Page 1


Як відгукуються читачі про книгу Де Бог, коли боляче? З власного досвіду я знаю, що біль і параліч інколи ніби відштовхують від присутності Бога. Тому запитати: ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ?, це досить чесно, і навіть доречно. Слава Господу, що Філіп прийняв ці наші запитання до уваги, допомігши зрозуміти, де ж саме є Бог, коли нам боляче. ȄȄ Джоні Еріксон Тада Я почав читати цю книгу, гадаючи, що взявся читати невеличку, легку для читання книжечку про біль; але закінчив з відчуттям, що прочитав серйозний класичний твір. У ній досліджуються такі аспекти болю, яких ніколи не торкається К. С. Льюіс, і які викреслюються у стражденному житті святих, починаючи від Джона Донна і Джоні Еріксон Тада. Але найбільше мене вразила відвертість і готовність Філіпа визнати невідповідність слів, щоб пояснити проблеми, які починаються ще з патріарха Йова. ȄȄ Вільям Дж. Петерсен Я перечитав буквально кожну книгу, яка потрапляла мені в руки, про проблему болю і зла, але ця книга – це найзрозуміліша, найпрактичніше річ, яку мені коли-небудь доводилось читати. ȄȄ

Кейт Міллер

Навіть якщо я й сподівався знайти в цій книзі поверхневий теоретичний трактат, недостойний цього глибокого питання, то я цього не знайшов… ви навіть не встигнете дочитати до кінця усі розділи, як ваше серце почне кричати: «Дякую, Господи, за біль!» ȄȄ

Пол Харвей

Це один з найбільш конструктивних підходів до проблеми зла, про які мені доводилось читати… до того ж на такому рівні, який промовляє просто до людей. Якби я шукав щось, аби порадити людині, яка переживає муки і труднощі, я б порекомендував саме цю книгу. ȄȄ Др. Вернон Граундс Оце так книга! Просто шедевр. Довершена, зворушлива навіть без тих навощених сентиментів. Не з тих книг, від яких, як ви сподівались, вам буде важко відірватися, але саме такою вона і є. ȄȄ

Джеррі Джеркінс, Щомісячник Муді


ФІЛІП ЯНСІ

ДЕ БОГ, КОЛИ

БОЛЯЧЕ? переклад з англійської Ірина Матвіїв

Нова Надія


Присвячується д-ру Полу Бренду, який безкорисливо ділився зі мною своєю набутою за життя медичною і духовною мудрістю.


ЗМІСТ

Передмова 1. Проблема, яка ніяк не зникає / 15 ЧАСТИНА 1

ЧОМУ ІСНУЄ ТАКА РІЧ, ЯК БІЛЬ? 2. Дар, який нікому не потрібний / 25 3. Безболісне пекло / 37 4. Агонія і екстаз / 49 ЧАСТИНА 2

ЧИ Є БІЛЬ ВІСТКОЮ ВІД БОГА? 5. Стогнуча планета / 65 6. Що Бог намагається нам сказати? / 81 7. Чому ми тут? / 93 8. Надто короткі руки, аби змагатися з Богом / 109 ЧАСТИНА 3

ЯК ЛЮДИ РЕАГУЮТЬ НА СТРАЖДАННЯ 9. Після падіння / 125 10. Мої ноги просяться в танок / 139 11. Інші свідки / 153 12. Екстремальні випадки / 163


ЧАСТИНА 4

ЯК МИ МОЖЕМО ВТАМУВАТИ БІЛЬ? 13. Кордони одужання / 179 14. Страх / 187 15. Безпомічність / 199 16. Значення / 211 17. Надія / 225 ЧАСТИНА 5

ЯК ДОПОМАГАЄ ВІРА? 18. На власні очі /239 19. Відпочинок тіла /253 20. Абсолютно новий світ назовні /263 План для дискусійних груп /277


