Samostiyne opracuv ludina svit by Andrey Nazarov

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад „Рівненський коледж економіки та бізнесу”

Методична розробка щодо організації ПСРС з дисципліни „Людина і світ” для студентів ІІ курсу денної форми навчання Розробила викладач: Павлюк В.В. Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Протокол №_______ від „__” _____________ 2012 р. Голова циклової комісії: _________ В.П.Артемюк

Рівне, 2012 р. 1

Методична розробка щодо організації ПСРС з теми: „Стереотипи та їх роль у житті людини та суспільства” Зміст методичної розробки № 4: 1. Актуальність теми: Не все однакове придатне для всіх Римський поет Проперцій. 2. Навчальна мета: 2.1. розвивати вміння тлумачити поняття «стереотипи»; висловлювати власну думку щодо ролі стереотипів у житті людини й суспільства; 2.2. розуміти та застосовувати соціальний досвід для подолання тендерних стереотипів; 2.3. формувати уявлення про зміст понять «стереотипи», «дискримінація», «ксенофобія», «расизм», «толерантність»; розуміти зміст поняття «дискримінація», «ксенофобія», «расизм»; формувати вміння аналізувати позитивні, нейтральні та негативні стереотипи; класифікувати групи упереджень і характеризувати їх вплив на суспільну думку, оцінювати вплив традицій та звичаїв на виникнення забобонів та упереджень; 2.4. характеризувати толерантність як основну рису громадянина. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни Знати питання Вміти п/ п 1. Соціологія назвати соціальні функції давати дискримінаційних дій існування характеристику упереджень стереотипів соціальним функціям 2. Правознавство що вважається злочином згідно назвати види злочину правових законів про дискримінацію? 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник/ под. ред. проф. Ю.Г.Волкова. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Гардарика, 2003 Словар-справочник по социальной психологии/ В.Крысько. – СПб.: Питер, 2003. Чалдини Р., Кенрик Д., Нейберг С. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя. Серия «Главный учебник». – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1.що таке стереотипи, які його функції?; 5.1.2.що таке гендерні стереотипи, в чому їхня суть?; 5.1.3. що таке дискримінація та упередження, як вони співвідносяться?; 5.1.4. що таке меншини?; 5.1.5 у чому полягає сутність толерантності? 5.2. Вміти: 5.2.1.визначат, що таке стереотипи, розкрити функції стреотипів; 5.2.2. характеризувати гендерні стереотипи; 2

5.2.3. визначати , що таке дискримінація, упередження, ксенофобія, расизм, та давати їм характеристику; 5.2.4. розкрити сутність толерантності. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1.. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник/ под. ред. проф. Ю.Г.Волкова. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Гардарика, 2003 6.2.2. Словар-справочник по социальной психологии/ В.Крысько. – СПб.: Питер, 2003. 6.2.3. Чалдини Р., Кенрик Д., Нейберг С. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя. Серия «Главный учебник». – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекта: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Стереотипи та їх роль у житті людини й суспільства. 2. Гендерні стереотипи. 3. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. 4. Толерантність. Запитання для самоконтролю 1. Що таке стереотип, які його функції? 2. Що таке дискримінація та упередження, як вони співвідносяться? 3. Що таке меншини? 4. Чому потерпають від дискримінації етнічні групи? 3. У чому полягає сутність толерантності? 6. Розгляньте упередження та дискримінацію на прикладі іноземців, яких ви особисто знаєте. З якими проявами упереджень та дискримінації вони стикалися? У чому розбіжність між цими явищами? 3

7. Яка функція стереотипів виявляється у створенні забобонів, «магічному сприйнятті світу»? 8. Чи можуть українці стати меншиною в Україні, за правильного вживання цього терміна? Тестові завдання 1. Острах людини підтвердити негативні стереотипи інших, що існують щодо групи, до якої вона належить, — це явище А внутрішньогрупового фаворитизму Б створення «цапа відбивайла» В загрози потрапити під стереотип Г стигматизації 2. Що з указаного нижче є формами дискримінації? А геноцид Б стереотип В асиміляція Г апартеїд Д рабство 3. Які з перерахованих груп можна віднести до меншин в Україні? А українці Б кримські татари В жінки Г студенти Д негри 4. Сприйняття інших такими, якими вони є, і готовність взаємодіяти з ними — це... А асиміляція Б плюралізм В ксенофобія Г расизм Д толерантність 5. Оберіть твердження, що характеризують етнічне упередження А інтерес до іноземця Б побоювання сидіти за однією партою з іноземцем В підозрілість щодо скоєння негативних дій перш за все стосовно іноземця Г розуміння розбіжності культурних традицій різних держав Д небажання бачити іноземця як потенційного члена власної родини Запитання на творче мислення 1. Які соціальні стереотипи вам водилося спостерігати в дії у сучасному українському суспільстві? А у світі в цілому? 2. У результаті дослідження, проведеного в Санкт-Петербурзі, були зафіксовані не завжди правильні національні стереотипи; сприйняття членів конкретних національних груп. Які з наведених соціальних уявлень можна віднести до негативних, позитивних або нейтральних за соціальними наслідками для, груп, про які йдеться? Чому ви так вважаєте? А Росіянин — добрий, працелюбний, патріот, безтолковий. Б Українець — веселий, працелюбний, хитрий, скупий, гостинний. В Татарин — хитрий, злий, жорстокий, націоналіст. Г Американець — діловий, практичний, енергійний, легко спілкується, запрограмований. Д Поляк — націоналіст, гордий, лінивий, замкнений, хитрий. 3. Що, на вашу думку, в українській культурі ніколи не буде сприйматись як харасмент, на відміну від американської? 4

4. Які народні забобони ви вважаєте несумісними із сучасною культурою толерантності? 3. Складіть розповідь на тему: «Уявлення. Стереотипи. Ксенофобія. Толерантність», користуючись схемою.

6. «Справжня ознака, за якою можна пізнати істинного мудреця — терпимість» (Г. Ібсен). Як ви можете прокоментувати це висловлювання, знаючи про механізми створення соціальних стереотипів? 7. Проведіть порівняльний аналіз етнічної більшості та меншини: у чому подібні та відмінні проблеми, з якими стикаються ці люди? Етнічна більшість Меншина 1. Адаптація до навчання у школі 2. Пошук партнера для створення сім'ї 8. Пошук роботи 4. Правовий захист 8. Проаналізуйте наведені прислів'я з точки зору формування уявлень про свою та чужу групи: — «Дома й стіни помагають»; — «Гуртом і батька добре бити»; — «Згода дім будує, а незгода руйнує». 9. Складіть схему процесу стигматизації.

СТЕРЕОТИПИ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА План 1. Стереотипи та їх роль у житті людини й суспільства. 2. Гендерні стереотипи. 3. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. 4. Толерантність. 1. Стереотипи та їх роль у житті людини й суспільства. Стереотипи виникають у результаті спрощення уявлень навколишній світ. Замість аналізу унікальної ситуації людськ| свідомості простіше звернутися до вже відомого факту або тве дження. Найчастіше соціальний стереотип стосується негативних як певних соціальних груп — етнічних (негри, євреї, китайці, чукч| професійних, таких, що виникають у результаті певної сексуаль орієнтації (геї) або інших субкультур, що досить яскраво виділяють на загальному тлі панівної в суспільстві культури. Окремі рис міфологізуються і набувають узагальненого характеру. їх лег впізнати за узагальнюючими словами, які можна підставити в твердження: «усі», «завжди», «ніколи». Наприклад: «усі негри добр бігають і мають почуття ритму», «усі євреї скупі» тощо. Тому тверджень про соціальні групи на зразок таких потріб остерігатися, бо вони можуть, поперше, таїти в собі помилку щод реальності, по-друге, призводити до конфліктів з представника» вказаних груп. Стереотипи виникають як застереження, що передаються шляї хом соціалізації, і якщо вони одного разу були підтверджені для людини реальним прикладом, то легко стають упевненими ментами її світогляду. Таким чином, щоразу при контакті з ставниками стигматизованих груп свідомість легко звераєтьсі до стереотипу, і він сприймається як уже доведений факт. Отже стереотипи заважають мислити тверезо. Однак виникнення стереотипів завжди зобов'язане якимос| первинним фактам, які набули узагальнення і закріпились (зара найчастіше завдяки різним мас-медіа) у суспільній думці. Стереотипи можуть показувати соціальну групу як у негативному ракурсі (стигматизувати й закріплювати її соціальнл депривацію), так і в позитивному або нейтральному, являючи собов просто спрощення складних і різнорідних соціальних фактів. Словник Стереотип соціальний — стійке уявлення, що формується в суспільній думці щодо представників тих чи інших спільнот і розповсюджується засобами культури та мови. Являє собою спрощений, ціннісно забарвлений образ фактів дійсності. Стереотип відображає нмйяскравіші риси групи, а не найсуттєвіші, і сприймається без доказів її боку реального досвіду, спостереження. Депривація соціальна — пригнічене становище відповідних (де-іфивованих) груп, що витікає зі схильності суспільства оцінювати и кості та здатності одних індивідів та груп вище за інші, супроводжуючи таку оцінку нерівномірним розподілом соціальних благ, таких як грошове винагородження за однакову працю, влада, престиж, ініціальний статус, можливості участі в соціальному житті. Депривація чисто спирається на соціальні стереотипи та упередження і викликає дискримінацію. Стигма — стійке уявлення про людину або групу — носія певних характеристик, яке, з одного боку, розуміється суспільством і викликає негативне відношення, а з іншого — розуміється самою людиною, що представляє цю групу. Ніби тавро, яке людина вписує и свою ідентичність і діє вже враховуючи, що її сприймають через призму негативного ставлення. Різновид особливо деструктивного ,іп наслідками упередження. Прикладом стигматизації може бути факт, що людина лікувалась у психіатричній лікарні (тавро «псих» і острах); nfio люди, що відбули ув'язнення (також острах і небажаня, наприклад, брати таку людину на роботу); гомосексуалісти — це ще один приклад соціальної стигматизації. Стигма є характеристикою людини або групи, яка викликає в суспільстві бажання відокремити або принизити її носія. Міф соціальний — перебільшене або спотворене уявлення про соціальну реальність, що сприймається як справжнє становище речей; мид інформації, що пояснює розвиток тих чи інших явищ на основі недостовірних (уявних, штучно складених) даних. 6

Стереотипізація пов'язана з явищем логічного узагальнення, що властиве всім людям. Тому боротися можна лише з окремими, Найбільш деструктивними наслідками розповсюджених засобами ЗМІ стереотипів. У давні часи стереотип, перш ніж поширитись, мпн пройти критичний фільтр досвіду багатьох людей, передаючись In пуст у вуста. Це був шлях культурного вкорінення стереотипів, ушігальнення досвіду багатьох людей. Зараз може бути достатньо однієї експертної необережної фрази з екрана телевізора, щоб Тисячі людей принаймні припустили реальність існування певної Соціальної закономірності. Боротьба зі стереотипним сприйняттям може бути успішною Лише у випадку надання альтернативних шляхів для презентації групи, що потерпає від депривації. Інакше природно очікувати, що альтернативний шлях у рамках соціуму буде ця група відшукуватиме самотужки. І не завжди у межах закону. Краще надавати можливості для саморозвитку всім верствам (суспільства, особливо важливою є протидія негативним стереотипам на рівні законів держави, до чого і прийшла більшість сучас них країн, пропагуючи толерантність. Завдання суспільства в цьому — надати реалістичний шлязц до рольової ситуації, де можна спростувати ті негативні якості, що приписує стереотип. Це цікаво В Америці у 60-х роках XX ст. рух «Чорні пантери» запропонував чорношкірій молоді дієву альтернативу руйнівному впливові расистських стереотипів про негрів як про рабів. Ідеологія цього руху ніби казала чорному підлітку: «Ти гарний, у тебе красива шкіра і волосся, і ти гарний не всупереч тому, що ти негр, а тому що ти рівноправна людина; ти маєш право боротись і бути успішним». Рух складав альтернативу алкоголізму та героїновій залежності, що були поширеним життєвим шляхом чорної молоді, поширився в негритянських гетто. «Чорні пантери» діяли мирним шляхом. Навмисне не порушуючи ніяких правил, вони переслідували машини білих поліцейських, демонструючи з вікон своїх машин недозаряджені гвинтівки (дозволені за законом) і томи законів про рівність негрів з білими у США. Пізніше цей рух став неоднозначним у плані радикальних заходів, але навчив США поважати етнічні меншини. Цікаво, що «Чорних пантер» підтримували феміністки, що також представляли пригнічену групу — тендерну — жінок. Випадок є показовим стосовно того, що принижені групи у суспільстві намагаються довести свою значимість. Пригнічуючи когось, потрібно чекати конфлікту. Портрет класика Ірвінг Гоффман — американський соціолог. Автор «драматургічного підходу» в дослідженнях міжособистісної взаємодії, Дійшов у класику з книгою «Презентація себе іншим у повсякденному житті». І. Гоффман досліджував, як люди показують і сприймають себе в соціальних ситуаціях: життя схоже на виставу, де люди навчаються різних ролей і виконують їх. Увів поняття «менеджмент вражень» щодо того, як людина керує своїм образом у суспільстві, та «стигма» відносно груп, які потерпають у суспільстві від приниження. «Стигматизація — це процес, при якому реакція інших людей шкодить нормальній особистості». Також І. Гоффман вивчав механізми приниження особистості у психіатричних клініках, в'язницях і концентраційних таборах. Ірвінг Гоффман (1922-1982) Існують стигми, які є вродженими (етнос, раса — негр, чукча) та набутими у процесі життя. Різновидами набутих (добровільно або ненавмисно) стигм є ув'язнення, психічна хвороба у минулому, гомосексуалізм тощо. Ідеали толерантності надають таким людям такі самі права, як і всім іншим, однак протистояти упередженому ставленню до них у суспільстві важко, бо таке ставленим не регулюється формальним законодавством, а підкоряється вкоріненим у суспільстві моральним нормам. Люди, що належать до стигматизованих груп, намагаються боротися за всебічне прийняття їхніх рівних з іншими прав у суспільстві. Коли люди принижують інші соціальні групи, протиставляючи їм свою групу, це допомагає їм бути кращої думки про самих себе. Цим зумовлюється задоволення від підтримки негативних стереотипів і їх відповідна розповсюдженість. Це відволікає зусилля людей від реального 7

