Журнал “Українська культура”, №1 (999), прев'ю by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 1 (999), 2012 www.uaculture.com ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього? \ Українські медійники спробували дати відповідь на ключове запитання часу: коли зникне останнє друковане видання і залишиться тільки інтернет?

“

Олег Кулик

Мовленнєк від «Тих, Хто Відає»:

/ У Києві відбулась перша персональна виставка вихідця з України, одного з головних перформерів зламу тисячоліть, ключового провокатора арт-диспуту і мага від мистецтва, який свого часу порушив хід його історії

”

спільний проект Сергія Кузьминського («Брати Гадюкіни») та Олега Гнатіва («Перкалаба»)

Київ, Столичне шосе 101, ТЦ "Домосфера" (3-й поверх) тел: +38 067 524 40 05 www.ontoarte.com.ua

50 Шедеврів Великого Майстрa виключно для Великих Експертів

Макет надано PR-службою OntoArteGalleria

“OntoArteGalleria”

Українська культура # 1 (999), 2012 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 1100 Фото: Mironova Gallery

«УК» продовжує стояти на своєму: нам кажуть — в Україні мало подій достойного рівня, ще менше нових імен, все погано з фотографією і зовсім сумно — з літературою, а ми вважаємо, що потрібно шукати, цікавитись і придивлятись. У цьому числі «Української культури» ми представляємо наш перший «Спецпроект» у рубриці «Література» — його автором є молодий український письменник та ілюстратор Назар Шешуряк, який спеціально для нашого видання створив колажі та проілюстрував ними власні тексти. До створення спецпроектів в наступних числах ми запрошуємо тих молодих українців, які упевнені, що мають, що сказати і показати на шпальтах «УК». У рубриці «Ексклюзив» — несподіване, глибоке і дивне у кращому розумінні цього слова інтерв’ю молодої режисерки Оксани Казьміної із продюсером гурту «Перкалаба» Олегом Гнатівим, який «повідав» історію створення спільного з Сергієм Кузьминським альбому «Мовленнєк» (проект «Ті Хто Відают»).

Журнал виходить з червня 1921 року Журнал «Українська культура» № 1, січень, 2012 Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 тел. +38 (044) 498-23-65 Наклад: 1 100 Директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш (голова), Вікторія Ліснича, Олена Чередниченко, Олена Воронько, Лариса Лебедівна, Ольга Дарибогова, Лідія Карпенко, Михайло Швед, Ольга Голинська, Орест Когут, Алла Підлужна, Наталя Потушняк, Марія Хрущак Головний редактор: Марія Хрущак

Як продовження розмови про мистецькі проекти, присвячені новому осмисленню нашої історії, — стаття Світлани Коновалової про проект початківцякуратора Аріни Радіонової та художника AZO, які спробували показати знаменитих та неоднозначних діячів української історії. Без купюр, але у середньовічних масках. Цілком інший погляд на українців — від американського фотографа, професора фотографії Катерини Турчан, яка з 91-го буває в наших палестинах і фотографує українців на манер класиків американської фотографії, Огюста Сандера і Діани Арбус — розгортаючи за допомогою фотокамери антропологічне дослідження свого часу. Вважаємо за необхідне також висловитися стосовно події, яка справді потребує осмислення: впливу митців українського походження на світові мистецькі процеси. Йдеться про Олега Кулика, портрет якого — на обкладинці. Українці змінюють світ, перш за все ті, які не зраджують собі і не бояться діяти, на власній шкурі перевіряючи власні ідеї та переконання. Наступне число «УК» матиме 1000-й порядковий номер. З цієї нагоди ми, досліджуючи власні архіви, представимо у ювілейному випуску підбірку рекламних шпальт 1950–80-х років та десятку кращих молодих українських дизайнерів. Марія Хрущак, головний редактор

Над номером працювали: Денис Бортніков, Юлія Вустілка, Льоля Гольдштейн, Лія Гугучія, Оксана Женжера, Віра Карпенко, Ольга Семидочна Автори: Дарія Бадьйор, Андрій Боборикін, Олександр Гусєв, Оксана Казьміна, Світлана Коновалова, Євгенія Кононенко, Олеся Найдюк, Вадим Степанов, Дмитро Стус, Ірина Танцюра, Аглая Топорова, Назар Шешуряк Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Мега-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14, Київ, 0473; тел. +38(044) 581-68-15 Підписано до друку: 19 січня 2012 року Наступний номер вийде в лютому 2012 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс в Каталозі видань України 95220 Медіа-підтримка: Портал «Культура України», www.culture-ukraine.info Інтернет-видання telekritika.ua, dusia.telekritika.ua, korrespondent.net, kievreport.com, журнал «Публічні люди»

ЗМІСТ ТЕМА

ПОДІЯ

Перша персональна виставка Олега Кулика в Києві

Но пасаран! «Тойхтопройшовкрізьвогонь»

Борис Михайлов — найвизначніший фотограф сучасності

Антоніо Менегетті — про силу української землі

ЕКСКЛЮЗИВ

«Мовлeннєк». Щось інфразвукове

ТЕНДЕНЦІЇ

Євгенія Кононенко: правила гри в масовій літературі

ДУМКА

Круглий стіл в Інституті Горшеніна — канали комунікації майбутнього

МУЗИКА

Алла Загайкевич — про «законну» електроніку

Що слухати в 2012-му

Назар Шешуряк. Слова і лінії

Аглая Топорова. Знайди свою книгу

ТЕАТР

Актуальні медіа й театр

ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

«Новий пейзаж» у контексті майбутнього

Козаки-розбійники та філософія особистої свободи

ПОЕЗІЯ

Маріанна Кіяновська

КІНО

Мода на велике німе

ФОТОПРОЕКТ

Катерина Турчан. «Звідки вони прийшли»

РЕЦЕНЗІЇ

Дайджест Kievreport: зима

Хроніки алхімічної капітуляції. Новий проект Марти Кузьми

«Пейзаж XXI століття» в OntoArteGalleria

МІЖНАРОДНІ ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРА

ФОТОРЕПОРТАЖ

Головні культурні події 2012-го в Україні

Тема

Головні події культури 2012-го

ГОЛОВНІ ПОДІЇ КУЛЬТУРИ 2012-го Н ЕБ А Ч ЕН И Й Б ЕН К С І , Б І Є НА ЛЕ В ІД « М И С ТЕЦЬ К О Г О А РС ЕНА ЛУ» , УК РА Ї НСЬКИЙ E SQ U I R E , П Р И Ї З Д S C I S S O R S I S T E R S І R E D H OT C H I L I P E P P E R S , О Г Л Я Д К І Н О — « У К » З І Б РА ЛА Г О ЛО В Н І К У ЛЬ ТУ РНІ ПО ДІЇ 2 0 1 2 РО К У, НА ЯК І В А РТО Ч ЕК А ТИ . АБО П Р ИН А Й М Н І Д О Ц І ЛЬ Н О З Н А Т И , Щ О М А Є С ТА ТИ С Я У НА Ш ІЙ К РА Ї НІ ЦЬ О Г О РОКУ — Н А ВИПАДОК КІНЦЯ СВІТУ ЦИМ МОЖНА ОЗБРОЇТИСЬ, АБИ «ЗУСТРІТИ ЙОГО З ГІДНІС Т Ю» , ЯК К А З А ЛА Г ЕРО ЇН Я Ш А РЛО ТТИ Г ЕНС Б УР У ТРІЄРІВ С Ь К ІЙ « М ЕЛА НХОЛ ІЇ»

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ДЖЕФФ ВОЛЛ. ГАРІ Х’ЮМ 4 ЛЮТОГО — 1 КВІТНЯ PINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

МИКОЛА МАЦЕНКО. «НЕОФОЛЬК» 4 ЛЮТОГО — БЕРЕЗЕНЬ PINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

Виставковий 2012 рік PinchukArtCentre розпочне двома паралельними виставками — Джеффа Волла та Гарі Х’юма. Джефф Волл є лауреатом премії «Хассельблад» (2002). На його виставці в артцентрі будуть представлені фотороботи, які вже демонструвалися під час проекту «Collection Platform 1: Циркуляція», а також нові світлини — на 2-3 поверхах. Щодо персональної виставки Гарі Х’юма, то експонуватимуться його скульптури й живопис. Експозиція буде розміщуватися на 4 поверсі.

PAC-UA представить персональну виставку Миколи Маценка «Неофольк». Над серією, яка буде представлена в артцентрі, художник працює з 2005 року і до сьогодні. Подейкують, що проект буде несподіваним як для художника, так і для цієї виставкової площадки – нічого подібного в закутку для виставок українців ще не виставляли.

«COLLECTION PLATFORM 2: ЦИРКУЛЯЦІЯ» 29 ЖОВТНЯ 2011 — ТРАВЕНЬ 2012 PINCHUKARTCENTRE, КИЇВ Експозиція складена з творів таких митців: Бенксі, Андреас Гурскі, Мауріціо Каттелан, Марк Квінн, Чак Клоуз, Олег Кулик, Джефф Кунс, Ліза Лу, Борис Михайлов, Такаші Муракамі, Томас Руфф, Сем Тейлор-Вуд, Олег Тістол, Фред Томазеллі, Річард Філліпс, Деміен Херст, Василь Цаголов, Олафур Еліасcон. Уперше в Україні демонструються роботи: «Ленін на роликах» Бенксі, «Автопортрет» Чака Клоуза, «Ефект Доппельгангера» Фреда

Томазеллі, «Автопортрет» Лізи Лу, «Копальня Хамм» Андреаса Гурскі та інші. Виставка розташована на 5 поверсі.

АНІШ КАПУР. ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА КІНЕЦЬ КВІТНЯ PINCHUKARTCENTRE, КИЇВ Це буде перша у Східній Європі персональна виставка британського художника індійського походження. Деякі роботи, що увійдуть до експозиції, стануть світовою прем’єрою. Виставка проходитиме на трьох поверхах арт-центру.

Тема

«МУЗЕЇ УКРАЇНИ ПОЗДОРОВЛЯЮТЬ» ЖОВТЕНЬ — ГРУДЕНЬ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА 2012 рік є для Київського національного музею російського мистецтва ювілейним — він святкує своє 90-річчя. Найбільш визначною подією цього року стане виставка «Музеї України поздоровляють», на якій будуть представлені найкращі твори російського мистецтва з музеїв усієї України. Виставка триватиме з жовтня до грудня.

Головні події культури 2012-го

CITIUS, ALTIUS, FORTIUS! РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЧЕРВЕНЬ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА, КИЇВ До Євро-2012 у червні в межах багаторічного проекту «Реалізми ХХ століття» музей планує провести виставку Citius, Altius, Fortius!, присвячену темі спорту в російському мистецтві. На виставці будуть представлені твори з колекції музею.

Сьогодні у світі нараховується близько 200 бієнале, однак лише декілька з них зосереджені в музейному просторі. Зокрема, власні бієнале мають такі музеї всесвітнього значення, як Tate (Tate Biennial, Велика Британія) та Museum of American Art (Whitney Biennial, CША). Україна стане ще однією країною зі схожим форматом бієнале. Організатори прагнуть, аби проект Arsenale передбачав також велику спеціальну та паралельну програми у найрізноманітніших культурних інституціях, галереях та публічному просторі міста.

ПОДІЇ ОЛЕКСАНДР БАБАК. «ПОДВІЙНА ОГОЛЕНА НАТУРА» БЕРЕЗЕНЬ — КВІТЕНЬ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА, КИЇВ

ВИХІД НА РИНОК УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСІЇ ЖУРНАЛУ ESQUIRE КВІТЕНЬ Наприкінці 2011 року був офіційно затверджений головний редактор Esquire Україна. Ним став Олексій Тарасов. За офіційною заявою видавничого дому Sanoma Media Ukraine, робота над першим номером уже розпочалась, і в продажу журнал має з’явитись у середині квітня. За попередніми даними, формат Esquire Україна буде менш провокативним, аніж російський аналог, та більше схожим на британську версію легендарного видання.

Навесні буде представлено новий художній проект Олександра Бабака «Подвійна оголена натура». Предметом рефлексії цього проекту стали академічні натурні вправи, що впродовж століть входять до канону художньої освіти. Проект створено спільно з Національною академією образотворчого мистецтва та архітектури, з фондів якої експонуватимуться академічні малюнки, створені вихованцями академії протягом історії її існування.

Олексій Тарасов працював заступником головного редактора в журналі «Афіша», співпрацював з такими виданнями та ресурсами, як «Корреспондент», «Коммерсантъ», Harper’s Bazaar, Znaki.fm.

ARSENALE 2012 З 17 ТРАВНЯ «МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ», КИЇВ Перша Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012 має на меті дослідити крізь призму минулого та майбутнього, що постійно змінюються, циклічну природу сучасного мистецтва та його вплив на сьогоднішнє життя і наші погляди. Головний проект матиме чотири центральні розділи («Невтомний дух», «В ім’я порядку», «Плоть», «Неспокійний Сон») і займатиме перший та другий поверхи виставкового центру експозиційною площею 20 000 кв. м.

ГОГОЛЬFEST: ВІДНОВЛЕННЯ 7—23 ВЕРЕСНЯ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЕКСПОЦЕНТР УКРАЇНИ», КИЇВ Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST 2012 має відбутись у Києві з 7 до 23 вересня на території «Експоцентру України» (ВДНГ). Також як варіант місця проведення організатори розглядають «Мистецький арсенал», на території якого пройшли перші ГОГОЛЬFEST’и. Ця інформація була озвучена на прес-конференції за участі КМДА, під чиїм патронатом фестиваль і має відбутись цього року. Скоріш за все організаторам доведеться шукати й нового директора фестивалю, адже Влад Троїцький заявив, що не бажає більше витрачати власні кошти на ГОГОЛЬFEST і хоче повністю присвятити

Тема

Головні події культури 2012-го

себе художній частині цієї події. Торік п’ятий, ювілейний, фестиваль не відбувся через брак фінансування.

МУЗИКА RED HOT CHILI PEPPERS 25 ЛИПНЯ НСК «ОЛІМПІЙСЬКИЙ»

СУЧАСНЕ СФЕРИЧНЕ КІНО ТА НОВИЙ АРТ-ПРОСТІР ОНОВЛЕНИЙ КИЇВСЬКИЙ ПЛАНЕТАРІЙ

У липні до України нарешті приїдуть рокери Red Hot Chili Peppers. Після п’ятирічної паузи гурт записав платівку I’m With You, з якою і мандрує тепер світом. Якщо ще хтось не знає — дизайн обкладинки для «перців» розробив британський художник Деміен Херст.

Київський планетарій, що є одним з найбільших у Європі, цього року святкує своє 60-річчя. Оновлення й зміни не оминули і його, тож вже з початку року відвідувачі мають змогу потрапити до пізнавально-розважального центру АТМАSFERA 360, який розташувався у приміщенні планетарію.

COURSE-2012. ВІДКРИТІ МАЙСТЕР-КЛАСИ З ПРОБЛЕМАТИКИ СУЧАСНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ МУЗИКИ 18—25 БЕРЕЗНЯ Вперше у Києві та Україні проходитимуть відкриті майстер-класи, присвячені проблематиці сучасної академічної музики. Ініціатива проведення проекту COURSE2012 належить Ансамблю нової музики Ensemble Nostri Temporis. Педагогами майстер-класів стануть провідні композитори сучасності: Ґергард Штеблер (Німеччина), Тадеуш Вєлєцкій (Польща) та Сєрґєй Нєвскій (РФ). За результатами конкурсного відбору для активної участі в COURSE-2012 відібрано шість українських композиторів та чотири музикознавці віком до 30 років, що представлять свої проекти для публічної дискусії. COURSE-2012 передбачає оголошення музикознавця-стипендіата, котрий отримає грошову винагороду та право публікації у брендовому польському журналі сучасної музики Glissando.

За задумом організаторів, концепція ATMASFERA 360 має трансформувати простір планетарію та стати улюбленим

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ТИЖДЕНЬ ВИСОКОЇ КЛАСИКИ З РОМАНОМ КОФМАНОМ» 18—26 КВІТНЯ ГАЛЕРЕЯ «ЛАВРА», КИЇВ місцем дозвілля для киян та гостей міста будь-якого віку. Приміщення має стати арт-майданчиком для проведення не лише показів сферичного кіно, а й виставок, концертів, вечірок та інших подій. Робота оновленого планетарію розпочалась із показу легендарної стрічки Дзиґи Вертова «Людина із кіноапаратом» під музичний супровід Dj Derbastler та Ensemble Nostri Temporis.