ПЕРЕДМОВА

У колах книжкового видавництва є одне головне правило, яке у тій ж мірі стосується як мозкової хірургії, так і автомеханіки: «Якщо немає поломки, не ремонтуй». Оскільки люди й далі продовжують купувати перше видання книги Де Бог, коли боляче?, то я напевно порушую це правило, беручись до більш широкого його перегляду. Я написав Де Бог, коли боляче? в середині 70-х, коли мені було поза двадцять. З того часу я не припиняв досліджувати цю тему. Як собака, що взяла свіжий слід, я продовжую кружляти навколо проблеми болю, шукаючи розгадки. В ті часи я чув відгуки від сотні читачів, багато з яких писали мені сердечні листи, описуючи власні поневіряння, повні болю. Саме з цієї причини я відчув потребу повернутися до праці, яку я закінчив дуже давно, і трохи поновити її. Багато біблійних вчених маркують книгу Йова як найстарішу в усій Біблії, і мене вразило, що питання, які так красномовно озвучив Йов, не зникли ще й досі. За минулі століття вони стали ще голоснішими і ще тривожнішими. Останній роман – Єдина Проблема – отримав свою назву з фрази, вжитої у розмові про те, як добрий Бог може допускати страждання. «Взагалі-то, це єдина проблема, варта обговорення», – підсумовує головний герой. Є ще одна річ, яка мене просто вражає. Книги з проблеми болю діляться щонайбільше на дві групи. Давніші, написані такими особистостями як Аквіна, Буньян, Донн, Лютер, Кальвін і Августин, приймають біль і страждання як корисний Божий фактор. Ці автори не піддають сумнівам вчинки Бога. Вони просто намагаються «виправдати Божі шляхи для людини». Автори пишуть з такою впевненістю, ніби самою тільки силою свого переконання можуть заспокоїти емоційні реакції на страждання. Сучасні книги про біль достеменно відрізняються від попередніх. Їхні автори припускають, що обсяг зла і страждань у світі не можна співвідносити з традиційним сприйняттям доброго і люблячого Бога. А, отже, Бога з позиції «консультанта в судовому процесі» перемістили на лаву запасних в ролі захисника. «Ну то як, Боже, ти можеш себе виправдати?» – здавалося б, кажуть ці злі модерністи. Багато з них

11


ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ? встановлюють свої уявлення про Бога: або наново визначаючи Його любов, або піддаючи сумнівам Його силу контролювати зло. Коли ви порівняєте ці дві категорії книг, вам впаде у вічі разюча відмінність у стилі написання. Таке враження, що ми у наш сучасний час вважаємо, що маємо місце на ринку страждань. Невже ми забули, що Лютер і Кальвін жили в епоху, коли не було ефіру чи пеніциліну, коли середня тривалість життя становила тридцять років, і що Буньян та Донн писали свої найвизначніші праці в найкращому випадку у в’язницях чи в ізольованому приміщенні для хворих на чуму? За іронією долі, сучасні автори – які живуть у королівських розкошах, важко працюють в кондиціонованих офісах і тримають у своїх медичних аптечках чудодійні еліксири – є саме тими, хто тліє від люті. Прочитавши кілька поличок таких книг, я запитав себе: «Чи дійсно світові потрібна ще одна книга про проблему болю?» Однак, провівши деякий час серед страждаючих людей, я прийшов до висновку, що так. Я зрозумів, що більшість книг про біль для людей, що переживають страждання, здаються на диво несуттєвими. Для них проблема болю це не теоретична проблема, не теологічна гра в підбір усіх доречних силогізмів. Це проблема стосунків. Багато страждаючих людей хочуть любити Бога, але зазвичай нічого не бачать крізь свої сльози. Вони почуваються ображеними і зрадженими. А церква, на жаль, часто пропонує їм замість втіхи ще більше спантеличення. П’ятнадцять років тому, коли я не мав ніякого права братися за цю страхітливу проблему болю, я написав для цих людей книгу Де Бог, коли боляче? Частково тому, що я почув від багатьох з них їхню реакцію, тепер я переглянув і розширив цю книгу. В певному сенсі це нове видання є діалогом з моїми читачами, наступним кроком в моїй власній подорожі пілігрима. Особливо я розширив частину під назвою «Як ми можемо втамувати біль?», я переконаний, що Бог дав церкві право репрезентувати Його любов для страждаючого світу. Як правило, ми думаємо про проблему болю як про питання, яке ми ставимо Богу, але це також питання, яке Він ставить нам. Як ми ставимося до страждаючих людей? В цьому перевиданні я скористався кількома власними статтями, опублікованими в виданні Християнство Сьогодні, а також в буклеті Допомагаючи зраненим, виданими видавництвом Малтнома Пресс. Вдячний їм за дозвіл долучити цей матеріал до даної книги.