самовдосконалення. Словник Загроза потрапити під стереотип — острах людини підтвердити негативні стереотипи інших, що існують щодо групи, до якої вона належить. Спричиняє тривогу, яка заважає виконати завдання якнайкраще. Приклад дії цього закону можна побачити у школі: коли хтось уже має імідж «двієчник», йомуважче показати гарний результат через упередження вчителя і класу, навіть якщо він відмінно вивчить тему. І навпаки, якщо не вивчить «відмінник» — імовірно, йому це скоріше нибачать. Так конструюються стереотипи — як ззовні в уяві інших людей, так і зсередини, у психіці людини. Внутрішньогруповий фаворитизм — тенденція надавати членам своєї групи більше привілеїв, ніж членам інших груп. Створення «цапа відбивайла» — процес звинувачення членів інших груп чи осіб у власних невдачах і проблемах. Однорідність» зовнішньої групи —; феномен переоцінки того, наскільки члени зовнішньої групи схожі одне на одного (згадайте, як важко буває відрізнити одного китайця від іншого, якщо ни європеоїд, і навпаки). Існування упереджень, стереотипів, дискримінаційних дій пояснюється декількома їхніми соціальними функціями: 1) стереотипи допомагають досягти матеріальних переваг для своєї групи, особливо в умовах реальної конкуренції груп за потрібні їм ресурси; 2) стереотипи допомагають упоратися зі складним інформаційно насиченим середовищем, даючи спрощену «підказку», в яку можна вписати дійсність, не витративши великих зусиль; 3) стереотипи приносять психологічне задоволення від свого, навіть уявного, домінування, слугують для самоствердження. 2. Гендерні стереотипи. Різниця між біологічним устроєм чоловічого та жіночогі організму (здатність чоловічого організму до більшої м'язової маси, сили, а через це і до соціального домінування), а також потреба у виконанні різних ролей (материнство, захист) зумовило соціальний розвиток і вкорінення певних стереотипів поведінки і рольової го комплексу, що відповідає тендерній ідентичності. На думкС антропологів, тендерний рольовий розподіл — це історично перший розподіл праці у людському співтоваристві. Гендерні стереотипи наділяють чоловіків та жінок різними соціальними можливостями. У XX ст. багато було зроблена для урівняння прав жінок із чоловіками, велику роль у цьом| соціальному процесі відіграв феміністський рух. Соціальна боротьба за рівність професійних, політичних і сімейних прав та обов'язкіі майже зробила представників статей рівними у законодавчі базі багатьох держав, у тому числі й України. Однак стереотиг. продовжують жити: «блондинки», «жіноча логіка», професійні дискримінація жінок у зв'язку з потенційною вагітністю (кращі§ одразу взяти на певну посаду чоловіка, ніж молоду жінку), «всі» чоловікам потрібен тільки секс», дискримінація чоловіків відносні здатності вести домашнє господарство або виховувати дітей. Досліджують чотири компоненти статевої ідентичності: 1) біологічна стать (до якої статі належить тіло індивіда); 2) гендерна ідентичність (представником якої статі індивід себ вважає і відчуває психологічно); 3) гендерні ідеали (що очікується від представника статі та якою мірою людина поділяє ці рольові характеристики стосовно себе; культурні стереотипи поведінки для представника певної статі); останніми роками відбулися і продовжують відбуватися зміни тендерних ідеалів — уявлень щодо «призначення» чоловіків та жінок, їх образів у бік більшої андрогінності, тобто наближення ідеалів до середини між чоловічим та жіночим полюсами (наприклад, підліткі з молодіжної субкультури емо, яких складно відрізнити від дівчаток); 4) сексуальні ролі (пов'язані з поділом праці, правами, обов'язками чоловіків та жінок). Наприклад, працювати й забезпечувати дружину та дітей — як чоловіча роль, або ж виховувати дітей та вести домашнє господарство — як жіноча. Найчастіше всі чотири компоненти людина синтезує в єдину роль, яку виконує без 8

внутрішнього дисонансу. Однак вони можуть і не збігатися. Наприклад, людина може комфортно почуватися як біологічна істота певної статі, й у той же час її можуть не задовольняти зразки поведінки, що відповідають культурним стереотипам. Культурні стереотипи працюють проти такої поведінки, як, наприклад, виховання дітей чоловіком при матеріальному забезпеченні сім'ї жінкою. Різноманітні назвиська гину «слинько», «пацанка» і т. ін. спрямовані на орієнтацію у «правильний» стереотип, до якого людина, що потерпає від такого сприйняття оточенням, найчастіше звертається-таки у своїй поведінці. Такі стереотипи діють у багатьох сферах суспільного життя. У професійній сфері жінки, які не бажають відповідати тендерним ролям, ідуть в армію, стають пожежниками або рятівниками. Зараз свідома свобода поведінки від тендерних стереотипів стає більш поширеним явищем. Однак дія стереотипів усе одно може бути відчутною. Спричинена тендерними стереотипами неможливість відповідати своїм бажанням у професійній діяльності веде до таких ннслідків, як дискримінація на робочому місці. Відомий факт, що жінкам платять менше, ніж чоловікам, за однакову роботу; До ще одного типу дискримінації належить так званий харас-мепт — приниження жінок за ознакою статі: сексуальні домагання, демонстрація зневаги, що прирівнює жінок фактично до ролі меншини в суспільстві, хоч і не кількісної, але якісної. Цим питанням прицільно займається феміністський рух (дослідження теорії фемінізму), що ставить собі питання: «А яке становище жінок?» — щодо кожної суспільної сфери. Цей рух має на меті зробиити соціальний устрій більш справедливим стосовно жінок. На тлі досягнень у сфері рівності прав людей набувають актуальності також і дослідження дискримінації чоловіків у певних сферах. Це цікаво Харасмент — сексуальні домагання — є видом дискримінації за ознакою статі. До них належать відверте розглядання, флірт, вимагання сексуальних «хабарів» для досягнення якихось привілеїв (місце роботи, висока оцінка), і навіть «створення сексуально принизливого середовища» без згоди. Усі небажані сексуально забарвлені дії є правопорушенням. У культурі США вони є реальним приводом вимагати грошової компенсації. Для того, щоб за місцевим законодавством иважатися жертвою харасменту, достатньо бути ображеним діями, що можуть і не бути свідомо спрямованими на вас. Наприклад, якщо начальник каже комусь (не вам), що у нього/неї красиві ноги, а вас це обурює — ви маєте право вважатися жертвою харасменту. Згідно а пам'яткою, складеною на основі Акту про громадянські права США 1991 року, Рекомендацій федеральної комісії з рівних праві та робочих можливостей США, Інструкції з боротьби з дискримінацією і сексуальним харасментом ВПС США та інструкцій Міністерства! праці США, злочинами є: — образливі репліки («всі дівки однакові» або «у них одне на умі»); і — образливі написи на стінах; — гумор на тему сексу без згоди присутніх; — запрошення разом поснідати; — телефонні дзвінки, листи, всі інші запрошення до контакту, що не стосуються роботи; — дотики, у тому числі всі види фізичного дотику без дозволу, а також вимушені притискання у ліфті, транспорті; — погладжування, в тому числі самого себе у присутності представників іншої статі; — хапання, в тому числі мимовільні й випадкові; — уторгнення в особистий робочий простір, що визначається межами робочого місця, за винятком спеціальних елементів, призначених для робочих контактів (касове віконце, крісла для відвідувачів тощо); — оцінне насвистування, у тому числі пов'язане з піснею, зміст якої натякає на міжособистісні стосунки; — тривале безпідставне розглядання; — оголення фізичного тіла і зняття з себе одягу без згоди присутніх іншої або своєї статі; — наявність у службових приміщеннях, які ви змушені відвідувати, будь-яких зображень повністю або частково оголеного людського тіла. Наприклад, з аудиторії університету штату Пенсильванія було видалено репродукцію картини Гойї «Оголена Маха» як «форми сексуальної агресії». Жінки-професори стверджували, що їм було складно читати лекції, коли картина знаходилася в аудиторії.

3. Поняття дискримінації та упередження. Ксенофобія. Расизм. Толерантність. Словник Упередження соціальне — приписування групі негативних якостей і вороже ставлення до її членів лише в результаті їх членства у даній групі. Дискримінація — відмова у привілеях і соціальних можливостях, урізання прав та інтересів окремих індивідів, груп, держав у порівнянні з іншими; несправедливі рішення щодо членів меншин, що за здібностями, освітою та іншими характеристиками рівні членам домінуючої групи. Ксенофобія — нетерпимість до незвичного, іноземного як до ворожого та небезпечного. Расизм — прояв дискримінації, що ґрунтується на расовій або етнічній відмінності певної групи населення. Є світоглядом або політикою (коли досягає державного масштабу), що являє форму ксенофобії. Толерантність — терпимість до чужого способу життя, ідей, поведінки, звичаїв, відчуттів, вірувань, до його інакшості. Дискримінація та упередження Дискримінація буває двох типів: фактична (що має місце у практиці, але не передбачена законодавством) та юридична (закріплена у законодавстві). Крайніми формами дискримінації, які відомі людській історії, є такі: Апартеїд — крайня форма расової дискримінації: «роздільне проживання», позбавлення певних рас політичних, соціально-їжономічних прав, або навіть їх територіальна ізоляція. Апартеїд може включати сегрегацію — політику навмисного і насильницького відокремлення групи за етнічною або расовою ознакою. Геноцид — навмисне винищення групи шляхом масових убивств, и також створення життєвих умов, зорієнтованих на фізичне винищення цієї групи. У. міжнародному праві геноцид вважається одним із найтяжчих злочинів проти людства. Рабство — система соціально-економічних відносин, при якій одна людина є власністю іншої, яка розпоряджається її життям та працею. Упередження — це судження, а дискримінація — практична дія для втілення цього судження. Соціолог Роберт Кінг Мертон виділив чотири типи взаємозв'язку між упередженням та дискримінацією. Ось психологічні портрети індивідів, чий світогляд відображає ці типи: «Упевнений ліберал» — людина без упереджень, яка ніколи не бере участі в дискримінаційних діях. «Ліберал, що сумнівається» — людина без упереджень, яка, однак, може брати участь у дискримінаційних діях під соціальним тиском. «Расист у душі» — людина з упередженнями, яка, однак, не братиме участі в дискримінаційних діях під суспільним тиском. «Упевнений расист» — людина з упередженнями, яка без сумнівів діє відповідно до своїх поглядів. P. K. Мертон указує, що законодавство, впроваджуючи принципи толерантності, найдужче впливає на «ліберала, що сумнівається» та на «расиста в душі», однак не на впевнених ліберала або расиста. Дискримінація може бути прихованою в інституційних формах: юридичних, політичних, економічних. Тоді кажуть про інституційну дискримінацію. Прикладом інституційної дискримінаї за тендерною ознакою може слугувати отримання освіти лише людьми чоловічої статі. Позитивна дискримінація увійшла до термінології соціальних наук нещодавно у зв'язку із сучасною політикою надання преференцій групам, що потерпали від дискримінації, й урівняння таким чином їхніх прав із правами домінуючої групи. Вона являє собою підтримання балансу всередині суспільства, надаючи матеріальні та правові пільги потерпілим від дискримінації верствам. Прикладом такої позитивної дискримінації є, наприклад, надання квоти місць для молоді з інших міст при вступі до університету. Дискримінація рас, етнічних груп, меншин Расизм як форма ксенофобії й дискримінації ґрунтується на поділі людей на раси та нації. Згідно з расистськими упередженнями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. До зовнішніх ознак (колір шкіри, риси обличчя тощо) «прив'язуються» ще й важливі 10

психологічні, розумові та фізичні особливості, робляться узагальнення. Ця різниця, як стверджують послідовники расистського світогляду та теорій, зумовлена механізмами спадковості й не зникає повністю в результаті виховання, соціалізації й інших культурних процесів. Расизм існує як світогляд (окремих людей, що поділяють таке відношення до певних рас), як теорії расизму (наукові та псевдонаукові твердження, що намагаються довести існування різниці між людьми різних рас і націй), а також може набувати вигляду політичної доктрини на державному рівні. Расизм як політика — це дискримінація особистостей, суспільних груп частини населення або груп людей. У найгірших своїх проявах це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності). Історія розвитку сучасного расизму як ідеологія йде у глиб історії. Расизм розвинувся як соціальна функція у добу колоніалізму, коли європейські держави захопили значні території, населені людьми різко відмінних від європейців антропологічних типів. Виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а з другого боку, виправдати таку політику. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси «повноцінною», а інших — «неповвноцінними», навіть рабами, тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми та поясненні переваги європейців як покликаних панувати за расовим, вродженим правом. У часи гітлерівської Німеччини теорії расизму процвітали внаслідок того, що були покликані довести зверхність арійської раси над іншими. • Держави-учасниці Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації (серед яких і Україна) проводять політику толерантності, намагаються закріпити на державному рівні однакові права людей, однак наслідки не такої давньої в історичних масштабах політики мають тривалий соціальний відгомін. Соціальна функція (ідеологіно підтримувати колоніалізм) більше не потрібна, однак соціальні практики як форма залишились. Тому в сучасних суспільствах ми маємо расистські теорії та рухи поряд із рухами, що підтримують мир у суспільстві та ліберальні цінності. Проте, хоча сучасний расизм походить від європейського колоніального ми пряму або ж виник під його впливом, саме явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії рйсизм притаманний людям здавна і задовольняє деструктивно-конфліктні тенденції протиставлення соціальних груп за принципом «ми»-«вони». На відміну від рас, етнічні групи виділяються за культурним принципом: на основі мови, звичаїв, вірувань, особливостей поведінки та одягу. Такі групи часто відчувають спільність культури, вважають себе націями. В Україні прикладом свідомої етнічної групи є кримські татари, які мають свій уряд — меджліс, відстоюють свої права разом (відчувають спільність культури), здебільшого проживають на території Криму. Унаслідок завоювань, міграцій та політичного шляху створення національних держав найчастіше в межах однієї держави, окрім титульного етносу, існує етнічне різноманіття. Вирішення проблем етнічного співіснування набувало як нецивілізованих форм (на зразок винищення, постійного пригнічення або виселення — як-от нацистська політика щодо євреїв у Німеччині, сталінські депортації кримських татар тощо), так і форми асиміляції або плюралізму. Словник Асиміляція — взаємне поглинання, змішування соціальних груп, у результаті якого їхні культурні риси та характеристики самосвідомості ототожнюються. Плюралізм — ситуація, в якій етнічні групи не асимілюються, а існують пліч-о-пліч, зберігаючи свою культурну окремішність, враховуючи й поважаючи особливості одна одної. Стереотипи національної (етнічної) поведінки — стійкі схематизовані моделі поведінки, що є результатом усвідомленого національного досвіду та властиві для дій і вчинків усіх представників даної етнічної спільноти. Багато етнічних груп існує зараз у ролі соціальних меншин. Привідом вважати соціальну групу меншиною може стати . не тільки етнічна чи расова ознака. Сутнісна риса меншини — те, що вона потерпає від дискримінації або несправедливого ставлення в 11

