Парохіяльний вісник, липень 2014

Page 1

ЖИВА ПАРАФІЯЛЬНА СПІЛЬНОТА – МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ З ЖИВИМ ХРИСТОМ ― Л И П Е Н Ь № 7 (42) 2014 ―

СВЯТА РІВНОАПОСТОЛЬНА ОЛЬГА, КНЯГИНЯ КИЇВСЬКА (24.07) Читання на Службі Божій: Апостол: 1 Кор. 7, 24–35. Євангеліє: Мт. 15, 12–21. “Похвалім сьогодні Бога, доброчинця всіх, що прославив на Русі-Україні Ольгу богомудру, щоб за її молитвами подав прощення гріхів душам нашим”. (Кондак св. Ольги) Дорогі сестри і брати у Христі! На небозводі святих Христової Церкви наче зорі сяють різні святі українського народу. Поміж ними осібним світлом святості ясніє рівноапостольна княгиня Ольга – основоположниця християнства в Україні, перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри на Русі-Україні. "Була вона християнським предтечею Руської землі, як рання зірка перед приходом сонця, – читаємо в першому українському літописі "Повість времяних літ", – немов місяць уночі; її життя так ясніло між невірними людьми, як перлина в болоті, бо люди ще не були обмиті святим Хрещенням. А вона обмилась у святій купелі й зняла з себе гріховну одежу старого Адама, і зодягнулася в нового – у Христа. Вона перша від Русі ввійшла в Царство Небесне, і її прославляють сини Русі як свою володарку, бо вона і після смерті молить Бога за Русь-Україну". Отак ченцем Нестором в 11 ст. написано про Ольгу – дружину володаря Київської держави князя Ігоря, матір Святослава й бабусю св. князя Володимира. Літописці висловлюються про княгиню Ольгу як про мудру правительку свого народу. По смерті Ігоря (945 р.) вона керувала державою від імені малолітнього сина Святослава, котрий згідно з тодішніми законами був наступником свого батька. І напрочуд добре, вміло та мужньо керувала великою державою. Ольга, котра була доброю порадницею, вірною і люблячою дружиною Ігореві, жорстоко відімстила збунтованому племені древлян, які вбили Ігоря. Така помста за вбивство цілком узгоджувалася з тодішнім методом правління та поганськими законами. Однак саме княгині Ользі Господь дарував великий дар прозріння і пізнання істинного Бога. Підставою до цього, мабуть, були її особисті риси: розум, справедливість, доброта й щирість вдачі. Княгиня Ольга, як свідчать літописи, до народу свого була ласкавою й милосердною, нікому не чинила кривди, праведно судила, справедливо карала, щедро винагороджувала, убогим і немічним допомагала, просьби та скарги вислуховувала. Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

Ставши християнкою, вона показала народові нове життя. За її панування християнство стає другою, поруч з поганською, державною релігією. А її внук – великий князь Володимир – довершив почату княгинею справу, й Київська Русь стала християнською державою. Син Ольги, хоробрий князь Святослав, не пішов за прикладом матері, хоч ніколи нікому не забороняв сповідувати християнство. Сам же не рішився піти проти усталеної громадської думки поган. Це, вочевидь, вимагало значно більшої хоробрості, ніж на полі бою. В "Повісті времяних літ" читаємо, що Ольга часто говорила синові: "Сину мій, я пізнала Бога і тішуся; та й ти, як пізнаєш його, будеш радіти". Але він не зважав на це, кажучи: "Як я можу прийняти новий закон? Мої вояки будуть з того сміятись". Видається, і в наш час багатьом високопосадовим і публічним людям бракує сміливості вголос визнавати Всевишнього Бога і слідувати його заповідям. Бо як інакше пояснити, що люди, які вважають себе християнами, соромляться вести християнським шляхом свою країну? Прикриваються облудними словами про демократію, свободу совісті, а насправді бояться розірвати пута силоміць насадженого атеїзму. Атеїзму, що є добровільним невіглаством, добровільною сліпотою, бо як інакше назвати тих, хто говорить про закони природи і закони суспільного розвитку, не задумуючись, хто ж створив, видав ці закони. Отож, молімо нашу небесну покровительку, св. княгиню Ольгу, щоб запалила наші серця справжньою любов’ю до Бога і Батьківщини: Свята Ольго, до Тебе кличе ввесь наш народ: опікуйся нами, будь нам матір’ю в небі, як була ти матір’ю українському народові на землі. Випроси нам ласку, щоб у всіх наших родинах і в цілому народі славилося ім’я боже і зберігались божі правди. За твоїми молитвами, свята наша заступнице, українська молодь нехай виростає у скромності, люди середніх літ нехай служать побожністю і працьовитістю, а старші нехай добрим прикладом та порадою ведуть український народ до святості і добробуту. Могутня заступнице України, свята княгине Ольго, молися за нас. Амінь. Сторінка 1


