№6
червень-серпень 2013
www.svichado.com
тема номера:
ЧАС ВІДПОЧИВАТИ З СІМ’ЄЮ
Літо: з дітьми чи без? c. 15-17
Відпочиваємо разом c. 18-21
Збираємося в похід c. 22-23
фото: Надія Віхаста
g`opnxrJln dn j`mh
Д
орогі читачі, щиро мушу Вам написати – не пишеться мені... Запахло вже літом і марю я відпочинком... А тут, текст писати та й ще про... відпочинок, бо така ж тема цього номера. Однак надіюся, що так як мене надихнули матеріали теми номера та додали стимулу, щоб краще обдумати літній відпочинок моєї сім’ї, так надихнуть вони й Вас. Навіть якщо читатимете сторінки “Кани” в розпал сезону, – ніколи не пізно вибратися з сім’єю хоч на півдня на природу. У цьому літньому випуску запрошуємо Вас до відпочинку з сім’єю, тобто батьків з дітьми, незалежно від віку останніх. Правда, активне сімейне дозвілля ще не дуже популярне в нашій країні – про це кажуть герої наших інтерв’ю. Але водночас вони розповідають Вам про різні можливі й доступні кожному способи родинного відпочинку. Коли читаю про досвід такого “сімейного літа”, зразу хочеться пакувати наплічник і... Отож, запахло мені літом... Я захоплююся такими подружжями як Вероніка та Віталій, які вважають, що подорожувати з маленькою дитиною можна куди завгодно. Мені подобається досвід родини Кравчишинів які, маючи восьмеро дітей, вміють організувати прекрасний відпочинок в наметах на березі гірської річки. Але навіть якщо, з різних причин, не можна виїхати з міста – відпочивати треба, про що не забуває пані Марія, мама хворого на ДЦП Вадика. Мені це імпонує чи не найбільше – не нарікати, але бачити красу природи і можливості для відпочинку, навіть у малому... Можна літом піти на прощу, можна навчитися писати ікони, можна поїхати закордон та написати пізніше про все пережите для “Кани”! Відпочивайте і... де б Ви не відпочивали, пам’ятайте запакувати у валізу журнал “Кана”. До зустрічі у вересні! Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. Запрошуємо Вас взяти участь у нашому опитуванні (с. 65), яке допоможе нам, вже з осені, наповнювати “Кану” найкращим вином!
Від імені редакції
ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013 КАНА
3
bId b`q dn m`q ЗНАХОДИТИ ПАРОСТКИ ДОБРА равневий номер журналу я купила у час перед Великоднем. Була втомлена домашніми клопотами, працею на городі. Та коли взяла його в руки, відчула тепло, радість та святковий настрій. Оформлення, ілюстрації, назви публікацій обіцяли підкріплення сил та нові думки для роботи душі і серця. І я не помилилась. Додали мені сили і впевненості на дорозі життя думки про те, що не можна підпорядковувати все лише роботі, а має бути ще щось й особисте, духовне; що радість кожного дня криється у кожному дні і радіти треба просто тому, що ми створені для радості; що роль християнина полягає в тому, щоб усюди відшукувати паростки добра і давати їм вирости. Тому щиро дякую всім, хто творить такий гарний і добрий журнал, хто сіє ті іскорки добра, які, без сумніву, розгораються у серці кожного читача. Сердечно бажаю всім щиро пережити радість Христового Воскресіння! Наталя Гончарик, м. Дрогобич
Т
