Ukrainian Chicago #3 by Ukrainian Chicago

Українське Чикаго

ТМ

# 03 |Feb 2015

Справжня гуцулка

Ксеня

З ЧИКАГО

ВІЙНА І ВОРОГ. Простити,

не можна, ненавидіти

Film Review:

“LEVIATHAN”

ДІАНА ГАРКУША

фото - Дмитрій Перетрутов

‘‘Наречена війни ’’ Найкрасивіша українка Всесвіту

‘‘Мiняйте свiт до кращого, дбайте про нього,

бо ви в ньому живете.’’ Андрій Кузьменко

17.08.1968 - 2.02.2015

Contents The Moscow Patriarchate’s War against Ukrainian Culture and History

Film Review: Putin’s “Leviathan”

Vakhtang Kipiani: ‘‘Russian invasion in Ukraine will not last long’’

Гуцулка Ксеня - з Чикаго

Війна і Ворог. Простити, не можна, ненавидіти

Діана Гаркуша - Найкрасивіша українка Всесвіту

Людмила Бушинська: ‘‘Український народ не зламати’’

‘‘Інчий світ’’. Фотограф Руслан Трач

Українські поети як провидці майбутнього

Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.

Ukrainian Chicago Magazine: New Horizons Dear Friends and New Readers,

hank you for your tremendous support, your overwhelming feedback, and for being our valued readers! With your help, our publication, both the print and digital editions, is expanding its audience, and not only in the Chicago area.

From the Windy City to Spain and Australia, our digital edition reaches the world as well as states across the U.S. from New York to Texas and California. Our top 10 countries are: United States, Ukraine, Canada, Poland, Italy, Germany, Russia, United Kingdom, Australia, and Spain. The top-10 city list in the U.S. is: Chicago, New York, Philadelphia, Washington, Cleveland, Los Angeles, San Francisco, San Antonio, St. Louis, and Pittsburgh. By popular demand, we’ve decided to roll out the Print Subscription in the U.S. and Canada. With this service, you only pay for shipping and handling and get the magazine delivered directly to your mailbox. To subscribe, go to www.UkrainianChi.com/subscribe. Also, our newly-launched website now features online versions of the articles, so you can easily share your favorite ones with friends and family on social media. For our new readers, I’d like to mention a few words about the magazine. Ukrainian Chicago Magazine ™ is published by a Chicago-based media organization, VIDIA, which runs the main Ukrainian diaspora news outlet. We started the Ukrainian Chicago ™ project back in 2011 by reporting on local events via VIDIA resources, publishing a Ukrainian Chicago ™ blog on the Chicago Tribune website, ChicagoNow.com, as well as reaching out to the community using social media. And here you are, right now you can flip through the pages of a print version of Ukrainian Chicago ™. Ukrainian Chicago Magazine ™ is a bi-weekly publication in both Ukrainian and English. Our intended audience is the entire Ukrainian community—Ukrainian Americans as well as new immigrants, and of course, friends of Ukraine. Complimentary copies can be found at numerous popular locations throughout the Chicagoland area, and a digital version is available online at www.UkrainianChi.com. As always, your feedback is extremely valuable! Please feel free to email me at y.figel@vidia.org. Or contact our editorial staff at mag@vidia.org. We have a lot of interesting things coming up, so make sure to like our page on Facebook FB/ UkrainianChicago and follow us on Twitter @UkChicago to keep up with what is happening. Yuriy Figel Co-Founder, VIDIA Follow me on Twitter: @YFigel Let’s talk on Facebook: FB/YFigel

Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issueâ&#x20AC;&#x2122;s Contributing Writers Julian Hayda Olga Tymouch Natalia Figel Maryana Sokha Rev. Myron Panchuk, M.A. Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv www.UkrainianChi.com Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, 651 Mall Dr #59761, Schaumburg IL 60159 Weâ&#x20AC;&#x2122;re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago

s Ukraine engages in a war against the Russian invasion of the Donbass and soldiers give up their lives for the sake of freedom, a silent war is being waged at the Monastery of the Caves in Kyiv. The Pecherska Lavra is a territory that only includes churches, monastic quarters, the Metropolitan of Kyiv’s residence, and the holy relics of generations of saints, it also houses six National Museums and an artists’ studio. The Moscow Patriarchate, which has exclusive permission to hold services at the Lavra, has targeted the artists’ studios and the museums in what can be described as a corporate raidership of property. If successful, the cultural and artistic heritage of Ukraine and the city of Kyiv could potentially be destroyed. Overlooking the mighty Dnipro River, the Ivan Yizhakevych Lavra Art Studios was founded over 130 years ago and has housed countless prominent Ukrainian artists and iconographers such as Mykhailo Boitchuk, Maria Pryjmachenko, Heorhii Yakutovych, Petro Vlasenko, Yuriy Khymych and others. Boitchuk, the founder of the Monumentalist School of Art was executed by Stalin on the grounds that he was a Vatican spy. Diego Rivera worked with Boitchuk during the early 1930s at the Artists’ Studio.

MOSCOW

THE PATRIARCHATES

WAR

‘

against Ukrainian Culture and History at the Pecherska Lavra

rior to the Revolution of Dignity of 2013-2014, numerous attempts were made to evict the artists from their premises. During Viktor Yanukovych’s presidency the heat and electricity were turned off, eviction notifications were sent, and the artists took to the streets in the hopes that citizens of good will would defend them. In conversations with a former director of the Lavra the reason given for the eviction was that this studio does not serve a religious function. It was rumored that the monastic authorities were planning to remodel the building into a residence for Patriarch Kirill of Moscow. However, another historical structure was successfully evicted. The Hromashevsky Infectious Diseases Hospital, built at the beginning of the 20th century and funded by the citizens of Kyiv, was closed last year. Metropolitan Pavlo Lebid, instrumental in the eviction of the hospital, has been criticized by the press for money laundering, an ostentatious lifestyle, and celebrating his 50th birthday to the tune of $100,000.00 American dollars. The monks who founded the monastery in the 10th century attended to the needs of the sick by studying medicine, visiting Mt. Athos in the search of medicinal herbs, and by opening the first hospital on monastery grounds. There are plans to turn the building into a hotel for Lavra visitors and pilgrims. The argument of what defines a “religious function” seems skewed in favor of financial profit as opposed to meeting the needs of the poor, sick and marginalized.