СОБОР МИРЯН УГКЦ В ІТАЛІЇ З 14 по 15 червня у Сакрофано, що біля Рима, у реколекційному центрі «Фратерна Домус» відбувся Собор мирян УГКЦ в Італії на тему: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У соборі взяли участь понад 60 делегатів із різних церковних громад УГКЦ в Італії. Серед учасників собору були також два представники УГКЦ Флоренції – Оксана Кучмик і Світлана Пічак, які поділилися своїм роздумами над темою собору та її можливою реалізацією у житті парафії. З метою кращого пізнання, а відтак поступового удосконалення парафіяльного життя вірних УГКЦ Італії, Преосв. Владикою Діонісієм Ляховичем цього року було скликано до Риму з’їзд мирян, представників з понад 140 церковних громад Італії. Учасники собору спільно молилися, спілкувалися та роздумували над темою: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Кожне слово цієї теми, яке б воно не було зрозуміле і просте, широко відкриває перед нами горизонти нового бачення і розуміння парафіяльного життя, яке ми часто зводимо до нашої участі в Літургії і Святих Тайнах. Запропонована до роздумів тема справді допомагає нам усім подивитися на парафіяльне життя зсередини, щоб відчути серцебиття цілої живої церковної громади. Оживляючи життя своєї парафії, ми тим самим оживляємо цілу Христову Церкву, маленькою клітиною якої є кожна парафія. Першим чинником, який сильно впливає на оживлення парафії є Слово Боже, яким усі вірні причащаються на св. Літургії, живуть і об’єднуються у одну християнську родину, центром і основою якої є живий Христос. Якщо християни не читають Святого Письма, їм важко є будувати особисті стосунки з членами їхньої сім’ї чи парафії. У Святому Писанні Господь відкриває людині модель спільнотного життя і дає нам взірець життя осіб Пресвятої Тройці, Отця, Сина і Святого Духа, яких об’єднує одна і таж Божа любов. Коли людям важко є створити спільноту або щасливо жити у ній це стається тому, що їх не єднає Божа жертовна любов, а якісь речі, зацікавлення, вигоди і т.д. Тому, потрібно читати Біблію, щоб навчитися слухати Бога, який кожному з нас хоче щось сказати. У слуханні Бога будемо поглиблювати нашу віру, яка провадитиме нас до служіння ближньому. Другим чинником оживлення життя парафії є намагання підпорядкувати нашу волю Божій. Мусимо запитати себе: «Чи ми вже достатньо відкрили для себе те, у чому полягає Божа воля, щоб потім її виконувати?» Читаючи Святе Письмо, ми крок за кроком починаємо розуміти, що Божа воля полягає у тому, щоб була єдність між людьми на землі такою, якою вона є у небі між ангелами і святими. Коли співаємо на Службі Божій херувимську пісню, ми в невидимий спосіб, зустрічаємося з Богом, з Пречистою Дівою Марією, з ангелами і з великою родиною святих. З цієї зустрічі ми вчимося як ми маємо жити у нашій парафіяльній спільноті, прославляючи Бога і безкорисливо служачи один одному тими дарами і здібноПарафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

стями, якими нас Бог поблагословив. Тому, можна сказати, що Служба Божа це відображення нашого життя. Третім чинником оживлення парафії є наша допомога бідним як у нашій парафії, так і поза нею. Служіння бідним допомагає насамперед нам не замикатися у стінах нашого дому, а навпаки вийти з допомогою до тих, кого нам Бог посилає у житті. Не може бути християнин побожною людиною, коли він є сліпим і глухим на потреби бідних людей. Нам потрібно у молитві з вірою просити Господа, щоб дав нам те і стільки, скільки нам і іншим є потрібно для життя і спасіння нашої душі. Парафія, у якій вірні не піклуються про бідних, потребуючих, сиріт і опущених, дуже швидко може перетворитися на гурток людей-споживачів Божої благодаті, які беруть усе, але не дають від себе майже нічого. Така парафія рано чи пізно буде бідною і якій також ніхто може не захоче допомогти. Підсумовуючи наші роздуми над темою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», хочеться перед усім подякувати організаторам Собору за подаровану нам зустріч і за нагоду глибше застановитися над життям наших рідних парафій в Україні і тут на місцях нашого перебування. Тема собору – це конкретний заклик до нас, мирян, яким чином ми маємо стати більш практикуючими християнами та бути живими і діяльними членами наших парафій. Яким саме буде парафіяльне життя, залежатиме від нашої тісної співпраці зі священиком та між нами усіма. Не гаймо часу, оновлюймо наше церковне буття на чужині! Приходьмо до храму Божого на Службу Божу, на наші недільні пообідні зустрічі у залі, підтримуймо одне одного, зокрема бідніших від нас, чинімо так, як того бажає Господь! Не будьмо байдужими до життя нашої парафії, переживаймо за неї і робімо все можливе, щоб пожвавити її життя! Почнімо на парафії кожен від себе робити щось навіть дуже маленьке і скоро побачимо, як наша парафія оживатиме. Допомагаймо священику нашими порадами чи практичними вказівками, щоб він міг докласти всіх зусиль для того, щоби кожен з нас, хто приходить до нашого парафіяльного храму тут на чужині міг почуватися «як вдома». Відчинімо двері наших душ Христові, дозвольмо Святому Духові нас перемінювати, очищувати та скріплювати Божою любов’ю! Оксана Кучмик. Світлана Пічак, (Флоренція). Сторінка 2


