jurn2012_1 by Gbook Lviv

Ìàò³ð Áîæà ç Ïðåñâÿòèì Ñåðöåì ó ðóö³

Ñâÿòèé Éîñèô ç Äèòÿòêîì ²ñóñ

Íà 1-é ñò. îáêë.: Ä³âà Ìàð³ÿ ÷èòàº Ñâÿòå Ïèñüìî. Íà 4-é ñò. îáêë.: Óëàøê³âñüêà ÷óäîòâîðíà ³êîíà Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³, 1-øà ïîëîâèíà XVII ñò., ñ. Óëàøê³âö³ ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñüêà îáë., ôîòî Ð. Òîìïàëüñüêîãî Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìàº ïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº. Äîðîã³ ÷èòà÷³, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, õðàì³â, ä³òåé ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.

1(72) 2012 Р Е Л І Г І Й Н И Й ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Наперекір усьому

Періодичність: раз у два місяці

Маріанна Іванець Війна проти раку... ................................................. 2

Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979

2. Дорога до вічності о. ліц. Володимир Коріновський Чи існує “людська доля” ................... 7

Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ

3. Святині Галичини

Редакційна колегія:

Володимир Гіщинський Ланівецька чудотворна ікона

єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ

Пресвятої Богородиці ............................................................................... 9

єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор

4. Літературна сторінка о. Валентин Свєнціцький Христос у дитячій ............................... 14

5. Голос Марії

Ольга ЛОЗА

Nuccio Quattrocchi Час ласки для вашої душі .................................. 19

Оксана ПРИЙМАК-ВАСЮТА

Nuccio Quattrocchi Бути простягнутими руками Марії .................... 20

Обкладинка

Nuccio Quattrocchi У Непорочному Серці Марії ............................... 21

Богдан СОЙКА Технічний редактор

6. Свята Земля

Андрій ЦИМБАЛ

Йосиф Воробець Слідами Старого та Нового Завітів (закінчення) ... 23

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2012 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ПП “Добрий друк”, ЕДРПОУ 35444562, Свідоцтво СВС ДК №3096, тел. (032) 220-15-76 Наклад: 2000 примірників.

7. Хліб Неба о. М. Петровський Біблія – Священна Книга одкровення Завіту .... 30

8. Нам пишуть Листи читачів .............................................................................. 33 Дорогі читачі нашого журналу, просимо Вас надсилати до редакції якісні світлини ікон, образів, парафіяльних храмів, дітей (рубрика “Діти України”) і т.д., найкращі будуть надруковані на сторінках часопису.

НАПЕРЕКІР УСЬОМУ

ВІЙНА ПРОТИ РАКУ...

Маріанна Іванець з чоловіком Тарасом та дітьми

“Вхід у слова Твої світло дає, недосвідчених мудрими робить (Кн. Псалмів 118:130) Того літнього дня вперше прийшло болюче усвідомлення людської безпорадності перед страхом. Страхом, який закрадається в душу, поселяється в серці й опановує тебе. А потім кожного разу змушує твоє серце часто битися від однієї думки про нього. Страшний вирок Мати мого чоловіка перенесла операцію на кишківнику. Операція пройшла успішно. Але оскільки це була онкологія, їй призначили 4 курси хіміотерапії. Ми по черзі возили її в онкологічну лікарню на крапельниці. Відразу хочу зізнатися, що коли мамі поставили цей страшний діагноз, я подумала, що це кінець.

№1(72), 2012 2

Так як вірила в твердиню, що рак – це смерть. А набагато пізніше Господь відкриє мені Своє слово, Слово Боже, яке насправді і є Божою зброєю для зруйнування ось таких страшних твердинь. Але це все було потім… А сьогодні я привезла маму на крапельницю. На великій, гарно озелененій території онкологічної лікарні, я була вперше. Це місце у красивому Львові я вважала темним острівцем страху, болю та приреченості. Тому, коли мама вийшла з автомобіля, я, намагаючись навіть не “дихати тим повітрям”, швиденько втікала з лікарні. Тоді ще не знала, що сьогодні, провівши 5 хв. на території цієї лікарні, рівно за рік, я “оселюся” в ній поряд з коханим чоловіком на дуже довгих та неймовірно важких три місяці. Ось тоді й оселився в мені страх перед хворобою, яка начебто і не розбирає кого забирає.

Дiти Непорочної

НАПЕРЕКІР УСЬОМУ Ми багато молились, і мама, дякуючи Господу, за рік одужала і набралася сил. Проте мій чоловік почав скаржитися на біль з лівого боку грудей. Після відповідних обстежень лікарі спочатку поставили діагноз – виразка шлунка. А пізніше нам винесли цей жахливий вирок – рак шлунку. Зволікати не було часу. Операція була необхідною та терміновою, доки метастази не поширилися на інші органи. Що відчувала я? Що відчував мій чоловік? Це мабуть важко описати. Молоді, успішні, щасливі люди з двома синочками опинились на краю прірви. Але водночас – на початку нашої дороги до істинного пізнання Господа, до пізнання безмежної Його любові до нас, до пізнання живої молитви і твердої віри. Але на той час, наче перелякані кошенята, ми пішли на операцію, яка тривала 7 годин, в результаті якої чоловікові забрали весь шлунок. Усі ці 7 годин ми молились. І не тільки я та наші. Молилась вся велика родина, наші друзі, знайомі та близькі за кордоном. Усі, хто знав нас – молились до Бога, до Господа нашого Ісуса Христа, до заступниці Діви Марії за успішне проведення операції. В кінці операції Тарасові зробили внутрішньочеревну хіміотерапію. Тому необхідності в подальших курсах хіміотерапії не було. Але були інші питання. Гарантувати, звичайно, ніхто не міг, що хвороба не повернеться, і що на нас чекає далі. Плачучи в молитві… Через два тижні Тарас був вдома. Усвідомлення, що це справді відбувається з нами, так і не було. Але був страх перед невідомим, і навіть, якийсь сором. Особисто я відчувала, наче мітку нам обом на чолі поставили – “прокажені”. Не хотіла, щоб навіть у родині знали, що саме було. Здавалося, ми ніколи не будем такі, як були. Ніколи друзі не будуть нас сприймати як раніше. Ще через два тижні ми повернулися в лікарню, тому що температура не спадала, були постійні спазми після вживання їжі. Без знеболювальних та жарознижувальних препаратів Тарас просто не міг. Причиною цих проявів

Дiти Непорочної

стали підпечінковий абсцес та спайкова хвороба кишок. А все це було ускладненням першої операції, через три тижні після якої, всередині літа, чоловікові зробили другу операцію. Вдруге ми відправили Тараса в операційну, молячи Господа, щоб керував руками хірурга в часі операції. Гною під печінкою здренували близько 200 мл. Кишки роз’єднали від спайок. Після операції в Тараса було 6 дренажів у животі. Йому дуже боліло. Насправді, з цього моменту й пішла серйозна втрата ваги. Це був надзвичайно важкий час і для мене також. Я страждала і фізично, і духовно. Не залишала його одного ні на хвильку. Він був настільки немічний, що нічого практично не міг робити сам. На ніч батьки Тараса виганяли мене додому, щоб я виспалась і набралась сил. Але це було нереально. Ні спати, ні їсти я не могла. У нашій великій, а тепер порожній квартирі, ставало неможливо перебувати самій. Дітей мої батьки забрали в село. Єдиним місцем для мене була наша відкрита тераса з диванчиком, яка стала свідком такої кількості пролитих сліз, якої я за все своє життя, мабуть не пролила. Кожної ночі біля опівночі я ставила автомобіль на стоянку. Поряд другий місяць підряд стояла самотня машина мого чоловіка. Дивлячись на неї, я ще довго плакала на стоянці. Потім, по дорозі додому молилась Матінці Божій біля ювелірного заводу, щоб оберігала мене, поки йтиму додому. Гаманець та документи залишала в машині. Темною вулицею виходила на Наукову, де вже не так страшно. Прийшовши о 12 ночі додому, вкорочувала час на терасі до 4-5 ранку, аж поки не засинала від перевтоми на 2-3 години. Знову сідала за кермо і їхала в лікарню. Ті нічні години проводила плачучи в молитві, але разом з тим, бувало і вино, і сигарети. А потім – знову молитва. Це не пов’язувалось. Але заспокоєння, якого шукала на той час, не знаходила ні в першому, ні в другому. Зранку часто ще бігла до церкви на сповідь. Тоді ше не знала, що саме до цієї церкви прийду на першу зустріч з отцем, якому всім завдячую. Але потім все повторювалось знову, аж поки мій Тарас не повернувся вдруге додому.

№1(72), 2012 3

НАПЕРЕКІР УСЬОМУ Пишу це для того, щоб усі розуміли, що шлях до Господа в кожного свій. У мене був важкий, тернистий шлях. Але я дійшла й отримала в результаті перемогу. А все те інше, в чому шукала розради – покаявшись, залишила позаду. Вкладаючи Слово Боже в серце… Мушу сказати, що після першої операції, чоловік почувався набагато краще, аніж після другої. Ми навіть подумали: ”І це все? Це вся боротьба з раком? За два тижні?” Тоді й не здогадувались як ще багато доведеться пережити. Проте, повернувся на цей раз мій чоловік уже іншою людиною як ззовні, так і всередині. Виглядало, що врешті – решт, це його зламало. Хвороба скалічила тіло, а потім, наче і душу. Не знаю, чи зламала його та неміч тоді, але стало ще важче. Власне в цьому часі, коли я вже не знала де і як мені стати, що і як мені робити – Господь почав діяти. Причому хочу зауважити, що ми з чоловіком належимо до Греко – Католицької Церкви. Але для Господа, насправді, це не має жодного значення. Всі віруючі є дітьми Божими і всіх Він однаково чує. Отже, протягом двох місяців за Тараса кожного дня молилась величезна кількість близьких нам людей. Я теж проводила в молитві не одну годину… Аж поки коліна не затікали. Їздила з братовою на Хресну дорогу в Страдч. Були в Почаєві. Але ні я, ні всі, хто був з нами в молитві, не знали, що Господа багато разів просити не треба. Він чує нас навіть із першого разу. Тому, просіть Господа повною віри молитвою, а потім, у кожній наступній молитві – дякуйте. Навіть, якщо нічого з того, про що просите, ще не відбувається – дякуйте!!! Навіть , якщо ваші очі не бачать ще ніяких змін – дякуйте і славте нашого Господа! І тоді Дух Святий зійде на Вас і відкриє Вам інші очі – очі Вашого серця. Тоді, реально ще не бачачи, Ви будете твердо знати, що Господь діє, що все, про що просите в молитві і з вірою, – дасть Він Вам. “Тому й кажу вам: усе, чого будете просити у молитві, віруйте і одержите, і буде вам так.” (Мт.11:23). Над цим і над багато чим іншим працював зі мною священик, якого Господь послав мені на допо-

№1(72), 2012 4

могу. І ще допомагала дівчина Мар’яна, яка й познайомила мене з ним. Сама ж, зі сім’єю вже 12 років живе життям, повним віри, спокою і любові до Господа. Отець навчав мене. Вкладав у серце мені Слово Боже, пояснював суть Божого діяння. Молився за Тараса, молився в Ім’я Ісуса, щоб Господь дарував йому новий шлунок. Молився за мене, щоб Господь зіслав на мене Духа Святого. Я зрозуміла, що незліченна кількість молитов за Тараса – це хмизинки, з яких складається велике багаття. Але щоб багаття запалало – треба запалити. Щоб молитви почали діяти – потрібен вогонь. А вогнем мала бути моя молитва, моя віра, як другої половинки Тараса. Віра йде від слухання, а слухання – від Слова Божого (Рм. 10:17). Годинами спілкуючись із Мар’яною по телефоні, а з отцем при зустрічі, вдома вивчаючи Біблію, я наповнювалась Словом Божим. Як хворий приймає таблетки, так і я лікувалась, вкладаючи Слово Боже в своє серце. Тепер знаю, що шукала Бога всюди. І тому знайшла. Знайшла його в свому серці, де він оселився. “І Я вам кажу: просіть, – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам! Бо кожен хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а тому, хто стукає – відчинять” (Лк. 11:9-10). Я телефонувала – мене вислуховували, приходила до церкви – мені розказували. Господь діє там, де ми Йому щиро і повно віримо Отець говорив, що якщо хвороба таки не відступає, то треба нам самим з нею боротися. Треба виганяти її. І що це теж можу зробити я. Тому що ми одне тіло перед Богом. І я можу перебрати контроль над хворобою на себе. А Тарас у недузі, тому не може сам боротися. І що задумуватися ”За що нам таке?” – немає сенсу. І що Господь насправді не карає Своїх дітей, і не Він посилає такі хвороби та випробування. ”Любий, бажаю, щоб тобі в усьому добре велося і щоб ти був здоровим, так, як і душі твоїй ведеться добре”. (ІІІ Йо. 2). Не

Дiти Непорочної

НАПЕРЕКІР УСЬОМУ стояти в вірі?” Я питала отця: ”До кого і до чого я маю стати спиною?”, коли я зрозумію, “що я твердо в вірі?” Коли? А тоді, коли ці питання самі собою відпадуть. І ти відчуєш, що наповнена Духом Святим і впевнена в тому, що Ісус вірний, і все що Він обіцяв – виконає. Саме так я відчуваю і розумію тепер. До цього дійти не просто. Я дуже добре знаю. Але це саме так. І цей непростий шлях до пізнання Господа для кожного різний. Для кожного тією чи іншою мірою важкий. Дехто іде роками. В мене не було часу. Мій шлях був завдовжки 3 тижні. Від першої зустрічі зі священиком до відчуття того, що я вже не сама. Що Дух Святий у мені перебуває і ми все разом переможемо. “І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас...”(Рм. 8:11). На тлі ще не одного ускладнення протягом цих трьох тижнів, відбувалось становлення моєї віри. Віри, яка взяла ще початок з першого супротиву в моїй душі. Маркіян і Станіслав

ВІН! А протилежний Йому… Злий і лукавий, який завжди поряд і не спить. Сатана обманом нав’язує хворобу. Так, вона дійсно реальна. І якщо ти дозволяєш їй оволодіти собою на рівні своєї свідомості, вона починає руйнувати твоє тіло. Так само вірою в те, що ми давно зцілені Ісусом (Мт. 8:17), вірою в Божу ласку, ти даєш можливість діяти Богу. Якщо тобі кажуть: ”У тебе рак і ти помреш.” А ти собі думаєш : “Так, справді, в мене рак… Отже, я помру.” В результаті, навіть якщо молишся – ти можеш і померти. Чому??? Тому що немає живої молитви, наповненої досконалою вірою Господу, абсолютним спокоєм та миром в серці. Тому що серце бентежать страх та сумніви, через які сатана краде віру. А без повної віри Господь не може діяти. Це ми не створюємо Йому умов для його діяння. Ми!!! Справді, я й сама не розуміла, як це ”стати спиною до хвороби?”, як це ”твердо