SCISSOR SISTERS 16 ЛЮТОГО STEREO PLAZA У рамках туру на підтримку своєї третьої платівки Night Work відвідають Київ глемрок-диско-фанк- та поп-ідоли Scissor Sisters. Концерт відбудеться лише у столиці, після чого гурт вирушить до Сочі.

Міжнародний фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом», що з успіхом пройшов минулого року у спеціально облаштованому в плані акустики залі Галереї «Лавра», цьогоріч відбудеться вдруге. До Києва з’їдуться близько 20-ти відомих у Європі й світі музикантів, виконавців класичної музики, серед яких — віолончелісти Давид Герінгас, Наталія Ґутман, Гарі Хоффман, скрипаль Віктор Трєтьяков, піаніст Януш Олейнічак, альтист Нільс Монкемайєр, бас Анатолій Кочерга, тенор Стіг Андерсон та інші. Ідея фестивалю належить видатному дири-

Тема

генту Роману Кофману. Власне він разом з Київським камерним оркестром і диригуватиме всіма концертами.

ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ НА БУДИНКУ, ДЕ БУВАВ ІГОР СТРАВІНСЬКИЙ 26 ЧЕРВНЯ ВУЛ. ЛЮТЕРАНСЬКА, КИЇВ Під егідою фестивалю «Сходи до Неба» наприкінці червня у Києві стануться дві унікальні події, що матимуть як культурне, так і суспільне значення для нашої країни. 26 червня відбудеться урочисте відкриття меморіальної дошки на будинку по вулиці Лютеранській, де бував Ігор Стравінський, культовий композитор ХХ сторіччя, чиє життя й творчість були тісно пов’язані з Україною.

Головні події культури 2012-го

КІНО «ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ», РЕЖ. МИХАЙЛО ІЛЛЄНКО ОФІЦІЙНА ПРЕМ’ЄРА 19 СІЧНЯ, КИЇВ Стрічка «Тойхтопройшовкрізьвогонь» Михайла Іллєнка — про українського пілота літака, котрий пройшов не лише через вогонь, але й через табори ГУЛАГу, а потім

«ВЕЧОРИ ФРАНЦУЗЬКОГО КІНО» 26 СІЧНЯ — 1 ЛЮТОГО КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ Перший цьогорічний «десант» французьких фільмів у кінотеатрах країни. У програмі: один з фаворитів серед номінантів на «Оскар» — фільм «Артист» Мішеля Хазанавічуса, комедія «Мій найстрашніший кошмар» з Ізабель Юппер у головній ролі, володар Гран-прі ІІ Одеського міжнародного кінофестивалю — стрічка «Дівчисько» Селін Ш’ямма, фільм сестер

КОНЦЕРТ, СКЛАДЕНИЙ З МАЛОВІДОМИХ ТВОРІВ СТРАВІНСЬКОГО 26 ЧЕРВНЯ НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ У Національній філармонії України відбудеться концерт, програма якого складена з маловідомих, в основному ранніх камерних творів Стравінського. Нагадаємо, що у 2012-му світ відзначає 130 років з дня народження композитора, чия музика стала знаковою для музичної культури загалом.

потрапив у плем’я північноамериканських індіанців, у якому став вождем. Цей фільм брав участь у конкурсі 3-го КМКФ, де й отримав Гран-прі. За словами авторів фільму, на КМКФ була показана мало не «чернетка» стрічки, через це й було стільки нарікань на сценарій, монтаж, гру акторів та роботу художника-постановника. Чи надто фестивальна версія відрізняється від кінопрокатної, можна буде перевірити вже 19 січня.

КОНЦЕРТ ТЕНОРА АНДРЕА БОЧЕЛЛІ 30 ЧЕРВНЯ ЄВРОПЕЙСЬКА ПЛ., КИЇВ Іншою не менш вагомою подією в рамках фестивалю «Сходи до Неба» стане приїзд до Києва видатного тенора сучасності Андреа Бочеллі. Його виступ заплановано на 30 червня на Європейській площі просто неба.

Дельфін та Мюріель Кулен про материнську комуну «17 дівчат» та робота бельгійського режисера Сема Гарбарскі «Далеко по сусідству».

Тема

Головні події культури 2012-го

РЕТРОСПЕКТИВА ФІЛЬМІВ ПЕТРА ЧАРДИНІНА СІЧЕНЬ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ Програма складається з таких стрічок: «Міражі» (1915), «Мовчи, сум, мовчи» (1918), «Укразія» (1925), «Тарас Шевченко» (1926). Покази будуть супроводжуватись живою музикою.

ОНОВЛЕНА НІМА СТРІЧКА «НАВЕСНІ» СІЧЕНЬ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ Прем’єра відреставрованої версії німого фільму Михайла Кауфмана «Навесні» (1929) в живому музичному супроводі Олександра Кохановського.

РЕТРОСПЕКТИВА ФІЛЬМІВ ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА БЕРЕЗЕНЬ КІНОТЕАТРИ КИЄВА

вильність вибору та долю — «У нас є Папа» Нанні Моретті, стрічка Ферзана Озпетека «Холості постріли» та мелодрама Сільвіо Сольдіні «Кого я хочу більше».

До дня народження поета відбудеться ретроспективний показ фільмів про нього: «Тарас Шевченко» Петра Чардиніна (1926), «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка (1951), «Сон» Володимира Денисенка (1964).

ФЕСТИВАЛЬ «НОВЕ ІТАЛІЙСЬКЕ КІНО» З 1 БЕРЕЗНЯ КІНОТЕАТРИ КРАЇНИ У програмі фестивалю — володар спеціального призу журі на 68-му Венеційському кінофестивалі, фільм «Материк» режисера Емануеле Кріалезе, трагікомедія про пра-

ФЕСТИВАЛЬ «ФРАНЦУЗЬКА ВЕСНА» КВІТЕНЬ КІНОТЕАТРИ КИЄВА

ВИХІД У ПРОКАТ КІНОАЛЬМАНАХУ «ЗАКОХАНІ В КИЇВ» 2 ЛЮТОГО КІНОТЕАТРИ КИЄВА Альманах було створено за прикладом успішних збірок короткометражних фільмів — «Париже, я люблю тебе», «НьюЙорку, я люблю тебе» тощо. «Закохані в Київ» об’єднали 8 молодих режисерів, у стрічках яких знялися українські актори, як початківці, так і зірки: Ада Роговцева, Георгій Хостікоєв та Віталій Лінецький.

У квітні, як правило, розпочинається «Французька весна», що триває цілий місяць. У її рамках відбуваються не лише кінопокази, але й театральні вистави, літературні читання та інші події, які репрезентують стан сучасної французької культури. Щороку для участі у міні-фестивалі до Києва та інших великих українських міст привозять найгучніші прем’єри та яскравих представників французького мистецтва.

ФЕСТИВАЛЬ НІМОГО КІНО ТА СУЧАСНОЇ МУЗИКИ «НІМІ НОЧІ» 15 — 17 ЧЕРВНЯ ПРИЧАЛ МОРСЬКОГО ВОКЗАЛУ, ОДЕСА У середині червня в Одесі втретє відбудеться фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі». Його метою є популя-

Тема

ризація німого кіно, створеного в Україні та за кордоном українськими кінорежисерами у 20–30-х роках ХХ століття. Фільми, що демонструються під час фестивалю, відбираються у кіноархівах, потім спеціально до них сучасні українські композитори створюють музику, яка наживо виконується під час показів. Оскільки «Німі ночі» організовуються Національним центром імені Довженка, концепція фестивалю суголосна проекту з відновлення та реставрації української німої кінокласики, що здійснюватиметься протягом 2012 року.

III ОДЕСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ 13—21 ЛИПНЯ, ОДЕСА Одеський міжнародний кінофестиваль росте і здобуває все більше прихильників, тому є усі підстави сподіватись, що організатори не спочиватимуть на лаврах, а й надалі будуть розвивати своє дітище. З анонсованих новинок на ОМКФ — міжнародне журі FIPRESCI, до складу якого входять кіножурналісти з усього світу, вони є членами Міжнародної асоціації кінопреси. В одному з інтерв’ю генеральний секретар Асоціації Клаус Едер зазначив, що, можливо, це журі судитиме конкурс українських фільмів, що сприятиме налагодженню зв’язків між українськими режисерами та іноземними журналістами.

Головні події культури 2012-го

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ ВЕРЕСЕНЬ, КИЇВ Київський міжнародний кінофестиваль завжди проводився у травні — окрім минулого року, коли він пройшов у вересні. Тому достеменно цьогорічні дати його проведення невідомі. Щоправда, як і те, чи відбудеться він взагалі. Якщо все в організаторів складеться вдало, хотілося б поєднання вдалої локації з дійсно цікавою програмою.

лому числі. Зйомки стрічок, що увійдуть до його складу, тривають, деякі з них можуть потрапити до конкурсів міжнародних кінофестивалів, а повністю збірку незалежних короткометражок глядачі матимуть змогу побачити на DVD. Кінотеатри демонструватимуть версію, до якої увійдуть найкращі фільми.

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ» КІНЕЦЬ ЖОВТНЯ, КИЇВ Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» у 2011-му був під загрозою зриву. Тепер, можливо, на головну кіноподію України звернули увагу ті, хто міг би опікуватись її фінансуванням. Отже, будемо сподіватися, об’ява дат проведення 42-ї «Молодості» — лише справа часу.

ВИХІД КІНОАЛЬМАНАХУ «УКРАЇНО, GOODBYE!» ЛИСТОПАД, КІНОТЕАТРИ КРАЇНИ На кінець осені 2012 року призначено вихід ще одного кіноальманаху, «Україно, goodbye!», про який ми писали в мину-

Державне агентство України з питань кіно розгортає особливо активну діяльність у своїй профільній сфері, тож можна сподіватись, що у 2012 році на нас чекає не одна українська прем’єра або подія. Наскільки визначними вони будуть — покаже час. Поки що можна сказати лише те, що цей рік буде значно жвавішим за попередній.

Подія

Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

З нами він звір

У К И Є В І В І Д Б У ЛА С Ь П ЕРША ПЕРС О НА ЛЬ НА В И С ТА В К А О ДНО Г О З Г О ЛО В Н ИХ П ЕРФ О РМ ЕРІ В З ЛА М У Т И С ЯЧ О ЛІТЬ , К ЛЮ Ч О В О Г О ПРО В О К А ТО РА А РТ-ДИ СП УТУ, Н О В А Т О РА І М А Г А В І Д М И С ТЕЦТВ А , ЯК И Й ПО РУ Ш И В ХІД ІС ТО РІЇ А К ТУА ЛЬН ОГО А РТ У . С В О Г О Ч А С У К У ЛИ К З А ЛИ Ш И В К И Ї В , А ЛЕ ТЕПЕР У М ІС ТІ, ДЕ В ІН Б АГАТО Р О К І В Ж И В Е Й П РА Ц ЮЄ , ПЕРЕК О НА НІ, Щ О « В ЕЛИ К Е УК РА Ї НС Ь К Е М И С ТЕЦТВО» Ф О РМ У Є М О С К О В С Ь К У А РТ-С ЦЕНУ І Щ О ТВ О РЧ ІС ТЬ К У ЛИ К А В ЖЕ ДА В НО С Т А ЛА К ЛА С И К О Ю, ЯК У ПО ТРІБ НО В И К ЛА ДА ТИ У М И С ТЕЦЬ К И Х В И Ш А Х

Подія

Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

З нами він звір

З НАМИ ВІН ЗВІР У Галереї Миронової відкрилась перша персональна виставка Олега Кулика — великого й могутнього художника нашого часу, митця з українським корінням, не виключено, що останнього титану мистецтва.

КУЛИК ЗА ДОПОМОГОЮ ВЛАСНОГО ТІЛА ПРЕ ПАРУЄ МЕ ЖІ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Сьогодні показник успіху у творчості — ціни на аукціонах та участь у бієнале. Але у випадку з Куликом справа навіть не в цьому. У Росії (маємо на увазі Москву) за кожним новим на території сучасного мистецтва проявом Кулика стежать усі, включаючи тих, хто не відчуває і не розуміє його творчості. Вплив сучасного мистецтва вимірюється виключно силою пробуджених у нас емоцій, і неважливо, відторгнення це і агресія — чи захоплення. Тому Кулика поважають ще більше, а контекст, який створюють його роботи «тут і зараз», має більший резонанс, багатогранніший і глобальніший.

Як повідомив мені свого часу у бесіді Дмитро Ґутов, досить впливовий в артистичних колах російський художник і лектор, за творчістю українських художників москвичі стежать пильно і щодня: «Беремо Браткова та Михайлова, додаємо до них Савадова — і виходить, що велике українське мистецтво має величезний вплив на московську сцену. Кулика навіть якось згадувати незручно — він у нас і так йде як українське, але це вже класика». Справді — незручно. Тому що саме Олег Кулик, «російський художник українського походження», якоюсь мірою вплинув на історію contemporary art. Хоча прямолінійних послідовників у нього не з’явилось, та після декількох проектів Кулика багато художників стали мислити і працювати інакше. Як пишуть у Вікіпедії, Олег Кулик народився в українській столиці у 1961 році. 79-го закінчив тут Художню школу, у 80-му — Київський геологорозвідувальний технікум. І чомусь у списку його проектів значиться лише одна виставка, проведена у Києві, — Public Interest (1998 рік, ЦБХ). Хоча ми точно знаємо, що у 98-му з ініціативи Марти Кузьми, тодішнього директора ЦСМ Сороса, він влаштував в одному з київських нічних клубів перформанс під назвою «Броненосець для вашого шоу». Кулик, обклеєний шматочками дзеркал, — така собі жива дискокуля — впродовж кількох годин обертався навколо своєї осі, відображаючи те, що відбувалось довкола. Уперше в історії мистецтво, яке давним-давно вибралося на вулиці з музеїв і галерей, за допомогою тіла художника стало буквальним онлайн-відображенням нічного життя хоч і провінційного, але мегаполісу.

На відміну від Марини Абрамович, головної для європейців перформансистки останньої третини ХХ століття, арт-вчинки Кулика працюють набагато потужніше. І до дідька гендер. Абрамович через фізичний біль досліджувала межі Я й Іншого. Так само як і решта діячів культури нашого часу (насамперед йдеться про ключових музикантів і письменників). Кулик за допомогою власного тіла препарує межі свідомості сучасної людини.

У фіналі проекту «Досліди зооцентризму» виявилося, що стосунки у світі звірів набагато гуманніші за людські. Кулик спробував жити як собака, щоб зрозуміти, що таке людина. Ніколи не шкодував свого тіла, щоб показати: сучасна людина (навіть та, яка сидить на дієті та регулярно качає м’язи у спортзалі) жертвує собою в ім’я чогось. Тіло — всього лише інструмент. Але лишається головне. І з «головним» ми давно заплуталися. Кулик не шкодував себе не тому, що шукав фіналу (зазвичай ті, хто не шкодує себе, живуть довго), а тому, що така вітальність у мистецтві: через смерть наших звичних уявлень про щось ми приходимо до нових життєвих стратегій. І було б наївно думати, що Кулик — з тих енергій, які москвичі називають «південноросійською вітальністю». Він давно покинув прив’язки до будь-якої території. Однак дуже приємно усвідомлювати, що цей художник причетний до України і що в наш час існує можливість робити те, що щиро не дає тобі спокійно спати та регулярно підкачувати м’язи. «Ніколи не знаєш, що таке утопія, а що — ні, поки не почнеш діяти». «Необхідно якнайшвидше визнати тварин як рівних нам істот на усіх рівнях». «І лише коли у всіх вітринах гасне світло, в темряві прокидається тваринне і ґвалтує людину зсередини». «З вами я звір!» «Гламур — це від початку мистецтво покійників». Та попри все мистецтво Кулика — дуже гуманне. Бо замість того, щоб багато говорити, художник діє. І в цьому плані Олег Кулик залишається адекватною людиною нашого часу, оскільки ненормальні — усі ті, хто боїться на собі перевіряти власні ідеї та твердження.

ЧЕ РЕ З СМЕ РТЬ НАШИХ ЗВИЧНИХ УЯВЛЕ НЬ ПРО ЩОСЬ МИ ПРИХОДИМО ДО НОВИХ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕ Г ІЙ

Кулик — останній маніяк-убивця святенництва, котрий в одному зі своїх проектів, яким започаткував жанр під назвою «просторова літургія», позначив межу буття сучасної людини: кожен з нас повинен хоча б кілька хвилин голяка постояти перед небом — і усвідомити, що неминучого не уникнути. Але при цьому потрібно продовжувати жити своє невідворотне життя і відчувати власне призначення у світі, де все вирішують CV, демпінг та зв’язки.