Історія Української Греко-Католицької Церкви — це сув’язь непохитної твердості її мучеників за віру Христову, незгасимої жертовності її духовенства, чернецтва й вірних, непоборної сили духу в боротьбі за право існувати та проповідувати Слово Боже на своїй землі та поза її межами. Заборонена, переслідувана, нищена, запроторена за ґрати сибірських ҐУЛАҐів і в катакомби совєтським режимом після Львівського псевдособору 1946-го, вона не лише вистояла випробування часом, але з новими силами покинула підпілля 1989 року й відновила свою діяльність в Україні. Цьогоріч 17 вересня минає 25 років від часу виходу УГКЦ з підпілля. Цей вихід був передумовою на шляху до незалежності України. Якби не ця подія, то годі уявити тепер Україну вільною державою, якою тішаться всі конфесії. У цьому ювілейному році ми по-особливому вшановує ісповідників та мучеників, які стали духовним фундаментом свободи Церкви і відновленням Української держави. Дякуємо Господеві за тисячі страстотерпців і ісповідників, які прийняли смерть, переслідування з любові до Бога, Церкви і ближніх. У цій статті розповімо нашим читачам про Мар’яна Галана, монаха-редемпториста, наймолодшого у списку серед тих, кого УГКЦ подасть у Ватикан для проголошення блаженними.

Брат Мар’ян Галан … У скромній лікарняній палаті тихо відходив у вічність хлопчина. Йому – лише 25. Поруч – нікого з рідних, лише друг, який ділив з ним тягар заслання у далекому краї. Помер з молитвою на устах. Його звали Мар’ян Галан. Був ченцемредемптористом, мав дуже сильну віру у Бога, яку проніс крізь коротке життя і яку не боявся й не соромився визнавати перед своїми однолітками, чим неабияк дивував їх. Був скромним і тихим за життя. Народився майбутній мученик у с. Жирівка (біля Львова), 28 вересня 1927 р. Був серед дітей найстаршим: мав ще чотирьох сестер. Батько, Микола Галан, був сільським дяком, і часто брав сина з собою до церкви на відправи. Видно, що церковна атмосфера припала до душі малому Мар’яну, бо й у своїх забавах її відтворював: брав горнятко, обв’язував його шнурками й «кадив». У 1922 р. на Збоїсках (окраїна Львова) отці-редемптористи відкривають малу семінарію. Саме сюди продовжувати свою освіту і прибуває Мар’ян. Видно, уже тоді, у юнiй душі зароджувалося бажання повністю присвятити себе служінню Богові. Про це не раз Мар’ян говорив друзям – що його притягає монаше життя, що мріє стати священиком. Батьки не заперечували проти покликання свого сина. Отож, у 1944 р. Мар’ян вступає до монастиря і невдовзі складає перші чернечі обіти. Мріяв хлопчина стати священиком, але не судилось йому. Радянська влада «радила» монахам перейти на православ’я, на що ті категорично не погоджувалися. Тож священиків розігнали, а молодих братів забрали до війська. Попав під призов і брат Мар’ян і був скерований в м. Уфу. Дивовижно, але простий український хлопчина з села користувався повагою серед товаришів-армійців. Навіть його командир не міг нічого поганого про нього сказати. Всі зауважували його глибоку віру – як молився після їжі, носив на шиї медалик, і як на будь-які зауваження про те, що Бога немає, казав, що безбожність є гріхом. Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

