Загальнодержавна щотижнева газета «Культура і життя» by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 50 (4466)

16–22 грудня, 2011 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

НАГОЛОС › с. 2

УКРАЇНСЬКА ЯЛИНКА У ВАТИКАНІ

ВИСТАВКИ › с. 8–9

ПОДАРУНКИ ДО РІЗДВА ВІД МАЙСТРІВ

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО › с. 5

ШЕДЕВРИ АНТИКВАРІАТУ У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ

«А ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ…»

с. 4

МАГІЧНЕ КОЛО – ЦИРКОВИЙ МАНЕЖ Фоторепортаж з вистави Національного цирку України «Просто супер!»

Столична афіша

з 19 по 25 грудня

с. 11

с. 14

Нагол о с

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

ДОРОГІ ДРУЗІ! Усі ми в очікуванні чарівної пори – наближаються Новорічні та Різдвяні свята. Цьогоріч українське Різдво наша держава зможе представити у Ватикані, де вже встановили карпатську ялинку – дарунок Папі Римському Бенедиктові XVI від українського народу. Це надзвичайно важлива подія, тому що різні країни світу роками чекають на таку нагоду. Традиція встановлювати різдвяну ялинку на площі Святого Петра у Ватикані зародилася наприкінці минулого століття під час понтифікату Івана Павла II, який представляв новорічну красуню як «символ дерева життя». Такий звичай став новим для Італії. Проте після того, як ялинку встановили на головній площі Ватикану, зелені деревця стали з’являтися у багатьох італійських будинках, а також на вулицях і міських площах. Святкову ялинку свого часу дарували Ватикану Італія, Німеччина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Румунія, Бельгія та Хорватія. Цього року почесна місія випала Україні – вперше серед країн колишнього СРСР. Це елемент престижу для кожної держави, оскільки вона не лише стає центром уваги для численних ЗМІ та мільйонів відвідувачів Рима, а й має унікальну можливість представити світові свою духовну та культурну спадщину. 16 грудня на площі Святого Петра наша держава урочисто представить символ життя, символ надії та єдності – чарівну ялинку, яку привезли з Українських Карпат. Цього дня розпочнеться міждержавна культурно-мистецька акція «Українське Різдво у Ватикані». Дитячий фольклорно-етнографічний колектив із ІваноФранківська та Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» продемонструють світові українські традиції та обряди, які збереглись упродовж віків. «Українське Різдво у Ватикані» є загальноукраїнською справою, що слугує не лише прикладом державно-церковної співпраці, але й виконує важливу міжконфесійну об’єднавчу роль. В урочистостях візьмуть участь не тільки очільники українських католицьких церков візантійського та латинського обрядів, а й представники Української православної церкви. Важливо, що цей захід відбувається у рік святкування Україною 20-річчя Незалежності та якраз напередодні двадцятилітнього ювілею встановлення дипломатичних відносин із Ватиканом. «Українське Різдво» на площі Святого Петра – надзвичайна подія, яка презентує нашу країну з найкращого боку. Це той захід, на якому ми зможемо показати багатство української культури, наші традиції та духовність.

13 грудня на новозбудованій камерній сцені Національного театру імені Івана Франка презентовано перший інтегрований веб-портал «Культура України». За словами міністра культури Михайла Кулиняка, новий проект позиціонується як майбутня «точка входу» в культурний сегмент українського Інтернету. Ідея веб-порталу полягає в тому, щоб поєднати на одному майданчику два основних культурних пласти в Україні, які дуже часто розходяться – державний і недержавний. Портал «Культура України» збирає інформацію з різних джерел (із посиланням та в разі потреби отриманням дозволу від автора), яка подається в хронологічному порядку. Неформальним редактором порталу став відомий журналіст України, оглядач газети «Коммерсант-Украина» Сергій Васильєв. Кожного понеділка він у своєму блозі на порталі анонсує прикметні культурні події тижня. Портал уже зараз є взаємовигідним проектом. З одного боку, він використовує інформацію міністерства про заходи державних і комунальних закладів культури, з іншого – наявність порталу підштовхує міністерство до більшої інформаційної присутності в різних сегментах медіа-простору. Як розповів керівник інформаційного блоку Міністерства культури України Олег Хавич, родзинкою порталу є номінування низки заходів на статус ВАЖЛИВЕ КУЛЬТУРНЕ ПАРТНЕРСТВО Міністр культури Михайло Кулиняк підписав угоду між Кабінетом Міністрів України та урядом Чорногорії про співробітництво в галузі культури. Під час офіційного візиту до Чорногорії прем’єр-міністра України Миколи Азарова було підписано п’ять документів про співробітництво, зокрема в сфері культури, вищої освіти, туризму, повітряного транспорту, оборони. Від імені уряду України угоду про співробітництво в галузі культури підписав міністр культури України Михайло Кулиняк. «Договори про співробітництво в галузі культури є підтвердженням того, що наші країни зацікавлені не тільки в економічній співпраці», – наголосив прем’єрміністр Чорногорії Ігор Лукшіч. Прес-служба МК

«НЕ СПИ, МОЄ СЕРЦЕ…» У Національній філармонії України відбувся вечір пам’яті видатного діяча народного хорового мистецтва, народного артиста України Станіслава Павлюченка (1937–2010). Учні, колеги, шанувальники таланту Станіслава Євстигнійовича зібралися цього вечора у переповненій філармонійній залі. Прозвучали пісні та мелодії з творчого доробку пісняра у виконанні українського народного хору КНУКіМ імені Станіслава Павлюченка, фольклорних ансамблів «Кралиця» і «Многая лєта», інструментального ансамблю «Будьмо» під керівництвом заслуженого артиста України, професора Миколи Голючека. Окрасою концерту стали музичні твори українських композиторів у виконанні хору у супроводі

Михайло Кулиняк на презентації веб-порталу «Культура України»

культурної події тижня. Вибір здійснюється он-лайн голосуванням читачів порталу. Після визначення заходу-переможця користувачі отримують докладний репортаж Сергія Васильєва про цю подію. «Ми постараємося, щоб цей сайт був корисним для всіх користувачів – як для журналістів, так і для звичайних читачів, які зможуть заздалегідь, або за кілька тижнів побачити анонси культурних подій. Сьогодні головним завданням порталу є створення єдиного культурного простору України», – зазначив Олег Хавич. Адреса веб-порталу в Інтернеті http://cultureukraine.info.

Академічного оркестру народної та популярної музики Національної радіокомпанії України під керівництвом народного артиста України Святослава Литвиненка та ансамблю ударних інструментів ARS NOVA під орудою заслуженого артиста України, професора Георгія Черненка. Матеріал про митця читайте в наступному номері. «РІД КОЗАЦЬКИЙ ВЕЛИЧАВИЙ» Так багатообіцяюче назвав свою книгу відомий кобзарлірник Василь Нечепа, презентація якої відбулася 12 грудня в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Сторінки змістовного видання «гортали» прямо на великому екрані. «Це глибинне коріння українського народу, наше древо з високим гіллям, – охарактеризував роботу автор. – 36 постатей славних людей, із якими я йшов поруч, а також вісті від прадідів, архівні свідчення про мій рід».

Фото Юрія ШКОДИ

Фото Андрія МОСІЄНКА

У КИЄВІ ПРЕДСТАВИЛИ НОВИЙ КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ

Оксана ГАЙДУК

Творчий вечір народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя Нечепи видався одним з наймасштабніших для Чернігова. У концертній програмі взяли участь зведений симфонічний оркестр у складі оркестрів Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького та військовомузичного центру Сухопутних військ Збройних сил України, ансамбль скрипалів Чернігівського музучилища, капела бандуристів імені Остапа Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів і концертних програм та інші. Матеріал про творчий вечір та презентацію книги Василя Нечепи читайте в наступному номері «КіЖ». ПРИДБАЙ КНИЖКУ – ПОДАРУЙ СВЯТО ДІТЯМ Державний комітет телебачення і радіомовлення України запрошує до участі у II Київській міжнародній книжковій виставці-ярмарку «Книжкові контракти», яка відбудеться з 18 до 20 грудня у Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 2. На виставці будуть представлені кращі зразки книжкової продукції вітчизняних та зарубіжних видавництв – художня, наукова, навчальна, історична, краєзнавча, музична, дитяча література, а також електронні видання. За традицією під час «Книжкових контрактів» відбудеться благодійна акція «Придбай книжку – подаруй свято дітям, позбавленим батьківської турботи», на якій книжки передадуть вихованцям шкіл-інтернатів із різних регіонів України. Світлана СОКОЛОВА

Актуа льн о

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

3 ОДНИМ АБЗАЦОМ

ІНВЕСТОРИ ПІДТРИМУЮТЬ РЕФОРМАТОРІВ

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАГОРОДИВ ІГОРЯ ПОКЛАДА ОРДЕНОМ «ЗА ЗАСЛУГИ» Президент України Віктор Янукович нагородив видатного українського композитора Ігоря Поклада орденом «За заслуги» II ступеня. В Указі глави держави зазначається, що славетний музикант вшановується «за значний особистий внесок у розвиток вітчизняного музичного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність».

