Issuu on Google+

МЕНЩИНА СУБОТА, 14 КВІТНЯ 2012 РОКУ №1 (1)

МЕНСЬКА РАЙОННА ГАЗЕТА

ЛЮДИ МЕНЩИНИ

СВЯТО

АНЖЕЛА ЦИГИПА РОЗПОВІЛА, ЯК ВИНИКЛА «ФІЄСТА»

Вітаємо зі святом Воскресіння Христового! Колектив редакції газети «Менщина»

КОЛОНКА РЕДАКТОРА

Доброго дня! Сергій Лавський.

Надія Дятел.

Анжела Цигипа віддала зразковому спортивно-цирковому колективу п’ятнадцять років життя. Створила його і вивела у люди. У восьмидесятих життєрадісна семикласниця уперше переступила поріг Будинку школяра. Два роки опановувала акробатичні трюки. А тоді гурток розпався. Не сумувала, ходила у туристичні походи в Крим, Карпати. Плоти з друзями майстрували, сплавлялися на байдарках. Навчалася в Путивльському педучилищі на вихователя дошкільного закладу. Гарно малювала. Педагог із малювання помітив її хист та запросив на заняття в художній студії. По її закінченні Анжела отримала можливість вести студію образотворчого мистецтва для дітей. Згодом вступила до Чернігівського педінституту на факультет фізвиховання. Після Путивля почала вести гуртки туризму й малювання в рідному Будинку школяра. — Та переміг туризм, — сміється Анжела В’ячеславівна. — Їздили з дітьми на обласні змагання, навіть призові місця привозили. На одному із змагань у програмі був конкурс художньої самодіяльності. З дівчатами підготували акробатичний виступ. Сподобалося всім, а надто самим учасницям. Так у моє життя знову увійшла акробатика, спочатку паралельно із туризмом, а через рік мені запропонували набрати окрему групу. Не уявляли, як створити щось класне. Це тепер в Інтернеті можна що хоч знайти, а тоді ми експериментували. Починали з найпростішого — з дуетів. Ага, вийшло, добавили тріо. Потім вже п’ять, сім чоловік одночасно виходили на сцену. Коли на сцені виступало 20 дівчат, зрозуміли, що пора нам мати своє ім’я. Діти над ним думали самі, Катя Терентьєва запропонувала

MEDIAMENA.INFO

«Фієсту», що значить свято. На тому й порішили. Ми не ставили собі за мету досягти великих успіхів, спочатку просто плили за течією. Робили те, що подобається, з любов’ю. Моя Лєра народилася у лютому, а вже в травні ми з дівчатами займалися. Їм дуже цього хотілося. Я сиділа в декретній відпустці, але залишити дівчат самих не могла. Вихід знайшли один — дитина спала у колясці поряд, де ми тренувалися. Проснеться, хтось із дітей забавить, щоб не плакала. Згодом так само і син Ростик на матах посопував. Росли, як діти справжніх циркачів.

Зробимо щось варте уваги, покажемо глядачам. Приймали нас завжди тепло. Перший, а тому й найдорожчий серцю успіх — то виступ на обласній сцені у 2000‑му році. А через три роки нас вітали глядачі у столичному палаці «Україна». Того ж таки року зарекомендували себе на міжнародному фестивалі творчості «Слов’янський базар». Згодом отримали гран-прі на всеукраїнському конкурсі «Чисті роси» у Києві. Зараз ми приймаємо в колектив усіх охочих. У мене вже є помічниця. Наталія Єфіменко привела дочку до нас, а потім запропонувала свою допомогу. Тепер навчає малечу. Продовження на стор. 4

РЕДАКЦІЙНІ ОГОЛОШЕННЯ

«Менщина» запрошує до співпраці кореспондентів

В газеті можна опублікувати безкоштовні оголошення, новини та коментарі

Ми шукаємо допитливих людей з нестандартним мисленням і бажанням самореалізації. Можливе прийняття до штату редакції або робота поза штатом. Довідки за телефоном 5–01–52 або по електронній пошті mediamena.info@gmail.com. Резюме надсилати на адресу mediamena.info@gmail.com.