The Monastery of the Caves (Pecherska Lavra) has been designated as a UNESCO World Heritage Site. The guidelines for the inclusion of a site are the following: Each property nominated should therefore: represent a masterpiece of human creative genius; or exhibit an important interchange of human values, over a span of time or within a cultural area of the world, on developments in architecture or technology, monumental arts, town-planning or landscape design; or bear a unique or at least exceptional testimony to a cultural tradition or to a civilization which is living or which has disappeared; or be an outstanding example of a type of building or architectural ensemble. The stewards of a UNESCO World Heritage Site are tasked with the responsibility of maintaining the site’s historical authenticity. Building new structures and the reconstruction of buildings that mar their original design are strictly forbidden. Repurposing a structure also brings the UNESCO designation into question and constitutes a violation of this status. The building which houses the Ivan Yizhakevych Lavra Art Studios was constructed solely for the study and propagation of the visual arts. It is the duty of Ukraine’s Ministry of Culture, the administration of the city of Kyiv, and the Monastic community of the Pechersk Lavra to uphold, maintain and foster the legacy of the founding artists and to guarantee the continued presence of their descendants for generations to come.

Photos by Julian Hayda

he controversy surrounding the eviction of artistsâ&#x20AC;&#x2122; studios and the national museums is ongoing. The National Museums and Institutes threatened by closure at this time: 1) Museum of Decorative Arts, 2) the Museum of Theatre and Cinema, 3) the Museum of Printing, and the 4) National Institute of Scientific Research and the Protection of Cultural Monuments. The silent war which is being waged on the Ukrainian culture and heritage by the Moscow Patriarchate needs to be exposed. As over a hundred Maidan activists were gunned down by Russian snipers last year, video footage was captured on the grounds of the Pecherska Lavra showing monks burning what seemed to be stacks and stacks of documents. What were they burning and what were they trying to hide? The very presence of a foreign church entity on Ukrainian soil needs to be responsibly reviewed by government authorities. This is of particular importance when that church entity, the Moscow

Patriarchate, actively supports terrorism, refuses to bury Ukrainian soldiers killed on the frontlines, and agitates the faithful to hate a legitimately elected Ukrainian president and parliament. If the stewardship of the Pecherska Lavra was in the hands of the Kyivan Patriarchate the place and integrity of Ukrainian cultural museums and institutions would be in safe hands. This brief article constitutes a preliminary attempt at bringing this matter to the attention of our worldwide Ukrainian diaspora community and to all persons of good will. Please take the time to inform your friends and to advocate on behalf of our esteemed Lavra artists and all of the historical and cultural museums and institutions at the Pecherska Lavra. By Rev. Myron Panchuk, M.A. January 28, 2015â&#x20AC;&#x201D;Anniversary of Kruty

Film Review:

Putin’s “Leviathan”

ith the Golden Globes and Sundance behind us, the film world’s collective attention turns to the Academy Awards. As a filmmaker, this in and of itself is enough to get me excited. However, this year’s top foreign-language contender, Leviathan, compels the Ukrainian in me to pay even closer attention. Set on the far northern coast of Russia, presumably removed enough from the central government in Moscow, Leviathan opens with frustrated auto mechanic, Kolya, facing his last appeal to keep his home and business before being evicted by a corrupt mayor. Kolya, played by Aleksei Serebryakov, enlists the help of an old friend, Dima, an influential lawyer from Moscow in a last attempt to keep his livelihood. Dima, played by Vladimir Vdovichenkov, travels to the

With Oscar chances high, ‘‘Leviathan’’ is a must-see for Ukrainian Americans. isolated village with a thick folder bearing years of evidence from the mayor’s shady dealings. But Dima’s mission is complicated by Kolya’s moody teenage son, Roma, played by Sergey Pokhodaev, and his unhappy second wife, Lilia, played by Elena Lyadova. Just when Dima thinks he can successfully blackmail the mayor into leaving Kolya alone, the movie truly begins. The characters’ lives unravel on the screen for two hours, leaving only the mayor and his cronies unscathed – at least superficially.

aving won a Golden Globe for best foreign film, a Palm d’Or for best screenwriting, and a whole cadre of other international awards for Leviathan, director Andrey Zvyagintsev calls it “a very Russian film.”

it’s hard to ignore the message that comes across. While dealing with past tragedies, the characters meditate on the washed-up bones of a whale; when enveloped in depression, an even bigger, living whale waits to swallow up its newest victim. The genius of Zvyagintsev is that, in his eyes, the Soviet Union was one leviathan, while “We live in a feudal system when Putin’s Russia is just another. everything is in the hands of one person,” Just like how a story can only have a happy ending depending on where you end it, the says Zvyagintsev, “everyone else is in a vertical history of Russia, and its snapshot in Leviathan, of subordination.” don’t really allow for a happy ending to step in The film uses allegory to depict today’s anywhere. corrupt Russia as an insurmountable sea monster, like the film’s biblical namesake, and, like in What does this film have to do Old Testament, the leviathan is evil incarnate. Zvyagintsev’s screenplay depicts Putin’s Russia with Ukraine though? using the same words to describe the leviathan in book of Job, “if you lay a hand on him, you will Unfairly or not, today’s conflict in Ukraine is remember the struggle and never do it again!” perceived as a tug-of-war between the West and The film’s leviathan is so literal at times, that Russia.

hough I believe this conflict is the unfortunate result of Ukrainians’ stand for dignity over tyranny, Ukrainians have been