Дiти Непорочної

Світ похитнувся під моїми ногами … Пробувши вдома після другої операції два тижні, ми знову опинилися в лікарні. Спазматичний біль у животі, гостра непрохідність загрожували третьою операцією. Через те, що це були вихідні дні (23 серпня), Тараса поклали ургентно в медінститут. Наш хірург з онкологічної лікарні був за кордоном, але про все за нас домовився телефоном. Після обстеження нам сказали, якщо кишківник не запрацює, то 24 серпня буде третя операція. Операція “з відчаю”, як говорив наш хірург в медінституті. Операція, після якої його наймовірніше вивезуть … Саме так відчувало моє серце. Окрім цього, лікар, котрий робив Тарасові УЗД, реально “добив” мене своїм висновком. Я пам’ятатиму цей день все своє життя. Ми стояли з ним на вулиці. Було дуже тепло та сонячно, коли він, палячи сигарету, мені сказав: “Дитино, готуйся, йому кінець. Навіть, якщо прохідність відновиться, це нічого не змінить. У нього повно рідини в черевній порожнині,

№1(72), 2012 5

НАПЕРЕКІР УСЬОМУ збільшений пакет лімфатичних вузлів. Онкологія прогресує. Я таке бачив сотні раз. Нічого не вдієш. Йому поступово почне все відмовляти. Причому – дуже скоро. Готуйся. На жаль, він приречений.” Навіть не хочу описувати, що в тій хвилі відчувала. Але світ вперше похитнувся в мене під ногами, коли поставили діагноз “рак”, тепер – він просто розколовся під моїми ногами. В очах потемніло. Лікар пішов, а я стояла якийсь час на вулиці. Здавалося, що є весь світ, в ньому є люди, а є – я…. Одна-однісінька. Постала картина “життя без Тараса”, життя молодої самотньої мами двох синів. Життя, в якому кожної ночі лягатиму спати одна, а кожен ранок зустрічатиму теж одна. Це все не вміщувалось у моїй голові. Я подумки кричала: “Ні!!!!!!!”. І нічого з того, що почула, на цей раз розповісти Тарасу не могла. Помолившись до Господа, попросила втихомирити моє серце. А тоді подумала, що Він мусить мені допомогти. Бо хто ж тоді, як не ВІН? Я все життя вірила в Нього. Власне, що в Нього, а не Йому… Трохи оговтавшись, зателефонувала до священика. Він невдовзі приїхав. Як завжди спокійний, веселий і впевнений. Коли спілкувались, відчула, що в очах мого серця таки не стало темно… Слова лікаря звучали в моїй голові, але вже десь далеко і навіть нерозбірливо. Отець говорив: “Ти що, плакала? Навіщо? Заспокойся, нехай лікарі говорять. Справді, треба мати реальну картину, щоб чітко знати з чим саме треба боротись. Але ти не приймай її в серці. Вір Господу, він вірний і вже діє! Стій твердо у вірі й повернись спиною до хвороби.” Ще до кінця було незрозуміло, як це можна зробити, якщо прямо в очі кажуть, що помре!? В очі… Але не в очі мого серця. Там уже було посіяне добре зерно, яке починало проростати. Слово Боже в серці починало давати плоди. Тому що повірила усьому, що каже воно. Віруючі – це воїни Коли повернулася додому, де на мене чекали батьки та діти, ніби з запізненням, але стався нервовий зрив. Не знаю, що саме, але я плакала, не володіла ні язиком, ні тілом. Усе, що хотіла

№1(72), 2012 6

сказати або показати, – не виходило. Просила маму вдарити мене, але вона чомусь не чула. Тато плакав. Діти стояли мов закам’янілі. І я подумала: “Боже!!! Та що ж це таке!? Батько наших дітей помре, а маму…. заберуть на Кульпарківську??? Допоможи мені, Господи!!!” Все це тривало секунди, але для мене час зупинився. Забігла до ванної кімнати, облилася холодною водою. Подихавши свіжим повітрям – стало легше. Ніч була жахлива. Прокинувшись о 6 ранку, відчула як тривога, страх сковують розум і тіло. Думала, а якщо він помер? А якщо я буду йому дзвонити, а він вже ніколи не відповість? Промучившись дві години, близько 8 ранку я зателефонувала. Дзвонила 6-7 разів – трубку Тарас не брав…. Через 20 хв. була в лікарні. Тарас щойно прокинувся, а дзвінка не чув, телефон був у віброрежимі. Подякувавши Богу, що чоловік ще живий, що бачу, чую та можу торкнутись його, я заспокоїлась. Уперше заспокоїлась. Невдовзі в Тараса запрацював кишківник. Питання третьої операції перестало бути актутальним. Проте хірург покликав нас із братом і ще раз наголосив, що це, насправді, загальної картини не міняє, а лише відтягує в часі. Попереду – жодної перспективи, онкологія прогресує. І що нам звідси пряма дорога знову в онкоцентр. Тоді я твердо вирішила, що це неможливо. Подумала, що так просто не може бути. Це занадто. Тарас хоче додому. І ми звідси підемо тільки додому. З цією думкою я поїхала додому. Діти обнімали мене й казали, що дуже люблять. Увечері зателефонувала нашому священику та Мар’яні, і ми одночасно гаряче молились. Уже тоді відчувала, що вони – моя “команда”. І нас щонайменше троє, які істинно вірять Богу. Ісус казав: “Істинно кажу вам ще раз: коли двоє або троє з вас згодиться на землі просити щоб там не було, воно буде дано їм Моїм Отцем Небесним. Бо де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них”. (Мт. 18,18-19.) Пізніше я називатиму їх своїми воїнами. Тому, що віруючі – це воїни. Попри всі закони та твердині цього земного світу, у нас є Божа зброя – це віра, Слово Боже та Ім’я Ісуса Христа. Продовження в наступному номері

Маріанна Іванець

Дiти Непорочної

ДОРОГА ДО ВІЧНОСТІ

×È ²ÑÍÓª “ËÞÄÑÜÊÀ ÄÎËß”

Незаперечним фактом є те, що багато людей щиро вірять у так звану “людську долю”: кимось приготовлену нам наперед добру чи прикру дійсність, яку ніхто відмінити не може. Якщо з кимось щось раптово стається, то можемо від постраждалого почути: “така моя доля”, а від співчуваючих: “така його(її) доля”. У людській уяві “людська доля” є ніби кимось прокладеними рейками, по яких рухається наш життєвий потяг. І незалежно від наших бажань чи їх відсутності, ми рухаємося вперед, проїжджаючи наші життєві станції, на яких нам заздалегідь хтось уже приготував приємні чи неприємні “сюрпризи”. Таке мислення про незмінну “людську долю” є хибним, бо суперечить здоровому ґлузду і вченню Христової Церкви. Апостол Павло каже: “(Бог) хоче,

Дiти Непорочної

щоби всі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (1 Тим. 2, 4). А до розуміння правди може прийти лише вільна, наділена “свобідною волею” людина, яка завжди має право вибору між добром і злом. Знаємо, що кожна людина є обдарована Господом Богом неоціненним скарбом, живою безсмертною душею. Людська душа є настільки великою дорогоцінністю, що Христос ставить її вище понад усі скарби світу: “Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт. 16, 26). Що ж надає людській безсмертній душі такої цінності? Звичайно, що безсмертність, мудрість і досконала витонченість почуттів: зору, слуху, нюху, смаку, дотику; безперешкодне переміщення в просторі та часі. Однак попри всі ці

ознаки душа не мала би жодної цінності, якби вона не була наділена недоторканою, навіть Господом Богом, “свобідною волею”. Господь Бог настільки цінує “свобідну людську волю”, що як Творець людини і Датель цієї свободи, ніколи не дозволяє Собі її порушувати, спонукати чи змушувати людину до чогось, а лише як Добрий і Милосердний Батько може їй якимсь зрозумілим їй способом щось добре підказати або застерегти від зла. Це дає відповідь на запитання, чи існує кимось заздалегідь приготовлена нам людська доля? Якщо би вона існувала, то про яку “свободу волі” можна було вести мову, адже людина була би слухняним інструментом у руках Сотворителя програми, за якою мусила би жити, не відхиляючись ні вліво, ні вправо, а це вже невільництво і рабство без права вибору. Господь Бог віддав людині її долю в її руки, вона є ковалем своєї долі, бо переважно пожинає завжди те, що раніше сама посіяла. Людське життя є подібне до спіралі, бо, чинячи добро, людина по колу піднімається вгору, а чинячи зло, по колу опускається вниз. І рано чи пізно вона стикається з тим, що вона вже проходила: раніше вчинене добро чи зло. І чим більше чинить добра, тим більше по спіралі вверх віддаляється від зла, а вчинене зло, хоча і проявляється, то дуже в малій мірі, а інколи майже невідчутно.

№1(72), 2012 7

ДОРОГА ДО ВІЧНОСТІ

Художня робота Йосипа Терелі

І навпаки, чим більше людина чинить зла, тим більше віддаляється від добра, входить у “зону зла”, і тоді в неї починаються “проблеми”, названі в народі “чорною полосою”. Входження в “чорну полосу” є легким, але вихід з цієї зловісної полоси є дуже важким, деколи потрібні цілі роки, щоби вирватися з цього зачарованого пекельного

№1(72), 2012 8

кола. У цьому круговому падінні вниз, ніби діє закон пекельного тяжіння, і не те, що важко почати рухатися вверх, а навіть тяжко зупинитися. Тому навіть праведникам потрібно бути дуже обережними, щоби через легковажність і самовпевненість не вчинити тяжкого смертельного гріха і не потрапити в зону пекельного тяжіння, бо були випадки, що і великі подвижники

туди потрапляли, а потім з великими труднощами звідти вибиралися, і, на жаль, не всім вдавалося це зробити. Звичайно, не малим фактором духовного зростання чи падіння є родова спадковість. Чим вищою була моральність, духовність і святість батьків і родичів людини, тим легше їй буде підніматися по спіралі вгору і зло, вчинене нею раніше, буде проявлятися мінімально. І в протилежному випадку, якщо моральність і духовність батьків і родичів була низькою і в родині чинилося багато зла, то будь-який намір зробити щось добре буде даватися важко, як у народі кажуть, як з-під тяжкого каменя. Книга Виходу повчає нас: “... Господь, Господь! Бог Милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи, що не залишає нічого без кари, що карає провину батьківську на дітях і внуках до третього й четвертого покоління” (Вих. 34, 6-7). Проте навіть фактор родинної спадковості не є для людини вироком, а лише допомогою чи труднощами в її подвижницькому житті. Зрозуміло, що Господь Бог є справедливий: за труднощі у досягненні святості і винагорода буде вищою. А отже, берімо свою долю у свої руки і спішімо чинити добро, на якій би стартовій позиції ми не перебували, чи то в плюсах, чи в мінусах, бо ми в змозі докорінно змінювати своє майбутнє в кращу сторону, як і майбутнє своїх нащадків. о. ліц. Володимир Коріновський

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ËÀÍ²ÂÅÖÜÊÀ ×ÓÄÎÒÂÎÐÍÀ ²ÊÎÍÀ ÏÐÅÑÂßÒÎ¯ ÁÎÃÎÐÎÄÈÖ² Дорогий читачу, у №3, 2011 ми надрукували коротеньку статтю Володимира Гіщинського про каплицю Положення Ризи Пресвятої Богородиці, а в нинішньому номері повну статтю даного автора про Ланівецьку чудотворну ікону Пресв. Богородиці. ЛАНІВЦІ Перша письмова згадка про с. Ланівці датується 1570 р. В с. Ланівці є такі культові споруди: дві церкви св. Архангела Михаїла, капличка Положення Ризи Пресвятої Богородиці (поч. ХІХ ст.). До Ланівецької сільської ради входять села: Козаччина та Тулин. Село Козаччина в 1728 – 1815 р.р. мало свою церкву Вознесіння Христового, з котрої тепер немає й сліду. В Тулині наприкінці ХVІІ ст. другій половині ХVІІІ ст. знаходилася василіянська чернеча обитель св. Архангела Михаїла. Ланівецька василіянська чернеча обитель св. Архангела Михаїла Декілька сотень років тому Галицьке Поділля було вкрите густою мережею василіянських монастирів. Тут фунціонувало 16 чернечих обителей. Деякі із них відомі й існують до сьогоднішнього дня, а саме: Бучацький, Улашківський василіянські монастирі. Інші, на жаль, з плином часу призабуті – Теребовлянський, Чортківський, Струсівський, Буцнівський, Більче-Золотецький (Монастирок), Михайлівський, Королівський, Ланівецький василіянські монастирі. Із різноманітних джерел відомо, що історія Ланівецької василіянської обителі св. Архангела Михаїла, яка знаходилася в місцевості Тулин, сягає кінця ХVІІ ст. Це був дуже складний час, коли, скориставшись послабленням, а потім занепадом української державності, сусідні з Україною держави захопили наші землі і поділили їх між собою. Галицьке Поділля і Надзбруччя опинилися під владою Речі Посполитої. Місцеве українське населення зазнавало не тільки жорстокого національного і релігійного гноблення зі сторони польської шляхти, але й дуже потерпало від численних набігів татарських орд. Землі між Збручем, Серетом та Дністром були багато разів вкрай спустошені.

Дiти Непорочної

Ланівецька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

Село Ланівці та його околиці також не раз зазнавали значного спустошення. Особливо Галицьке Поділля і Надзбруччя потерпло в час набігів на край татарської орди з Буджаку. Протягом 27 років більша частина Галицького Поділля, відповідно до умов Бучацького договору, буїла під окупацією Османської (Турецької) імперії. Тоді Галицьке Поділля, зокрема Борщівщина, входило в склад окремого Подільського турецького пашалику, Кам’янецького ейялету, Чортківської нахії, адміністративний центр якої знаходився у Чорткові. Збереглися документи, що засвідчують акти вандалізму бусурман. Будь-які християнські культові споруди – церкви, костели, каплички татари чи турки знищували, християнські цвинтарі плюндрували. З часом вцілілі жителі населених пунктів краю на місці спалених церков, капличок чи монастирів, якщо була така можливість, ставили нові церкви, а якщо ні – то лише кам’яний хрест.