12


Думайте про тих, хто страждає, ніби ви самі постраждали. Євреїв 13:3 (Дж. Б. Філліпс)


ДЕ БОГ, КОЛИ

БОЛЯЧЕ?


РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМА, ЯКА НІЯК НЕ ЗНИКАЄ

А тим часом, де Бог? Це один з найтривожніших симптомів. Коли ти щасливий, настільки щасливий, що у тебе немає потреби відчувати Його присутність, і коли ти потім звертаєшся до Нього з хвалою, ти будеш зустрітий з відкритими обіймами. Але звернися до Нього, коли в тебе відчайдушна потреба, коли все інше не допомагає, що ти тоді знаходиш? Двері, що зачинилися просто перед носом, і звук, ніби ці двері зачиняються зсередини, зачиняються на подвійний замок. І після цього тиша. Тоді й ти можеш просто розвернутися і піти. К. С. Льюіс

Спостереження горя

Серед людей, яким дуже боляче, я почуваюся безпомічним. Безпомічним і до того ж винуватим. Я стою біля них, дивлячись на спотворені риси обличчя і прислухаючись до зітхань і стогонів, глибоко відчуваючи величезну прірву між нами. Я не можу осягнути їхніх страждань. Я можу лишень спостерігати. Щоб я не намагався сказати, це виглядає слабким і вимушеним, ніби завчені фрази зі шкільної п’єси. Одного дня я отримав відчайдушне прохання про допомогу від моїх близьких дру зів Джона і Клавдії Клекстон. Щойно одружені, у свої двадцять років, вони тільки-тільки починали спільне життя на Середньому Заході. Я здивовано спостерігав, як досвід романтичного кохання різко змінив Джона Клекстона. Два роки заручення з Клавдією розтопили його цинізм і зм’якшили його

