Page 1

Єдність у Христі

№ 5 (62) 2018 р. Б.

Вісник парафії св. Василія Великого, Львівської Архиєпархії УГКЦ

СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО ПРОЩАННЯ, КОТРЕ НЕ ЗАЛИШАЄ СМУТКУ Свято Вознесіння Господнього належить до числа дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане із святом Воскресіння Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня і завжди припадає у четвер. Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів “праворуч Отця”. Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на Оливну гору, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: “Мир вам!”, а потім дав останню настанову: “ Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт. 28: 19-20). Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Про вознесіння Ісуса Христа на небо євангелист Марко пише: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане. Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога” (Мр.16: 15-19). Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. рівноапостольна цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід досконало примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”. Зазвичай, прощання із близькою людиною приносить

нам жаль і смуток. У вознесінні Христа на небо ми не зауважуємо смутку серед апостолів. Апостол Лука підкреслює, що вони вернулись із радістю. Ісус не прощався із своїми найближчими він говорив їм: «До зустрічі…. іду приготовити вам місце». Слова Христа про те, що він прийшов на землю для того, щоб привести людей до Отця здійснюються у цій події. Апостоли глибоко пережили на собі Любов Божу і вже не сумують від фізичної розлуки. Духовна єдність є важливішою. Христос возноситься на небо з гори Оливної, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Юда, звідки починався Його хресний шлях. Христос возноситься туди, де належить Йому бути. Не випадкові ці знаки. Саме вони нам вказують, що піднесення на небо можливе через шлях, яким пройшов Ісус. Ці знаки можуть допомогти нам краще зрозуміти хресну дорогу нашого життя. Якщо ми все терпеливо будемо зносити заради Бога, то можемо дійсно бути вознесеними на небо. Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони бачивши людську природу Ісуса Христа, увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують в Нього, не бачивши: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20, 29). Кожного разу, коли ми приходимо до церкви, відвідуємо святі місця, зустрічаємо побожних людей, кожного разу ми усвідомлюємо, що нам дуже добре бути у цій святості, але у якийсь момент має настати час розлуки. Цей час можe бути для нас радісною подією також, якщо в нас залишиться частинка духу від тієї місцевості чи людини. І також частинка надії, що в майбутньому ми ще знову зустрінемось. «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо?» (Ді. 1, 11), – звертається ангел до учасників таїнственної події на Оливній горі, заохочуючи їх до активності і подальшого руху для сповнення всього того, що заповідав Ісус. Пережитий досвід зустрічі з Христом не повинен стати для апостолів лише їх особистим досвідом, а має поширюватися у світі. Християнин – це той, хто несе радість Доброї Новини. Християнство – це дар Божої присутності, дар внутрішньої близькості Бога і доручення діяти, свідчити про Ісуса Христа, як Спасителя.

1


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі

УКЛІН ВАМ, ЛЮБІ НАШІ НЕНЬКИ! У травні, коли Господь виряджає природу в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері. День Матері відзначається у другу неділю травня, бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка є нашою Небесною Ненькою. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва і допомоги.

Вперте організувала День Матері американка із Філадельфії Анна Джервіс у 1910 році. Після Першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. З 1990 року, завдяки зусиллям громадських організацій, свято Матері повернулось в Україну. Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини. Любов матері... Що може бути рідніше? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не

здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір’ю для усіх нас! Так, коли проблеми гнітять розум, ми з дитячою щирістю хочемо відгородити себе від них, прибігши під покров Пресвятої Діви Марії. Це не випадково. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши: „Сину, ось мати твоя”, а до Марії: „Жінко, ось син твій”. Тим самим віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір’ю

Божого Сина, стала небесною опікункою для усіх людей. „Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости – Мати Бога нашого. Тому то ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх”. Такі величні гимни співають Марії не тільки у травні, але й упродовж року ми не забуваємо про Неї. Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов’язано з ментальністю та суспільним ладом. В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім’ї. Представники сильної статі нашого народу просили підмоги в небесної Матері. Ще в давні часи князі благали Її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу – козацтва. А День Української Повстанської Армії

і Українського Війська, який відзначають 14 жовтня, засвідчує, яка важлива для нас Її ласка. Жити під Її покровом бажав кожен. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – рідна матір. Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам’ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави. На долю української матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного. Кажуть, що великі люди не народжуються – їх вирощують матері. Впродовж тисячоліть, незважаючи на всі лихоліття, жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею національних традицій. У день вшанування матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам’яті про матерів цілого світу, коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля блага своїх дітей. Зі святом Вас, любі Матері!