№1(72), 2012 9

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ В жорстокі часи татаро – турецького лихоліття Ланівецький монастир був повністю знищений. Та з Божої ласки чернече життя в цій обителі знову й знову відроджувалося. Сюди, протоптуюючи стежки, дороги, йшли вцілілі богомільні жителі краю і мандрівні ченці. Доленосну роль у відродженні Ланівецької чернечої обителі завжди відігравали ченці з Улашківского василіянського монастиря. Активне чернече життя в Ланівецькій обителі знову завирувало лише на початку ХVІІІ ст. Тривалий час василіянський монастир на околиці с. Ланівці (тепер ця місцевість називається Тулин) був, як зазначається в історичних документах, “без права”, тобто не мав фундаційної грамоти. Вона, швидше за все, була знищена в часи татаротурецького лихоліття. Певний час монастир утримувало братство Лановецької парафіяльної церкви св. Михаїла. Значний розвій Ланівецької василіянської чернечої обителі припадає на 20-80 роки ХVІІІ ст. Обширні відомості про Ланівецький монастир подає “ревізія” чернечих обителей Львівської Єпархії, проведена за дорученням тодішнього Єпископа Атанасія Шептицького у 1742 р. і каталоги василіанських монастирів за 1754 р., 1777 р., акти дієцезії Кам’янецької за 1731 р. Багато цікавих даних

про монастир можна знайти у монографії о. Михайла Ваврика “Нарис розвитку і стану Василіянського Чину ХVІІ –ХХст.”, а також у фундаментальній науковій праці “Нариси Василіянського Чину святого Йосафата”. Ось про що там йде мова: “...Монастир Ланівецький (на околиці села в місцевості під назвою Тулин) без жодного фундушу (забезпечення, – прим. авт.) належить до Кам’янецької дієцезії, утримується коштом братства церкви Лановецької. Намісником (настоятелем, – прим. авт.) там отець Корнилій один, до часу. Аж в 1730 р. монастир дістав підтвердження своїх прав від дружини гетьмана коронного і Белзького воєводи –Людвики Ржевуської. Відповідно до цієї підтверджувальної грамоти, Лановецький монастир відновлював свої втрачені права і привілеї…”. До цього Людвику Ржевуську спонукало те, що в монастирській церковиці св.Михаїла, побудованій, можливо, ченцями і селянами ще на початку ХVІІІ ст., коли ця обитель була в черговий раз відроджена монахами Улашківского василіянського монастиря, появилася святиня- чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Про факт наявності у Ланівецькому василіянському монастирі чудотворної ікони Пресвятої Богородиці засвідчує укладений о. Григорієм Лужницьким “Словник чудотворних ікон України (с. 172 ). З часом Ланівецька чернеча обитель стала значним новим місійним осередком пожвавленої васи-

Церква св. Архангела Михаїла УГКЦ у с. Ланівці

№1(72), 2012 10

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ ліянської діяльності в Галицькому Поділлі у ХVІІІ ст., в час “золотої доби” Василіянського Чину. Монастир до 1744 р. підпорядковувався Улашківській василіянській обителі. Надалі Ланівецька чернеча обитель перебувала під юрисдикцією Кам’янець-Подільського василіянського монастиря св. Тройці. Але через деякий час монастир знову набув самостійного статусу. Відновлення втрачених прав і привілеїв призвело до збільшення чисельності монахів Ланівецького монастиря. Із каталогу василіянських монастирів за 1754 р. довідуємося, що ігуменом Ланівецької василіянської чернечої обителі був о. Пахомій Гушинський, а ченцями – о. Амбросій Кортенієвич, о. Інокентій Яновський. За каталогом василіянських монастирів 1777 р. тут уже перебувало 6 монахів. Ігуменом монастиря тоді був о. Гервасій Завайкевич. Монахи-василіяни вели велику душпастирську і просвітницьку працю серед населення краю. Як засвідчують історичні джерела, тут була чимала монастирська книгозбірня, яку передали у 1783 р. до Більче-Золотецької обителі. У 1739 р. Ланівецький василіянський монастир, старанням Єпископа Йосифа Шумлянського, прийшов до з’єднання із Апостольським Престолом. Із 1739 р. монастир входив до Василіянського Чину Руської Конгрегації Покрови Пресвятої Богородиці. Пізніше, із 1743 р., обитель входила до Руської Провінції Чину св. Василія Великого. Але вже із 1780 р. Ланівецький монастир став належати до Галицької Провінції Руського Чину св. Василія Великого. Ланівецьку василіянську чернечу обитель було ліквідовано у 1783 р. під час проведення в АвстроУгорщині реформ цісарем Йосифом ІІ. Спочатку монастир було прилучено до Улашківської василіянської обителі, а згодом – до Більче-Золотецького василіянського монастиря, що знаходився у місцевості Голгота-Кальварія в Монастирку. Сюди ж було урочисто, як про це засвідчує “Словник чудотворних ікон України”, укладений о. Григорієм Лужницьким ( стр. 172 ), перенесено із Ланівецької василіянської чернечої св. Архангела Михаїла і чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Такий історичний шлях Ланівецької василіянської чернечої обителі св. Архангела Михаїла на службі Богові, Українській Церкві і українському народові. Та на все є Божа воля. Жителі Борщівського краю пам’ятають про духовні корені свого народу. В пам’яті селян Тулина і Ланівців з покоління в покоління передавався переказ про наявність тут в давнину василіянської чернечої обителі св. Архангела Михаїла. І тому на місці Ланівецької василіянської

Дiти Непорочної

Каплиця Положення Ризи Пресвятої Богородиці, де знаходиться чудотворна ікона

чернечої обителі св. Архангела Михаїла на даний час встановлено пропам’ятний хрест завдяки ініціативі і старанням Томпальського Р.Л. і допомозі добрих людей- головного лісничого Скала –Подільського лісництва Гайовського Володимира Івановича; родини Соколів із с. Козаччина- Богданни та Євгена і їх синам Віктору і Борису; теслярів Мандзюка Богдана, Крайдуба Івана, приватного підприємця із м. Борщева Приступи В’ячеслава. Хрест посвятив у 2008 р. на саму хрестопоклінну неділю ієромонах, ігумен Кам’янецьПодільського василіянського монастиря Св. Тройці о. Йосиф Будай, ЧСВВ. Ланівецька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці в каплиці Положення Ризи Пресвятої Богородиці Капличка Положення Ризи Пресвятої Богородиці знаходиться в тій місцевості с. Ланівці, яка має назву Підгора. Вона побудована на початку ХІХ ст. завдяки коштам і старанням Богдана Личака. У ній є чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Народний переказ розповідає, що у сні Богдану Личаку з’явилася Пречиста Діва Марія і сказала поставити над джерелом капличку за свої кошти. Вражений об’явленням Матері Божої, він не тільки спорудив капличку, а й придбав для неї ікону

№1(72), 2012 11

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

Церква св. Архистратига Михаїла УПЦ КП у с. Ланівці

Пресвятої Богородиці, замовивши її в монахів-ізографів під час перебування на прощі в Зарваниці. На його прохання образ Пресвятої Богородиці було зображено саме так, як він бачив Її у сні. А загалом, ікона намальована в Остробрамській традиції, пошанування якої сягають ХV ст. (про походження Остробрамської ікони існує декілька переказів). Найбільш прийнятний з них свідчить, що образ привіз з м. Корсунь (Херсонес) у м. Вільно (Вільнюс) великий Литовський князь Ольгерд Гедимінович. Згодом, у 1431 р., її подарували Свято-Троїцькому храму в Вільно. З кінця ХV ст. він знаходився у частині Вільно, яка називалася Острою або Руською, де були збудовані нові ворота (брама) з вежею і каплицею. Сюди й перенесли ікону, що стала називатися Остробрамською. Чудотворний образ Віленської (Остробрамської) Богоматері шанують католики і православні. До речі, металева пластина, на якій намальовано ікону, і досі цілком не поржавіла, хоча в капличці дуже волого тому, що прямо під підлогою б’є джерело. Також Мати Божа йому у сні особливо наголосила на тому, що вода з цього джерела буде цілющою – помічною хворим різними недугами. А ще запам’яталися Богданові й такі Її слова, в яких Вона наголошувала: якщо буде в краю посуха чи йтимуть тривалі проливні дощі, то необхідно прийти до каплички, дбайливо прибрати її, навести навколо неї і джерела лад і порядок. Тоді, відповідно до стану погоди, або дощ піде, або припиниться і стане сухо. За всю, майже двохсотлітню, історію

№1(72), 2012 12

чудотворної ікони селяни неодноразово пересвідчилися в цьому. Є чимало свідчень про такі факти. А ще народний переказ твердить, що Пресвята Богородиця наголосила на потребі злагоди серед віруючих: джерело буде повноводним, якщо в громаді пануватимуть мир і спокій, у протилежному випадку вода пропаде. І справді, як тільки в громаді с. Ланівці розпочалося міжконфесійне непорозуміння – вода із джерела на тривалий час зникла, як тільки віруючі дійшли до згоди – вода відразу ж з’явилася. Мати Божа, як твердять у своїх оповідях старожили, також заповіла Личаку, щоб ніколи не зачиняли капличку, щоб вона завжди була відчинена для всіх віруючих, щоб будь-хто і будь-коли міг прийти до Неї за духовною поміччю й опікою… Упродовж десятків років на свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці в с. Ланівці, як свідчать старожили і народні перекази, відбувалися величні відпусти… У час радянського комуністичного режиму місцева районна комуністична влада офіційно закрила капличку, однак двері до неї ніколи не були замкненими. Спроби місцевих партактивістів закрити, знищити капличку чи забрати ікону завжди закінчувалися невдачами. Ікона Пресвятої Богородиці знаходилася в капличці. Сюди і потайки, і відкрито приходили ті, котрі потребували духовної помочі й опіки Пресвятої Богородиці. Приходили, щоб у щирих, з вірою і надією, молитвах до Матері Божої випросити в Господа Бога для себе чи рідних і близьких Божої ласки і благодаті. У 2004-2010 рр силами громади села здійснено капітальний ремонт каплички та благоустрій навколишньої території.

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Сьогодні капличка Положення Ризи Пресвятої Богородиці перебуває під юрисдикцією УГКЦ. Молитва до Матері Божої Страждальної в Ланівецькій чудотворній іконі Пресвятої Богородиці Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє з приводу смутку, котрий огорнув Твоє наймилосердніше Серце в хвилину пророкування святого старця Симеона. О, найулюбленіша Мати, благаю Тебе, через Серце Своє, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноти покори та страху Божого. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє з приводу тривоги, що пройняла Твоє наймилосердніше Серце під час втечі до Єгипту і Твого перебування там. О, найулюбленіша Мати, благаю Тебе через Страждальне Серце Твоє, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноти щедрості до вбогих та дар побожності. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє, з приводу печалі, в якій перебувало Твоє наймилосердніше Серце під час зникнення Дитятка Ісуса в Єрусалимі. О, найулюбленіша Мати, благаю Тебе через наймилосердніше Серце Твоє, журбою защеміле, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноту чистоти і дар вміння згідно з Божими заповідями жити. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє, з приводу жалю, що відчуло Твоє Серце, коли зустріло Ісуса з Хрестом на плечах. О найулюбленіша Мати, благаю Тебе через наймилосердніше Серце Твоє, повноту любові страждальної, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноту терпеливості та дар сили. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє, з приводу мучеництва Ісуса на Хресті, котре пережило мужнє Серце Твоє, таке співтерпляче. О найулюбленіша Мати, благаю Тебе через наймилосердніше Серце Твоє, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноту поміркованості та дар доброї поради. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє, з приводу тієї Рани у найдостойнішому любові Серці

Дiти Непорочної

Ісуса, що завдала удару наймилосерднішому Серцю Твоєму. О найулюбленіша Мати, благаю Тебе через наймилосердніше Серце Твоє пречисте, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноту любові до ближнього і дар розуму. Богородице Діво... Співчуваю Тобі, о Мати Страждальна, Маріє, з приводу удару, що витримало Твоє наймилосердніше Серце під час захоронення Ісуса. О найулюбленіша Мати, благаю Тебе через наймилосердніше Серце Твоє, зранене найтяжчим стражданням, випроси мені в Сина Божого і Твого, Господа нашого Ісуса Христа, чесноту християнської ревності та дар мудрості. Богородице Діво... Відпуст: на свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці. Місце знаходження: каплиця Положення Ризи Пресвятої Богородиці, с. Ланівці Борщівського району Тернопільської області. Джерела і використана література 1. Центральний державний історичний архів в м. Львові. – Ф. 159. Оп. 9. Спр. 724. – Арк. 1-19. 2. Центральний державний історичний архів в м. Львові. – Ф. 159. Оп. 9. Спр. 784. – Арк.1-26. 3. Центральний державний історичний архів в м. Львові. – Ф. 146. Оп. 13. Спр. 9059. – Арк.1-32. 4. Національний музей у Львові, відділ рукописів та стародруків. Ркл.11. –Арк. 229 зв. 5. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника Національної Академії наук. Відділ рукописів. – Ф. Шнайдера. – Оп. ІІ. Спр.61/1. 6. Шематизмъ всего клира греко-католицкой єпархіи Станиславовской на рокъ Божій 1896. – Станислав, 1896. 7. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України. // Interpido Pastori (науковий збірник на честь блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р.). – Рим, 1984. – С. 172. 8. Ваврик о. М. Василіянські монастирі на Галицькому Поділлі // Теребовлянська земля. Історико- мемуарний збірник. – Нью- Йорк,1968. – Т. ІІ. – С. 250-251. 9. Ваврик о. М. Нарис розвитку і стану василіянського чина XVII –ХХ ст. – Рим, 1984. – С. 27, 29, 46-48, 120, 129, 156, 197. 10. Скочиляс І. Українська церква на Борщівщині та інші сторінки національного відродження краю. – Київ.1992. – С. 29, 33, 39. 11. Гнатківський С. Ланівці // Історично-меморіальний збірник Чортківської округи: повіти Чортків, Копиченці, Борщів, Заліщики. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1974. – С. 605. 12. Ворончак І. Церковне будівництво на Борщівщині (XVIII ст. – 30-ті рр. ХХ ст.) // Галицький вісник. – 2004. – 10 грудня. 13. Уніят В. Ланівці // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль, 2004-2010. Т. ІІ, 2005. – С. 317. 14. Гіщинський В.Б. Календар: християнська злагода 2011. – К.2010. – С. 2. 15. Будай о. Й. Пам’ятаймо про духовні корені свого народу. Василіянський монастир св. Михаїла в Тулині (Ланівцях) // Діти Непорочної. Журнал християнської родини. – Львів, 2009, № 4. – С. 27-29.

Володимир Гіщинський

№1(72), 2012 13

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ХРИСТОС У ДИТЯЧІЙ У видатного російського священика-ісповідника, мученика за віру Христову, філософа, богослова, талановитого релігійного письменника Валентина Свєнціцького (1881-1931) життєва доля була складною і незвичайною... Він за своє життя написав багато прекрасних творів, якот: “Друге розп’яття Христа” (Фантазія), “Антихрист” (Записки дивного чоловіка), а в концтаборі – “Діалоги”... *** У маленького Миколки трапилась велика прикрість: розтрощився заводний гусар. Увечері він поклав його поряд із собою спати, а вранці зовсім забув, випадково сперся ліктем, і гусар “розтрощився”. Коли Миколку разом з шестирічною сестрою Оленькою вели умиватись, він йшов, хмуро насупившись, й поспіхом прошепотів: – Я вирішив померти від розриву серця... Оленька підвела на нього округлі голубі очі, глянула на няню, потім мовчки обняла Миколку, притулилась до нього біленькою голівкою і голосно заплакала. Няня накинулась на Миколку: – Ох ти ж, шибенику такий! Чи зачіпала вона тебе, пустуна, зачіпала? Іди до мене, дитинонько... іди до мене, малесенька... Проте Оленька хитала головою і, червоніючи усенька з плачу, ще міцніше пригорталась до Миколки. – А ти чого? – звернулась до нього няня. Оленька притихла, але не відривалась і, очевидно, очікувала, що він скаже. – Нічого... – надувши губи, шепотів Миколка. – Як нічого! Побились, чи що? Оленько, він тебе образив? Але Оленька вперто мовчала. Так няня нічого й не домоглася. Стала їх умивати. Було весело підставляти лице і шию під світлий, холодний струмінь – одразу забувались усі прикрощі. “До того ж, голова у нього ще тримається”, – подумав Миколка, витираючись рушником. – Ну й зірвиголова, ну й пустун, – бурчала няня. Й взялась чесати Олене білесеньке волосся. Оленька покірливо стояла, але усією душею поривалась до Миколки і тому усміхалася, скошу-

№1(72), 2012 14

Протоієрей Валентин Свєнціцький

вала очі та розмахувала руками. “Швидше усе б скінчилося, – роздумувала вона. – Богородицю... хліб з молоком... потому справжнє...” Няня закінчила причісувати й покликала Миколку. – Завтра Пасха, – сказала вона, – “Христос воскрес” треба вчити. – Я Христоса воскреса бачив – на стіні висить, – сказав Миколка, крутячи головою урізнобіч й надуваючи то одну, то другу щоку. – Як же ти недобре кажеш, – зупинила його няня. – “Христоса воскреса” – хіба так кажуть розумні діти? Христове Воскресіння... Христос воскрес... – Це ж як Він? – припинивши пустувати, запитав Миколка. – Як воскресають?... Розп’яли на хресті, у гріб поклали і сторожу поставили, запечатали, а Він через три дні воскрес... – Зовсім?

