Кам’янець-Подільська міська ЦБС Методико-бібліографічний відділ
150 років від дня народження Бориса Грінченка /Біобібліографічна довідка/
Кам’янець-Подільський 2013
Матеріал підібрала та надрукувала бібліограф міської центральної бібліотеки О.В.Дачковська
Борис Грінченко
Грінчéнко Борис Дмитрович (*27 листопада (9 грудня) 1863 — †23 квітня (6 травня) 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурнийдіяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним іззасновниківУкраїнської радикальної партії. Обстоювавпоширенняукраїнськоїмовившколі та в установах. Літературніпсевдоніми: Василь Чайченко, Л.Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, а «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта». Біографія Народився на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, теперХарківського району Харківськоїобласті. Походив із дрібно поміщицької родини, в якій розмовляли російською мовою. Рано навчившись читати, хлопець виявив нестримний потяг до книжок. Вчився в реальному училищі у Харкові. Тут Грінченко зближується з народницькими гуртками, вивчає й
поширює їхні видання, що й стає причиною арешту та кількамісячного ув'язнення. На цьому його навчання закінчилося: довелося іти заробляти на власний хліб. Якийсь час працюючи у казематі, Борис жив у сім'ї шевця. Навчившись шити чоботи, на заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881 до 1893 р.(за винятком 1886–1887 рр., коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) вчителював на Слобожанщині і Катеринославщині. В 1891 (за н. даними — 1892) Грінченко спільно з Іваном Липою, Миколою Міхновським, Юрієм Міхновським, Віталієм Боровиком, Миколою Вороним, Олександром Черняхівським заснував Братство Тарасівців. В 1884–1900 працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. Накошти І. Череватенка, організував на Підросійській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка та ін). З 1902 жив і працював у Києві. З 1904 — став одним з лідерів новоствореної Української демократичної партії. Наприкінці 1904 очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, наприкінці 1905 об'єдналась з УДП в Українську демократично-радикальну партію. За дорученням київської Громади редагував «Словар української мови» (т.т. 1-4, 1907-09), з 1906 — співробітник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». В 1906-09 очолював київську «Просвіту». Меморіальна дошка Борису Грінченку на будівлі Чернігівської обласної державної адміністрації (2011 р.) Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні, виступав за послідовне проведення національно-
культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892— 93). Помер 6 травня 1910 року у Оспедалетто (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі, біля дочки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї.
Творчість Бориса Грінченка Літературну діяльність розпочав у 80-тих роках 19-го століття. Грінченко автор близько 50 оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей («Соняшнийпромінь», 1890; «На розпутті», 1891; «Середтемноїночі», 1900; « Під тихими вербами», 1901), збірокпоезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Підсільськоюстріхою», 1886; «Підхмарним небом», 1893 та ін. Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884–1900). Грінченко перекладав твори Фрідріха Шіллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, та ін. Грінченко впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (т.т. 1-3, 1895-99).
Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898) та ін. Плідно працюючи в галузі народної освіти. Грінченко свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово». Одним з найяскравіших творів Б. Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898 р.), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України. Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерті! Не хваліться, що живе ще Наша воля й слава: Зрада їх давно стоптала, Продала, лукава. Ваші предки торгували Людськими правами, Їх продавши, породили Нас на світ рабами. Не пишайтеся ж у співах Ви козацьким родом: Ви раби, хоча й пани ви Над своїм народом. Україна вам не мати, Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних Правнуки погані! Тільки той достойний щастя, Хто боровсь за його, Ви ж давно покірні слуги Ледарства гидкого. Ви ж давно не люди — трупи Без життя і сили, Ваше місце — кладовище, Яма та могили. Як живі покинуть мертвих, Щоб з живими стати, «Ще не вмерла Україна» Будемо співати. Як живі покинуть мертвих, Прийде та година, Що ділами, не словами Оживе Вкраїна.