Фото Михайла МАРКІВА

Україна має могутній потенціал для розвитку та залучення інвестицій. Про це заявив Президент України Віктор Янукович у своєму виступі на міжнародній інвестиційній конференції «Investconference in Kyiv 2011», яка відбулася минулого тижня. «Інвестори поважають тих, хто рухається шляхом змін і відкритий до інновацій, свідомий як своїх переваг, так і проблем, які потрібно долати, готовий працювати на майбутнє і має його чітке бачення. Ми вбачаємо в цьому головний зміст політики модернізації», – сказав глава держави. Свідченням можливостей України швидко та ефективно інтегруватися у світову економіку Президент назвав багатогалузевий промисловий комплекс, потужний аграрний сектор, багаті природні ресурси, розвинену науку, висококваліфікованих фахівців у багатьох сферах. «Розраховуємо, що цей поважний форум сприятиме взаєморозумінню, обміну інформацією, відкриттю України як привабливої для інвестування країни», – зазначив Віктор Янукович. Глава держави особливо наголосив, що Україна розпочала впровадження реформ, не чекаючи «кращих часів» – у складній економічній ситуації в світі. «Переконаний, що на цьому підґрунті ми можемо розраховувати на виграш у світовій конкуренції за інвестиції, яка нині посилюється», – сказав Президент і наголосив, що українська влада активно працює над створенням прозорих і чесних «правил гри» для бізнесу. Віктор Янукович висловив переконаність, що Україна має реальний шанс увійти в коло молодих лідерів модернізації. Для цього вже створено низку важливих передумов. Зокрема, забезпечено політичну стабільність, злагодженість і взаємодію всіх гілок влади. Зміни в Україні відбуваються згідно з ініційованою Президентом Програмою економічних та соціальних реформ. Ключовими її напрямками є забезпечення макроекономічної стабільності, модернізація ключових секторів економіки, реформа соціальногуманітарної сфери, державного

Віктор Янукович на міжнародній інвестиційній конференції «Investconference in Kyiv 2011»

управління. Забезпечено відкритість процесу реформ, ключові рішення, у тому числі в рамках президентського Комітету реформ, гласно обговорюються в суспільстві політичними силами, громадськістю, бізнесом. Діалог влади та бізнесу триває на всіх рівнях. Уже проведено податкову та бюджетну реформи, чимало зроблено у сфері дерегуляції економіки, започатковані реформи і за іншими напрямками. «Нам удалося у непростих посткризових умовах забезпечити макроекономічну стабільність. Скорочено бюджетний дефіцит, обмежено зростання державного боргу, вирішуються питання проблемних банків», – наголосив Президент. Поступове зростання внутрішнього споживчого попиту, ділова активність у сфері промислового виробництва повертає до життя внутрішній ринок. Відновилася інвестиційна активність, пожвавлюється будівельна сфера. Економіку стимулює активне будівництво інфраструктурних об’єктів у рамках підготовки до Євро-2012. Позитивні оцінки української економіки поділяє міжнародне співтовариство. Міжнародними рейтинговими агентствами протягом 2011 року покращені кредитні рейтинги України. Однак попереду ще багато роботи. «Ми усвідомлюємо зовнішні та внутрішні ризики розвитку нашої економіки, однак маємо чітке бачення

щодо їх запобігання», – заявив Президент і закликав інвесторів до співпраці в реалізації того колосального і поки що малоосвоєного природного, людського, економічного потенціалу, яким багата Україна. Варто зазначити, що для старту конкретних реформаторських проектів інвестиції не обов’язково мають вимірюватися мільярдами і приходити з-за кордону. Наприклад, нині Міністерство культури реалізує інвестиційний проект із запровадження системи так званих «електронних театральних квитків». Її відмінність від існуючих в тому, що з будь-якого куточка України чи світу через мережу Інтернет можна замовити, оплатити і роздрукувати на звичайному принтері свій квиток. На вході до театру його ідентифікує спеціальний пристрій – і людина без витрачання часу в касах зможе насолодитися виставою. При цьому вартість квитків не зросте, а театри отримають можливість оперативно контролювати їхній продаж. А комісійні розробника системи, яку після випробувань у театрах імені Івана Франка, Лесі Українки та Національній опері планують поширити на всю Україну, будуть у декілька разів нижчими, ніж у нинішніх агентств із продажу квитків. Власне, це і є справжня модернізація, від якої виграють усі. Олексій ХОМЕНКО

КУЛЬТУРА-2011: СТАБІЛІЗАЦІЯ ТА РЕФОРМИ 13 грудня відбувся брифінг міністра культури України, на якому він підсумував роботу галузі. Михайло Кулиняк наголосив, що 2011 рік для Міністерства культури був водночас роком стабілізації ситуації і кардинальних реформ. Стабілізувати ситуацію дозволила практична реалізація Закону «Про культуру», своєрідної Конституції галузі. А Указ Президента про адміністративну реформу відчутно змінив сфери діяльності міністерства, відповідно – його структуру. Відійшла до управління Мінінфраструктури сфера туризму. Натомість до складу Мінкультури як департаменти ввійшли служби захисту національної культурної спадщини та переміщення культурних цінностей, а також колишній Держкомітет національностей і релігій. «Загалом, поставлене Президентом завдання про оптимізацію структури та скорочення чиновників міністерства на 20 відсотків виконане», – відзначив Михайло Кулиняк. Крім закону про культуру міністр наголосив на двох законопроектах: «Про національну культурну спадщину», що був презентований на Громадській гуманітарній раді при Президентові України, та «Про гастрольні заходи в Україні». Вони викликали жваву дискусію серед зацікавлених сторін і громадськості, і стали вдалим прикладом горизонтального партнерства між

міністерством та структурами громадянського суспільства. Так, під час обговорення законодавства про гастролі з ініціативи міністерства проведено два круглих столи з продюсерами, виконавцями, директорами театрів, створено робочу групу з доопрацювання закону. Безумовно, міністерство готове до компромісів, але головна позиція залишається незмінною: необхідно створити механізм фінансової підтримки гастрольних заходів національних театрально-концертних колективів. Для порівняння: у 2010 році зі спецфонду на це було виділено понад півтора мільйона гривень, а в 2011-му, коли ця діяльність фінансується з держбюджету, – всього 500 тисяч. Ще одне важливе рішення, якого добилося Міністерство культури – розпорядженням Кабміну культурномистецькі виші залишені у базовій мережі закладів освіти сфери культури, а не передаються до сфери управління Міносвіти. Говорячи про фінансування галузі в цілому, Михайло Кулиняк нагадав, що у 2011 році на це виділено 1 мільярд 764 мільйони грн (на 16,5 відсотка більше в порівнянні з 2010 роком, і на 43,9 – у порівнянні з 2009-м). У проекті держбюджету-2012 в цілому на реалізацію державної політики у сфері культури заплановано понад два мільярди гривень.

УРЯД ЗАТВЕРДИВ ПЕРЕЛІК ПЛАТНИХ ПОСЛУГ, ЯКІ НАДАЮТЬСЯ ЗАКЛАДАМИ КУЛЬТУРИ Уряд України затвердив перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності. Відповідну постанову № 1271 схвалено 12 грудня на засіданні Кабміну. У переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності, проведення вистав, театральних та музичних постановок, концертів, оперних і балетних спектаклів, виступи артистичних груп, труп, оркестрів та окремих артистів, проведення концертівпрезентацій, фестивалів, бенефісів, естрадних шоу, циркових вистав, демонстрація відео- та кінофільмів тощо. Постанова оптимізує перелік платних послуг, які надаються закладами культури, відкриває можливості для створення належних умов функціонування закладів культури, поліпшення умов обслуговування користувачів завдяки поповненню спеціального фонду бюджету, що формується відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу України. ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОТРИМАВ СЕРТИФІКАТ ПРО ВНЕСЕННЯ ДО СПИСКУ ЮНЕСКО 15 грудня у Мармуровій залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбулася офіційна церемонія вручення сертифіката про внесення центрального корпусу університету (колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації) до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Поруч із такими об’єктами, включеними до цього списку, як КиєвоПечерська лавра, комплекс споруд Софії Київської та історичний центр Львова, резиденція є одним із визначних символів багатої культурної спадщини України. Водночас ця пам’ятка є спільним надбанням багатьох європейських народів. Збудована за часів АвстроУгорської імперії чеським архітектором Йозефом Главкою, проект якого отримав численні нагороди на міжнародних конкурсах (зокрема, на Всесвітній виставці в Парижі) та поєднав елементи національного, візантійського, готичного та барочного стилів – для тих часів це був справді глобалістичний проект. Нині ж колишня резиденція буковинських митрополитів є справжньою візитівкою Чернівців, захоплюючи мешканців і гостей міста.