Russia is where short term memory is the best policy. In fact, we in the West have found corruption faced narratives to be so compelling, and have with the personal dilemma of who to believe, internalized its self-criticism to the point that who to align themselves with, and whether or not there’s almost a niche genre for them. Audiences they are willing to place their trust in Russia or the have embraced depictions of Western corruption West. in shows like Netflix’s House of Cards, about Indeed, there is ample evidence that Ukraine is a corrupt politician in the high echelons of the actively defending itself against organized Russian United States government, or HBO’s The Wire, military units, instead of, as Russia claims, noblywhich paints a bleak portrait of Baltimore’s intentioned rebels. law enforcement system. Leviathan, however, Leviathan, by the words of its own director, depicts Putin’s Russia as institutionally corrupt and by virtue of being banned and condemned everywhere you look. by Russian officials, is an honest depiction of life While the media’s portrayal of Western in Russia under the current regime. It depicts the corruption inevitably has corrupt government very Russia Ukrainians are fighting to not be a part pitted against good government, Leviathan shows of, or even closer to; it shows the path Ukraine was no light at the end of the tunnel for goodness to on under Yanukovych. ever prevail in Russia’s government. Leviathan is a two-hour testament to what The concept that depicting Russian corruption Russia is, and that is something every Ukrainian for sake of compelling storytelling is so taboo that has to be on the same page with. Russia’s Foreign Minister, Vladimir Medinsky Though Zvyagintsev admits the film is partly denied the film depicted any fair representation of inspired by the case of Marvin Heemeyer, a Russia, leading to a de-facto ban on the film veiled Colorado mechanic who was forced out of under a new foul-language ban in Russian movies. business by a local city council, the similarities Medinsky then went ahead to propose new stop there. Leviathan takes on a distinctly Russian regulations on films that “defile national culture.” character, and is saturated in cynicism harbored in Zvyagintsev is so convinced of his story’s that part of the world for centuries. significance, that he even encouraged the public to We, who have the benefit of living or growing illegally download the movie, with as many as four up in the United States and see Ukraine and million people taking up his offer. Russia during periodic visits, don’t need to dig The genius of Leviathan is that it depicts a very deeply to see where life is better, or where breaking point for people who have survived the standards of living are higher. The tragedy is, regime after regime. Leviathan is what happens that many people still believe that Russia holds when survivors are tired of just getting by. a match to the West’s ability to do good. Many Ukrainians shouldn’t have to survive as Russians countries like Poland and the Czech Republic that have had to. Ukraine should thrive as a Western had previously been behind the iron curtain have society. managed in only a few decades to throw out most of the Soviet world’s baggage by accepting Western values and standards of living. By Julian Hayda Of course, we cannot ignore the West’s imperfections and record of its own wrongdoing, Photo credit: Anna Matveeva , Sony Pictures Classics, 2014 but I strongly believe the West strives to learn and grow from its own mistakes. Leviathan proves that

Vakhtang Kipiani

Russian invasion in Ukraine will not last long By Marichka Paplauskaite, Olga Tymouch

akhtang Kipiani is a politically active Ukrainian journalist hailing from Georgia. A publicist, historian, and the head editor of the online publication "Історична правда", Kipiani has his hands full with a variety of work. Still, he always leaves times for collecting newspapers. Over 30 years old, Kipiani’s collecting has over 27 thousand different versions and features over 100 thousand copies, most of which are unique. Last fall, Kipiani fullfiled one of his dreams when he opened a museum in Kiev, Ukraine to feature his impressive archive. In January, Kipiani traveled to the United States in the hopes of adding to his collection original Ukrainin newspapers from both Chicago and Cleveland. In meeting with Ukrainian Chicago Magazine, he has shared his story and his belief that the Russian invasion in Ukraine will not last long.

Vakhtang Kipiani. Photo by: www.Kami-Photo.com

A VACCINATION FROM THE SO-CALLED BROTHERLY RUSSIAN EMBRACE

‘‘ T

he last shenanigans of the Russian imperialism during those last two years will serve as vaccination from so-called brotherly Russian embrace. What was once obvious to millions, is now obvious to tens of millions. Right now, anti-Russian attitudes in the East have gotten no less stronger than attitudes in Western Ukraine. I lived in the north of Ukraine in the town of Mykolaiv for seven years, and have lots of Russianspeaking acquantainces who have forced me to radically rethink my stance on RussianUkrainian relations. If earlier Russian speakers did not need Russian supervision, but peacefully accepted that Russia had some interest in them today, then today they are categorically against Russia. They participated in the Maidan Revolution, actively helped the army, and many of them

even volunteered in various capacities and are now wounded, and some even dead. Russia has dug it’s own grave because its politics has transformed former neighbors of Russia into enemies. Ukraine can be attcked for a short period of time, but history has showed that this cannot last infinitely. Even in Russia, there are heroic activits and rallies, but these activists are thrown in jail. In Russia, any person that shows signs of solidarity with Ukraine risks jail time. Many have already been imprisoned. Russians are our friends. I think the population of these Russian heroes needs to grow. Unfortunately, I don’t know if there is enough of them to really change the direction of the Russian political regime. Regardless, however, this is a historic process. Either Russia will become a normal country, or Russia will cease to exist at all.

A Priceless Museum Collection

‘‘M

useum Press Archive – This is my private collection, which I have chosen to share with the public. The museum works in two dimensions. On one hand, this is a classic museum – a place where people can view certain exhibits: books, bulletins, newspapers, and magazines. On the other hand, we are currently working on creating a virtual version of the museum for those who are far from Kiev and wish to view the exhibits online. Thanks to volunteers, we are scanning newspapers, magazines, and the rest of our exhibits with the aim of showcasing them online. Since the Ukrainian National Museum here in Chicago and the Archive Museum in Cleveland are home to large collections of UkrainianAmerican heritage, it makes senses to continue my work with funds here. The museum in Chicago has allowed me to pick some duplicate exhibits to take back and showcase in Ukraine, and to scan them for our online version. It’s hard to isolate certain exhibits from collections in local museums. There are real treasures here, but with limited time I cannot allow myself to open a directory and enjoy the treasures. For example, there is a shirt here that belonged to Olga Basarab, a national hero that died fighting for Ukrainian freedom. This shirt, of course, is unique. There are also priceless collections of photographs here. Opening one of the boxes here, I found a whole album staging a 1952 rendition of "Лісової пісні" in Los Angeles. Since my mother lives in Los Angeles, I collect Ukrainian items from California, and for me, this was an extraordinary find. Another example is a letter I found that contained propaganda materials from the Organization of Ukrainian Nationalists in 1952.

