Сторінка 28
Рік LXI, №35 (3329), 2009
Степан Бандера та його родина в народніх піснях, переказах та спогадах ...Досі ще належно не оцінено надзвичайно важливої діяльности Степана Бандери і всієї ОУН напередодні німецько-російської війни 1941-1945 років. Суттєві питання цієї теми коротко порушив його сподвижник, у 1950-1954 роках — головний командир УПА, генерал ВАСИль КУК. Якраз тоді, від жовтня 1939 до червня 1941 року, було організаційно, військово і політично підготовлено масову повстанську боротьбу ОУН і УПА. Її ідеологічним і організаційним надхненником був саме Степан Бандера. Його визначальний принцип орієнтації на власні сили виявилися настільки слушним, що цього не могли заперечити навіть противники. Десятки тисяч найкращих патріотів були так досконало підготовленими і організованими, що після загарбання большевицькою Росією Галичини, Волині і Буковини, а відтак і в часи гітлерівської окупації та її повторної заміни московськими наїзниками в 1944 році ОУН залишилася єдиною політичною силою, яка не тільки не підкорилася ворожим наказам про саморозпуск, а й активно розбудовувала свої структури в Наддніпрянщині, Півдні, Сході та Півночі України. А це уможливило їй продовження боротьби й після смерти свого лідера. ... Популярність Степан Бандера уже в сорокових роках стала настільки великою, що його іменем почали масово називати не лише організаційних однодумців, але й усіх прихильників незалежности та соборности, а відтак і цілу Українську Націю. Добре відомо, як часто українські повстанці 1940-1960 років, витративши боєзапаси, останніми набоями чи ґранатами лишали себе життя, гордо заявляючи ворогам: «Бандерівці не здаються!» Цим словом називали себе й противники російського колоніяльного панування в Середній Азії, на Кавказі, а також самостійники з інших реґіонів. Німецький політв’язень російських тюрем і таборів АРТУР ФУРМАН, який уважав для себе щастям, що жив і боровся разом з українськими націоналістами, писав: «Бандера не був провідником тільки однієї організації, він був провідником усього народу, поневоленого, але нескореного й воюючого українського народу (...)». Ще за життя він став національною леґендою, героєм... Мабуть, не було ні одного барака, заселеного в’язнями чи засланцямиукраїнцями, де не було б його поЗ народньої творчости про Степана Бандеру і друзів у 1935 р.
Тридцять п’ятий рік минає Тридцять п’ятий рік минає, Ми го споминаєм, Як в Варшаві, в трибуналі Присуд відчитали. Де дванадцять українців — Великих героїв, Що хотіли здобувати Україні волю. Поміж тими героями Є також дівчата, Є Гнатківська і Зарицька Відважна, завзята. Перший герой — то Бандера, Другий Лебідь зветься. Вни кайданів не бояться, З кайданів сміються. Тих дванадцять засудили Поляки прокляті. На їх місце прийдуть інші Герої завзяті. Записано 5 лютого в селі нижньому синьовидному сколівського району львівської области від Йосипа Крушельницького, 1922 р. н. освіта — незакінчена середня
СтеПан Бандера. фОтО з чаСІв варшавСькОгО ПрОЦеСУ
ртрета. Цей портрет переховувано як найбільший скарб і він ніколи не дістався до рук чекістів. В концентраційних таборах і селищах примусово поселених запроторенців ходили про нього безчисленні оповідання й леґенди. Були й такі, що знали напам’ять його писання, тексти його промов і закликів (...). Але Бандера мав своїх послідовників і прихильників не тільки серед українців. Ні, інші немосковські національні групи теж уважали його своїм. Революційна сила, що випромінювала його особистість, не знала жодних національних меж. ... АНДРІЙ МЕльНИК визнавав: «Підпавши під арешт ґестапо в січні 1944 року, (...) важким ударом для мене була відомість у третім дні мого побуту в «зондербараку» Саксенгавзенського табору, що Ольжич закатований, згинув у цім же бараку несповна два місяці перед моїм перенесенням туди зі «зондергавз» ч. 3. Відомість цю отримав я дивним, як на тюремні тодішні умовини, способом в часі мого проходу. Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відділював барак від решти табору. Вже попереднього дня завважив я в однім з відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, щобільше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: «Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28» і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім «зондербараці». Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло:«Ольжич» і побіч цього хрестик (...). Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: «Хто ви?» і у відповідь появляється на шибці напис: «Степан Бандера». — Ну, і здибались, — подумав я. — Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником». (Мельник А. Пам’яті впавших за волю і велич України //організація Українських націоналістів. 1929-1954: Збірник статтей у 25-річчя оУн. — видання Першої української друкарні у Франції, 1955. —с. 31).