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

НАРОДЖЕННЯ БОЖОЇ ЛЮДИНИ І БОЖОГО НАРОДУ Центром нашого літургійного життя є Господь Бог наш Ісус Христос. У святковий день Вознесіння Спасителя на небо була дана обітниця. Христос сказав: «І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо

2

перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів. 14: 16-18). Ісус наказав апостолам чекати обіцяного, не відходячи з Єрусалиму. І ось, через десять днів після цього, якраз на юдейську П’ятидесятницю, коли до Єрусалима на свято прийшло багато людей з різних віддалених міст,

сповнилося обіцяне: на апостолів зійшов Дух Святий. Видимим чином це проявилося у надзвичайному дарі: апостоли почали розмовляти іншими мовами, так що кожен чув слова проповіді зрозумілою мовою. Від часів виникнення до сьогодні свято П’ятидесятниці зазнало багато змін та поглибило своє значення. Як і


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі Пасха, воно розвинулося на основі старозавітного єврейського святкування. Багато поколінь святкувало П’ятидесятницю ще до приходу на землю Ісуса Христа. Євреї – п’ятдесятого дня після Пасхи мали свято врожаю, жнив і подяки. За приписом закону євреї приходили до Єрусалиму з усюди, навіть із далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у Єрусалимському храмі свою пожертву. Пізніше до П’ятидесятниці, як свята врожаю, жнив та подяки, був долучений ще й історичний мотив, який мав пригадувати євреям про подію надання Закону Божого на горі Синай п’ятдесятого дня після їх виходу з Єгипту. Цікаво, що Апостоли й перші християни назву свята перейняли зі Старого Завіту, від євреїв, бо Зіслання Святого Духа на Апостолів відбулося також п’ятдесятого дня після Пасхи. Однак, залишивши старозавітну назву, Церква надала святкуванню іншого значення і змісту. Із старозавітного святкування був запозичений тільки історичний мотив про дар надання Закону Божого на горі Синай, до якого додали мотив дару Зіслання Святого Духа на Апостолів. Отож, згідно з Новим Завітом, головним мотивом святкування П’ятидесятниці стає подія Зіслання Святого Духа на Апостолів. Адже в цей день сам Святий Дух помазує Апостолів на проповідників Христового Євангелія. Зіслання Святого Духа або П’ятидесятницю ще називають Днем народження Церкви. Перед тим, як апостоли сповнилися силою, вони були полохливими, а після того зробилися здатними по цілому світу розносити, проповідувати Євангеліє. ІІ Ватиканський собор у Догматичній Конституції про Церкву говорить, що в дні П’ятидесятниці посланий був Святий Дух, щоб постійно освячувати Церкву, аби вірні через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця:

«Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у Храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей... Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником» (§ 4). Святий Дух, як зійшов на Апостолів в день П’ятидесятниці, сходить і на всіх нас у хвилину прийняття Святих Тайн: Хрещення, Миропомазання, Євхаристії тощо. І ми стаємо тоді, як

гілочками дерев і квітами – символ творчої життєдайної сили Духа Святого, якою створений світ. Вони нагадують нам, що під дією Божої благодаті людські душі теж розцвітають плодами всіляких чеснот. Через звичай прикрашати будинки та храми гілочками дерев і квітами, ці свята в нашому народі називають «зеленими святами». Дух Святий зійшов на святих учнів,

каже Апостол Павло, «храмом Святого Духа». На П’ятидесятницю будинки, синагоги та Єрусалимський храм євреї прикрашали зеленню на згадку про те, як на Синайській горі все квітло й зеленіло в день отримання Мойсеєм скрижалей Закону Божого. Сіонська світлиця, де на Апостолів зійшов Святий Дух, теж була прикрашена гілками дерев і квітами. Звичай прикрашати в день П’ятидесятниці будинки й храми гілочками дерев і квітами перейшов й до новозавітної Церкви. Прикрашені будинки та храми

принісши у світ славу Сина, Який прославив Отця. Учні різними мовами та чудовими проповідями, окрім прослави Отця і Сина, понесли у світ прославу Духа, що спочив на них. Ми ж, які увірували у Сина, посланого Отцем, та прийняли Духа, що від Отця через Сина зійшов на нас, покликані виточити світові ріки живої води, не блук аючи ніколи у темряві, а сповнюючись Світлом. І так прославиться у нас Отець, Син і Дух Святий, Трійця Свята, наш Бог, наше Життя і Спасіння.

ФАТІМСЬКЕ ПОКЛИКАННЯ ДО СВЯТОСТІ, ЖЕРТВИ ТА АПОСТОЛЬСТВА

Наш Господь Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Ви будете Моїми свідками по всій землі». Ці слова стос уються всіх християн, і Бог постійно вибирає свідків, які своїм життям, уподобанням у Божій правді, виконанням Божих заповідей свідчать про надприродного Бога, про вічне життя. Виконуючи Божі накази, ми не раз повинні протистояти голосові світу, тіла, голосу диявола. Саме в цій

боротьбі, у вірності Господу Христу, Його вченню і полягає сенс такого свідчення. В об’явленнях Божої Матері у Фатімі Господь вибрав на своїх свідків трьох малих дітей: дев’ятилітнього Франциска, семирічну Жасінту та десятилітню Люсію. 13 травня 1917 року троє убогих дітей пасли невелике стадо овець поблизу селища Фатіма у Португалії.