Подати безкоштовне оголошення в газету, розповісти новину, або прокоментувати публікацію можна відправивши СМСповідомлення на номер (094)  990–31–52 або листа на електронну пошту mediamena.info@gmail.com. Публікуватимуться лише приватні оголошення та цікаві повідомлення.

Ви тримаєте в руках перший номер газети «Менщина». Це нове районне щотижневе видання, яке висвітлюватиме життя Менщини, розповідатиме про наших людей, цікаві місця, важливі події. Виходитиме газета щосуботи. Перші випуски отримуватимуть лише меняни. Згодом вона потраплятиме у кожен куточок району. З другого півріччя, тобто з липня, «Менщина» розповсюджуватиметься за передплатою. У платній версії буде більше сторінок, а також з’явиться додаткова інформація: програма телебачення, прогноз погоди, кросворди, анекдоти, гороскопи… «Менщина» — це не тільки джерело цікавої та корисної інформації, але також і спосіб комунікації. З її допомогою Ви зможете обмінюватися думками, вітати зі святами, купувати та продавати товари... Разом ми зможемо не тільки цікаво проводити час, але й вирішувати проблеми та змінювати життя на краще. А тепер я розповім про деякі наші рубрики та теми, з якими Ви матимете змогу ознайомитися у цьому та наступних випусках. У рубриці «Люди Менщини» розповідатимемо про наших земляків, особливо про ініціативних людей, які не жаліються на те, що в районі жити важко, а беруть і досягають успіху. Цю рубрику розпочинаємо з розповіді про Анжелу Цигипу, яка змогла створити у місті спортивно-цирковий колектив міжнародного рівня. У рубриці «Наші гроші» висвітлюватимемо проблеми бюджетної системи. Ми хочемо, щоб люди нарешті навчилися отримувати користь від сплачених податків. Нажаль, поки що, це не завжди так. Прикладом може послугувати проблема будівництва у місті каналізаційно-насосної станції та станції знезалізнення води. На ці об’єкти були витрачені мільйони гривень. Десятки людей і організацій ці гроші «освоювали»: одні керували, інші будували, треті перевіряли. Дехто ці кошти присвоїв законним шляхом, дехто — незаконним, про що свідчать порушені кримінальні справи. Але більшість людей, яка профінансували будівництво своїми податками, залишилися «з носом», принаймні поки що. Дещо про цю проблему Ви зможете прочитати на другій сторінці. У рубриці «Історія Менщини» ми розповідатимемо про наших предків, про цікаві історичні місця та про події минулих літ. На четвертій сторінці Ви можете прочитати про сотенного отамана Якова Євфіма Омелюту, який у свій час був одним з головних керманичів нашого краю і про те, як нащадки повелися з пам’яттю про нього.


2

МЕНЩИНА

СУБОТА, 14 КВІТНЯ 2012 РОКУ №1 (1)

А ЯК У НИХ?

НАШІ ГРОШІ

НА КАНАЛІЗАЦІЙНО-НАСОСНУ СТАНЦІЮ ТА СТАНЦІЮ ЗНЕЗАЛІЗНЕННЯ ВОДИ ВИТРАТИЛИ БІЛЬШЕ ДВОХ З ПОЛОВИНОЮ МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ

Проте об’єкти досі не працюють Валерій Магула.

На реконструкцію міської каналізаційно-насосної станції з 2005-го по 2009-й роки було витрачено один мільйон вісімсот тисяч гривень з державного бюджету та ще сто — з місцевого. На будівництво міської станції знезалізнення води у 2009-му році використали більше восьмисот тисяч гривень з державного бюджету. Грошима розпоряджалася міська рада. Будували різні приватні структури. Проте жоден з цих об’єктів досі не добудований, більше того, невідомо коли їх добудують. Для прояснення ситуації щодо цих об’єктів я звернувся до кількох осіб, які так чи інакше мали відношення до згадуваних об’єктів.

ГОЛОВА МІСЬКОЇ РАДИ ФЕДІР ФЕСЮН: «БІЛЬШІСТЬ КОТЕЛЕНЬ В ЕСТОНІЇ ПРАЦЮЄ НА ДРОВАХ» У березні представники органів місцевого самоврядування Чернігівщини, зокрема голова Менської міської ради Федір Фесюн, відвідали Естонію. Там вони ознайомились з досвідом місцевих громад у вирішенні енергетичних проблем, в тому числі з досвідом використання відновлюваних та альтернативних джерел енергії. Дещо про естонський досвід Федір Фесюн розповів на останньому пленарному засіданні Менської районної ради. «Середня зарплата в Естонії — 700–800 євро.»

