[ Числа ]
Серію засновано 2013 року
3
випуск
Олександр Ірванець
Вибране за роки
Київ Laurus 2013
УДК 82.161.2-1 ББК 84(4УКР)6-5 І 92 Ірванець, Олександр. Вибране за 33 роки: Поезії. — К.: Laurus, 2013. — 176 с. (Серія «Числа», вип. 3) Олександр Ірванець народився у Львові 1961 року, виростав у Рівному, з 1993-го постійно живе в Ірпені під Києвом. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. Твори Ірванця перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. Підскарбій Бу-Ба-Бу, лауреат і стипендіат багатьох європейських та американських фундацій. У новій збірці — вибрані твори за 33 роки, вірші останнього року та славнозвісні «вірші з приводу». Упорядник серії Інна Булкіна
2013 © Олександр Ірванець ISBN 978-966-2449-24-2 (Ірванець) 2013 © Видавництво Laurus ISBN 978-966-2449-31-0 («Числа») 2013 © Інна Булкіна, післямова
ЗМІСТ
З 1980-х 11 Художник 13 Хтось говорить про гроші... 14 Вже літня ніч допита до останку... 15 Перший сніг 16 Багатообіцяюча пісенька 17 Журавель 18 О-ля-ля! — сказав Артюр Рембо... 19 Пейзаж з вікна казарми 20 Трамвай 21 5 000 000 ковтають ранкові бульйони... 22 Три пісеньки американського солдата І. Реквієм-скоромовка ІІ. Застільний апокаліпсис ІІІ. Дембельське 25 Лист крізь ніч 26 Мій хрест 27 Прощальний романс 29 Травнева балада 31 Пісня австралійського аборигена 33 Тамбурна балада 34 Переночуй мене, вишневий саде... 35 Лоліта 36 Сон 38 Сумнів
5
39 41 42
Роберт Фолкон Скотт У нас ще так багато нас — без нас... Диптих буденний З 1990-х
47 1990 48 1992 49 1994 50 1996 52 До питання про категорію часу 54 О. Р. З циклу «Листи з Олександрії» 58 Короткий лист до Олесі 59 Лист до Т. Г. Шевченка 60 Лист до Інни 61 На перехресті осені й зими УРОКИ КЛАСИКИ 65 Тінь великого класика 67 Eine kleine Nachtmusik 70 Юркові, самому собі й Вікторові. Саме в такій послідовності 72 З циклу «Midlife Crisis» 74 Турбація мас 76 Любіть! 77 Вірш до рідної мови 78 Відкритий лист до прем’єр-міністра Канади... 79 Латиноукраїнська величальна 80 Два нежданих верлібри 82 Вірш американського збоченця 83 Фантазі
6
84 Спогад про Світязь 85 Короткий вірш про кінець світу 86 Уроки класики 88 Інфінітив 89 Пісні східних слов’ян 93 Українсько-німецький розмовник 95 Листівка з італійським краєвидом для Іздрика 96 Чумак Хокайдо 97 Варіація на тему оголошень у київському метрі 98 Старий поет — молодій поетці 100 Сон про Європу 102 Польський віршик 103 Виклик лікаря скасовано 106 Український паліндром 107 Вірш з ідеальною римою на аграрну тематику 108 Звернення поета до співвітчизника… 109 Смерть поета 110 2009 112 Це навіть вже не мрія, а мана... 113 Зупинка за потребою 115 Мойсей 3D 116 Любі друзі! Милі подрýги! 117 Вірш, який мав бути присвячений Юркові 118 Вірш з роману 120 Рівний — Рівному 122 Юркові, самому собі і Вікторові — II БІЛОРУСЬ 125 Вірш з епіграфом і присвятою 127 Кому ж, як не Арлову 128 Білорусь
7
ВІРШІ З ПРИВОДУ 139 Депутатська пісня 141 Ода гривні 143 Лист до сержанта Пономаренка 144 Вірш про доброго службовця… 145 Наша звитяга 148 До мовного вопросу 149 Балада про вікно 151 Балада про гелікоптер 153 Радісна пісня 155 Новорічне привітання 156 На мотто з Осипа Мандельштама 158 Назустріч з’їзду 160 Вперед у минуле 162 Вірш на професійну тему 164 В ці Судні дні 166 ЛГБТ-коломийки 168 Патріотично-еротична коломийка 169 Володареві персня 171
8
Інна Булкіна. Тінь великого класика
[ З 1980-х ]
Художник
Ви думаєте — легко? Ой, нелегко. Стою один, обличчям до стіни. Мої ненамальовані лелеки Перепливають небо восени. Ви думаєте — швидко? Ой, повільно Я опускаюсь вічності на дно. З підрамника волає божевільно Розіп’яте, порожнє полотно. О, полотно! Ти що не день малієш, Мов шагренéва шкіра днів моїх. Великий світ. Всього не намалюєш. І все-таки не спробувати — гріх. Ви лічите на метри чи на літри, На тонни й грами всепланетний скарб, А в мене світ вміщається в палітру. В одну палітру. В кільканадцять фарб.