The materials were spreading the messages of Bandera followers in support for the Munich Olympics among Ukrainian tourists, sportsmen, and journalists. I hadn’t seen anything like this before, although I did know that such material existed. I’ve already written on Facebook that I found, in one of the directories, two issues of the magazine "Батава", which was published by Dmytro Dontsev in Bucharest in 1941-42. For me as a historian and a researcher, this is really important. I’ve been asked if it is worth it to return these exhibits to Ukraine. The museum belongs to the Ukrainian Diaspora of Chicago so I think that kind of decision needs to be made by the people of the Diaspora. In my opinion, there are many things here that would be worthy to pass on to Ukraine. Of course, that which belongs to the Ukrainian American heritage is important to leave here for generations and future immigrants because this is a part of their history. That is not the history of Ukraine. For example, the Ukrainian people in Chicago have had their history documented for over a century in newspapers like "Свобода", "Америка", or the newspaper "Українське життя" from Chicago. That is not Ukraine’s history, but the history of Ukrainian America. For this reason, I think, such items need to not only be preserved, but also continued to be collected. I am convinced that these culturally rich treasures are only a small part of what used to exist. We need to ask the members of the community for more treasures. Often times, these types of items can be found in the homes of the elderly. The elderly never throw anything out. However, that which relates to Ukraine, should be returned to Ukraine, especially the items that are stored as duplicates here. These items shouldn’t be laying around in boxes, but should be displayed in Lviv, Kyiv, Kharkiv, and so forth.

Я тобі на трембіті, лиш одній ‘‘в цілім світі розкажу про любов...

Гуцулка

я н е с К

З ЧИКАГО

уцулка Ксеня - легендарна українська пісня-танго, роками не втрачає популярності. Її переспівували десятки, а то й сотні разів. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж збірний дівочий образ, а цілком реальну дівчинку, родом із Шешор. Її ім’я - Ксенія Бурачинська-Данилишин. Живе вона у Чикаго. Найвідоміша у світі гуцулка розповіла Ukrainian Chicago, як було створено безсмертний хіт та чому вона разом із родиною опинилася за океаном. Багато з українців узагалі не знають, що у славнозвісної ‘‘Гуцулки Ксені’’ є автор та вважають пісню народною. Втім це не так. Коли маленькій Ксені Бурачинській було 13 років, її дядько, Роман Савицький, написав

для неї пісню. Трапилось це наприкінці літа, приблизно на початку 1930-их років. Мама Ксені – Ірина Бурачинська – влаштувала прийом, на який з’їхалось дуже багато гостей. Тоді ж Ксеня й попросила дядька скласти таку пісню, щоб уся Гуцульщина співала. Створену спонтанно пісню шалено полюбили. Газети одна за одною публікували фото із тією самою дівчинкою з ‘‘Гуцулки Ксені’’ та описували її вроду. Здавалося, про неї знали всі. Сама Ксеня від раптової популярності, зізнається, була не в захваті. Її впізнавали зовсім чужі люди, навіть коли просто дізнавались її ім’я - в той час воно було не надто поширеним. ‘‘Мені це не подобалось, я не хотіла, щоб на мене звертали увагу’’, розповідає вона.

з початком війни Ксениній родині довелось утікати, її брата хотіли арештувати. Деталі втечі Ксеня пам’ятає з труднощами, адже минуло понад 70 років. Пригадує, у них була велика хата посеред мальовничих гір, поруч – річка. Та усе довелось залишити, біжучи спершу до Словаччини, а згодом до Німеччини. В останній затримались надовше – Ксеня навіть вступила в університет у Мюнхені, але перебиватись без роботи було непросто: ‘‘Німці не були злі до нас, але не було праці, - згадує Ксеня. – Згодом американці закликали мого чоловіка до себе, він був ветеринаром, а вони потребували доброго харчу для армії’’. До США вирушили кораблем. Ксеня з мамою дуже складно пережили подорож, цілу дорогу практично не піднімались з ліжка. Врешті прибули до Нью-Йорка, а уже звідти перебрались до Чикаго.

у ‘‘Мені навіть листи щоб я США присилали, воїх слів відмовилась від с ню. Але я про дядькову піс ’’. цього не зробила

ерші роки в еміграції минали у скруті. Будучи новими переселенцями, англійську знали погано. Щоб придбати власний дім, довелося довго і важко працювати. Незважаючи на усі складнощі, своїх дітей вирішили виховувати в українських традиціях, навчали їх рідної мови. ‘‘Після років життя у діаспорі вони досі розмовляють правильно’’, - пишається Ксеня і скромно додає – має звичайне життя, як у всіх інших людей. Після виїзду з України на рідній Гуцульщині побувала двічі. По приїзді односельчани гостю впізнали одразу – знали її від маленької. Хвалились неушкодженими церковними дзвонами, які ще до війни купив батько Ксені, а пізніше їх довелось сховати від більшовиків. Щоб допомогти поратись на могилі батька та діда, ціле село зібралось. Згадує і неприємні моменти: що авторство присвяченої Ксені пісні приписував собі інший чоловік. ‘‘Мені навіть листи у США присилали, щоб я відмовилась від своїх слів про дядькову пісню. Але я цього не зробила’’. Ксеня Бурачинська-Данилишин не сперечалась через авторство, яке, за однією з версій, належить композитору Ярославу Барничу. Зайвий раз доводити, що вона та сама Ксеня, не потребує. Та й хіт, який зробив її ім’я відомим на увесь світ, давно зажив своїм власним життям. Над матеріалом працювали: Юліян Гайда Христина Бондарєва Фото з родинного архіву К. Бурачинської-Данилишин

ВІЙНА І ВОРОГ. Простити,

не можна , ненавидіти.

Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо: Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів...’’ Уривок з молитви Митрополита Андрея Шептицького ‘‘За Україну і український нарід’’.

O. Мирон Панчук. Фото: www.Kami-Photo.com

‘‘Всемогучий боже і Царю всесвіту, спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!

осійська агресія на Сході, щоденні людські втрати штовхають доволі миролюбних українців бажати окупанту смерті. Чи не шкодять ці думки самим українцям? Що робити – молитись чи ненавидіти ворога? Про це Ukrainian Chicago поспілкувався із отцем Мироном Панчуком, кандидатом у доктори з глибинної психології в Pacifica Graduate Institute, священиком у церкві Св. Йосифа Обручника в Чикаго.

утін, щоб ти вмер’’. Таких подібних повідомлень у соцмережах сотні. Цей рядок виявляє ставлення переважної більшості українців до ворога. Треба розуміти, це – реакція на всі події, які відбулися за останній рік, каже отець Мирон Панчук. Людям заподіяли величезну кривду – і це зрозуміла людська емоція. Більше того, вона виправдана.