Анатолій Олійник — у 2005–2010 роках заступник голови Менської районної державної адміністрації з питань паливно-енергетичного комплексу, житловокомунального господарства, транспорту і зв’язку: — Життєво важлива необхідність капітальної реконструкції каналізаційно-насосної станції виникла вже давно, адже стара споруда перебувала в аварійному стані. Проблема ця піднімалась багато разів, але коштів у міста та району не було. Десь у 2005-у році з’явилася надія, що гроші таки дадуть. Міська рада виступила замовником будівництва, розпочались роботи і об’єкт було майже збудовано, він навіть почав приймати стоки. Але у 2010 році правоохоронці стали перевіряти якість робіт і знайшли порушення. «Коли б усунути цей недолік, станція б приносила велику користь здоров’ю менян — очищала воду від зайвого заліза та фтору. » Щодо станції знезалізнення води, то в ній будівельники встановили резервуар, в якому стінки були тонші, ніж передбачалося проектом. Тобто, станція працювала, але могла в будь-який час вийти з ладу. До речі, меняни мабуть пригадують ті місяці, коли вода з кранів текла із бульбашками (початок 2010 року — ред.). Саме тоді й випробовували станцію знезалізнення. Були проведені дві незалежні експертизи з дослідження якості води, вона отримала високу оцінку. Але роботи на станції теж не були завершені. Ми вимагали від фірми, яка монтувала станцію, усунути недоробки, та вона цього не зробила. Приїздив проектант, намагався довести, що саме він правий. Проте стінки у резервуарі дійсно встановлені тонші, ніж потрібно. Якби усунути цей недолік, станція могла б приносити велику користь здоров’ю менян — очищуючи воду від зайвого заліза та фтору.

Василь Зима — директор ТОВ «Менський комунальник»: — Дійсно, діюча каналізаційно-насосна станція перебуває в аварійному стані і в будь-який час може зупинитися. Ця проблема тягнеться з середини дев’яностих років. Обладнання для реконструкції почали закупати ще у 2005 році. Основні роботи проводилися у 2006–2007 роках. У 2008–2009 роках було затишшя, бо не мали фінансування. У 2010-у будівельники продовжили роботи, проте не завершили, хоча і оформили відповідні акти та, навіть, підсунули їх на підпис посадовим особам. Монтажем займалася чернігівська фірма «Еталон-Буд». Коли будівництво зупинилось, наприкінці 2010-го року, то думали, що навесні 2011-го воно завершиться. На це треба було десь 300 тисяч гривень. Однак, і досі все в тумані. Щодо станції знезалізнення води, то після перевірки контрольно-ревізійного управління, також втрутилася прокуратура. Наприкінці 2011-го року її спеціалісти провели експертизу об’єкту, але не повністю. Поки цього не завершать, роботи по ремонту не відновляться. А на добудову ж потрібно не надто багато коштів — десь 120 тисяч гривень. Фірму, яка монтувала обладнання, звинувачували у неякісно виконаних роботах. Зараз нам вдається регулювати подачу води із двох горизонтів за рахунок сучасного управління потужними насосами. Якість води наближається до стандартів за вмістом заліза і фтору. Але, в будь-якому разі, при запуску станції знезалізнення, вода була б кращою.

Федір Фесюн — Менський міський голова: — За моєю інформацією, цивільна справа по каналізаційно-насосній станції в суді розглянута, є обвинувальний висновок. Тепер міськрада звертатиметься до господарського суду за відшкодуванням збитків з «Еталон-Буду». Станцію знезалізнення води монтувала київська фірма «Концерн Природа». Така «знаменита», що й офісу не знайти. Ми чекаємо, коли ж завершаться всі слідчі дії та суди, щоб організувати завершення будівельних робіт. Адже обидві станції конче потрібні нашому місту. Але поки що ми не маємо права навіть гвіздка забити на цих об’єктах.