Зі свят ом

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

В гостях у Миколая Через багато-багато років здійснилася дитяча мрія і я побувала в гостях у Святого Миколая. Я бачила його домівку, гарне велике подвір’я, де живуть казкові герої, торкалася його ліжка, бачила світлицю з мішками подарунків і величезний чемодан з листами, які пишуть діти з усієї України, і навіть самого Святого Миколая! То нічого, що зараз він уже не видається мені стареньким дідусем, але я ще ніколи так не хвилювалася, коли готувала репортаж, як цього разу. Справді, те, що зробили в селі Пістинь Косівського району на Івано-Франківщині, змушує дорослих повернутися на десятки років назад, а дітвору – повірити у казку Святий Миколай живе всього за дев’ять кілометрів від центру Косова. У 2006 році на території Національного природного парку «Гуцульщина» йому збудували будинок – із дерев’яного зруба, в гуцульському стилі, де є кілька кімнат. Із великим хвилюванням заходжу у першу з них. Це – пошта Святого Миколая. Тут усі полиці заставлені листами дітвори, у кутку – великий чемодан теж із листами і малюнками дітей. Якраз у грудні, напередодні свята Миколая, пошта перевантажена. Самому Миколаєві прочитати ці листи просто не під силу, тому у нього є помічники із працівників парку «Гуцульщина». Вони уже сортують ці листи по областях, відповідають на них, підбирають подарунки, про які у листах йдеться. Так і хотілося поритися у цьому чемодані і пошукати власного листа із далекого дитинства! У наступній кімнаті – музей новорічно-різдвяної іграшки. Найдавнішій із них уже понад сто років. По цих іграшках можна відчитувати нашу історію. Впізнаю кукурудзу, шишки, сову-космонавта та інші іграшки, які були популярними в часи мого дитинства. З роками вони змінювалися, модернізувалися, як і уся новорічно-різдвяна атрибутика. Тепер тут можна побачити чобітки, у яких отримують подарунки діти з європейських країн, Санта-Клаусів та Святих Миколаїв різних країн. Звичайно, така екскурсія розширює кругозір дитини. А в сусідній кімнаті дітки просто німіють від подиву: вона присвячена Національному парку «Гуцульщина» і показує які рослини і тварини тут водяться. На другому поверсі – справжні Миколаєві апартаменти: світлиця з великим образом Святого Миколая, який так знайомий українській дітворі з мішками подарунків. Є навіть підписи: «Для чемних дітей», «Для милосердних дітей». І для нечемних дещо є – різочки… Минулого року, коли сюди на свято Миколая прибуло майже п’ять тисяч дітей, на п’ятсот пустунів стало менше, але, повернімось до Миколаєвих апартаментів. Із трепетом заходжу у його спальню. Там дивовижне ліжко, застелене голубим покривалом. На подушках

Миколай серед дітлахів

Миколай (Віталій Ходан) за повсякденною роботою

Ласкаво просимо на гостини до Миколая

Саме сюди надходять листи з дитячими мріями

намальовані церковні куполи, біля ліжка – килимок, Миколаєві капці, на стіні – картина «Сон дитини». Бачила як діти зачудовано дивилися на це ліжко, як торкалися його, як відвідували кімнату, де відбуваються майстер-класи по виготовленню новорічної іграшки. Самі пробували помайструвати. Потім ми усі разом завітали до Миколаєвої світлиці, де Миколай читає листи. Треба було бачити оченята дітей, коли він відклавши роботу, став спілкуватися з ними і наділяти даруночками! Звичайно, коли сюди приїжджають тисячі дітей, а це буває 19 грудня, на саме свято Миколая, то роздавати подарунки йому допомагають помічники. Кожна дитина має розповісти вірш чи заспівати пісеньку, одним словом, подарунок вона отримує не за «просто так». І щоб кожна дитина могла це зробити, на подвір’ї побудовані казкові будиночки із героями, яких діти відразу впізнають. Там їх і чекають помічники Святого Миколая. Хатку-казочку дитина обирає жеребкуванням. А ще тут діток виховують на християнських традиціях, бо це ж основний виховний принцип Святого Миколая. У Маєтку є куточок із дванадцятьма стільцями, які присвячені дванадцятьом

Ліжко Святого Миколая

християнським чеснотам: мудрості, справедливості, сміливості, поміркованості, покірності, щедрості, чесності і так далі. Кожна дитинка підходить до цих кріселок і набирається відповідних чеснот. А більші діти відвідують еколого-духовний центр «Здвижин» у селі Кобаки. Там їх навчають бережного ставлення до природи і основ християнської етики. На цьому місці в дубовому лісі було об’явлення Матері Божої. Зараз там побудована церква, Хресна дорога, є вісім туристичних маршрутів… У Маєтку Святого Миколая цього року вперше відбудеться фестиваль новорічно-різдвяної іграшки, на який з’їдуться народні умільці з усієї Гуцульщини, буде багато цікавих конкурсів. «Коли на етапі створення Національно природного парку працювала наукова експедиція, її очолювала одна із авторів Червоної книги України, доктор екологічних наук Тетяна Леонідівна Андрієнко. Вона збирала гербарій і дуже дивувалася, який тут багатющий рослинний світ. «Та це ж уся аптека, все, що необхідне для здоров’я людини», – казала науковець, на що місцевий лісник, усміхаючись, відповів: «Усю цю аптеку упродовж зими і влітку їсть моя корова». Ось такими екологічно чистими продуктами й будемо годувати дітей», – розповіла заступник директора Національного природного парку «Гуцульщина» Анастасія Григорівна Костюк. Проект «Маєток Святого Миколая» має відповідне державне фінансування – у тій частині, що стосується дітей. Плани подальшого розвитку грандіозні! Таким чином садиба Святого Миколая стане ще й поштовхом до розвитку економіки, туризму та народних промислів. Надія ПАСТЕРНАК Фото авторки

Музей новорічно-різдвяної іграшки

Кімната присвячена Національному парку «Гуцульщини»

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Обра зотворч е ми ст ецтво

Нетаємна зброя Мистецького Арсеналу У Мистецькому Арсеналі відкрився IV Великий антикварний салон. Цього року наймасштабніший у країні проект, створений, аби об’єднати колекціонерів, вирізняє насамперед велика культурна програма за участю низки вітчизняних музеїв. Наслідком співпраці з музейниками стала презентація у столиці унікальної ретроспективи живопису Віктора Зарецького. Неперевершених обладунків основної ударної сили військ Речі Посполитої ХVІІ–ХVІІІ століть – «крилатих гусарів». А Музей приватних колекцій Олександра Фельдмана представив власне зібрання короткоклинкової холодної зброї Індії XVII–XIX століть Рік у Мистецькому Арсеналі задався. Промайнув, як суцільна казка – принаймні, для відвідувачів цієї культурної інституції. Коли гендиректор МА Наталя Заболотна торік озвучила плани – 2011-го щомісяця (!) влаштовувати нову гучну арт-акцію, яка ввійде до анналів новітньої історії сучасного мистецтва України, – скептики тільки знизували плечима. А напере-

Короткоклинкова холодна зброя Індії XVII–XIX ст.

додні Нового року не тільки Україна, а й увесь світ говорить про український Арсенал як про культурологічний феномен. Водночас найповажніші західні ЗМІ з захватом пишуть ще й про майбутню Київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва ARSENALE, яка вперше в історії пройде у столиці України у травні 2012-го, залучивши 110 провідних митців світового актуального мистецтва. (До речі, за словами пані Заболотної, на сьогодні свою участь у цій мегаакції підтвердили вже майже 90 художників-суперстар). Перелічувати, що саме видатного зроблено у Мистецькому Арсеналі

Гармата. Україна. Львів. Майстер Я. Полянський. 1740 р.