17


ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ? гострі кути. Він став оптимістом, і тепер його листи до мене як правило іскрилися ентузіазмом щодо його раннього шлюбу. Але один лист від Джона стривожив мене відразу ж, щойно я відкрив його. Помилки і закреслення зіпсували його зазвичай охайне письмо. Він пояснював: «Вибач з почерк… але здається це демонструє, як мені важко добрати слів. Я просто не знаю що сказати». Ранній шлюб Клекстона зіткнувся з дорожньою перешкодою, значно більшою за розміром, ніж вони обоє разом взяті. У Клавдії виявили хворобу Ходжкінса, рак лімфовузлів, і їй давали лише п’ятдесят шансів на життя. Протягом тижня хірурги порізали її від пахв до живота, видаляючи усі видимі сліди хвороби. Вона залишилась лежати на лікарняному ліжку, приголомшена і квола. За іронією долі, Джон у той час працював помічником капелана у місцевій лікарні. Його співчуття іншим пацієнтам небезпечно посилилось. «Певним чином, – розповідав він мені, – я міг краще розуміти, через що проходили інші пацієнти. Але тепер мені було байдуже. Я дбав тільки про Клавдію. Мені хотіло крикнути їм: «Припиніть свої соплі, ви ідіоти! Думаєте, це у вас проблема – можливо зараз помирає моя дружина!» Хоча і Джон, і Клавдія були сильними Християнами, вони почали виявляти неочікуваний гнів на Бога – гнів на коханого партнера, який зрадив. «Боже, чому ми? – плакали вони. – Невже ти пожартував, виділивши нам один щасливий рік шлюбу, щоб підготувати до ось цього?» Радіоактивна терапія наклала свій відбиток на тіло Клавдії. Її врода щезла мало не за одну ніч. Вона виглядала і почувалася виснаженою, шкіра потемнішала, волосся повипадало. В горлі пекло, і вона повертала назад майже все, що їла. Лікарі тимчасово припинили лікування на той час, поки її набрякле горло не могло робити ковтальних рухів. Коли відновилась радіоактивна терапія, її час від часу клали на плаский стіл, оголеною. Все, що вона могла робити, це спокійно лежати і прислухатися до дзижчання і клацання апарату, поки той бомбардував її невидимими частинками, кожна доза яких зістарювала її тіло на кілька місяців. Лежачи у тій холодній сталевій кімнаті, Клавдія думала про Бога і про свої страждання.

18


1. Проблема, Яка Ніяк Не Зникає

Відвідувачі Клавдії Клавдія сподівалась, що відвідувачі, Християни, потішать її, принісши хоча б якусь надію у відчаї, який вона переживала. Але їхні слова виявилися більш заплутаними, аніж втішними. Диякон з її церкви серйозно порадив їй подумати над тим, чого ж намагався навчити її Бог. «Напевно, щось у твоєму житті не сподобалось Богу, – сказав він. – Напевно, ти десь відступила від Його волі. Такі речі ні з того, ні з сього не трапляються. Бог використовує обставини, щоб попередити нас і покарати. Що Він тобі каже?» Через кілька днів Клавдія була дуже здивована побачити жінку з її церкви, яку вона ледве знала. Очевидно ця пухкенька, говірка вдовичка засвоїла роль професійної підбадьорювальниці для хворих. Вона принесла квіти, співала гімни і залишилась на досить довгий час, аби прочитати кілька псалмів про те, як струмки несуть свої води, а гори плещуть в долоні. Кожного разу, як Клавдія намагалась поговорити про свою хворобу чи прогнози щодо її здоров’я, жінка швидко змінювала тему, намагаючись перемогти страждання веселістю і доброзичливістю. Але вона відвідала її тільки один раз, і її квіти згодом зів’яли, гімни здавалися недоречними, і Клавдії лишень залишалось віч-на-віч прийняти ще один день, сповнений болю. Якось заскочила ще одна жінка, вірна послідовниця телевізійних релігійних лідерів. Випромінюючи впевненість, вона переконувала Клавдію, що її єдиним порятунком було зцілення. Коли Клавдія розповіла їй про пораду диякона, ця жінка мало не вибухнула від обурення. «Хвороби не можуть бути Божою волею! – вигукнула вона. – Ти що, не читала Біблію? Диявол підкрадається до нас, як рикаючий лев, але Бог тебе звільнить, якщо ти зможеш знайти в собі достатньо віри, щоб повірити, що ти зцілишся. Пам’ятай, Клавдіє, віра може рухати гори, і хвороба Ходжкінса не виключення. Просто скажи про свою впевненість, з вірою, і твердо заяви про перемогу». Наступні кілька ранків, лежачи в стерильній кімнаті радіоактивної терапії, Клавдія намагалась «опанувати» віру. Їй було цікаво, чи вона взагалі розуміла цю процедуру. Вона не сумнівалась в надзвичайній силі Бога, але як переконати Бога у її щирості? Віра не була звичайним м’язом, який можна наростити з допомогою