‘‘Уявімо, що хтось прийшов і забив наших рідних. Як ми маємо реагувати? Любити їх – нелогічно’’. Християнство ж каже про інше. У Новому Завіті, у вченні Ісуса Христа, є слова про любов до своїх ворогів. Справді, любити ворогів значно складніше, аніж своїх близьких. За словами отця Мирона, цей заклик є намаганням спрямувати жити морально: ‘‘Якби всі того трималися, то у світі було б більш спокійно і мирно’’. Та все ж у ситуації, яка склалася в Україні, злоба до ворога є зрозумілою і… шкідливою для людей.

‘‘Ненависть нищить нас самих’’, - стверджує священик. - ‘‘Я можу сказати: нехай гинуть усі вороги. Але від ненависті буду страждати передусім я’’. Наукові і медичні досліди вказують, що ненависть негативно впливає на людський організм, на людське тіло. Звідси – скарги на тиск, серцеві недуги, пухлини. ‘‘Коли в мені збирається негатив, я страждаю від цього’’, - говорить отець Мирон. Водночас бажати іншій людині смерті – це гріх. Для подолання ненависті духівник радить читати молитву Митрополита Андрея Шептицького ‘‘За Україну і український нарід’’.

Але, застерігає отець, молитва не повинна стати пустим повторенням слів без глибокої настанови. Новини з фронту жахають і отця Мирона. Каже, переживає ці моменти дуже сильно. Але смерті ворогові у соцмережах він не бажає. Його реакція – плач і молитва. ‘‘Коли правлю Святу Літургію, якби було таке натхнення, помолився б і за Путіна. Так було минулого року, за революції, я молився за Януковича і Азарова. Поза церквою можна різне думати. Але я намагався віддати справу в руки Божі’’. Сучасні люди мають проблеми з маніями – це стан, коли безупину в голові кружляють нав’язливі думки. Таким чином, каже священик, люди намагаються контролювати ситуацію. Зрештою вони розуміють, що нічого із проблемами вдіяти не можуть – і намагаються думки випустити. У тому числі через негативні емоції. Їх священик рекомендує транслювати в позитивну дію – допомагати батькам, сусідам, стати в оборону народу.

‘‘Ми, священики, сьогодні постійно чуємо про ненависть. Наше завдання дати людям праведний шлях. Любити ворогів своїх – це не моя думка, це думка і повчання Ісуса Христа’’, - зазначає отець. Багато людей намагаються знайти пояснення, чому усе це відбувається із Україною. Чи навіть – чому Бог дозволяє країні нести такі втрати? Отець Панчук каже, подібні думки це інфантилізм: ‘‘Таке питання може ставити дитина трьох чи семи років. Наприклад, чому Бог дав мені таких батьків? Коли людина стає дорослою, вона розуміє, що у неї є вільна воля. Бог не насилає Путіна.

сь є ціле російське суспільство, яке не навчилось бути демократичним. Люди знають, що є один лідер, яких буде їх годувати і одягати’’.

‘‘Але Бог не зіслав Путіна, люди самі побудували таку систему’’. Зрештою, багато думають, що у російського президента вселився диявол. На це доказів немає, каже отець Панчук. Натомість опис ‘‘ходяча персоніфікація зла’’ - цілком доречний. ‘‘Справа України – це лише вершина його кар’єри. Але що було до того: він причетний до терактів у Москві і Чечні, убивств Литвиненка, Політковської. Його дії показують, він персоніфікація зла’’. На безчинства Путіна логічною мала б бути реакція російського духовенства, вважає священик. Та церковне питання як ніщо інше показує відмінність між Україною та Росією. За його словами, в Україні немає однієї домінуючої, підкупленої церкви. ‘‘У нас фактично усі церкви, окрім УПЦ МП, яка тримається делікатно і боїться, постійно

вказують, що вони духовно відповідають за народ і не будуть цього зла благословляти’’. Отож, ненавидіти чи молитися? Отець Мирон завжди дотримується одного принципу: віра без діл - мертва. Думки не врятують перед Богом. Каже: за кілька тижнів починається Великий Піст. У Євангеліє Страшного Суду Спаситель запитує: чи відвідував ти людей в темницях і тюрмах, чи дав одяг потребуючим, чи дав голодуючим їсти.

‘‘Якщо не послужили найменшим братам і сестрам, вважайте, ви нічого не зробили’’. ‘‘Християнство – це не думання. Християнське життя – це діло, яке виходить з цього ґрунту. Якщо наші діла не будуть Божими, то стануть переслідувати нас. Основа всього – ми будуємо царство Боже на землі. І це дуже важка праця’’, - зазначає священик. Над матеріалом працювала Христина Бондарєва. Фото: Ksju Kami, www.kami-photo.com

Модель - Діана Гаркуша, сукня від Людмили Бушинської, фото - Дмитрій Перетрутов

ДІАНА Найкрасивіша ГАРКУША українка Всесвіту ‘‘НАРЕЧЕНА ВІЙНИ’’

онкурс відбувався наприкінці січня у передмісті американського Маямі. Фінал змагання у прямому ефірі транслював телеканал NBC. Отож відповідь українки на запитання користувачів Facebook про те, яким є найбільший внесок її країни у світі, побачили мільйони. Діана Гаркуша тоді сказала, що третє в історії конкурсу Україна переживає дуже важкий час, і важливим є зусилля, спрямовані ‘‘Міс Всесвіт’’ представниця на підтримку української армії та України увійшла до топ- народу, а також відбудови шкіл, 5 найгарніших дівчат. 20-річна дитячих садків, сиротинців. харків’янка Діана Гаркуша стала Бурхливу реакцію у соціальних другою віце-міс цьогорічного мережах отримало те, що Діана конкурсу. Головну корону отри- відповідала на запитання російською мала представниця Колумбії, мовою. У інтерв’ю Ukrainian Chicago друге місце зайняла красуня зі дівчина пояснила, що змусило її піти Сполучених Штатів. Втім для на такий крок. ‘‘У російських медіа розкруукраїнців титул Діани став абсолютною перемогою. Тим паче, чувалась думка, що я говорила що своєю промовою та особливим російською, аби і в Росії мене національним костюмом вона зрозуміли. Насправді ж, я дуже привернула увагу світової хотіла говорити українською. Але коли ми заповнювали анкету на спільноти до проблем України. участь у Міс Всесвіт, написали, що хочемо українського перекладача. Але, на жаль, організатори не можуть забезпечити перекладача для кожної країни. Ми із розумінням до цього поставились’’, — розповіла друга віце-міс.