ЧАС ВІДПОЧИНКУ ДЛЯ ДУШІ великим нетерпінням та передчуттям радості очікую на кожен новий випуск журналу. Читання “Кани” – це мій час відпочинку для душі. Завжди смакую текстами, з якоюсь особливою приємністю гортаю такі теплі сторінки... Часто, зворушена прочитаним, не стримую сліз. Важко виокремити найулюбленішу рубрику, бо всі вони по-своєму цікаві, корисні, пізнавальні та помічні. Хочу поділитися також враженнями від травневої гостини у родини Ярослава та Ярини Рущишинів. Як і кожна сім’я, до якої “Кана” ходить у гості, вони – особливі. Так добре, що родини не бояться відкритися читачам, поділитися таким особистим і важливим у родинному житті кожної з них. Читала слова п. Ярини Рущишин, дивувалася і чомусь раділа з того, якими подібними бувають ті чоловіки. Мій чоловік також багато працює, спонтанний та малоговіркий. Наша дитина часто запитує ввечері: “Коли вже прийде мій тато?” Мій чоловік теж каже, що не любить спілкуватися. А наші розмови з ним нагадують монолог. Говорю, як ви вже зрозуміли, я. Мушу все виговорити, про
З
все домовитися, все спланувати. На відпочинок на вихідні збираємося за годину до виїзду. Все підготувати і передбачити лежить на мені. Досі не можу звикнути до такого: “Їдемо вже!”... Такі ми в чомусь подібні у своїх щоденних клопотах з іншими родинами, але, звісно, всі ми – такі різні. Мій чоловік, на відміну від мене, не любить читати, але інколи перед сном просить прочитати щось із “Кани”. Каже, що так ліпше засинає. Я починаю читати інтерв’ю, потім інше... але він не спить. Все уважно слухає. Потім навіть обговорюємо прочитане. Тому дякую “Кані” і за це! Бажаю, аби черговий вихід “Кани” ставав для кожної родини ще одним приводом для радості! Надія Лепта, м. Львів ВІДГУКИ З ФЕЙСБУКА
Х
очу зізнатися – люблю “Кану”! І це не просто слова. Ви, дорогі друзі, через журнал робите моє життя кращим, сповненим тепла та любові. Тож, хочу щиро подякувати за вашу працю і побажати вам, щоб Господь наповнив ваші серця ще більшою любов’ю, а ви ділилися нею з нами, читачами. Прошу авторів “Кани” висвітлити на сторінках журналу тему страху, зокрема, страху в дітей. Як правильно боротися з цією проблемою? На жаль, люди часто вдаються до ворожіння і ще чогось іншого, йдуть усюди, тільки не до фахівців. Звичайно, що у такий спосіб проблема не зникає, а інколи ще й загострюється. З нетерпінням чекаю кожну “Кану”. Оксана Стасів Не просто читаю, а смакую кожну сторіночку... Людмила Онопрієнко
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують подарунок – книжку “Мати здорову особистість” Валеріо Альбісетті.
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013
r mnlepI dn pndhmh m` cnqŠhmr
6
РОКСОЛЯНА ТА ГРИЦЬ КОЗІЇ ЩО НАС ОБ’ЄДНУЄ? ЦЕ ЕМАЛІ. У нас – спільна робота. Діти теж творять, у кожної – свій почерк. ДІТЕЙ НЕ ТРЕБА ОСОБЛИВО ВЧИТИ ЖИТИ. Ти їх ведеш! Тож, себе необхідно виховувати. А вони собі за нами йдуть. НАШІ ДІТИ НАС “ПРОДОВЖУЮТЬ”.
Šel` mnlep`
12
ЧАС ВІДПОЧИВАТИ З СІМ’ЄЮ Як відпочиває ваша сім’я влітку? МОЖЛИВО, ВИ ЇДЕТЕ КУДИСЬ ДО МОРЯ ЧИ МАНДРУЄТЕ В ГОРИ КАРПАТИ? Або ж залишаєтеся вдома, бо дитина ще надто маленька? ЩОРОКУ ВИНИКАЄ ЗАПИТАННЯ, ЯК ОРГАНІЗУВАТИ СІМЕЙНИЙ ВІДПОЧИНОК? Чи завжди відпочивати разом із дітьми чи поїхати у подорож лише з чоловіком або дружиною?
k~dhm`
28 ЖИТТЯ ПОВНЕ СЮРПРИЗІВ Канадієць Джо Востерманс приїжджає в Україну проводити реколекції для всіх, хто має стосунок до осіб з особливими потребами. СВОГО ЧАСУ ВІН ПРИЄДНАВСЯ ДО КАНАДСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ “ЛЯРШ-ДЕЙБРЕЙК”, ЯКА ПРАЦЮЄ З ОСОБАМИ З НЕПОВНОСПРАВНІСТЮ. Молодим Джо вирішив, що житиме з ними в одному будиночку та віддаватиме їм усього себе...
ondprff“
34
МИ НЕ ТЕЛЕПАТИ СКАЖІТЬ, ВИ ВМІЄТЕ ЧИТАТИ ДУМКИ? А ваш чоловік чи дружина? Якщо ні, то, можливо, вам знайома проблема, від якої потерпає не одне подружжя – ЯК ДОСЯГТИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ Й ЗЛАГОДИ В СІМ’Ї, коли кожен із подругів вважає, що інший повинен розуміти його без слів.