Бібліографічна діяльність Б. Д. Грінченко належав до активних дописувачів критикобібліографічного відділу журналу «Зоря». Свої зведені праці з поточної бібліогріфії він публікував під назвою «Новості української літератури» і «Нові українські книжки» під псевдонімами В. Чайненко і В. Вільхівський. Це були інформаційно-бібліографічні повідомлення з побіжними оцінками видань або збірники рецензій. Такий зведений матеріал бібліограф подав за 1886 та 1889 рр. У 90-і рр. він вміщував в «Зорі» окремі рецензії, іноді оцінював і львівські книжки. Грінченко вимагав від редакції «Зорі» систематичної роботи в ділянці поточної бібліографічної інформації, вказував на недостатнє рецензування продекції галицьких друкарень, пропуски окремих творів, висловлювався за публікацію оглядів щомісячних періодичних видань. Особливою увагою Грінченка користувалася література для народного читання. Він присвятив їй спеціальну статтю «Популярні книжки», нерідко робив відгуки на новинки цієї літератури. Пам'ять 22 серпня 2011 року в Києві відкрито пам'ятник Борисові Грінченку (скульптор — Микола Обезюк, архітектор — Микола Босенко Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка щороку відзначає Премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім'я України.
Література Дорошенко Д. Борис Грінченко. Дещо з моїх споминів../Д.Дорошенко//Л-на Укр. -2013. -26 верес. –С.6. До 100-річчя з дня смерті Бориса Дмитровича Грінченка//Музеї Укр. -2010. -№2. –С.28-30. Венцковський А. Краса лаконізму: [до 100-ліття від дня смерті Бориса Грінченка]/А.Венцковський//Л-на Укр. -2010. -3 черв. – С.7. Мовчун А. Борис Грінченко: [феномен великого трударя]/А.Мовчун//Дивослово. -2010. -№5. –С.44-49. Мовчун А. Вартовий рідного слова: [до 100-річчя із дня смерті Бориса Грічнченка]/А.Мовчун//Слово Просвіти. -2010. -20-26 трав. –С.8-9. Кир’ян Н. Працював більше, ніж жив: [100 років тому відійшов у вічність Борис Грінченко]/Н.Кир’ян//Слово Просвіти. -2010. 13-19трав. –С.12. Бурлака Т. Про Великого – Великий: [до 100-річчя Грінченкового Словника]/Т.Бурлака//Слово Просвіти. – 2009. 19-25 листоп. –С.10. Неживий О. «Скільки сили я там положив!»: [Борис Грінченко на Луганщині]/О.Неживий//Укр. мова й л-ра. -2009. -№6. –С.117120. Гребницька О. «Більше працював, ніж жив…»: [життєвий і творчий шлях Бориса Грінченка]/О.Гребницька//Укр.мова й л-ра. -2009. -№4. –С.34-44. Неживий О. Борис Грінченко в наукових дослідженнях XX століття/О.Неживий//Персонал Плюс. -2009. -5-21 січ. –С.9 Танана Р. Він часто бував на Шевченковій могилі: [до 145річчя від дня народження Бориса Грінченка]/Р.Танан// Культура і життя. -2008. -24 груд. –С.3. Осипчук Н. Подвижництво родини Грінченків: [145 років від дня народження Бориса і Марії Грінченків]/Н.Осипчук//Демокр. Укр. -2008. -15 серп. –С.28Ю
Солоіденко Г. Словнику Грінченка -100 років/Солоіденко //Бібліот. вісн. -2007. -№4. –С.40-44. Зубкова Н. Початки книговидавничої діяльності Бориса Грінченка/Н.Зубкова//Бібл.планета. -2007. -№3. –С.8-10. Поліщук Я. Культурницька місія Бориса Грінченка/Я.Поліщук//Дивослово. -2007. -№7. –С.45-48. Козар Л. «Лицарі духа»: [фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці І.Франка]/Л.Козар//Слово і час. -2006. -№9. – С.10-13. Хомутенко А. Фольклорно-етнографічна діяльність Бориса Грінченка/А.Хомутенко //Народ.творч. та етнограф. -2005. -№4. –С.106-112. Мовчун Л. Борис Грінченко й українська мова/Л.Мовчун//Дивослова. -2002. -№2. –С.
Сайти ru.wikipedia.org/wiki/ www.library.lg.ua/grin/ kmpu.edu.ua/ ukrlit.org/Hrinchenko_Borys_Dmytrovych www.ukrlit.vn.ua/author/grinchenko.html www.parta.com.ua bookland.net.ua aphorism.org.ua/search.php?keyword. lib.misto.kiev.ua/
Наша адреса : Україна 32300, Хмельницька обл.., м. Кам’янець-Подільський, вул. Кн. Коріатовичів, 3 Тел. : (03849) 2 – 44 – 52 Е-mail : XDR123@rambler.ru