Від початку служби хлопець не бачився з рідними. І ось через три роки, наприкінці 1949-ого, за добру поведінку та відмінну стрільбу на змаганнях, він отримує десятиденну відпустку, яка у рідному домі минула, як мить. Настав час повертатися до служби. До військової частини Мар’ян не доїхав. Заарештували хлопця у поїзді, звинувативши в «антирадянській діяльності». Під час допитів він скаже: «Винним себе визнаю у тому, що, перебуваючи на службі у радянській армії, в розмовах з певними військовослужбовцями проводив релігійну пропаганду, говорив, що вірю в Бога і що Бог існує». Під час слідства – хлопця утримували у жахливих підвальних приміщеннях, іноді – по коліна у воді, а допити тривали годинами – здоров’я його почало занепадати. Врешті-решт, юнак захворів на туберкульоз. У 1950 р., військовим трибуналом Південно-Уральського округу, хворого Мар’яна Галана було засуджено до 10 років позбавлення волі і невдовзі направлено на каторжні роботи – розбудовувати Волго-Донський канал. Останній лист додому, лаконічний й обережний, свідчить про силу духу й відвагу, яку мав цей 25-річний юнак перед смертельною загрозою: «Дорогі мамо! Прошу Вас, не журіться вже. Що зробилось, то й буде, та страшного нічого немає. Я за себе вже не боюсь, і нема мені чого боятись». Брат Мар’ян Галан помер 5 червня 1952 року у Ставрополі Куйбишевської області від раптової легеневої кровотечі, як то буває при туберкульозі. Нікому не відомо, де могила хлопця з українського села, який так покірно й тихо спочив на чужині, де поховані його мрії про священиче служіння, невисловлена туга за найріднішими, за монастирськими стінами й рідними деревами. Життя людини водночас складне і величне. Складність полягає у труднощах і проблемах з якими стикається людина. Але в очах Творця людина завжди залишається величною. Ніхто не обирає, де народитися і чи народжуватися взагалі. Але кожен вибирає, як і для кого це життя прожити. Ця маленька історія про юнака Мар’яна, який зробив свій вибір, як і для кого жити, вчить нас усіх, зокрема молоде покоління, що одночасно можна добре виконувати свої службові обов’язки і бути вірним Богові. Сторінка 3


Продовжуємо роздумувати над життєвими долям 27 блаженних новомучеників, проголошених св. Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 р. у Львові. Їх свідчення віри перед лицем переслідувачів свідчить про справжність їх злуки з Христом, якого вони визнавали єдиним володарем і царем світу. Уважно вчитуймося в життєву долю цих світочів віри, які йшли на смерть із переконанням, що усе йде «на добро»», головно на добро Христової справи, хоча часом задля цього потрібно було померти. Сьогодні перед нами Церква відкриває ще одну світлу постать – блаженного священномученика Симеона Лукача. Його духовний подвиг став провідною зорею для священиків та вірних УГКЦ у підпіллі, осяяв шлях нашій Церкві-страдниці при її виході на волю та надалі залишається яскравим зразком служіння Христові.

Священномученик Симеон Лукач: безстрашний вчитель моральності. Народився Симеон Лукач 7 липня 1893 року в с. Старуня, Івано-Франківської області. Допитливий селянський син мав величезний нахил до науки. А навчаючись у духовній семінарії, куди вступив 1913 р., став також зразком молитовності. Щоправда, через Першу світову війну навчання у семінарії йому вдалося закінчити лише 1919 р. Згодом, 1920 р., о. Симеона призначили викладачем в рідній ІваноФранківській духовній семінарії, де він працював викладачем морального богослов’я аж до квітня 1945 р. Його лекції, спосіб життя, проповіді стали справжнім зразком священичого ідеалу. Відчуваючи небезпеку для УГКЦ, перед своїм арештом єпископ Григорій Хомишин весною 1945 р. таємно висвятив о. Симеона на єпископа. Не зважаючи на те, що свячення були таємними, енкаведисти почали цікавитися владикою Симеоном. Переслідуваний владою, він перебрався до рідного с. Старуня, де виконував священичі обов’язки. Але через чисельні погрози виселенням з села, він змушений був переїхати до Надвірної. Саме там, в жовтні 1949 року, за активну священичу працю та відмову перейти на «державне» православ’я, його і заарештували працівники НКВД. Репресивна машина квапилася ізолювати небезпечного провідника якнайшвидше, не встигаючи навіть вчасно підготувати юридичну санкцію на арешт: ордер видали пізніше, в якому йшлося про те, що: “У період возз’єднання УГКЦ з РПЦ владика Симеон відмовлявся переходити на православ’я і залишався вірним греко-католиком і прихильником Ватиканських ідей, займався пропагандою для відродження й збереження Греко-Католицької Церкви”. У протоколі його допиту, а було 16, записано: «Я відправляв Службу Божу на квартирі й по деяких хатах, де бувало від однієї до тридцяти осіб... Також уділяв хрещення і вінчання... Одначе совість не дозволяє мені згадати імен, щоби через мене не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги. Я чинив із вірою, що служу Божій справі, тому наразився на небезпеку попасти в колізію з державним законом. Оскільки держава визнає мене винним, сам хочу нести відповідальність». Владика Симеон був засуджений на початку 1950 р. на 10 років. Попри слабке здоров’я його скерували на ліПарафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