Це були Люсія дос-Сантос та її кузини Франциск та Жасінта Марто. Десь пополудні, проказавши, згідно з добрим звичаєм, молитву на вервиці, вони почали гратись. Раптом діти побачили сильне світло. Думаючи, що це блискавка, вони зібралися втікати, як раптом ще один спалах освітив місце, і над дубком діти побачили, за їхніми словами, «Пані, яснішу від сонця». Вона пояснила пастушкам,

3


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі що потрібно багато молитися і сказала приходити на це місце протягом п’яти місяців, о тій самій годині 13 числа. Діти приходили туди у червні, липні, вересні та жовтні. У серпні поява відбулася в іншому місці 19 числа, оскільки 13-го міський голова заарештував дітей, вважаючи, що вони баламутять народ. Останнє об’явлення відбулося 13 жовтня в присутності 70 тисяч людей, які після його закінчення стали свідками чудесного явлення: сонце, схоже на срібний диск, почало крутитися довкола себе, як вогняна куля. Того ж дня Пані назвала себе «Пречистою Дівою Вервиці» і просила, щоб на Її честь тут збудовано каплицю. Пізніше, Пресвята Богородиця ще кілька разів з’являлася Люсії, яка на той час вже стала монахинею. Дітям одразу не повірили. Люди старалися утвердити батьків у переконані, що це дитячі вигадки, аби звернути на себе увагу чи винестися над іншими. Згодом почалися страждання дітей, особливо Люсії. Мати Люсії дуже це переживала, тому хотіла всіма силами вибити видумки з дитячих голів, навіть погрожуючи їм. Крім цього, Люсія багато страждала від своїх сестер. Однак вона трималася своїх переконань, жертвуючи все Богу з наміром навернення грішників, як їй доручила Богородиця. Більше того, з’явилася ще одна справа. Місце, де відбувалися об’явлення, належало родині Люсії, а навколишні поля — їхнім сусідам. Великі натовпи, що приходили під час явлень, стоптали все: луки та засіяні поля, так що батькам Люсії, Жасінти й Франциска селяни почали пред’являти претензії про відшкодування. З опису Люсії знаємо, що підчас першого об’явлення Пресвята Діва запитала дітей: «Чи хочете пожертвувати себе Богові, аби зносити всі страждання, які Він вам пошле заради відшкодування гріхів, які ображають Його, і заради навернення грішників?» Люсія з запалом відповіла: «Так, хочемо!» На це Пані додала з лагідною усмішкою: «Тоді ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою!» Вимовляючи ці слова, Пані розкрила свої долоні, з яких вилилося проміння дуже яскравого світла. За словами Люсії, воно проникло до глибини їхніх душ і вони побачили себе в Богові виразніше, ніж у найкращому дзеркалі. Діти стали навколішки і з найбільшою щирістю помолилися

4

молитву ангела «Пресвята Трійце…» Після кількох хвилин Пані доручила їм щоденно молитися Вервицю, аби випросити мир для всього світу, а потім повільно віддалилася в бік сходу.

Франциск і Жасінта померли кілька років після об’явлень внаслідок епідемії іспанського грипу, маючи відповідно 11 та 10 років. Люсія стала монахинею та померла 2005 року у віці 95-ти років. Можемо здивуватися, що Бог свої таємниці довірив дітям, тобто тим, які не мають голосу в суспільстві. Однак логіка Бога дещо відмінна від нашої людської. Він довіряє свої таємниці тим, хто в своїй простоті й відкритості старається жити з Ним у приязні й готовий виконати Його волю. Для Господа Бога не мають значення ні вік, ні нація, ані суспільне становище. Він вибрав трьох дітей із Фатіми — і бачимо, що не прогадав. У цих об’явленнях можемо помітити пошану під час виконання наказів, зберігання таємниць, доручених Пресвятою Матір’ю, сумлінне виконання своїх обов’язків, дотримання Божих заповідей, серйозне ставлення до страждань. Бачимо у них розуміння не тільки страждань як відшкодування та очищення, але також розуміння апостольства. Звісно, це все діти розуміли по-своєму. Вони постійно старалися знаходити нагоду до все більшої жертовності, аби втішити Господа Ісуса, випросити навернення грішників, особливо після третього об’явлення, коли Божа Мати показала