марта І ОкСана Бандери
Григорій дем’ян, історик м. львів
«Наше село називали столицею» Жителі Старого Угринова завжди зберігали пам’ять про славну родину Степана Бандери і навіть у найважчі часи совєтських репресій постійно побутували такі розповіді про цю людину. Наше село називали столицею, бо звідси вийшла така визначна людина. Дуже гордились з того, хоча не завжди афішували то із зрозумілих причин. Навіть у селі в найгірші часи завжди ходив вертеп. Це Різдвяне таке дійство. Але цей вертеп був не такого релігійного, а більше національно-патріотичного характе-
ру. Там дійовими особами були Січовий Стрілець, Мазепа, і таке подібне. Там розповідалось про долю України. Нема прямих доказів, але є такі опосередковані факти, що скоріше всього якраз цей вертеп був запроваджений, коли активну діяльність провадив Степан Бандера в селі. І так воно збереглось до нашого часу. ... Ім’я того скульптора, що перший пам’ятник Степанові Бандері створив у нас, за нашими даними, відоме тільки прізвище — Михайлюк, ім’я й по-батькові невідоме,
Родинний дім Степана Бандери в Угринові Старому
тому що тоді воно ще зберігалося в таємниці. Розумієте, з яких обставин. Уже пізніше дізнались прізвище, але особисто не могли з ним законтактувати. Зап. 9 вересня 1998 року в с. старий Угринів Калуського району івано-Франківської области від наукового працівника Меморіяльного Музею степана Бандери тараса Федорова, народився 21 липня 1975 року в старому Угринові, освіта вища, маґістер історичних наук. Живе і працює в старому Угринові
«Димову заслону усунув похорон Провідника» Риси і прикмети характеру, що їх мав Степан Бандера, попри організаційні здібності, є рідкою цінністю у людей взагалі, а в українських людей зокрема. Тому втрата їх власника така дуже важка... Тим більше, що такі люди, як Степан Бандера, дуже рідко появляються і дозрівають в новітньому українському підсонні. ...Димову заслону сенсаційности усунув щойно похорон Провідника ЗЧ ОУН Степана Бандери і суворомовчазна демонстрація смутку, болю і тієї сили, що крилась у поставі українців різних походжень, віровизнань і політичних поглядів; тієї ідейної сили, яка промінювала від учасників похорону, а яка стоїть і стоятиме непохитно та вірно при воюючому українському національному прапорі, яким була сповита домовина Степана Бандери. Це відчули приявні на похороні і численні чужинецькі кореспонденти, і від того часу про самого Бандеру і про його однодумців стали говорити й писати як про борців за свободу поневоленого Москвою українського народу. ...Це може припадок, але припадок рідкий і знаменний, що Москва мимоволі відзначила Степана Бандеру як найбільшого, за її оцінкою, Мазепинця наших днів. Таке відзначення є великим привілеєм долі. За цей час великий привілей заплатив Степан Бандера ціною власного жертовного життя... Кость Порохівський, псевдонім (Євген Зіблікевич, член Уво-оУн, провідний член Гетьманського руху, редактор газети «Америка» у сША)
«Ніколи не забудьте»
... Ніколи не забудьте, що вдіяв Бандера, який боровся за вашу волю. Його ім’я, Його чини ввійдуть в історію. Хай воля буде нагородою за Його смерть. У сні, яким Він тепер спить, зійшов на нього спокій довгожданний. Його боротьбу закінчило вороже убивство. Не забудьте Його імени, гордіться Україною, коли будете славити незалежність. джон р. Бравн, секретар Англо-Українського товариства в рочдейлі, Англія (вільний переклад дмитра Штикала)
Світлій пам’яті Сепана Бандери Ой, Морозе, Морозенку (Українська історична пісня) Букети повні рож і рідної калини Покласти нам дозволь на свіжу домовину Твою: — творче УПА, надхненнику до чину, Що має за мету державність України. Немов магнет стальний, як джерело життя, Саме Твоє ім’я — надхнення для мільйонів. Не вбила смерть Тебе, бо свіжих батальйонів Стаєш прапороносець і знам’я! Чорнозем рідних скиб і чорноморську воду Покладено в труні вогненного борця. Його потужний дух окрилює серця, Аж доки прах спічне в столичнім пантеоні. Бандерине ім’я значитиме свободу У вихорі сторіч, в незламних леґіоні! ігор Калиненко 1959 р.
...
На смерть Степана Бандери
Степан умер. Москва раділа. Вкраїна плакала в той час. Але історія — невпинна: Дала державу для всіх нас. Молітесь Богу за Вкраїну, Бо наш час уже пробив! Любім ми нашу Україну Так, як Степан її любив! Георгій Фастовець м. Київ, 1999 кол. політв’язень ҐУлАҐУ
Портрет Георгія Фастовця, намальований невідомим художником на засланні в грудні 1949 р (Для «Гомону України» передав Адольф Гладилович з Монтреалю).
Провідницьке ім’я прив’язане до третьої епохи визвольного руху ... В історії України ми мали лише два провідницькі імена, прив’язані до визвольного руху епохи: Мазепинців і Петлюрівців. Може, обидва ці рухи більше всеукраїнські, державницькі, конструктивніші. Вони ж були збудовані, все таки, на базі устійненої чи революційної державности. «Бандерівство» постало без державви, виросло в підпіллі. Але над двома іншими мало воно одну перевагу — воно перше об’єднало в собі стихійну революційність більшости українського народу, принаймні в одній частині України. Степан Бандера, як сучасний політичний діяч, мав багато ворогів, льояльних і ні, чесних і менше чесних. Але ми певні, що в історичній перспективі універсальна роля його буде оцінена всіма українцями. І ми певні, що цьому Великому Провідникові буде збудовано колись пам’ятник у державній столиці України. Орп. (З України, 1959)