11
Вона — мій еталон між еталонів, Супутниця у швидкоплинних днях. Свої замерзлі, втомлені долоні Відігріваю на її вогнях. Вона — моя непройдена дорога На ручці пензля, мов на важелі. Ви думаєте — довго? Ой, недовго Живем на незмальованій землі. Ви думаєте — близько? Ой, далеко Той дивний край, Куди через моря Летять ненамальовані лелеки І білі пелюстки календаря… Літо 1980
12
***
Хтось говорить про гроші, А для мене з цих пір Листя чорної груші — Найдорожчий папір. Легко не зрозуміти, Затоптати у гній. Найжорстокіша в світі Девальвація мрій.
Осінь 1980
13
***
Вже літня ніч допита до останку. Вже жовті плями в кленів на щоках. Блювотина осіннього світанку Стікає жовто по моїх шибках. На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей. Розпливчастий, як полотно Чурльоніса, З туману виповза осіній день.
14
1980, Каноничі
Перший сніг
Ніякий сніг не вічний. Але цей — Не вічний двічі. Першість завше тлінна. Мої слова загрузли по коліна У синьому снігу твоїх очей. Вмерзають, мов очеретинки, в лід. Й ця осінь — до незвичності холодна, І на небес розчахнутому тлі — Відбілені розлукою полотна, І я — самолюбивий до плачý — В стремлінні до пріорітету впертий, — Я сам собі ледь чутно шепочу: «Якщо вже бути снігом — то не першим...» І білий сніг, холодний хліб зими, Торкаючи замерзлими вустами, У долі я прошу: «Благослови Цих світлих днів розтоптані кристали...»
Листопад 1980
15
Багатообіцяюча пісенька
Все-таки ще по-божому З нами життя обійшлось: Кожному, кожному, кожному, Кожному знайдено щось. Кожному незнаменитому — Слави фужер лимонадний, Кожному Мартіну Ідену — Власний ілюмінатор. Кожній біді непрошеній Протиставляють волю, А голові непорожній — Крука над головою. Кожній дрібноті службовій Є мрія про вознесіння. Кожній великій любові — Пишне, бучне весілля. Кожному, кожному, кожному, Кожному знайдено щось. Що ж мені, що ж мені, що ж мені? Що ж? 1983 16
Журавель
Я журавель. Той самий, що у небі. Той самий — не синиця у руці. Як проти сонця глянути на мене, То наче сонце взято на приціл. Щось шемрало мені в громах полемік: «Хіба ж це та, омріяна зоря? Ти ж — журавель, а не нічний метелик, Чому ж летиш на світло ліхтаря?» Хіба їм зрозуміти, недотепам, На попелищах нетривких святинь, Коли навколо ніч, холодна й темна, А той ліхтар — він все-таки світив!.. Це потім лиш, безсонними ночами Я зрозумію з болем і з жалем, Що навіть з перебитими ногами Я все-таки лишаюсь журавлем. Сніги січневі і сади травневі, Я вас чекав, я довго вас шукав. Я вільний журавель. Я знову в небі. Твоя синиця — у твоїх руках. 1984
17
***
«О-ля-ля! — сказав Артюр Рембо, Кулаки стискаючи в кишенях, — Знову цілять не по тих мішенях, Людство знов когось не вберегло. Так вже споконвіку повелось, Що свистить каміння у повітрі І новітні грані непомітні У мистецтві відкриває хтось. Ось прийшов і в небесах повис Високосний номер телефону, Наче заголовок фейлетону: «Альпініст не озирнувся вниз». І пілот не озирнувся вниз, Висоту хапаючи очима, Та з тієї самої причини І поет не озирнувся вниз. Голосами наших матерів Кличе нас колишнє і минуле, Але що позаду ми б не чули, Ми повинні бути угорі! 18
1984
Пейзаж з вікна казарми
Планета снігом отруїлась... На землю впав замерзлий птах. А десь далеко — Україна Згоряє в голубих снігах. Ламає річка білий берег, А у проваллі берегів Стоїть самотній Пітер Брейґель В німому розпачі снігів. Палітра кругла, наче плаха, А на блідому полотні — Забронзовілий контур птаха, Який безгучно впав у сніг.