38
qPl’“
БАТЬКИ В “ЦЕЙТНОТІ” СКІЛЬКИ ЧАСУ Я ПОВИНЕН ПРИДІЛЯТИ СВОЇЙ ДИТИНІ, АБИ ВОНА ПОЧУВАЛАСЯ ЩАСЛИВОЮ? Чи можливо досягти балансу між часом, призначеним для справ та особистих інтересів, та часом, який я проводжу з дітьми?
40
fhŠŠ“ 0epjbh
ШКОЛА ІКОНОПИСАННЯ Написати ікону може кожен. Принаймні спробувати. В ІКОНОПИСНІЙ ШКОЛІ УКРАЇНСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МАЛЯРСТВА “РАДРУЖ” ВЧАТЬ ПИСАТИ ІКОНИ ДАВНЬОЮ ТЕХНІКОЮ ЯЄЧНОЇ ТЕМПЕРИ. Для студентів, які раніше малювали аквареллю, акрилом чи іншими фарбами, ця техніка – переломна.
jrk|Šrp`
50
КВІТКА УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ Квітка Цісик – дочка українських емігрантів у США, талановита скрипалька і, насамперед, – відома американська співачка українського походження, як люблять називати її сьогодні в ЗМІ. А ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО У ЛЬВОВІ ІСНУЄ ЄДИНИЙ У СВІТІ МУЗЕЙ КВІТКИ ЦІСИК? ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013 КАНА
5
Šel` mnlep`
×ÀÑ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ Ç Ñ²Ì’ªÞ
Підготували: Іванка Рудакевич, Оксана Антонів
Як відпочиває ваша сім’я влітку? Можливо, ви їдете кудись до моря чи мандруєте в гори Карпати? Або ж залишаєтеся вдома, бо дитина ще надто маленька? Батьки, які поділилися з “Каною” своїми розповідями про сімейний відпочинок, не бояться подорожувати з дітьми. Вони наважуються долати далекі й не дуже відстані, вчаться разом відпочивати в різних умовах, цінують той час, проведений разом, і запевняють, що такий відпочинок приносить усім надзвичайні враження.
Отець Тарас Фітьо, голова Комісії у справах родини Львівської Архиєпархії УГКЦ, батько трьох дітей: – Уже кілька років поспіль у травні ми організовуємо автомобільну прощу родин до Зарваниці. На неї зголошуються сім’ї, які мають свої автомобілі, і ті, які не мають. Останні просто підсідають до когось. Їдемо автівками, бо якщо хтось має малих дітей, то так подорожувати простіше. Ми виїжджаємо вранці. Прибуваємо туди в обід,
18
КАНА ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013
маємо спільну Літургію, обідаємо, йдемо на Хресну дорогу, трохи відпочиваємо і повертаємося додому того ж дня. Долучитися до прощі можуть усі охочі. Оголошуємо про захід на сайті Львівської Архиєпархії УГКЦ. Також організовуємо традиційний літній сімейний відпочинок. Зазвичай їздимо сім’ями в Яремче, а цього року плануємо поїхати в Гошів. Це не реколекції, це просто відпочинок без якоїсь спеціальної програми. Маємо спільну Літургію. У середньому їде 30 – 40 пар. Ви уявляєте? Це цілий табір. В основному зголошуються ті сім’ї, які належать до Руху християнських родин, яким опікується Комісія. А також усі, хто бажає. В обох випадках багато подружніх пар їдуть разом із дітьми, що дуже важливо. Бо це сім’я. Її не можна розділяти. Щодня через роботу та інші справи батьки проводять із дітьми мало часу. А літо – прекрасна нагода побути з ними тет-а-тет, пережити разом якісь труднощі. Наприклад, під час автопрощі поламалося коле-
со – тоді разом його ремонтуємо. Подорож – це завжди певна небезпека і більше уповання на Бога. Не всі батьки долають страх перед подорожами з дітьми. Бояться, як малеча себе вестиме, переживають, щоб їм було комфортно. Я зустрічав багато сімей, що і хотіли б поїхати будь-куди, але з дітьми трохи страшнувато, особливо з малими. Та я переконаний, що їхати всією сім’єю комфортніше, ніж самому. Дитина не обмежує світ. Вона навпаки – його розкриває. Ми з дружиною та трьома дітьми об’їхали “півсвіту”. Дуже любимо подорожувати. Найбільша відстань, яку подолали разом, – понад тисячу кілометрів. Їздили в Хорватію. Тоді дружина була на сьомому місяці вагітності. Попередньо знайшла в тій місцевості, де ми відпочивали, лікарню, де приймають пологи. Але все минуло доволі спокійно, комфортно. Народила вже вдома. Під час подорожей виникають різні труднощі, але більше є радості від проведеного часу разом.