ВІД АВТОРА При всій повазі до правоохоронних органів хотілося б їм побажати організувати справу так, щоб прискорити завершення слідчих дій. Мова ж іде про призупинення робіт не на рядових, а на життєво важливих для райцентру об’єктах. Хтось може сказати, що каналізаційно-насосна станція вже майже два десятиліття визнається аварійною, але ж працює. Воно то так, але і глек до пори до часу воду носить. Щодо станції знезалізнення води, то пуск її в експлуатацію сприятиме поліпшенню якості питної води у місті. Води, яку п’ють усі: від малого до старого, від начальника до рядового, і яка так впливає на наше здоров’я.

На початку 2011 року прокурор Менського району порушив кримінальну справу відносно службових осіб приватного підприємства «Еталон-Буд». Про це повідомляла прес-служба прокуратури Чернігівської області. Службові особи ПП  «Еталон-Буд», які в листопаді 2009 року підписали договір з Менською міською радою на виконання робіт з реконструкції каналізаційної насосної станції №1, завідомо перевищили вартість робіт, в результаті чого місцевому бюджету завдано 177 тисяч гривень збитків. Крім того, частина зазначених у проекті робіт на насосній станції взагалі не була виконана.

За словами Федора Івановича, люди в Естонії живуть нормально. Середня зарплата там — 700–800 євро. Вчителі отримують десь 600–700 євро, керівники — набагато більше, наприклад, зарплата мера становить 4 000 євро. Ціни приблизно такі, як у нас, на одяг трохи більші, а на продукти менші. Основною метою стажування в Естонії було ознайомлення з досвідом використання відновлюваних та альтернативних джерел енергії. Федір Фесюн розповів, що із шести котелень, які вдалося відвідати українцям, лише одна використовувала природній газ, усі інші — деревину, солому та інші відновлювані джерела енергії. Стажування пройшло в рамках проекту «Естонський досвід у вирішенні локальних енергетичних проблем для українських громад», який виконує Центр «Доброчин» за підтримки МЗС Республіки Естонія.

ЕКОНОМІКА

ЧЕРЕЗ «СИРНУ ВІЙНУ» БЮДЖЕТ РАЙОНУ МОЖЕ НЕДООТРИМАТИ КОШТІВ У минулому році, у районі, промисловими підприємствами основного кола вироблено продукції на суму 786,1 млн. грн. Це на 6,3% більше, ніж у позаминулому році. Приріст обсягів промислового виробництва відбувся за рахунок філії «Менський сир» ППКФ «Прометей», яким за рік вироблено продукції на 692,3 млн. грн., що на 10,9% більше позаминулорічного показника. Продукція харчової промисловості від загального обсягу виробництва становить 91,8 %. Найбільшу питому вагу тут має філія «Менський сир» — 88 %. За словами голови районної райдержадміністрації Анатолія Соломка, занепокоєння викликає ситуація, що склалася на ринку збуту сирної продукції та вплинула на діяльність філії. — Це наше основне бюджетоутворююче підприємство, тому відсутність ринку реалізації продукції негативно вплине на виконання показників Програми соціально-економічного розвитку на 2012 рік, — повідомив він на пленарному засіданні десятої сесії районної ради.


МЕНЩИНА

СУБОТА, 14 КВІТНЯ 2012 РОКУ №1 (1)

3

РЕЛІГІЯ

БАТЮШКА ВОЛОДИМИР ШЕМЕНДЮК РОЗПОВІВ, ЯК СВЯТКУЄ ПАСХУ ЙОГО СІМ’Я Надія Дятел.

Не тільки прибрати оселю, а й духовно підготуватися до світлого свята Воскресіння Христового радить Володимир Шемендюк — священноієрей СвятоГеоргієвського храму. Українська православна церква Київського патріархату, де править службу Божу Володимир Григорович, знаходиться в районі центрального ринку нашого міста. — Сутність православного свята Воскресіння Христового, — розповідає батюшка, — полягає в тому, що Бог так возлюбив світ, що і Сина свого єдинородного віддав, аби кожен, хто вірив у Нього, мав життя вічне. Продовжується великий піст. Остання його неділя — страстна сідмиця, передбачає посилену молитву, відмову від розваг і скоромної їжі. Церква згадує про те, що Ісус, будучи Богом, але маючи плоть, усвідомлював, який шлях йому уготований. Проте він свідомо пішов на ці страждання заради викуплення людства своєю кров’ю на хресті. Зараз християнство стало більш символічним. Люди носять хрест на грудях, але в душі його немає. Або ж хизуються дорогою