жахливість пекла, говорячи: «Моліться за бідних грішників, бо багато гине тому, що ніхто за них не молиться і не хоче за них жертвувати». Також бачимо у цих дітях серйозне ставлення до молитви. Навіть їхня зовнішня поведінка: зібраність, повний поваги вигляд, нешукання вигідної позиції для тіла — свідчить про глибоку пошану до Бога. Найчастішою формою їх молитви було стояння навколішках, із головою, схиленою аж до землі, так як їх навчив при першому об’явлені ангел; і так вони могли стояти годинами. Діти стають зрілими навіть в очах старших, їх оточує якась дивна атмосфера, відчувається в них Божа присутність. Так, вони стали свідк ами надприродного. Інша річ, яку можемо побачити, це те, що діти були вибрані Господом Богом як апостоли, і цим самим Він ще раз підкреслив біблійну правду: «Вибрав те, що слабке в очах світу, щоб принизити гордих». Він використав знаряддя, на яке людина ніколи б не звернула уваги — малих пастушків. Однак ці діти були родом із добрих християнських родин, у яких панувала молитовна атмосфера, де поважали Божі заповіді, де не було брехні, нечистоти, моральних зловживань. На такому здоровому ґрунті й виросли ці діти, а Господь Бог вибрав їх для сповнення своїх планів. Після об’явлень вони зберегли велику простоту і скромність. Часто надавали перевагу самотності, щоб уникнути допитливості цікавих людей. Це дуже важливий знак. Діти не шукали якогось визнання, возвеличення, — в них було бажання зникнути. Люсія зникла так, що вступила до монастиря кармелітів, а двох молодших Господь швидко забрав до себе. 13 травня 2017 року Папа Франциск проголосив Франциска і Жасінту святими. Це перші діти, що не є мучениками, проголошені святими католицької Церкви. Вони прийняли вказівки Марії і цій справі присвятили все своє життя. Ми теж маємо виражати думки та задуми Бога. І не треба говорити: «Що я можу великого вчинити?» Будь вірний Богу, а Господь Бог зуміє зробити за твоєю допомогою справи, які перевищують твої очікування! Це обов’язок кожного з нас. Нехай наша поведінка несе в собі риси надприродності, по простому, по людськи, — але нехай це буде життя Божої дитини!


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі

ДОРОГА СВЯТОСТІ ФРАНЦИСКА З ФАТІМИ Франциск Марто, коли розпочались об’явлення Божої Матері мав 9 років. Він дуже відрізнявся від своєї рідної сестри Жасінти, не був схожий на неї рисами обличчя ані побожністю. Як і всі хлопці, Франциск лазив по деревах, любив грати на сопілці, співати, сприймав усе по дитячому. Люсія в своїх записах згадує його як сумирного і з м’яким характером. Об’явлення Пресвятої Діви Марії дуже змінили життя цього хлопця, а особливо обітниця Богородиці, що забере його до Неба. Перед об’явленнями хлопець не дуже охоче молився на вервиці, лише після першого об’явлення став ревним апостолом цієї молитви. Він часто повторював: «О улюблена Матінко Божа! Я буду молитися Вервицю стільки, скільки захочеш». А коли почув, що треба ще умертвлятися, то став апостолом і цієї чесноти, використовуючи для цього кожну нагоду. Цей хлопець мав дар молитви. Коли батьки відправили дітей до школи, Франциск, який у цей час більше клопотався про Небо, сказав до сестер: «Мені немає сенсу вчитися читати — скоро я піду до Неба, краще молитися. Ви йдіть до школи, а потім, повертаючись, зайдіть за мною до храму». Він молився не тільки в храмі, а й тоді, коли пас вівці; часто шукав самотності, щоб роздумувати про Господа Ісуса. Мала дитина здатна до глибокого споглядання Бога, який може відкрити для її розуму великі речі! В листопаді 1918 р. двоє дітей у родині Марто, Франциск і Жасінта, захворіли на грип, який тоді ширився Європою, а потім на запалення легень. Франциск тяжко переносив хворобу. Його тітка обіцяла, що якщо він одужає, то вона пожертвує Божій Матері стільки пшениці, скільки хлопець важить. На це він відповів: «Тьотю, сховай свою пшеницю, бо я вже не одужаю, я йду до Неба». Під час хвороби він виглядав бадьорим і задоволеним, хоча це не означало, що не страждав. Коли Франциск уже не

міг сам молитися Вервицю, то молився або з Жасінтою, або з Люсією, а часом його мама закінчувала за нього частину Вервиці. 3 квітня 1919 року, незадовго до смерті, Франциск Марто приступив до Першого Причастя і тішився, що це його найщасливіший день, а Жасінті сказав: «Я — щасливий, бо прийняв Господа Ісуса.., я маю Його в серці». Франциск хотів хоча б сидячи причаститися, але вже не міг, оскільки був дуже ослабленим. Все це жертвував Господу Ісусу, з яким був якнайтісніше пов’язаний. Це відбувалося з небувалою простотою. 4 квітня син сказав до матері: «Мамо, чи бачиш це прекрасне світло