×ÀÑ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ Ç Ñ²Ì’ªÞ
Автор: Мар’яна Нартікова, лікарпсихотерапевт, дитячий психіатр
Щороку виникає запитання, як організувати сімейний відпочинок влітку? Чи завжди відпочивати разом із дітьми чи поїхати у подорож лише з чоловіком або дружиною? Пропоную декілька порад, які можуть бути для вас корисними.
ВМІТИ РОЗПОДІЛИТИ ЧАС І чоловік, і дружина повинні вміти виділяти окремо час для себе, один для одного, для дітей і для всієї сім’ї загалом. Пригадаймо, скільки часу на день, за статистикою, батьки приділяють дітям – 10 – 15 хвилин, максимум – півгодини. Отже, звісно, що спільний сімейний відпочинок потрібен. Тоді батьки мають можливість хоча б два тижні побути разом із дітьми. І впродовж цього часу дитина мусить відчувати, що тато з мамою є тільки для неї. Вік дитини не має значення. Адже й старша дитина потребує сісти з мамою чи татом і спокійно про щось поговорити, не дивлячись на годинник, не думаючи про те, що вже треба лягати спати чи татові з мамою – бігти на роботу. Думаю, що два тижні на рік лише для дітей може виділити кожна сім’я. До того ж, і в робочий період є вихідні, які батьки можуть присвятити дітям.
фото: з архіву сім’ї Коваленків, Ольга Тарасович
КОЛИ ВІДПОЧВАЄТЕ, ВАЖЛИВО ВИМКНУТИ ТЕЛЕФОН, КОМП’ЮТЕР, ІНТЕРНЕТ. ЩОБ ЦЕЙ ЧАС ПРИДІЛИТИ ДІТЯМ ТА ЧОЛОВІКОВІ ЧИ ДРУЖИНІ Коли ви їдете на відпочинок, важливо вимкнути телефон, комп’ютер, інтернет. Щоб цей час можна було приділити дітям та чоловікові чи дружині. Я спостерігаю ситуацію, коли діти, приїхавши з батьками на море, сидять у комп’ютерних клубах, бавляться на телефонах, тобто не відпочивають. Але в дитини не можна просто забрати забавку, їй треба запропонувати щось натомість: поплавати, зробити зарядку, піти в ліс по дрова, побавитися в якусь гру. Є багато спортивних та інтерактивних ігор, в які можна бавитися з дітьми на свіжому повітрі.
Другу частину відпустки подружжя може цілком відпочити разом, а діткам організувати якийсь інший відпочинок. Адже чоловік і дружина також потребують побути один з одним, тому що так само, як і для дітей, серед робочого тижня не мають багато часу одне для одного. І коли настає черговий кризовий період, таке подружжя може його не витримати, тому що люди одне про одного мало знають. І це можливо – виділити два тижні, щоб більше пізнати свого чоловіка чи свою дружину. Ніхто не казав, що медовий місяць має тривати лише після весілля. Спільний відпочинок для подружжя – це можливість відновити навіть свої інтимні стосунки. Втім, і під час робочого періоду треба виділяти час для того, щоб побути тільки з чоловіком чи дружиною. ПЛАНУВАННЯ АБО СІМЕЙНА РАДА Не обов’язково мати багато грошей, щоб відпочити сім’єю. Тут уже радше питання батьківської креативності. Це може бути навіть відпочинок у наметах ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013 КАНА
15
fhŠŠ“ 0epjbh
Автор: Іванка Рудакевич
Написати ікону може кожен. Принаймні спробувати. Такий висновок зробила після дня, проведеного зі студентами Іконописної школи українського середньовічного малярства “Радруж”, що діє у Львові при Українському католицькому університеті. Коли йшла до них на заняття, дуже хвилювалася. Що, як зустріну там мовчазних, занурених у роботі іконописців? Як із ними розмовляти? Але коли зайшла в першу аудиторію, побачила десяток усміхнених облич. Мені запропонували чай і... почали пояснювати, що означає “писати ікону”.