Дiти Непорочної

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА – Як негарно ти говориш, – знову сказала няня. – Ні, справді, нянечко, зовсім? – Ось вчися краще. – І няня почала читати молитву і змушувала дітей повторювати за нею. Оленька вивчила майже відразу. А Миколка усе сплутував. – Вітер – вітер у голові, – сказала йому няня й покивала головою. Діти нашвидкуруч випили у їдальні теплого молока з хлібом, побігли в дитячу і спершу зайнялися гусаром. Розклали на підлозі килимок й присіли з Оленькою, щоб оглянути іграшку. Ноги у гусара відвалились й заледве тримались на тонкому дротику. Коли опускалась пружина, вони безпомічно бовталися у повітрі. В Миколки не було жодної надії, щоб вирятувати гусара. Він знову похмуро втупився у долівку. Оленька боязко поглядала на нього, ледь не плачучи, і тільки очікувала, коли почне Миколка. У цю мить увійшла няня. – Нянечко, мій гусар помер, – сумно сказав Миколка. – Дурниці верзеш. – Справді! Ноги відвалились, і він помер від розриву серця. – Ну й язичок, прости, Господи. І у кого – не знаю: батько, здається, хороша людина, мати теж із хорошої родини походить. – Та ж направду, нянечко! Сама поглянь… – І дивитись нічого. Помирають люди. А іграшки ламаються. – А чому іграшка не може померти? – Відчепися ти. Щітки ось ніяк не знайду. – Нянечко, а що означає “помер”? – Про якісь дурниці запитуєш. – Ні, справді, нянечко. – Помер? Жити перестав. Миколка замислився й рішуче сказав: – Не може бути! – Як же з тобою поговорити, – бурчала няня, – без року тиждень живе – усе знає. – Нянечко, завтра Христос воскрес – а ти сваришся. – Няня засміялась: – Що з тобою поробиш! Та ж хіба я сварю тебе? Тільки зарано розмірковувати почав – от і кажу. Я молодою була – так не розмірковувала. – А як?

Дiти Непорочної

– Та ніяк… Краще погуляти пішли б, ніж усякі дурниці верзти. – Чи можна, нянечко?! – Візьміть Агашу та й ідіть. Увечері няня вирішила покласти дітей трохи раніше, щоби встигнути усе приготувати до Утрені. Та як навмисне Миколка закапризував і ніяк не погоджувався спати. Своїм капризуванням заразив завжди слухняну Оленьку. – Так недобре, – сказала няня, – сьогодні ж день який – Велика Субота, завтра свято, а ти, глянь, що витворяєш. – Нянечко, – несподівано сказав Миколка. – А що означає “розп’яли”? – Прибили до хреста. – Як прибили? – Руки та ноги. – Чим? – Цвяхами. Миколка замовк і тихенько сказав: – Я більше не буду, нянечко. Няня повела дітей до ікон – молитися. У кутку ікон висіло чимало. Посередині, біля самої лампадки, –“Воскресіння Христове”: з гробу постав Христос, а воїни зі страхом припали до землі. Особливо страшним був один з них: спина вигнута дугою, руками охопив себе за шию і майже розпластався на землі. Миколка не любив і раніше завжди боявся його. Діти стали навколішки. Оленька скоса поглядала на Миколку й намагалася робити усе, що й він. Няня вголос проказувала молитву. Миколка перехрестився і зробив земний поклін. Торкнувся чолом долівки. Долівка була холодною. Це зацікавило його, і він не розігнувся, а так і залишився на підлозі. Пригадав на іконі воїна, і стало страшно: якщо підведусь, щось станеться. Від холодної долівки – ще страшніше, проте Миколка до болю притискається головою і зажмурює очі. – Миколко, – сказала няня, перестаючи молитись, – ти спиш, так? – вона ухопила його за плече. Страх відразу зник. Миколка радісно глянув на освітлені ікони: – Ні, нянечко. – Тож молись, як слід. – Як добре, нянечко, що воскрес… Я б теж так учинив… – Ну досить уже, досить, вертуне… перехрестись і поклонись… ось так!.. Ну, а тепер – спати.

№1(72), 2012 15

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА Миколка більше не вередував і дав себе роздягти. Навіть сам допомагав няні. Заховався під укривало, у холодне простирадло й, допоки няня роздягала Оленьку, похрестив подушку, потихенько, щоби було непомітно. Няня полагодила лампадку, поспускала фіранки,ще раз підійшла до дітей. Вони тихенько лежали. Няня пішла. – Ти спиш? – пошепки промовив Миколка. – Ні, – тихенько відповіла Оленька зі свого ліжечка. – Зараз Він воскресає. Оленька мовчала. – Ти що? Боїшся? – запитав Миколка. – Так, – ледь чутно прошепотіла Оленька. – Зовсім не лячно… Знаєш, давай з тобою теж… – Що? – Воскреснемо. – Як? – Підемо до ікон. Ляжемо на долівку і потім воскреснемо. Оленька не відповідала. – Ну ж бо? – Я боюсь. – Поглянь, зовсім не лячно. І Миколка вискочив з ліжечка. Закутався в ковдру й пішов до ікон. – Справді, не лячно. Іди! Оленька нерішуче спустила з ліжечка ноги, також накинула на себе ковдру й пішла до ікон. – Ковдра у нас замість гробу буде, – сказав Миколка. І поклав укривало на долівку. Однак у цю мить тихо відчинились двері. Діти зі страхом пригорнулися один до одного. Миколка уперше впізнав Христа й кинувся Йому назустріч. За ним боязко ступила Оленька. – Я увесь день думав про Тебе, – задихаючись від захоплення, сказав Миколка. Христос присів і обійняв дітей. – Я увесь день думав про Тебе, – швидко казав Миколка, – як Тобі було боляче. І цвяхи…А потім воскрес… Як чудово!.. Так завжди потрібно. Нехай розпинають. По-їхньому не вийде… Адже я так кажу? Я не боюсь, – щодуху квапився Микола, не діждавшись відповіді, – а ось вона боїться. Оленька засоромилась і тихо притулилась голівкою до руки Христа. – Ти до нас будеш завжди приходити? – запитав Миколка.

№1(72), 2012 16

– Буду. – Вночі? – Вночі. – Це добре, що уночі – нікого немає. Ти про усе розкажеш? Ти про усе знаєш?.. Мені жаль гусара, він уранці розтрощився… випадково… і потім помер від розриву серця… Я дуже любив його… Шкода. Миколка замовк. Узяв Христа за руку – поглянув. Потім перевів погляд на Христа – і заплакав. Христос мовчки пестив його по волоссячку. Миколка затихав, затихав і раптом обійняв Його, притулився до Нього і, ховаючи личко у Його білих одежах, промовив: – Дорогенький мій. Господи… як боляче Тобі… не хочу я… не треба так… Оленька не плакала і усе цілувала руку Христа… – Ти не підеш від нас? Не підеш? – говорив Миколка. – Ти назавжди до нас? Так? – Так, – відповів Христос. – І більше так не буде? Христос мовчав. – Ось що тоді, – рішуче сказав Миколка. – Нехай у всіх! І у мене, і у няні, і у мами – у всіх! І у мене, і у няні, і у мами – у всіх. Нехай однаково. Нехай усім болить. Добре? Так? Христос тихо нахилив голову. Миколка підняв свої руки й побачив, що вони обидві пробиті цвяхами. – Поглянь, поглянь, – увесь затремтівши від захвату, вигукнув Миколка, – і у мене! Він схопив руку Оленьки, і на її руках були рани. – У неї теж! Бачиш? Значить, у всіх? Оленько, ми також воскреснемо! Господи… дорогесенький мій… Як чудово, як чудово це! Миколку розбудила няня. Щойно повернулась з Утрені. Несподівано зронила на долівку яйце. – Ти що, нянечко?.. – скрізь сон сказав Микола. – Спи, спи, рідненький…Із церкви ось прийшла. – Христос воскрес, нянечко… – Воістину воскрес… спи, рідненький мій, спи… о. Валентин Свєнціцький Переклад з російської Галини Скірської

Дiти Непорочної

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Àíàñòàñ³ÿ-Ìàð³ÿ, Àííà-Ìàð³ÿ, Àíãåë³íà-Ìàð³ÿ

²ðèíà òà Áîãäàí

Êàòðóñÿ

Îêñàíà ç äîíüêîþ ²âàíêîþ òà îòöåì ²âàíîì

Ñîô³éêà

ßðèíêà

Âàñèëü ç Ãàëèíîþ òà äîíå÷êîþ Ìàð³éêîþ

Îáðàç Ïðåñâÿòî¿ Ðîäèíè

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ – Öàðèö³ Ìèëîñåðäÿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ íà ðóêàõ

Îáðàç Ïðåñâÿòî¿ Ðîäèíè

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ – Öàðèö³ Ìèëîñåðäÿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ íà ðóêàõ

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Àíàñòàñ³ÿ-Ìàð³ÿ, Àííà-Ìàð³ÿ, Àíãåë³íà-Ìàð³ÿ

²ðèíà òà Áîãäàí

Êàòðóñÿ

Îêñàíà ç äîíüêîþ ²âàíêîþ òà îòöåì ²âàíîì

Ñîô³éêà

ßðèíêà

Âàñèëü ç Ãàëèíîþ òà äîíå÷êîþ Ìàð³éêîþ

ГОЛОС МАРІЇ

ЧАС ЛАСКИ ДЛЯ ВАШОЇ ДУШІ “Дорогі діти! Сьогодні прагну дати вам надію і радість. Усе, що навколо вас, кохані діти, провадить вас до справ земних, а Я прагну запровадити вас у час ласки, щоб, перебуваючи в ньому, ви були якнайближче до Мого Сина, аби Він міг вас провадити до Своєї Любові та життя вічного, якого прагне кожне серце. Ви, кохані діти, моліться і нехай цей час буде часом ласки для вашої душі. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 листопада 2011 р.) *** Є світ, який близький нам і становить усе, що навколо нас. Це – світ наших виборів, наших поступків, наших почуттів і занять, світ наших тривог яі турбот, наших труднощів і конфліктів. Цей світ завжди є нашим світом. Однак є ще й інший світ. Незважаючи на те, що він нам набагато ближчий і співвідносний з нашою правдивою натурою, не добачаємо його, бо перебуває поза межами нашого розумового пізнання. Це – світ Духа, світ, в якому живе людська душа; світ, в якому виникло життя кожної істоти людської; світ, в якому нема обмежень простору, в якому не існує жодного поділу; світ, до якого тінь смерті не має доступу. Це – світ, в якому тріумфує Життя, повнота життя тіла і душі, бо наш Господь Ісус Христос остаточно переміг смерть. Якщо живемо в Ньому, з Ним і для Нього, не помремо навіки.

Дiти Непорочної

Меджугор’є, вид з висоти

Сьогодні прагну дати вам надію і радість. Цими словами запевнює нас Марія у прекрасному різдвяному посланні. Надія і радість – це прекрасне добро, однак воно перебуває у постійній небезпеці. Це добро короткочасне, якщо базується на тому, що належить світові. “Усе, що навколо вас, кохані діти, провадить вас до справ земних”, – говорить наша Матір. Її слова не містять ані жодного осуду, ані вироку, ані одобрення, вони відразу вказують на суть справи, не втрачаючи часу. Те, що є навколо нас, провадить до справ земних, а Марія прагне запровадити нас до часу ласки. Справам, які мають малу вартість або просто безвартісні, Марія протиставляє те, що для нас близьке, найближче, те, що ми могли би втратити, не зауважуючи Божо-

го добродійства. Цей час ласки – це час Різдвяного посту, час, який сприяє прийняттю Ісуса в серця і душі. “Бо Хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано” (Іс. 9,5). Аби Боже Народження не стало тільки зовнішнім обрядом чи пискливим сентименталізмом, потрібно прийняти це Дитятко, Яке було нам дане. Необхідно переживати Різдвяний піст як час, наповнений Життям так, аби ми дозволили Духові Святому вдосконалити у нас Ісуса, Сина Божого, в Якому Бог Отець визнає кожного з нас Своїм дитям. Щоб приготувати прихід Бога у людські серця, необхідно використати всі засоби, які Церква надає нам. Насамперед, через Таїнство Сповіді, через уважне слухання Слова Божого, через піст і молитву, тобто через усе те, про що

№1(72), 2012 19

ГОЛОС МАРІЇ БУТИ ПРОСТЯГНУТИМИ РУКАМИ МАРІЇ “Дорогі діти! І сьогодні також приношу вам на руках Мого Сина Ісуса, щоб Він уділив вам Свій мир. Моліться, любі діти, та свідчіть, щоб у кожному серці запанував не людський, а Божий мир, якого ніхто не може знищити. Це є такий мир у серці, який Бог дає тим, кого любить. Через Хрест ви всі особливим способом покликані та улюблені, задля цього свідчіть і моліться, щоб бути Моїми впростягнутими руками у тому світі, котрий прагне Бога і миру. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 грудня 2011р.).

Пресвята Богородиця з Меджуґор’я

говорить Марія в Меджуґор’ї. Приготуймося через більшу уважність і чутливість до потреб наших братів, які перебувають поруч із нами і стукають у наші двері або просто проходять повз нас. Якщо Ісус насправді почне жити у нас, будемо відчувати біль Його Серця щоразу, коли грішитимемо відсутністю любові до ближнього. У цьому часі будьте якнайближче до Мого Сина, аби Він міг вас провадити до Своєї

№1(72), 2012 20

Любові та життя вічного, якого прагне кожне серце. Марія висловлює це прекрасне побажання, визначаючи нам дорогу у цей час ласки, котрий виходить поза рамки часу Різдвяного посту. Незважаючи на те, що це час важливий і цінний, мова йде тут про щось більше: про час близькості, зближення з Ісусом, бо шляхи нашого уподібнення до Нього неможливо замкнути у жодних часових рамках. Доброго Різдва в Ісусі та Марії!