Коли страждання розуміється не тільки як біль, але як засіб, освячений благодаттю і натхнений любов’ю, — тоді воно зовсім по іншому переноситься. Ми часом скаржимося, що такі нервові, все набридає і не можемо когось витримати. Якщо людина побачить прекрасні речі Неба, так як ті святі діти з Фатіми, то відразу ці труднощі — навіть найбільші — перестають бути такими важливими і з рівноваги не виводять. Перше диво, яке відбулося за заступництвом святих Франциска і Жасінти та було досліджене в процесі беатифікації, це зцілення Марії Емілії Сантос з Лері в Португалії (25 березня 1987 року), у якої був параліч нижніх

біля дверей?» Його погляд виражав захват, обличчя променіло. Трохи пізніше прошепотів: «Уже не бачу», — і заснув, відійшов тихо. Францискові було майже 11 років, коли він помер. Ми теж відійдемо. Але чи наша душа настільки ж поєднана з Богом, як душа цього хлопця?

кінцівок, вона одужала після відмоленої молитви у Фатімі. Друге диво, визнане у процесі канонізації, – це зцілення португальської дитини, що живе у Швейцарії, Феліпе Моура Маркес, який з народження хворів на діабет І типу, його вважали невиліковно хворим.

КИМ БУЛА ЖАСІНТА, ДІВЧИНА, ЯКА БАЧИЛА МАТІР БОЖУ У ФАТІМІ Жасінта була наймолодшою пастушкою, якій об’явилися ангел і Богородиця. На відміну від свого брата Франциска, вона була жвава, товариська, любила співати, танцювати і гратися. Незважаючи на

непростий характер і схильність до образ, дівчинка мала дуже добре серце, яке було заповнене прагненням прийняти Ісуса в Пресвятих Дарах. Під час об’явлень Жасінта мала сім років та, попри свій молодий вік, вона разом

з Люсією і Франциском старалася на рівні виконувати прохання Пресвятої Богородиці. Знаємо, що Жасінті було об’явлено такі справи, як: Краса Найсвятішої Матері і краса Бога; Жахливість пекла;

5


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі Замах на життя Папи Римського; Майбутня Друга світова війна. Пізнання цих справ робило дитину більш дорослішою. Вона розуміла значення та наслідки гріха, а також міць молитви і страждань у справі спасіння. Її духовному розвитку посприяло запалення легень — хвороба, яка прикувала її до ліжка. На цьому етапі її життя вражає нас мудрість поглядів Жасінти. Наприклад, дівчинка говорила, що найбільше людей потрапляють до пекла за гріхи нечистоти. Інше ствердження, яке звучало незвичайно зріло з її уст, стосувалося моди. Коли вона бачила не дуже відповідне вбрання, під час свого перебування в лікарні, то казала: «Якби ті люди знали, чим є вічність…!» Коли людина піддається моді, навіть у найменших речах, то часто вона ставить на перше місце прагнення подобатися світу, а не Богу, і тим втрачає свою неповторність. А яким було ставлення цієї дитини до справи страждань? Хвороба Жасінти тривала майже два роки. На початку дівчинка перебувала вдома, де пережила втрату батька, який помер 1919 року. Потім її лікували в шпиталі, де почалося запалення легень і звідки Жасінту виписали в тяжкому стані. В цій хворобі вона використовувала кожну нагоду для жертви за грішників.

Наприклад, пила молоко, якого не могла терпіти, відмовлялася від фруктів, лежала, не змінюючи положення тіла, щоб таким чином єднатися зі стражданнями Ісуса Христа і відпокутувати гріхи людей. Потім дівчинка опинилася в притулку в районному місті, де про неї не дбали належним чином. 1919 року один відомий окуліст прийшов у паломництві до Фатіми, де мав нагоду бачити Люсію та Жасінту, яка вже повернулася додому. Він побачив стан дитини і розуміючи, що в таких умовах вона не вилікується, просив батьків, аби погодилися віддати дитину до лікарні в Лісабоні. Божа Мати раніше попередила Жасінту, коли запитала, чи хоче страждати за навернення грішників, кажучи: «Будеш страждати, потрапиш до однієї лікарні, потім до іншої, де будеш цілковито сама і помреш самотня». Дівчинку це дуже вразило, та Божа Мати відразу втішила її: «Я буду з тобою». Саме там, у Лісабоні, відбулася тяжка операція: Жасінті витягнули два ребра. Рана не заживала. Страждання були великими, тим більше, що операція відбувалася тільки з місцевим знеболенням. Тим часом Божа Мати приходила до неї і передавала їй Божі таємниці, а також підтримувала її. Жасінта заповіла годину своєї смерті, яку їй відкрила Божа Мати.