“Я
абсолютно нічого не знав про ікону. Але відчував, що це щось таке... більше, ніж просто малюнок. І коли у церкві побачив оголошення про іконописну школу, надумав зайти і подивитися. Тут був конкурс. На навчання набирали десять чоловік. А я кажу, що хай собі набирають, а я, як не візьмуть, все одно прийду послухати. Та мене взяли.
40
КАНА ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013
І так втягнувся, що не можуть звідси вигнати”. Так пан Олег, підприємець, який “сягнув” 50-літнього віку, сміючись, пригадує свій прихід до іконописної школи. Поки розмовляю з ним, поправляє лик святої Софії. У школі він обрав програму, яка передбачає навчання щосуботи протягом трьох років. Каже, що спочатку не уявляв, як зі свого
життя викреслить один вихідний. Але уже настільки звик, що тепер не уявляє суботи без школи. Зізнається, що до приходу сюди не малював та й узагалі “був такий не дуже релігійний”. Але під час праці над роботами багато читав про ікону, вивчав богослов’я. І це його внутрішньо змінило. Соломія Тимо, керівник школи, каже, що навчитися писати ікону
фото: з архіву іконописної школи
²ÊÎÍÎÏÈÑÍÀ ØÊÎËÀ “ÐÀÄÐÓÆ” може кожен. Виявляється, навіть легше навчати тих, хто не вміє малювати. Але наголошує на тому, що у школі не покажуть, як писати ікону на свій манер. Спочатку треба наслідувати пропоновані зразки, вчитися іконного письма, як вчать малих дітей каліграфії, і вже потім вкладати в працю свою індивідуальність. Як каже пані Соломія: “Талант – це 99% праці”. Втім, було б надто просто, якщо б у школі вчили лише “каліграфії”. Дуже важливою складовою навчання тут є теоретичні курси з богослов’я та іконографії. Без них – ніяк. “Люди мусять розуміти, – акцентує пані Соломія, – що вони малюють, яка є ідея ікони, чому саме такі кольори... Бо ікона – це проповідь у фарбах”. Ідея заснувати іконописну школу виросла з діяльності членів гуртка св. Луки (розвивався у студентському колі УКУ), які пізнавали іконопис та сакральне мистецтво лише теоретично. 2005-го року Маркіян Філевич (тоді викладач основ іконознавства в УКУ) та Божена Пеленська (на той час закінчила Інститут менеджменту у тому ж університеті) організували першу двотижневу літню іконописну школу. Її учасників навчали не лише теорії, а й практики. Спонукала організаторів до такого кроку відносна закритість більшості іконописних майстерень. Школа ж мала відкрити містичний світ ікони для кожного, кому він цікавий. Тоді, вперше, прийшло більше 40-ка людей, серед яких були не лише художники. Нічого подібного у Львові до того не було. З часом кількість охочих спробувати себе в іконописанні зростала. Тож, у школі, крім літнього курсу, започаткували сертифікатну програму, яка триває протягом трьох років, по суботах. Також відкрили стаціонарну програму, студенти якої мають пари щодня. На разі знайомлюся з тими, хто приходить на навчання щосубо-
ти. Несподівано зауважую серед студентів свою знайому, Марту, яка зовсім недавно закінчила історичний факультет УКУ, а сьогодні працює у навчальній студії “Домівка знань”. У школі вона – тільки перший рік, але дуже захоплена. “Я цілий тиждень на роботі і хоч приходжу сюди в суботу дуже втомлена, але тут відпочиваю. Вчуся з дуже класними людьми”, – розказує Марта.