Модель - Діана Гаркуша, сукня від Людмили Бушинської, фото - Дмитрій Перетрутов

28 ‘‘Тоді я погодилась говорити російською,’’ — розповідає дівчина.

‘‘Для мене було важливо донести до глядачів, що ситуація в Україні критична. Це був крик душі’’. Зараз, каже Діана, до неї приходять листи та повідомлення, у яких незнайомі люди з різних куточків світу запитують, яким чином можуть допомогти Україні. ‘‘Люди почули. Думаю, тепер, можливо, щось дійсно почне змінюватись. Мені це болить’’, — наголошує красуня.

‘‘

В інтернеті також вибухнуло жваве обговорення сукні, яку Діана презентувала як національний костюм.

Образ ‘‘Нареченої війни’’ спеціально для конкурсу створила українська дизайнерка Людмила Бушинська. Виконана в кольорах жалоби та оформлена червоними маками і чорною фатою, сукня символізувала трагічні події останнього року в Україні.

‘‘Люди розмежувалися в думках: одні говорили, що це дуже патріотичний костюм, інші — що він занадто політичний. Але наш образ відповідав реаліям часу.

Якби я вийшла на сцену в купальнику, чи в якомусь яскравому пір’ї, як інші дівчата, мій народ мене би не зрозумів, — говорить Діана. — Ми повністю довірились Людмилі Бушинській, яка розробила цей образ. Вона вклала у костюм своє бачення, я ж його презентувала’’. Щоправда, сама дизайнер опісля конкурсу помітила на фото, що костюм на Діані був вдягнений

не зовсім правильно. І як пояснює Діана, це трапилось під час дуже короткої перерви перед виходом на сцену: ‘‘Я сама лише на фотографіях побачила, що спідниця була одягнена не на ту сторону. Уявіть, це прямий ефір, 88 дівчат, кожен вихід розписаний по хвилинах. Тому у кожної конкурсантки є свій костюмер, який одягає її, є стиліст, який підправляє зачіску чи макіяж. Тобто виглядає все так — я заходжу в гримерку, і мене швидко перевдягають і готують до наступного виходу. Сама я себе не бачу. Але я дуже вдячна Людмилі за той образ, який вона для мене створила’’.

одина Діани мешкає на Харківщині. Сама ж дівчина нині навчається в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого на прокурорському факультеті та працює моделлю. Рідні та близькі підтримували її на відстані. ‘‘Не так просто отримати візу у США. Тому моя сім’я була зі мною морально. Щодня ми зідзвонювались. А вже після фіналу мені по інтернету подзвонили з дому — там зібралися разом усі рідні, вітали мене. Дехто навіть плакав. Мені і досі кажуть: ‘‘Ти так гарно виступала, що мені аж сльози виступили’’. Це для мене найдорожча нагорода’’. Титул другої віце-міс конкурсу Міс

Всесвіт не дає Діані жодних додаткових можливостей, вважає вона. Однак, дівчина і надалі буде допомагати українській армії, хоча б коштами із власної стипендії, як і робила це раніше:

‘‘Мрiю про мирне небо над Украiною. i щоби кожна людина не чекала на допомогу iншого чи вдалий момент, а вже сьогоднi починала iз себе змiнювати щось. Якщо всi ми зберемося iз духом та силою, з часом ми обов’язково переможемо’’. Над матеріалом працювали: Наталія Фігель, Марічка Паплаускайте. Фото: ‘‘Міс Україна Всесвіт’’

Модель - Марися Горобець. Дизайнер - Людмила Бушинська Фото -TM RUTA / www.rutashik.com

Людмила Бушинська: "Український народ не зламати" Дизайнер Людмила Бушинська, автор сукні, у якій друга віце-міс цьогорічного конкурсу ‘‘Міс Всесвіт’’, українка Діана Гаркуша здобула свій титул. Мисткиня безкоштовно надала цей костюм представниці України для дефіле у національних костюмах. Про те, як створювався образ ‘‘Нареченої війни’’, Людмила Бушинська розповіла Ukrainian Chicago.

‘‘

ьогоднішня війна в Україні — нечесна і неправильна, але вона є. І мені хотілося донести до усієї світової спільноти, що нам потрібна допомога: і моральна, і така, що може реально зупинити наступ на Україну. Конкурс відбувався у Маямі, в Америці. На території США більш, ніж 100 років не було війни. І тому американці усі українські події сприймають трохи інакше. Для мене було важливо передати, що те, що твориться на нашій території, як би його не називали газети чи політики, є справжньою війною", — поділилася дизайнер.

а її словами, образ "Нареченої війни" — це образ молодої дівчини, яка втратила свого коханого, але при цьому залишилася сильною. "Чорний фатін символізує попіл. Квітки маку, що осипаються, — надію, яку дівчина втратила. Але всеодно цей образ мужній — український народ, як і цю молоду дівчину, не можна зламати подібними речима. Народ вистоїть, бо має відчуття гідності і великої віри". Відомо, що тканину для створення червоно-чорної плахти костюму, дизайнерка замовляла на одній з українських текстильних фабрик. Хоч на виготовлення сукні було мало часу, проте кожну макову квітку та декорування кристалами дизайнерка зробила вручну. Нажаль, судячи із результатів онлайн-голосування у Twitter, глядачі конкурсу "Міс Всесвіт" віддали перевагу національним костюмам представниць Індії, Аргентини, Індонезії, Канади та Німеччини. Так чи інакше це не завадило, українці Діані Гаркуші стати другою віце-міс всесвітнього конкурсу. А образ "Нареченої війни" викликав жваву дискусію у мережі, а значить, увага до проблем України, як і очікувалось, була привернута.

Дизайнерка переконана, варто думати тільки про добре, молитися і вірити, що переломний момент у ситуації в Україні от-от настане. ‘‘Коли мені важко чи погано, я завжди багато працюю’’, — каже пані Людмила. Засновниця бренду Ruta вже кілька років створює унікальні колекції етнічного українського одягу. ‘‘Раніше шиття одягу було для мене скоріше хобі. Але мені часто радили створити власну марку одягу. Кілька років я думала над цим. Дивилася, що є в Україні, чого немає. Етніка в одязі ще донедавна була скоріше народним. Я ж перевела це в формат сучасного європейського стандарту та рівня якості’’, — розповідає дизайнер. Кожна річ, стоворена у студії Людмили Башинської, є по-своєму унікальною, а відповідно і цінною.