рамках домінуючої групи. У результаті дискримінації відбувається психологічне об'єднання членів пригнічуваної групи,; зростання довіри одне до одного і, навпаки, недовіри до домінуючої групи. До ознак меншин, за Ю. Г. Волковим, належать такі характеристики: 1.Меншина — це соціальна група, що потерпає від дискримінації, пригнічення або переслідувань із боку домінуючої групи. 2. Меншина характеризується фізичними та/або культурними рисами, що відрізняють її, від домінуючої групи. 3. Меншина усвідомлює свою цілісність. Характерним для її членів є відчуття соціальної та психологічної близькості з іншими членами. 4. Статус члена меншини найчастіше є природженим, а не добровільним. 5. Найчастіше для членів меншини характерні шлюби всередині меншини (ендогамність). Культурні чинники, що впливають на формування міжетнічних упереджень та стереотипів, поділяються на дві групи: перша пов'язана з просвітою та інформованістю, друга — традиціоналізмом. Упередження виникають завдяки, з одного ініку, традиціям, з іншого — телебаченню, яке може як нести просвіту, так і формувати нові стереотипи. Толерантність Міжетнічна толерантність знаходить прояви у вчинках, проте формується, бере початок у свідомості. Толерантність — це сприйняття інших такими, якими вони є, і готовність взаємодіяти з ними. Вона характеризується повагою до інших культур, включає сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування ні свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність культур у їх різноманітті. Багатьма дослідженнями було доведено, що освіта, і взагалі інформування населення здатне знімати упередження і забобони. Плекання ж етноцентризму, етноегоїзму, різних форм націоналізму замість здорової національної та культурної ідентичності, навпаки, негативно впливає на рівень толерантності в міжетнічному сприйнятті. Радикальні рухи та партії, таким чином, досягають егоїстичної унікальності, створюючи міфи про домінування власної нації (приклад — ті ж арійці як «богообрана раса» у гітлерівський період), однак при розгляді в масштабах світового суспільства видно, наскільки така діяльність є нерозумною і здатною розвивати обмежене стереотипне сприйняття, грати на низьких людських якостях. Деструктивні дії спонукають світову спільноту до придушення їх першопричини. Порушення прав спричиняє санкції, деструктив створює наступний деструктив. Питання толерантності вперше було поставлене у західній цивілізації в релігійній сфері, а релігійна толерантність, у свою чергу, поклала початок усім іншим свободам, що мають місце в демократичному суспільстві. Важливим розділом в історії становлення ідеалів толерантності вважають кромвельський період англійської історії (XVII ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві — індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їхніми поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: «Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі». В умовах релігійної плюралізму та релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і загальної атмосфери терпимості та милосердя. Епох Просвітництва (XVIII ст.), яку найчастіше пов'язують із духом толерантності, породила також і дуже небезпечний якобінський фанатизм. Найвизначнішим проповідником ідей толерантності в ті часи був Вольтер. Йому приписують вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». На суспільному рівні толерантність у сучасному світі є політичною та правовою потребою. На особистісному рівні — моральним обов'язком кожного розвиненого громадянина. Це активна позиція громадянина, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини, затвердженого Декларацією принципів толерантності та Загальною декларацією прав людини. Запобігання війнам, суспільним катастрофам, прагнення миру досягається за рахунок спільної терпимості членів суспільства. Такі правові досягнення стають ознакою суспільного морального прогресу в сучасному світі, тому вони такі важливі. 12

Це цікаво Сучасна політика толерантності знайшла відображення в таких положеннях Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації: «Держави-учасниці засуджують усяку пропаганду і всі організації, які ґрунтуються на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного походження, або намагаються виправдати, або заохочують расову ненависть і дискримінацію в будь-якій формі (...), серед іншого: а) оголошують злочином, що карається за законом, усяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, в тому числі її фінансування; б) оголошують протизаконними й забороняють організації, а також організовану й будьяку іншу пропагандистську діяльність, які заохочують расову дискримінацію та підбурюють до неї, і визнають участь у таких організаціях чи в такій діяльності злочином, що карається законом; в) не дозволяють національним чи місцевим органам державної влади або державним установам заохочувати расову дискримінацію чи підбурювати до неї». Засоби ослаблення упереджень, стереотипів та дискримінації в суспільстві 1) Політика толерантності:, соціалізація за таких поглядів, що одні групи населення не заслуговують більше ресурсів, ніж інші. 2) Надання альтернативних способів досягнення мети — умов, за яких співдружність із іншими групами буде ефективнішим шляхом надбання ресурсів для власної групи. 3) Збільшення доступних ресурсів, так, щоб усі групи мали достатню кількість ресурсів і доступ до них (ситуація, можлива в сучасних розвинених суспільствах). 4) Просвіта щодо справедливості: надання інформації щодо меншин, позбавлення їх відстороненого та «однорідного» іміджу.

Методична розробка щодо організації ПСРС з теми: „Поняття, форми та принципи демократії” Зміст методичної розробки № 11: 1. Актуальність теми: Демократія – це ім‘я, яке дають народу, коли потребують його. Роберт де Флер. 2. Навчальна мета: 2.1. розширити знання про поняття «демократія» та її види, форми та принципи; закріпити вміння тлумачити поняття «демократія» в науковому та філософському значенні; 2.2. зіставляти сутніст Запитання для самоконтролю 1. У чому полягає суть поняття демократії? 2. Що таке пряма та опосередкована демократія? 3. На яких принципах та цінностях ґрунтується демократія? 4. Які існують форми участі громадян в управлінні суспільством? 5. Які існують типи виборчих систем? 6. Розкажіть про особливості виборчої системи України. 7. Що таке абсентеїзм? 8. У чому полягає самоврядування? Тестові завдання 1. До цінностей демократії можна зарахувати такі явища: А свобода Б націоналізм В справедливість Г тотальний контроль Д рівність можливостей Е бюрократичне управління 2. Пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків має назву А протестантизм Б фанатизм В абсентеїзм Г свобода Д активізм 3. Вибори в Україні бувають таких видів: А вибори Президента України Б міські вибори В загальнодержавні Г містечкові Д селищні Е вибори народних депутатів України 4. Демократія, в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав, має назву А корпоративної В ліберальної Б прямої 15

Г репрезентативної 5. Передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якої шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління, — це... А лібералізм Б демократія в В вибори Г абсентеїзм Д самоврядування Запитання на творче мислення 1. Які з проявів демократії ви відчуваєте на собі? 2. Чи реалізуються, на ваш погляд, принципи та цінності демократії в Україні? 3. Яка держава потрібна громадянину? 4. Складіть розгорнутий план відповіді на тему: «Риси сучасної демократії». Демократія Рівні пава громадян

Влада народу

Вибірність органів влади

Прийняття рішень

5. Порівняйте позитивні та негативні властивості демократії. Зробіть висновки. Позитивні риси Негативні риси

6. Складіть схему, що відображає зміст та структуру політичної участі громадян. 7 Складіть на вибір: проект роботи класного самоврядування; проект шкільної або університетської радіостанції; проект наукової конференції. 8. Складіть схему, що відображає структуру виборчої системи України. ь понять політичної, конституційної та соціальної демократії; характеризувати принципи демократії; аналізувати ідеали та цінності демократії; 2.3. Розуміти сутність понять «представницька демократія» та «пряма демократія»; визначати переваги та недоліки демократичного устрою. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1.

Соціологія

правознавство

назвати соціальні функції дискримінаційних дій існування упереджень стереотипів що вважається злочином згідно правових законів про дискримінацію? яких дві форми здійснення народовладдя ви знаєте

Вміти давати характеристику соціальним функціям назвати види злочину назвати та дати характеристику двом формам здійснення народовладдя 16

філософія

де виникла демократія, який поділ Визначити де виникає демократія, держав за формами правління був назвати поділ держав за формами поширений в Елладі правління

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. 4.2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Офіційне видання. – К.: Парламентське вид-во, 1997. 4.3. Избирательные технологии, методы и приемы черного PR http://galactic.org.ua/SLOVARI/p91.htm. 4.4. Лобер В. Демократия: от зарождения до современности. – М., 1991. 4.5. Салмин А.М. Современная демократия. – М., 1992. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. у чому полягає суть поняття демократія?; 5.1.2. історичні форми демократії; 5.1.3. на яких принципах та цінностях гуртується демократичне суспільство? 5.1.4. за яких умов може існувати демократичне суспільство?; 5.1.5. що таке пряма та представницька демократія? 5.2. Вміти: 5.2.1.визначати суть поняття «демократія; 5.2.2. характеризувати історичні форми демократії; 5.2.3.визначити принципи та цінності на яких ґрунтується демократичне суспільство; 5.2.4. назвати умови за наявності яких може існувати демократія в державі; 5.2.5. давати визначення кожної з форм здійснення народовладдя: прямої та представницької. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1.. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Офіційне видання. – К.: Парламентське вид-во, 1997. 6.2.2. Избирательные технологии, методы и приемы черного PR http://galactic.org.ua/SLOVARI/p91.htm. 6.2.3. Лобер В. Демократия: от зарождения до современности. – М., 1991. 6.2.4. Салмин А.М. Современная демократия. – М., 1992. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекта: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; 17

“3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Поняття та історичні форми демократії. 2. Ознаки й особливості функціонування демократичного суспільства. 3. Пряма та представницька демократія. Запитання для самоконтролю 1. У чому полягає суть поняття демократії? 2. Що таке пряма та опосередкована демократія? 3. На яких принципах та цінностях ґрунтується демократія? 4. Які існують форми участі громадян в управлінні суспільством? 5. Які існують типи виборчих систем? 6. Розкажіть про особливості виборчої системи України. 7. Що таке абсентеїзм? 8. У чому полягає самоврядування? Тестові завдання 1. До цінностей демократії можна зарахувати такі явища: А свобода Б націоналізм В справедливість Г тотальний контроль Д рівність можливостей Е бюрократичне управління 2. Пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків має назву А протестантизм Б фанатизм В абсентеїзм Г свобода Д активізм 3. Вибори в Україні бувають таких видів: А вибори Президента України Б міські вибори В загальнодержавні Г містечкові Д селищні Е вибори народних депутатів України 4. Демократія, в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав, має назву А корпоративної 18

В ліберальної Б прямої Г репрезентативної 5. Передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якої шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління, — це... А лібералізм Б демократія в В вибори Г абсентеїзм Д самоврядування Запитання на творче мислення 1. Які з проявів демократії ви відчуваєте на собі? 2. Чи реалізуються, на ваш погляд, принципи та цінності демократії в Україні? 3. Яка держава потрібна громадянину? 4. Складіть розгорнутий план відповіді на тему: «Риси сучасної демократії». Демократія Рівні пава громадян

Влада народу

Вибірність органів влади

Прийняття рішень

5. Порівняйте позитивні та негативні властивості демократії. Зробіть висновки. Позитивні риси Негативні риси

ПОНЯТТЯ ДЕМОКРАТІЇ. ФОРМИ ДЕМОКРАТІЇ. ПРИНЦИПИ ДЕМОКРАТІЇ. ІДЕАЛИ ТА ЦІННОСТІ ДЕМОКРАТІЇ План 1. Поняття та історичні форми демократії. 2. Ознаки й особливості функціонування демократичного суспільства. 3. Пряма та представницька демократія. Демократія як народовладдя на сьогодні має дві загальновизнані форми — пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія ґрунтується на безпосередній участі громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія передбачає вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими радами тощо), управління державними справами відбувається не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу. Словник Демократія — форма правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія). Представницька (репрезентативна) демократія — демократія, в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав. Представницька демократія стає абсолютно необхідною для великих громад, для яких неможливо забезпечити регулярне зібрання всіх громадян, що є обов'язковим елементом прямої демократії. Як опосередкована, представницька демократія є менш демократичною, ніж пряма. Пряма (безпосередня) демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо. Слово «демократія» вперше почало вживатись у Стародавній Греції. Саме там уперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Однак у Давній Греції (так само як і в Даньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократії соціалістична демократія тощо. Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форми аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. У сучасному світі поняття демократії (народовладдя) об'єднують із конкретним її проявом — формою державної влади, яка існує в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Характерними рисами демократії як форми державної влади є: • виборність органів влади; • поділ державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову; • меншість підпорядковується більшості; • захист прав меншості; • наявність політичних прав і свобод. Головна суперечність демократії — це суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Демократія в прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будьякого питання на всіх рівнях. Така форма правління й недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Різноманітні концепції 20

демократії спрямовані на розв'язанні цієї суперечності. Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план висуває громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивида. Наявність в індивида політичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницький демократії, основні елементи якої — конституційність і обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізм виник як ідеологія буржуазії, відповідно концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії. Сучасним різновидом ліберальної демократії є концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція та взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. До недоліків цієї концепції відносять те, що для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципові рівності всіх перед законом. Неможливо, щоб усе населення було представлено в партіях і ці об'єднання були рівними за своїм політичним впливом. Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави. Концепція партисипітарної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення в здійсненні влади, громадського контролю над прийняттям рішень, що сприятиме досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої та представницької демократії. За Робертом Далем, ідея демократії передбачає наявність суспільства (демосу), де кожний член однаково компетентний для участі в управлінні цим суспільством. Прийняття політичних рішень за цим принципом вимагає, щоб усі члени суспільства мали такі рівні та ефективні можливості: — повідомляти свої політичні погляди іншим; — отримувати інформацію щодо альтернативних пропозицій та їх майбутніх наслідків; — установлювати, яким чином обирати пропозиції для остаточного прийняття рішення; — брати участь в остаточному прийнятті рішення шляхом рівного голосування. Роберт Алан Даль (народ, в 1915 р.) Роберт Алан Даль — доктор політологічних наук, професор Єльського університету в США, один із найвидатніших політологів сучасності. Зробив великий внесок у дослідження питань влади та демократії. Серед найвідоміших праць Р. Даля: «Поліархія: участь і опозиція», «Прийняття рішень у демократії: Вищий суд — це той, хто приймає рішення», «Вступ до теорії демократії», «Політика, економіка, процвітання». Роберт Даль вивів також той мінімум умов, яким повинна відповідати демократія: •. політичний контроль над владними рішеннями; • посади розподіляються відповідно до регулярних рівних, відкритих і справедливих виборів без насильства; • усі громадяни можуть брати участь у виборах; • практично всі дорослі громадяни можуть балотуватися на виборах; • громадяни мають право обговорювати політичні питання без остраху бути покараними за це; • громадяни мають право шукати альтернативні джерела інформації, які реально існують та перебувають під захистом Закону; • громадяни мають право на створення незалежно від державних установ об'єднань, що включають політичні партії та групи за інтересами. Для сучасних ліберальних демократій характерна наявність таких соціальних інститутів: 21

1. Виборні державні посади. Нормативні акти приймаються та виконуються обраними народом представниками. 2. Вільні, чесні вибори, які відбуваються регулярно. У них ми ють право брати участь усі громадяни, а в основу механізму виборів покладено вільну конкуренцію. 3. Відповідальність керівництва та реагування на народне волевиявлення. 4. Свобода самовираження. Громадяни серед іншого мають право критикувати владу, політичну систему, ідеологію тощо. Демократія як політичний режим та народовладдя --5. Наявність доступу до джерел інформації, незалежних від політичних партій. 6. Автономія суспільних організацій, які громадяни мають право створювати. 7. Загальне громадянство, що забезпечує рівні права громадянина кожному, хто проживає на території держави та виконує її закони. У таких умовах забезпечується конкуренція еліт, які намагаються заручитися найбільшою підтримкою народних мас. З точки зору сучасих політологів цінність демократії полягає І низці позитивних явищ у суспільстві, які є її проявами: • демократія допомагає запобігти деспотизму; • демократія допомагає людям захистити свої інтереси; • демократія дозволяє політичному керівництву отримувати повнішу інформацію; • демократія надає громадянам максимальні можливості жити відповідно до їхніх власних законів; • демократія гарантує широкий діапазон власної свободи та прав людини; • демократія наділяє громадян моральною відповідальністю за їхні політичні рішення; • демократія забезпечує політичну рівність; • демократичні держави мають тенденцію бути більш багатими та розвинутими у порівняно з недемократичними державами. Недоліками демократії, однак, можуть бути такі її властивості: • демократія дозволяє одним колам реалізовувати свої інтереси за рахунок інших; • демократія відкриває можливості для диктатури більшості над меншостями; • демократія наділяє правом прийняття рішень людей, які можуть бути недостатньо для цього компетентні; • демократія відволікає людей від питань їх власного життя; • демократія є неефективною в перехідні періоди життя суспільства в плані економіки, управління та забезпечення суспільного ладу. Демократія може бути формальною (лише політичною) та соціальною, фактичною, вкоріненою в соціальних інститутах суспільства. Конституційна демократія відмежовується від тоталітарної (такої, що лише імітує демократію), влада більшості при ній обмежується конституцією, поділом влади на гілки, правами меншості. Цінності демократії є необхідними орієнтирами для побудови демократичних інститутів у державі. До них належать: свободи справедливість, рівність можливостей, солідарність, міжкультурне взаєморозуміння, захист довкілля, мир у світі. Наближення до цих ідеалів є необхідним у всіх сферах су спільного життя. І саме впровадження цих цінностей глибоко в культуру та звичні практики в суспільстві забезпечують міцність і неповерховість демократичного устрою. Принципи демократії: • управління з дозволу народу на основі волевиявлення більшості — народ виступає фактичним джерелом влади; • мирна зміна влади шляхом періодичних виборів та обмежений час правління; • спільний компроміс та пошук консенсусу; • інформаційна відкритість процесу прийняття політичні) рішень; • вплив громадян на прийняття рішень; • система противаг для запобігання диктатурі більшості; • верховенство права; 22