соповал в Красноярському краю. Після звільнення з табору владика Симеон не став підліковуватись чи «сидіти тихо», як йому пропонували, а знову взятися за працю священика з щоденним служінням Богові й людям. Але ось прийшов другий арешт. Після обшуку і конфіскації всіх речей, владику Симеона відіслали в тюрму до ІваноФранківська. Справу владики Лукача об’єднали зі справою іншого підпільного єпископа УГКЦ — Івана Слезюка. 22-23 жовтня 1962 р. в Івано-Франківську відбувся судовий процес у справі двох єпископів. Цей процес перетворився на показову пропаганду атеїзму. Вочевидь, він був спеціально приурочений до початку II Ватиканського собору в Римі, щоб показати всьому світові, що з Греко-Католицькою Церквою в Україні вже все покінчено. За співпрацю з українськими греко-католицькими священиками та за поширення католицизму, 69-літнього єпископа Симеона Лукача позбавили волі на 5 років. Навіть судді були вражені силою волі цієї хворої, але незламної людини. У Івано-Франківській тюрмі, внаслідок жахливих умов життя, поганої їди та насильницького жорстокого ставлення з боку тюремної охорони, він захворів на туберкульоз, хоча діагноз тюремного лікаря був — астма. Хвороба стала безпосередньою причиною страждань і смерті слуги Божого Симеона. У 1964 р., через критичний стан здоров’я, владику Лукача привезли до рідного с. Старуня. Незважаючи на свою легеневу хворобу, він продовжував свою душпастирську діяльність: служив Літургії, сповідав. 22 серпня 1964 р. Симеон Лукач віддав свою душу Всемогутньому Богові, віддав своє життя як свідчення твердої й непохитної віри. Похований у родинному с. Старуня. На прикладі блаженного Симеона Лукача можемо побачити безмежну віру і вірність Христові та Його Церкві. Його святість має надихати нас на свідчення віри, щоб люди, які потребують Божого Слова, могли побачити його у наших ділах та нашому житті. «Дивні діла Твої, Господи»! Гідні подиву і шляхи, якими йде людина до святості. Йде не тільки сама, а й веде за собою інших, заохочуючи їх своїм ставленням до віри, відданістю Богу, прикладом свого життя веде людей здобувати Царство Боже. «Блаженний священномученику Симеоне заступайся перед Богом за нами грішними і веди весь наш многостраждальний український народ дорогою святості і вірності рідній Церкві до Небесного Царства. Амінь». Сторінка 4


9.11.1872 – 21.07.1941 У 73 річницю смерті Богдана Лепкого

ВОНА ТАМ Є... Стояв я сам-один, немов на варті Забутий вóяк у чужій землі, І України я шукав на карті, Шукав, шукав, та не було її. Розірвана граничними стовпами, Осяяна загравою пожеж І розпанахана ворожими мечами, Конала тихо серед власних меж. Кругом кістки, череп’я, попелище, Незвісного непройдений простíр, А в тім просторі, чую — ближче й ближче Іде і вовком виє голод-звір. Ні, ні! Не встою довше я на варті, Закрию очі, кину кріс, піду... Я України не знайшов на карті, Може, в душі її я віднайду. Вона там є. Єдина, неподільна, Від Сяну срібнолентого по Дон, Така розкішна, чиста, ясна, вільна, Немов найкращий молодечий сон. Прийде момент, коли сей сон скінчиться І буде дійсність кращою від мрій, А поки що най цілий світ валиться, Хоч сам-один, ти вір і кріпко стій!

В ТАРАСОВІ СОРОКОВИНИ Покинь на хвилю торг життя - а духа Скріпи у собі та зніми угору! Народе мій! Се я тобі говорю, А в кого серце й розум є - най слуха. Зривається велика завірюха Над нашим домом. З ящика Пандори Посиплються на тебе злидні-горе, Потопа злоби, а добра посуха. Та ти кріпись і не теряй надії. Се бій найтяжчий, та, може, послідній, Проклятий буде той, хто в бою вмліє, Проклятий і життя правдивого не гідний! Кріпіться в горю та ідіть на бої Не як недолітки, лиш як мужі-герої! Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

ДО ВЛАДУЩИХ МОСКОВИТІВ (Петро Тимочко)

Мовчати б вам, владущі московити! Хіба таке бувало будь-коли, Аби ми йшли в Росію, як бандити? А ваші банди в Україну йшли. Ми пам'ятаєм, що вони робили, — Про ту зіркату більшовицьку рать, Що смерть несла, мовчать у нас могили Й мільйони мучнів сталінських мовчать. Вони і там, у вашій Московщині, Від Балтики до крадених Курил, Лежать і мовчки проклинають нині Бандюг — творців нелічених могил. А ви й сьогодні казитесь зі злості, Що не загнали всіх нас у гроби, Що не усім переламали кості З нестримної ординської злоби. Невже повік не дійдете до тями, Що в нелюдів немає майбуття, Що Україна, недобита вами, Звелася не для рабського життя. Лишіть її, окрадену, в спокої І зважте, що сини її живі, На чатах знову стали, як герої, Аби не покоритися Москві. Пора б вам з нами по-сусідськи жити, Не піднімати свій повчальний глас, — Не ми до вас ходили, як бандити, — Бандитами ходили ви до нас.