Подія

Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

Мистецтво, яке не затуляє реальності

МИСТЕЦТВО, ЯКЕ НЕ ЗАТУЛЯЄ РЕАЛЬНОСТІ

ОЛЕГ КУЛИК — ОДИН З ЦЕНТРАЛЬНИХ ПЕРФОРМЕРІВ СВІТУ, КЛЮЧОВИЙ ХУДОЖНИК СУЧАСНОГО АРТ-ДИСКУРСУ І БЕЗУМОВНО УНІКАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТАТОР НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

ІСТОРІЯ САМОТНОСТІ Кулик народився у 1961 році в Києві. За його власними словами, життя було квітучим у матеріальному плані, але дуже непростим у моральному. В дитинстві він тільки те й робив, що безкінечно навчався, тому мало спілкувався з однолітками й зовнішнім світом: замість ігор у дворі — батьківська опіка, репетитори, спорт, англійська мова, математика. Певно, так уперше виокремився його протест: проти батьків і — за власні інтереси. У Києві Кулик закінчив художню школу. Говорить, що художником вважав себе завжди, але коли в 14 років зрозумів силу російської літератури — вирішив стати письменником. А ще говорить, що Лєв Толстой йому життя колись зіпсував. У пошуках простоти як необхідної умови прекрасного молодий Кулик втратив зв’язок із реальністю і з самим собою. Тоді, після закінчення Київського геологорозвідувального технікуму, він поїхав на Камчатку, потім у Західний Сибір, далі — у

місто Торжок, а у 19 років утік і звідти й оселився у с. Конопад (Тверська область, Росія), де прожив три роки, пишучи історію самотності у селі. Там Кулик познайомився із майбутньою дружиною, Людмилою, літературним критиком, яка відмовила його займатися письменництвом та переконала взятися за образотворчість. У ті часи він відкрив для себе кубізм і ліпив статуетки в стилі іншого видатного вихідця з України — Олександра Архипенка. 1981 року Кулик приїхав з ними до Віталія Пацюкова, у Будинок народної творчості. І хоча статуетки Кулика не надто проходили «по народній» лінії, Пацюков побачив у них естетику: соц-арт. Він звів Кулика із Борисом Орловим, найкращим на той час скульптором Москви. Орлов «вправив» Кулику мозок, змусивши думати не про задоволення і враження від роботи, а про стан художника у момент праці. Мовляв, мистецтво — це факт твоєї внутрішньої роботи, а не результат компіляції з великих образів.

Подія

Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

«АБСОЛЮТНА РЕАЛЬНІСТЬ» Є випуск «Школы злословия» 2009 року з Куликом: під час ефіру він озвучив думку про те, що класика — це цвинтар. Як водиться, Дуня з Толстою, паралельно звинувачуючи Кулика у ходінні по краю ойкумени, вчепились за одну болючу для них тему і, обсмоктуючи питання великої культури всю програму, так і не змогли зрозуміти, чому ж він відкидає класику для себе. Усі деталі — квіти на могилах, паркани, мармурові пам’ятники — окремо мають певний сенс, та в купі складають цвинтар. Кулик прийшов до цієї думки в армії, де спочатку його били — це прояснило розум. Він зрозумів, що мистецтво — то безглуздість, не можна дивитися на когось, опиратись на класиків, на традицію. У тебе є власне життя тут і зараз. Завтра тебе можуть забити на смерть — і ти не залишиш після себе нічого. Це реальність. Абсолютно сильна.

ВІД МЕДИТАЦІЇ — ДО РЕАЛЬНИХ ДІЙ І ПОЧУТТЄВИХ АКТІВ В армії він почав працювати зі склом і зробив свою прозору труну «Життєсмерть, або Пишні похорони авангарду». Майже десять років Кулик провів у своїй майстерні в самонавіюваннях та медитації, закриваючись від реального світу. Тоді він не знав про перформанс чи фотографію. Його перша виставка «Парадокс як метод» відбулась у 1988 році у виставковій залі Севастопольського району в Москві, вона складалася зі скла та дзеркал, розкриваючи тему прозорості та відображення.

Мистецтво, яке не затуляє реальності

у 1996 році під час акції «Скажений пес» на великій міжнародній виставці «Знаки й чудеса». Оголений Кулик, прикутий ланцюгом, як собака, до будки, кидаючись на перехожих, не пускав глядачів до зали, аби захистити мистецтво від ототожнення з товаром, а долі митців — від перетворення на матеріальну цінність. Кулик говорить, що навіть після смерті хазяїна пес охороняє його тіло. Тобто безумовно відвертий собака ладен відстоювати свої почуття і відчуття до останнього. Згодом Кулик написав пояснювальну записку «Чому я вкусив людину», сформулював 10 заповідей зоофренії та у відповідь на закиди створив ще ряд «собачих» перформансів, фотографічних проектів, виставок і акцій: «Собачий дім» (Стокгольм, 1996), «Собака Павлова» (Роттердам, 1996), «Я люблю Європу, а вона мене ні» (Берлін, 1996), «Не можу мовчати» (Страсбург, 1996), «Я кусаю Америку, Америка кусає мене» (Нью-Йорк, 1997), «Четвертий вимір» (Відень, 1997), «Родина майбутнього» (Москва, 1997), «Білий Чоловік, Чорний Собака» (Любляна, 1998), «Російське» (1999 — 2000), «Червона кімната» (1999), «Архітектурні надмірності» (Москва, 2003). У проектах Олега Кулика окрім собак задіяні корови, коні, мавпи, вівці, свині, кури, голуби: «Углиб Росії» (1993), «Знайомтеся, мій друг Чарлі» (Москва, 1994), «Коні Бретані» (Бретань, 1998), «Толстой і кури» у двох версіях (Сент-Назар, 1998; Московська бієнале, 2004), «Мертві мавпи, або Momento mori» (1998), «Страхи білого чоловіка» (1999), «Голуб’ятня» (Варшава, 2000), «Випробування Гобі (Літо)» (2004).

ПОЗА ПОЛІТИКОЮ ТА СОЦІУМОМ

Еволюція Кулика із прозорості до абсолютно реальних дій і почуттєвих актів, зведених до анімалістичних начал, створила відомий образ людини-собаки — ефективного медійного і мистецького архетипу граничної (у сенсі максимальної) щирості. Кулик вважає, що хтось має бути в культурі безсловесним.

У 1998 році Кулик показав в Україні свій дзеркальний перформанс «Броненосець для вашого шоу», зініційований на той час директоркою ЦСМ Сороса в Києві Мартою Кузьмою: обклеєний шматками дзеркала, він, імітуючи дискокулю, кілька годин крутився навколо себе в одному зі столичних клубів. Однак за офіційною інформацією, цей проект було представлено двічі: у 1993 році — в Музеї сучасного мистецтва міста Гент та у 2003 році — у Тейт Модерн в Лондоні.

Його людина-пес — такий герой. Він гавкає і може вкусити — не застрахований ніхто, навіть дружина посла. Так сталось у Цюріху

Кулик — за життя і за правду, котра, як відомо, у всіх різна. Він працює з тілом, запахами, почуттями, емоціями. І результат поєднання

Але коли не стало що їсти, почалась раптова соціалізація: Кулик пішов куратором до галереї «Ріджина» (1990–1993).

ДУМАТИ НЕ ПРО ЗАДОВОЛЕ ННЯ І ВРАЖЕ ННЯ ВІД РОБОТИ, А ПРО СТАН ХУДОЖНИКА У МОМЕ НТ ПРАЦІ

Подія

Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

Мистецтво, яке не затуляє реальності

КОЛИ НЕ СТАЛО Щ О ЇСТИ , ПОЧАЛАСЬ РАПТОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

У Т Е Б Е Є ВЛ АС Н Е ЖИ ТТЯ ТУТ І ЗА РАЗ

цих речей намагається «вставити» у культуру як таку, в медіа, які синтезуються із дуже реальних та часом шокуючих факторів. Для нього культура в цілому не має нічого спільного з конкретними речами чи явищами, які традиційно сприймаються у контексті мистецьких процесів, — це радше сукупність усіх цих деталей, з якими у розрізненому вигляді він не працює. Для Кулика мистецтво виникає тоді, коли на нього є реакція, а не у процесі безпосереднього художнього акту. Головний жанр, у якому він працює зараз — це «просторова літургія», де найголовнішим є не художник чи його витвір, а простір, який приймає будь-кого і будь-що. Усі люди різні, але простір їх однаково впускає у себе й любить. А головне — нічого, на відміну від людей, натомість не вимагає. Послідовники й учні Кулика — російські арт-угруповання «Війна» і «Бомбіли» — ведуть активну суспільну діяльність, а їхній ідеолог залишається аполітичним та асоціальним персонажем сучасної Москви.

Подія

Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

Мистецтво, яке не затуляє реальності

ДЛЯ КУЛИКА МИСТЕ ЦТВО ВИНИКАЄ ТОДІ, КОЛИ НА НЬОГО Є РЕ АКЦІЯ, А НЕ У ПРО ЦЕСІ БЕ ЗПОСЕ РЕ ДНЬОГО ХУДОЖНЬОГО АКТУ

Подія

Текст: ОЛЕКСАНДР ГУСЄВ

Но пасаран!

НО ПАСАРАН! ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ «ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ» ВІДБУЛАСЬ У ВЕРЕСНІ 2011 РОКУ В РАМКАХ ІІІ КМКФ. У ВІДПОВІДЬ НА ЗАКИДИ ЩОДО ТЕХНІЧНОЇ НЕОХАЙНОСТІ ПРОДЮСЕРИ ФІЛЬМУ ПЕРЕКОНУВАЛИ, ЩО ТО БУВ ЛИШЕ ОЗНАЙОМЧИЙ ПОКАЗ, ПОСТПРОДАКШН ЯКОГО ЩЕ НЕ ЗАВЕРШИВСЯ. СТРІЧКА ОТРИМАЛА ГРАНПРІ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОНЛАЙН-ГОЛОСУВАННЯ

З часу презентації «першого кадру», яка пройшла в рамках фестивалю «Відкрита ніч» у 2009 році, фільм Михайла Іллєнка «Тойхтопройшовкрізьвогонь» утвердився як «велика надія» українського кіно, з бюджетом у шістнадцять мільйонів гривень і сюжетом, заснованим на реальній історії, гідній пера Роберта Льюїса Стівенсона. Вихід картини у широкий прокат у січні 2012 року можна вітати вже хоча б як привід для обговорення реалій українського кінобуття. Не зважаючи на високий градус очікування у вітчизняній кіноспільноті, практично від самого початку промокампанії фільму всі були налаштовані скептично. Не в останню чергу — завдяки трейлеру картини, який був би цілком доречним хіба що як ролик до ще одного телесеріалу про Велике Кохання на тлі Великої Історії. Парадоксально, але стрічка Іллєнка і краща, і гірша від тієї пересічної мелодрами в ретро-антуражі, яку багато хто розраховує побачити. Також не варто очікувати відповідності відтворених подій справжній історії Івана Даценка, льотчика-винищувача, Героя Радянського Союзу і вождя племені ірокезів (якщо, звісно, ця історія може бути «справжньою»). Дивовижна доля цієї людини стала лише поштовхом для авторських фантазій, зручним приводом поєднати в оповіданні жахи сталінізму, принцип «пєрвим-дєлом-пєрвимдєлом-самальоти» та індіанські танці на іншому боці планети. Сюжетний каркас кінокартини — любовний трикутник, до якого увійшли: відважний пілот Іван, красуня Люба і співробітник особливого відділу КДБ Степан, який намагається розлучити закоханих, і Друга світова війна йому в цьому виключно допомагає. Історичні катаклізми виступають невиразним, незрозумілим фоном стосунків учасників трикутника — зміст фільму навряд чи істотно змінився б, якби «наші» воювали з французами, а Іван, замість того, аби керувати винищувачем, водив би в атаку «ескадрон гусар лєтучіх». Простір, у якому діють герої, також є умовним і необов’язковим, як декорації телестудії, — атмосфера вулиць, кімнат з нудьгуючими статистами і мінімалістським реквізитом здається необжитою, кволою, а костюми такими, ніби їх щойно зняли з вішаків театральної вбиральні. Настільки ж невиразні й пласкі персонажі. Творці наділяють кожного з них не характером, а застиглим «моральним обличчям», яке вражає з першого погляду, з першого вимовленого слова: позитивні герої безнадійно шляхетні і самовіддані, негідник, як і годиться, — не тільки хитрий і безпринципний, але й банальний боягуз. Для того, щоб цей серіальний соцреалізм відсилав до реалізму магічного, автори атакують глядача снами з лелеками, сценами з вовками, які розуміють людську мову, промовами мудрих індіанських вождів та старовинними заклинаннями козаків-характерників на кшталт «Гей-гоп, куций пес!»

Але навіть усі ці дива не допомогли б відрізнити «Того...» від подібних war-love-story, які можна дивитись, кліпаючи очима, у вітчизняний прайм-тайм, якщо б творці фільму серйозніше поставились до справи. Головна проблема стрічки в тому, що не вдалося розбірливо розповісти історію, з котрої виросла картина: з якогось моменту дія сходить з рейок хронології та логічності і мчить догори дригом аж до фінальних титрів. Сюжетні лінії фільму клубочаться, перериваються і виникають у найнесподіваніших місцях. Відхилення розповіді у бік минулого тасуються з фрагментами з майбутнього у захопливій довільності і, врешті-решт, усі це збивається у такий єралаш, що орієнтирами розповіді залишаються виключно герої — які б здогадки щодо подій і місць глядачі не вибудовували, можна бути впевненими, що Іван усе такий же благородний, Люба так само вірна їхньому коханню, а Степан, як і раніше, підступний. Монтаж рясніє мікропланами, багато сцен залишилися неозвученими (зрозуміти, про що говорять герої, які безпорадно ворушать губами, допомагають субтитри), а металопластикове вікно на сходовому майданчику зразка 50-х є яскравим прикладом кіноляпів. Родзинки у цій «непропеченій кінобулочці» — комп’ютерні спец ефекти. Найбезглуздіші повороти сюжету, найбільш пафосні репліки героїв навряд чи здатні так розвеселити публіку, як сцени з повітряними баталіями, які було б соромно включати навіть до телепрограми про історію авіації або до заставки комп’ютерної гри. «Того...» варто було б і не лаяти взагалі, а поблажливо забути, як безпорадного Бармаглота, народженого сном вітчизняного кінопроцесу, якби самі творці дозволили це зробити. Та натомість вони проголошують його тріумфом і відродженням, просторікують про прийдешні фестивальні звершення і небачені касові збори. А оскільки у більшості вітчизняних мас-медіа відсутнє вміння критично сприймати інформацію, вони готові прийняти за чисту монету найбільш вишукані вихваляння фільму від його авторів. Тому більш ніж імовірно, що багато хто «Того…» назве шедевром українського кіно. І якраз цьому треба завадити. Адже будь-яке бажання дивитися українські фільми відбивають в аудиторії не іноземні культуртрегери, не кінопрокатники і не засилля маскультури, а ті, хто видає подібні картини за досягнення національної кінематографії. Адже це не досягнення, а тільки початок нової історії. А початок, звісно, не може бути простим, легким і однозначним. І якщо картина викликає стільки невдоволення в автора цих рядків та в багатьох інших співвітчизників — українське кіно, не виключено, має надію.

Міжнародні події

Українця Бориса Михайлова названо одним з найвизначніших фотографів сучасності

Таку думку висловила австрійська газета Die Presse. Особливий інтерес, говориться у публікації, викликали його фотографії бездомних людей, що купаються на пляжі (ці світлини, зокрема, виставлялись у Кунстхалле, Цюріх). «Його роботи здебільшого мають соціальний характер і зображають життя після розпаду СРСР», — пише видання. Персональні виставки Бориса Михайлова проходили у численних музеях і галереях Європи і США. Як повідомляє Die Presse, нещодавно фотограф отримав премію «Спектрум» розміром у 15 тисяч євро. Борис Михайлов народився у Харкові 25 серпня 1938 року, у 96-му виїхав до Берліна. За матеріалами інф. агенції «ГолосUA»

Міжнародні події

Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

Дійте! Робіть!