19


ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ? вправ. Вона була такою хисткою, невловимою, що її неможливо впіймати і втримати. Сама ідея знайти в собі віру вже здавалась страшенно виснажливою, а вона так і не зрозуміла, що це означало. Очевидно, найбільш «духовна» жіночка з її церкви принесла їй кілька книг про те, щоб славити Бога за все, що стається. «Клавдіє, ти повинна дійти до такого стану, щоб сказати: «Боже, я люблю тебе за те, що змушуєш мене ось так страждати. Така Твоя воля, і Ти знаєш, що для мене краще. І я славлю Тебе за те, що любиш мене настільки, щоб дозволити мені це переживати. За все, навіть за це, я буду дякувати Тобі». Коли Клавдія обмірковувала ці слова, її уява малювала скоріше гротескний образ Бога. Вона уявляла собі фігуру у вигляді троля, величезного як всесвіт, який отримував насолоду, розчавлюючи безпомічних людських істот нігтями своїх пальців, розтрощуюючи їх своїм кулаком, і скидаючи їх на гостре каміння. Фігура мучить цих нещасних доти, поки вони не починають кричати: «Боже, я люблю тебе за те, що ти таке зі мною робиш!» Ця ідея була неприємною для Клавдії, і вона вирішила, що не може поклонятися чи любити такого Бога. А ще один відвідувач Клавдії, її пастор, змусив її почуватися так, ніби вона мала вибрану місію. Він сказав: «Клавдіє, тебе було вибрано страждати за Христа, і Він винагородить тебе за це. Бог вибрав тебе через твою велику силу і чистоту, саме так як Він вибрав Йова, і Він використовує тебе як приклад для інших. Їхня віра може вирости через те, як реагуватимеш ти. Ти повинна вважати це за привілей, а не за гіркоту. Те, що ми вважаємо лихом, Бог вважає шансом». Він порадив їй думати про себе як про зірку перегонів, і сприймати негаразди як серію перешкод, які їй потрібно подолати на шляху до переможного кола. Інколи ідея про те, що вона привілейована мучениця, подобалась Клавдії, але у спосіб більш схожий на шкодування самої себе. А інколи, коли біль посилювався, коли вона повертала назад всю їжу, коли ще більше марніли риси її обличчя, Клавдія вигукувала: «Боже, чому я? Є мільйони інших Християн, сильніших і почесніших, ніж я, невже Ти не міг вибрати когось з них?» Вона зовсім не почувалась зіркою спортивних перегонів, і дивувалась, чому Бог навмисне ставив перешкоди на шляху тих, кого Він любив. Я також відвідав Клавдію, і побачив її спантеличеною через усі ці сказані їй протиріччя. Вона переповіла мені поради, які

20


1. Проблема, Яка Ніяк Не Зникає дали їй ті доброзичливі Християни, і я вислухав її збентежену реакцію. Який з цих уроків вона мала б засвоїти? Де їй взяти більше віри? Кого їй варто послухати? Посеред усієї цієї кількості непорозуміння, Клавдія була впевнена в одному: її щасливий світ з Джоном розпався. А вона понад усе не хотіла, щоб це було так. Тоді в мене для Клавдії не було жодної поради. А фактично, я пішов від неї з ще більшою кількістю запитань. Чому вона мусила лежати у лікарняному ліжку, коли я стояв поруч неї здоровий? Якась частина мене відчувала відразу, коли я чув, як вона повторювала оті завчені фрази її відвідувачів. Невже Християнство призначене для того, щоб той, хто страждає, почувався ще гірше? В той час, коли я відвідував Клавдію, я працював для журналу Кампус Лайф, одночасно підробляючи позаштатним журналістом. За короткий термін часу я написав шість історій «Драм з реального життя» для Рідерз Дайджест. Я брав інтерв’ю у молодої пари з Канади, на яких напав ведмідь гризлі. Хоча вони обоє вижили, молодий чоловік втратив одне око і ніякі пластичні операції не змогли приховати його страшних шрамів по всьому обличчю. В іншому місті двоє юнаків розповіли мені історію про свій похід з наметами, ще у дитинстві, коли вони з батьком побували в Дощових Горах. Потрапивши в хуртовину, вони у відчаї вирили собі печеру у снігу. Їхній батько, аби захистити їх, ліг біля входу в цю печеру, і за одну ніч замерзнувши, загинув. Всі ці люди повторювали свої власні версії какофонії голосів Християнських «утішителів». Один чоловік, що переніс ампутацію, сказав мені: «Найбільш депресивним і дратуючим явищем у всьому цьому стали мої друзі-Християни». Такі відгуки стурбували мене не на жарт. Щось було не так. Віра, яку ми віднаходимо у Великому Лікареві, повинна приносити мир, а не ще більше непорозуміння у час кризи. Чому люди змушені так страждати? Що ж насправді каже Біблія? Через усі ці питання, які виникли після мого контакту з Клавдією* і іншими, такими як вона, я почав пошук, який завер*