ЖИВИ УКРАЇНО (Олександр Олесь)

Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі. До суду тебе не скують ланцюги, І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі. Стоять, присягають тобі на шаблях І жити, і вмерти з тобою, І прапори рідні в кривавих боях Ніколи не вкрити ганьбою. Сторінка 5


ЗАКЛИК УГКЦ ПРОДОВЖУВАТИ БЕЗПЕРЕРВНУ МОЛИТВУ І ПІСТ ЗА МИР І СПОКІЙ В УКРАЇНІ. Дорогі в Христі! Упродовж останніх місяців Українська Держава та наш народ переживають чи не найважчий період свого буття в новітній історії. Ми всі є свідками, а багато з нас і учасниками швидких суспільних перемін, що часто супроводжуються драматичними чи навіть трагічними подіями. Однак, свідомі того, що немає нічого випадкового, за всім стоїть Господь, ми відчуваємо, що ці переміни сповнені надії, бо є провісниками народження, хоч і болісного, нової України. Поступово вмирають залишки радянського способу життя та приходить усвідомлення дійсної незалежності нашої країни. Перед обличчям новітніх небезпек народ України єднається у своїй готовності захищати Вітчизну, відстоювати її соборність та право кожного громадянина жити у вільній, демократичній та європейській державі. Духовний досвід здобула кожна віруюча людина в Україні, яка, стоячи останніми місяцями в пості і молитві перед Божим обличчям, благала в Господа допомоги та заступництва перед силами зла, що опанували наш край. Початок оновлення влади в нашій державі, президентські вибори, які показали консолідацію українського суспільства і здатність народу брати на себе відповідальність за своє майбутнє, збереження міжрелігійного та міжнаціонального миру в країні – усе це плід вислуханих Богом молитов, прояв сили Покрову над нами Пресв. Богородиці, посвяту України якій ми відновили 6 квітня цього року. У нашому стоянні перед Божим обличчям ми не самі: з нами єднається Святіший Отець Франциск, з нами солідаризуються християни в усьому світі, мільйони людей доброї волі різних народів і віровизнань. Складаємо сердечну подяку всім молільникам, які невпинно підносять свої руки до Господа, благаючи Його про вільну і соборну Україну, за мир і краще майбутнє для її дітей.

Перед нами сьогодні стоїть багато нових викликів. Шлях до миру і оновлення країни ще не пройдений до кінця. Сили темряви ще не відступили з нашої землі, навпаки, вони посилили свої смертоносні атаки, зокрема у східних регіонах України. Усі ми благаємо в Господа миру для нашої землі, перемоги для нашого війська та успішного служіння новообраного Президента. Ми не можемо змиритися з майже щоденними звістками про смерть наших військовослужбовців та вбивствами, викраденням і тортурами мирних людей; не можемо байдуже спостерігати, як у нашій миролюбній країні з’являються тисячі біженців із Криму та зі східних областей. Отож, закликаємо вірних нашої Церкви, усіх християн та людей доброї волі продовжити безперервний піст і молитву за мир та краще майбутнє України. Прохання, щодня о 21.00 єднатися в спільній молитві за Україну в таких наміреннях: - понеділок – за успішне служіння Президента, Уряду та Верховної Ради України; - вівторок – як учив нас Господь наш Ісус Христос, молимося за ворогів: за навернення тих, хто переслідує і атакує нас; - середа – за українське військо; - четвер – за правоохоронні органи і міліцію; - п’ятниця – за поранених, полонених, біженців та їхні родини; - субота – поминання усопших, зокрема загиблих воїнів і всіх невинно убієнних; - неділя – за єдність і соборність України. Після кожної Божественній Літургії співати Молитву «Боже великий, єдиний».