Ніколи не падайте духом! ДІЙТЕ, РОБІТЬ! Н АП Е Р Е ДО ДНІ В І Д К РИ Т Т Я М І Ж Н А РО Д Н ОГ О А РТП Р О Е КТ У « ПЕ Й З А Ж Х Х І С Т О ЛІ Т Т Я» А Н ТО НІО М ЕНЕГ ЕТТІ П ОБ У ВАВ В У КР А ЇН І . РЕД А К Т О РУ « У К » В ДА ЛО С Я С ТА ТИ СВ І ДКО М С Т ВО РЕН Н Я К А РТ И Н И , П РИ С ВЯЧ ЕНО Ї УК РА Ї НІ, ТА Р О ЗПИ Т АТ И Х У Д О Ж Н И К А , З Ч И М П О В ’ЯЗ А НИ Й Й О Г О ІНТ Е Р Е С ДО НА Ш О Ї З ЕМ ЛІ І ЩО В І Н Д У М А Є ПРО НА Ш У ТВО Р ЧУ МО Л О Д Ь

В УКРАЇНІ ДОСІ Є ЗДОРОВІ ЛЮДИ, ЛЮДИ В ТОМУ ВИГЛЯДІ, ЯКИМИ ЇХ СТВОРИЛО ЖИТТЯ І ТРАДИЦІЯ

Ч О М У П Р ЕК РАС Н И М МОЛ ОД И М ЛЮДЯМ З К ИЄ ВА, З У К РА Ї Н И Н Е П ОД У М АТИ П Р О СТА Н О ВЛ ЕН Н Я , Д О С Я ГН ЕН НЯ П Р О Ф Е С І О Н А Л І З МУ, ВЛ АС Н О Ї КРАСИ, ВЛ АС Н О ГО ГЕН І Ю ТУТ — УД О МА

Міжнародні події

— Що вас надихає в молодому поколінні? — Ви, молодь, — просто чудо! У вас не повинно бути страху ні перед чим. Ви є сім’я майбутнього. Ви! Немає інших! Та не вся молодь мені симпатична. Мені до вподоби ті, в яких є життя. У них немає більшості хвороб дорослих. У молоді можуть бути свої недоліки, але в неї є інтерес до життя. Розум дорослих вже закостенів в стереотипах. Молода ж людина, навіть якщо в неї є декілька стереотипів, ще сповнена нескінченної цікавості. В ній є бажання бути іншою, і в цьому є передумова, природна основа для досягнення нових горизонтів. — Такий світ. Не може бути багато геніальних художників, не можуть усі жити осмисленим життям. Наскільки ОнтоАрт допомагає змінюватись, жити інакше? — Я відповім на твоє специфічне запитання за допомогою своєї останньої книги «Молодежь и онтическая этика», яка перекладена російською.

Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

В ній я говорю про дві речі. Перша: які існують пастки, котрих потрібно уникати молоді, аби не згубити свою життєвість. Потрібно уникати алкоголю, наркотиків і сексу як споживання, а не еволюції. Це ті три моменти, які знижують, скасовують життєвий потенціал молодих. Молода людина зустрічає своє Онто Ін-Се, зустрічає свій індивідуальний та особистісний проект. Всередині цього проекту вона може досягти будь-якої першості, чи то в мистецтві, чи то в науці, естетиці, високій моді, політиці, стати лідером, у розумінні — лідером Життя. Потрібно бути уважним, щоб не загубитись у посередності. Я говорю завжди в мирському розумінні. Йога? Ні. Я є дією всередині життя. Так. Робити. Істина — робиться. Я такий, і ти це знаєш. — Який потенціал живопису в сучасному українському мистецтві? — Я бачу, як кругом у світі прекрасна українська молодь — хлопці та дівчата — витрачають себе і своє життя в Парижі, Лондоні, Мілані… Питання: чому прекрас-

Дійте! Робіть!

ним молодим людям з Києва, з України, замість того, аби їхати закордон, не подумати про становлення, досягнення професіоналізму, власної краси, власного генію тут — вдома. Розвивати цей геній краси і навіть інтуїції, котрий є у багатьох українців, і який, на жаль, розбазарюється, розтрачується в інших країнах. Я показував ваші журнали закордоном, ваші та інші. Всі були у захваті і здивовані, оскільки ваші — кращі за відомі світові видання. З точки зору друку, паперу, з точки зору всього. Ви повинні йти вперед власною дорогою і перестати копіювати. Вам це не потрібно. — Так склалось, що перший оновлений випуск «УК» був представлений саме у Венеції, в Італії, на вашій батьківщині. Будемо старатись виправдати ваші сподівання. — Так, якщо всі будуть старатися, світ стане кращим. Тому що тут, в Україні, досі є здорові люди, люди в тому вигляді, якими їх створило життя і традиція. Ніколи не падайте духом! Дійте, робіть!

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

ЩОСЬ ІНФРАЗВУКОВЕ П РО І Н Ф РА З В У К О В Е В А ЖК О Г О В О РИ ТИ . І « С К А Й П» ЦЮ С ПРА В У Н Е П О ЛЕГ Ш У Є . А ЛЕ М И С ПРО Б УВ А ЛИ . РО З М О В ЛЯЛИ В РА НЦІ З М О Х О М : П РО НЬ О Г О Й К У З Ю , А Б О ПРО « ТИ Х ХТО В ІДА Ю Т» , І ПРО ЕК Т « М О В ЛЕННЄК »

Обоє гуляли напередодні вночі. Я сиділа з великою чашкою кави, гралася з Мохом «у своїх». Він підігрував — бо джентльмен. До цієї розмови у мене було багато запитань. Після неї — не стало менше. Але ось деякі факти: «Мовленнєк» — це довго планований проект, який у результаті вилився у неочікуваний експеримент. «Мовленнєк» — це не аудіокнига і не музичний альбом. «Мовленнєк» суттєво вплинув на долі Кузі й Моха. Мох не може чітко сформулювати, що таке «Мовленнєк». Мої враження: «Мовленнєк» складно слухати, коли ти один і за вікном ніч. Коли грає «Мовленнєк», тіло виструнчується, дихання сповільнюється і здається, ніби хтось дихає тобі в потилицю. Коли слухаєш «Мовленнєк», немає сил прикидатись і філософствувати. Коли вимикаєш «Мовленнєк», не одразу перестаєш його чути. Диктофон — бездоганний статист. Фіксує щонайменші погрішності. «Погрішності» нашої з Мохом розмови нещадно викладено нижче — не з метою позування, а задля того, аби зберегти максимальну правдивість цієї бесіди.

Ексклюзив

БУЛ О Я К ЕС Ь Р О ЗУ МІ Н НЯ, Щ О ЗА Ц Е МОЖН А Р ОЗ П Л АТИ ТИ С Ь

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

— Ідея створити «Мовленнєк» народилася в Кузі у 2008 році. Розкажіть, як саме до цього дійшло: по-перше — дабстеп, а по-друге — саме такі тексти у поєднанні із ним. — В нас давно були якісь такі розмови — коли ми сиділи і говорили, що треба разом щось зробити. Спочатку це була ідея зробити просто якийсь альбом спільний. Щоб я йому щось наспівав і т. д. А тут він мені з Москви подзвонив і каже: «Запиши мені щось автентичного, такого магічного гуцульського». З того все і почалося. Це десь ми за місяць зробили. За місяць я писав тут тексти, у Франківську: записував, відсилав йому, а він робив до того музику. Коли перший трек був зведений — це було «Гасити вугле». Я послухав — мороз по шкірі пройшов, кажу: «Кузя, шось тут… дуже ми таке інфразвукове, таке знизу шось дуже торкнули, таку дуже якусь небезпечну штуку. І треба на це вважєти». Ну от результат вийшов — «Мовленнєк». — Якими були ваші емоції з приводу цих древніх текстів1, коли ви їх начитували? — Ти знаєш, більше йшлося про те, щоб то було перфектно. Бо не було сенсу по-іншому це робити. І я старався… Ну, я не буду тобі розказувати, що я входив в якийсь транс! Я старався їх так відчитати, щоб воно поперло! Поперло мене самого. Дещо було з першого дублю, дещо він мені потім присилав, казав — щось не так. Але щоб казати, «я свідомо вживав якісь техніки, входив в транс» — ну це буде брехня! А от те, що я читав на одному диханні так, що аж задихався, щоби отак віддати це за один раз — це було. — А як ви знаходили, як читати? Я маю на увазі темп, ритм.

Т І Л О В И СТРУ Н Ч УЄТЬ С Я , Д ИХА Н Н Я С П О В І Л Ь Н Ю ЄТЬ СЯ, І ЗД АЄТЬ С Я , Н І Б И ХТО С Ь Д ИХАЄ ТО Б І В П ОТИ Л И Ц Ю

— Він мені присилав біт базовий — під метроном, скажімо, з двох нот. А я вже старався під той біт «вальнути» то всьо. — Ви думаєте, оці всі примовки — вони діють? — Я впевнений, що діють! І однозначно — це всьо дуже непрості речі… Ну, я би не хотів говорити про те, що сталося після того зі мною, і не хотів би пов’язувати те, що Кузя пішов, тоже з цим… Ну, це таке. Це мені з собою думати і з собою про це говорити. Я би на люди так не коментував. Але те, що це однозначно діє, як подіяло на нас з Кузьою… ну, ти ж сама кажеш! І є багато людей, які мені казали, що це досить страшно слухати. Мені одного разу знайома подзвонила серед ночі: вона їхала в машині і мусила спинитися, бо їй було страшно далі їхати — в машині грав «Мовленнєк». Переважно іде реакція така — дуже пронизлива. Ну, казати, що я тішуся цьому, я би не казав. Бо це зовсім з другими емоціями пов’язано. Це не є просто естрадний продукт, ніби ми «пластінку записали», як називається. Я думаю, то трошки більша якась історія взагалі з цією «пластінкою». На ній вся ця історія почалася, на «Мовленнєку» ця вся історія і кінчилася. — Як ви думаєте, чому саме тоді і саме це? Чому це було потрібно Кузі? — Ну, так Бог управив. (Довга пауза.) Так сталося. Я навіть над цим не думаю і ніколи над цим не розмишляв, чому саме тоді і так… Так управив Бог, так склалося, так звелися звізди — та й всьо. — Тобто це такий був… сплеск, викид? — Я думаю, так. Не знаю, чи викид, але те, що це сталося раптово, неочікувано — однозначно. Ми до цього не готувалися, не обговорювали, і Кузя не казав мені, що треба ото-то і то-то. Я не пам’ятаю, що він мені сказав, і не пам’ятаю, як мені в руки попалася оця книжка2 і чому я зробив саме це. Я просто цього не пам’ятаю! І чому саме ці тексти. Але коли перший текст я записав, він сказав: «О, це в той бік, давай це зробимо».

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

— У невеличкій передмові до альбому ви кажете про «відчуття передчуття» і про те, що у Кузі воно було. Що це значить?3 — Кузя взагалі був унікальний чувак насправді! Я мало, поперше, зустрічав людей з таким дуже потужним кодексом. Щоб йому пред’явити щось — і щоб він проїхав — це нереально було! І водночас він був по-правильному жорсткий з тим, хто проїжджає... Я пам’ятаю якісь такі смішні речі, що я Кузю якось мінімально підколов, проїхав щось, не подумав — а через півгодини послизнувся, впав і плече собі вивихнув під час концерту. Я підійшов до Кузі, кажу: «Кузя, я слова тобі більше не скажу!» Ми жартували, звичайно, але він мав дуже велику силу! І надзвичайно мудрий розум мав. Він був… ну от реально унікальний чувак, яких в житті я мало зустрічав! Це я говорю не тому, що його вже немає, не тому, що це великий Кузя і так дальше. Чувак був… прекрасною людиною, коротше! Що я буду довго розказувати? Таких мало було. А «відчуття передчуття», ти спитала, я думаю… що от як з тим плечем… я йому казав: «Ти маг». Я думаю, він реально був магом! І тому як це розшифрувати: звідки він мав відчуття передчуття? Я впевнений, що це йому не далося з досвідом. Це або є, або нема. — Як ви думаєте, як йому з цим було? — Я не можу собі уявити, як йому з цим було! Хіба що можу, припустимо, це прикласти до себе — як мені з чимось. Коли приходить розуміння, що ти щось можеш, не думаю, що виникають проблеми типу «мені з цим тяжко». Просто другої дороги немає, і ти не маєш права по-іншому бути. Так що немає й такого: «моє життя — це зусилля». Зусилля уже постійне, тому ти його не помічаєш. — Боюся далі коментувати навіть… — Не бійся! — Ну, мені здається, тут не може бути якоїсь легкості особливої. — А тоді ти вже не знаєш — що таке легкість-нелегкість. Як це вже вгадати? Міряти по інших людях ти не будеш і, знаєш… радості в світі так багато! І ти оточений тільки добрими ангелами, і зла взагалі насправді на світі немає. Це реально! Я це колись (просто не хочу говорити про певні досвіди на люди) реально побачив і відчув. Усе, що — зло, то тільки з тебе зсередини. В твоїй власній «ізмєні» і в твоїй власній слабкості. Навколо зла взагалі не існує. Тому тут немає таких категорій — легко чи тяжко. Ти розчиняєшся у цьому світі. От коли ти страх губиш — ти розчиняєшся у цьому світі і не відчуваєш ні легкості, ні тяжкості — повну відсутність усього, в тому числі і себе. — Говорячи про страх: чи не було страшно начитувати ці тексти? — Не було! Не було страшно! Було, знаєш (довга пауза)… Було відчуття, що щось дійсно торкнули. Один одному сказали: «Ого! Ого!». Але страху не було… Було якесь розуміння, що за це можна розплатитись. Але це не стало причиною перервати це і не робити далі. Діватися нема куди, бо почали. — А гуцульська магія, вона вся така… непевна, низинна? — Думаю, так. У всякому випадку, зараз мені так здається. Розумієш, Гуцульщина — це ж така штука дуже герметична, і дотепер туди мало що дійшло, назвемо так, «лівого». Попри всі смішні штуки: що гуцули люблять хати пластиком прикрашати — хату з дерева закривати пластиковою вагонкою! —

УСЕ , ЩО — ЗЛО, ТО ТІЛЬКИ З ТЕБЕ ЗСЕ РЕ ДИНИ

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

смішно, так? Але це ми так реагуємо! Гуцулові це до одного місця, він не тим існує взагалі, в принципі! Гуцули, коли межи чужими, ніколи не будуть «продавлювати», пропагувати Гуцульщину, спеціально говорити гуцульською мовою, навпаки — будуть ховатися, «шифруватися». Я думаю, що це «шифрування» пов’язане не з тим, що їм соромно і вони намагаються межи міськими розчинитися, щоби ніхто не сказав, що ти «з села» і «бик». Просто вони чужих не допускають до себе: ти аби скільки межи гуцулами не жив, ніколи не станеш їхнім! — Тобто є багато такого, чого ми не знаємо і про що можемо ніколи й не дізнатись, так? — Це сто відсотків! А ти говорила про магію і так далі — це однозначно є! Це є дуже потужне, але це ні погано, ні добре, ні плюс, ні мінус. Просто такої природи вібрації. Але те, що вони до себе не допускають і що з боку ніколи ніхто не дізнається про все до кінця — це точно, тому що це закрито. — Ви намагаєтесь якось досліджувати це? — Та ні! Я не те щоб досліджую і типу етнограф — їжджу в горби і все таке. Справа в тому, що я ж виріс там! В мене баба з дідом жили в такому горбі, що треба було десь годину підніматися до них! І це ж моє дитинство. І навіть вони не всі мене приймають до кінця. Тепер особливо — коли я вже давно звідти поїхав. — А про гриби мовленнєки і ваш досвід із дитинства з цими грибами — це правда?4

КОЛ И П РИ ХОД И ТЬ Р О ЗУ МІ Н НЯ, Щ О Т И Щ О С Ь МОЖЕШ , Н Е Д УМАЮ, Щ О В ИН И КА ЮТЬ П Р О БЛ ЕМИ ТИПУ « М Е Н І З Ц И М ТЯ ЖКО »

— Та це я «тєлєгу» таку прогнав просто, на яку всі повелися! Я просто придумав міф такий! Повелися багато хто, канєшно. — Це було придумано спеціально для альбому? — Та ні! Це десь чотири роки тому я такий пост в ЖЖ написав. А потім, коли ми з Кузьою обговорювали назву альбому, я запропонував. Кажу: «Давай назвемо “Мовленнєк”». А він знав про пост, він йому дуже подобався. І каже: «О, супер, абсолютно це підходить!» У даному випадку «Мовленнєк» — це як псалтир. От альбом цей — псалтир, начитка релігійних текстів. І не пов’язано це ні з якими грибними досвідами. — Скільки років ви були з Кузьою знайомі? — Багато, зараз навіть не скажу. Знайомі ми були ще з «гадюкінських» часів! Але тоді нас життя не зводило так щільно, як в останні моменти. Ми почали бачитися частіше, коли «Перкалаба» почала їздити до Москви. І я дуже тішуся, коли мені кажуть Кузині друзі: «Він тебе дуже любив». Є в нас спільний друг — Боря Бергер, зараз живе в Ессені. Він художник, сам з того, ще старого, Львова, коли були хіпі і так дальше — вони з Кузьою ще з тих часів були знайомі. І от коли ми з ним зустрілися, він каже: «Oн тєбя очєнь любіл», — і так мені стало… я мало не заплакав. Це коли Кузі уже не стало. Тому що ми ж один одному не зізнавалися: «Кузя, я тебе люблю, а ти мене любиш…» Кузя, до речі, був іще дуже несентиментальним! І дуже в цьому відношенні закритою людиною. Він ніколи не давав сентиментальним емоціям вихід. То не по-пацанськи! Кузя був реально якимось таким твердим пацаном, що називається. Дуже іронічним був! Але це одинакові рівні: наскільки ти жорсткий — будь готовий, що з тобою будуть такими ж жорсткими, і не жалійся тоді. Таке проживання досить мужнє, я вважаю. Можна знову пафосно придумати всі ці «тєлєги» натаскані і сказати, що це шлях воїна… Ну але так і є! — Як Кузя сприймав свою хворобу? Ви про це говорили?