Обладунки «крилатих гусарів», основної ударної сили військ Речі Посполитої ХVІІ–ХVІІІ століть

впродовж року, який майже минув, – справа окремої статті. А зараз тільки зазначимо, що IV Великий антикварний салон став більш ніж просто достойним завершенням небаченого на наших теренах культурологічного марафону. І, звісно, відмінною промовистою крапкою річниці роботи команди під керівництвом Наталі Заболотної перед початком реконструкції легендарної будівлі МА. Авжеж, звична «виставка-ярмарок» антикваріату, всупереч усталеній традиції, цього разу виглядала лише приємним доповненням до основної частини. Сама пані Наталя разом із куратором сенсаційного спецпроекту салону «Арсенал в Арсеналі» Ольгою Мельник охарактеризували нинішню експозицію як «музейний прорив». І дійсно: участь у спільному проекті відразу 14 вітчизняних музеїв (до яких приєдналися ще й 20 приватних колекціонерів!), які надали експонати зі своїх колекцій, можна назвати небаченим ще прецедентом єднання профільної музейницької спільноти України у справі популяризації національного культурного спадку. Водночас, потрібно говорити і, власне, про успішність стратегії вибудови Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» як чільної культурної установи країни. Винятковим без перебільшення можна назвати ретроспективу живопису геніального, «легендарного для українського мистецтва» (Олеся Авраменко), художника Віктора Зарецького. Виставка, твори якої були зібрані по запасниках різних вітчизняних музеїв та надані приватними колекціонерами, унікальна ще й тим, що велику кількість експонованих картин навіть мистецтвознавці не бачили 40–50 років! Востаннє велика (але менш представницька) ретроспектива Зарецького відбулася у 1992 році у Національному художньому музеї. Офіційними гостями на відкритті експозиції були син і популяризатор творчості художника Олексій Зарецький, народна артистка України Раїса Недашківська (представлені два її портрети, створених генієм). Подивитися на роботи метра – Лесь Танюк надовго застиг біля портрета Алли Горської, – зібрався і цвіт українського «шістдесятництва». Зрештою, саме під час IV Великого антикварного салону сталася ще

Віктор Зарецький. Портрет Раїси Недашківської у ролі Катерини Білокур (1989–1990)

одна непересічна подія. Мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, вона ж кураторка ретроспективи, Олеся Авраменко презентувала першу в історії 600-сторінкову (!) ілюстровану монографію «Терези долі Віктора Зарецького», в якій детально дослідила творчий та життєвий шлях художника. Не менший, ніж живопис «українського Клімта», фурор серед поціновувачів та пересічних відвідувачів викликали два інших спецпроекти салону. Музей приватних колекцій Олександра Фельдмана представив колекцію «Короткоклинкова холодна зброя Індії XVII–XIX століть». До експозиції ввійшли 50 найкращих індійських кинджалів і ножів: катари, ханджари, чілануми, ханджарлі, карди. Кожен витвір більш нагадує шедевр ювелірного мистецтва, ніж засіб оборони та нападу. Якими епітетами охарактеризувати «Арсенал в Арсеналі» – унікальну колекцію старовинної зброї зі Львівського історичного музею, доповнену батальним живописом ХVІ–ХVІІІ ст. із зібрання Львівської національної галереї мистецтв?

«Мистецтво зброї і зброя як мистецтво» вперше презентовано у Києві (раніше коштовна експозиція демонструвалася у Варшаві, Кракові та Відні, побувала у багатьох європейських столицях). Представляти свої скарби до Арсеналу особисто приїхав легендарний директор Львівського історичного музею, заслужений працівник культури України Богдан Чайковський. Загальновизнаною ж перлиною цієї музейної збірки є оригінальні обладунки «крилатих гусарів», основної ударної сили військ Речі Посполитої ХVІІ–ХVІІІ століть. Немов живі вояки, спокій Арсеналу до 18 грудня бережуть залізні лицарі з крилами з пір’я на шоломах… «Експонати виставки представлені вже не як нищівне знаряддя, а як неповторний витвір мистецтва», – зазначено у прес-релізі. Втім, аби сухі слова інформаційного повідомлення перетворилися на беззаперечну істину, дворучні мечі й палаші, арбалети, тендітні шпаги, грубі лицарські шоломи і візерунчасті обладунки, різні пістолі треба побачити на власні очі. У залі, відведеному під легендарну колекцію, відвідувачі завмирають від захвату. Дехто так і стоїть по півгодини, неспроможний відірвати зачарованого погляду від старовинної (але на вигляд немов зараз із ним у бій) краси. Вбивчої краси. А прекрасні сучасні панянки тільки зітхають розгублено-зачудовано. Алла ЧЕРДИНЦЕВА Фото авторки

Окрім живопису, українські антиквари пропонують шедеври ужиткового мистецтва

До уваги колекціонерів – старовинні коштовності

Му зика

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

«Музика без меж» знову в Дніпропетровську Міжнародний фестиваль «Музика без меж» – один і масштабних мистецьких проектів, який щороку проводить Дніпропетровська консерваторія імені Михайла Глинки спільно з Національною всеукраїнською музичною спілкою України Цьогоріч у концертних залах консерваторії звучали класичні фортепіанні твори у виконанні відомих музикантів сучасності. Російську піаністичну школу представили професор Російської академії музики імені Гнесіних Віра Носіна, її учень, викладач цього навчального закладу Павло Домбровський, професор Казанської консерваторії імені Назіба Жиганова Євген Михайлов, лауреат міжнародних конкурсів Вадим Холоденко. Українську виконавську традицію презентували заслужений діяч мистецтв України Юрій Новиков, лауреат міжнародних конкурсів Ілля Петров, німецьку – професор Вищої школи музики імені Роберта Шумана Міхаель Цишанг і концертуюча піаністка Наталія Ткаченко, італійську – лауреат міжнародних конкурсів Карло Гранте. Вечір урочистого відкриття фестивалю розпочався музикою Йоганна Себастьяна Баха. У виконанні Юрія Новикова, Іллі Петрова та Наталії Ткаченко прозвучав Концерт d-moll для трьох фортепіано з оркестром. Активний і водночас емоційно стриманий характер музики ідеально відповідав головній меті заходу – єднання людей музичним мистецтвом. Євген Михайлов продовжив імпрезу життєрадісним Концертом № 2 для фортепіано з оркестром Людвіга ван Бетховена. Він же завершив святковий вечір урочисто-піднесеним Концертом № 1 Ференца Ліста, невгамовна енергія якого особливо вияскравилася після філософськи заглибленої музики Симфонічних варіацій для фортепіано з оркестром Сезара Франка, майстерно інтерпретованих Юрієм Новиковим.

Грає ректор Дніпропетровської консерваторії Юрій Новиков

Традиційні складові форуму – науково-практичні семінари, лекції, майстер-класи за участю відомих виконавців, науковців, викладачів, студентів. Цього року великий інтерес викликали творчі зустрічі з Вірою Носіною, Павлом Домбровським, Міхаелем Цишангом і Вадимом Холоденком. Програма концерту Павла Домбровського була витримана в класично-романтичному ключі (Соната F-dur В. А. Моцарта, Чотири експромти Ф. Шуберта, Дев’ять етюдів-картин С. Рахманінова). Євген Михайлов віртуозно трактував чотири масштабних цикли, що є взірцями мистецтва різних стилів та епох: сюїти з балету «Лускунчик» Петра Чайковського – Михайла Плетньова і музики до драми «Пер Гюнт» Едварда Гріга – Григорія