Грудень 1980
19
Трамвай
Жовтий трамвай — релятивна система. Не відривай цю хвилину від себе, Наче провину, наче кровину, Душу цю світлу, ні в чому не винну. Дівчинка з профілем Беатріче, Зміненим трохи й повтореним двічі Склом запітнілим старого трамваю — Я тебе знаю? Що за причина за цими сльозами. А за плечима: «Що ви сказали?» Вірш, мов конспект по теорії спектру, Скептик-аскет в перспективі проспекту. Вулиць знайомих не розрізняю. Я тебе знаю... — Закомпостуйте. — Будь ласка. — Спасибі... Законспектуйте на листі осики: Скоро вже стане Поміж мостами Осінь остання з твоїми вустами. Гляну в обличчя — і не впізнаю. Я тебе знаю!... 1981
20
***
5 000 000 ковтають ранкові бульйони, Їх ковта в свою чергу голодне ранкове метро. Я — солдат будівельного батальйону. Я — ніхто. Я ніхто для вас, люди, бо кров моя просто солона. Відбиваюсь у водах каналів, я для себе самого ніхто. В мене тільки й рідні — однойменна зі мною колона І в запасниках Ермітажу незакінчене полотно. Де б життя не носило, і яких мені б звань не дало воно, Та коли запитально подивиться мені в очі Апостол Петро, Я скажу: «Я — солдат будівельного батальйону. Я — ніхто...» 1980, Ленінград
21
Три пісеньки американського солдата
І. Реквієм-скоромовка Усі сентименти розміряно на сантиметри, Останні моменти ковтає ріка Сакраменто. Стоїть наді мною розкошлана Санта-Муерта З косою брудною в кістлявій руці дириґента. А десь імпотенти свої реєструють патенти, Голодні студенти кричать, що вони — декаденти І вилупки ночі — бліді жовтороті вампірики Примружують очі в сліпучому сяйві емпірики. Крізь морок і темінь понуро крокують солдати. Одні з них — мов кремінь, а інші — прозоро-слюдаті. Хто скаже — це користь, чи вада, коли слюдянієш, Коли з тебе пада бравада, коли людянієш? Спіткнешся об кістку на мертвому лоні Деметри І вже сантиметри Розмірюєш на міліметри... ІІ. Застільний апокаліпсис Дві кружки кип’ятку — дві пачки чаю... Я день і вік грядущий провіщаю І перед тим, як в забуття відчалю, Я вперше і востаннє вам прощаю!.. Я вам прощаю все, що ви зробили, Усі дерева, які ви зрубали,
22
Розтоптану стеблинку молочаю Я вам прощаю! Не співчуваю і не захищаю, А лиш прощаю! І як найвищу стадію печалю, Я вам себерозтоптаність прощаю!.. Я став порожнім, диким, без’язиким. В моїй душі стримить Кілок осиковий І замість слова, щирого й наївного На язиці — сніжинка кодеїнова... ІІІ. Дембельське Ой, орали хлопці ниву... Гляну на тебе, Зґвалтую очима, Буркну під носа Півжартома: «Заплати ж мені, дівчино, Що я ходив дарма...» В лісі осінньому серцем спочину. Стовбури й небо — листя нема. Заплати ж мені, ліщино, Що я ходив дарма... Форма солдатська мені не по чину, Хоч і погонів на ній вже катма. Заплати ж мені, батьківщино, Що я ходив дарма!