прикрасою. Проте, хоч золотий він, хоч мідний — різниці немає. Слід пам’ятати, що багато християн, особливо в Римській імперії, прийняли мученицьку смерть за те, що не зреклися Христа. У суботу, перед освяченням паски, бажано обмежити вживання їжі до мінімуму. Слід зосередитися на молитві з усвідомленням величності цього свята. До пасхального кошика господиня кладе пасочку, крашанки, м’ясні страви, сіль. Алкогольні напої церква не радить приносити на освячення. Радість має бути в серці, а не в потьмаренні розуму. Після посту також слід дуже акуратно підходити до розговіння, поступово привчаючи організм до скоромної їжі. У неділю треба спілкуватися: йти в гості чи запрошувати друзів та родичів до себе. Вітаючись «— Христос воскрес! — Воістину воскрес!» ми прославляємо Спасителя, несемо людям благу вістку. — Батюшко, як зустрічаєте свято Ви? — Перед святом у церкві посилені богослужіння. У суботу храм прибирають: усі ікони переоблачають із скорботного на святкове вбрання. На даний час ще й сам маю пекти просфори – спеціальні церковні хлібці. У нас немає людини, яка б це робила. Із задоволенням передав би свої вміння тому, хто б погодився вкласти у цю справу частку своєї душі.

Виходить, що вдома уся підготовка до свята лягає на плечі матушки. Троє діток допомагають: меншенькі смітять, старші прибирають. Із традиційного — любимо сирну паску. А так що матушка приготує, те й їмо.

Розговітися маю змогу в храмі. З’їдаю шматочок свяченої пасочки з крашанкою. А вже вдома трошки м’яса добавляю і кухоль вина. Та відсипатися... Не замикаємося в колі сім’ї, обов’язково або самі йдемо на гостину, або ж запрошуємо гостей до себе.

ГОЛОС МЕНЩИНИ

ЩО ГОВОРЯТЬ У МІСТІ ПРО ПЛАТНЕ ВИВЕЗЕННЯ СМІТТЯ Нещодавно міська рада заявила, що у місті буде впроваджуватися платне вивезення сміття. Тобто вміст контейнерів вивозитимуть не лише за бюджетні кошти, а й за додатково сплачені жителями міста гроші. Кошти, у свою чергу, збиратимуться на основі новоукладених договорів. У місяць така послуга повинна обійтися кожному менянину в чотири гривні. «Менщина» побувала на базарах та вулицях, в офісах та інтернатах і дізналася, що говорять меняни з приводу цього нововведення. «Хм... Дорого за сміття стільки платить. Узять хоча б воду. Там по лічильнику платиш шість гривень за куб, причому знаєш, що ти використав. А тут чотири гривні з людини. Іще контейнера спробуй застать, щоб викинуть сміття можна було. Як води не стає, це зразу, наче паралізоване все: ні самому не напиться чи їсти зварить, і хазяйство хоч виганяй. А сміття і в мішку перестоїть, воно їсти не просить…» «Чотири гривні особисто для мене — не питання. Я не менянин родом, тому я не жадібний. Питання в іншому: куди йдуть наші податки?» «Буду платити, хоч комунальному підприємству, хоч приватному. Лише б якісно виконували свою роботу» «Ми у контейнер сміття може разів три-чотири за рік кладемо. Усе, що горить, спалюємо в грубі. А решт�� — в мішок