Вона попросила про священика, посповідалася, однак Святого Причастя, на яке чекала, в той день їй не дали. Вона пожертвувала це за навернення грішників. Відійшла тихо 20 лютого 1920 року о 22:30. Так як їй Божа Мати і сказала, дівчинка померла самотньо, в чужій лікарні. Монахиня, яка опікувалася нею, одягла її в білу сукню з блакитним шарфом, як тих дітей, що приступають до Першого Причастя. 1935 року відбулася ексгумація, і комісія з подивом зауважила, що тіло має гарний запах, попри те, що дівчинка померла від заразної хвороби і з великою раною. Останки перевезли на рідний парафіяльний цвинтар у Фатімі та поховали біля Франциска, де помістили напис: «Тут спочивають Жасінта й Франциск: діти, які бачили Божу Матір». Через Жасінту Бог ще одне дав ясно зрозуміти. Цю дитину навчали і виховували таємниці Вервиці. Бог показав: не те важливе, що людина має і що зробила, а те ким вона є. Якщо людина є другом Ісуса, другом Всемогутнього Бога, то Він через неї почне діяти. І навіть якщо людина неосвічена, проста, як та мала дитина Жасінта, — Бог завдяки їй вчинить великі речі.

ФАТІМСЬКИЙ ДУХ ЖЕРТВИ Тема жертви — одна з найтяжчих у християнстві. Ми всі знаємо звичай щось пожертвувати Богу: вервицю, Євхаристію, якісь інші молитви. Якщо з цього погляду оцінювати прохання Діви Марії про жертви, то ні про що особливе Вона не просить. Однак слова Ангела, коли він застав дітей, які гралися біля криниці: «Що ви робите? Моліться, багато моліться! (…) Перетворіть на жертву все, що можете, аби відшкодувати гріхи, якими людство зневажає Бога. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників» — надають глибшого значення цьому заклику. Також в об’явленнях Богородиці не раз у різних місяцях з’являється це прохання. І, читаючи спогади сестри Люсії, ми можемо захоплюватися ревністю й творчістю фатімських пастушків у його виконанні. Слово «жертва» для дитячого пізнання, мабуть, не було до кінця зрозуміле, але його втілення в життя свідчить про зрілу свідомість дорослої людини. Фатімські діти жертвували все, що могли: голод — бо їжу

6

віддавали бідним; час на забаву, спрагу, фізичні болі; страждання, спричинені рідними, і носіння волосяного шнурка. Задумаймося: якої жертви Бог хоче від нас сьогодні? Може, тілесної, фізичної, брак хліба… а може, жертви моральної, пов’язаної з нашим життям? Може, ми маємо Богу пожертвувати наше минуле зі всім його стражданням; а може, страх про наше майбутнє? Чи вміємо ми це пожертвувати Богу як відшкодування за гріхи? Аби добре зрозуміти фатімське послання, спробуймо побачити мотиви канонізованих пастушків. Франциск хотів утішити засмученого Господа Бога, Жасінта хотіла застерегти грішників від пекла. Тому вони вірили, що молитва і жертва — це найкращий шлях до здійснення мети. Якщо придивимося до сучасної людини як такої, то побачимо зовсім іншу поставу: спрямованість від жертви до щастя. Щастя і приємність стали синонімами, а жертва тут не вписується взагалі. Є різні приємності: пов’язані з їжею, питтям, цигарками,

наркотиками, алкоголем, із модним одягом, гарним помешканням, подорожами. Одним словом, приємності, які дозволяють нам зростати в очах світу і власних. А чи ми зростаємо в Божих очах? Зрозуміти значення жертви може нам допомогти тільки Той, який склав досконалу жертву зі свого життя, — Агнець Божий. Якби зречення і жертва були непотрібні, можливо, й Ісус не мусив би вмирати на хресті. Але ж хрест є знаряддям спасіння, і через наш щоденний хрест, який візьмемо зі смиренням та у фатімському дусі, ми можемо врятувати багато грішників і змінити обличчя цієї землі. Нехай молитва, якої навчила дітей Богородиця у Фатімі: «Ісусе, я роблю це з любові до Тебе, заради навернення грішників і відшкодування за гріхи, скоєні проти Непорочного Серця Марії» — буде для нас силою на шляху зречення і жертви.