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

— Ну що про це говорити! Я не вважаю, що про це правильно би було щось говорити. Все сталося дуже швидко. І він так достойно цей час провів, що дай Боже кожному сили стільки і так достойно себе повести! Це, знову ж таки, як взірець. Але я би не хотів це обговорювати. Ну бо що про це говорити? — Розумію. Якщо повернутися до «Мовленнєка»: ви б хотіли якось його розкручувати чи вас влаштовує, що він на такому от рівні? Я маю на увазі те, що про нього знає лише обмежене коло зацікавлених. — Абсолютно! Тому що як його розкручувати? Мені треба говорити: «Купляйте альбом “Мовленнєк”, тому що це Кузя, який помер?» Ну це ж западло галіме! Ну як так? Він є в інтернеті. Ті, хто знають, його мають. Я, крім того, на всіх концертах «Перкалаби» роздаю цей альбом просто з рук. — Без Кузі проект «Ті Хто Відают» має шанс на якесь продовження? — Ні-ні! Ну як? Кузі нема. Це він придумав, це його проект. Він взяв мене в цей проект. І Женю Тарана, який живе в Мюнхені, щоб прописав гітару5. Він придумав назву цьому проекту — «Ті Хто Відают». Проект не може бути без нього. Знаєш, у цьому суть і сила цього релізу, що він раз — і більше його й не буде. — Останнє запитання. Сформулюйте більш чітко (ви уже трохи зачепили цю тему раніше): «Мовленнєк» — що це за проект, яка його природа, для якої він аудиторії? — Якщо брати математично, в музикальному плані, цей проект для людей, які розуміють, що це за музика. Якщо брати з точки зору меседжу — то кому треба, той зрозуміє. Ця пластинка є трошки більше, чим просто пластинка або набір текстів — це однозначно. Вона впливає трохи інакше, як просто прочитання якоїсь книжки чи прослуховування музики. Правда. Ти ж чула, ти ж сама казала, Оксано. А як це класифікувати?.. Мені тяжко це класифікувати. Це більше, ніж просто реліз чи продукт. Ще би треба, щоб мене не стало дуже скоро, та й тоді це буде взагалі історія дуже закінчена. Сподіваюсь, що Бог дасть, ще мене потримає тут трохи. Тобто «нікакімі гатічєскімі устрємлєніямі» я не наповнений, хочу ще жити, радуюся жити. Але якщо взяти цинічно — от якщо б ми [я і Кузя] двоє склеїлися, тоді взагалі би вже могли казати: «Ух ти, яка історія! Ти дивися, як усе вийшло! — Прямо сюжет. — Ну, так, так. — Ну, в житті, напевне, так і є насправді — сюжети. — Ага.

В альбомі використані старі замовляння, примовки та інші тексти гуцульської магії.

Мається на увазі книга зі збірки «Гуцульщина» — п’ятитомне зібрання старих автентичних гуцульських текстів. Їх зібрав і впорядкував відомий український етнограф Володимир Шухевич (дід Романа Шухевича). Вперше ці тексти були видані у Львові у 1897 році.

«Лише тепер стало зрозуміло, що “Ті Хто Відают” повинні були статися. Це й називається профетизм. Відчуття передчуття. Кузя мав це. Відав. Це його назва. Тепер він угорі. Мені доведеться відповідати за “Мовленнєка” самому. Кузя, як завжди, взяв на себе більшу частину роботи. Він відповідає там, НАГОРІ. Дякую, брате. Колись порахуємося. Мох». (Передмова до альбому «Мовленнєк».)

Оригінальний пост Моха у його блозі в ЖЖ, який свого часу збурив чималу дискусію:

Гурту «Цукор — біла смерть» уже не існує.

УХ ТИ, ЯКА ІСТОРІЯ! ТИ ДИВИСЯ, ЯК УСЕ ВИЙ ШЛО

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

ДОВІДКА Сергій Кузьминський (Кузя) — фронтмен рок-гурту «Брати Гадюкіни», діджей (Москва), радіоведучий та продюсер (Київ). Народився у Львові. Працював на музичній сцені з 17 років. З 1988 до 1994 року — лідер легендарного українського рок-гурту «Брати Гадюкіни», заснованого у 88-му. Гастролював у Європі, США, Канаді. У 94-му зацікавився електронною музикою. З 95-го — діджей, промоутер. Наприкінці 90-х був ведучим на радіо «Столиця» у Києві та продюсером програми «Трансмутация» на радіо «Станция 106.8» у Москві. У 2001 — 2005 роках — президент московського лейбла «Good Food — Sun Trance». У 2006 році завершив кар’єру діджея і повністю зосередився на написанні власної музики, яку можна віднести до декількох стилів: psychedelic chillout, neo jazz, tech house. Останній виступ «Братів Гадюкіних» відбувся у червні 2009 року на рок-фестивалі «Чайка» — Кузьминський з’явився на сцені через кілька днів після складної операції. 3 серпня 2009 року після тривалої хвороби (рак гортані) у віці 46 років Сергій Кузьминський помер. Прощання з ним проходило у львівській «Дзизі». 6 серпня він був похований у Львові, на Личаківському кладовищі. 3 червня 2011 року у київському Палаці спорту легендарні «Брати Гадюкіни» разом з кращими українськими музикантами зіграли концерт пам’яті Сергія Кузьминського «Я вернувся домів». Окрім «Гадюкіних» у триб’юті взяли участь «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Ляпіс Трубєцкой», «ТНМК», «Бумбокс», «Мандри», «Перкалаба», «ТІК», «ДахаБраха», «Гайдамаки», Тарас Чубай та інші відомі українські виконавці.

ВІН М АВ ДУЖЕ ВЕ ЛИКУ СИ ЛУ! І НАДЗВИ ЧАЙ НО МУДРИ Й РОЗУМ МАВ

Ексклюзив

Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Щось інфразвукове

ДОВІДКА Олег Гнатів (Мох) — продюсер гурту «Перкалаба», учасник проекту «Ті Хто Відают», ветеран українського рок-н-ролу. На початку 90-х організовував рок-концерти в Івано-Франківську для гуртів «Раббота Хо» і «Ном». Працював програмним директором радіостанцій «Вежа» та «Західний полюс». З 1988 до 1991 року грав у гурті «Минула Юнь». З 98-го — продюсер колективу «Перкалаба». У Києві діяльність гурту «Перкалаба» почалася з фестивалів «Червона Рута» та «Культурний герой» і триває до сьогодні. Найсвіжіший альбом «Дідо» вийшов у 2011-му. Робота над «Мовлєннєком» (проект «Ті Хто Відают») почалась у 2008 році — Сергій Кузьминський був його саунд-продюсером та композитором. Мох став автором та редактором текстів. Альбом вийшов у 2011 році — в день триб’юту «Братів Гадюкіних» у Києві.

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Масова література

МАСОВА ЛІТЕРАТУРА:

ПРАВИЛА ГРИ Г РА Н-ПРІ О С ТА ННЬ ОЇ « К О РО НА ЦІЇ С ЛО В А » — ПРИ В ІД С ФО РМ У ЛЮ В А ТИ В ІДПО В ІДІ НА В ІЧ НІ З А ПИ ТА ННЯ ЛІТЕРА ТУ РИ : Ч И М В ІДРІЗ НЯЄТЬ С Я М А С О В А ЛІТЕРА ТУ РА В ІД ЕЛІТА РНО Ї І Щ О , В ЛА С НЕ, ДІЄТЬ С Я З А РА З З К РА С НИ М І НЕ ДУЖЕ К РА С НИ М ПИ С Ь М ЕНС ТВ О М В У К РА Ї НІ

НАПЕРЕДОДНІ ГЕРЦЮ Діалог між масовою й «не масовою» літературою триває відтоді, як література стала виконувати не лише релігійну, міфологічну, історичну, наукову, а й розважальну функцію. Відтоді, як книгодрукування стало відносно дешевим, відтоді, як уміння читати перестало бути привілеєм винятково вищих класів і спустилося вниз. Тобто десь від кінця 18 сторіччя. Так звана висока, елітарна література не набагато старша за так звану масову. Літературна проза, без якої солідний відсоток людства не може уявити свого життя, стала повноцінною складовою культури не так вже й давно, десь у середині того ж таки 18 сторіччя. Стільки ж і масовій (надалі — МЛ), пригодницькій, сентиментальній літературі. Усі дослідники МЛ хором наводять цитату з російського класика М. Некрасова середини 19 століття про «милорда глупого», котрого несе з базару для задоволення своїх культурних запитів російський селянин, якого сяк-так навчили читати в церковноприходській школі. А мав би, за тим-таки Некрасовим, нести «Бєлінського і Гоголя». То ж іще здавна існувала література, яка маркувалася як низькосортна. Та мені зараз хочеться згадати іншу цитату з російської класики: «С час я ходил по комнате; потом сел и открыл роман Вальтера

Скотта, лежавший у меня на столе: то были «Шотландские Пуритане». Я читал сначала с усилием, потом позабылся, увлеченный волшебным вымыслом. Неужели шотландскому барду на том свете не платят за каждую отрадную минуту, которую дарит его книга?» Основоположник російської прози англоман Михаїл Лермонтов дав своєму герою Печоріну у тривожну ніч перед дуеллю не книгу британського класика Генрі Філдінга, а пригодницький роман Вальтера Скотта, тобто твір тодішньої МЛ. І «чарівну вигадку» пригодницького роману було оцінено дуже високо. Тут я хочу наголосити: поділ літератури на масову й елітарну є винятково типологічним, а не оціночним. І так звана висока, і так звана масова можуть бути різної якості. Є добра МЛ, є погана елітарна. Моя мета зараз полягає у тому, щоб сформулювати мої особисті критерії доброї МЛ. Такої, щоб направду можна було б захопитися «чарівною вигадкою» у ніч перед дуеллю. Також на прикладі одного тексту української МЛ хочу показати, що добрий текст МЛ має відповідати певним канонам. Зрештою, канони МЛ сформулювати можна, тоді як канонів доброї високої літератури просто немає, і це один з пунктів відмінності між двома літературами.

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Масова література: правила гри

ЛОГІКА ПОТОЙБІЧЧЯ, ДИВ Й МІСТИЧНИХ ЯВИЩ

СЮЖЕТНЕ ЗАГРАВАННЯ ГРАНЕЦЬКОЇ

Різні дослідники називають різні ознаки масової та елітарної літератури. Що робить літературу масовою? Легкість сприйняття? Але сама по собі читабельність ще не є ознакою «низької літератури». Так, доводилося чути від деяких інтелектуалів, що легко читається тільки дешеве читво, а читання справжньої літератури потребує великих зусиль. Але я не дотримуюсь такої думки. Велика література ставить великі питання, а МЛ має готові відповіді на гострі питання буття? Це визначення також мене не задовольняє, бо знаю, що й елітарна література також намагається не тільки ставити питання, а й давати на них відповіді.

А щоб ця розмова ставала конкретною, звернемося до свіженького тексту масової культури, а саме до роману «Мантра-Омана» дебютантки Вікторії Гранецької, який отримав Гран-прі конкурсу «Коронація слова» за рік, який щойно добіг кінця. Про назву роману ми поговоримо трохи далі — це один з багатьох непродуманих символів, яких у тексті МЛ бути не повинно. Символіка МЛ має бути гранично прозорою, як Ромка і Юлька, імена головних героїв радянського молодіжного суперпопулярного любовного роману «Вам и не снилось». Вікторія Гранецька обрала для свого роману жанр психологічного трилера. Психологічного у тому сенсі, що головним об’єктом зображення є підсвідомість героїні, в якій відбуваються різні пригоди, яка є вмістом усіляких таємниць. Такий жанр досить широко використовується у світовій МЛ, але на вітчизняних теренах ще не затертий. Зрештою, сам великий Фрейд порівнював дослідження підсвідомості людини з читанням детективного роману.

Гадаю, різниця полягає у тому, що в МЛ є неодмінним розважальний вимір, а у високій він може бути, а може й ні. Читабельність — це необхідна умова МЛ, але не достатня. МЛ — то компенсаторна література, де читачі шукають того, чого не мають у житті: пригод, авантюр, динамізму, великого й чистого кохання, чесності і ясності у стосунках, а також розгадки усіх можливих таємниць, мовляв, «зачем живем, зачем страдаем» — чогось російська класика з її проклятими питаннями не відпускає мене при написанні цього маленького дослідження. МЛ неодмінно має являти читачеві боротьбу добра зі злом. Елітарна може дозволити собі говорити про відносність добра і зла, про їхню, так би мовити, амбівалентність. МЛ має неодмінно стверджувати добро, це також необхідно. Якщо твір так званої «високої» літератури може дозволити собі бути настільки песимістичним, що читачеві (якщо твір таки добре написано) на якусь мить не захочеться жити, то МЛ, навіть якщо це хорор, неодмінно має нести у кожному своєму тексті перемогу добра. Хоча б навіть у вигляді розгаданої таємниці: звідки цей жах, які його джерела. А значить і рецепт, як з ним боротись.

КАНОНИ МАСОВОЇ ЛІТЕ РАТУРИ С Ф ОРМУЛЮВАТИ МОЖНА, ТОДІ ЯК КА Н О НІВ ДОБРОЇ ВИСОКОЇ ЛІТЕ РАТУРИ П Р О СТО НЕ МАЄ, І ЦЕ ОДИН З ПУНКТІВ ВІДМІННОСТІ МІЖ ДВОМА ЛІТЕ РАТУРАМИ

Події тексту МЛ мають узгоджуватися за законами Аристотелевої логіки, навіть якщо йдеться про потойбічний світ, воскресіння з мертвих та інші містичні або психіатричні конструкції. Тоді як у текстах елітарної літератури можлива якась інша логіка, розриви часу, нестиковки у просторі, плутані рефлексії. МЛ має містити просту й зрозумілу символіку, яку автор мусить продумати в деталях і, якщо треба, навіть пояснити, але при тому на сторінках свого твору не читати лекцій з психології чи історії релігії. В елітарній літературі щось може вийти саме собою, підсвідомість автора сама виведе назовні неявний діалог автора чи його героя з Богом чи з дияволом. В МЛ нічого саме не виходить. Це ремесло більшою мірою, ніж мистецтво. З високої літератури критики будуть витягати все нові й нові смисли — в МЛ смисл має бути ясним як божий день.

Зовні успішна молода дівчина на ймення Євпраксія, яка протягом тексту іменується Євою, головний редактор великого видавництва, гарна, самовпевнена, фарбована білявка, їздить на автомобілі, має сяку-таку, але власну квартиру, веде безладне статеве життя, доносить на співробітників начальству, з яким спить, одним словом, стерво, і сама себе характеризує як таку.