“Дорогі діти! Сьогодні в особливий спосіб прагну запровадити вас і віддати Своєму Синові. Любі діти, відкрийте ваші серця і дозвольте Ісусові, щоб у вас народився. Бо лише так, любі діти, самі зможете пережити своє нове народження і піти з Ісусом у ваших серцях на дорогу спасіння. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 грудня 2011р. для Якова Чоло). *** Сьогодні Боже Народження, день, в який кожна людина є запрошена прийняти Бога, Який приходить до нас. Однак мова тут не йтиме про якусь подію, котру необхідно увіковічнити, чи про участь в якомусь дійстві. Боже Народження як і Великдень – це дійсність, яку потрібно пережити. Якщо не увійдемо в цю дійсність цілим життям, здібностями інтелекту

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ та серця, якщо не дозволимо, аби нас пронизав Дух цих Свят, то залишимося такими ж самими, як і перед їхнім надходженням. Переживати Боже Народження це не означає брати участь у якомусь набоженстві, підлягати впливові різдвяного настрою, це не означає зробити щось більше чи ліпше, ніж вчора. Ісус приходить до людей, а Його або приймають, або відкидують – нема доріг посередині. Також і сьогодні, під час цього Божого Народження, Марія приносить нам на руках Свого Сина Ісуса. Не приносить нам Його для того, щоб ми Ним захоплювалися; не очікує на компліменти, наші подарунки; приносить Його нам, аби Він уділив Свій мир. Ми не запрошені для давання чого-небудь, лише для прийняття Його миру, а це спричиняє замішання, особливо у нашому “західному” світі до того, щоби турбуватися про наші потреби. Нам здається, що ми можемо самі собі зарадити у всьому, що ми – самодостатні. Нічого не дає твердження, що не можемо забезпечити мир у світі, а коли нам це вдається, то робимо це з допомогою зброї. Чи вдається нам нав’язати мир через війну, не зауважуючи диявольського обману, який приховується у такому способі мислення і поступку. Як порадити собі в цьому? Моліться, любі діти, та свідчіть, щоб у кожному серці запанував не людський, а Божий мир, якого ніхто не може знищити.

Дiти Непорочної

Це – Дорога, на яку вказує нам Марія, це дорога молитви, що означає життєдайний контакт з Богом, сопричастя з Ним. Також це дорога свідчення або життя правдиве, конкретних аргументів і фактів. Якщо дозволимо, аби Дух Божий замешкав у нас, якщо дозволимо, аби Ісус жив у нас, то тоді будемо жити Його Миром – тим миром, який становить цілість із “іменем” Ісуса, Який є Ним Самим. “Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його” (Йо. 14, 27). Так сказав Ісус і постійно повторює нам ці слова, додаючи при цьому: “Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав Я вам: “Відходжу і до вас повернуся” (Йо. 14, 27-28). Так, Ісус перебуває з нами, є в нас і тільки ми можемо Його викинути, а разом з Ним позбутися спокою серця, засмутити Духа Святого, Який замешкав у нас завдяки Таїнству Хрещення. Через Хрест ви всі особливим способом покликані та улюблені, тому свідчіть і моліться, щоб бути Моїми простягнутими руками у тому світі, який прагне Бога і миру. Вже у листопаді 2004 р. і червні 2009 р. Марія просила нас, щоб ми були Її простягнутими руками. Це заклик до співпраці з Нею в Її Ділі спасіння людства – того світу, який сумує за Богом і не знає про це; який сумує за миром і не потрафить віднайти Дороги. У цьому Ділі працівники останньої години будуть винагороджені так само, як і

ті, що працювали цілий день. Отож відваги, поки є ще час! У НЕПОРОЧНОМУ СЕРЦІ МАРІЇ “Дорогі діти! Також і нині з радістю взиваю вас, аби ви відкрили свої серця і вислухали Мій заклик. Знову прагну наблизити вас до Мого Непорочного Серця, де знайдете прибіжище і мир. Відкрийтеся на молитву, допоки вона не стане для вас радістю. Через молитву обдарує вас Всемогутній повнотою ласки, і ви станете Моїми простягнутими руками у цьому неспокійному світі, прагнучому миру. Любі діти, своїм життям дайте свідчення віри і моліться, щоб з дня на день віра зростала у ваших серцях. Я – з вами. Дякую, що відповіли на Мій Заклик” (25 січня 2012 р.). *** На очах усіх розпочався процес розпаду світа, опертому на економічному фундаменті “Глобалізації” як панацеї для всієї планети, яка накінець відкриває своє демонічне обличчя. Бунт природи, пограбованої та зґвалтованої, обнажує очевидну неміч людської пихи. Проте людина не бажає це розуміти і спішить, аби знову поставити на ноги те, що хитке і неминучо впаде. Повторює постійно ті ж самі помилки, щораз важчі в міру того, як надаремно проминає час. На тлі цього сценарію, котрий щораз важче вдається скрити віртуальними образами, якими годують нас технічно потужні засоби масової ін-

№1(72), 2012 21

ГОЛОС МАРІЇ формації, проте по своїй суті дуже слабкі. Ці засобі масової інформації спроможні лише до монополізації уваги на тому, що відбувається, але без пояснення, без виявлення правдивих причин, що породило цю подію. Це потрібно як відлуння, яке не в силі відобразити спосіб життя, прийнятий людьми. Ідеал життя стає щораз поверхневішим. Цей ідеал став обмеженим щодо збереження молодості та під’юдженим тимчасовим успіхом, узалежненим від малого екрану та визнаним, несвідомо, за родинне божество, котре присутнє у кожній хаті (для нагадування: пригадуєте попередження Марії щодо телебачення). Коли закінчиться цей шалений рух до самознищення? З певністю не швидше, ніж лопне чар новизни, урок поверхневості, магнетична сила всього, що блистить назовні. З певністю не швидше, ніж вийде наяву демонічний обман, котрий заступає те, що є; тим, що здається; конкретний вимір буття – короткочасністю видимості. Лише тоді, коли християнин серйозно сприйме Слово

Боже, коли запровадить його у життя, коли буде жити вірою, яку визнає; тоді тільки світ зміниться. Це не світові організації, а конкретна особа спасе

світ. Ми, християни, знаємо, що це вже звершилося: спасіння всесвіту є ділом Людини-Бога, Ісуса Христа. До Нього маємо звертатися, з Його джерела черпати, аби спасти себе і цілий світ. До того взиває нас Марія:

щоб наблизитися до Її Непорочного Серця, бо лише там віднайдемо прибіжище і мир, там уподібнимося до Її Сина. Марія є тією, Яка дає світові Бога, а Її руки є постійно і назавжди простягнутими, аби давати людині цей Божий дар, що з т.з. людини є абсурдним і нелогічним, однак це є єдиною дорогою спасіння. А ми є покликані, аби бути Її простягнутими руками. Це означає, що ми послані, аби в єдності з Марією давати світу Бога. “Як це можливо: Сила Всевишнього огорне нас, а Дух Святий вчинить нас дітьми Божими” (Пор. Лк. 1, 34-35) і ми будемо носити в собі Ісуса, очікуючи на Його друге пришестя. Нехай це очікування на Його прихід утримує нас у готовності та чуванні. Не даймо себе притягнути через інших “спасителів”. Дбаймо про те, щоб свідчити життям, бо тільки Він є єдиним Спасителем. Віддаваймо Непорочному Серцю Марії нашу віру, аби не хиталася, аби не була отруєна ілюзіями князя того світу. Мир і радість в Ісусі та Марії! Nuccio Quattrocchi

Молитва до Серця Марії (Молитва продиктована Гелені Василій Матір’ю Божою у Меджуґор’є).

О Пречисте Серце Марії, повне доброти, вияви нам Свою любов. Нехай Полум’я Твого Серця, о Маріє, огорне усіх людей. Любимо Тебе безмежно! Влий у наші серця правдиву любов, аби за Тобою сумували. Любимо Тебе безмежно. О Маріє, тиха і смиренного Серця, згадай про нас, коли ми грішимо! Ти знаєш, що всі ми грішні. Вчини, о Маріє, аби ми через Твоє Пречисте, Материнське Серце стали оздоровлені з кожної духовної хвороби. О, вчини, аби ми завжди могли відчувати доброту Твого Материнського Серця, аби ми через Полум’я Твого Материнського Серця наверталися. Амінь. Матінко моя, Матінко Доброти, Любові та Милосердя, люблю Тебе безмежно і жертвуюся Тобі.

№1(72), 2012 22

Дiти Непорочної

СВЯТА ЗЕМЛЯ

СЛІДАМИ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТІВ (Закінчення. Початок у №5-6, 2011 р.)

Монастир свв. Йоана та Георгія Хозевітів Ми йшли Юдейською пустелею до монастиря св. Йоана та Георгія Хозевітів. Сонце пекло нещадно. Навколо жодного деревця, травички, лише кам’яниста трикілометрова дорога вниз посеред скель та гір. У нашій невеличкій групі зав’язалася розмова з бр. Петром про духовну радість, боротьбу духів та їх розпізнання, Кармель і Страдч і це незвичайне місце, тісно пов’язане зі Старим Завітом. По дорозі ми робили короткі зупинки, щоб попити води... Сам монастир св. Йоана та Георгія Хозевітів був заснований тут ще у 80-их роках V ст. Увесь комплекс монастиря побудований немовби на трьох рівнях: верхній – церква-печера пророка Іллі; середній – церква свв. Йоана та Георгія Хозевітів і церква Пресвятої Діви Марії; нижній – складські приміщення та древні поховання. У цій печері впродовж трьох з половиною років жив пророк Ілля, підчиняючись велінню Божому: “І надійшло до нього таке слово Господнє: “Іди звідси й повернися на схід сонця та сховайся коло Керітпотоку, що на схід від Йордану. Ти питимеш з потоку, а крукам Я повелів, щоб постачали там тобі їжу” (І Цар. 17, 2-6). Так пророк Ілля поселився у пустелі й став першим пустельником на світі. Тут, за переданням, жив св. Йоахим, майбутній батько Діви Марії. Тут, у церкві св. Іллі, він молився і жалівся Господеві на своє безпліддя. Невдовзі він отримав від ангела вістку про те, що незабаром його дружина Анна народить дівчинку, якій буде суджено стати Матір’ю Бога. Також передання говорить, що і сама Анна прожила останні Свої дні пустельницею після того, як віддала Свою трирічну Доню до храму. Деякий час тут почитали ступню св. Анни, котру греки вирізали з каменю і відвезли згодом на Афон. Там ця “ступня” лягла в основу нового монастиря св. Анни. Однак повернімося до нашої розмови з бр. Петром про сучасний духовний стан світу, про те, як ще багато християн живе в “обрядовій темряві” без духовної радості – саме тієї радості, якою була наповнена вся Душа Марії, бо Вона носила в Собі життя Ісуса у всій повноті... Марія була наповнена Святим Духом і під час зустрічі зі св. Єлизаветою вигукнула: “... і дух Мій радіє в Бозі, Спасі Моїм” (Лк. 1, 47).

Дiти Непорочної

Христос в Гефсиманському саду. Худ. Паоло Веронезе

Це означало, що джерелом духовної радості Марії був Її постійний зв’язок з Богом. Не створіння, лише Бог наповнював Марію глибокою духовною радістю. Марія дала нам приклад, що любов до Бога – це не тільки самі почуття, а життя, яке опирається на Його заповідях й виконання Його Волі. Коли Дух Святий живе в людині й коли вона піддається Його проводу, тоді в ній з’являються плоди Його присутності, до котрих належить радість і мир. Радість спонукає людину чинити добро, а песимізм і згіршення породжують знеохочення і шкодять їй. Кожний дар Божий можна розвинути, але можна і знищити. Коли людина знищує в собі радість і мир, то замість внутрішнього спокою появляється неспокій, який буде уділятися й іншим. Допроваджує до такого стану піддання себе різним злим нахилам, але найбільше гріх тлумить радість і спокій. Правдива радість може бути вбита через пиху, нечистоту, погоню за перенасиченням тілесним, через лінивство і бездіяльність, гнів і ненависть, заздрість й обмову. У такому стані духа людська душа є серйозно хворою. І тут особливо важливо не знеохочуватися, не впадати в пригноблений стан, а, навпаки, розбуджувати в собі надію на перемогу добра. – Треба, – продовжував далі бр. Петро, – щоб людина ставала животворящим духом, була радісною у вірі та буденному житті, породжувала, несла і дарувала цю

№1(72), 2012 23

СВЯТА ЗЕМЛЯ духовну радість своїм ближнім, тобто ставала “другим Ісусом”. Уже на нас насувається велике зло, а люди в більшості не готові до важких як фізичних, так і духовних випробувань. Ми живемо в час запеклої боротьби між духами Світла і духами Зла, і кожна людська душа є полем битви поміж цими непримиренними силами. Чи може сучасна людина дати собі раду в цій боротьбі, коли про це майже ніхто не говорить, зокрема не підготовлює духовно, бо навіть Сам Ісус Христос, будучи Богом і людиною, на горі Спокус готувався до цієї битви з дияволом через молитву і піст. Звичайно, що декому для цього треба прикласти чимало зусиль і праці духовної... Ще в XVII ст. жив Кардинал Йоан Бона (16091674). Він писав духовні твори загалом для мирян. Особливо Кардинал Бона прославився трактатом “Про розпізнавання духів”. Він вважав, що здатність розпізнавання духів може бути харизматичним даром, а також результатом дослідження та накопичення духовного досвіду, тобто вмінням, яке можна в собі виробити. Душа може використовувати один з трьох духів, а саме: людський, диявольський або Божественний. Найголовніше полягає в тому, щоб правильно визначити, який з духів діє в кожному конкретному випадку. У перелічених правилах розпізнавання духів Кардинал Бона виділяв такі: – Божественний Дух налаштовує душу на добре, святе, досконале бажання; – дух Зла штовхає душу до марнославства, похоті, бездумних бажань; – Божа путь – це дорога, яка поступово провадить християнина від недосконалого до досконалого, зважаючи на вік, становище і ступінь духовного розвитку людини; – сатана не сприймає такого впорядкованого розвитку; він імітує раптову палкість почуттів, екстази тощо. Щоби підтримати початкуючого, Бог посилає йому духовні потішення, а сатана намагається будь-якою ціною перешкодити, аби людина не могла осягнути досконалості. Здобуваючи якийсь духовний дар, незвичний хоча би в найнезначнішому, людина, ведена Божим Духом, завжди буде боятися прийняти уявне за бажане. Злий дух буде старатися, щоб людина негайно спохватилася за такий дар і з гордістю насолоджувалася ним. Бог скеровує людину до доброзичливих взаємин з ближніми, а сатана – до недоброзичливих. Завжди, коли людину провадить Божий Дух, панує атмосфера миру, розважливості та обережності, навіть якщо важко щось втілити в життя.