• гарантії політичних, громадянських та соціальних прав людини, зокрема, рівність виборчих прав; • гарантії прав опозиції. Портрет класика Семюель Філліпс Гантінгтон (1927-2007) Семюель Філліпс Гантінгтон — американський політолог та соціолог. Професор Гарвардського університету, що працював також у Раді національної безпеки США та був директором Центру міжнародних відносин. Досліджував громадянський контроль над збройними силами, міжнародні відносини, демократію, міграції та модернізацію, відомий концепцією «зіткнення цивілізацій». Відомі праці: «Політичний лад у суспільствах, що змінюються», «Третя хвиля: демократизація в кінці XX ст.», «Зіткнення цивілізацій та перетворення світового ладу», «Хто ми? Виклики американській національній ідентичності». Історично сучасна демократія є найбільш прогресивною й поширеною формою правління. Семюель Гантінгтон виділив три хвилі демократизації суспільств, які сформували сучасний демократичний обрис світу. Словник Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються в певний проміжок часу та кількість яких значно перевищує кількість зворотних переходів (від демократичного до недемократичного режиму) у цей час. Демократизація — перехід до демократичного режиму правління та привнесення демократичних засад у всі інститути суспільства. Лібералізація — частковий зсув принципів існування суспільства до цінностей свободи. До хвилі демократизації належить також лібералізація або часткова демократизація в тих системах, що не стають цілком демократичними Після кожної з перших двох хвиль демократизації відбувався і відкат, під час якого деякі держави поверталися до недемократичних форм правління. Момент переходу режиму до демократичного можна назвати умовно, бо це складний суспільний процес. Так умовно виділяють і хвилі демократизації: — перша, довга хвиля демократизації: 1828-1926 роки, почалася з США; — перший відкат: 1922-1942 pp. (установлення авторитарних і тоталітарних режимів); — друга, коротка хвиля демократизації: 1943-1962 pp.; — другий відкат: 1958-1975 pp. (установлення авторитарних режимів, зокрема в Пакистані та Перу); - третя хвиля демократизації: 1974 pp. — до наших днів. Хвилі демократизаії йдуть за синусоїдою, і завжди є загроза виникнення нових авторитарних режимів. 2. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І УЧАСТЬ ГРОМАДЯН В УПРАВЛІННІ СУСПІЛЬСТВОМ Політична участь громадян є важливим елементом демократії та розвитку громадянського суспільства. Участь громадян в управлінні суспільством відбувається на теренах вирішення кількох зрізів відносин: 1. Матеріальні — розв'язання господарських проблем, забезпечення життєво необхідними ресурсами в державі. 2.Соціокультурні діяльності тощо. 3. Політико-правові — розв'язання проблем, що стосуються виконання закону. До форм участі в управлінні суспільством можна віднести: — виконання державних законів, реалізацію свобод на рівні свідомої громадянської суб'єктності; — участь у самоуправлінні; — участь у політичних організаціях, політичних рухах та партіях; 23

— участь у професійній політичній діяльності як справу життя. Це стосується професійних управлінців, що займаються управлінням державою або перебувають в опозиції політичних аналітиків та діячів ЗМІ тощо — тих людей що професійно пов'язані з політикою. Позиції політичної участі громадян зумовлені відношення до політики та типом політичної участі. Визначення політично позиції громадянина включає психологічну включеність до політик (інтерес, увага до політичної сфери суспільства), почуття власної причетності до суспільної справи, участь у політичних справа і заходах. Виділяють три типи участі громадян в управлінні суспільсьвлм: 1. Індиферентність — байдужість до політичної сфер» та до справ управління суспільством. 2. Участь — політична активність у межах обов'язкових єлеї ментів участі громадян у справах управління суспільством,! що закріплені закододавчо як політичні права (виборів, референдумів). 3. Активізм. До політичного активізму людей спонукають власні мотиви та погляди, а також об'єктивна ситуація в державі, якщо в ній не забезпечуються головні потреби людини. Словник Активність політична — соціальна активність, що реалізується сфері політичної діяльності. Політична участь – включення громадянина у процеси владних відносин політичної сфери суспільства. До законної протестної політичної активності належать такі форми як мітинги, страйки тощо. До політичної діяльності належать також антизаконні та протиправні протестні дії — бунт, революція, участь у політичних контркультурах. Це форми протидії існуючому політичному режимові та порушення соціальної й політичної безпеки, які караються за законодавством. Окремо розглядають форму політичної участі через електронні мережі, що є зручним інструментом демократії. Американський політолог Лестер Мілбрат виділив такі типи участі за критерієм часу та енергії, що їх громадянин віддає політиці: 1. «Гладіатор» — проявляє високу активність і бере інтенсивну участь у політичних справах. Це дуже невелика частка населення. 2. Перехідна активність властива тим, хто відвідує передвиборчі збори та мітинги, зустрічі з активістами партій.. 3. «Глядач» — найчисленніша група, активність якої обмежується актами голосування та обговорення найбільш гострих політичних проблем із друзями. 4. Апатична публіка — громадяни, що не мають інтересу до політики. На політичну участь впливають ЗМІ з інтерпретаціями політичної реальності, політичне становище в державі та світі, політична культура населення (досвід участі, політична самосвідомість, цінності та інтереси). Це цікаво Пасіонарність — поняття, яке Лев Миколайович Гумільов використовує для людей, здатних на особливу участь в етногенезі та прогресі суспільства. Пасіонарність — це здатність і прагнення до впливу на навколишнє середовище, до порушення сталого стану суспільства. Пасіонарним особистостям властиві велика енергійність, честолюбність, цілеспрямованість, здатність переконувати інших. До пасіонарів належали, наприклад, такі історичні особи, як Наполеон, Жанна Д'Арк, Ян Гус, Александр Македонський. 3. ВИБОРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕМОКРАТІЇ Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії. Словник Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування). Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи 24

місцевих виборах, називається електоратом (лат. elector — виборець). Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування). Це цікаво Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи використовували різні способи голосування. У Стародавніх Греції та Римі громадяни голосували піднятими руками або кидали у величезний глек чорні та білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» —подавати голос, крича-, ти. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи — «за» і «проти». З часом процедура виборів ускладнилась. Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів. Із часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликане забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, ускладнити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп: • норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою проведення виборів; • норми, що визначають коло осіб, які наділяються актив ним виборчим правом, тобто правом обирати представники до органів держави та органів місцевого самоврядування; • норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на ви борну посаду. Приклади систем виборів: • мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Велика Британія, Канада, Індія); • мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія); • пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки); • система з додатковим членством (наприклад, Німеччина); • обмежене голосування (наприклад, Японія). 4. ВИДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ За порядком визначення результатів виборів розрізняють три типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану. Відмінність між пропорційною та мажоритарною системами стає помітною, коли йдеться про вибори великих колективних органів влади (парламенту або однієї з його палат, місцевих рад тощо). При пропорційній системі виборці голосують за партії, блоки партій чи інакше названі політичні сили. Від результатів голосування залежить те, скільки своїх представників матиме кожна політична сила в органі влади, що обирається: чим більше виборців проголосувало за політичну силу, тим більше представників цієї сили має бути в цьому органі. При мажоритарній системі територія, на якій проживають виборці, поділяється на виборчі округи. Як правило, в кожному окрузі мають вибрати одного члена даного органу влади (в цьому випадку округи називаються одномандатними); хоча зрідка практикуються й багатомандатні округи при збереженні принципів мажоритарної системи. Виборці голосують за конкретних кандидатів, які балотуються в даному окрузі (як правило, заборонено бути кандидатом у кількох округах одночасно). Чим більшу підтримку виборців в окрузі отримає кандидат, тим більше н нього шансів стати членом даного органу влади. Орган влади, таким чином, складається з представників різних округів. Іноді частина органу влади обирається за пропорційною системою, а частина — за мажоритарною. Тоді загалом таку виборчу систему називають змішаною. Існує багато аргументів за і проти кожної з описаних двох систем. Прихильники пропорційної 25

системи зазначають, що при її застосуванні структура органу влади більш точно відображає структуру суспільних настроїв; натомість при мажоритарній системі можливі навіть випадки, коли з двох партій більше місць у парламенті отримає та, за представників якої проголосувало менше виборців. Крім того, за мажоритарної системи політична позиція деяких кандидатів може бути занадто невиразною, так що виборець може не знати, до якої політичної сили приєднається цей кандидат після виборів. До того ж пропорційна система сприяє розвиткові політичної структуризації суспільства, тобто формуванню впливових партій з чітким місцем у політичному спектрі; часто кажуть, що це корисно для держав, які мають невеликий досвід демократії. Однак прихильники мажоритарної системи вказують на те, що вона сприяє більш тісному зв'язку політиків із виборцями: виборець знає, кого саме він обирає, а представник знає, де живуть його виборці; натомість при пропорційній системі формування персонального складу органу влади стає здебільшого внутрішньопартійною справою і з великою ймовірністю може регулюватися за допомогою хабарів чи інших корупційних схем. Тож обидві концепції дають підстави говорити про можливість відхилення політиків від позиції, якої очікують виборці, і нема переконливих доказів щодо того, яка система більше цьому сприяє. Ще прихильники мажоритарної системи вбачають у пропорційній системі дискримінацію безпартійних громадян, хоча треба сказати, що зазвичай представляти партії в органі влади можуть і позапартійні. Для виборів місцевих органів влади мажоритарна система застосовується частіше, ніж для виборів парламенту. До того ж чим на меншу територію поширюється дія органу влади, тим імовірніше, що він обирається за мажоритарною системою. Поріг явки виборців За будь-якої системи виборів постає питання, скільки виборців мають узяти участь у голосуванні, щоб вибори вважалися дійсними. і Іноді закон не встановлює такого роду правил, так що навіть у щ падку, коли проголосує лише один виборець, цей голос визначні переможця. Тоді можна вважати, що виборцям, які не прийшли голосувати, байдуже, хто буде при владі, тож треба врахувати бажання саме тих, хто проголосував. Однак незгодні з такою думкою вважають, що при низькі активності виборців не можна вважати обрану владу також, що відображає волю народу. Тому інколи встановлюється, які . мінімальна частина виборців має взяти участь у виборах, аби вони вважалися дійсними (поріг явки); інакше передбачається нова виборча кампанія. Часто цим порогом явки оголошується 50 % від числа виборців, що мають право голосу. Слід зазначити, що за наявності такого порогу за певних умов може виходити, що для супротивників якогось кандидата вигідніше зовсім не прийти на вибори, ніж проголосувати проти цього кандидата. Щоб не було цієї особливості, можна запропонувати замість порогу явки накласти обмеження на умови для перемоги: переможець має набрати певну частину голосів від усіх виборців, що мають право голосу, а не тільки від тих, що проголосували; проте така в система застосовується рідко. 5. ТИПИ ВИБОРІВ Типи виборів в Україні: • вибори Президента України; • загальнодержавні; • вибори народних депутатів України; • місцеві вибори (10 типів, що описані нижче). Місцеві вибори: • вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; • вибори депутатів сільських рад; • вибори депутатів селищних рад; • вибори депутатів міських рад; • вибори депутатів районних рад у містах. У межах територіальної громади: • вибори сільського голови громади; • вибори селищного голови; • вибори міського голови; • вибори депутатів районної ради; • вибори депутатів обласної ради територіальних громад. 26

Вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій виборів. За територіальною ознакою вибори бувають: 1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України; 2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними адміністративними): вибори до представницьких органі; місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів). За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна поділити на такі види: — вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України; — вибори на посаду Президента України; — вибори представницького органу територіальної автономії - вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; . — вибори представницьких органів самоврядування міським сільських, селищних, міських, районних у містах, районі них, обласних рад; — вибори на посади сільських, селищних, міських голів. — За часом проведення вибори поділяють на: — чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади; — позачергові, або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади; — повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися — вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули, що проводяться в одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України; — вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці. За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають: 1) загальними, коли в них за законом мають право брати участь усі виборці держави; 2) частковими, коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад у разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними. З огляду на правові наслідки вибори поділяють на: 1) дійсні, проведені в порядку, визначеному Конституцією України і відповідним виборчим законом; 2) недійсні, у ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, що вплинули на підсумки виборів. 6. ВИБОРЧА СИСТЕМА В УКРАЇНІ В УРСР, як і в Радянському Союзі загалом, існувала мажоритарна система, оскільки не могло бути мови про вибір між партіями: легально існувала лише одна партія — КПРС. Утім, реального вибору все одно не було, оскільки в кожному окрузі виборцям пропонувалася лише одна кандидатура. Така особливість зумовлювала зручність негативної форми для правил голосування: виборець мав закреслити прізвище кандидата, якщо він голосує проти нього, і ніяк не змінювати текст бюлетеня, якщо він голосує за кандидата. З урахуванням формальної можливості наявності кількох кандидатів у бюлетені, правило виглядало так: треба викреслити або всіх кандидатів, крім одного (за якого виборець голосує), або всіх кандидатів (якщо він жодного не підтримує); зрозуміло, що такі правила були б незручними при великій кількості кандидатів. 27