і, попутно їдучи, на міське сміттєзвалище. Якщо встановлять обов’язкову платню, носитимемо в контейнер. Нащо самому заморочуватися?» «Мені не жалко чотирьох гривень. Жити у лайні я не хочу.» «По правді сказати, такого неподобства під двором, як контейнер із сміттям, не хотіла би. Краще у мішок складати. А тоді б трактора пустили по вулиці — викидайте, люди, увесь непотріб.» «Я, в принципі, не проти платить. Тільки щоб контейнерів було вдосталь. Щоб вивозили вчасно. Аби собаки не рилися там днями. І що робити тим людям, коло яких контейнери стоять? Їм би ще треба доплачувати за те, що не протестують проти смітника під двором.» «Чому я маю платити за послуги, якими не користуюсь? Хоча й чисто символічну суму, але тут справа принципу!» «Я принципово не буду заключати договір! У мене сім’я складається з п’яти чоловік і я не збираюсь щомісяця викидати по 20 гривень! Просто цікаво, як мене заставлять це зробити!?» «Я живу в приватному будинку по вулиці Урицького. Незважаючи на те, що контейнер є, я їм не користуюся. Сміття вивожу на сміттєзвалище сам. То за що я повинен платити — не знаю. Сміття на вулицях Мени — це вибачте, питання до нашої культури. Починати треба з виховання в школах. Та й не тільки в школах, а й удома, бо батьки самі кидають сміття, показуючи

приклад. Діти з самого малку не привчені до порядку, коли йдуть зі школи, їдять при цьому «Мівіну», чіпси, сухарики, цукерки, ну, а пусті пачки, звісно ж, викидають під паркани приватних будинків. І, біля свого власного двору, ці самі пачки прибираю я, а не міськрада. Я не вважаю, що здійснюю при цьому подвиг, бо це мій двір, мій паркан.» «Колись вже «кидалися на сміттєвоза. Тоді нам обіцяли, що проблема буде вирішена. Сміттєвоз купили, але не вирішили. Тепер ось знову скидатися. Хто може гарантувати, що це, все-таки, вирішить проблему?» «Я за платне вивезення, бо безплатне хорошим не буває. Але потрібно, щоб усе було по-чесному. Наприклад, на контейнерах зробити кришки і замки. Ключ давати тільки тим, хто платить.» «По-моєму потрібно, щоб сміттям займалися вуличкоми. Окрім сміття вони б іще могли контролювати вуличне освітлення, стан доріг, дитячі майданчики... І було б добре, якщо б міська рада менше займалася господарською діяльністю, а більше організаційною. Допомогли би людям організуватися. Або, навіть, виділили якісь гранти з бюджету, наприклад, за створення найчистішої вулиці.» «У місті 12 тисяч людей. Тож якщо усі платитимуть по чотири гривні, то за місяць організація, яка вивозитиме сміття, отримуватиме майже 50 тисяч гривень, у рік — більше півмільйона. Хотілося б почути від міської ради, на що конкретно будуть витрачені ці гроші.»

Юрій Стальниченко — заступник голови міської ради: «Чи не основним завданням не тільки міської влади, а й кожного жителя Мени є залишити майбутньому поколінню чисте місто. Тому нам разом треба використати всі ресурси, для того, щоб досягти спільної мети. Адже після того, як у наше життя міцно й надовго увірвалися пластик і целофан, розпад яких триває тисячі років, кількість побутових відходів, які протягом року вивозяться на сміттєзвалище, збільшилась у декілька разів. Що вже й говорити про стихійні сміттєзвалища, які, неначе гриби після дощу, постійно з’являються в різних куточках міста: уздовж берегів, доріг та лісосмуг… Тому залишати без змін систему збору та утилізації сміття — не можна. От міська влада і намагається використати всі передбачені законом можливості для покращення ситуації зі сміттям в місті.»


4

МЕНЩИНА

СУБОТА, 14 КВІТНЯ 2012 РОКУ №1 (1)

ЛЮДИ МЕНЩИНИ

АНЖЕЛА ЦИГИПА РОЗПОВІЛА, ЯК ВИНИКЛА «ФІЄСТА» Надія Дятел.