Гінзбурга, клавірну Сюїту h-moll Франсуа Куперена й Другу фортепіанну сонату Дмитра Шостаковича. Вадим Холоденко так само обрав для виконання фортепіанні шедеври: Сонату № 1 d-moll Сергія Рахманінова, Вісім етюдів (ор. 42) і Три етюди (ор. 65) Олександра Скрябіна. Молодий піаніст вразив глибоким проникненням у зміст музики й побудовою власної концепції творів. Виступ італійця Карло Гранте відзначився насамперед блискучою ефектністю. Технічна досконалість у поєднанні з тонким відчуттям імпровізаційної природи композицій дозволили музикантові яскраво представити слухачам Шість клавірних сонат Доменіко Скарлатті, «Мефісто-вальс» Ференца Ліста – Ферруччо Бузоні, три елегії Ферруччо Бузоні (№ 4 – «Покої Турандот», № 5 – «Нічний вальс», № 7– «Колискова») і цикл фортепіанних п’єс «Нічний Гаспар» Моріса Равеля. Міхаель Цишанг із Дюссельдорфа поряд із шедеврами Вольфганга Амадея Моцарта (Сонати a-moll і C-dur), Ференца Ліста (Соната «По прочитанні Данте») виконав цикл фортепіанних п’єс «Верескові пейзажі» маловідомого німецького композитора Зіґфріда Карг-Елерта. У концерті урочистого закриття фестивалю взяли участь молоді піаністи Дніпропетровська – учні музичних шкіл, студенти Дніпропетровської консерваторії. Вони засвідчили блискучі перспективи розвитку музичної культури міста й області. Значення Міжнародного фестивалю «Музика без меж» важко переоцінити. Цей довгостроковий проект, що перейшов уже п’ятий етап, зберігає і примножує багаті музичні традиції регіону, які зараз, у новому часі, стають основою еволюції мистецтва України. Валерій ГРОМЧЕНКО, Володимир СКУРАТОВСЬКИЙ

Нове дихання танго До 90-річчя від дня народження славетного музиканта ХХ століття, «короля танго» Астора П’яццолли на українських теренах утворився камерний ансамбль «Kiev Tango Project». У рамках камерних імпрез «Music-Review WEEKEND» в галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв відбувся один із перших концертів цього колективу Грали П’яццоллу. Ні, не «Li�ertango» чи «Adios nonino» або ж «O�livion».. Із широко відомих опусів «Великого Астора» в програмі були хіба що «Milonga del angel» («Мілонга ангела») та «Otono Porteno in Buenos» («Осінь у Буенос-Айресі»). Такі ж твори, як «Escualo» («Акула»), «Street Tango» («Вуличне танго»), «Milonga for Three» («Мілонга для трьох») і

Кирило Шарапов (скрипка)

«Bailong» («Вечірка»), а тим паче у традиційному інструментальному звучанні, навіть обізнані слухачі почули вперше. Бандонеон (який найчастіше заміняє кнопковий акордеон), скрипка, контрабас і фортепіано – класичний склад ансамблю для виконання аргентинського танго. Саме за таким принципом організовано «Kiev Tango Project»: Сергій Курдицький – кнопковий акордеон, Кирило Шарапов – скрипка, Дмитро Третяк – контрабас, Тетяна ПавлічукТишкевич – фортепіано. Здається, цим молодим, але фаховим музикантам, вихованцям Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, вдалось упіймати музичну хвилю сьогодення. Адже помпезні, віртуозно блискучі виконання П’яццоллових nuevo tango у 1950-х роках достатньо надокучили, а їхні цікаві естрадноджазові варіанти є більш затребуваними, відповідно, в рамках джазового музикування. Отож, поява ансамблю, який би переосмислив, вдихнув нове життя у традиційний «попсовий» жанр, поєднавши народну традицію з професійною, – саме те, чого певною мірою бракує сучасній тенденції академічного виконання танго, принаймні в Україні. Слід також врахувати, що сьогодні «Kiev Tango Project» – єдиний український колектив, який пропагує, так би мовити, «автентичне» звучання аргентинського танго.

Сергій Курдицький (кнопковий акордеон) і Дмитро Третяк (контрабас)

Динамічні «Street Tango» та «Bailong», а також чарівна «Milonga for Three», про які вже йшлося, в інтерпретації «Kiev Tango Project» набули майстерного, досконалого втілення. А от у повільних «Soledad» («Самотність») та ангельській мілонзі («Milonga del angel») музикантам таки не вистачило досвіду, аби не переривати нитку безкінечного «тихого» напруження – того «шляхетного мовчання», властивого танго. Проте беззаперечним достоїнством «Kiev Tango Project» був стиль їхнього звучання. Такий собі дивовижний fleur – рафінована пристрасть, витончений смак, що викликають в уяві картини вечірнього Парижа, а отже – відчуття свіжого повітря, свободи та новизни. Цей невипадкововипадковий образ навіюють деякі факти біографії Астора П’яццолли, – із Парижем композитора пов’язують

не лише роки навчання у славетної Наді Буланже, а й період його нещадного гоніння на батьківщині у розквіті світової популярності. Створенню неповторного «історичного» антуражу звучанню танго Астора П’яццолли на концерті сприяла діюча в галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв виставка українських складальних афіш 1920–1930-х років. І наостанок. Як свідчить назва новоствореного «Kiev Tango Project», і це, власне, підтверджує керівник колективу Кирило Шарапов, вони виконуватимуть не тільки П’яццоллу. Тож є вагомі підстави сподіватися на справжнє відродження традиційного аргентинського танго на теренах академічного мистецтва України. Ганна ВОЛЧОК Фото Сергія ПІРІЄВА Music-review Ukraine

Му зика

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Сумно, але факт: за двадцять років незалежності ми так і не змогли розірвати «магічне коло» культурної ізоляції. Тому приїзд в Україну композиторів із Казахстану і концертна імпреза, проведена «Київською камератою» (диригенти – Валерій Матюхін і Олег Маринченко) в рамках концертної серії «Нова музика в Україні» («Нова музика Z України») під кураторством Володимира Рунчака з творів Актоти Раїмкулова, Артика Токсамбаєва, Балнур Кидирбек, Бахтіяра Аманжола, Бейбут Дальденбай, Хабібула Сетекова, Володимира Стрегоцького-Пака, Алібі Мамбетова-Жубанова сприймалися, як культурний прорив. Сподіватимемося, що цікава акція у Національній спілці композиторів України стане своєрідним стартом у налагодженні перерваних творчих контактів із митцями тепер уже зарубіжних країн… Про сучасну культуру Казахстану розповіла президент казахської Спілки композиторів Балнур КИДИРБЕК – Пані Балнур, як ваша держава переживала розпад Союзу в культурному сенсі? – Не знаю, що відбувалося в інших республіках, але ми протягом п’ятнадцяти років переживали депресію. Як молода держава, Казахстан у першу чергу налагоджував економіку, а культурі не приділяли жодної уваги. Тільки в останні п’ять років держава поступово стала повертатися до нас обличчям. – Культурну галузь почали фінансувати? – Про нас просто згадали. Зараз виникло багато музичних колективів, які нормально фінансуються. Однак наші чиновники поки не розуміють значення творчої гілки музичної культури – композиторів. На момент розпаду радянської держави Спілка композиторів Казахстану налічувала 106 членів. Із них 47 уже пішли з життя, а 35 – емігрували за кордон. Зараз із того складу лишилися в основному люди мого покоління, тобто здебільшого 50-річні. Сьогоднішніх митців не стане, а хто буде завтра? – Але може насправді не все так драматично? На зміну Вам, мабуть, підростають молоді композитори? – За двадцять років незалежності виросла генерація розумних дітей, які блискуче розбираються в комп’ютерах та іншій техніці. Однак молодь зовсім не орієнтується у питаннях культури, вона відірвана від національних коренів. Існує розрив між поколіннями, оскільки за останні двадцять років професія композитора й узагалі музиканта стала вкрай непрестижною. Рівень музичної освіти надзвичайно впав. Композитори-початківці поринули в комп’ютерні технології, забуваючи, що комп’ютер – це одне, а живий оркестр – зовсім інше. – У Казахстані існує меценатство? – Ні. Олігархи вкладають гроші в поп-зірок. Можуть запросити Елтона

Фото Юрія ШКОДИ

Казахський десант: Балнур Кидирбек та інші

Джона, заплативши йому за виступ таку суму, на яку ми всією Спілкою композиторів Казахстану могли би безбідно існувати приблизно десять років і провести сотню класних концертів. – Два рази на рік у Києві проходять великі фестивалі сучасної музики. Є фестивалі й в інших містах. Але решту часу твори українських композиторів виконуються спорадично. А як поставлена пропаганда сучасної казахської музики? – Чотири роки тому в нас узагалі не було фестивалів. Зараз Мінкультури відродило систему державного замовлення неурядовим організаціям. За законом ми прирівняні до спілок інвалідів, аматорів садівництва й квітництва, кінологів тощо. Для того, щоб провести фестиваль, ми повинні виграти конкурс серед інших інституцій. Ясна річ, що кошти виділяються нестабільно й у різний час. Тому поки в нас немає регулярних фестивалів, але один на рік усе-таки провести вдається. – Чи розвивається сучасний музичний театр? – Щодо наших керівників оперних театрів і філармоній, то в мене складається враження, що їхня освіта закінчилася XIX століттям. Національні композитори минулого й сучасності начисто забуті. Якщо ставлять оперу, то обов’язково або Верді, або Пуччіні. Якщо балет, то «Лебедине озеро», «Корсар», «Жізель»… – Ваші композитори пишуть багато різножанрової музики. Виходить, вона затребувана слухацькою аудиторією? – Я не можу ображатися на слухачів, оскільки до них не доходить музична інформація, не вистачає елементарної реклами. У рамках фестивалів ми організовуємо виїзні концерти в районні центри. Парадокс, але чим далі ми просуваємося вглиб країни, тим краще сприймають музику сучасних композиторів. – Ви написали оперу-балет. Вона побачила світло рампи? – Так, мені пощастило. – В Україні опери й балети сучасних композиторів, на жаль, ставлять дуже мало… – У нас аналогічна ситуація. Керівництво знімає з репертуару навіть існуючі вистави сучасних авторів,