НАШ СПІВ І МОЛИТВА НА ЛІТУРГІЇ Дорогі у Христі! Від неділі Зіслання Св. Духа, в укр. храмі м.Флоренції, для більш активної участі вірних у Службі Божій, усім перед відправою роздають книжечку з текстом Літургії. Щоправда дехто не хоче її брати, мотивуючи це тим, що знає напам’ять більшість молитов і пісень Літургії. Все-таки, заохочуємо брати цю книжечку і слідкувати за текстом, вчитися співати устами і серцем та намагатися роздумувати над словами Літургії, які в більшості взяті зі Святого Писання. Пам’ятаймо, що сходячись до храму на Службу Божу (зокрема недільну) ми творимо спільну молитву і спів. Таким чином, у храмі підчас відправи утворюється загальний настрій спільноти. Тоді губиться серед нас всяка особиста слабість і з багатьох одиноких голосів, яким кожного з нас обдарував Господь, утворюється загальний голос народу з його молитовним настроєм. Так спів об’єднує людей в групу однорідних сил, котрі діють в одному напрямі. І ще одне. Призначення церковних пісень є, щоб за їх допомогою запалювати і роздувати сховану в нас іскру Божої благодаті. Отож, дорожімо нашими спільними відправами, ретельно готуймося до них та з увагою і розумінням переживаймо їх у нашому серці. Нехай же наша парафіяльна спільнота, з’єднана миром і злагодою, освячується на Літургії Божою любов’ю та прославляє Господа єдиним серцем і устами. Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 6


2 ЛИПНЯ – 40 ДНІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ВАЛЕНТИНИ КУЧЕР: у Флоренції, 23 травня, на 48-му році життя, упокоїлася у Бозі Валентина Кучер, яка, переходячи дорогу, була збита автомобілем і зазнала чисельних травм, несумісних з життям. Священик, вірні української громади Флоренції і Прато, близькі і знайомі щиро співчувають рідним покійної та спільно з ними моляться Богу за спокій її душі і вічну пам’ять. Від рідних покійної висловлюється велика вдячність усім, хто склав свою щиру і щедру пожертву на організацію похоронів. Загальна сума спільної збірки у неділю 25 травня – 2160 €. ПОДЯКА ЗА ЗБІРКУ В ДЕКАДУ МІСІЙНОСТІ: з 29.05 по 8.06 проходила десятиденна молитва за наші укр. греко-католицькі парафії і місіонерів, що знаходяться за межами України. Для підтримки і розвитку найбідніших парафій УГКЦ в нашій громаді був проведений збір пожертв: 200 € (Флоренція) і 80 € (Прато). Щире спасибі усіх жертводавцям. 12 ЛИПНЯ. ПРИВІТАННЯ НА ХРАМОВЕ СВЯТО УГКЦ У М. ДИМИТРОВ: священик та вірні українських громад Флоренції і Прато вітають настоятеля о. Івана Василенка та вірних його парафії м. Димитрова, Донецької області, з Храмовим празником свв.апп. Петра і Павла. Нашим любим братам і сестрам у Христі молитовно бажаємо, щоб вони наполегливо плекали у своїй парафіяльній спільноті єдність духа у зв’язку миру, носили тягарі один одного, прославляли Господа своїм побожним щоденним життя та вчили дітей і молодь це робити, щоб збільшувалася подяка на славу Божу, на добро Церкви і народу та на спасіння людських душ. ЛИПЕНЬ: ПРИВІТАННЯ ІМЕНИННИКАМ: усіх, хто носить ім’я Іван, Петро, Павло, Ольга, Володимир, що іменини свої у липні відзначатимуть і подяку Богові складатимуть, сердечно вітаємо з іменинами. В молитві просимо Бога, щоб благословив їх обильними ласками, міцним здоров'ям, успіхами, усяким добром духовним і матеріальним на многії літа! ПІША ПРОЩА З САМБОРА В ЗАРАВАНИЦЮ: З 1 по 10 серпня в Україні відбудеться піша Проща родин міґрантів-заробітчан та всіх бажаючих з Самбора до Зарваниці. Організаційний внесок для учнів та студентів 30 грн., для дорослих 75 грн., повернення додому за власні кошти. Додаткова інформація на сайті http://palomnyk.at.ua та за тел. в Україні: о. Ігор Козанкевич – (244) 2-24-58; п. Людмила – (097) 761-87-30. 28 ВЕРЕСНЯ. ПРОЩА УКРАЇНЦІВ ІТАЛІЇ ДО МОЩІВ СВ. АНТОНІЯ В ПАДОВІ: в останню неділю вересня буде організована проща до мощів св. Антонія в м. Падова. Більш детальна інформація буде наступному номері вісника. 23-27 ЖОВТНЯ – ПРОЩА УКРАЇНЦІВ ІТАЛІЇ І ІСПАНІЇ ДО ЛЮРДУ: виїзд автобусом у четвер 23.10 о 17:00 год. (Флоренція) і о 17:30 (Прато). Повернення до Прато/Флоренція у понеділок 29.10 о 7:00 год. Вартість поїздки+готель+харчування – 230 € (приблизно). Запис проводиться у о. Володимира. Для запису необхідно принести гроші (якийсь завдаток), фотокопію першої сторінки закордонного паспорта з даними і копію пермеса ді соджорно. Прохання: поширити інформацію поміж усіма бажаючими поїхати на прощу до Люрду. ПОБАЖАННЯ НА ЧАС ЛІТНІХ ВІДПУСТОК: Починається час, коли багато з нас вибирається на відпочинок. Одні їдуть у відпустку на Україну, інші залишаться працювати в Італії, шукаючи серед праці якось бодай кількаденного відпочинку. Це дуже важливий період року, під час якого можна і потрібно відновити сили, тілесну та душевну рівновагу. Це надзвичайно корисно для нашого здоров’я, для відродження працездатності, і стосується це як молодих, так і старших людей. Користаймо з можливості побути на природі, бо це має позитивний вплив на наше психічне здоров’я. Ось уже більше половини року як ми живемо у дуже напружений час, самі розмови про різні кризи нестерпно тривожать наше серце й розум. І на жаль, життєві обставини не обмежуються тільки звичайними розмовами. Все, що відбувається довкола, до краю нас так виснажує, що ми вже зовсім сили не має працювати. Внаслідок такого, майже безперервного, напруження ми розгублюємося, піддаємося негативним зовнішнім впливам, стаємо знервовані і часто навіть агресивні. У такій ситуації немає нічого більш доречного, як відпочинок на лоні природи. Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