№1(72), 2012 24

Злий дух дає про себе знати розладом, котрий спонукає душу на необдумані вчинки і втрату самоконтролю. Праведнику Бог дарує мир, а грішнику – почуття провини; сатана ж догоджає грішнику, а праведнику досаждає. Найпереконливішим критерієм у розпізнанні екстазів, візій, одкровень є перевірка самого себе: чи усі ці явища служать просуванню нашої душі до вдосконалення духовного, виховання у собі доброчесних звичок. Окрім Кардинала Бони в Італії, на рубежі XVII-XVIII ст. інший богослов, Йоан Баптист Скарамеллі, також розвинув цю тему про розпізнання духів. Він вважав, що існують два види християнської досконалості. Скарамеллі стверджував, що аскеза (релігійне подвижництво, відмова від земних благ) не завжди приводить до містичного стану душі. Більше того, аскеза і містика – це два різні шляхи до християнської досконалості. Більшість християн, на його думку, покликані до аскетичного самовдосконалення, тобто до доброчесного життя, а до містичного вдосконалення покликано дуже мало, бо життя містика узгоджується з діланням у душі дарів Святого Духа... Третьою духовною особою, яка внесла великий вклад у розвиток духовного вдосконалення людської душі, був св. Альфонс Марія Ліґуорі (1696 – 1787). Святий Альфонс завжди стверджував, що кожна людина покликана до святості, до християнської досконалості, проте відповідно до своїх природніх здібностей. Його духовне вчення домінувало в християнському житті Італії XVIII ст., і, можна сказати, що для Італії того часу він був тим, ким були св. Тереза Авільська, св. Іван від Хреста для Іспанії, св. Франциск Сальський для Франції, Митрополит Андрей Шептицький для Західної України... У центрі вчення св. Альфонса завжди перебувають Ісус і Діва Марія, а постійною темою є тема любові до Бога і підчинення Волі Божій. Засобом для спасіння людини та її духовного вдосконалення є молитовна практика. Св. Альфонс стверджував, що святість і досконалість душі полягає в тому, щоби любити Ісуса Христа, Бога нашого, нашого доброго Владику і Відкупителя”. Святий любив повторювати, що молитва – це “язик” любові, бо той, хто “любить Бога, любить молитву”. Духовне вчення св. Альфонса проповідує аскетичний спосіб життя, який підготовлює людину до містичного стану. Шкода, що у нас, в Україні, духовні твори цього подвижника Любові Спасителя поки що мало кому відомі. Ми з бр. Петром зробили невеличку перерву біля потічка. Там я напився води й обмив своє обличчя.

Дiти Непорочної

СВЯТА ЗЕМЛЯ І наша розмова знову переключилася на Кармель і Страдч, до пророка Іллі, який жив і на горі Кармель, і в цій пустелі. Для сучасної світської людини назва гори “Кармель”, мабуть, мало що говорить, однак для тих християн, які прагнуть до глибокого духовного життя та вдосконалення вона має особливий підтекст бо саме на ній Марія дала Своє життя як взірець для наслідування всім духовним особам, а згодом і світським. Саме тут, на горі Кармель, витворився ідеал Марійського життя, тобто монах чи монахиня крок за кроком йшли до повного віддання себе Марії, до Її наслідування і цілковитого узалежнення від Неї. День-у-день духовні особи практикували правдиве набоженство до Марії, яке полягало в тому, що необхідно було вчитися любити і наслідувати Богородицю; кожної хвилі свого життя належати Її; усього від Неї сподіватися – тобто, усе мало відбуватися через Марію. Метою такого життя для кожної душі було навчитися ходити Її слідами. Молитва до Матері Божої повинна бути розмовою, повною любові, внутрішньою зустріччю з Нею. Оце плекання в собі особливої делікатної любові до Марії породжувало й особливу містичну любов до Ісуса. Зі Святого Письма нам відомо, що пророк Ілля якийсь час жив у печері на горі Кармель, а вже Його наступники і послідовники пустельничого життя побудували храм на честь Благословенної Діви Марії та вибрали Її ім’я як притулок недалеко від Його джерела. Відтоді стали називати себе братами Пресвятої Діви Марії з гори Кармель. Для нас, українців, було дуже важливо знати, чи існує якийсь духовний зв’язок між Кармелем і Страдчем? І отримали відповідь, що існує, і не просто існує, а Кармель і Страдч тісно пов’язані духовно між собою мучениками. Ми підходили до монастиря, тих святих місць, де вперше пророк Ілля з надхнення Духа Святого і наказу Бога Отця розпочав пустельниче життя, закладаючи основи для майбутнього містичного монашого життя. Мета такого містичного життя є двоякою. Першу осягаємо, коли з допомогою ласки Божої через свої зусилля і вдосконалення у чеснотах, віддаємо Богові своє серце, вільне від гріха. До цієї мети доходимо лише тоді, коли ми є досконалі та “сховані біля потоку Керіт”, що означає в тій любові, про яку говориться в Книзі Приповідок: “Любов усякий гріх покриває” (10, 12). Бог Отець бажав Іллі осягнення цієї мети, промовляючи: “… сховайся коло Керіт-потоку”. Друга мета такого життя – отримання дару вільної Любові Божої, бо не лише після смерті, але вже під час цього земного життя можемо до деякої міри на-

Дiти Непорочної

солоджуватися у серці та пізнавати розумом місця Божої присутності, а також солодкості хвали. Це означає те пиття з потоку Божих потіх. Бог обіцяв це Іллі у словах: “Ти питимеш з потоку…”. Щоб осягнути цей подвійний дар досконалості й візію обіцяної хвали, пророк Ілля прийшов сюди, у пустелю, покинувши все земне, суєтне, не прив’язуючи свого серця до дібр земних, зрікаючись гріха та власної волі. Приклад пророка Іллі вчить, що той, хто вирішує служити Богові, повинен стримуватися від тілесних пожадань, які “повстають проти душі” (1 Пт. 2, 11), повинен поступати справедливо і в Божій боязні; повинен підготувати свою душу не до спокою і потіхи, а до пізнання і випробування (див. Сир. 2, 1-2). Уже перед самим входом до монастиря бр. Петро сказав: “Нас колись вчили ненавидіти москалів, поляків, жидів, а насправді, навчили знищувати свою душу…”. Які гіркі та правдиві слова. Вони ще раз підтвердили, що зовнішня обрядовість сама собою ніколи не приведе людину до глибокого духовного життя… Перед монастирською брамою нас затримали на хвилин десять і ми продовжили нашу розмову: про пророцтво щодо України, щодо жінки-президента, яка має навести лад у країні та забезпечити їй щасливе існування. І тут я згадав, що с. Марія від Ангелів під час візії зі Степаном Навроцьким отримала відповідь на це болюче питання. Степанко сказав: “Справді, наведення порядку і розквіт України як держави відбудеться тоді, коли до влади прийде жінка, ім’я якої розпочинатиметься на букву “Л”. Вона буде вистраждана народом і дана Богом, але усе це відбудеться тоді, коли на моїй могилі розцвіте лілія.” Усі сучасні жінки-політики, присутні у великій політиці, нічого спільного з цим пророцтвом не мають. У монастирі ми мали нагоду утолити свою спрагу, щиро помолитися біля мощей Святих Йоана та Георгія Хозевітів, Йоана Румунського та поклонитися місцям, де жив св. Ілля… Гора Спокус Гора Спокус або Сорокаденна гора, або гора Каранталь, як і сам грецький православний монастир з одним-єдиним монахом, закарбовуються у пам’яті кожного прочанина, бо саме тут, у теперішній Палестинській автономії, в Юдейській пустелі, наш Спаситель був підданий спокусі диявола. У Св. Євангелії від Луки так описано цю подію з життя Ісуса: “Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню, де сорок день Його спокушав диявол: і протягом тих днів Ісус не їв нічого. Коли ж вони скінчилися, Він зголоднів. А диявол Йому і каже:

№1(72), 2012 25

СВЯТА ЗЕМЛЯ “Якщо Ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом”. Ісус озвався до нього: “Писано, що не самим лише хлібом житиме людина”. Тоді диявол вивів Його високо, показав Йому в одну мить усі царства світу, і сказав до Нього диявол: “Я дам Тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. Тож коли Ти поклонишся передо мною, вся твоя буде”. Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: “Ти будеш поклонятися Господеві, Богові твоєму, і Йому єдиному служити”. Потім він повів Його в Єрусалим, поставив на наріжнику храму і сказав до Нього: “Коли Ти Син Божий, кинься звідсіль додолу; писано бо: “Він ангелам своїм велітиме про Тебе, щоб Тебе зберігали; і Вони знімуть Тебе на руки, щоб Ти ногою Своєю не спіткнувсь о камінь”. Але Ісус озвавсь до нього: “Сказано: “Не спокушатимеш Господа, Бога твого”. І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього на якийсь час” (Лк. 4, 1-13). У монастирі зберігся камінь, на якому молився Христос. Тепер над цим каменем стоїть престіл церкви. Апостол Лука зазначає, що коли закінчилися спокуси Ісуса, тоді диявол відійшов від Нього на якийсь час. Ось цей “якийсь час” вказує на те, що диявол неодноразово спокушав Спасителя і в різних місцях Юдеї. Як часто страждання приводить нас ближче до Бога, Який Своєю милістю воздасть на Небі Своєю вічною любов’ю тим, хто страждає. Іноді людина може страждати і ці страждання можуть бути даром Божим, якщо через них вона приходить до любові. Алан Еймс так про це пише: “Якось Ісус зі Своїми учнями зупинився біля маленького потічка, де б вони могли Його почекати, поки Він буде молитися і постити впродовж трьох днів на самоті. Спаситель залишив Своїх учнів і пішов до гори. Коли Він піднімався вгору, то відчув холодок у повітрі й зрозумів, що лукавий неподалік. Ісус продовжував ходьбу і молитву до Отця, поки не наблизився до підніжжя гори. Тут була печера, котру показав Йому Отець Небесний. Цілу ніч падав дощ, було дуже холодно, а Ісус продовжував молитися. Уранці до печери увійшов чоловік і сів навпроти Спасителя. Це був диявол. – Ісусе, задля чого Ти так живеш? Чому Ти живеш у бідності та спиш у печері, коли можеш досягнути набагато більше? Невелика радість бути царем, якщо у Тебе нічого нема. Хіба ж не так? – запитав він. Ісус подивився на нього і побачив, що його облудне обличчя приховує ненависть, зло і підступність. – Моє Царство таке, що ти його ніколи не зможеш перемогти, – відповів Ісус.

№1(72), 2012 26

– Я отримаю над Тобою перемогу, я Тебе знищу, – закричав він зі злобою. – Ти Агнець, а я вовк, і я Тебе проковтну, – закричав він погрозливо. – Відійди від Мене, Сатано, – наказав Ісус, і він щез. Як він боявся Божої сили! Ісус вийшов назовні. Холод і гроза відійшли разом з сатаною. Спаситель присів на горі й подивився навколо. Яке красиве творіння, прекрасний дар від Отця Небесного…” Коли ми покидали монастир на горі Спокус, то перед нами внизу лежав Єрихон, справжній зелений оазис посеред пустелі. Якась особлива краса, якесь особливе відчуття присутності Бога… Храм “Pater Noster” – “Отче наш” Якщо світ гине, то через те, що не молиться; якщо буде збережений, то завдяки тим, які неустанно моляться. Ця стара істина привела нас до церкви “Отче наш” в Єрусалимі на Оливній горі. Звідси відкривається красивий вид на Єрусалим, а внизу, на схилах гори, знаходиться Гефсиманський сад. На тому місці, де Ісус дав учням зразок молитви “Отче наш”, збудована церква “Pater Noster”. Її звели у ХІХ ст. завдяки старанням принцеси Аурелії де Боссі, яка знаходила справжню потіху у молитві “Отче наш”. Ісус любив молитися. Задля цього Він усамітнювався від натовпу та повсякденності та піднімався в гори, де можна було перебувати на самоті з Отцем. Ісус постійно навчав Своїх учнів та простих людей про силу молитви та віру. У книзі Алана Еймса “Очима Бога” згадано, як Ісус, перебуваючи в гостях у Натанаїла, сказав його сину Юді: “Якщо ти беззастережно віриш у Бога і посвячуєш своє життя у молитвах Богові, тоді починають відбуватися чуда. Все, що потрібно, – це віра. У вірі все можливо...” і далі: “Твої молитви за інших допомагають цим людям, навіть якщо ти сам не в змозі цього побачити... ” В іншому місці Ісус навчав: “Молитва – це могутній дар від Бога. Якщо тільки ти віриш усією душею, що те, про що ти просиш Бога, сповниться, воно збудеться, якщо це на благо тобі. Молитвою дуже часто нехтують, але саме через молитву дається безліч дарів і милостей. Час молитви – це особливий час, бо у молитві, якщо ти щиросердечно відкриваєш своє серце, Бог дає відповідь. Молись і ти віднайдеш спокій...” У Євангелії від св. Луки засвідчено, що після того, як диявол спокушав Спасителя у пустині, “Ісус у силі Духа повернувся в Галилею” завдяки молитві та посту. До речі, піст, за словами Ісуса, корисно дисциплінує тіло. Постячись, ти можеш відкрити, що тобі легше звільнити свій дух у молитві...

Дiти Непорочної

СВЯТА ЗЕМЛЯ Укріпивши розум, котрим ти керуєш, легше перемогти зло, коли ти зустрічаєшся з ним, легше переборювати важкі часи і легше жертвувати заради інших, коли це потрібно. Вважайте піст милістю, а не покаранням. Коли ви поступаєте так, дні стають радістю, а не мукою, а піст стає ще одним способом спрямувати ваші молитви до Отця”. На сьогодні на стінах храму та в галереях монастиря “Pater Noster” молитву “Отче наш” викладено мозаїкою сто сорока восьми мовами світу. У притворі храму є таблиця й українською мовою, а неподалік від неї – таблиця від царської Росії старослов’янською мовою з дуже красномовним заголовком “Moscovite”. Нам навіть не вірилося, що ми стоїмо на тому самому святому місці, де колись Ісус навчив апостолів найпрекраснішої молитви у світі – “Отче наш...”, де Спаситель закликав “не збирати собі скарбів на землі, а на Небі; не служити двом панам, бо не можна одночасно служити Богові і мамоні; не турбуватися надмірно своїм життям: що їсти, що пити та в що зодягнутися, бо Отець Небесний про все знає і про все подбає. Насамперед, Ісус закликав усіх шукати на землі Царство Боже та Його справедливість. А щоб знайти це Царство Боже та Його справедливість, потрібно народитися духовно “згори”, щоб наша молитва з обов’язку переродилася в духовну радість. Якось Ісус, ідучи по дорозі в Юдеї з апостолами, співав з ними псалми, молився, прославляючи Свого Отця. Яків перебував біля Ісуса і звернувся до Нього: “Господи, коли ми ходимо, молячись, я можу зробити кожний свій крок частиною молитви. Я співвідміряю свої кроки зі словами молитви, і таким способом навіть моя ходьба стає молитвою. Це робить ходьбу легшою і не такою втомливою. Ісус глянув на Якова, відчувши в Собі радість від того, як він зростає у духовній мудрості. – Якове, ти вчишся, як перетворювати кожну дію у молитву. Яку ж радість приносиш ти Мені своєю любов’ю до Бога, – відповів Спаситель. – Господи, – промовив Яків, – коли я молюся, я також бачу Тебе у кожному слові: – Коли ти молишся і є відкритим Слову Божому, власне це і відбувається, – відповів Ісус, знову усміхаючись йому. – Господи, з кожною молитвою я відчуваю близькість до Тебе, але мені хочеться бути ще ближче, тому я стараюся молитися старанніше, однак мені здається, що я ніколи не зможу досягнути достатньої близькості з Тобою, – сказав Яків дещо засмучено. – Не здавайся. Чим більше ти молишся, тим більшої близькості ти досягнеш. Опісля колись ти