мотивуючи це тим, що на них ніхто не ходить. Насправді ж самі чиновники із презирством ставляться до власних національних композиторів. – Як же Вам вдалося поставити спектакль? – Розумієте, мій твір – опера-балет. У ньому барвистість сюжету передається засобами балету, а драматургічна лінія – через оперний жанр. Режисерське рішення вийшло досить цікавим: як дійство з двох світів – реального і позамежного, віртуального. Були введені елементи драматичного спектаклю. Мені, як композиторові, такий режисерський код навіть на думку не спадав. На виставу ходять, вона і досі в репертуарі. А взагалі за останні п’ять років наші композитори написали 17 балетів. Це величезний крок уперед. Для порівняння: за 70 років існування Спілки композиторів Казахстану було створено усього 32 твори цього жанру. – Можливо, пора критикам втрутитися в ситуацію? – Музикознавці – окрема проблема, оскільки в нас немає ні фахових критиків, ні лекторів, ні науковців, які займаються сучасною музикою. Мистецтво в нас пропагують здебільшого журналісти. – Чи налагоджено культурні контакти Казахстану з колишніми республіками Союзу? – Європа від нас далеко. Тому ми вирішили тісніше контактувати з близькими «родичами». Більш-менш нормальний стан музичної культури спостерігається в Азербайджані. В інших колишніх республіках ситуація приблизно однакова: видатні метри вже пішли з життя, а музиканти середнього покоління емігрували. Зараз у багатьох країнах СНД становище набагато гірше, ніж у вас в Україні й у нас. – А з Росією не намагалися творчо співпрацювати? – Із центром Росії нам поки не вдається встановити зв’язок. Але ми налагоджуємо контакти з Татарстаном, Астраханською, Новосибірською організаціями Спілки композиторів Росії. – Казахстан часто відвідують зарубіжні гастролери? – Академічні колективи до нас не приїжджають, а от поп-зірок буває безліч. – Ви, як голова Спілки, плануєте долати таку культурну ізоляцію? – Звичайно. От цього року я вмовила нашого міністра культури організувати обмінні концерти з Татарстаном: спочатку вони до нас, а потім ми до них. Тепер ми завітали до вас і надалі з відповідним візитом очікуватимемо українських композиторів у себе… Я сповнена надій і оптимізму. Композитор творчо зростає лише тоді, коли слухає власну музику і твори своїх колег. Потрібно відродити дружні відносини. Я слухала багато музики німецьких, французьких композиторів і вважаю, що у світовій музичній практиці пострадянська школа і зараз – у першій десятці. Анна ЛУНІНА Повний текст інтерв’ю читайте в журналі «Музика»

7 НОВИНИ

ЯРМАРОК ЯК МОДЕЛЬ УСЕСВІТУ Цьогоріч побачила світ книга кандидата мистецтвознавства Анни Луніної, присвячена новій, раніше не досліджуваній музикознавством темі ярмарку. На сторінках видання ярмарок розкривається як універсальне синкретичне явище, що одночасно належить минулому й сьогоденню, економіці й духовному життю, мистецтву й побуту. Ярмарок постає як своєрідна модель усесвіту. У монографії в несподіваному ракурсі – крізь призму «ярмарковості» розглянуті твори російських композиторів Василя Пашкевича, Олександра Сєрова, Модеста Мусоргського, Миколи РимськогоКорсакова, Ігоря Стравінського, західноєвропейських Данієля Обера, Джакомо Меєрбера, Жоржа Бізе, Джакомо Пуччіні й сучасних українських авторів – Віталія Губаренка, Володимира Зубицького, Олександра Костіна, Геннадія Саська.

Видання розраховано на музикознавців, культурологів, мистецтвознавців, студентів музичних і гуманітарних вузів, а також широке коло шанувальників музики. Книжка продається в магазинах міста Києва: «Наукова думка» (вул. Грушевського, 4), книжкових супермаркетах «Читай місто», музичному кіоску при Національній музичній академії України імені Петра Чайковського (вул. Архітектора Городецького, 1–3/11). Читайте – і ви відкриєте для себе новий, цікавий, вельми яскравий і досі незнаний світ! УНІКАЛЬНА ПРОГРАМА В ОРГАННОМУ ЗАЛІ 17 грудня в Національному будинку органної та камерної музики відбудеться концерт «Вокальні шедеври ХVIII століття». У виконанні Героя України, народної артистки, лауреата Шевченківської премії Ольги Басистюк (сопрано) прозвучать твори Антоніо Вівальді, Джованні Перголезі, Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта, Умберто Джордано, Ейтора Віла Лобоса. Лауреат міжнародних конкурсів Сергій Котко (бас) виконає музику Вольфганга Амадея Моцарта, барокові твори Франческо Дуранте, Георга Фрідріха Генделя, у тому числі вперше в Україні – арію для колоратурного баса з опери «Орландо». Партія органа – лауреат міжнародного конкурсу Анна Бубнова. Наталя СЕМЕНЕНКО

Ви ставки

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Подарунки від творців Міжнародні спеціалізовані виставки «МЕДВІН: Рукоділля. Подарунки до Різдва» та книжковий ярмарок «МЕДВІН – Книжка року», що відбулися під патронатом Міністерства культури України у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза», викликали великий інтерес відвідувачів Провели їх на відкриття 2012 року – Року розвитку культури, інтеграції у світовий культурний простір та відродження музеїв. Відкрили 8 грудня. Головною подією відкриття, та й книжкового ярмарку, стало нагородження лауреатів ХІІІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року – 2011», де визначили 21 книжкупереможця в 7-ми номінаціях та володаря Гран-прі – найкращу книжку року, що минає. Оскільки вже розпочалися зимові свята, учасники зав’язували на Дідуху стрічку. Від Міністерства культури України таку стрічку зав’язала і радник міністра Вікторія Ліснича. Вона передала вітання від міністра культури України Михайла Кулиняка, зауваживши: «Це свято для всієї України, бо вперше в цьому прекрасному центрі виставка книги поєднана з виставкою народного мистецтва. У рейтингу “Книжка року” брали участь відомі митці, письменники – понад 100 експертів. Це говорить про високий рівень підготовки і ставлення до книги». Гран-прі отримав двотомник «Катерина Білокур. Мистецька заповідь; Мистецтво народне, наївне чи високе?», що побачив світ у видавництві «Родовід». У книзі розміщено і репродукції картин художниці, і публікації діячів культури про її творчість. «Ця нагорода – не стільки видавництву, скільки творчості Катерини Білокур. Усе її життя має слугувати прикладом для багатьох людей. Гран-прі ми отримали вже другий рік поспіль несподівано для нас», – зазначила Олена Осипчук, виконавчий директор видавництва «Родовід». Переможцем у підномінації «Сучасна українська проза/есеїстика» став твір Тараса Прохаська «БотакЄ», а в підномінації «Жанрова література» «Ефіопська січ» Василя Кожелянка. Кращою книжковою серією було визнано «Світові бестселери українською» від «Клубу сімейного дозвілля».