Є ще один, не менш важливий вимір нашого відпочинку: відродження душі. Впродовж цього благословенного часу ми маємо нагоду замислитися і над своїм духовним станом, над нашими стосунками з Богом і ближніми. Можливо, невипадково на ці літні місяці, липень і серпень, припадає багато релігійних свят, в які відбуваються прощі до святих місць. Це прекрасна нагода, особливо для тих, хто їде на Україну, щоб разом з родиною, якої нам так бракує тут протягом року, піти на прощу до якогось відпустового місця, щоб там освятити себе, зміцнити і підсилити наш зв’язок з Богом, родиною і ближніми. Дорогі у Христі! Користаймо з цього благословенного часу відпочинку, такої цінної нагоди оновити себе, щоб з новими силами, очищеними і зміцненими тілесно, душевно і духовно повернутися до дальшого щоденного життя і праці. Нехай милостивий наш Господь Ісус Христос, який своїм учням, співпрацівникам, апостолам після виснажливого труду радив відпочивати, благословить вас усіх у цей час літніх відпусток. Сторінка 7


РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ І ЗАХОДІВ НА ЛИПЕНЬ 2014 До Св. Тайни Сповіді можна приступити перед і після кожного богослужіння, а також у інший день і час, попередньо домовившись зі священиком. 03.07.14 – Четвер

ПРАТО

14:30 – † Служба Божа за усопших. Прибирання у храмі.

4-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. ВСІХ СВЯТИХ УКР. НАРОДУ (гл. 3) 06.07.14 Неділя

9:30 – Служба Божа.

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

07.07.14 Понеділок

РІЗДВО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІВАНА ФЛОРЕНЦІЯ

10.07.14 – Четвер

14:30 – Служба Божа. ФЛОРЕНЦІЯ

15:00 – † Служба Божа за усопших. Прибирання у храмі.

СВЯТИХ ВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

12.07.14 Субота

12:30 – Служба Божа. 16:00 – Вечірня з Литією.

ФЛОРЕНЦІЯ

14:30 – Служба Божа.

5-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 4) 13.07.14 Неділя

9:30 – Служба Божа.

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

17.07.14 – Четвер

12:30 – Служба Божа. 16:00 – Екскурсія до Будинку-музею Мікеланджело (Via Ghibellina, 70). Вхід 4,50 € ПРАТО

14:30 – † Служба Божа за усопших.

6-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 5) 20.07.14 Неділя

9:30 – Служба Божа. 16:15 – Проща до Санктуарію Santa Maria del Soccorso.

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

СВЯТОЇ РІВНОАПОСТОЛЬНОЇ ОЛЬГИ, КНЯГИНІ КИЇВСЬКОЇ

24.07.14 Четвер

12:30 – Служба Божа.

ФЛОРЕНЦІЯ

14:30 – Служба Божа.

7-МА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. СВВ. ОТЦІВ 6-ТИ СОБОРІВ (гл. 6) 27.07.14 Неділя

28.07.14 Понеділок

ПРАТО

9:30 – Служба Божа. Обряд Віднови Обітів Тайни Хрещення.

ФЛОРЕНЦІЯ

12:30 – Служба Божа. Обряд Віднови Обітів Тайни Хрещення. 16:00 – Вечірня з Литією.

СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ФЛОРЕНЦІЯ

14:30 – Служба Божа.

Парафіяльний вісник. Липень № 7 (42) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 8


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.