Під час перебудови почали відбуватися зміни як у виборчому законодавстві, так і в традиціях проведення виборів. Але цікаво, що, незважаючи на прийняття нових законів про вибори, довгий час існував такий рудимент радянської системи, як негативне голосування. Хоча кандидатів було вже багато, виборцям доводилося витрачати час на акуратне викреслення їхніх прізвищ; залишити невикресленим слід було не більш як одного кандидата, Інакше бюлетень вважався недійсним. Лише парламентські вибори 1998 року стали першими в новітній Україні виборами, на яких застосовувалося позитивне голосування, при якому треба поста-нити позначку навпроти прізвища того, за кого виборець голосує; ця зручна новація швидко вкорінилась і залишилася для всіх подальших виборів. До наслідків радянських традицій можна віднести і той факт, що до 1998 року застосовувалася лише мажоритарна виборча система з одномандатними округами. Також до 1998 року застосовувався поріг явки виборців 50 %; деякий час не виникало проблем Із досягненням цього порогу, бо більшість громадян із радістю користувалися поки що новою для них можливістю впливати на формування влади. Характерною рисою української виборчої системи є наявність у виборця можливості проголосувати проти всіх кандидатів; це положення існувало з радянських часів і досі ніколи не скасовувалось, Голосування в Україні завжди було добровільною справою виборців а не юридичним обов'язком, хоча в радянські часи спостерігався певний тиск і спонукання брати участь у виборах, яке подекуди у слабшій формі збереглося і під час перебудови; крім того, у випадках фальсифікацій цей тиск часто поєднувався з незаконними вимогами проголосувати за певного кандидата. Для виборчого законодавства новітньої України характерна мінливість: із 1989 року і дотепер не було такого, щоб дві парламентські чи президентські виборчі кампанії відбулися за одним і тим самим законом про вибори; наближення кожних виборів, як правило, супроводжувалося внесенням суттєвих змін до виборчого законодавства. У 1989 році на території України, як і в усьому Радянському Союзі, відбулися вибори народних депутатів СРСР за мажоритарною системою абсолютної більшості, причому в другому турі (в який виходили двоє найуспішніших кандидатів) для перемоги достатньо було відносної більшості й на результат не впливала кількість голосів, поданих проти обох кандидатів. У березні 1990 року відбулися вибори власне українських органів влади: Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Загальні риси виборчої системи були такі самі, як і на виборах 1989 року. 1 грудня 1991 року вперше в Україні відбулися вибори Президента. У 1994 році в Україні відбулися вибори багатьох органів влади: спочатку Верховної Ради, потім Президента і місцевих органів влади. Закони, за якими відбувалися ці вибори, в багатьох випадках вимагали більш жорстких умов для перемоги, ніж у 1990 році. Так, для президентських і парламентських виборів залишалася система абсолютної більшості у два тури, але для перемоги у другому турі вимагалася також абсолютна більшість; якщо жоден із двох кандидатів її не здобував, то передбачалися повторні вибори (тобто виборча кампанія починалася спочатку. Для місцевих виборів діяли різні правила, проміжні між системами абсолютної та відносної більшості. Для виборів 1994 року характерна особливо велика кількість місцевих органів влади, які обиралися населенням: окрім депутатів місцевих рад, прямим голосуванням населення обиралися керівники сільрад, селищ, міст, районів і областей. Жорсткість умов для перемоги на парламентських виборах 1994 року призвела до того, що в багатьох округах довелося проводити повторні вибори. Разом із тим, населення значною мірою втомилося від виборів і під час повторних виборів явка була дуже низькою, так що повторні вибори в переважній більшості випадків знову не могли визначити переможця внаслідок недосягнення п'ятидесятивідсоткового порогу явки виборців. Отже, країну було втягнуто в перманентні невдалі повторення виборів в окремих округах; на якомусь етапі Верховна Рада України спеціальною постановою відтермінувала такого роду вибори у зв'язку з нестачею коштів на їх проведення. Потім нарешті необхідність проведення таких повторних виборів відпала, бо закінчувався термін повноважень Верховної Ради, наближалися чергові парламентські вибори 1998 року. Описаний у попередньому абзаці досвід спонукав законодавців кардинально послабити умови для перемоги. По-перше, поріг явки виборців був скасований і більше ніколи не запроваджувався (за винятком прийнятого у 2007 році закону, що регламентує особливості позачергових парламентських виборів; згідно з ним недосягнення п'ятидесятивідсоткового порогу явки спричинює повторну 28

виборчу кампанію, але під час неї поріг уже не застосовується). По-друге, для всіх мажоритарних виборів і виборів одиничних посадових осіб, окрім Президента, було запроваджено систему відносної більшості. З 1998 року українці почали звикати до пропорційної виборчої системи: у 1998 та 2002 роках за цією системою обиралася половина Верховної Ради (інша половина в одномандатних мажоритарних округах), а починаючи з 2006 року Верховна Рада повністю обирається за пропорційною системою. При цьому прохідний бар'єр у 1998 та 2002 роках становив 4 % від числа виборців, що взяли участь у голосуванні, а потім він був зменшений до 3 %. Що ж до місцевих рад, то в 1998 та 2002 роках вони обиралися за мажоритарною системою, але в деяких випадках застосовувалися багатомандатні округи: наприклад, обласна рада розглядалася як зібрання представників районів і міст обласного підпорядкування; кожний район і кожне таке місто було багатомандатним округом для виборів обласної ради. Починаючи з 2006 року застосовується чисто пропорційна виборча система для всіх місцевих рад, окрім сільських і селищних. Зараз в Україні обираються населенням на виборах такі органи влади та посадові особи: Президент; Верховна Рада України; міські, селищні та сільські голови; Верховна Рада Автономної Республіки Крим і всі місцеві ради — обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські. Президент обирається за системою абсолютної більшості. Якщо ніхто не набирає абсолютної більшості від числа тих, що голосували, призначається другий тур, у який виходять двоє кандидатів, що набрали найбільше голосів. У другому турі для перемоги достатньо відносної більшості, і кількість голосів, поданих проти обох кандидатів, не грає ніякої ролі для визначення переможця. Але якщо в першому турі брали участь не більше двох кандидат (фактично такого не буває), то другий тур не проводиться і в разі у відсутності абсолютної більшості вважається, що переможця нема і (виборча кампанія починається спочатку). Допускається також можливість, коли у другому турі бере участь лише один кандидат, — якщо інший вибув пізніше, ніж за 10 днів до повторного голосування; у цьому випадку для перемоги цей єдиний кандидат має набрати абсолютну більшість голосів від числа тих, що голосували; якщо йому це не вдається, виборча кампанія починається спочатку Так само передбачається повторна виборча кампанія, якщо у другому турі обидва кандидати набрали однакову кількість голосі. Верховна Рада України обирається за пропорційною системою з прохідним бар'єром у 3 % від числа тих, що взяли участь у голосуванні. За такою ж системою і з таким самим прохідним бар'єром обираються Верховна Рада Автономної Республіки Крим і всі місцеві ради, крім селищних і сільських. Міські, селищні та сільські голови обираються за системою відносної більшості: перемагає той, хто набрав найбільше голосів але за умови, що за нього проголосувало більше виборців, ніж проти всіх. При цьому повторне голосування (тобто другий тур) передбачено лише для випадку однакового числа голосів, поданих за кількох найуспішніших кандидатів. Селищні та сільські ради обираються за мажоритарною системою з одномандатними округами, причому система визначення переможця в окрузі така сама, як і для міських, селищних і сільських голів. 7. АБСЕНТЕЇЗМ У більшості держав ті, хто має право голосу, мають також цілковите право і не скористатися цим голосом, тобто не проголосувати на виборах. Але натомість деякі держави (наприклад, Австралія та окремі держави континентальної Європи) розглядають участь у голосуванні не тільки як право, а і як обов'язок виборця. За неучасть у виборах на громадян цих держав накладають штрафи чи інші санкції. Словник Абсентеїзм — ухилення від участі у виборах. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків. У широкому значенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення до політичного життя. Абсентеїзм присутній у будь-якому суспільстві, розвиненому чи не розвиненому, в демократичному чи тоталітарному. Його причини різноманітні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів, відсутність політичної культури, боротьба за ситуативне 29

задовільнення інтересів, переконання народу, що від нього нічого не залежить та ін. Деякі держави виходять із ситуації, зумовленої абсентеїзмом, визнаючи вибори, навіть якщо в них узяло участь менше половини зареєстрованих виборців. Також термін «абсентеїзм» часом уживається в разі ухиляння від участі в інших зборах та голосуваннях, окрім політичних, наприклад, уникнення засідань певних установ, акціонерних товариств тощо. Причини в цілому аналогічні політичному абсентеїзмові. 8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА Іноді перебіг виборчої кампанії супроводжується навмисними спробами деяких із політичних сил сфальсифікувати результати виборів, тобто незаконними методами домогтись іншого (більш вигідного для себе) підсумку виборів, ніж він мав би вийти залежно від справжньої волі виборців. Методи фальсифікації бувають дуже різноманітними: непомітне підкидання чи приховування бюлетенів; непомітне виправлення заповнених бюлетенів; різні прийоми, що дозволяють виборцеві проголосувати кілька разів (наприклад, на різних виборчих дільницях); сприяння відмові зареєструвати певного кандидата з надуманих причин; порушення таємниці голосування; агітація незаконними методами або в період, коли агітацію заборонено (як правило, закон не дозволяє агітувати в день голосування, а часто також і напередодні); розповсюдження неправдивої негативної інформації про суперників тощо. Закон, як правило, передбачає багато механізмів для запобігання фальсифікаціям, зокрема, присутність на виборах спостерігачів від різних політичних сил, але все одно часто не вдається уникнути суттєвих порушень. Навмисні суттєві порушення під час виборів особливо характерні для держав з недостатньо усталеними демократичними традиціями, тобто таких, які стали на демократичний шлях розвитку порівняно недавно. Слід зазначити, що в таких державах взаємні звинувачення політичних сил у фальсифікаціях є поширеним прийомом політичної гри; тому таких звинувачень лунає ще більше, ніж відбувається реальних фальсифікацій. Часто фальсифікацією займаються представники державної влади, використовуючи свої владні повноваження (так званий адмінресурс). Часто справи про фальсифікації розглядаються в судах; при цьому в державах з недостатньо усталеними демократичними традиціями можливий серйозний тиск на суддів, особливо з боку державних або бізнесових структур, так що рішення суду не завжди буває справедливим; крім того, майстерна, потужно організована фальсифікація може залишитися недоведеною навіть у добросовісному суді. Серед випадків навмисного спотворення волі виборців бувають і такі, що не порушують чинного законодавства, особливо якщо це законодавство недосконале або навмисно розраховане на користь певних сил. Проте особливо вирізняється в цьому плані спосіб проведення виборів, яка була притаманна багатьом авторитарним (особливо комуністичним) режимам у минулому і, мабуть, де-не-де практикується ще й досі, — те, що іноді називають імітацією виборів. При такій системі існуюче законодавство сприяє такій ситуації, коли правлячі кола мають фактично цілковитий контроль над процесом висування кандидатів, так що опозиційних кандидатів існувати не може. Населенню залишається лише підтвердити голосуванням те, що влаштовує владу. Часто при цьому навіть діяла така традиція, що кандидатів було лише по одному в кожному окрузі, тобто вибору не було; при цьому проголосувати проти єдиного кандидата в переважної більшості виборців теж майже ніколи не виникало потреби. При такій системі нерідко відбувалися фальсифікації, спрямовані не на досягнення перемоги певного кандидата (він і так перемагав), а на збільшення показників щодо частини виборців, які взяли участь у голосуванні, (для пропагандистського ефекту). Держави з такою практикою проведення виборів, як правило, виправдовують такий дивний перебіг виборів, стверджуючи, що в них народ справді масово підтримує владу і що альтернативних кандидатур нема внаслідок ретельного підбору кандидатів і великої злагоди в суспільстві.

Юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства (відповідно до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення) Адміністративна відповідальність Зміст Стаття Санкція Хто складає протокол про за адміністративне правопорушення КУпАП порушення, правопорушення штраф, НМДГ Порушення порядку ведення реєстру виборців, подання відомостей про виборців чи списків виборців та використання таких списків

2127

від 20 до 50 Уповноважені особи органів внутрішніх справ

Порушення права громадянина на ознайомлення з реєстром виборців, списком виборців

2128

від 10 до ЗО Уповноважені особи внутрішніх справ

Порушення порядку ведення передвиборної агітації з використанням засобів масової інформації

2129

від 10 до 150 Уповноважені особи Національної ради з питань телебачення і радіомовлення

Порушення обмежень передвиборної агітації

ведення

21210

від 30 до 80 Уповноважені особи внутрішніх справ

Ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб'єкта виборчого процесу

21211

від 100 до Голова, заступник 150 члени ВК

Порушення права на користування приміщенням під час виборчої кампанії

21212

особи від 80 до 100 Уповноважені внутрішніх справ

органів

Виготовлення або розповсюдження друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск

21213

від 20 до 70 Уповноважені особи внутрішніх справ

органів

Порушення порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях

21214

від 5 до 200 Уповноважені особи внутрішніх справ

органів

Порушення порядку фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії

21215

від 50 до 100 Голова, заступник члени ВК

Замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад установлену кількість

21216

від 25 до 50

щодо

органів

голови,

інші

Голова, заступник голови, інші члени ВК. Кандидати, уповн. особи, офіційні 31

спостерігачі |

Ненадання копії виборчого документу

21217

від 20 до 100 Голова, заступник голови, інші члени ВК. Кандидати, уповн. особи, офіційні спостерігачі

Невиконання рішення виборчої комісії

21218

від 15 до 50 Голова, заступник голови інші члени ВК. Кандидати, уповн. особи, офіційні спостерігачі

Відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов'язків або безпідставне звільнення з роботи

21219

від 20 до 100

Порушення порядку опублікування документів, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів

21220

від 10 до 20 Голова, заступник голови, інші члени ВК. Кандидати, уповн. особи, офіційні спостерігачі. Уповноважені особи органів внутрішніх справ

Зміст правопорушення

Голова, заступник члени ВК

Кримінальна відповідальність Стаття Санкція, штраф, ККУ НМДГ позбавлення волі, років

голови,

інші

Підслідність (відповідно до cm. 112 КПКУ)

Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь уреферендумі, роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача

157

від 300 до Слідчі прокуратури 1000 НМДГ, до 2 років

Втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, становлених законом, учинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму

157

500-1000 НМДГ,

Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців

158

Слідчі прокуратури

Від 2 до 5 років

від 300 до Слідчі прокуратури 1000 НМДГ, від 1 до 6 років

Незаконна передача іншій особі виборчого Ч. бюлетеня виборцем ст. 158

4 Від 1 до 3 Слідчі прокуратури років

9. ПОНЯТТЯ ГРОМАДИ. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ГРОМАДСЬКЕ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ. ШКІЛЬНЕ САМОВРЯДУВАННЯ. Територіальна громада в Україні з її звичаями і традиціями має ознаки глибокої давнини. Еволюцію територіальної громади в період Київської Русі досліджував М. Грушевський. Він відстежив процес розвитку територіальної громади, починаючи з родин та родів, і показав, як на певному етапі розвитку родинні зв'язки слабшали і зміцнювалися «мотиви територіальної близькості, сусідства, солідарності територіальної й економічної», як унаслідок поділу родин «рідні осідали побіч себе групами, і пізніше, як розросталися й ділилися ширші родини, на старих займанщинах повставали нові родини, зв'язані спорідненням, і творили громаду». Територіальна громада називалася вервь. «Руська Правда» вже досить конкретно регулювала діяльність верві (територіальної громади). У цій пам'ятці прямо або опосередковано йдеться про вервь у 15 статтях. У них вона виразно значиться як територіальна організація сільського населення з конкретно визначеними функціями. На це передусім указує обширна територія, яку займає вервь. Згодом замість верві почали формуватися сільські громади. Еволюція територіальної громади в Україні тривала століттями і протягом усього свого існування вона здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи міста. Серед них найважливіші: забезпечення правопорядку на своїй території, безпека всіх членів громади та збереження рухомого і нерухомого майна, а також господарська, соціального захисту (взаємодопомога в громаді), культурнопросвітницька функції (територіальні громади проводили значну виховну роботу) тощо. Функції територіальних громад не втратили актуальності й у наш час, однак жителі населених пунктів сучасної України мало що знають про територіальну громаду, її силу, авторитет, взаємодопомогу і соціальний захист. У радянський час територіальні громади замінили керовані компартією ради, і самоврядування було ліквідоване. Конституція України, прийнята 26 червня 1996 року, відновила територіальну громаду в Україні. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий відповідно до Конституції України та Європейської хартії про місцеве самоврядування 21 травня 1997 р. визначає територіальну громаду як жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Безпосередньо територіальні громади можуть здійснювати самоврядування, тобто вирішувати питання місцевого значення у формі місцевого референдуму, загальних зборів громадян, місцевих ініціатив, громадських слухань. У формі місцевого референдуму територіальної громади вирішують питання місцевого значення шляхом прямого волевиявлення громадян, які належать до відповідних громад. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до відання територіальних громад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими до виконання на території громади. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються тільки референдумом, визначаються законом про референдуми. У формі загальних зборів громадян, що є вираженням їх безпосередньої участі в розв'язанні питань місцевого значення, можуть вирішуватися питання, передбачені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» і статутом територіальної громади. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх 33