Радник прем’єр-міністра України, почесний президент Фонду сприяння розвитку мистецтв Анатолій Толстоухов з вітальним словом

Найуспішнішою поезією року стала збірка «Річка Геракліта» Ліни Костенко. Спеціальну відзнаку президента рейтингу «за резонанс» отримав також її роман «Записки українського самашедшого». Примітно, що більше не знайшлось письменників, які б вибороли одразу дві нагороди. До речі, відзнака президента Костянтина Родика була новацією рейтингу. Створена для того, аби відзначити гідні роботи, що не перемогли у підномінаціях. Вочевидь, у вік високих технологій прокинулася в людей «ностальгія за справжнім», етнографічним, що підтверджують і перемога в рейтингу книги про народну художницю, і великий інтерес до виставки «МЕДВІН: Рукоділля. Подарунки до Різдва». Недарма вона зібрала чимало бажаючих подивитися на витвори майстрів та повчитися в них робити подарунки до свят. Наприклад, 9 грудня, незважаючи на будній день, уже зранку багато цікавих відвідали показ колекції одягу «Адаптація українського національного костюма до сучасного світу буття» Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Колекція створена студентами педагогічного факультету, які оволодівають

Новинки книжкової виставки

Книжка року-2011

спеціальністю «образотворче мистецтво». Вони ж і продемонстрували чотири колекції одягу, зроблені власноруч. Вироби об’єднали переважну більшість видів декоративно-прикладного мистецтва. А колекція «Декоративність плюс сучасність» переконала, що фольклорні мотиви можна використати в повсякденному вбранні. Студентка Юлія Аврамич переконує: «Колекція модернова, футуристична, але це наші інновації та бачення сучасної моди. Вважаю, що вони мають право на життя. Для свого костюма я використала глибинні символи з коріння трипільської культури – зокрема, коловорот, символ сонця, життєдайного вогню нагадують людині про те, що все повертається, і доля залежить від неї самої». Прикраси створені із природних матеріалів – нитки з шерсті, шкіра, плетиво із сухої кукурудзи та глина розписані своєрідними знаками, як робили предки. Є й сучасні елементи – бісер, люрексова нитка. Багатьох зачарувала колекція «Дві стихійні протилежності року в гармонійній злуці. Стихія води та стихія вогню». Під звучання легенд про стихії та музичний супровід студентки граційно пройшлися подіумом, вповні розкривши красу мистецтва вишивки стрічками, бісером, гарячого та холодного батиків і бісероплетіння. Дефіле дівчат у бальних сукнях із невагомої тканини

голубих і білих відтінків викликало захоплення. У спідницях зі шлейфами, прикрашених буфами, із низками перлів та мушлями в руках вони здавалися морськими німфами. А високий комір із гілочок, покритих памороззю, в однієї з них, нагадував, що морські німфи завітали в гості до нас холодної пори року. «Так це ж костюм Снігуроньки в нашу теплу зиму!» – пожартував один із глядачів. «Снігуронька» – німфа в сукні з коміром із гілочок, Тетяна Колоша, поділилася секретом: паморозь на гілочках зроблена звичайною фарбою з балончика, а намистинки зображують крапельки льоду. Студентка 5-го курсу Олександра Решетник розповіла, що для створення костюмів використані різні матеріали, зокрема, тканини: дуже легкий фатін, атлас, намистинки, стрічки та навіть… поліетиленові пакети для сміття. Заслужений майстер народної творчості Галина Кучер з Обухова представила традиційні вироби, що українці робили здавна до зимових свят та Різдва. Дідух, який ставили перед Різдвом на кутю, символізував достаток у домі та врожай. Солом’яні ангелята або просто лялечки з жита із золотавими крильцями, які можна поставити біля іконки. Майстер лозоплетіння в четвертому поколінні пишається своїми кошиками для горішків, цукерок, печива у вигляді горлиці та іншими виробами.

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Ви ставки

Косметичка від Рамзії Ковальської – мрія кожної жінки

Вона розповіла, що лоза «шиляга», яку можна знайти лише в районі Києва, – дуже цупка і витривала. «Навіть колезі з Німеччини було важко з нею працювати!» – посміхається. Отож такі декоративно-ужиткові речі служать тривалий час. Художник Ковальчук Олександр з любов’ю розповідає про художні емалі дружини Ірини КовальчукПастернак, яка в цей час проводить майстер-клас із виготовлення прикрас. «Емаль в основному на міді – сережки, персні, кулони – і під вишиванку, і під сучасне вбрання. На них знаходимо давні українські символи благополуччя – дерево життя, спіраль часу, квіточки, зірочки восьмикутні. Прикраси виготовлені з використанням цієї старовинної техніки знаходять у пірамідах фараонів, вони були популярні і за часів Київської Русі». А сам художник створює скульптуру з листових металів. Те, що вигадливу й красиву, довів нам її зразок – чудовий котик з тоненькими закрученими вусами, який оберігав скарби з емалі. Не відірвати очей від новорічних кульок, прикрашених технікою «декупаж» Валентини Висоцької. Перехоплює подих, коли дізнаєшся, що ці, немов намальовані на ялинкових прикрасах, зайчик, ведмедик та казковий персонаж Лускунчик зображені технікою вирізання, приклеювання та декорування! На майстер-класи, на яких майстриня навчала робити декупажеві магнітики, зійшлося багато людей. «Зрештою, люди розуміють цінність зробленого своїми руками і починають творити!» – радіє вона. Чотири техніки зібрала воєдино Юдицька Наталя – аплікацію, прорізну гладь, піковку і ришельє. Такий

Майстер-клас Віталія Китика

Юний бандурист Віктор Смірнов

прийом вона використовує, аби робота вийшла однаковою з двох сторін. Стверджує, що на виставці подібних виробів не бачила. Користується майстриня п’яльцями ручними і швейною машиною «Чайка», котру вважає найкращою. Всі її рукавички – чудовий подарунок господині, помічниці на кухні, оскільки вони – обереги в українській тематиці із соняшниками, тинами, що складаються в картину. На одній рукавичці – млин, на іншій – криниця, на третій – хатка з лелеками на стрісі, які оберігають щасливу долю, матір і дитину. Хочеш картину «млин із хаткою», – обираєш одну пару рукавичок, хатку з криницею – рукавичку замінюєш. Можна вибрати виріб із зображенням опудала, що

Ялинкові прикраси в техніці «декупаж»

віджене нечисту силу, та навіть сукню чорного кольору з маками, кольору чорнозему рідної Сумщини. Вигадливо та оригінально. На подарунки до свят можна було не лише подивитися, але й зробити їх самому. На виставці відбулися безкоштовні майстер-класи із писанкарства, різьблення по дереву, ліплення, витинанки, кераміки, виготовлення ляльок та ще 160 інших. Напередодні року діалогу культур в Україні навчали і рідним технікам, і хитромудрим заморським. Особливо відзначилися в цьому студенти та викладачі столичного Мистецького інституту художнього моделювання та дизайну імені Сальвадора Далі. Вони безкоштовно й нон-стоп від ранку до вечора навчали охочих квілінгу та торцюванню (паперовій пластиці), виготовленню новорічних прикрас берлінготів, японській техніці оригамі (виготовляли квіткові кульки, які можна використати в гірлянді), плетінню ялинкової прикраси з ротангу тощо. Водночас умільці вчили технікам, назви яких знайомі нам із дитинства: вишиванню нитками та стрічками, витинанці, бісероплетінню, петриківському розпису, виготовленню ляльок-мотанок, ліпленню пташок із тіста. Дар’ю Конопльову зацікавило ліплення. Вона відвідала майстерклас, щоб удосконалити вже набуті вміння. І залишилася задоволеною, адже скульптор і гончар Віталій Китик зі Ржищева, показував, як зробити скульптуру. Зі звичайної глини, яку можна взяти на природі й підготувати для роботи, або купити, ліпив скульптуру двох рибалок у брилях із виловленою рибою. «Зараз зроблю глечик, і вони вже зможуть зварити юшку. Цією роботою хочу людей розвеселити» – посміхається майстер. Він розповів, що немало людей підходили до нього, ліпили фігурки та забирали з собою. Відвідувачі виставки із цікавістю розглядали виставку робіт майстрів Київської області «Майстрівська слобода», експозиції столичного Національного музею Українського народного декоративного мистецтва, Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, експозицію Мистецького інституту імені Сальвадора Далі, міжнародну експозицію робіт, виконаних у техніці Печворку

Студентка Тетяна в образі «морської німфи»

Дідух майстрині Галини Кучер

(Канада, США, Україна), персональні виставки майстрів та багато інших. Можна сказати, що до зимових свят ми отримали неоціненні подарунки від Творців – майстрів слова та рукоділля. Світлана СОКОЛОВА Фото Романа РАТУШНОГО та Юрія ШКОДИ

Теа тр

10 НОВИНИ

ВІННИЦЬКА «СОФІЯ» Минулого тижня на сцені Національного Театру імені Івана Франка київські театрали мали можливість побачити нову виставу Вінницького українського музично-драматичного театру імені Миколи Садовського. Вінничан і франківців єднають творчі історичні корені та давня дружба, тому обидва колективи радіють обмінним гастролям. Цього разу Театр імені Миколи Садовського показав театральну версію життя Софії Потоцької, створену художнім керівником театру, народним артистом України Віталієм Селезньовим, автором п’єси «Софія». Це вже шоста оригінальна п’єса режисера, що побачила світ на театральних підмостках. Музику до вистави написав відомий український композитор і піаніст Максим Шоренков.