Дiти Непорочної

побачиш себе, з’єднаним зі Мною у вічній любові, та зрозумієш, що твої молитви допомогли тобі досягнути цього, – пояснив Ісус. – Господи, молитва така прекрасна. Вона наповнює мене духовною радістю. Я такий щасливий, коли молюся. І я дивуюся, чому так багато людей не моляться. Очевидно, вони не знають, як багато втрачають, не молячись, – сказав він. – Якове, багато людей не молиться, тому що вони засліплені злом, тому що не бачуть сенсу молитви. Багато людей намагається молитися, але через те, що їм здається, що на їхні молитви не завжди відповідають, то вони припиняють молитися і відвертаються від молитви. Інші моляться з почуття обов’язку і не вкладають любові в те, що вони вимовляють. Тоді в їхніх молитвах не залишається нічого, окрім слів. Якби всі могли молитися так, як ти молишся – в любові, істині, вірі, тоді вони, як і ти, віднайшли би радість у молитві. Іноді люди настільки перейняті собою, своїм життям і своїми потребами, що їм видається, що важко молитися з любов’ю. Це знову ж те саме зло покриває їхні душі егоїзмом і закриває їхні серця від Бога. І якщо би тільки вони відкрили свої серця і дозволили Божій Любові наповнити їх, тоді багато, як і ти, досягнули би істинної цінності та радості від молитви. – Молитва – це дар від Бога, який може дати тобі всі Божі дари, якщо тільки ти віриш”, – продовжував Ісус. – Господи, як ми можемо допомогти іншим зрозуміти це і молитися? – запитав Яків. – Молячись за них і ділячись з ними радістю, яку ти віднаходиш у молитві, – відповів Ісус. ... Як Мені хотілося, щоби всі були такими відкритими, як Яків, і могли би бачити істинний дар, даний їм у молитві. Молитва – це благодать Божа, яку багато людей сприймають, як тягар” (Алан Еймс). Церква св. Петра в Галіканту (Півнячого крику) в Єрусалимі Галіканту (“Gallicantu”) – так називається місце на східному схилі гори Сіон в Єрусалимі й у перекладі з латинської мови означає “півнячий крик”. На цьому місці стоїть церква св. Петра, де й відбулося триразове відречення ап. Петра від свого Учителя Ісуса Христа. Тут стояв будинок первосвященика Каяфи, в підвалах якого жорстоко допитували та катували Ісуса. Храм побудували ще в ІІ ст. візантійці. Упродовж усіх століть його неодноразово руйнували вороги Христа. Сучасний храм побудували у ХХ ст.

№1(72), 2012 27

СВЯТА ЗЕМЛЯ за проектом о. Етьєна Бубе (1865-1934) й освятили у 1931 році. На куполі храму на хресті стоїть півень. З Євангелії від св. Матея знаємо, що на Оливній горі після Тайної Вечері Ісус сказав апостолам: “Усі ви зневіритеся у Мені цієї ночі. Написано бо: “Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після Мого воскресіння Я випереджу вас у Галилеї”. Озвався тоді Петро й каже Йому: “Навіть якби всі зневірилися у Тобі, я не зневірюся ніколи”. Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: “Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі Мене відречешся. Каже Йому Петро: “Навіть якби я мав з Тобою вмерти, не відречуся Тебе!” Так само мовили всі учні” (Мт. 26, 31-35). А далі читаємо: “Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм”. Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш”. Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету”. Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка”. Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє”. Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка”. І враз заспівав півень. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся Мене”. І вийшов звідтіль, заплакав гірко” (Мт. 26, 69-75). Свята Євангелія ще раз нагадала усім паломникам, якою слабкою є людина, не загартована у вірі й не випробувана у ділі. У книзі Алана Еймса часто згадується ап. Петро, його запальна та щира натура. Ісус терпеливо і з любов’ю ставився до нього. Він добре знав душу Петра, тому “Петро часто нагадував Йому маленьку дитину, яка, широко розкривши очі, дивувалася тому, чого її вчать. Петро – це людина, яка дасть силу багатьом своїм прикладом послуху і смирення. Це той Петро, який своїми людськими слабкостями покаже, що, навіть будучи так близько до Бога, він все ще може робити помилки, навіть відрікатися від Нього, а потім покаже, як у смиренній любові він прийме Божу поміч для подолання своїх слабкостей”. І коли воїни вели ув’язненого Ісуса до Каяфи, то Він глянув на Свого переляканого учня: а Петро гірко заплакав і жалів за цей вчинок ціле подальше своє життя. Ісус на запитання с. Марії від Серця Ісуса (ІІІ Чин Сестер Францисканок), як Петро міг так зрадити Його, відповів, що Петро ціле своє подальше життя оплакував цей поступок і жалів про відречення. І далі додав: “Ех, якби і ви навчилися від ап. Петра так щиро оплакувати свої гріхи...”

№1(72), 2012 28

Гефсиманія: “Ісусе, замкни моє серце у Своєму Серці” Наша проща завершувалася.. Позаду були посіщення Кани Галилейської, де Ісус сотворив Своє перше чудо; Вифезди, Витанії, Вечерника... Нарешті ми у Гефсиманському саду, місці Страстей Господніх, де Спаситель молився про відвернення від Нього Чаші Страждання; де Ісус понад усе прийняв Волю Отця Небесного; де відбулася зрада Юди та ув’язнення Сина Людського. Від Гефсиманії з часів Ісуса мало що збереглося, окрім декількох оливкових старих дерев, котрі пам’ятають ще Спасителя. На місці, де молився Ісус, тепер стоїть францисканський католицький Храм Усіх Націй, побудований після завершення Першої світової війни у 1922-24 роках на кошти багатьох європейських держав і Канади. Храм Усіх Націй, або як його ще називають Церква Моління про Чашу, або ж Базиліка Агонії стоїть біля підніжжя Оливної гори у Східному Єрусалимі. Кожний паломник, який ступає в Гефсиманський сад, відразу ж поринає в дуже незвичну та особливу для себе тишу. Мабуть, у серці кожного виникає запитання: “Невже це все відбувалося тут?” Здається, що час тут зупинився і все от-от розпочнеться знову. Сам Ісус сказав Васулі Райден: “Гетсиманський саде, ти відібрав людям усю відвагу. Ти заховав у своєму повітрі, наповненому тишиною, Мою Агонію на цілу Вічність”. А перед тим Він просив Васулу (а в її особі усіх нас), щоб любила Свого Учителя в Його Муках у Гефсиманії, бо там Його Піт Агонії спливав з Нього, як великі краплі крові. Там, у Гефсиманії, якось особливо сприймаються всі проблеми нашого життя, нашого часу. Отець Йоан Крестьянкін писав: “Теперішні діти Церкви цілком особливі... вони приходять до духовного життя, обтяжені багатьма роками гріховного життя, спотвореними поняттями про добро і зло. А засвоєна ними правда земна повстає на оживаюче в душі поняття про правду Небесну.” Стаючи на дорогу духовного життя, сучасна людина зіштовхується з багатьма проблемами”. У Храмі, біля каменю, на якому молився і страждав цієї ночі Ісус, відкривається істина, що кожному християнину потрібно пройти через багато випробувань, внутрішню боротьбу, отримати перемогу над пристрастями, самолюбством, гнівом, дратівливістю, лукавством, брехнею, заздрістю” (свт. Іґнатій Брянчанінов), щоб услід за Спасителем сказати: “Нехай не Моя, а Твоя, Отче, буде Воля”. У храмі була відправлена остання, дванадцята Служба Божа. Для тих християн, які навчилися сприймати Літургію не тільки очима, але й серцем,

Дiти Непорочної

СВЯТА ЗЕМЛЯ вона була особливою, бо саме тоді, коли священики приступали до престолу, в Гефсиманському саду до каменя приступав Ісус. Коли священик цілував Св. Євангелію на престолі, тоді Юда Іскаріотський давав поцілунок зради. У цей трагічний момент прочани у храмі дарували Спасителеві поцілунок любові... І так ціла Служба Божа відбувалася у двох вимірах: земному і надприродному (містичному). Священик почав читати Св. Євангелію, а в цей момент Пилат виносив вирок нашому Спасителю. Під час Освячення Дарів ми перебували на Голгофі з Ісусом та Його Матір’ю. Від Освячення Дарів до молитви Отче наш... ми стояли на Голгофі біля Хреста, на якому вмирав наш Господь. Кожний з нас мав можливість востаннє звернутися до ще живого Спасителя. Коли ж, нарешті, заспівали Отче наш..., ми стали свідками того, як Ісус, зібравши Свої останні сили, вигукнув: “Отче, в руки Твої віддаю Свого Духа! Звершилося...” На це останнє Слово Ісуса звершився Акт Відкуплення людського роду. І ми, вслід за Спасителем, благали в Отця Небесного, щоб цей Акт Відкуплення звершився і в нашому житті та житті наших близьких. Урочистий момент Св. Причастя, де всі з глибокої поваги та любові до Спасителя приймали Його тільки на колінах, відбувався у неймовірній тиші, бо саме тоді, коли священик вкладав Частичку в уста кожного з нас, саме тоді Матір Божа передавала Святе Тіло Ісуса на руки Никодима та Йосифа Ариматейського для покладення до Гробу. Після Св. Причастя, коли священик відходить до Проскодимійника і споживає з Чаші Тіло і Кров Ісуса, а потім накриває Чашу Покровцем і зачиняє у Кивоті, саме тоді, як про це написала Габріелла Боссі, на прохання Самого Спасителя

потрібно промовити у своєму серці: “Ісусе, замкни моє серце у Своєму Серці!” Що ми і зробили, назавжди залишивши свої серця у Гефсиманії... Після Служби Божої ми востаннє на Святій Землі поблагословили наших священиків і, вийшовши з Гефсиманського саду, спустилися в Йосафатову долину, де колись наш Спаситель збере всі народи на Страшний Суд. Ідучи Йосафатовою долиною, ми дивилися на замуровані Золоті ворота, на сходи з Храмової гори, якими колись Пресвята Родина піднімалася до храму. На цих сходах на Месію очікував праведник Симеон та пророчиця Анна. Вони збереглися донині й пам’ятають сліди Пресвятої Родини... З Йосафатової долини ми вийшли і підійшли до Стіни Плачу, до Стіни реальної присутності живого Бога. Там помолилися і вирушили до Тель-Авіву. Якось, як про це пише Алан Еймс, апостоли запитали Ісуса про життя і смерть. І Він їм відповів, що “життя – це тільки початок вічності у любові..., а смерть – це дар для тих, хто живе добрим життям, і скорбота для тих, хто грішить...” Йосиф Воробець

ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ Програми поїздок в Меджуґор’є на 2012 рік: 10 - 17 березня ......................... Піст, Молитва. 21 - 28 травня ........................... Травень - місяць особливого почитання Богородиці 20 - 27 червня .......................... Річниця об’явлень 7 - 15 липня .............................. Семінар священиків 30 липня - 7 серпня ................. 23-й молодіжний фестиваль “Младіфест” 17 - 24 вересня ......................... 13-й Міжнародний семінар для подружніх пар і для священників 23 - 30 жовтня .......................... Жовтень - місяць молитви на вервиці 28 листопада - 5 грудня .......... 2 грудня - об’явлення Богородиці Мир’яні перед Різдвом Пожертва на поїздку: 245 євро (+35 євро віза), пенсіонерам та молоді до 21 року 245 євро. *Подача документів за 1,5 місяця до поїздки Матінка Божа запрошує вас та чекає в святому місці Меджуґор’є п. Марія (Тернопіль), (097) 277-70-12, (093) 305-13-80 о. Петро (Джублик), (097) 248-53-20

Дiти Непорочної

№1(72), 2012 29

ХЛІБ НЕБА

Á²ÁË²ß – ÑÂßÙÅÍÍÀ ÊÍÈÃÀ ÎÄÊÐÎÂÅÍÍß ÇÀÂ²ÒÓ З перших днів існування Церкви, коли ще не було апостольських книг, Старий Заповіт надійно увійшов у її життя. Псалми були першими молитвами християн, у біблійних пророцтвах для них відкривалась таємниця Месії-Відкупителя. (…) Не знаючи Старого Заповіту, важко збагнути багато аспектів церковного життя. Таїнства, Богослуження, релігійно-моральні устої Церкви, її богослов’я, погляд на минуле, теперішнє та майбутнє – усе це тісно пов’язане зі Старим Заповітом. Заглиблюючись у нього, Церква йде шляхом, який вказав Господь: “Простежуйте Писання” (Див. Ів. 5, 39). 39). У дні земного життя Він Сам часто молився словами Старого Заповіту, посилаючись на нього, звіщаючи Царство Боже. Жителі Єрусалима дивувались Його знанням Писання (Див (Див.. Мт. 4,4; Ів. 5, 47 тощо). тощо). Господня Молитва, притчі й ціла проповідь Спасителя загалом опираються на дух і слово Старого Заповіту ((напр напр.. Мт. 5,51 Пс. 36,11 тощо). тощо ). Тому бл. Ієронім стверджує, що “невідання Писання є невіданням Христа”. Отож для людей, котрі приймали Благу Вість Христову, Старий Заповіт став священною книгою й опісля, коли появилась новозавітна писемність, вона була приєднана до Старого Заповіту, створивши єдину християнську Біблію. Слово “Біблія” є грецьким перекладом давньоєврейського слова сефарим – “книги”. Отож ще у дохристиянський період почали називати богонатхненні свідчення, записані мудрецями та пророками Ізраїля, Одкровеннями (Дн. (Дн. 9, 22). ). Є істини про Бога, світ і людину, які розум, що дарований людям, може й повинен відкривати своїми силами. Закони природи, секрети ремесла, теперішнє і минуле народів і навіть саме буття вищого Начала – усе це пізнає людина природніми зусиллями свого духа, інша річ – Одкровення. У ньому дано те, що виходить за межі зовнішнього досвіду, земного розуму. Воно є даром Божої любові, яка залучає людей до таємниці Творця і Його замислів. У Біблії немає слова “релігія”; Біблія навчає про “пізнання” Бога (Див (Див.. Іс. 11 11), ), Котрий говорить з вірними насамперед через Своїх вибраних.