діяльності, стають змістом їхньої роботи. У формі місцевої ініціативи члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання територіальної громади. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Питання місцевої ініціативи, винесені на розгляд ради у встановленому порядку, підлягають обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи. Територіальна громада відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 13) має право проводити громадські слухання, зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть їх заслухувати, вносити пропозиції щодо питань, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання повинні відбуватися не рідше ніж раз на рік. Пропозиції, внесені за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається j статутом територіальної громади. Важливе значення для активізації діяльності територіальної громади, удосконалення її діяльності та правового регулювання має статут територіальної громади. Крім того, що статут регулює безпосередньо діяльність громади у вищезгаданих формах, він сприяє формуванню територіальної громади як суб'єкта самоврядування. Територіальні громади здійснюють місцеве самоврядування також і через відповідні органи самоврядування: ради як представницькі органи громади та їх виконавчі органи, через сільського, селищного, міського голову. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на 4 роки депутатів сільської, селищної, міської рад. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Стаття 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Основною формою роботи сільської, селищної, міської ради є сесія. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менш ніж один раз на квартал. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більш ніж половина депутатів від загального складу ради. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вносити сільські, селищні, міські голови, постійні комісії, депутати, виконавчий комітет ради. Порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денної сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради. Рішення ради підписуються сільським, селищним, міським головою, у разі його відсутності —і відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради. Структурними підрозділами ради є постійні комісії, що обираються радою з числа депутатів на строк її повноважень у скла; голови і членів комісії. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного й культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм та бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського й соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносять на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. Вони попередньо розглядають кандидатури осіб, яких пропонують для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань. Важливу роль у громаді села, селища, міста відіграє депутат ради. Від діяльності депутатів у раді, її органах, у виборчих округах залежить ефективність функціонування ради, а також стан справ у громаді. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 49), депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечує його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, 34

радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради. Територіальні громади здійснюють місцеве самоврядування через виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, виконавчими органами рад є виконавчі комітети. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради — за пропозицією голови ради. Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті ради. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради. Виконавчий комітет є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольний відповідним органом виконавчої влади. Для здійснення місцевого самоврядування територіальні громади в Україні наділені відповідними матеріальними ресурсами. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відзначимо також, що з метою врахування історичних, національно-культурних, соціальноекономічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган J місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. Статуті територіальної громади підлягає державній реєстрації в органах" Міністерства юстиції України. Держава гарантує територіальній громаді право самостійно реалізувати свої повноваження. Органи виконавчої влади, їхні посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені законодавством до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань! які зачіпають інтереси громадян, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування! Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з приводу визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Це цікаво Європейська хартія місцевого самоврядування виходить із того, що: 1) органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму; 2) право громадян на участь в управлінні державними справами є одним із демократичних принципів, які поділяються всіма державами — членами Ради Європи; це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні; існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними функціями, може забезпечити; 3) ефективне і близьке до громадянина управління, а охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії та децентралізації влади. Із цього випливає необхідність існування органів місцевого самоврядування, які мають створені на демократичній основі директивні органи і широку автономію щодо своїх функцій.

Шкільне самоврядування є доцільною спробою користування правами, які надаються громадянам у вирішенні питань, які допомагають зробити своє середовище кращим, ніж воно є. Розв'язання актуальних проблем, що постають під час шкільного життя, в такий спосіб поєднується з тренуванням організаторських здібностей та набуттям досвіду, що знадобиться в дорослому житті. Прояв учнівської активності в цьому напряму відповідає правам громадян України, і його має підтримувати шкільне керівництво. У межах шкільного самоврядування можна створювати проекти, наприклад, шкільного ЗМІ — газети або радіостанції; організовувати регулярні культурно-масові 35

заходи із флаєрами або специфічними бонусами для учасників оргкомітету; здійснювати заходи класного самоврядування або в межах класів одного року (актуальні спільні питання — наприклад, отримання інформації щодо державного тестування). Є безліч питань, організовуючи заходи з вирішення яких, можна отримати місцеву славу, досвід організаторської та управлінської діяльності, адаптацію серед однолітків і при цьому значно покращити шкільне життя для всіх оточуючих. Шкільне самоврядування — досвід свідомих юних громадян, що заслуговує на активну підтримку в школах України.

Методична розробка щодо організації ПСРС з теми: „ЗМІ в демократичному суспільстві” Зміст методичної розробки № 15: 1. Актуальність теми: ЗМІ є ніби «кровоносною системою» суспільства, що поширює суспільно-важливу інформацію або таку інформацію, що здатна викликати суспільний інтерес. 2. Навчальна мета: 2.1. сформувати знання про ЗМІ, їх види, функції та роль у демократичному суспільстві; закріпити вміння та формувати навички визначити ЗМІ як джерело поширення інформації в суспільстві; 2.2. розрізняти види та функції ЗМІ як засобу формування громадської думки; характеризувати моделі взаємин ЗМІ й держави; 2.3. оцінювати значення ЗМІ для формування громадянського суспільства; 2.4. розуміти поняття «свобода слова» та пояснювати значення цензури; 2.5. критично аналізувати інформаційний простір в Україні; реалізувати право на свободу слова у власному житті, місцевих і ЗМІ навчального закладу в якому навчаються студенти; брати участь у роботі ЗМІ навчального закладу; 2.6. сформувати осмислений погляд на ЗМІ як засіб формування громадської думки. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1.

політологія

правознавство

соціологія

Вміти

назвіть загальні політичні функції визначити та дати ЗМІ характеристику загальним політичним функціям ЗМІ в яких законодавчих документах назвати міжнародні та виписана свобода слова як українські документи, висловлення незалежних поглядів і назвати статті переконань що таке масова комунікація? визначати та характеризувати що таке масова комунікація

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. 4.2.Соколов А.В. Общая теория социльной коммуникации: Учеб. пособие. –СПб. : Михайлов, 2002. 4.3. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации: Учеб пособие. – Воронеж: Узд-во ВГТУ, 2000. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. види та функції ЗМІ; 5.1.2. яким чином відбувається функціонування ЗМІ в суспільстві? Як розповсюджується інформація за моделлю Г.Лассвелла?; 5.1.3. що означає вислів стосовно ЗМІ «четверта влада»?; 5.1.4. у чому полягають функції ЗМІ в демократичному суспільстві?; 5.1.5. яке значення цензури?; 5.1.6. у чому полягають особливості та проблеми інформаційного простору України? 37

5.2. Вміти: 5.2.1.назвати види та функції ЗМІ; 5.2.2. охарактеризувати яким чином відбувається функціонування ЗМІ в суспільстві; назвати та дати характеристику моделі розповсюдження інформації інформація за Г.Лассвеллом; 5.2.3. визначити та охарактеризувати висів «четверта влада»; 5.2.4. назвати та дати характеристику функціям ЗМІ в демократичному суспільстві; 5.2.5. визначити значення цензури; 5.2.6. визначити особливості та проблеми інформаційного простору України. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1.. Горбунко Я.О. Людина і світ: Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., - 2011. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Соколов А.В. Общая теория социльной коммуникации: Учеб. пособие. –СПб. : Михайлов, 2002. 6.2.2. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации: Учеб пособие. – Воронеж: Узд-во ВГТУ, 2000. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекта: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Види та функції засобів масової інформації. 2. ЗМІ як засіб формування громадської думки. 3. ЗМІ в демократичному суспільстві. Участь ЗМІ у формуванні суспільної думки та громадянського суспільства. 4. Свобода слова та цензура. 5. Інформаційний простір в Україні. 6. Соціальна відповідальність преси. Запитання для самоконтролю 1. Назвіть види та функції ЗМІ. 2. Яким чином відбувається функціонування ЗМІ в суспільстві? Як розповсюджується інформація за моделлю Г. Лассвелла? 38

3. Що означає вислів стосовно ЗМІ «четверта влада»? 4. У чому полягають функції ЗМІ в демократичному суспільстві? 5. Яке значення цензури? 6. У чому полягають особливості та проблеми інформаційного простору України? Тестові завдання Оберіть кілька правильних відповідей. 1. До моделі масової комунікацї входять такі компоненти: А відправник Б ефективність В радіо Г повідомлення Д телевежа 2. До видів ЗМІ належать А радіо Б листування В телебачення Г чат 3. До функцій ЗМІ входять А дезінформаційна Б інформаційна В рекреаційна Г нормативно-регулятивна Д функція політизації населення 4. Інформаційний простір України є... А закритим Б відкритим В таким, що підлягає цензурі Г вільним щодо висловлювання Д політизованим Б насиченим рекламою 5. Ефект діяльності ЗМІ, при якому людина, яка вважає, що висловлює думку меншості, боїться суспільної ізоляції й волітиме скоріше промовчати, аніж висловити свою думку вголос, має назву: А громадська думка Г цензура Б демократична преса Д рекреація В спіраль мовчання Е інформаційний простір Запитання на творче мислення 1. Поміркуйте, якими повинні бути ЗМІ України, аби сповна виконувати свої основні функції. 2.Які рубрики мали б входити до шкільної газети, щоб вона була популярною? 3. Проаналізуйте інтернетні соціальні мережі «Вконтакті» або «Facebook» за моделлю Г. Ласуелла. 4. Заповніть на окремому аркуші схему, що відображає позитивні та негативні для суспільства якості ЗМІ, класифіковані за функціями.

5. Складіть розгорнутий план доповіді «ЗМІ - четверта влада». 6. Складіть схему курсування інформації у суспільстві. 7. Складіть порівняльну таблицю різновидів ЗМІ. Різновид ЗМІ Переваги у можливостях Труднощі та обмеження розповсюджувати можливостей інформацію розповсюдження інформації 1. Телебачення 2. Радіо 3. Писемні ЗМІ 4. Інтернет

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ СУТНІСТЬ СФЕРИ ЗМІ У СУСПІЛЬСТВІ План. 1. Види та функції засобів масової інформації. 2. ЗМІ як засіб формування громадської думки. 3. ЗМІ в демократичному суспільстві. Участь ЗМІ у формуванні суспільної думки та громадянського суспільства. 4. Свобода слова та цензура. 5. Інформаційний простір в Україні. 6. Соціальна відповідальність преси. Засоби масової інформації (ЗМІ) у сучасному світі охоплюють радіомовлення, телебачення, пресу (журнали та газети, книги), інтернет. Словник Засоби масової інформації, або мас-медіа (назва походить з англійської — mass media) — засоби інформування суспільства. До них належать: преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Об'єднавчим критерієм для цих засобів зв'язку є повідомлення інформації масовій аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації (контролюється інституційно та регулюється завонодавством). ЗМІ є ніби «кровоносною системою» суспільства, що поширює суспільно важливу інформацію або таку інформацію, що здатна викликати суспільний інтерес. Моделі масової соціальної комунікації Модель комунікації, як і будь-яка абстракція, є спрощенням, що схематично відтворює лише найістотніші риси та внутрішні зв'язки реально діючого механізму, який відображає функціонування ЗМІ у суспільстві. Словник Відправник повідомлення (комунікатор) — творець повідомлення, той, хто висуває які-небудь ідеї (самостійно створює інформацію) або акумулює вже наявну інформацію для подальшої передачі. Повідомлення — підготовлена до передачі одержувачеві інформація, закодована за допомогою символів — слів, спеціальних знакових символів, тону повідомлення, малюнків, жестів, підтексту тощо. Канал передачі інформації — засіб передачі інформації, шлях фізичної передачі повідомлення, що є посередником між відправником та одержувачем інформаційного повідомлення. Одержувач (комунікант) — особа (група, організація), якій передається інформація і яка інтерпретує (декодує) її. Інтерпретація повідомлення одержувачем не завжди буває адекватною інтерпретації відправника. Результат (ефект) комунікаційного впливу — зміни в поведінці й стані одержувача інформації, які виражаються в зміні знання одержувача, зміні установок (щодо об'єкта дії, обговорюваного в повідомленні), зміні у видимих діях одержувача (купівля товарів, ставлення до трудової діяльності, своєчасний прихід на роботу й т. д.). Зворотний зв'язок — оперативна реакція на те, що почуто, прочитано або побачено; це інформація (у вербальному й невербальному оформленні), що відсилається назад до відправника і свідчить про стан розуміння, довіри до повідомлення, засвоєння і згоду з ним. Безперечною класикою моделювання процесів комунікації є модель однолінійного односпрямованого процесу Гарольда Дуайта Лассвелла, що завдячує своєю популярністю широкій застосовності до майже будь-яких процесів комунікації. Модель Г. Лассвелла Хто? ► Що повідомляє? ► Яким ► Кому? ►3 яким результатом? Комунікатор Повідомлення каналом? Засіб Адресат Ефективність комунікації 41