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі

ПРО ДЕКАДУ МІСІЙНОСТІ На свято Вознесіння Господнього, 17 травня, в Українській Греко-Католицькій Церкві розпочнеться Декада мiсiйностi. Вона триватиме до 27 травня. Пройти її допоможе «Путівник Декади місійності», де на щодень публікується Слово Боже, роздуми, цитата дня, значення, молитва, місійне завдання. Декада місійності слугує для того, щоб у ті десять днів спільнотного і молитовного очікування П’ятидесятниці сповнитися силою з висоти, щоб Дух Божий знову зійшов і перемінив вірних. У цьому ми йдемо за прикладом перших учнів та апостолів, котрі разом з Марією нікуди не спішили, а десять днів готувалися в очікуванні Утішителя. На п’ятдесятий день любов Божа настільки сильно була влита в їхні серця Духом Святим (пор. Рим. 5, 5), що вони з великою радістю пішли на місію та благовістили усім цей отриманий досвід. Вони ж стали проповідувати велике милосердя Боже, що Отець всіх неймовірно любить і через жертву Сина простив кожній людині всякий гріх, що Утішитель їх втішає новою якістю життя – синівства Божого, і заступається за них перед Богом в різних обвинуваченнях диявола. Це відбувається з кожним людським серцем, що по-справжньому увірувало в Господа і є відкритим до діяння Святого Духа в особистому житті. Концепція Декади місійності побудована на спільній короткій молитві всіх мирян, що приходять до храму (або збираються вдома) у десятиденному очікуванні, немов у паломництві дозрівання плодів віри. Порядок читання з “Путівника Декади місійності”: 1. Слово Боже. Оскільки споконвіку було Слово і ним все повстало, і Слово Боже має здатність навертати людське серце як меч двосічний, тому й ми починаємо все від Слова Божого. 2. Роздуми. Далі має бути коротенька застанова над почутим Словом: до чого воно нас закликає, що нам промовляє Господь у нашому серці, до чого нас спонукає, кличе. А потім, як відповідає наше серце на заклик Божий. 3. Цитата дня – свідчення. Це цитата якогось святого або відомої духовної людини, над якою пропонується замислитися спільноті вірних. Упродовж дня потрібно роздумувати над такою цитатою. 4. Значення. Кожен день присвячений святкуванню якоїсь важливої події в нашому християнському житті . Тут пропонується серія риторичних запитань, які запрошують вірних задуматися над значенням цієї події для них особисто. 5. Молитва. Далі йде коротка молитва, яка завжди пов’язана і нагадує нам важливу подію з нашого життя, яку ми сьогодні святкуємо і за яку молимося. 6. Місійне завдання. На завершення кожен парафіянин повертається додому чи у світ з місійним завданням. Це дуже гарно, коли члени навіть найменшої парафіяльної спільноти приймають ці прості завдання i заради Христа, з любов’ю, з ревністю і відповідальністю спішать послужити і виконати доручене їм спасенне діло. Беручи активну участь у духовних заходах Декади місійності, ми покликані наново відкрити і збагнути, що наші парафіяльні спільноти та сім’ї (домашні церкви) є за своєю природою місійними. Усвідомлення цього випливає з дару нашого Хрещення, завдяки якому всі вірні взяли на себе зобов’язання вірити, жити, служити і ділитися досвідом своєї віри в Христа, – ділитися не тільки зі своїми рідними, а й з усіма ближніми там, де перебуваємо, дозволити Христові глибше ввійти в наше життя, а також нести Добру Новину, поширюючи межі Божого Царства.

РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ 17 травня - 1 червня Четвер (17 травня): ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ

7:30, 9:00, 11:00,13:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 18:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. 18:50 – Молебень до Богородиці. Роздуми про Фатіму (провадять діти). Вервиця до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм.

Понеділок - п’ятниця: 7:30 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. 8:15 – Декада місійності (з 18 по 27 травня). Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 9:00 – Свята Літургія за померлих. Сповідь. Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 18:00 – Свята Літургія за здоров’я.Сповідь. 18:50 – Молебень до Богородиці. Роздуми про Фатіму (провадять діти). Вервиця до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм.

Субота: 7:30 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. 8:15 – Декада місійності (з 18 по 27 травня). Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 9:00 – Свята Літургія за померлих. Сповідь. Панахида (26 травня - Заупокійна субота. Після Літургії служитиметься Парастас). Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 18:00 – Велика Вечірня. 18:50 – Молебень до Богородиці. Роздуми про Фатіму (провадять діти). Вервиця до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм.

Неділя (20 травня): 7:30, 9:00, 11:00,13:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. Молитва до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм. 18:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. 18:50 – Молебень до Богородиці. Роздуми про Фатіму (провадять діти). Вервиця до Фатімської Богородиці. Помазання освяченим єлеєм.

Неділя (27 травня): ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

7:30, 9:00, 11:00,13:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. Коліноприклонні молитви. Мировання. 18:00 – Свята Літургія за здоров’я. Сповідь. Коліноприклонні молитви. 18:50 – Молебень до Богородиці. Роздуми про Фатіму (провадять діти). Вервиця до Фатімської Богородиці. Мировання.