Але не все так просто, Єва уже шість років страждає, бо їй щоночі сняться кошмари. Якесь фантастичне створіння, так званий «Ловець снів», щоночі пропонує їй стрибнути з даху багатоповерхового готелю, мовляв, вона не розіб’ється. Дівчина навіть намагається не спати ночами, щоб не бачити страшного сну. Але вона засинає на ходу й прокидається вже мертвою. Її тіло лежить у морзі, а її душа — чи її привид — опиняється у помешканні разом із аналогічним створінням, яке жило тут раніше. Єва, яка і в нематеріальному стані зберігає свої прижиттєві виняткові вульгарність, безкультур’я і мерзотний характер, поступово прозріває. Вона згадує, що колись в неї був божевільно-коханий божевільний наречений Влад, якого вона «зрадила», і за це й прийшла до неї спокута у вигляді щонічних візитів «Ловця снів». Сюжет, коли з героєм у минулому трапилося щось жахливе, або коли щось жахливе вчинив він/вона, а потім він/вона не хоче (або не може) туди подумки повертатись, є надзвичайно поширеним у світовій літературі, а в масовій такий конструкт містить кожен другий текст. Але все одно цей нехитрий прийом працює. Читач включається у гру, і йому вже неодмінно хочеться довідатися: а що ж тоді сталося з цією людиною?

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Масова література: правила гри

А сталося от що. Безрідна Єва і мажор Влад покохалися настільки, що аж вирішили одружитись. Батьки були дуже проти. Хлопцю авторка заради інтриги навісила складне психіатричне захворювання. Єва працює у видавництві, погоджується на підвищення зарплатні, у результаті чого раптом стає коханкою свого шефа Андрія. Після такого дівчина не може повернутися до коханого Влада, вона починає бомжувати, харчуватися на смітниках. А Влад тим часом чинить самогубство: стрибає з даху готелю, де вони з Євою кохалися вперше. А Єва, місяць поживши по скверах і смітниках, вертається до Андрія на посаду видавничого стерва, тупого й вульгарного, якою ми бачимо її на початку тексту. Ось воно що! Це той самий дах, куди «Ловець снів» тягне Єву щоночі! А Єва, виявляється, «забула» Влада і свою історію кохання, згадавши її тільки у своїх потойбічних мандрах. І, коли це відбулося, Єва прокинулася, воскресла у тілі, щоправда покаліченому, бо ж з даху вона таки стрибала, але не на смерть, прокинулася не в морзі, а в реанімації. Після лікування й роботи з психоаналітиком Єва знаходить магічну картину-оберіг, витвір Влада, і пише книгу свого життя. Тож від перших сторінок ми читаємо не просто

У МАСЛІТІ Є НЕ ОДМІННИ М РОЗВАЖАЛЬНИЙ ВИ МІР, А У ВИСОКІЙ ВІН МОЖЕ БУТИ, А МОЖЕ Й НІ. ЧИТАБЕ ЛЬНІСТЬ — ЦЕ НЕ ОБХІДНА УМОВА МЛ, АЛЕ НЕ ДОСТАТНЯ

історію, а книгу, написану оцією самою Євою. Дописавши книгу, вона відправляє її своїй матері, популярній письменниці Енн-Марі Скотт, яка живе на Заході, пише англо-французькою мовою і, як це з’ясовується наприкінці, є основним об’єктом ненависті Єви. Потому Єва таки стрибає з того самого даху, а Енн-Марі присвоює собі книгу доньки, написану її кров’ю. Книга закінчується тим, що тепер вже до паскудної мерзотниці Енн-Марі починає ходити «Ловець снів», пропонуючи їй стрибати з даху.

ЗНАК ОКЛИКУ СЕРЕД СУЦІЛЬНИХ ЗНАКІВ ЗАПИТАННЯ Переповівши каркас цього амбітного сюжету, відразу відзначимо ключові проколи тексту, а саме проколи психологічні. Якщо суїцид відбудеться у символічному просторі, у нашому випадку — в тексті, то він ніколи не станеться в реальності!!! Це і є знак оклику в оточенні суцільних знаків запитання, які заявила в епіграфі до свого роману Вікторія Гранецька. Навіть писати про свої травми — то шлях радикальної психотерапії. Якщо психотерапевт зумів змусити пацієнта написати історію його життя, він вилікував його. Інша справа, що травмовані, буває, настільки не готові говорити про свої травми, що йдуть з ними до могили. Але в МЛ, на відміну від елітарної, причини травм мають неодмінно розкриватися й пояснюватись. То над текстами «високої» літератури будуть чаклувати літературознавці, вишукуючи ознаки міфів і містерій. В МЛ наприкінці не має лишатися ніяких нерозв’язаних проблем. У кінці роману, що розглядається, ніби й розкриваються усі таємниці, але ми побачимо трохи нижче, що це не так.

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Масова література: правила гри

А поки аналізуємо далі. Проблематичною є амнезія Єви. Ви багато зустрічали дівчат, які у 27 років реально не пам’ятають, що з ними було у 21? Ото ж бо. Амнезія мандрує з одного витвору масової культури до іншого, іноді забрідаючи й до елітних текстів. Гранецька впевнено кваліфікує амнезію своєї героїні як витіснення за Анною Фрейд, мовляв, мозок Єви витіснив у підсвідомість травматичний досвід з метою свого захисту. Але ж у реальності витіснення здебільшого відбувається не так. Це досить складний психологічний процес, не механічний, як це намагається представити авторка. Витісняються переважно не події, а бажання, образи, оцінки. Ну, наприклад, якщо стара діва кипить від гніву при вигляді кожної міні-спідниці, вона вважає, що переймається падінням моралі у суспільстві, хоча насправді заздрить гарним молодим ногам. Це багаторічний, поступовий процес. В історії Єви забування Влада відбувається за занадто спрощеною схемою, читач може вигукнути «не вірю!», чого автор МЛ мав би остерігатися.

ЄВА УПЕРТО СИМВОЛІЗУЄ СМЕРТЬ Гранецька, за законами жанру, тяжко звинувачує свою Єву, роблячи це свідомо, але паралельно несвідомо весь час виправдовує її, роблячи головними винуватцями того, що сталося, ненависне старше покоління. Наприкінці виявляється, що підступні батьки Влада фактично зорганізували зґвалтування Єви Андрієм, у якому дівчина так тяжко винуватить себе. Тоді як сам божевільнокоханий божевільний Влад виявляється мало не дияволом. А зрадити диявола — то вже не такий і страшний гріх, якщо розібратися. Та й саме їхнє кохання було не від Бога, а від нечистого, то чого було каратися тим усе життя, якщо мантра виявилася оманою, чого насправді не буває. Мантра, якщо спробувати вникнути у деталі цієї складної сутності індуїзму, або несе великий позитив, або, якщо то не мантра, вона не несе нічого, нашкодити не може. Не зважаючи на те, що категорії східних релігій давно вже вийшли з відповідних храмів та ашрамів і рушили в маси, варто розжовувати їх до кінця, коли вводиш їх у маскульт. Щоб оманою не виявився саме творчий задум. І все-таки, варто визнати, авторці вдалося створити образ гранично конфліктної жінки, яка нищить оточення і нищить себе. Але якщо вже її відправлено у лоно МЛ, то варто було б професійніше розібратися, як вона дійшла до такого життя. Почати з того, що вона не має бути Євою. Єва — то не конфліктна особа, яка не живе і не дає жити нікому. Єва — то всеплодюща прамати роду, а не красуня, через яку влаштовуються війни й гинуть люди. Якщо брати юнгівську жіночу класифікацію, то має бути Єлена, не Єва. А саме ім’я першої біблійної жінки давньоєврейською мовою означає «життя». Тоді як Єва Гранецької уперто символізує смерть, що призводить до кричущого розщеплення, прикрої нецілісності. Релігійними категоріями варто оперувати грамотно, або не оперувати взагалі. Єва не обіцяє раю на землі, як це чомусь здавалося видавцю — ґвалтівникові Андрію. Єва на землі — то не рай, а праця в поті чола. Якщо авторка не читала Книги Буття бодай у варіанті «Біблія малюкам», то не варто пхати алюзій з вічної книги у свій текст. Отже героїня написала книгу свого життя й смерті — і все одно чинить самогубство. Тут дві причини. Або авторка не знає елементарних законів психології, або героїня, пишучи свою книгу, так і не розкрила своїх глибоких травм. Можна схилятись до другого. Але тоді все одно не дотримано головного засадничого закону МЛ, а саме: не розкрито таємницю, чому Єва таке стерво. Зрештою, ще до «зради» Влада вона була такою: невмотивовано конфліктною. Й упертою у своїй органічній вульгарності. Промовиста деталь: маючи божевільно-коханого нареченого, вона ходила на роботу без трусів, провокуючи начальство. Український літератор-еротознавець №1 Юрій Винничук фахово відзначав, як провокує всіх і вся, коли в жінки не промацується і не світиться під сукнею гумка від трусів на стегнах. Так, закоханій дівчині, буває, хочеться бути гарною й звабливою для всіх. Але бажання ходити без трусів на роботу — то вже виклична, істерична вульгарність.

МАСОВА ЛІТЕ РАТУРА НЕ ОДМІННО МАЄ ЯВЛЯТИ ЧИТАЧЕ ВІ БОРОТЬБУ ДОБРА ЗІ ЗЛОМ. Е ЛІТАРНА МОЖЕ ДОЗВОЛИТИ СОБІ ГОВОРИ ТИ ПРО ВІДНОСНІСТЬ ДОБРА І ЗЛА, ПРО ЇХНЮ, ТАК БИ МОВИТИ, АМБІВАЛЕНТНІСТЬ. МЛ МАЄ НЕ ОДМІННО СТВЕ РДЖУВАТИ ДОБРО, ЦЕ ТАКОЖ НЕ ОБХІДНО

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

РЕАЛІЇ МАЮТЬ БУТИ РЕАЛЬНИМИ

Масова література: правила гри

Г РАНЕ ЦЬКІЙ ВДАЛОСЯ СТ ВОРИТИ ОБРАЗ Г РАНИЧНО КОНФЛІКТНОЇ ЖІНКИ, ЯКА НИЩИТЬ ОТОЧЕ ННЯ І НИЩИТЬ СЕ БЕ

Гранецька декларує, що між Владом і Євою була велика і чиста любов, якої Єва не зберегла — класичний розвиток подій масової культури. Проте з написаного нею випливає, що зійшлися двоє чортів у болоті. Сцени потойбіччя написані, загалом, краще, ніж земні, — очевидно, зв'язок із підсвідомим в авторки при написанні «того світу» встановлювався краще, ніж при змалюванні «цього». Тож недаремно Єва і Влад у потойбіччі не поєднались, як це переважно відбувається між богом судженими коханими, які знайшли одне одного на землі — яких би помилок і злочинів вони б не накоїли потім. Щоправда, «земний» Влад в авторки вийшов зовсім невиразний. Погано прописані і його божевілля, і його демонізм.

«Хворий на бубонну чуму диявол» звучить спершу ніби дуже грізно й моторошно, але це плутаний символ, який рядовий споживач МЛ не «з’їсть», а не рядовий у цьому наборі слів не побачить взагалі ніякої символіки. Та й повторюваний чи не на кожній сторінці «Ловець снів» викликає асоціації з добром, а не зі злом, як хотіла авторка. «Ловець снів» — він ніби відловлює погані сни, не пускає їх до сновидця, а за авторським задумом то мав би бути такий собі «Той, хто надсилає кошмари», а не той, хто ловить їх. Знаменитий ловець у житі Селінджера — він ловив діточок, щоб урятувати їх, а не навпаки, штовхав паскудних дівок з дахів хмарочосів. А наша Єва нібито розбилась, але, проіснувавши певний час між життям і смертю, повернулася до життя. І тут знову варто згадати канони масової культури, згідно з якими текст МЛ має відповідати законам Аристотелевої логіки. Тож тіло покаліченої

Єви мало б лежати не в морзі, а в реанімації, поки її привид блукав містом і земною кулею. Тому сцена в морзі є невмотивованою, невідповідною цій логіці. Так, можна вважати, поки дівчина лежала у комі, їй примарилися і морг, і патологоанатом. Але, оскільки вона лишає артефакти свого перебування у вигляді вкраденого люстерка чи віднайденого кулона, то варто підтягти до цього й інші моменти.

«Вдруге» Єва чинить самогубство із міркувань високої свідомості: щоб не псувати життя закоханому в неї молоденькому психоаналітику. Але все прочитується так, що Єва, в якої матері бути не повинно, бо Єва (нагадаємо, хто забув) — перша жінка на землі, в усьому, фактично, звинувачує свою матір, успішну письменницю Енн-Марі Скотт. Вона чинить самогубство, щоб помститися цій паскудній особі. Конфлікт із Великою Матір’ю, яка в романі Гранецької здобула риси Енн-Марі Скотт, — то один з базових конфліктів культури, і він цілком може бути сюжетом МЛ. Але тоді він має свідомо ставитися у центр оповіді замість вигадування якогось малохольного Влада, котрий, як виявляється, тут зовсім ні до чого. У тексті МЛ мають бути реальні реалії — даруйте тавтологію. Але реалії мають бути реальними. Так, цілком можливо, щоб автор МЛ творив якийсь свій вигаданий світ із тамтешніми реаліями. Так само автор МЛ може творити й свою власну теорію потойбіччя й воздаяння за гріхи, а не змушувати своїх героїв діяти згідно із законами котроїсь із містичних систем, які вже існують у світі, що, власне, й робить авторка «Мантри-Омани». Але щодо реалій. Якщо вже у тексті існують чіткі реалії України у вигляді імен телеведучих, то варто й інші моменти приводити у відповідність.

Тенденції

Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Масова література: правила гри

Усіх авторів МЛ чомусь нездоланно приваблює божевілля й божевільні. Отож вони мають знати, що аж так запросто прийти в ці лікарні, як у терапію, не можна. Що хворих замикають, що відвідувачів не пускають до палати ні за яких умов. Що вони можуть взяти хворого на прогулянку під розписку й повернути у призначений час, інакше можлива кримінальна відповідальність. Що повністю виключаються відвідини божевільні вночі. Що якщо батьки Влада віддали його до відповідної лікарні, то лише вони, і ніхто інший, можуть забрати його звідтіля. Це — поширена неточність, яка псує багато текстів як МЛ, так і літератури елітарної.

ЩОДО МОВИ «МАНТРИ-ОМАНИ» Роману Вікторії Гранецької притаманна така не менш поширена якість, як порногламур. Порногламур — то сьогоднішній стан культури, про який можна говорити багато, чого наразі не робитиму. Скажу коротко: те, чому в романі дається найвища оцінка, у Вікторії Гранецької має якість або Голлівуду, або якоїсь шанованої фірми. Причому вона це пише всерйоз, без іронії, без самоіронії. Схоже, для авторки гламурні сутності направду мають статус божественних. Це і є вияв порногламуру. Наші кохані, що ми їх справді любимо, говорять голосами Крішни, Христа, Діоніса, а не голлівудських акторів. І омріяну шлюбну сукню кроять янголи, а не оскар де ла рента. Навіть, якщо пишеш текст МЛ, варто думати про вічність, де забудуться імена псевдокумирів. Так само й з вульгарними словами не завадить бути обережними. Не тільки тому, що добрий автор і про вульгарне вміє сказати без надмірної вульгарності. Справа в тому, що саме вульгарність найбільше застаріває, робить текст анахронічним. Тому й варто сказати кілька слів про мову тексту. Вже давно закритим є питання, чи можна вживати ненормативну лексику на сторінках красного чи чорного письменства. Я вважаю, що обсценна лексика на сторінках «мантри, як її, омани» є невмотивованою. Особливо те слово, яке прикрашає першу сторінку. Матюкаються люди в стані агресії, а в стані переляку разом із криком вилітають якісь інші слова. Так, матюками авторка хоче підкреслити низьке походження своєї героїні, її фатальну спорідненість з її вульгарною матінкою Енн-Марі Скотт. Але спостерігається перебір. Коли йдеться про секретарку, яка «бігає до церкви, як на срачку», панна Гранецька напевне «переперчила». Хоча й сама вона, схоже, вельми пишається винятковою соковитістю своєї мови. Отже Гран-прі останньої «Коронації слова» нічого не дає серцю, дуже мало — розуму, але справді іноді лоскоче нерви. Та чи містить цей роман ту «чарівну вигадку», яка захопить у ніч перед двобоєм? Тут, звичайно, справа смаків, але гадаю, що ні. Навіть захопившись таємницею «Ловця снів» і стежачи за походеньками примари-Єви, читач буде весь час перечіплюватися за погану мову й невмотивовані вульгарні деталі. Одинадцять років тому на першій «Коронації слова» Гран-прі отримав роман також тоді дебютантки Алли Сєрової «Правила Гри». То був текст масової культури, який жодним чином не претендував на полиці високої літератури, трилер, у центрі якого діяла Керстін-Юлія, супердівчина, агентка таємних служб, тобто те, від чого засадничо мало б знудити споживачів високої культури. Але той текст містив такий потужний позитив, що його, як і роман Вальтера Скотта, можна було читати у ніч перед дуеллю. На другому десятку популярного конкурсу українським читачам запропоновано аморальну конфліктну вульгарну дівчину-самогубця, та ще й без трусів. А до того ж текст так і не розкриває таємниці, чому наша Єва стала такою. Чи підступна Енн-Марі Скотт водила її у дитинстві на прогулянку без трусів, бо ліньки було прати, чи, навпаки, водила дитину у брудних трусиках, і дитині натирало попцю. Таємниця лишається поза кадром, і це прикро. Тeкст Вікторії Гранецької — провалля, після якого має неодмінно розпочатися новий злет.

