити невеличкий сюрприз. Я тільки-но від Павла Прокопо­ вича Глазового, який вам також передає щирі вітання, і як дарунок від нього прочитаю ось цю нову гумореску. Вона написана саме для мене, навіть чорнило не встигло висохнути на папері... «Водить батько зоопарком хлопчика ма­ лого...» У залі повна тиша, люди здиво­ вано переглядаються, міністерське начальство насупило брови, адмі­ ністратор за кулісами позеленів… І раптом вибух гомеричного сміху! Публіка лежить. Артист думає, що то від його читання, ще більше натискає на слово, тримає паузи. Хтось крізь сміх не витримує: — Та скільки той батько сина водитиме? Він що, заблукав? Артист дочитав, поклонився, побіг. Далі на сцену виходить Ми­ кола Невідничий. Адміністратор до нього: «Колю, що читаєш сьогодні?» — О-о-о, сьогодні в мене чудо­ ва річ, публіка лежатиме. Я оце тільки-но від Павла Прокоповича Глазового... Адміністратор хапається за серце: —І ти хочеш водити? Мене з роботи звільнять. — А що, вже до мене водили? — Водили так, що невідомо, чи й вийдуть із того зоопарку. Цирк на дроті, їй-бо...

Голова наглядової ради Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ. Головний редактор Ксенія ЗАЙЦЕВА.

Власкори: Кривий Ріг (24) 90 38  16; Павлоград (232) 6  05  08; Синельникове (263) 4  09  17; Софіївка (250) 2  80  84; П’ятихатки (251) 3  06  78.

РЕДАКЦIЙНА КОЛЕГIЯ: С. ЧЕРНЯВСЬКИЙ, голова наглядової ради, К. ЗАЙЦЕВА, головний редактор, Т. Кузьменко, перший заступник, С. ГУТШАБЕС, керівник відділу реклами.

Приймальня: (0562) 27  16  52; 27  80  27 (ф.) Відділ (0562) 35  14  26 (ф.); 38  83  53; реклами: 38  83  28; 33  78  04. Вiддiл передплати та маркетингу: (0562) 38  83  73.

І дочка на виданні Їй телефонує: «Вже з каструлі вилізає!» Мама пропонує: «Поділи на дві частини І спечи в духовці. Дефіле своє покажеш На другій тусовці». Прийшла мама, а на кухні З якоїсь причини У муці уся підлога Й хліб мов кирпичини. «Вперше — це я розумію, Хоча так я не зумію: Чом, мов лівер-ковбаса, Тісто з лампочки звиса?»

Петро ЧЕРНЯК

анекдоти Дещо про домашніх тварин — У вас багато домашніх тварин? — запитує жінка свою знайому. — Ні. Лише один чоловік.

Поважна причина В адвокатській конторі: — Скажіть, пане адвокате, чи ду­ рість може бути мотивом для розлу­ чення? — Цілком може бути! А що, хіба жінка ваша дурна? — Ні! Це я дурний... Що одружився з нею.

Той самий — Милий, ти вже не так елегантно виглядаєш, як тоді, після весілля. — Чому ж, люба. Адже я ношу той самий костюм, що й тоді, 20 років тому.

Де чоловік? На одній вечірці жінка роздив­ ляється довкола: — Де ота вродлива служниця, що розносить коктейлі? — Хочете щось випити? — Ні, хочу знати, де мій чоловік.

Знайомство через Інтернет Мама, вирішивши, що дочці пора заміж, дає для неї оголошення в Ін­ тернеті на сайті знайомств: «Молода, чарівна, сексуальна дівчина познайо­ миться з цікавим чоловіком, що має серйозні наміри». Через тиждень дочка питає у мами: — Ну як, є відгуки від потенційних наречених? — Поки що лише один лист, — сум­ но відповідає мама. — Але тобі цей ко­ зел не підійде. — Чому? — Та тому, що це наш тато.

Любить — не любить — Я постійно питаю себе, чи кохає мене мій Іван, — каже одна жінка по­ друзі. — Звичайно, кохає! — заспокоює та. — Чого ти така впевнена в цьому? — А чому ти маєш бути винятком?!

Став батьком — Що з тобою? — запитує чоловік знайомого. — У тебе такий сумний ви­ гляд. — І не питай. Я став батьком. — Так це ж прекрасно. Вітаю тебе! — Дякую! Але я переживаю, щоб про це не дізналася моя дружина!

Чого не вистачає — Щоб стати добрим чоловіком, — каже жінка подрузі, — моєму чоло­ вікові не вистачає одного... — І чого ж? — Одного мільйона доларів.

Вiд­повiдальнiсть за змiст реклами несе рекла­ модавець. Редакцiя не завжди подiляє позицiю авторiв публiкацiй. При передруку посилання на «Зорю» обов’яз­ кове.

НАША АДРЕСА: газета «Зоря», вул. Журналiс­­тiв, 7, Днi­про­­­петровськ, 49051. еmail: zorya@ezorya.dp.ua; ria@ezorya.dp.ua

Друк ПП «СТПРЕС», 50025, м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12. Обсяг 1,86 д. ар. Офсетний друк. Зам. №507 .

Тираж номера 43000.

www.zorya.org.ua

Цiна договiрна.


Газета Зоря  

Номер газеты от 17-05-2013

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you