7


№ 5 (62) 2018 р. Єдність у Христі

АНОНС ПОДІЙ: 17 ТРАВНЯ - 1 ЧЕРВНЯ - у нашому храмі перебуватимуть МОЩІ СВЯТИХ фатімських дітей: ФРАНЦИСКА І ЖАСІНТИ. Запрошуємо щодня з 7:00 до 20:00 прийти на молитву. Також щоденно ввечері відбуватимуться молитовні чування (початок о 18:00).

Велика Вечірня з Литією. Повернення автобусом до храму. Запис на прощу на столику при виході з храму.  26 ТРАВНЯ - ЗАУПОКІЙНА СУБОТА. Поминання на Літургії і на Парастасі всіх від віку спочилих християн.

18 ТРАВНЯ - 27 ТРАВНЯ - у нашому храмі триватиме ДЕКАДА МІСІЙНОСТІ. Молитовне читання Декади буде провадитися вранці після Літургії о 7:30.

 1 ЧЕРВНЯ - участь учнів нашої Катехитичної школи і Молодіжної спільноти аніматорів у ПРОЩІ КАТЕХИТИЧНИХ ШКІЛ ЛЬВІВСЬКОЇ АРХИЄПАРХІЇ.

 19 ТРАВНЯ - від нашого храму організовується одноденна ПРОЩА ДО КРЕХІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ на відпуст з нагоди свята Перенесення мощей св. Миколая Мирлікійського. Виїзд від храму автобусом у супроводі священика. У Крехові участь у процесійному ході до лісового джерела, Велике Водосвяття, Хресна дорога, Урочисте винесення Чудотворної ікони св. Миколая на відпустову площу.

4 - 8 ЧЕРВНЯ - запрошуємо дітей віком 7-13 років на цікавий духовно-відпочинковий табір «ВЕСЕЛІ КАНІКУЛИ З БОГОМ», який відбудеться при церкві, під проводом спеціально підготовлених провідниківаніматорів та священиків, щодня з 10:00 по 16:00. У програмі табору: веселі ігри, творчі гуртки, катехизація, молитва, танці-банси і нові знайомства. Запис на столику при виході з храму.

Громада парафії св. Василія Великого вітає новоохрещених дітей і дорослих, які у квітні 2018 року прийняли Святі Тайни Хрещення і Миропомазання у нашому храмі:

Мореловська Емілія-Злата Іванюра Богдан-Святослав Лозинський Єремія-Юрій Лопачак Вікторія Шведов Михаїл Висловлюємо свої співчуття родичам та єднаємося у молитві за блаженний упокій новопереставлених у квітні 2018 року рабів Божих:

Лозинська Марія (1933 р.н) Хай Всемилостивий Господь прийме її душу у Царстві своїм. Вічна їй пам’ять! 8

 9 ЧЕРВНЯ - для молоді і дорослих відбудеться ВЕЛОПРОЩА від нашого храму до ВІДПУСТОВОГО МІСЦЯ у с. СТРАДЧ. Рух безпечною дорогою у супроводі священика, молитва у печерній церкві, екскурсія. Вік учасників: від 10 років. Запис на столику при виході з храму. 25 - 30 ЧЕРВНЯ- для дітей і молоді віком 9-15 років відбудеться ЛІТНІЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ТАБІР В КАРПАТАХ на відпочинковій базі поблизу с. Нижня Рожанка, Сколівського р-н. У програмі табору: духовний і фізичний відпочинок під проводом священика та провідників-аніматорів, походи в гори, купання в річці, молитва і катехизація, ігри та розваги. Запис на столику при виході з храму до 10.06.  26 ЧЕРВНЯ - відбудеться ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРОЩА У СТРАДЧ.

Джерела використані у виданні: http://news.ugcc.ua; http://credo.pro; http: //intermarium.com.ua; http://xic.com.ua; http://risu.org.ua; http://dyvensvit.org; http://rozdum.org.ua;

Головний редактор: о. Володимир Гоцанюк Номер підготував: о. Павло Заболітний Видавець газети: Храм св. Василія Великого, Львівська Архиєпархія, УГКЦ м. Львів, вул. Шевченка 388-408 Тел.: 0977064029; (032)2433732; 0632137720 Веб-сторінка: www.stbasil.com.ua Facebook: www.facebook.com/st.vasylyi/

Парафіяльний вісник "Єдність у Христі" № 62  

Свято Вознесіння Господнього - прощання, котре не залишає смутку; Уклін вам, любі наші неньки!; Зіслання Святого Духа - народження Божої лю...

Парафіяльний вісник "Єдність у Христі" № 62  

Свято Вознесіння Господнього - прощання, котре не залишає смутку; Уклін вам, любі наші неньки!; Зіслання Святого Духа - народження Божої лю...

Advertisement