23
Що це ти, хлопче, Борги збираєш? Пригорщу листя Дасть тобі сад. Сам собі платиш, Сам собі граєш, Сам собі плачеш, Сам собі сам. Сам собі граю, Сам собі плачу. Сам собі сам. Сам собі сам...
24
1981–1982
Лист крізь ніч
Тепер, коли вже все померло і згоріло, Я згадую слова, проказані тоді. Я згадую слова, які ми говорили: «Навіщо ти мені? Навіщо я тобі?» Обоє ми були засліплені собою, Хотіли ми знання здобути в боротьбі — Цей незнімáнний хрест, цей вічний хрест любові Навіщо на мені? Навіщо на тобі? Минулі рани вже зализані й залежані, Але збагнули ми в прозрінні, як в стиді: Ми незалежні. Так. І як же ми належні Навічно — ти мені. Навічно — я тобі. 1984 25
Мій хрест
Ритмічне наслідування В. С. Сьогодні вечір, а вона — з ними. Сьогодні вітер — а я сам знову. Оце мій хрест. Зніміть його з мене. Оце — мій хрест. Зніміть мене з нього. Оце мій хрест. Я ніс його довго. Зустрів її і кинув під ноги. «Оце, — кажу, — такі мої дрова. Ти розпали мені вогню з нього». Вона сказала: — В мене є фрески. У мене храми є, на них — шпилі. Якби маленький золотий хрестик. Якби на шию, а не на спину. Тепер прийшли і кажуть: «Прощайся». Центуріони стали, як влиті. Візьміть маленьке золоте щастя. Лишіть велике кам’яне лихо!.. Хрестоносіння, кажуть, це — догма, І час новий мене змете, змеле. Оце мій хрест. Я ніс його довго. Змініть мене. Зніміть його з мене. 1982 26
Прощальний романс
А я тебе кидаю В світі такому холодному. Всі клятви й обіцянки Раптом упали в ціні. І тільки два слова, Два слова сумління колотимуть: Пробачиш мені? Моя мила, пробачиш мені? Пробач мені мила, Яви свою милість, пробач мені. Звільни мою душу Від того, що так їй пече. Тому ми й прощання Назвали останнім побаченням, Щоб мати надію — А раптом побачимось ще. Але ти мовчиш. Головою печально похитуєш І стук твоїх кроків Відлунює в скроні мої: «Навіщо ти кидаєш милу, Наві-щоти-ки-даєш? Це ж, може, остання любов, Тожнекидайїї!..»
27
Останні вагання Змиває і злизує злива. Останніх благань Благенькі блакитні вогні. А я тебе кидаю, Я тебе кидаю, мила, Мов круг рятувальний, Якого хтось кинув мені. 1983
28
Вперед у минуле
Дядечко випимший з пикою дикою Нас ще маленьких гойдав-колисав. Чи не тому дехто й досі мугикає Пісеньку «Back in the USSR»? Хай допекли метушня і марноти, Але невже ж бо по-справжньому вам Хочеться знову усе повернути Черги за маслом, ГУЛАГ і Афган? Як ми багато усього не знали, Й нам помагали не знати про те Телевізійні обидва канали, Перший і другий — ЦТ і УТ! Кожен парторг тоді клявся-божився, Як ідеали йому дорогі. А одягаючи фірмові джинси, Воду ти лив на млин ворогів! Й хочуть вернути ці звичаї давнії І відродити усю оту муть Чоловіки, які їздять не в «Таврії», І не в панельних будинках живуть.