№1(72), 2012 30

Вважається, що основним Одкровенням богопізнання є монотеїзм, чисте єдинобожжя Старого Заповіту. Насправді, всі інші вірування тільки наближали до поняття про єдиного Бога, однак ніколи не доростали до істинного монотеїзму. Одні розглядали Бога як безлику Силу, що розлита у світобудові, інші ставили поряд з ним другорядних богів, треті вірили у два вищих начала: зло та добро. Декотрі мудреці (в Греції та Індії) стверджували, що Бог за Своєю суттю є незбагненним, а язичництво приписувало богам людські якості, навіть ниці пристрасті. Лише у Старому Заповіті відкривається єдиний Бог, що перевершує все буття, сокровенний і неспіврозмірний з людиною та природою, але водночас Він – Бог Живий, істинний, що виливає Свою любов на творіння. Близько сто сорокового року Маркіон Синопський намагався відокремити Новий Заповіт від Старого. Він стверджував, що “жорстокий Бог” древніх книг Біблії – не той люблячий Отець, про Котрого звіщав Христос. Для цього Маркіону довелося спотворити й скоротити новозавітні тексти. Церква в особі св. Авґустина Мученика та св. Іринея Ліонського рішуче засудила такі спроби.(…) Насправді Господь Ісус ніколи не навчав про іншого Бога й у Своїх проповідях базувався на Одкровенні про Бога, даному в Старому Заповіті (див. (див. Мт. 22, 31-32). 31-32 ). А апостол Павло називав усіх віруючих духовними нащадками Авраама, родоначальниками старозавітної релігії ((див. див. Рим. 4, 16 16). ). Бог, Котрий відкривається у Старому Заповіті, не безлика космічна сила, а Творець, що створив

Дiти Непорочної

ХЛІБ НЕБА усе своєю волею і Словом. Він Святий (євр. кадош кадош), ), тобто володіє неісповідимою природою, що абсолютно відмінна від усього сотвореного. “Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших” (І (Іс. с. 55, 8-9 8-9). ). Однак Бог – не холодна першопричина деїстів, байдужа до явищ світу, а благий Промислитель. Він Бог правди та справедливості, непримиримий зі злом, однак Він же і Бог Спаситель, що прощає, зцілює, веде створіння до відродження та відновлення. Він виявляє Свою мудрість у світобудові, проте найбільше відкриває і втілює Свою волю в людській історії. Бог Біблії названий “ревним”, адже Він очікує від людини абсолютної вірності та любові; поруч з Ним не може бути жодного “ідола”, жодного “іншого служіння”; Він повинен цілком царювати в серцях і житті людей. Аби відтінити, наголосити на ставленні Живого Бога до світу і людини, біблійні письменники іноді звертались до антропоморфізмів, тобто наділяли Його “очима”, “руками”, людськими почуттями. Однак це лише алегорична мова Писання, подібна на умовну, символічну мову ікони. Урешті, Бог Біблії є Богом Заповіту. Він створює духовний зв’язок між Собою та людино, веде з нею діалог, закликає її до співучасті у Своїх творчих задумах. Він вимагає не тільки покірної участі, а активного служіння. У цьому зміст Завіту (союзу, угоди), який Він уклав з вибраними людьми. Отож біблійна релігія є боголюдською, і вінцем досягнення її стає Боголюдина. Скарби віри Алексіс Каррель, лауреат Нобелівської премії в галузі медицини, прийняв рішення відректися від поневолення ідеологією атеїзму, коли в Люрді своїми очима побачив чудо: зцілення своєї пацієнтки, котра помирала від невиліковної хвороби. Звертаючись до Бога, Алексіс Каррель збагнув, якими актуальними є тексти Святого Письма: “Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога” ((Муд Муд.. 13, 1); 1); “Невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання” ((Рим. Рим. 1, 20 20). ). “Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю” ((Рим. Рим. 1, 18 18). ).

Дiти Непорочної

Алексіс Каррель народився у 1873 році у заможній родині, в містечку Сент-Фоу під Ліоном. Його батьки були власниками текстильної фабрики. Коли Алексісу виповнилось п’ять років, його батько помер. На матір лягла відповідальність за виховання трьох маленьких дітей, серед котрих Алексіс був найстаршим. Пані Каррель була жінкою глибоко віруючою й виховувала дітей у дусі католицької віри і моралі. У дванадцятирічному віці Алексіс приймає Перше Причастя. Уже тоді, навчаючись в єзуїтській школі, виявляє незвичайні здібності до точних наук. Зречення від віри Після закінчення підготовчих курсів Алексіс вирушає вивчати хірургію на Медичному факультеті Ліонського університету. У нього надзвичайні здібності, багата творча уява й величезне бажання осягати таємниці людського організму. Дуже швидко він опановує уміння проводити складні хірургічні операції, постійно вдосконалює техніку оперування, задля цього навіть учиться вишивати. Каррель так набив руку, що його шви були майже невидимими. Окрім того, він першим розробив метод зшивання артерій. Після завершення навчання в Ліонському та Діжонському університетах Алексіс Каррель отримав ступінь доктора медичних наук й почав читати лекції, публікувати статті, проводити наукові дослідження. Опрацювання методів оперування, котрі запропонував молодий учений, у науковому середовищі було прийнято з байдужістю. Основною причиною цього була звичайна заздрість й необізнаність його колег. Під час навчання в університеті Каррель зацікавився філософією, яка ставила під сумнів існування Бога. Бог став для нього витвором людської думки, а не реально існуючим буттям і Творцем – єдиним джерелом усього сущого. Алексіс просто повірив, що Бога немає, а людина може сама вирішувати, що є добром, а що – злом. Усе, що недосяжне розуму і науковим дослідженням, не мало для нього жодного значення. Він ще не усвідомлював, що втрата віри в Бога – це найбільше нещастя в житті людини. Мати Алексіса дуже страждала через невіру свого сина. Вона постійно намагалася переконати його, розповідаючи йому про з’яви Божої Матері у Люрді, й молилася за його навернення.

№1(72), 2012 31

ХЛІБ НЕБА У той час католицька преса особливої уваги надавала зціленням у Люрді. Каррель був чесною людиною, тому не відкидав чудес, проте хотів сам їх дослідити й оцінити. Прочитавши скептичну книгу Еміля Золя “Люрд”, він зробив висновок, що незвичайне зцілення – це результат самонавіювання. Однак, з іншого боку, Каррель зіткнувся із цілком протилежною думкою у книжках доктора Густава Боссарі, відповідального за роботу Бюро Медичних Висновків у Люрді, яке документувало всі зцілення, які наука не в змозі пояснити. Молодий лікар погоджувався з тим, що деякі описані там випадки заслуговували на детальні дослідження, але був певен, що у майбутньому наука зможе їх пояснити. Саме тому він захотів особисто поїхати у Люрд і дослідити надзвичайні випадки зцілень. Паломництво до Люрду У травні 1903 року доктора Алексіса Карреля попросили, аби він як лікар супроводжував групу хворих паломників. Поїзд, що прямував у Люрд з майже трьохстами паломниками, виїхав з Ліона 26 травня. Перед від’їздом Каррель обстежив найбільш важкохворих, а серед них двадцятиоднорічну Марі Байллі (на останній стадії запалення очеревини), і старанно записав результати обстежень. У дорозі виникла можливість порозмовляти зі священиком, котрий протягом двадцяти п’яти років щорічно їздив з паломниками в Люрд і щоразу, за його словами, був очевидцем того, як у групі кількістю близько трьохсот чоловік майже шістдесяти хворим давалась зверху благодать зцілення. А решта повертались додому ще сильнішими у вірі, радісними, переконаними в тому, що їхнє страждання стає благодаттю, коли воно присвячене Ісусу Христу. Якщо хворі єднають свої страждання зі страждаючим Христом, – пояснив священик, – вони стають співучасниками у Його Жертві для спасіння всього людства і, таким способом, сприяють наверненню грішників, атеїстів, рятуючи їх від вічного пекла. Для Карреля, котрий не вірив у Бога й у здійснені Ним чуда, усе це видавалося дивним і неможливим. Проте він щиро хотів знати правду. У своєму щоденнику писав: “Якщо в Люрді відбувається щось надприродне, як нам подають релігійні хроніки, то немає нічого найпростішого, ніж дослідити їх об’єктивно і без упереджень, точнісінько так, як обстежити хворого у лікарні або ж провести лабораторне обстеження”.

№1(72), 2012 32

На початку поїздки лікаря попросили зробити знеболюючий укол двадцятиоднорічній Марі Байллі. Вона помирала. Від цієї недуги вже померли її батьки та брат. Марі не могла присісти, харкала кров’ю, її нудило, а живіт дівчини був величезним, спухлим. Вона дуже страждала і багато молилась, особливо за навернення свого двоюрідного брата, журналіста й атеїста. Дівчина передчувала, що у Люрді вона одужає, а її двоюрідний брат увірує. Лікарі та родичі не давали згоди на те, аби вона їхала. Та врешті-решт погодились, зробивши висновок, що це, можливо, її останнє передсмертне бажання. Каррель зробив дівчині укол з морфієм, щоби полегшити її страждання. Через деякий час був змушений дати їй наступну дозу морфію. Лікар бачив, що хвора може померти. До Люрду поїзд прибув о чотирнадцятій годині. Свою велику радість після приїзду паломники висловили молитвою і голосним співом. Палка віра хворих надзвичайно вразила Карреля. Хоча й утомлені, паломники були щасливими й сповненими сподівань на зцілення. Серед них був шкільний товариш Карреля, котрий добровільно прислуговував хворим. Лікареві подобалась його проста, дитяча віра, однак він співчутливо дивився на віруючих. Був певен, що вони живуть у світі ілюзії. Однак у глибині його душі тлів сумнів і сильне бажання знайти любов, сильнішу за смерть. Шкільний товариш розповів Алексісу про зцілення у Люрді, які побачив своїми очима, а Алексіс пояснив йому, що такі зцілення – ефект самонавіювання. Тоді колега розповів йому про людину, на яку впав стовбур дерева, зламавши йому кістку ноги. Нога не зросталась вісім років. Однак 8 квітня 1875 року він був зцілений Божою благодаттю у храмі, що присвячений Божій Матері з Люрду. Каррель погодився, що зцілення було загадковим, але вважав, що навіть у таких випадках слід бути скептичним. Він сказав, що якби побачив зникнення ракової пухлини або ампутовану ногу, яка відросла, то повірив би в існування Бога. Показав на Марі, котра помирала, і додав: “Якщо б ця дівчина одужала, то це було б справжнім чудом. Тоді я повірив б у все й постригся в монахи”. о. М. Петровський Переклад з російської Галини Скірської Продовження у наступному номері

Дiти Непорочної

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀ×²Â

Слава Ісусу Христу! Уже минуло немало років, як, обливаючись сльозами, дивилася на муки своєї внучки, юної красивої дівчини, яку пожирала депресія. Це були страшні часи для всіх нас. У каятті й молитві, ридаючи, я безупинно благала Пречисту Царицю, Господа і всі Небесні Сили змилосердетись над нею. Я пообіцяла, що виконаю всі дані мною обіцянки і напишу в журнал “Діти Непорочної”. Внученька моя виздоровіла, хай усі люди знають Боже Милосердя! Зараз вона весела і здорова, не припиняю дякувати Дорогій Матусі за Її Ласку і Велике Чудо. Кланяюся Тобі, Пресвята Богородице, і цілую порох біля ніг Твоїх. Хай славиться Пресвяте Ім’я Твоє, Всемилостивая! У глибокому поклоні Тобі, Всепітая Мати, твоя недостойна слугиня М. Слава Ісусу Христу! Шановна редакціє журналу “Діти Непорочної”. Виписую Ваш журнал сім років. Надзвичайно захоплююсь змістом матеріалів і статей, уміщених у цьому християнському часописі. З нетерпінням чекаю кожного номера цього журналу. Цілую образи і фігури Матері Божої, а

Дiти Непорочної

потім по декілька разів перечитую всі сторінки. Даю читати своїм знайомим і сусідам, заохочую, щоб виписували цей християнський часопис (уже деякі з них виписують). На сторінках вашого журналу хочу скласти щиросердечну подяку Найсолодшому Серцю Ісуса, Гошівській Божій Матері, св. Юді-Тадею, до якого молюсь у всіх своїх життєвих потребах, о. Піо, св. Анні за отриману ласку – успішну здачу державних екзаменів, а також успішну здачу екзаменів у магістратуру Львівського університету ім. Івана Франка моєї внучки Оксани. Від щирого серця дякую Господу Богові за вислухані молитви й отримані ласки. Віддаю Господу Богу честь, поклін і славу! Нехай буде благословенне і препрославлене Ім’я Господнє по цілому світу нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь! З повагою до Вас, ваша щира шанувальниця і читачка Лідія Кулик (с. Залужжя, Рогатинський р-н Івано-Франківська обл.) Слава Ісусу Христу! Шановні члени редакції! До Вас звертається жителька мальовничого карпатського села Марія. Мені 67 років. Я – інвалід І-ї групи по зору і загального захворювання. Я журнал “Діти Непорочної” виписую 10 років. Богу дякувати. Дорогі мої співбрати та сестри, повірте мені, що я тільки журналом цим живу, це є моя надія і радість, бо для мене більше нічого милішого нема на даний час. У мене зір 0,01%. Мене дуже вразила стаття “Мир тобі, людино!” (№4, 2011, ст. 23-27) с. Марії від Ангелів. Мені дуже сподобалися послання Матері Божої, бесіда зі святими, повчання нас, грішних та немічних, пересторога. Я бідна так зраділа, що ці бесіди будуть озвучені у кожному журналі нашому. І розчарувалася, бо люди, які страшно перелякалися (бо їм зараз цього непотрібно), це, напевно, круті бізнесмени, мільярдери, модні священики і т.д. Вони мають статки, земний рай, то нащо їм катастрофи або кінець світу? Низький уклін Вам усім. Бувайте здорові! Атаманюк Марія

№1(72), 2012 33

НАМ ПИШУТЬ Слава Ісусу Христу! Подяка св. Юді-Тадею за одержані ласки У цьому листі хочу висловити подяку св. Юді Тадею за одержані мною ласки та допомогу у складних життєвих обставинах. Цьому святому я молюся уже протягом багатьох років і він мене ніколи не підводив. Маю палке бажання,щоб усі люди знали силу і велику допомогу молитви до св. Юди-Тадея. У 2010 році у мене родився син – це була неймовірна радість. Та коли я вперше його побачила, то помітила – він родився з вивихом стопи. Одна ніжка була внизу повернена на дев’яносто градусів. Мене охопили різні страхи. Я боялася операції. Лікарі наклали моєму синочкові гіпс на два тижні, і таких гіпсів мало бути декілька. Саме тоді я почала відмовляти дев’ятницю до св. Юди-Тадея. І от сталося диво: нога сама почала виправлятися – БЕЗ ЛІКАРСЬКИХ ВТРУЧАНЬ !!! Зараз моєму синові із ногою все добре. За цю велику милість я вдячна цьому великому Святому, який радо спішить на поміч всім, хто до нього звертається.

Св. Апостол Юда-Тадей. Худ. Йосип Тереля

№1(72), 2012 34

Також у мене з самого народження сина були проблеми з грудним годуванням.. Здавалося, що грудне молоко зникне. В той час я почала молитися до св. Юди-Тадея про ласку годувати грудьми хоча б до півроку і дочекалась свого прохання. Я ще й досі годую свою дитину грудьми і це – прекрасно, оскільки це допомагає здоров’ю мого синочка. Нещодавно сину ми зробили першу прививку і завдяки молитвам до св. Юди-Тадея він переніс її чудово. Св. Юда-Тадей завжди допомагає мені у всіх молитвах і проханнях. Тому я дякую Йому за ці ласки і закликаю всіх молитися до цього великого Святого. А своєму синочку я дала церковне ім’я Тадей, щоб завжди цей святий був поруч із нами і оберігав нас від хвороб і бід. Маю надію, що ці розповіді вселять віру і надію на поміч усім потребуючим. Моліться до св. Юди-Тадея – і будете почуті!!! Дякую Вам за можливість відсилати такі подячні листи і за те, що Ви їх друкуєте у своєму часописі. Нехай Господь допомагає Вам у цій благородній справі! З повагою, Ганна, м. Львів

Дiти Непорочної

Ìàò³ð Áîæà ç Ïðåñâÿòèì Ñåðöåì ó ðóö³

Ñâÿòèé Éîñèô ç Äèòÿòêîì ²ñóñ