Проблема Клавдії врешті-решт вирішилась, коли радіоактивна терапія ефективно знищила ракові клітини. Хвороба до неї більше не повернулась.

21


ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ? шився цією книгою. Я шукав слів, які ми, Християни, можемо сказати людям, що страждають. В той же час я шукав слів, які б зміцнили мою власну віру, коли страждатиму я. Де Бог, коли боляче? Чи хоче Він щось сказати нам через наш біль? Особистий підхід Після тривалого турне Сполученими Штатами відомого німецького пастора і теолога Гельму та Тілікке запитали, що, за його спостереженнями, є найбільшою відмінністю серед Християн Америки. Він відповів: «В них неадекватний погляд на страждання». Я змушений з ним погодитися. Ця відмінність виглядає значним недоліком для нехристиянського світу. Я запитував своїх колег-студентів, що вони мають проти Християнства, і більшість з них в різних варіаціях говорили на тему страждань: «Я не можу вірити в Бога, який допустив Освенцім і Камбоджі»; «Моя сестра-підліток померла від лейкемії, хоча за неї багато молились Християни»; «Одна третя частина населення світу минулої ночі лягла спати голодною – як ви узгоджуєте це з Християнською любов’ю?» Жодні інші переживання людини не породжують такої стійкої реакції. Ніхто не засиджується до пізньої ночі в обкурених кав’ярнях, обговорюючи космічний підтекст відчуття запаху чи смаку: Запах! Яке дивне відчуття! Які ж наміри Бога щодо нього? Чому в троянди аромат такий мінливий, щедрий, а в кисню ні? І чому в людини здібності до сприйняття запахів розвинені тільки на одну восьму частину від тих здібностей, що мають собаки? Дивно, але я не чув жодних дебатів щодо «проблеми насолоди»; чому ми сприймаємо за належне відчуття насолоди чи чогось приємного, але так гнівно виступаємо проти болю? Проводячи бібліотечне дослідження проблеми болю, я виявив, що багато великих філософів, одночасно симпатизуючи Християнським принципам і етиці, все таки спіткнулися об проблему болю і страждань, недвозначно відкидаючи через це Християнство. С. Е. М. Джоад писав: «Питаєте, які аргументи, як на мене, настільки сильно виступили проти релігійних поглядів всесвіту?... По-перше, це були труднощі, представлені фактом снування болю і зла» 1. Інші філософи, такі як Бертран Рассел і Вольтер, також поділяють нарікання Джоада.