160
Мрії подібні плекати даремно. Знов не складеться з кісток динозавр. Будуть крутити лиш в рубриці ретро Пісеньку «Back in the USSR»! 2012
161
Вірш на професійну тему
Ця радісна і гарна новина Мою торкає професійну галузь. Колись була в занепаді вона, Але тепер і в ній приємне сталось. Хоча чекати й довго довелось, Ми вірили, ми підсвідомо знали, Що у країні нашій має хтось За гарні книги — гарні гонорари. Колеги-літератори, агов! Кричу я вам, зловтіхи не приховуючи, Що зовсім не Забужко, не Курков, І не якийсь, даруйте, Андрухович, А вірний син донбаської землі, Вітчизни енергійних і розумних Винагороду за труди свої Обчислює у шестизначних сумах. Він, а не ви створив полицю книг, Життя уздрів ясним і чистим зором. Зізнайтеся — ви не читали їх, І вас тепер пече пекучий сором! Чого бажати ще — спитаю я, Коли на ниві творчій так вродило, Коли у книгах тих саме життя Описано так чесно і правдиво, Що навіть рафінований естет 162
В тих книгах свого не підточить шнобеля, І Шведський Королівський комітет Одноголосно їм присудить Нобеля! Бач, навіть стіну часу протина Письменника пророчий зір всевидящий, Бо ж він також уклав угоду на Майбутні твори — ще талановитіші! Ну і окрім усього автор цей — Великодушний, ніде правди діти: Віддати гонорари на дітей Пообіцяв. Щасливі ж в когось діти! 17 квітня 2012
163
В ці Судні дні
Є в народу російського відьми. Вони звуться «Pussy Riot». Їх схопили, як стали видимі, І тепер їх судить народ. Він питає громовим гласом, Звідки знають це ремесло. Щось давно вже паленим м’ясом На Святій Русі не тягло. А вони із судом не згодні, Бо з амвона церкви вони Попросили Матір Господню Їх позбавити від Сатани. Їх привозять із буцегарні, Їх пильнують потрійні пости, І такі вони мені гарні — Просто погляду не відвести. «Ми вам мізки ваші направимо!» — Їм кликуші кричать у суді. Особливо, як судять неправедно, Відьми робляться гарні тоді.
164
Не верни у бік їхній більма, Мій народе, бо ти ж не садист. В нас так само є своя відьма. Та її вже судили. Сидить. Вересень 2012
165
ЛГБТ-коломийки
Хочу всіх я сповістити, Же в Карпатах стало Файно жити трансвеститу І транссексуалу! Як пішли уже від влади Кляті комуняки, То я пíду і припáду До милого… личка! І полізу я у бійку, Й не буду вилазить, Коли гея чи лесбійку Хто в селі образить! Ген смерічки коло річки Свою глицю гублять. Там дві дівчини Марічки Одна одну люблять! Ти Марічка, я — Марічка, Обі ми Марічки. Щоб достачить вогню в пічки, Уживаєм свічки.
166
Ой, шіді-ріді-да, Шіді-ріді-дана! Стефа Ксеню вигляда, А Степан — Богдана! 2013
167
Патріотично-еротична коломийка
Іноземці ті картинки В інтернеті ґуґлять, Де красуні-українки Свою цноту гублять. 2012
168
Володареві персня
…єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 5 Конституції України
Як ти пишався собою й народом! Чувся і гідно, і гордо. Йшов ти дорогою, гобіте Фродо, Ось і зайшов аж у Мордор. Бо не навчився ти махлювати, Щира душе й безборонна. Думав за Ґендальфа голосувати, Вийшло, що за Саурона. Стисни розпуку ридаючим горлом, Стисни печаль і жалобу. Хто в опозиції? Там тільки Горлум І павучиха Шелоба. Хто розірве зачароване коло? Хто захистить і пригорне? Гобліни, орки і тролі навколо, Але нема Арагорна! Швидко ж ми все їм простили й забули! Он вам для пам’яті знову Заборонити хочуть назґули Гобітську пісню і мову!