Існує також пізніша модель Лассвелла: «Хто? З яким наміром? В якій ситуації? З якими ресурсами? Використовуючи яку стратегію? Впливає на яку аудиторію? З яким результатом?». Німецький дослідник Г. Малецке запропонував принципово іншу модель — «схему полів масової комунікації», в якій спробував звести докупи багато соціально-психологічних факторів, які впливають на комунікаційний процес. В основі цієї моделі — традиційні елементи: комунікатор (джерело), повідомлення, посередник і одержувач. Однак між посередником і одержувачем він помістив нові змінні: «тиск», або «примус» посередника, образ посередника, наявний в одержувача, ефект або набуття нового соціального досвіду, що міститься в повідомленні й спрямованого на одержувача, селекція змісту повідомлення, здійснювана одержувачем. Серед моделей поширення інформації особливе місце належить багатоступінчастим моделям, серед яких виділяється двоступінчаста модель, авторство якої пов'язане з іменами Е. Катца й П. Лазарсфельда. Передумовами її створення були результати ряду досліджень, що виявили більшу роль міжособистісних взаємин у процесі масової комунікації, які змусили вчених відмовитися від образу пасивної, роздрібненої аудиторії й викликали зростаючий інтерес до міжособистісних взаємин як до каналів, по яким поширюється інформація й соціальний вплив. Так, шлях інформаційного повідомлення не закінчується на індивіді, що безпосередньо одержав його від комунікатора. Комунікація приносить найбільший ефект, коли зміст повідомлення фільтрується через людей або групи людей. П. Лазарсфельд і його співробітники вказали на те, що фільтрами в поширенні інформації є «лідери думки». Більша частина інформаційного впливу спочатку досягає лідерів, які потім передають їх іншим, а ті, у свою чергу, бачать у цих лідерах джерело керування й соціального впливу. Така модель поширення інформації була названа «двоступінчастою моделлю комунікації». Портрет класика Гарольд Дуайт Лассвелл (1902-1978) Гарольд Дуайт Лассвелл — американський політолог, представник Чиказької школи. Займався створенням єдиної інтегрованої політичної науки, орієнтованої не на «бібліотечні», а на справжні практичні політичні дослідження. Першочергового значення, на думку Г. Лассвелла, набуває створення міжнародного правового порядку, здатного слугувати ствердженню людської гідності. Комунікації між людьми потрібні в політиці як «відкритий форум для постійного обговорення питань взаємної терпимості та доступу до основних цінностей життя». Джерела повідомлення (хто повідомляє) у сучасному суспільстві поділяються на: індивідів, владні структури, інститути ЗМІ, групи інтересів, інститути культури, освіти, науки та релігії. Інститути ЗМІ — теле- та радіокомпанії, журнали та газети — підпорядковуються Міністерству зв'язку. Владні структури можуть впливати на ЗМІ, визначаючи нормативні документи, що регулюють роботу ЗМІ та цензуру в державі, а також надаючи фінансування ЗМІ. Адресатом ЗМІ виступає аудиторія. Це слухачі, глядачі, читачі, на яких розраховані повідомлення. Масова комунікація спрямована на велику й анонімну аудиторію: доступ до інформації є у всіх бажаючих. Характеристики каналів масової комунікації: повнота охоплення, глибина впливу, зашумленість, вибірковість. 2. ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Види ЗМІ Найвідомішими і найпоширенішими в сучасному світі є такі ЗМІ: • телебачення; • радіо; • преса; • інтернет. Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні 42

друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені та разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. А інтернет поєднує в собі можливості обох видів ЗМІ. Особливості комунікації в середовищі інтернету Усе більше й ділових, і дозвільних комунікацій опосередковується середовищем, що створюється мережею інтернет. Для інтернет-комунікації характерні особливі риси. 1. Постійне розміщення інформації онлайн. Отримувач повідомлення не прив'язаний до часопросторових обмежень (з'являються можливості асинхронної комунікації, при якій відправлення й отримання повідомлення відбуваються не одночасно). 2. Синтез елементів різних засобів масової комунікації, з яким пов'язана багатоманітність способів комунікації в інтернеті. Так, інтернет поєднує в собі якості друкованих видань з рядом можливостей телебачення та телефонії (наприклад, механізм цього поєднання лежить в основі таких технологій, як веб-камери, голосові чати). У результаті інтернет несе в собі як можливості звичних механізмів дії медіа (радіо і телебачення можуть бути опосередкованими комп'ютерними технологіями; існують електронні журнали та новинні сайти), так і породжує новітні способи комунікації, відмінні від попередніх за низкою параметрів. 3. Інтернет змішує міжособистісний та масовий (що набуває, скоріше, статусу групового) рівень комунікації. 4. Одним із провідних параметрів інтернету виступає інтер-активність — існування такого взаємозв'язку між комунікатором та реципієнтом, при якому реципієнт може в якийсь момент стати комунікатором. Інтерактивність стосовно роботи з технікою (комп'ютером) у разі формування запиту також накладає свій відбиток на сутність способу комунікації (комунікація в ійтернеті здебільшого інтерактивна). 5. Посилюється значення зворотного зв'язку. Зворотний зв'зок з автором веб-сторінки реалізується засобами електронної пошти, форуму, коментарів чи гостьової книги. В інтерактивних і технологіях, що ґрунтуються на міжособистісній комунікації, І він відбувається одразу, на зразок реального спілкування, єдиною і відмінністю при цьому виступає наявність різних конфігурацій учасників комунікації — один одному, один усім, кожен усім. 6. Одною з головних характеристик інтернет-комунікаціїї виступає суб'єктність, пов'язана із інтерактивністю. Отримувач інформації виступає не як пасивний об'єкт для втручання! в його свідомість повідомленнями з пропагандистськими намірами, а активно діючий суб'єкт, що сам вибирає джерело інформації, саму інформацію, а також свою реакцію у відповідь на отримані повідомлення. Активність отримувача раніше закінчувалась на вмиканні телебачення або радіо і виборі каналу, або виборі Г газети і її отриманні. В інтернет-комунікації можна йти цими шляхами залучення до інформації, але отримувач сам складає свій план вибраних джерел отримання інформації, яких велика кількість. Можна легко перейти з одного джерела інформаціїї на інше, використовуючи лінки або пошукові системи: нема обмеження при використанні якогось одного з джерел. Отримувачі інформації активно залучений до формування, конструювання процесу комунікації: він його конструює разом із відправником інформації. 7. Виходячи з передпопереднього пункту, в якому викладено можливості суб'єктності кожного учасника комунікаційних інтернет-дій, можна вивести наступний: різноманітність поглядів, І що існують в інформаційному середовищі інтернету. Таким чином, нівелюється головна особливість моделі «відправник-масам», І що забезпечувала можливість пропаганди та замовчування думок, окрім вигідної відправникові. Інтернет забезпечує плюралізм думок у континуумі створюваних повідомлень. 8. Інформацію неможливо приховати — немає цензури (мається на увазі інтернет загалом, модерування форумів конкретної тематичної спрямованості не може стати тут на заваді), повідомлення з'являються і розповсюджуються швидше, вільніше, не опосередковано новинним дискурсом, як то було в попередніх засобах комунікації — на радіо, телебаченні. Це цікаво У статті С. Харнада «Пост-Гутенбергова галактика: четверта революція в засобах виробництва знання» з'явився неологізм для позначення процесу написання тексту в інтернеті — «skywriting» — написання знаків у повітрі, що відображає можливість «одразу і миттєво» бачити електронний текст, на відміну від приземленості й неширокої доступності друкованого тексту. Прикладом його (а також 43

прикладом успішної конкуренції інтернет-телебачення зі своїм традиційним реальним аналогом) є події, що пов'язані з катастрофічним паводком у Новому Орлеані. У той час, як національні канали США применшували масштаби трагедії, недоінформували людей, щоб запобігти паніці, в інтернеті з'явились відеосюжети, які відображали реальний стан подій і були відзняті звичайними людьми — свідками трегедії. Функції ЗМІ: — інформаційна функція; — пізнавально-просвітницька; — рекреаційна; — нормативно-регулятивна. Словник Пропаганда — поширення певних ідей, поглядів чи ідеології. Найчастіше пропаганда є засобом певної політики. Головні інструменти пропаганди — засоби масової інформації та комунікації. Просвітницька й інформаційна функції ЗМІ спрямовані на збагачення знань, задоволення потреб реципієнтів інформації щодо певного кола питань або галузі знань. Повідомлення включають пояснення, коментарі, тлумачення, аналіз подій або явищ. Інтерпретативний (ідеологічний) бік просвітницької функції — це порівняння явищ, процесів, рішень і з'ясування на цій основі їхніх недоліків і переваг. Критичний бік просвіти та пропагандистського впливу через ЗМІ спрямований на здійснення суспільного контролю. Реальна дійсність завжди містить підстави для претензій, критичних зауважень на адресу держави, її органів, посадових осіб, політичних партій та громадських організацій. Бюрократизм, порушення прав громадян, невиконання програмних обіцянок політичних партій, депутатів, інші ситуації вимагають відповідного реагування. ЗМІ виявляють такі вразливі місця, доводять їх до відома різних структур, посадових осіб, пропонують шляхи подолання проблем, контролюють дієвість критичних сигналів. Прогностичний аспект дозволяє усвідомлювати та аналізувати, яким може бути майбутнє, здійснювати науковий аналіз перепектив суспільно-політичного розвитку. Сутність аналізу полягає в тому, щоб на підставі закономірностей суспільного розвитку, екстраполяції їх у майбутнє визначити основні риси, контури найвірогіднішого майбутнього. Нормативно-регулятивна функція ЗМІ полягає в інформуванні щодо того, якими є можливості й очікувана поведінка у суспільстві. ЗМІ багато в чому формують цю поведінку, тому на них лежить велика відповідальність як щодо рівня культури повідомлень, так і спрямування суспільної думки у певному напрямі. У межах рекреативної функції існує комунікативний аспект, спрямований на встановлення та розвиток зв'язків між реципієнтами. ЗМІ дають відчуття наявності однодумців, дозволяють, відчувати об'єднання заради досягнення єдиної мети, підтримка одне одного. Звичайні розваги посідають важливе місце серед підвалин існування сучасних ЗМІ. Коли більшість людей бажає просто розважитися, вони звертаються до ЗМІ — ТБ, радіо, газети, кросворд да чи інтернету. ЗМІ функціонують за моделлю «відправник масам». І тільки інтернет явив собою новий засіб, який дозволяє активну участь реципієнтів інформації у створенні та обговоренні повідомлень. Реакція реципієнтів на повідомлення може різнитися в межах від повного сприйняття до критичного розбору. В умовах недовіри до ЗМІ сподіватись на некритичне сприйняття інформації «масами» не варто. Навпаки, інформаційна функція ЗМІ змінюється розважальною. ЗМІ справедливо вважаються творцями соціальних міфів. Вони працюють на політичні (політично ангажовані передачі) та економічні (реклама) інтереси, через що знижується довіра населення і виникає враження, що «ЗМІ брешуть». У той же час вони залишаються засобом масового сповіщення, про важливі події. Соціальний прогрес залежить від змін, що їх підштовхують ЗМІ через формування суспільної думки. 3. ЗМІ ЯК ДУМКА БІЛЬШОСТІ І МЕНШОСТІ. ЗМІ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ З одного боку, ЗМІ повідомляють інформацію, з іншого - чинять вплив. Шляхом пропагування певних ідей, політичних програм та точок зору реалізується управління 44

суспільною думкою. Вільна, незалежна преса в цьому сенсі вважається необхідною для реалізації демократичних прав та свобод. Але навіть за демократичних умов розвитку ЗМІ в їх інформаційному просторі розгортаються війни за владу: від просто самореклами певних партій, груп до боротьби з опонентами засобами компроматів та негативного («чорного») піару (PR — public relations, інформування спільноти про діяльність того чи іншого суб'єкта суспільних відносин). Цікавими є явища соціальної маніпуляції, що здійснюється через ЗМІ. Це цікаво «Спіраль мовчання» відкрила німецький політолог Елізабет Ноель-Нойман: коли людина вважає, що висловлює думку меншості, то боїться суспільної ізоляції й волітиме скоріше промовчати, аніж висловити свою думку вголос. ЗМІ відіграють велику роль у визначенні того, яка думка є думкою більшості. Висвітлення в ЗМІ «думки більшості» призводить до зростання кількості людей, які підтримують цю думку, а «меншість» із меншою ймовірністю виказує свою думку вголос. Однак ця закономірність стосується питань моралі та думок, але не тих моментів, які можна підтвердити або спростувати за допомогою фактів. Структура впливу на суспільство, за В. Г. Крисько, складається з впливу джерела інформації, дії змісту повідомлення, впливу ситуації, в якій здійснюється спроба переконати. Чим вища довіра до джерела інформації (конкретного ЗМІ й авторів повідомлення, що передається) та чим вищий його авторитет у суспільстві, тим вищі його можливості впливу. Щодо змісту повідомлення, то переконливість залежить від якості доказів, логічності, несуперечливості, конкретності викладеного матеріалу. Ефективний вплив на людей чинить інформація, що має для них суб'єктивну значимість, враховує культурні традиції, ґрунтується на істинних фактах. Привертає увагу загалу інформація, що акцентує на негативних наслідках або апелює до емоційно знайомого людям змісту. Ситуація впливу характеризує умови здійснення впливу та характер реакції сприймача повідомлення. 4. ЗМІ - «ЧЕТВЕРТА ВЛАДА» Четверта влада (від англ. Fourth Estate) — словосполучення, яке визначає саму пресу і її вплив у соціумі. Журналісти володіють великою владою в суспільстві, і усвідомлення цієї влади має поєднуватися з відповідальністю і почуттям обов'язку перед читачем. У всі часи вони домагалися визнання завдяки високому рівню точності та неупередженості, а також завдяки дотриманню ними правил чесної гри. Першою, другою і третьою владою є, відповідно, законодавча, виконавча і судова гілки влади.. За допомогою масової інформації можна впливати на громадську думку як стан масової свідомості. Масова комунікація сприяє тим самим найкращій реалізації цілей суб'єктів соціальних інтересів. Цей факт став підставою виникнення терміна «четверта влада», яка наділяє масові комунікації особливими владними повноваженнями. Оскільки головне завдання влади — підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як «четверту владу» (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою). У контексті глобалізації деякі експерти називають владу преси навіть першою, а не четвертою. У демократичній, правовій державі кожен громадянин млі: і гарантоване законом право знати про все, що в ній відбувається Без свободи слова немає демократії, а без демократії немає свободи слова. У свою чергу свобода слова і демократія неможливі в наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є в цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. Звичайно, засоби масової інформації, як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію — закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Це специфічний вид директивної інформації, розповсюджуваної в масовий спосіб. Разом з тим засобами масової інформації є видом зворотного зв'язку. Вони акумулюють думки, 45

прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади. Це своєрідний і ні до чого не подібний барометр громадської думки. Засоби масової інформації в демократичному суспільстві мають бути протилежним стосовно «влади» полюсом, а не тільки інструментом пропаганди, хоча вони виконують і таку роль. Демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. Зловживання свободою слова недопустиме. Здійснюючи програму діяльності того чи іншого засобу масової інформації, журналіст має право отримувати відомості з будь-якого джерела, але разом з тим він зобов'язаний перевіряти достовірність інформації, яку адресує аудиторії, відмовитися від даного йому доручення, якщо воно пов'язане з порушенням закону, поважати права, законні інтереси громадян, організацій. За те чи інше порушення, протизаконний акт журналіст може бути притягнутий до кримінальної та іншої відповідальності. ЗМІ виконують важливу функцію — громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб, а в разі виявлення помилок, прорахунків мобілізують громадську думку на боротьбу проти цих явищ. Унаслідок цього нерідко виникають хвилі протесту, які набувають різних форм: публікації на підтримку критичних виступів, депутатських запитів у парламенті, страйки, мітинги, демонстрації, пікетування тощо. Якщо влада діє за допомогою авторитету сили, то ЗМІ — силою авторитету. Волевиявлення влади має адресний характер. Наприклад, акти законодавчої та виконавчої влади звернені або до всього населення країни, або до певних верств (селян, студентів, військовослужбовців та ін.), судової — до безпосередніх учасників судової справи. Акції ЗМІ такої адресності не мають. Вони є «дифузними» (розпорошеними), адресовані всім і нікому конкретно. Тому один виступ ЗМІ може бути підтриманий усім народом, а на інший ніхто не відреагує. Масштаб і активність громадського відгуку залежить від переконливості, доказовості, привабливості позиції ЗМІ. Не раз реакція широких мас досягає межі, коли владі доводиться з ними рахуватися. Саме це змушує владу до корекції своїх намірів чи дій. Це спостерігається, коли певні пропозиції, програми, проекти виносять на широке обговорення. Нерідко таке обговорення розпочинають ЗМІ з власної ініціативи. Однак в обох випадках ЗМІ виступають колективним експертом. Попередня оцінка, широке громадське обговорення, всебічна експертна оцінка намірів та пропозиції влади у ЗМІ дає змогу уникнути помилкових рішень, необдуманих кроків. Тому владні структури повинні бути зацікавленими в таких обговореннях, сміливіше їх організовувати чи йти назустріч пропозиціям ЗМІ про їх проведення, уважно ставитися до висловлених думок, дбаючи про суспільні інтереси. Нерідко коригуючий вплив ЗМІ стосується перегляду здійснюваних кроків. Змусити владні структури відмовитися від їхніх задумів важко, але ще важче протидіяти зробленому. Та відомі непоодинокі випадки, коли наполегливість, принциповість ЗМІ змушували відступати навіть вельми авторитетні владні органи. Корекція намірів та реальних дій влади під впливом ЗМІ свідчать, що вони є реальною суспільною силою. Водночас дієвість їхніх виступів залежить від здатності влади адекватно сприймати критичні зауваження, реагувати на них. В іншому разі громадське невдоволення може досягти «критичної маси», коли неминучою стає вже не корекція намірів чи дій, а зміна політичної влади (ни приклад, під час парламентських, президентських виборів). Впливаючи на владу, формування громадської думки, ЗМІ є важливим інструментом соціального управління, їхня роль особливо залежить від умов діяльності — існуючого політичного режиму. Сьогодні ЗМІ — це дещо більше, ніж тіньова влада або навіть ніж одна з гілок влади. їхній рівень впливу сприймається як влада, що дозволяє «поставити», у театральному значенні слова, реальність. Вони змагаються з правосуддям за право втілювати собою офіційне місце спостереження за демократією. ЗМІ та право суддя конкурують між собою ще й тому, що їх еволюція протікікає в межах однієї сфери. Крім того, вони позбавлені загальних моментів: їх вступ у дію (після факту, що стався), їхні методи (драматизація і моралізація подій), їх структура, що не відкидає сторонні дискурси, врешті, їх особливе становище, завдяки якому вони не несуть відповідальності за свої дії. ЗМІ наділені лише правом перешкоджати діям, не маючи права діяти. 46

5. ЗМІ В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ. УЧАСТЬ ЗМІ У ФОРМУВАННІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У демократичному суспільстві засоби масової інформації є компонентами політичної системи поряд із парламентом, виконавчою владою, незалежним судом. ЗМІ здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій і донесення позицій опозиційних партій до електорату. ЗМІ виконують роль своєрідного громадського контролю й оприлюднення його результатів. Основні функції мас-медіа в ліберально-демократичному суспільстві: контроль за владою, тиск на владу, встановлення ЗМІ в демократичному суспільстві взаємин та довіри між владою й суспільством. Утім, в авторитарно-тоталітарних режимах, де ідеологія та преса одержавлені, засоби масової інформації дійсно є лише інструментом державної (чи партійно-державної) влади. Влада не в змозі існувати і залишається нестабільною без постійного діалогу між виборцями й управлінцями як місцевого самоврядування, так і державної влади. Подібні твердження справджуються насамперед для демократичних режимів, які за самою своєю суттю мають потребу в постійному спілкуванні між певною частиною суспільства і тими, кого вони представляють. Такий діалог можна визначити як комунікативний процес, що впливає на характер відносин між представниками влади і підданцями. У тій або іншій формі подібний діалог існує за недемократичних режимів і покликаний гарантувати визнання панування діючої влади. Так чи інакше, і за демократичних, і за недемократичних режимів засоби масової інформації (ЗМІ) становлять один із найважливіших компонентів у взаємодії між керівною і керованою сторонами та найважливіший елемент громадянського суспільства. Усі політичні процеси, і в першу чергу демократичні, можна розглядати як двосторонні процеси обміну інформацією: виборці передають своїм обранцям свої побажання, вимоги, думки і висловлюють підтримку, а обрані ними представники приймають ці «послання», засвоюють, переробляють і створюють уже власні у формі декларацій та політичних рішень. Вивчаючи політичну роль засобів масової інформації, необхідно розрізняти періоди виборчих кампаній, коли зростає інтенсивність використання мас-медіа політичними структурами, і час між виборами, коли у відносинах між двома інститутами панує відносний спокій. Історії відомо немало ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, приймали серйозні політичні рішення. Але більш поширеним і значущим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки. Словник Громадська думка — це єдині за змістом судження, присвячені фактам соціального життя, колективної діяльності та діяльності окремих особистостей. Вона може формуватися стихійно або свідомо, набуваючи при цьому функції оцінки предмета, відносно якого виникла. Свобода слова та цензура Ключові функції громадської думки: — інформаційна: громадська думка є джерелом інформації, що функціонує в суспільстві й забезпечує його нормальну життєдіяльність; — регулятивна: полягає у ствердженні в суспільстві певних норм суспільних відносин, певних зразків поведінки та цінностей; — управлінська: громадська думка надає інформацію про інтереси, потреби громадян для прийняття рішень у демократичному суспільстві. Громадська думка — відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, її діяльності, політики. Громадська думка може бути єдиною, монолітною, виражати волю всього народу, але частіше вона має плюралістичний характер: окремі спільноти (соціальні, етнічні, професійні, вікові) можуть 47

мати свої підходи, погляди та вимоги. Тоді постає питання про формування громадської думки більшості на основі узгодження поглядів, досягнення консенсусу між різними верствами населення. Розуміння ролі громадської думки випливає з теорії народного суверенітету, органічно пов'язане з нею. Народний суверенітет означає повновладдя народу. Щоб суверенність народу мала постійний характер, потрібен постійно діючий механізм формування, виявлення та висловлювання його волі. Таким механізмом і є врахування владою громадської думки. 6. СВОБОДА СЛОВА ТА ЦЕНЗУРА У радянські часи ЗМІ були чітко підпорядковані контролю цензури. Тоталітарний режим не допускає існування легальної опозиції, опозиційних чи непідконтрольних йому ЗМІ. Дозвіл на видання або вихід в ефір надається тільки «надійним» і «перевіреним». Наприклад, над усім, що публікували ЗМІ колишнього СРСР, було встановлено жорсткий цензурний контроль. А над ним — контроль партійних органів. Головною місією ЗМІ було зміцнення, всебічна підтримка і вихваляння існуючого режиму. Водночас преса, радіо, телебачення були насичені критичними публікаціями, але критика було суворо «дозована». Так, у районних газетах критикували керівників господарств, підприємств, окремих чиновників районних установ, але не районне керівництво. Так само органи масової інформації обласного рівня могли «стерти на порох» районних керівників, але щодо обласних існувало «табу». Ще суворішими були ідеологічні обмеження. Значну роль у діяльності засобів масової інформації було відведено штучним пропагандистським кампаніям, спрямованим на формування «образу ворога». Перебудова, на хвилях якої була започаткована у 80-ті роки XX ст. гласність, істотно змінила становище та функції ЗМІ, суттєво послабила цензурні пута. Але гласність не тотожна свободі слова. Значне розширення тематичного спектра виступів засобів масової інформації не означало повної свободи висловлювання думки. Саме тому одним із найважливіших завдань української держави після проголошення її незалежності стало формування і забезпечення демократичних засад діяльності ЗМІ. Конституція України, інші законодавчі акти багато уваги приділяють цим проблемам. Зокрема, ст. 34 Конституції України проголошує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір». У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» це правило окреслено дещо повніше: «право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію». У реалізації свободи слова, у набутті засобами масової інформації належного їм статусу вагому роль відіграє подолання державно-партійної монополії. Законодавство значно розширило коло осіб, які мають право на заснування ЗМІ. А законодавчі обмеження спрямовані проти їх монополізації. Всі ці зміни закладають засади організаційної, певною мірою матеріальної незалежності ЗМІ, права на власний розсуд визначати, яку інформацію слід продукувати та транслювати. Однак реальна практика перших десятиліть свідчить, що конституційні, законодавчі засади свободи слова реалізуються із значними труднощами, що ускладнює виконання ЗМІ суспільних функцій. Словник Цензура — це нормативне регулювання діяльності ЗМІ за допомогою законів та ретельних перевірок, чи задовольняє законодавству і волі владної еліти та інформація, що надходить до народних мас. Цензура має політичне значення через те, що для влади дуже приваблива можливість контролювати ЗМІ. Корисний рівень використання цензури — стеження за дотриманням законодавства при роботі ЗМІ. Особлива відповідальність у сучасному демократичному світі покладається на самостійний та відповідальний вибір журналіста — яка інформація є корисною для суспільства, а яка може викликати негативні наслідки, є аморальною або дестабілізуючою. Соціальна відповідальність преси і журналіста — це визнання і виконання зобов'язань перед суспільством в інтересах його гармонії і успіху. Вибираючи цілі й методи своєї роботи, журналіст водночас спричиняє і відповідні наслідки, ефекти у суспільстві, загострює на певних фактах суспільний діалог та формує суспільну думку 48

Основними ефектами впливу преси є: — гуманітарний — результат впливу журналістських творів ні моральні настанови особистості, на її культуру і соціалізацію на орієнтири її соціальної поведінки; — соціальний — результат впливу журналістських творів через посередництво цільової аудиторії на громадську думку і суспільну свідомість, на політику держави, на економічний соціальний, культурний розвиток нації, на діяльність всіх структур соціуму. Чинник соціальної відповідальності преси і журналіста постійно зростає. Можна виділити три основні вектори відповідальності преси та журналіста: — інформаційне забезпечення плюралізму суспільної думки; — захист прав і свобод особистості в її протистоянні з бюрократією; — підвищення ефективності державної влади на основі консолідації суспільства. 7. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В УКРАЇНІ В Україні зареєстровано біля ЗО тис. періодичних видань. Близько 9 тис. із них — видання загальнодержавної сфери розповсюдження. Дуже динамічно зростає кількість людей, що регулярно користуються інтернетом. Демократичні перетворення в суспільстві, зокрема роздержавлення та демонополізація у сфері засобів масової інформації, створюють передумови для того, щоб вони реально відігравали важливу роль у розбудові громадянського суспільства та правової держави. Однак цей процес відбувається досить повільно, глибоко вкорінений острах публікувати інформацію відкрито, не вистачає досвіду вільного існування преси, тому функціонування української системи ЗМІ відрізняється від країн з більш давньою історією демократичного розвитку. Залежність засобів масової інформації від політичних інтересів власників або осіб, що офіційно чи неофіційно контролюють видання, теле- або радіопрограми, цілком очевидна. Головне призначення ЗМІ — продукування і трансляція інформації, що забезпечує реалізацію їхніх функцій. Але практика свідчить, що ЗМІ широко використовують як для збагачення їх власників, так і для того, щоб «робити владу». Саме власникам ЗМІ часто належить вирішальне слово у визначенні пріоритетів: інформація — гроші — влада. Традиційно перевагою користуються здебільшого інтереси, пов'язані з фінансами або владою, значно рідше — міркування інформаційного порядку. У багатьох ЗМІ набув поширення напрям, що дістав назву «жовта преса». Цьому напряму властиві концентрація уваги на плітках, інтимних стосунках, скандалах з життя передусім широко відомих людей, цинізм, балансування на межі порнографії. Прихильники такої практики, переслідуючи комерційні інтереси, посилаються на ст. 34 Конституції про право кожного на свободу слова і думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Але таке тлумачення цієї статті ігнорує іншу статтю — ст. 23 Конституції про обов'язки кожної людини перед суспільством і неприпустимість порушення прав і свободи інших людей. Безперечно, фінансові, політичні міркування мають для діяльності засобів масової інформації величезне значення, оскільки індустрія ЗМІ потребує значних коштів. Можливості державного фінансування, субсидіювання ЗМІ, особливо тих, чиїми засновниками не є державні структури (а вони становлять переважну більшість, і їх кількість дедалі зростає), вкрай обмежені. Сконструювати справедливий критерій їх розподілу, який би відсік фаворитизм, неможливо. Усе це зумовлює посилення впливу власників на діяльність ЗМІ. Значним джерелом фінансування є прибутки від рекламної діяльності. Це також один із проявів демократії. З іншого боку, реклама формує в людей потреби, що є впливом на суспільство. Справді, реклама у ЗМІ охоплює широке коло громадян, активно впливає на формування їхніх смаків, потреб. Однак, працюючи на інтереси споживача, вона передусім дбає про інтереси рекламодавця, будучи покликаною не просто інформувати, а спонукати споживачів зробити покупки, скористатися послугами. Реклама не тільки формує, а й нав'язує смаки. Крім того, реальні властивості рекламованих товарів та послуг не завжди відповідають штучно створеному іміджу. Настирливе втручання реклами, зокрема в канву телепередачі, перешкоджає нормальному її сприйняттю. Власники ЗМІ змушені з цим змиритися, бо зацікавлені в надходженні коштів. Фактично рекламодавці мають значний вплив на ЗМІ і певною мірою визначають напрям та зміст їх діяльності. 49

Здатність ЗМІ забезпечувати неабиякий зиск, значний політичний вплив зумовлює гостру конкурентну боротьбу за прибутки, ринки збуту інформації, респондентів. В Україні мають місце адміністративне втручання владних структур у діяльність ЗМІ, невиправдана прискіпливість судових органів, тиск різних кланів на ЗМІ, що суттєво обмежує реальну свободу слова. Подальший розвиток українського суспільства, української державності залежатиме від багатьох чинників, серед яких одним із найважливіших є вдосконалення діяльності ЗМІ. Реальна влада зосереджуватиметься в руках інфократії — соціального прошарку, який контролюватиме інформаційні ресурси (продукування, розподіл, трансляцію). Інфократія, володіючи ефективними засобами контролю над свідомістю людей, або становитиме одну впливову групу (інформаційний тоталітаризм), або складатиметься з кількох конкуруючих груп. Глобалізація призводить до функціонування більшої кількості інформації. Дедалі більше інформації розповсюджується повз традиційні ЗМІ — через інтернет. Звідти ж приходять і практики свободи слова.

Питання до семінарського заняття. 1. Дайте визначення що таке людина, як ви розумієте поняття людина як біосоціальна істота? 2. Індивідуальність як феномен людини. 3. Дайте характеристику сутності людини в різних теоріях. 4. Наведіть приклади основних типів світогляду людини. 5. Порівняйте визначення особа-особистість-персона-громадянин. 6. Дайте визначення, що таке «соціалізація», які завдання людина розв‘язує у процесі соціалізації. 7. Що означає поняття «ім‘я», функції сім‘ї. 8. Дайте визначення «гендерна соціалізація», «гендерні ролі». 9. Наведіть приклади та охарактеризуйте гендерну соціалізацію людини. 10. Стереотипи та їх рол у житті людини й суспільства. 11. Гендерні стереотипи. 12. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. 13. Толерантність.

Самостійне опрацювання. Тема. Стереотипи та їх роль у житті людини й суспільства. Основні питання. 14. Стереотипи та їх рол у житті людини й суспільства. 15. Гендерні стереотипи. 16. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. 17. Толерантність. Література. 1. Права человека в современном мире. – Донецк, 1995. 2. Шимман Дэвид А. Книга о предрассудках. – Донецк, 1997. 3. Конвенція організації Об‘єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Інтернет-ресурси. 1. xenodocuments.org.ua 2. the-persons.com.ua 3. uk.wikipedia.org 4. zakon.rada.gov.ua 5. khpg.org