22


1. Проблема, Яка Ніяк Не Зникає Безладна проблема болю і страждань й далі продовжує випливати на поверхню, не дивлячись на усі спроби роз’яснити її. Великий британський письменник К. С. Льюіс запропонував, напевно, найбільш зрозуміле трактування цієї теми всього нашого століття у своїй книзі Проблема Болю, написаній на піку його інтелектуальних сил. Але роками пізніше, після того, як його дружина померла від раку кісток, Льюіс написав іншу книгу, Спостереження Горя, яку він опублікував під псевдонімом. Вона висвітлює ту ж саму тему, але в зовсім інший спосіб. Як показує цитата на початку цього розділу, впевненість Льюіса значно похитнулась, його емоційне напруження досягло переломної точки – і перевалило через цю переломну точку. «Ви ніколи не дізнаєтесь, наскільки ви у щось вірите, поки істинність цього чи його неправдивість не стане для вас питанням життя і смерті», – писав він. Таким ж чином, як в битві Геркулеса з Видрою, всі наші намагання відрубати атеїстичні аргументи наштовхуються на виповзання, як змій у Видри, нових прикладів страждання. Романіст Петер де Різ назвав проблему болю «знаком запитання, що застряг у людському серці, як рибацький гачок». Надто часто захисні репліки Християн виглядають вибаченнями з почервонілим від сорому обличчям, переминанням з ноги на ногу і опущеною головою. «Проблема болю» представляє глибоку загадку, а підхід філософів до цієї теми часом приймає форму абстрактних міркувань, таких, які ви можете знайти в підручнику з математики. Я не намагатимусь звертатися до філософів на основі цих книг; це вже зробили інші зі значно більшим вмінням. Я краще збережу у своїй уяві образ мого друга Клавдії Клекстон, що лежить на лікарняному ліжку. Більшість наших проблем болю – це далеко не розумові гімнастичні вправи. Це такі проблеми, які мала Клавдія: втрата молодості, горло, вкрите виразками, перспектива нового шлюбу, намальованого смертю, паралізуючий страх перед невідомим. Клавдія почула багато суперечливих порад від своїх друзів Християн про проблему болю. У що ж нам вірити з стовідсотковою впевненістю? 1

С. 28.

С. Е. М. Джоад. Бог і Зло (Нью-Йок; Харпер & Бразерс, 1943). –

23


ДЕ БОГ, КОЛИ БОЛЯЧЕ? Готуючись до написання цієї книги, я спілкувався з Християнами, що страждають значно більше, ніж будь-хто з нас. Для когось з них страждання рівносильні самому життю. Це перше відчуття, з яким вони прокидають вранці, і останнє, з яким вони лягають спати, якщо їм взагалі щастить заснути. За іронією, я такождеякий час провів серед людей з проказою, які не відчували фізичного болю, але відчайдушно хотіли б його відчувати. З такими людьми, у ролі моїх провідників, я увійшов у світ страждальців, щоб побачити, що означає бути у такому світі Християнином. В першу чергу я досліджуватиму біль біологічно – так би мовити, під мікроскопом – аби побачити, яку роль він відіграє в житті. Потім, відступивши назад, я погляну на нашу планету в цілому, ставлячи запитання: за що ж змагається Бог. Невже страждання є однією великою Божою помилкою? І нарешті, я запитаю, як можемо відреагувати ми, коли трапляються страждання, а також як нам досягти інших. Можливо, наступного разу, коли я захворію, коли мене звалить грип, і я буду прикутий до ліжка, борючись з напливами нудоти, можливо тоді мої висновки щодо болю зовсім не втішать мене. Але як Християнин, намагаючись осягти, що ж задумав Бог для цього світу, я дізнався багато чого. І коли я прийшов до кращого розуміння страждань у цьому світі, моє ставлення до Бога дуже змінилось.

24


ЧАСТИНА 1

ЧОМУ ІСНУЄ ТАКА РІЧ, ЯК БІЛЬ?

Де Бог, коли боляче?  

ЯКЩО Є ЛЮБЛЯЧИЙ БОГ, ТОДІ ЧОМУ...? Ви не раз чули це запитання, і, можливо, задавали його самі. Як би ви його не закінчили, в його основі...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you