169
Та не забули казли і уроди, Те, чого б’ються заради — Є ще у тебе, гобіте Фродо Перстень Верховної Влади! Станем пліч о пліч, покажем натомість, Що ще не повне гівно ми! Може і справді прийдуть на поміч З заходу ельфи і гноми? А як не прийдуть — то й ну їх, противних! Нічого нудити світом, стисни меча — й хай ельфійський світильник — тризуб у темряві світить! 19 квітня 2010
170
Тінь великого класика
Ми всі давно вже звикли до того, що Підскарбія Ірванця іменують класиком, — і в тому є сенс, і на те є численні підстави, однак важко собі уявити іншу людину, яка б настільки мало відповідала класичному статусові. Якщо Бу-Ба-Бу виводити від bub’а (хлопчиська), як це робив колись американський професор Юрій Шевельов, то Ірванець, мабуть, перший, хто спадає на думку, і єдиний, хто цілком відповідає такому визначенню. Бо й справді, Андрухович — з молодих років Патріарх і автор культових романів, Неборак — Прокуратор, а останнім часом ще й «духовний письменник», і тільки Ірванець завжди трикстер, — хитрун і ловкач, той непафосний герой, що сміючись — руйнує, і граючися — створює світ. І нехай він написав, можливо, головний роман про сучасну українську історію — «Рівне/Ровно», і нехай він став найвідомішим серед німців українським драматургом, але найбільш безглузде, і проте, здається, найбільш уживане визначення щодо нього — «класик сучасної іронічної поезії». І що це таке, і як це слід розуміти — пишатися чи ображатися? Є в цьому визначенні якась двозначність, начебто «народний артист естради» у тому розумінні, у якому припускається, що існують «народні артисти опери та балету» і «народні артисти академічних театрів». Тепер за логікою статті мені треба доводити очевидне, мовляв, Ірванець справді класик і серйозний поет. Проте я не стану ломитися у відчинені двері. А спер-
171
шу скажу те, про що підозрювала завжди, а укладаючи цю збірку, переконалася остаточно: Ірванець — людина історична. Не в тому сенсі, що мав на увазі Воланд, коли казав про «історію, яка має відбутися цього вечора на Патріарших». І не в сенсі того гоголівського персонажа, котрий завжди потрапляв у різні історії. До речі, і Гоголь, і Булгаков, що йому наслідував, зверталися до геродотівського розуміння історії, яка саме і є переказом усіляких цікавих історій. А Ірванець таки вміє потрапляти в історії, а потім їх переказувати. Але тут мені йдеться про інше. Навіть не про історію літератури і шкільну хрестоматію, до якої Підскарбій Бу-Ба-Бу вже потрапив, а про особисте відчуття історії, яке людина — політик чи письменник — може мати, а може й не мати. У Марини Цвєтаєвої є стаття під назвою «Поети з історією і поети без історії». Там йдеться про те, що існують поети, чий шлях нагадує стрілу (Цвєтаєва писала про «стрілу, пущену в нескінченність», але ми тут скажемо — «історичний вектор»), а бувають такі, що все життя йдуть по колу, практично не змінюються і завжди дорівнюють самі собі. Ірванець, безумовно, поет з історією й з розвитком. І не тільки тому, що любить цифри у назвах, веде облік своїм книжкам і ставить дати під віршами. Він насправді весь час змінюється, й Ірванець «Тіні великого класика» не рівний Ірванцю 80-х, і автор «Білорусі» мало схожий на людину, що склала колись «Любіть Оклахому». Хіба що «Вірші з приводу» завжди дорівнюють самі собі, але там інший фокус: «оказіональна поезія» — це коментар до новітньої історії, свого роду літопис. Ми вже зараз не завжди можемо пригадати той самий «привід» чи нагоду, з якої написана та, чи інша «радісна пісня», проте коли-небудь саме такі «вірші з дупла» чи «вірші на пар-
172
кані» стануть підставами для досліджень майбутніх істориків та історичних коментаторів. Кілька років тому в Ірванця була віршована колонка в «Контрактах», і хтось із читачів написав у тамтешньому «форумі», мовляв, завтра ці вірші стануть «документом епохи», і саме з них нащадки будуть дізнаватися про наші часи, а не з багатослівної «аналітики» загублених у Леті «експертів» та депутатів. І щоб остаточно закінчити з темою «Віршів з приводу»: Ірванець справді дозволяє собі бути, як говорять серйозні люди, «поверховим»: він свідомо пише ці «вірші на парканах» і грає роль «поета з дупла», як це було свого часу на «5-му каналі». Фактично він виступає такою зозулькою з годинника, — він відраховує час, полюючи на злобу дня. В цій збірці вірші поділені на кілька розділів — кілька подач з різного часу та різного віку. І робиться зрозуміло, як із радянського (у гарному сенсі) романтичного поета з властивою та органічною в тій системі «прямою» риторикою, каламбурними прийомами і студійними («красивими») «образами» виходить іронічний стилізатор, а потім — не стану вигадувати зайвих визначень — просто єдиний у своєму роді поет Ірванець. Як і належить справжньому поету, він робить свої вірші з себе, з особистої та спільної пам’яті, з минулого, яким би воно не було. …Нам очі й вуста затягнуло намулом, Ми вже — де наосліп, а де й навмання. Ми — люди з минулого. Люди з минулим. Й це наше єдине тверде надбання. … Ви брали в кільце нас, ви йшли навперейми. Ви нас оточили — і все це дарма.