ОТЖЕ Г РАН-ПРІ ОСТАННЬОЇ «КОРОНАЦІЇ СЛОВА» НІЧОГО НЕ ДАЄ СЕ РЦЮ, ДУЖЕ МАЛО — РОЗУМУ, АЛЕ СПРАВДІ ІНОДІ ЛОСКОЧЕ НЕ РВИ . ТА ЧИ МІСТИ ТЬ ЦЕ Й РОМАН ТУ «ЧАРІВНУ ВИГАДКУ», ЯКА ЗАХОПИ ТЬ У НІЧ ПЕ РЕ Д ДВОБОЄМ?

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

ЧИ СТАНЕ ІНТЕРНЕТ ОСНОВНИМ КАНАЛОМ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНЬОГО? 22 ГРУДНЯ 2011 РОКУ В ІНСТИТУТІ ГОРШЕНІНА ПРОЙШОВ КРУГЛИЙ С Т І Л Н А Т ЕМ У « Ч И С ТА НЕ ІНТЕРНЕТ О С НО В НИ М К А НА ЛО М К О М УНІКАЦІЇ МАЙБУТНЬОГО?». «УК» ВИРІШИЛА ОПУБЛІКУВАТИ ВИСТУПИ УЧАСНИКІВ, ОСКІЛЬКИ УКРАЇНСЬКІ МЕДІЙНИКИ СПРОБУВАЛИ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА КЛЮЧОВЕ ЗАПИТАННЯ ЧАСУ: КОЛИ ЗНИКНЕ ОСТАННЄ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ І ЗАЛИШИТЬСЯ ТІЛЬКИ ІНТЕРНЕТ?

Наталія Клаунінг, Інститут Горшеніна: Інтернет займає значну частину нашого життя. Згідно з дослідженням Інституту Горшеніна, проведеному серед студентів чотирьох країн, переважна більшість — до 90% опитаних — користуються ним щодня. І ця цифра постійно зростає, інтернет усе частіше виступає як засіб масової комунікації. Крім того, з появою інтернету стало практично неможливо затаїти будь-яку інформацію з будь-якої точки світу. Свіжий приклад — шокуюче відео з Казахстану, яке у лічені години облетіло світ. І це незважаючи на те, що місцева влада як могла обмежила доступ місцевого населення до соцмереж і інтернету. Наш круглий стіл присвячений тому, як інтернет вже змінив наше життя і як він змінить його в майбутньому.

Запитання до Вадима Денисенка: ви маєте справу і з паперовою газетою, і з її інтернет-версією. Яку різницю ви відчуваєте? Як на вашу думку, незабаром паперові носії інформації відімруть і залишиться тільки інтернет? Вадим Денисенко, головний редактор тижневика «Коментарі» і сайта comments.ua: Частина друкованих ЗМІ відімре. Очевидно, першими будуть щоденні видання, інформаційні, розважальні — цю нішу стовідсотково заповнює інтернет. Більше того, через інтернет набагато легше дивитися фото, відео, читати новини. І по суті таблоїд в інтернеті набагато цікавіший, краще ілюстрований і набагато швидше оновлюється, ніж у друкованій версії.

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

З приходом планшетів вся друкована преса, безумовно буде витіснятися на задній план. З іншого боку, на мою думку, довше протягнуть або ж ніколи не відімруть так звані глянцеві журнали.

З П Р И ХОД О М ПЛАНШЕ ТІВ В СЯ Д РУ КО ВА Н А П Р ЕСА, БЕ ЗУМОВНО БУДЕ В И ТІ С Н Я ТИ С Я Н А ЗАДНІЙ ПЛАН Хочемо ми того чи ні, але жіночий журнал набагато краще дивитися в друкованій версії. Або, скажімо, журнал National Geographic чи «Вокруг света». І десь посередині між щоденними виданнями і глянцевими журналами знаходяться тижневики, які ми називаємо «розумним чтивом». Вони ще достатньо довго будуть мати свою нішу. Багато хто говорить, що скоро журналістика відімре, і люди в інтернеті будуть самостійно знаходити будь-що. Я глибоко не погоджуюся з такою думкою. Професійна, правильно подана і правдива інформація — дуже важлива. Професійні видання будуть обростати блогами, доповнюватися тими чи іншими елементами народної творчості. Але все ж кістяк будь-якого видання буде професійним. Наталія Клаунінг: Запитання до Володимира Ільченка. Яким є вплив інтернету, зокрема соцмереж, на політичні і суспільні процеси в Україні й у світі? Володимир Ільченко, заступник головного редактора інформагентства УНІАН: Спершу відповім на запитання, яке задавали Денису. Я на 100% згоден, але хотів би трошки додати і дещо поправити вас. Ви сказали, що інтернет — це засоби масової інформації. Це не так. Інтернет — це спосіб взаємодії із зовнішнім середовищем. Це і не спосіб комунікації. Це і кіно, і розваги, і секс і т.д. Треба розрізняти журналістику і власне інтернет. Журналістику не можна замінити чимось іншим, насамперед — це зв'язок з реальністю. Ми всі з вами колеги, і знаємо: матеріал з інтернету — не дуже якісний, а зроблений з місця події — і є журналістикою. Це зовсім інший рівень подачі. Запит на професійну журналістику в суспільстві є, і скільки існуватиме це суспільство — стільки цей запит і буде. Щодо того, чи витіснить інтернет-журналістика іншу журналістику, я погоджуся з Вадимом: ті функції, які несуть друковані ЗМІ — інформування, естетична насолода, реклама, — розділяться. Як засіб інформування друкований ЗМІ, швидше за все, втратить свій сенс. Щодо представницьких функцій, то звичайно, глянцеві видання залишаться, тому що завжди буде в попиті така річ, яку хочеться потримати в руках. Стосовно соціальних мереж, то, звісно, вони перевернули світ, уявлення про світ. Він став тісніший. Зараз соцмережі — це чи не основний фактор суспільної діяльності. Наталія Клаунінг: Запитання до Соні Кошкіної. Соню, як ви вважаєте, чи можливий в інтернеті контроль, і якщо так, то в якій формі? Якими повинні бути фільтри, адже повна свобода самовираження має і побічні ефекти.

фідбек. Спочатку, коли ЗМІ переміщувалися до інтернету, коментарі задумувалися як функція зворотного зв’язку з читачами. І вони дійсно таку роль виконували. За дуже короткий період політики зметикували, що негативні для них форми текстів можна спробувати виправити на позитивні для них коментарі. Так народилися особи, які на професійному сленгу називаються ботами — це спеціально навчені люди, які за певну платню виконують нескладну технічну роботу з формування певних контекстів і стрічці коментарів. Політики чомусь вважають, що це може змінити у позитивний для них бік інформаційний фон.

Соня Кошкіна, шеф-редактор LB.ua:

Моя особиста точка зору: це категорично не так, цінність сказаного професійним журналістом з цінністю написаного товаришем ботом взагалі не зіставні. Проте якість і кількість таких коментарів, на жаль, призвели до спотворення ідеї коментарів як зворотного зв’язку з читачем.

Якщо ми говоримо про ЗМІ, що представлені в інтернеті, то вони дуже зацікавлені у зворотному зв’язку з читачем. Раніше до газети надходили листи від читачів. Тобто ти розумів, що є якийсь

Наприклад, виходить у вас на сайті якийсь цікавий аналітичний текст, скоріше суспільний, аніж політичний. Із 140 коментарів 40 — цікаві і змістовні, решта 100 — нісенітниця, за яку одразу

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

можна порушувати кримінальну справу за розпалення міжнаціональної, расової та іншої дискримінації. Вони забивають стрічку, і коли ви хочете залишити змістовний коментар і бачите увесь цей бруд, у вас зникає бажання щось коментувати. Можна намагатися це модерувати, та, як показав наш досвід, навіть найрозумніша програма таку кількість літер просто не здатна перетравити. Тому ми нещодавно прийняли кардинальне рішення про перехід коментарів виключно у авторизований формат через соціальні мережі, тому що прекрасно знаємо, що створити анонімний профайл у соцмережі можна, але складно. Треба довго у цьому колупатися.

Д ЛЯ ТРАДИЦІЙНИХ ЗМІ УСЕ СКІНЧИТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ П Л АНШЕ ТНИК БУДЕ КОШТУВАТИ 2 0 0 ДОЛАРІВ, КОЛИ ВІН БУДЕ ЗА ВТОВШКИ З ГАЗЕ ТНИЙ ПАПІР І Й ОГО МОЖНА БУДЕ СКЛАСТИ І ПОКЛАСТИ ДО КИШЕ НІ

Це експеримент, і LB.ua свідомо пішов на нього. Кількість коментарів, звісно ж, різко впала. Проте вони стали більш якісними. Ми задоволені і поки закріплюємо результати. Вже намічається тенденція до збільшення числа коментарів. Гадаю, надалі ми будемо удосконалювати формат зворотного зв’язку з читачами. У цьому контексті я б закликала колег підтримати цю ініціативу, щоб винищити ботів у принципі. Наталія Клаунінг: Ми трохи пізніше ще повернемося до цієї теми. А поки запитання до Олександра Мартиненка. Як ви вважаєте, чи припускає подальший розвиток інтернету суттєве переформатування журналістики, можливо, зникнення традиційних ЗМІ? Олександр Мартиненко, генеральний директор «ІнтерфаксУкраїна»: Для традиційних ЗМІ усе скінчиться тоді, коли планшетник буде коштувати 200 доларів, коли він буде завтовшки з газетний папір і його можна буде скласти і покласти до кишені. Друге — ситуацію змінить WiFi, який має бути і в селах. Початкові функції традиційних ЗМІ — інформування і розважання. Планшет-

ник зможе виконувати роль будь-якого паперу. Коли — питання технологій. Але судячи з того, як вони розвиваються, — це років 8-10. Телевізор, може, й не зникне. Але вже почалися процеси змішування телевізійної системи й інтернету. Контент не зміниться, він просто буде по-іншому передаватися.

Ще один важливий момент: усі говорять, що журналістика більш професійна за інтернет — вона завжди виграє, тому що користувачі — непрофесіонали. Поперше, це не факт. По-друге, не треба забувати, що у нас ЗМІ комусь належать. І гарантії того, що ЗМІ передає об’єктивну інформацію, немає. А той самий блогер, котрий викладає необроблений відеоконтент, у цьому сенсі буде набагато професійнішим за журналіста, який виїхав з камерою, хорошим оператором і зняв сюжет, де повністю спотворив те, що відбувається, на замовлення роботодавця. Я від усієї душі сподіваюся, що коли настане той прекрасний час, про який ми зараз говоримо, дуже багаті люди припинять вкладати гроші в ЗМІ. Заробляти, можливо, буде виходити і менше, та все одно — буде. Гадаю, усе залежатиме від якості, достовірності і краси того, що буде показане. Це дозволить багатим і талановитим людям заробляти гроші самостійно, без допомоги комерційних структур, що не мають до ЗМІ жодного стосунку. Наталія Клаунінг: Хто тоді може виділяти кошти на оплату праці? Олександр Мартиненко: А які кошти взагалі потрібні? Я ж казав: 200 доларів буде коштувати планшетник, камера у телефоні і твої здібності дозволять швидко щось обробляти, передавати. Вже зараз популярний блогер у Росії збирає по 70-80 тисяч відвідувачів. Це тираж середньої газети. Він що, не може за такої аудиторії заробляти гроші? Може. І заробляє.

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

Це той випадок, коли мільйонні інвестиції, які були вкладені у ЗМІ, знецінюються. Треба буде вкладати гроші не у залізо, а у голову. Наталія Клаунінг: Запитання до Марини Ткаченко. Марино, як інтернет уже змінив наше життя і як ще змінить його в майбутньому — у найширшому, філософському сенсі? Марина Ткаченко, директор з програм розвитку людського потенціалу Інституту Горшеніна: Інтернет — це, звичайно, великий подарунок людству і виклик одночасно. Я б сказала, що інтернет переформатував людину — її свідомість, час і структуру її зайнятості. Багато хто розглядає інтернет як можливість заробити, освоює мережеву культуру. Наприклад, у наявності високий рівень культури тексту блогерів. Є ті, хто викладає тексти в інтернеті, з яких потім виходить книжка — простий народ пішов у літературу, минаючи літературних агентів, видавництва і не намагаючись навіть видати книгу. У них своя аудиторія. Щодо деяких філософських, наукових і футурологічних джерел сучасного інтернету, то, по-перше, це Вернадський з його ідеєю ноосфери (ідея інформаційної оболонки, де відбувається обмін — цінностями, знаннями). Друге джерело — Нікола Тесла, фізик,

ЗГ І Д Н О З ТЕХ Н ОЛ О ГІ Є Ю , Я КУ Р ОЗРОБЛЯЮТЬ П Р И Б І Ч Н И К И Д ЖО Б СА, НАЙБЛИЖЧИМ Ч АС О М З ’ Я В И ТЬ С Я ФУ Н К Ц І Я ВИПАДКОВОГО В ІД Е О Ч АТУ, С П Р Я МО ВА Н А Н А ТЕ , ЩОБ ВИ М О ГЛ И ПО В І Д ЕО Ч АТУ П О С П І ЛКУВАТИСЯ З БУД Ь - Я К И М МЕШ КА Н ЦЕ М ПЛАНЕ ТИ, ЗА Р Е Є СТ Р О ВА Н И М У С О Ц МЕР ЕЖІ. НА ЇХНЮ Д У МКУ, Ц Е В Б ’ Є САМОТНІСТЬ

автор ідеї миттєвої передачі інформації на будь-яку відстань. У даному випадку витік безпровідної електрики за цим стояв. Зараз багато хто цей випадок дуже міфологізує, проте саме Теслу називають батьком інтернету з фізичної точки зору. Третій — Маршалл Маклюен з його чудовою книгою «Галактика Гуттенберга», де він уперше використав термін «глобальне село» (англ. — global village, прим. «УК»), який можна застосувати до інтернету. Маклюен не застав інтернет у його нинішньому вигляді, втім основні концепти обговорював так, ніби жив у епоху інтернету. І четверте джерело — Карл Поппер з його ідеєю відкритого суспільства. Наталія Клаунінг: У мене запитання про «інший бік медалі». Скажіть, які небезпеки припускає інтернет і як від них можна захиститися? Вадим Денисенко: Я не бачу якихось серйозних проблем. З тим, що люди перестають читати друковані книжки, треба змиритися, як і з тим, що

діти перестають писати руками і починають друкувати на клавіатурі. Є інші методи розвитку. Володимир Ільченко: Будь-яка річ несе в собі щось корисне і негативне. Я кажу банальні речі, але вони передбачаються банальністю вашого запитання. Наприклад, телевізор — корисна річ, але псує зір. Балет може викликати якісь нездорові сексуальні фантазії. Щодо інтернету, то насамперед це фізична небезпека: коли людина постійно сидить в інтернеті, у неї атрофуються м’язи, їй стає важко рухатися. Далі це психічна залежність: ти поринаєш у віртуальний світ, а реальний стає менш цікавим. Може бути кримінальна небезпека — коли через інтернет домовляються про певні злочини. Та сама терористична небезпека. Цей ряд можна продовжити. Нема жодної технологічної речі, яка б не несла певних загроз. Щодо боротьби з ботами. Коли ми запроваджували на сайті доступ для коментаторів, то передбачили таку можливість: кожен може зайти і залишити свій коментар. Але цій можливості залишилось жити лічені години, бо ми запроваджуємо нову систему.