33 ‘’Мені не цікаво робити великі партії одягу. Це може бути всього одна сукня. Або максимум – якщо речі подобаються, наприклад, сорочки – їх може бути до 100 одиниць. Кожен місяць виходять капсульні колекції по 5-10 моделей,’’ — пояснює дизайнер. Великою популярністю користуються моделі дитячого етно-одягу від Людмили Бушинської. Це не тільки традиційні вишиті сорочки але і пишні сукні для дівчаток, пальта і навіть стильні куртки для хлопчиків - все з етнічними елементами. Одяг від Людмили Бушинської у гардеробах колишньої першої леді Катерини Ющенко та відомої телеведучої Катерини Осадчої. Користується популярністю бренд Ruta і серед іноземців, які приїжджають в Україну.

Втім, Людмила Бушинська звертає увагу, що Ruta — це не лише одяг. Авторські крамниці у Києві та Вінниці самі по собі є центрами сучасного мистецтва. Багато проектів пані Людмили спрямовані на пропагування українського мистецтва та етнічної моди. А зважаючи на ситуацію в Україні, до багатогранної діяльності дизайнерки додалася ще й благодійність. Син вишивальниці, яка працює в компанії Ruta, нині воює на сході, відповідає за один із батальйонів. "Ми допомагаємо цьому батальйону: закуповували білизну, спальні мішки, маскувальні костюми", — каже Людмила. В найближчих планах її команди також створення всеукраїнського пісенного фестивалю для діток та молоді із обмеженими можливостями "Золотий птах". Так само буде називатися наступна колекція Людмили Бушинської, презентована на Українському тижні моди у березні.

Над матеріалом працювали: Наталія Фігель Марічка Паплаускайте Фото -TM RUTA www.rutashik.com

Дизайнер - Людмила Бушинська Фото -TM RUTA / www.rutashik.com

ИНЧИЙ СВIТ Фотограф з Карпат Руслан ТРАЧ

Фотограф Руслан Трач із Верховини сформувався духом Карпат. На своїх світлинах передає прихований світ Гуцульщини, який все частіше проходить повз увагу його заклопотаних сучасників.

услан Трач народився і зріс на Івано-Франківщині, посеред карпатських гір. Цю деталь він вважає напрочуд важливою частиною своєї біографії. Гуцул до мозку кісток, він вірить, що між природнім середовищем і характером людей, а то й цілого народу, є нерозривний зв’язок. ‘‘Наше оточення хвилює наш світогляд. В сучасному світі це не так помітно, бо ми заховались в будинках, залізли в Інтернет і не відчуваємо впливу оточуючого середовища. Але і природа, і стихії зумовлюють тип характеру. Я належу до гуцулів і наш характер скріплений горами. Твердими, веселими, мрійливими, великими. Для мене Карпати – це не просто натхнення. Це усі смисли, які дають розуміти, для чого народився, для того призначений’’, розповідає Руслан. Хоча він живе у місцевості невимовної краси, простим фіксатором довколишніх пейзажів його не назвеш. Доречнішим стане опис ‘‘художник фотографії’’ На питання, звідки росте коріння захоплення фотографією, воліє відповідати по-філософськи: ‘‘Це мій світогляд. Так я можу розуміти світ, взаємодію із ним. Для мене фотографія – це більше ніж фото’’, - каже Руслан і пояснює: ‘‘Кожна фотосесія – спосіб доторкнутись до невидимого світу. Світу ідей, образів. Для сучасних людей вода – це просто вода, дерева – просто дерева. Один із важливих для мене принципів – це показувати світ, з яким треба взаємодіяти, який набагато багатший, ніж ми розуміємо, який треба поважати і який вимагає розуміння’’. Слухаючи, як Руслан спокійно розгортає розповідь про приховану сторону світу речей, мимоволі згадуєш вчення давньогрецьких філософів й не віриш, що перед тобою людина ХХІ століття. Та він і сам сприйняв із здивуванням усвідомлення того, що живе у надзвичайно красивій, а подекуди навіть магічній місцевості.

е трапилось кілька років тому, коли працював у туристичній галузі. Пригадує – люди приїздили до Карпат і мліли від побаченого довкола: ‘‘Тоді я почав дивитися на них іншими очима, старався не звикати до цього місця. Я часом просто беру фотоапарат, гуляю горами і дивлюся через об’єктив на те, що ми бачимо кожного дня, по-новому. Людина має здатність звикати до краси і не звертати на неї уваги’’. Ідеї фотосесій Руслана пов’язані здебільшого з українською релігією та міфологією. Він наполягає – через світлини шукає світ, який утратили, але який хочеться повернути. Його моделі – це звичайні українські дівчата з Івано-Франківщини і навіть з діаспори. Наприклад, дівчина із серії ‘‘Водохреща’’, приїхала з Італії. Та в об’єктиві Руслана вони із простих дівчат стають частиною практично забутого, але безумовно захоплюючого світу. Автор - Христина Бондарєва Фото - Руслан Трач

Українські поети

Автор - Мар’яна Соха Ілюстрація - Оксани Васьків - Кукул

ЯК ПРОВИДЦІ МАЙБУТНЬОГО

країнські культурні процеси та культурні продукти цих днів, звичайно ж, є відображенням теперішніх подій у державі. Війна проникнула у всі сфери життя та змушує нас переживати, рефлексувати та знаходити вихід своїм емоціям. Поезія є чи не найкращим засобом вираження таких емоцій. За останній рік в Україні можна спостерігати цілий бум патріотичної поезії – часто занадто пафосної, та графоманської. Такою поезією рясніє Інтернет та районні газети. Вона, всетаки, виконує важливу функцію – автори не тільки оплакують сьогоднішні події, але й запевняють у неминучій перемозі та

знищенні ворога. Мусимо визнати – така віра потрібна. Серед цього всього поетичного потоку трапляється і справжня професійна література. Наприклад, за книгу поезій Бориса Гуменюка ‘‘Вірші з війни’’, яка вийшла друком наприкінці 2014 року, критики вже назвали автора першим фронтовим поетом незалежної України. Тема війни ще довго звучатиме у віршах та піснях. Про неї писатимуть книги та продовжуватимуть знімати фільми. У нас буде ще більше героїв, пам’ятників та міфів, бо те, що відбувається, треба якось пережити, і культура нам допоможе у цьому.

