ми скриня зі скарбами, і «потягла за собою» ланцюг нещасть: лють панича, його донос на Андрія, розправу з Андрієм і помсту Антона.
Події ретельно продумані, але позбавлені контексту. Нам невідома передісторія: маємо довіряти побаченому. Через вісімдесят чотири роки після знятого довіряємо, але парадокс! – сприйняття й оцінки змінилися, порівняно з оцінками радянської критики, на діаметрально протилежні. Мета авторів: усе, що стосується революції й Червоної армії, слід сприймати тільки позитивно, «білих» же – навпаки, як жорстоких катів. Слуга Антін мав викликати співчуття як людина, що потрапила у пастку, але зрештою, зайшла вихід.
Неупереджений погляд сьогодні фіксує: для звичайної людини, яка жила усталеним побутовим життям, лихом була революція. Тільки неймовірної сили потрясіння може вибити людину з побутової, інертної колії. Для головного героя фільму таким потрясінням стала втрата сина. Зрозуміло: ту втрату спричинила громадянська війна, часта зміна влади, а революція забирала дітей: вони йшли 270
за «червоними», батьки ж лишались аполітичними. Ситуація типова – згадаймо Василя і його батька у Довженка.
Апологети революції підривали засадничі моральні устої. Те, що Антін рятує панича, є нормальним з морально-етичної точки зору. Натомість що доводить фільм? Персонажа саме за нормальну людську мораль і покарано. Тому що панич – класовий ворог, і рятувати його не слід.
Фільм і сьогодні сприймається з інтересом, викликає емоції. Напругу створюють дві колізії, пов’язані з небезпекою для панича і панських коштовностей, тобто сюжет спирається на архетипні мотиви: захований скарб і переховування людини. Якщо пани не спромоглися пильно заховати коштовності, Антін зумів сховати панича, коли до його кімнати навідався син з обшуком. Неважко зрозуміти, що за десять років радянської влади тип ворога асоціювався із зовнішністю інтелігента. Білогвардійці вечеряють за сервірованим столом. Але закони війни діють.
Наступного дня міняється влада, і велику вітальню панського будинку заповнює люд зовсім іншого ґатунку. За доносом панича схоплюють Антонового сина – комісар Андрій гине. Позачинявши вікна і двері, Антін підпалює будинок. Пани самі спровокували помсту, адже зневажати вірного слугу означає прирікати себе