НАВЧИТИСЯ ПИСАТИ ІКОНУ МОЖЕ КОЖЕН. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, НАВІТЬ ЛЕГШЕ НАВЧАТИ ТИХ, ХТО НЕ ВМІЄ МАЛЮВАТИ Під час розмови зі студентами дізнаюся про ще одну, дуже важливу особливість школи. Тут викладачі та студенти пишуть та досліджують лише західноукраїнські ікони XIV – XVI ст. “Пересічний західний українець, а я мовчу про жителів центральної і східної частин країни, часто навіть не знає про існування такого типу ікони. Феномен ікони візуально пов’язує з візантій-
ськими, грецькими, а найчастіше – російськими роботами”, – пояснює Соломія Тимо. У чому ж унікальність? Мені пояснюють, що в основі західноукраїнської ікони XIV – XVI ст. – традиція візантійського сакрального мистецтва. Але у зображеннях вона “перетравлена” по-місцевому. У них відчутний вплив українського народного мистецтва. Ці ікони дуже барвисті, мають схожі між собою пропорції, а також насичені високим богослов’ям. Їх писали майстри професійного рівня, що гуртувалися навколо тих православних єпархій, які належали до Київської митрополії, хоча на той час були розташовані на території Речі Посполитої. Тепер більшість із них є у межах сучасної України, Білорусі та Східної Польщі. У майстерності митці не поступалися іконописцям грецьких та російських шкіл. Найбільша колекція цих робіт міститься в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького. Їх тут – понад чотири тисячі. Вони зібрані з теперішнього Турківського, Самбірського, Дрогобицького, Яворівського районів та з околиць Перемишля, Ярослава і Холма (су-
Викладачів не відрізниш від студентів – настільки вони захоплені роботою ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013 КАНА
41
jrk|Šrp`
ÌÓÇÈÊÀ
Автор: Марта Дзвонарська
До мене підбігає світловолоса пані, похапцем відчиняє двері до музею Квітки Цісик, вмикає CD зі записами пісень Квітки, запрошує зайти. І я заходжу, але вже не просто в музей, а радше в якусь окрему країну. Для тих, хто ще не знає: Квітка Цісик – дочка українських емігрантів у США, талановита скрипалька і, насамперед, – відома американська співачка українського походження, як люблять називати її сьогодні в ЗМІ.
Х
оч оте “відома американська” мене завжди зачіпає. Бо коли слухаю українські пісні в її виконанні, то не відчуваю у ній ні краплі американськості. Напевно, в цьому мене підтримала б і світловолоса пані, яка щойно відчинила переді мною двері. Це Маргарита Савченко, куратор музею Квітки Цісик, що в приміщенні львівської середньої школи № 54. Цей музей створив Роман Грицевич, засновник громадської організації “Незабутня Квітка”. Ми вийшли з пані Маргаритою на шкільний коридор, щоб подивитися на фотовиставку, присвячену 60-ій річниці з дня народження співачки. Я розглядаю фото, а екскурсовод детально розповідає мені про кожне з них, наче вони – з її особистого альбому. На кількох світлинах впізнаю Олександра Гутмахера, американсько-
50
КАНА ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013
го продюсера, який випадково почув Квітчин спів, слухаючи касету у таксі, і відтоді вкладає всі свої сили у популяризацію творчості співачки. Поруч з ним – Олександр Горностай, генеральний директор Національного оркестру України, який свого часу записав із Квіткою інтерв’ю. На іншому фото – Ніна Матвієнко. Два роки тому вона приїхала на відкриття музею. Тоді пані Маргарита, вчитель англійської мови, просто попросила її про перший автограф для му-
ТРЕБА БУЛО ДОПОМАГАТИ СІМ’Ї. І ВОНА ПОЧАЛА ОЗВУЧУВАТИ РЕКЛАМНІ РОЛИКИ зею. І так із часом учителька почала опікуватися цим приміщенням. Каже, що це випадковість, хоч додає: “Все вирішується на небесах”. Ми повертаємося у середину. Цей музей унікальний хоча б тим, що це – єдиний у світі музей Квітки Цісик. І розташований він, до слова, на одноіменній вулиці,
якої “ґуґл мепс” ще не знає. Коли Ед Ракович, чоловік Квітки, дізнався про таку ініціативу, то передав сюди деякі особисті речі співачки. Очима я вже шукаю ці речі, а пані Маргарита розповідає мені про сім’ю Квітки: про батьків, які під час окупації Галичини радянськими військами виїхали в Німеччину, а потім – у Штати. Показує на фотографіях, хто є хто. “Ось тут, бачите, Квітка маленька сидить на колінах у її бабці, Софії Нагірної. Їй два рочки. А тут – її мама і тато”, – звертає увагу пані куратор. На цьому фото – близько десяти людей. На інших – теж чимало. Очевидно, вони виїхали цілою родиною... І, можливо, це їх рятувало, бо підтримували один одного. На фото вони усміхаються. А особливо Квітка. Її не можна не зауважити. Дивуюся, як їй вдалося, грубо кажучи, “пробитися в люди” у Штатах? “Звичайно, що це було важко, – спокійно відповідає куратор. – Вона грала на скрипці, мала гарний голос. Але коли дівчині було 18 років, помер її тато. Розумієте? Тому вона вже не могла думати про власну кар’єру. Може
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р.
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Ірина Кондратюк, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).
© Кана, 2013 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 6 (9) 2013 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Обкладинка: Олег Бабенчук (фото)
Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608