173
Merci, danke schoen, thank you, доктор Альцгеймер. У послугах ваших потреби нема.
До речі, і улюблений жанр Ірванця — антиутопії — родом з минулого. Там завжди є прикмети сьогодення, але вони, скоріше, «від протилежного». Треба бути патологічно депресивним аутистом, аби в епоху консюмерного глянцю дратувати легковажну публіку й ледачу критику жорстокими картинами воєнного комунізму. Іноді мені видається, що Ірванець нікого не лякає, він сам лякається: щоразу, як йому здається, що майбутнє не настане, що історія прямує не «стрілою», а «по колу», він заговорює свій жах черговою антиутопією. Взагалі, оте враження «веселуна», яке він справляє з такою наполегливістю, — здається, омана. Це важка робота і щоденне подвижництво — бути людиною-святом, веселити і розважати всіх тих, котрі сам себе розвеселити не в змозі, фарбувати у яскраві кольори нудний будень, заганяючи усередину себе і «виганяючи» потім в романи усю цю «хворобу Лібенкрафта». Ну і зрештою — про версифікацію і, власне, про літературну історію. Якщо ми згадаємо стосовно до нашої ситуації давню тиняновську статтю про «архаїстів і новаторів», то Ірванець, безумовно, архаїст. Не агресивний, проте ортодоксальний. Поки всі модні і прогресивні добродії, задерши штани біжать за комсомолом, і навперегони складають підрядники перекладів на «середньоєвропейську», Ірванець і далі пише занадто складні для перекладання вірші з римами (що немодно), і з пізнаваними для нашого шкільно-хрестоматійного, але невловимими для будь-якого іншого чужого вуха (і для поствісімдесятницьких поколінь — теж невловимими) стилістичними та цитатними посиланнями. Кінець кінцем,
174
найпереконливіший з його прийомів і, мабуть, найбільш нестравний для перекладу, — ота стилістична строкатість та різномовність. Власне, він і пише відразу кількома мовами — саме так, як ми говоримо. І в який спосіб можна перекласти це вже хрестоматійне «Травень, а так, понімаєте, холодно»? Мабуть, перекладачі п’єс із такими іграми так-сяк справляються, і тому він популярний перекладний драматург. З віршами складніше, і здається, ці труднощі ще не поборені; коли, знову ж, навколо є маса бажаючих підіграти «в піддавки», взяти хоча б тих самих складачів неримованих підрядників. Отже, Ірванець — традиціоналіст, і хоча воно звучить досить дивно, як для бубабіста, але отакий парадокс маємо. А ще Ірванець усе робить навпаки: він занадто несерйозний, між тим, справжній культовий автор повинен бути серйозним принаймні в одній речі, — він повинен більш ніж серйозно ставитися до себе, коханого. У Ірванця з цим, схоже, не склалося. Але якщо уся біда лише в тому, що деякі серйозні люди говорять про Ірванця без належного придихання, то це невелике лихо. Занадто серйозні люди рано чи пізно стають смішними, а Ірванцеві це не загрожує. Він посміється над собою першим, і це саме той випадок, коли останнім бути не слід. Інна Булкіна
175
Літературно-художнє видання
Серія «Числа» Випуск 3 Олександр Ірванець
Вибране за 33 роки Редактор-упорядник Інна Булкіна Обкладинка Тетяни Ласкаревської Автор шаржу Єлизавета Михайличенко Відповідальний за випуск Микола Климчук Підписано до друку 01.08.2013. Формат 70х100 1/32. Гарнітура PT Serif Pro, PT Sans Pro. Папір офс. Друк офс. Зам. № 13-107. Видавництво «Laurus» ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28 Телефон: 0 (44) 234-16-30 laurus.info@yahoo.com www.laurus.me Інші книжки видавництва http://issuu.com/laurus_press Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК № 2715 від 07.12.2006 02094, Київ, вул. Віскозна, 8 Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45