у приватному листуванні стверджував, що Кауфману в Навесні не вдалося виразити нічого нового у порівнянні з Людиною з кіноапаратом.
1931 року після знищення ВУФКУ Кауфман повертається до Москви й продовжує самостійно знімати документальні стрічки. Як режисер він випускає фільми Небувалий похід (1931), Велика перемога (1933), Авіамарш (1936), повітряні зйомки якого були суцільним новаторством, Наша Москва (1939) та Ці не здадуть (1939). В значній мірі новаторські й високотехнічні, ці стрічки однак ніколи не привертали такої уваги, як самостійні роботи Вертова.
З 1941 року і аж до виходу на пенсію в 1977 році Михаїл Кауфман працював на кіностудії Мостехфільм (згодом — Центрнаучфільм). Там він зняв ще майже два десятки документальних фільмів різно-
90
манітних жанрів — кінопортрети, науково-популярні стрічки, історичні та навіть сатиричні картини. Але навіть на схилі літ свої найбільші успіхи Михаїл Кауфман пов’язував з роками співпраці та творчих суперечок із Дзиґою Вертовим (брати відновили дружні стосунки у п’ятдесятих, Михаїл Кауфман, 1920-і рр. Mikhail Kaufman, 1920s
незадовго до смерті Вертова). В 1960-х роках, з відновленням інтересу до творчості Дзиґи Вертова в СРСР й особливо закордоном, до Кауфмана повернулась прихильність властей. Разом з Єлизаветою Свіловою він став найактивнішим популяризатором творчості брата. В останньому інтерв’ю, яке Кауфман дав кінознавцеві Галині Копалиній, патріарх радянської кінодокументалістики згадував лише про ті стрічки, які створив спільно з братом в 1920-х роках.
«Мені було цікаво знімати життєві явища такими, які вони є. І мені здається, що не потрібно мати таку сміливість, як у Вертова, аби «виплеснути» на екран це життя. Він володів даром сприймати явища поетично — мені вдавалося втілити їх у зображенні». МИХАЇЛ КАУФМАН