тепер спробуймо трохи повернутися у недалеке минуле. Уважні читачі та любителі поезії не могли не помітити того факту, що тематика війни, військові метафори вже давно були присутні у віршованій творчості багатьох поетів навіть за кілька років до теперішніх подій. У той час, коли війна для України видавалася абсолютно нереальною, коли образ солдата викликав не повагу, а радше співчуття, а українська армія асоціювалася з розграбованими Юля, знаєш, твоє волосся військовими частинами та пузатими Аж занадто мокре, занадто скромне. генералами-п’яничками, коли ми на Тож для тебе існує ціле Надросся лекціях з безпеки життєдіяльності Чи республіка Крим, така автономна. вперто не хотіли слухати про Задля тебе існують оці залізничні шляхи бомбосховища та вивчати формули І жовтаві маршрутки в тонах лимонів обчислення радіаційного зараження, Ці величні вітри, що ганяють птахів, Ну а ти все стоїш настільки скромна. у той безтурботний час війна І пускаєш подих зимою крізь пальці проникала у наше життя через вірші. В бомбосховищах днів, де блищать вітражі, У 2008 році молоді поети із Крізь які видно всі ці химерні кружальця, західної частини України об’єдналися Із яких я знаходжу свої вірші. у літературне формування, яке вони Твої очі настільки темні, захмарні, назвали "Західним Фронтом Молодої Що уже звучать всі ці чорні алярми. Поезії". По-воєнному звучала не лише І приходять солдати з ворожих армій, назва – учасники цього формування у Продаєш їм волосся своє задарма. своїх віршах використовували дуже От вони кидають тобі ці монети, багато військових метафор, образів Окупованим містом уперто йдучи. покинутих міст, нещасних солдатів. Ці монети вихоплюють з рук поети, Ворожі армії, терористи, бойові дії – Випускаючи з рук довоєнні ключі. дуже типовий лексикон української Сніг упав, як цукрова вата На усі твої рідні центральні райони. поезії початку цього століття. А у білих засмічених пилом палатах Що спонукало людей, які про В котрий раз зникають усі заборони. війну знали лише з книг та фільмів, Юля, знаєш, до ранку цього не стане використовувати цю тему у своїй Бо наш полк солдатський назавтра рушить творчості? "Мабуть, присутність такої Подививсь на залізобетонних вокзал, тематики у текстах – це генетична Бродять наші сірі утомлені душі. пам’ять або трансляція колективного несвідомого. Чесно кажучи, не знаю, як це пояснити. Насправді література – це щось таке, чого насправді не існує, проте зрозуміло, що вона може впливати на майбутнє!" – каже Григорій Семенчук, поет та музикант. У його вірші "Юля", написаному ще у 2008 році, важко навіть визначити основну тему – це любовна лірика чи військова?

країнський прозаїк та поет ‘‘Не думаю, що це характерно лише для літераторів Юрко Іздрик каже, що перші чи митців, – продовжує Іздрик. - Просто митці словами образи війни, загрози і смерті чи образами ці передчуття зафіксовують і постфактум почали з’являтися наче невмотивовано це можна побачити. Всі чутливі люди якимось чином в суто любовній ліриці десь за рік-пів- вловлюють сигнали з інформаційного простору. року до початку Першого зимового дня Інтуїція притаманна багатьом – лише Майдану: "Якщо Навпроти скелі й ріки. ‘‘звичайна’’ людина свої передчуття спеціально дослі- Молюся в гуцульській каплиці. ніяк не фіксує, тому митці видаються дити ті вірші з цього наче ‘‘пророками’’. Насправді просто За тебе й за себе, приводу, можна варто кожному дослухатися до свого За дітей на Майдані, знайти дуже багато нутра і серця – Господь не приховує За скелю й ріку. аж надто точних своїх планів і постійно говорить до нас, передбачень. Про Падає з передранкових небес попереджаючи про небезпеки. ‘‘Будьмо подібні речі в своїх Жовтогарячий сніг. уважні’’ – як кажуть на літургії, – тоді текстах говорили Це Богородиця варить банош. вдасться уникнути більшості фатальних багато людей (та й помилок’’. Для тебе для мене, донині говорять). Що ж, пропоную насамкінець дослуДля дітей на Майдані, Найперше можу Для скелі й ріки. хатися до одного з останніх віршів згадати бодай Юрка Іздрика та вірити у те, що ‘‘ми тих, кого най- Надсилає зі снігом переможемо, що б там не сталось’’: частіше бачу в Послання Зривається план повелителя бурі мережі – Андрій Запалені гейби легені І гради і смерчі збиваються з курсу, Бондар, Мар’яна І тануть пророцтва й прогнози похмурі До тебе й до мене, Бо наші серця – повелителі пульсу. Кіяновська, Любов Від дітей на Майдані, Якимчук. Від скелі й ріки І ерос живе в наших еритроцитах, Я завжди каІ свіжа в нас кров, а не чорна як нафта. жу, що найточні- А якщо ці ранкові Ми будемо жити і будем любити ші футурологічні послання І нині і присно сьогодні і завтра. Не провіщають світла прогнози – в хуХай настане День Гніву Бо небо в нас чисте і море прозоре дожніх текстах, а І вольная воля – то наші ресурси. не в "пророків" типу Нострадамуса чи А дикі армади вамрірів і тролів, Ванги. Достатньо згадати Орвела, який У мороці ночі збиваються з курсу. буквально матеріалізувався на наших очах за останній рік’’. Хоч плаче земля після кожної смерті Інколи описані у віршах сцени Та зло небуття в небутті і зникає. Бо світло змітає і шквали і смерчі. настільки точні, що не можна не Ось сонце зійшло – і пітьми вже немає. повірити у те, що поети мають здатність передбачати майбутнє. Візьмімо, до Адептів своїх пожирає ненависть, прикладу, уривок з вірша Ігоря Римарука Які в неї діти – така вона й мама. DIES IRAE, написаного у 2012 році (ще А ми переможемо що б там не сталось. до Майдану): Бо we are the champions – Правда за нами!

Надішліть цю форму поштою або ПІДПИШІТЬСЯ онлайн: www.UkrainianChi.com/subscribe