Анжела Цигипа віддала зразковому спортивноцирковому колективу п’ятнадцять років життя. Створила його і вивела у люди. Початок на стор. 1 ПРО РОБОТУ —  Анжело В’ячеславівно, чи всі діти можуть стати артистами? Визначити чи буде толк із дитини одразу вкрай важко. Буває, фізичні дані прекрасні, гарні пластика, розтяжка, але махне рукою, мовляв, і так усе вмію, і застряне на одному рівні. Друга ж прийде із набагато меншим потенціалом, але з великим бажанням. Працює до сьомого поту і в кінці року дивуєшся її успіху, що взагалі таке може бути. Багатьох відлякує монотонність. Стаю коло дівчат і показую: ось цю ногу ставиш сюди, а цю — отак. Одну вправу за заняття повторюємо разів десять. А це ж нецікаво. Дивлюсь, що потомилися, переключаємось на іншу вправу. — Де берете ідеї? — Стараємося створювати програму самі. В принципі, у всіх акробатів елементи одні й ті ж самі. Поєднати їх намагаємося так, щоб інші не повторювали. Отоді справді виходить видовищно. Після вистави підходять батьки, глядачі: «Отам би було краще зробити отак». Прислухаємося до критики, може й справді, краще. — Травми бувають? — Так. Батьків відразу попереджаємо про підвищений ризик травматизму. Заохочуємо їх бути присутніми на заняттях. Вони бачать сам процес і навіть вдома з дітьми щось відпрацьовують. Із малих літ виховуємо відповідальність. Старші дивляться за меншими, а ті поважають старших. Недопустимі пустощі, адже коли впадеш ти, болітиме всім.

— У вас такі красиві костюми… —  Успіхи зобов’язують гарно виглядати. Усі костюми виготовляємо самі: я шию, вишиваю, а батьки оздоблюють блискітками. Мені вдома навіть окрему кімнату виділили під майстерню. Там стоять мої машинки й лежать матеріали. Сподобалися спіднички у художніх гімнасток — сиджу, замальовую, пробую пошити. Буває й таке, що зроблю нового костюма, а він не подобається. В сторону його, шукаю щось гарніше. Навчилася використовувати біфлекс — еластичну тканину. Якщо і дефект допущу, то його легко виправити. У секонд-хенді підходяще нагледіли — пішли купили. Зараз у магазинах дуже багато красивих тканин, але ж і коштують дорого. — Хто допомагає колективу фінансово? —  Суттєво підтримує французька асоціація «Люба Лор Україна». Батьки осторонь не стоять. Концерти давали, командировочні гроші — усе в загальний казанок. А не вистачає, тоді йдемо до спонсорів. — «Фієсту» знають далеко за межами Мени, дипломів і лауреатств не перерахувати. Вас хвалять керівники усіх рівнів. Колектив називають візитівкою району. Чи відобразилося це якось на вашій заробітній платні? — Ой, — зашарілася, — маю таку ж зарплатню, як і інші. За «методиста» доплачують десять відсотків від ставки. Колись платили за інтенсивність, тепер перестали…

ПРО ФРАНЦУЗІВ — До речі, про французьких друзів. Не мандражуєте, коли вони приїжджають? — Як уперше приймали, було таке. Чим нагодувати, напоїти, де спати покласти. Зараз уже пройшло. Що самі їмо, те й їм подаємо. Приїжджають президент асоціації «Люба Лор Україна»

Данієль Бедлем з дружиною, ми з чоловіком віддаємо їм нашу спальню. Будинок великий, можемо прийняти трьох-чотирьох дітей. Зараз проблема інша — що їм показати, чим зайняти. Вони ж у нас вже усе бачили. — А як спілкуєтеся? — Спочатку — на жестах: підставляла до годинника стільця, пальцем показувала на стрілки, тоді підносила складені долоні до вуха — оце остільки ми спимо. Тикала пальцем у іншу цифру, два пальчики біжать по долоні — оце в остільки ми йдемо. А тепер вони розуміють українську, ми — французьку. Хоч розмовляти не вміємо. Так, тільки окремі слова знаємо. А ще є Ніна Красногорська, наш педагог з французької і перекладач, завжди допоможе. — Ви також бували у Франції. Що вас найбільше вразило там? — Культура людей. Скрізь чистота, зелень. Сміттєві баки на кожному кроці. Машина їде по вулиці, як пилосос втягує пилюку. Навіть дихається легко, повітря чисті-

ше, ніж у нас. Сміття з дитинства звикають сортувати: скло, папір, пластик — усе окремо. А ще вони цікаво вітаються. Два швиденькі цьом-цьомчики в одну щічку, два в іншу. Не бажає жінка цілуватися, першою простягає руку. Непорозумінь, як правило, не виникає.

