сятилітньої мовчанки знову побачать “широкий” світ. Всі фільми відреставровано в Україні на базі Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка.
Блок неігрового кіно в колекції представлено шедеврами Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана Людина з кіноапаратом (1929) і Навесні (1929).
Людина з кіноапаратом — останній фільм, створений талановитим братнім тандемом на Одеській кінофабриці ВУФКУ 1929 року. Сам факт фільмування стрічки в Одесі часто випадає з поля зору дослідників, як несуттєвий. Але якщо ігнорувати його, стрічку неможливо прочитати повністю. Людина з кіноапаратом — фільм дуже одеський: в ньому багато сонця, моря, простору, його емоція легка та вітальна. Особлива атмосфера майже середземноморського міста передана дошкульно й переконливо — особливо в перших кадрах пробудження мегаполісу. Але найголовніша одеська ознака картини — її майже цілковита аполітичність. Попередній спільний український проект Кауфманів фільм Одинадцятий (1928), та наступний уже самостійний фільм Вертова Ентузіазм (1930) продовжували магістральну пропаган14
дистську лінію Вертова, артикульовану ще в Кіноправді. Людина з кіноапаратом випадає з довгого шерегу талановитих агіток режисера.
Не лише за економічною ознакою фінансування фільму Всеукраїнським фотокіноуправлінням, не тільки через впізнавану українську топіку, але насамперед через цей “неросійський” естетичний код, під дією якого Людина з кіноапаратом просоталася незбагненним ліризмом, характерним південному світосприйманню, фільм слід вважати українським.
Слід також пам’ятати, що задум Людини з кіноапаратом, відкинутий московським Совкіно, фізично міг бути здійснений Вертовим лише в Україні, тогочасне керівництво якої в особі Миколи Скрипника радо приймало й підтримувало опальних митців із Росії, де розпочався наступ на інакодумство.
Така сама естетично-світоглядна українська атрибуція справедлива й щодо фільму Навесні, наступної самостійної роботи Михаїла Кауфмана, якого з Україною пов’язував не тільки контракт з ВУФКУ, але й київські юнацькі роки. Стрічку, зняту на новозбудованій Київській кінофабриці, було звинувачено, як згодом і Довженкову Землю (1930), в “біологізмі”: цей евфемізм тоді часто вживаний партійною “критикою” на означення домінування в творі естетичних смислів над соціально-політич-