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

Те саме з величезною кількістю людей, про наміри яких ви не знаєте. Це все одно, що ви зробили дублікати ключів і розкидали їх по місту. Гадаю, усі скандали ще попереду. Google дозволяє знаходити практично усю інформацію про людину, він зберігає усю пошту, усі повідомлення, знає місцезнаходження, інтереси. Із розвитком і проникненням мереж життя людини взагалі відкрите. Це дуже серйозна психологічна проблема для величезних мас народу. І це буде одна із серйозних проблем майбутнього, тому що людина зроблена таким чином, що має залишатися щось особисте, недоступне іншим. А вийде так, що нічого свого не буде. Зрозуміло, що разом із засобами проникнення з’являються засоби захисту. Однак прогрес відмичок іде швидше. Якщо пункт між появою засобу нападу на ваше приватне життя і захистом від нього буде великим, то на усіх нас чекають неприємності. Журналіст: Як вплинув інтернет на здатність людей спілкуватися у реальності? Вадим Денисенко:

П’ять років тому ми вважали, що це сприяє відвідуваності. Потім залишили технічну можливість, щоб висвічувалось місце походження коментаря — це теж обмежувало коментаторів, але з іншого боку — показувало, хто є хто. Зараз ми бачимо, що коментатор теж розвивається, і вирішили запровадити реєстрацію через електронну пошту. Побачимо, можливо, колись дійдемо і до соціальних мереж, але є маса людей, які не хочуть у них реєструватися. Наталія Клаунінг: Олександре Мартиненко, вам також адресую запитання про небезпеки інтернету. І ще: які ви бачите фільтри для коментарів, чи вони потрібні?

Тут не можна говорити, що це вплинуло на всіх. На покоління 50+ ніяк не вплинуло. На тих, кому зараз 7–25 років, інтернет дуже сильно вплинув, тому що справді величезна маса наймолодшого покоління знаходиться в інтернеті. І замість того, щоб спілкуватися вживу, багато хто спілкується за допомогою технічних засобів. Покоління 25–50 десь на межі. З кожним поколінням процес спілкування в реальності буде зменшуватися. Це велика психологічна проблема. На Заході доволі багато науковців цим питанням займаються. У нас — ніхто, ні на державному, ні на громадському рівні. І де-факто ми навіть не маємо реальної картини цієї проблеми, хоча це питання вже повинне ставитися як першочергове.

Олександр Мартиненко: Соня Кошкіна: З фільтром простіше — у нас таких нема. А загалом, усе, що вбиває ботів, — це добре і ми це підтримуємо. Стосовно небезпеки, то її в інтернеті дуже багато. Умовно кажучи, ключів від вашого дому і вашої машини зараз у вас безліч, а раніше було по одному.

Стосовно комунікації прийнято говорити, що інтернет робить її простішою. Проте я б сказала, що він її ускладнює. Тому що якщо ти ставиш собі за мету отримання якоїсь інформації, то не завжди

Думка

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

можна одразу і швидко зрозуміти в інтернеті, яка людина перед тобою. Коли ми з вами розмовляємо, ви протягом 8 секунд створюєте підсвідомо думку про людину. Ви розумієте, як із нею розмовляти, наскільки вона осудлива, адекватна, чи може вона стати вам у пригоді у тій чи іншій ситуації. В інтернеті цього нема. Для того, щоб розібратися в суті, вам може знадобитися дуже багато часу. У цьому серйозний мінус. З іншого боку, згідно з технологією, яку розробляють прибічники Джобса, найближчим часом з’явиться функція випадкового відеочату, спрямована на те, щоб ви могли по відеочату поспілкуватися з будьяким мешканцем планети, зареєстрованим у соцмережі. На їхню думку, це вб’є самотність. Не знаю, що краще: познайомитися зі своїм сусідом знизу чи поговорити з другом із Парагваю. Можливо, і те й інше має право на життя. Це особистий вибір кожного. Олександр Мартиненко: До речі, ще один негативний наслідок — впаде народжуваність. Так, відеочати — це «чудово». Володимир Ільченко:

Марина Ткаченко: Треба розмежовувати комунікацію взагалі і буденне спілкування. Якісних майданчиків для спілкування в інтернеті не надто багато, як і в житті (якщо говорити про утилітарне застосування, коли я з однієї кімнати пишу чоловікові в іншу). Якщо продовжувати тему, про яку Володимир говорив – вечорниці, телевізор, інтернет, то тут у мене виникла думка, що інтернет усе-таки кращий за телевізор. Телебачення формує програмну політику, тоді як в інтернеті ти обираєш самостійно. Інтернет гуманніший до людської свідомості.

МІЛЬЙОННІ ІНВЕ СТИЦІЇ, ЯКІ БУЛИ ВКЛАДЕ НІ У ЗМІ, ЗНЕ ЦІНЮЮТЬСЯ. ТРЕ БА БУДЕ ВКЛАДАТИ Г РОШІ НЕ У ЗАЛІЗО, А У ГОЛОВУ

Я трошки оптимістичніше на це дивлюся. Наприклад, мій найближчий друг одружився завдяки інтернету: познайомився з дамою, з якою певний час переписувався. Зараз у них двоє дітей. Так що це не завжди проблема. Колега моєї дружини вийшла заміж за бразильця. Теж завдяки знайомству в інтернеті. Щодо спілкування. Знаєте, моя бабуся завжди стогнала: от колись було життя — до телевізора. Проводили вечорниці, люди ходили один до одного, спілкувалися. А от у 60–90-х роках настала певна пауза у спілкуванні, оскільки з’явився телевізор, люди позамикалися в себе вдома. З появою інтернету знову з’явилося нове дихання у спілкуванні. Мені здається, що якраз інтернет — це повернення до вечорниць.

Журналіст: Запитання з філософської сфери. Що станеться з таким поняттям, як «мовна норма»? Чи не призведе інтернет до того, що поняття нормативної мови втратить сенс? Соня Кошкіна: Якщо ми говоримо про чати, наприклад, то там народ може писати усе, що хоче. Доведено, що інтернет-мова була винайдена, тому що нею у своїй масі користуються досить молоді люди, котрі просто не знають правил, традиційної граматики, вони прикривають це спотвореними, перевернутими словами.

Щодо традиційних майданчиків, то, звичайно, це запитання до журналістів, які пишуть тексти, і до редакторів, які їх ставлять. Справа не в інтернеті, а у знанні чи незнанні, вмінні чи невмінні. Людина шукає подібних до себе. Якщо вона хоче поговорити на досить приземлені теми примітивною мовою, вона не піде на майданчики, які є серйозними дискусійними сторінками. Їй там просто нема чого робити — вона не зможе говорити однією мовою навіть із коментаторами. Вадим Денисенко: Оскільки мова — це продукт спілкування, а інтернет — це форма спілкування, то, очевидно, він вплине на мову. Мова спрощується — це загальна тенденція.

Музика

Академік української електроніки

Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

АКАДЕМІК УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛЕКТРОНІКИ

ЕЛЕКТРОННА МУЗИКА, ЯКУ АЛЛА ЗАГАЙКЕВИЧ ВПРОВАДИЛА В НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС КОНСЕРВАТОРІЇ, ЕФЕКТИВНО СИНТЕЗУЄТЬСЯ З ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЮ І ПРОГРЕСУЄ ЯК ЖАНР. ЗАВДЯКИ ЗАГАЙКЕВИЧ АКАДЕМІЧНА ЕЛЕКТРОНІКА З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА АБСОЛЮТНО «ЗАКОННУ»

За плечима Загайкевич — освіта в київській консерваторії та у французькому університеті IRCAM, викладацька практика і величезна кількість музичних творів: як оркестрових, так і електронних. Пані Алла постійно занурена в роботу. Найсвіжіший її проект — альбом «Зимовий САТ», написаний разом із джазово-авангардноімпровізаційно-мультивекторним тріо САТ. Загайкевич і САТ — дві «глиби» українського авангарду — плідно дружать ще з початку 90-х, періодично народжуючи надзвичайно цікаві звуки. «Зимовий САТ» — результат їхнього спільного концерту в Білій Церкві у лютому минулого року. Музиканти виконали електроакустичний перформанс для баяну, гітари, терменвоксу та електроніки і це — стовідсоткова імпровізація. Вже у вигляді альбому дивовижний акустичний згусток був представлений у Києві 20 січня. Тим часом на харківському лейблі Nexsound тривають затяжні пологи її релізу Nord/Ouest в рамках міжнародної музичної формації Electroacoustic's ensemble. «Геопоетичний» альбом присвячений хтонічному фольклору північно-західної України рівненського Полісся. «Вектор культури nord/ouest в цьому творі означає не стільки вільне розповсюдження культури, скільки зосереджене прислухання до звуків та знаків nord/ouest, — повідомляється в загадковому прес-релізі. — Структурна ідея твору базується на утворенні своєрідного гетерофонного ансамблю електронних та інструментальних засобів з фольклорним матеріалом».

«У світі сучасних композиторів уже практично традиційними є напрямки навчальних курсів, пов’язаних з електронною музикою, — розповідає Алла. — Так сталося, що мої колеги підтримали необхідність створення в консерваторії такого відділу, який би займався викладанням електроніки. У нас навчають як загальним речам, щоб люди взагалі розуміли, як можна поєднати інтуїтивну і ніжну композиторську діяльність з інформаційними технологіями і комп’ютерною машинерією, так і прикладним, пов’язаним вже зі створенням власних композицій: синтез, аранжування». Стосунки між електронною музикою та «традиційними» композиторами в Україні не найтепліші — мало хто взагалі розуміє, що комп’ютер може бути повноцінним музичним інструментом. Алла сприймає цю ситуацію з усмішкою: «Насправді, є в академістів підстави — певні, окремі підстави, пара маленьких підставочок — вважати, що електронна музика може якось зашкодити формуванню чогось там. Звичайно, такі підстави можуть бути тільки у людей, які не мають ані найменшого професійного враження про те, що таке електронна музика. Це ж, насправді, нормальний процес, коли композитор має можливість доторкнутися очима до цього всього, роздивитися спектр звуку, побачити зв’язок між собою та своїми слуховими образами. Коли ти відкриваєш звук якогось інструменту у вигляді сонограми — це такий феєрверк емоцій! Як це красиво, гармонічно і досконало — графіка усіх цих спектрів. Тобто, коли людина наближається хоча б до такого розуміння зв’язків у космосі музики — це нормальний крок. Ненормальний — коли композитор отримує якусь програму, набирає у ній ноти свого геніального твору, натискає кнопочку Play і чує пластмасові звуки».

НЕ ВСІ М ОЖУТЬ ВСТАНОВИТИ ДЛЯ СЕ БЕ ЗВ’ЯЗОК МІЖ БАХОМ, ГЕ НДЕ ЛЕ М І СУЧАСНИМИ Е ЛЕ КТРОННИМИ КОМПОЗИТОРАМИ

АКАДЕМІЧНА ЕЛЕКТРОНІКА Між концертами, студійними сесіями і занурюваннями у внутрішні звукові потоки Загайкевич встигає ще й викладати у Київській консерваторії. Там, власне, і відбулася наша зустріч. Пошук тихого місця для розмови виявився цікавою екскурсією: кожен квадратний метр там зайнятий студентом, що вправляється на якомусь інструменті. Мелодії змішуються і впливають на сторонню людину гіпнотизуюче.

Алла нагадує, що синтезатор увійшов у музику завдяки рокерам, однак це не зашкодило серйозним академічним композиторам створювати на перших «Ямахах» твори і поступово «легітимізу-

Музика

Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

Академік української електроніки

ЗАГАЙКЕ ВИЧ ВЗАГАЛІ МОЖНА СМІЛИВО В ВАЖАТИ ХРЕ ЩЕ НОЮ МАМОЮ УСІЄЇ ТУСОВКИ УКРАЇН СЬКИ Х Е КСПЕ РИМЕ НТАЛЬНИ Х Е ЛЕ КТРОННИКІВ

вати» цей інструмент. Але комп’ютер як інструмент поки що бачать не всі. Не всі можуть встановити для себе зв’язок між Бахом, Генделем і сучасними електронними композиторами. На державному рівні академічна електроніка теж не завжди сприймається як музика. «Наприклад, в агентстві захисту авторських прав не існує жанру електронна музика, — розповідає Алла. — Треба вписати щось інше, який-небудь «концерт для скрипки і шести каналів». Однак останнім часом ситуація повільно, але помітно змінюється на краще. І не в останню чергу завдяки Загайкевич.

Справа тут, очевидно, в перфекціонізмі Загайкевич і, певною мірою, в перемінній адекватності публіки. «От я в студії сиджу і роблю твір по Шимановському: як би цю скрипочку зробити, щоб вона тягнулася тихенько і тоненько, а потім приходжу на концерт і бачу, що ніхто ту тоненьку скрипочку не хоче чути, всім подавай щось драйвове й низькочастотне», — поділилась вона враженнями про свій виступ на аншлаговій (тому що безкоштовній) презентації альбому «Міфи і маски» — переосмислення творчості польського композитора Кароля Шимановського українськими електронними музикантами. «У цій країні хорошу музику вміють робити тільки жінки», — сказав мені після презентації товариш, маючи на увазі Аллу Загайкевич та Катерину Заволоку.

ЗАПИС МУЗИКИ Через руки Алли пройшли тонни різноманітних інструментів і терабайти хитромудрого програмного забезпечення: «Для написання музики я використовую синтезатори, різні програми: SuperCollider, розробки IRCAMа. Взагалі, залежить від того, що саме я роблю. Якщо твір передбачає виконання без мене, тобто музиканти плюс електронний запис, можна створити певний патч. Але не завжди виконавці мають можливість цей патч кудись увімкнути, тому музиканти просять зведений запис. Щоб просто поставити диск, ногою натиснути кнопочку, і воно буде грати. У цьому випадку мені потрібна студія. Ми її зробили тут, у консерваторії».

Заволока — ще одна чудесна аномалія на тілі української музики — працює дещо на іншому полі, однак має із Аллою Загайкевич багато спільного. Аллу взагалі можна сміливо вважати хрещеною мамою усієї тусовки українських експериментальних електронників. Та і сама вона відмовляється кардинально розділяти академічну електроніку й електроніку «експериментальну»: «Слово «академізм» потрібне тільки для того, щоб з’єднати інструментальну музику з електронною. Мені важливо, щоб колегикомпозитори побачили, що це є еволюція, продовження музичного мислення, яке може включати в себе які завгодно засоби. Ось у цей момент поняття академізму потрібне, але в межах самої електронної музики варто говорити про цілісне явище».

Музика

Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

Академік української електроніки

МОТИВОВАНІ МУЗИЧНІ ПОТОКИ Загайкевич розмовляє красиво, яскраво і захоплено. Серед людей, що найбільше вплинули на неї, особливо наголошує на П’єрі Булезі — культовому французькому композиторові, одному з головних двигунів музичного авангарду. Саме Булез із подачі Жоржа Помпіду заснував інститут IRCAM — потужне черево, з якого народжуються найновіші ідеї у світі акустики і сучасної музики. Алла навчалась там рік. IRCAM — доказ того, що академічна музика живе, розвивається і не планує консервуватись у власних соках. Незважаючи на нескінченні балачки про кризу.

«Я б говорила не про кризу, — пояснює Алла, — а про розгалуження і збільшення кількості соціально мотивованих музичних течій. За часів того ж Баха інших музик було менше, поруч із композицією стояли хіба що церковна музика і народна, і для вдоволення музичних потреб достатньо було піти на концерт, потім у церкву, потім заспівати колискову дитині. Академічна музика повинна постійно відчувати, наскільки ущільнюється навколо неї різноманітність музичних стилів і напрямів: джаз, рок і таке інше. Справді, існує таке буржуазне сприйняття, коли людина приходить у філармонію і по-снобськи хоче почути виключно музику Баха: «Що-що, український сучасний композитор? Ні-ні, ось мої 60 євро, я прийшов послухати класику». І такі люди теж мають на увазі академічну музику. Але моє розуміння зовсім інше».

АКАДЕ МІЧНА МУЗИКА ПОВИННА ПОСТІЙНО ВІДЧУВАТИ, НАСКІЛЬКИ УЩІЛЬНЮЄТЬСЯ НАВКОЛО НЕ Ї РІЗНОМАНІТНІСТЬ МУЗИЧНИХ СТИЛІВ І НАПРЯМІВ