ПРО СІМ’Ю — А у вашій сім’ї хто варить борщ? — По черзі з мамою. Мама, як пішла на пенсію, то щодня приходить. Вона допоможе у всьому. Юра мій — людина зайнята, ми увечері тільки збираємося разом. Його проблемами цікавлюся, але не переймаюсь. Він же, якщо потрібно відвезти трьох або п’ятьох фієстівців до Чернігова на виступ, ніколи не відмовляє. Дочка Лєра займається в «Фієсті». Зайнята по самі вуха: три рази на тиждень акробатика, в інші дні хореографія з педагогом колективу Наталією Прохоренко і французька. Уроки старші дівча-

та з основної групи (тої, що можна показати на конкурсі) роблять ночами. Ростика спробувала тренувати, але він не полюбляє, коли я сильно керую. Тому вибрав панкратіон. — Що чоловік дарує на 8 Березня? — Я дуже люблю білі троянди, шикарні, на довгих стеблах. В основному вгадує, чого я очікую. Якщо вже зовсім не придумає, то cпитає. Головне, що не забуває привітати. — Чи привозите з поїздок сувеніри? — Із кожної подорожі привожу по ляльці. Сподобалася – взяла й купила на згадку. Діти ж раді будьякому подарунку. А чоловік жде, щоб скоріш сама приїхала. — Чим ви захоплюєтесь, крім роботи? — Ні на що не вистачає часу. За дев’ять останніх років, день народження сина, в липні, святкувала вдома лише раз. Як і свій. Спочатку переживала. А тепер уже всі звикли.

ІСТОРІЯ МЕНЩИНИ

МОГИЛА СОТЕНН��ГО ОТАМАНА ЯКОВА ЄВФІМА ОМЕЛЮТИ Юлія Ющенко, директор Менського районного краєзнавчого музею ім. В. Ф. Покотила. За часів Козаччини (17–18 століття) Мена була невеличким сотенним містечком з непримітними будиночками, старовинною базарною площею та величними церквами. До речі, їх в нашому місті було три. Одна з них знаходилась на місці теперішнього магазину «Продукти» («Сімнадця-

МЕНЩИНА Реєстраційне свідоцтво ЧГ №513-162 ПР від 05.04.2012 р.

того»), що по вулиці Гагаріна. Побудована вона була наприкінці 17 століття, а зруйнована, скоріше за все, на початку 20 століття. Як правило, раніше біля кожної церкви розташовували кладовище. Цей храм не був вийнятком. І сьогодні, у смітнику за магазином, можна знайти за-

Менська районна газета «Менщина» Засновник та редактор Лавський С.В. Видавець: ФОП Скиба А.О. День виходу — субота Розповсюджується безкоштовно.

лишки старовинних надгробків. Прикро, що нині вони в плачевному стані. На даний час, нас цікавить лише один з них — надгробок Якова Євфіма Омелюти — сотенного отамана Менської сотні. Надпис на надгробній плиті свідчить про те, що поміщик поручик Яків Омелюта народився 9 жовтня 1739 року і помер на 84  році життя 2 березня 1822 року.

У ті часи головним у сотні був сотник. Він виконував на її території адміністративну й судову владу. А сотенний отаман був перший в ієрархії після сотника і урядував разом з ним у сотенній канцелярії, доглядав за поліцією, а в походах був його помічником. Чому він похований біля церкви, невідомо. Зважаючи на те, що сотенний отаман був поміщиком, а отже досить багатою людиною,

можна припустити, що він виділив певні кошти на потреби церкви. Як би там не було, але могила нашого земляка забута і занедбана. Історія рідного міста заростає бур’янами і вкривається сміттям. Мена — славне і стародавнє місто. Потрібно пишатися тим, що ми живемо саме тут, нам є що показати гостям і є що зберегти для нащадків.

Наша адреса: 15600, Україна, Чернігівська обл., м. Мена, вул. Червоноармійська, 23. Телефон: 5–01–52 Моб. телефон: (094) 990–31–52 Факс: 3–15–55 Емейл: mediamena.info@gmail.com

Газета набрана і зверстана в редакції газети «Менщина», віддрукована у ФОП Скиба А.О., м. Мена, вул. Червоноармійська, 23.

Друк офсетний. Обсяг — один друкований аркуш. Тираж 4100 примірників.


«Менщина» №1 (1) від 14 квітня 2012 року