Катерина Селезньова у ролі Софії

Софія Потоцька… Хто ж вона – ця загадкова жінка, для якої було споруджено один із прекрасніших парків світу в українській Умані й названо на її честь? Звісно, саме краса править світом уже багато тисячоліть. У виставі, що виглядає справжнім історичним полотном, йдеться про бранку Софію (Катерина Селезньова), яка піднялась з самого дна на вершину слави і багатства, зазнавши в житті і злетів, і падінь. Лише один погляд прекрасної гречанки робив чоловіків щасливими й водночас нещасними. Заради неї вони жертвували честю і багатством. Комендант фортеці Йозеф Вітте (народний артист України Валерій Прусс), граф Станіслав Потоцький (заслужений артист України Анатолій Книшук), фельдмаршал Григорій Потьомкін (заслужений артист України Анатолій Вольський)… і навіть король Речі Посполитої (Михайло Крисов) – всі захоплювались красунею. Та справжнє кохання відчула вона до молодого пасинка Юрія Потоцького (Антон Михайлик), але це призвело до катастрофи. Художник Ірина Лупащенко створила лаконічний сценографічний простір, в якому виразні, символічні деталі створюють атмосферу XIX сторіччя і водночас виводять емоційні узагальнення, що відображаються у долях героїв вистави.

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Зустріч через сто років Пам’ятаєте проникливу пісню Расула Гамзатова про білих журавлів, в яких вселилися душі загиблих солдатів? Артист, котрий виконав цю та багато інших пісень, що стали золотим фондом загального культурного простору, сто років тому народився в українському містечку Ніжин, продовживши значний список знаменитостей, які вважають це місто своєю малою батьківщиною Марк Бернес… Якщо згадати це ім’я, в пам’яті спливають інтонації його зворушливого, тихого голосу, теплота якого, здається, проникає у саме серце. Він повернувся у свій «любимый город», який завжди пам’ятав, «что может спать спокойно и видеть сны, и зеленеть среди весны», коли його захищають солдати, образи яких створював Бернес на кіноекрані. Повернувся, щоб уже назавжди залишитися пам’ятником у тихому міському паркові під назвою Графський. І задумливо перебираючи струни гітари, вслухатися в пісню білих журавлів у високому небі. Знаменній для Ніжина події актори місцевого Українського драматичного театру ім. М. Коцюбинського присвятили нову виставу-спогад, взявши за основу театралізовану літературномузичну композицію «Я розповім вам пісню…» (автор сценарію та режисер – художній керівник театру, заслужена артистка України Алла Соколенко). У затемненій глядацькій залі почувся звук поїзда і ось, немов з минулого, на перон маленького містечка вийшла людина-легенда, вдихнула повітря рідного краю і напевно сказала б: «З чого починається батьківщина?»… «Я розповім вам пісню, – задумливо продовжував актор, схожий на молодого Бернеса (Андрій Буняєв), – я розповім вам життя…» Перед глядачами й справді постає у спогадах життя знаменитого земляка, який народився на вулиці Овдіївська, в будинку № 70. Автор вистави Алла Соколенко емоційно вибудовує розповідь про життєвий

Сцена з вистави «Я розповім вам пісню…»

шлях видатного актора, активно задіює візуальний та звуковий ряд. Бернес і герої його фільмів немов присутні тут, на ніжинській сцені, грають, співають. «Батько мріяв, щоб у сина була надійна професія. Але Марк думав інакше. В п’ятнадцять років він уперше потрапив на виставу в театр. І тема вибору одразу відпала. Він розклеював театральні афіші на вулицях, зазивав перехожих на чергову прем’єру харківського драмтеатру». Після Ніжина сім’я Актори відтворюють на сцені обставини тих часів. Вони прекрасно існують в тодішній епосі, атмосфера підтримується органікою цього прийому, відповідними костюмами, пластикою, манерами переїхала до Харкова. «У 16 років Бернеса представили старості театральних статистів. Марк був готовий працювати в театрі ким завгодно: допомагав робітникам сцени, бутафорам, освітлювачам, суфлерам. А в 17 років утік до Москви, впевнений, що на нього чекають у Малому театрі. Його прийняли з

першої спроби. Правда, ролі не відрізнялися багатослівністю. Бернес ніде не вчився, не закінчував ніяких театральних студій. А вірніше, вчився всьому, що бачив у тодішній театральній Москві. Його кумирами на все життя стали режисери Михайло Чехов та Іван Москвін». Актори відтворюють на сцені обставини тих часів. Вони прекрасно існують в тодішній епосі, атмосфера підтримується органікою цього прийому, відповідними костюмами, пластикою, манерами. Звучать у\люблені багатьма поколіннями пісні, продовжується розповідь про те, як виліплював свою долю Бернес. «У 1937 році Микола Погодін прочитав на художній раді сценарій фільму “Людина з рушницею”». Ролі для Марка, який товаришував із драматургом, там не виявилося. І тоді він сам її вигадав: виписав характер свого Кості Жигульова, блондина, підперезаного навхрест кулеметними стрічками. Склав із реплік, винахідливо і красномовно, нарощуючи обсяг ролі й врешті-решт заспівав міський романс Павла Арманда “Тучи над городом встали”, який миттєво прославив його». І навіть Дмитро Шостакович не став заперечувати, щоб ця пісня зайняла своє місце в музичній тканині фільму. Подібний підхід був у Бернеса до кожної пісні, він створював їх творчо і надзвичайно відповідально, завжди прагнув до довершеного звучання і точності образу. Так було і з «Шаланды полные кефали», і з «Враги сожгли родную хату», з «Темной ночью» і «С чего начинается Родина», і з особливою, пов’язаною з особистими почуттями, «Три года ты мне снилась», та із найщемливішою – «Журавли». Закінчується вистава оптимістичною, позитивною нотою. «Я люблю тебя, жизнь…» – звучить голос Бернеса – і пісню підхоплюють актори. Глядачі схвильовані, зал встає. У Марка була мрія – створити театр авторської пісні. У виставі Ніжинського театру ім. М. Коцюбинського «Я розповім вам пісню …» зібрані найкращі пісні видатного актора. Талановито вплетені в тканину сценічного твору, вони стають своєрідним театралізованим зібранням його пісень. Ось так, в променях всенародної любові й пам’яті, здійснилася в рідному місті мрія артиста.

Світлана ФІЦАЙЛО Сцена з вистави «Я розповім вам пісню…»

Алла ПІДЛУЖНА

Реп ортаж

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Просто супер! Саме таку назву має вистава Національного цирку України у постановці народних артистів України славетного подружжя Шевченків, що кілька місяців поспіль чарувала очі і серця глядачів своєю майстерністю, строкатістю і розмаїттям «Увага! Увага! Публіко шанована!..» – лунало над ареною з вуст веселих клоунів після вступних акордів оркестру, і за дивним велінням кольорових вогнів, музики і трюків «шанована публіка» опинялася в атмосфері «старого доброго цирку» з його традиціями і дитинною наївністю. Цирк треба дивитись і відчувати. Можу стверджувати як людина, яка відпрацювала в Укрцирку режисером-постановником і співпрацює як літератор й по сьогодення, що цирк – це назавжди!

«Атракціон хижих звірів» під керівництвом Юлії та Миколи Козирєвих – центральний номер програми

Чому розхитується все в мені, Лиш тільки цирк засвічує вогні?.. Незникла сила промайнулих літ Зітертий наче проявляє слід… Ці сентименти в пам’яті моїй Сльозинами розмили чіткість дій, Та не приборкати очей ніяк – Занадто гострий, особливий смак. Антрé!.. – Емоціям немає меж! Магічне коло – цирковий манеж.

Людмила ГНАТЮК Фоторепортаж Романа ГНАТЮКА Жінка і хижа кицька знайшли порозуміння

Юлії Козирєвій підкоряються й екзотичні тварини

«Групові жонглери» під керівництвом Світлани Сільянової

«Акробати на підкидній доріжці» під керівництвом Олега Рибченка

Посмішка Тетяни Шакурової просто зачаровує двогорбого

«Клоунська група» під керівництвом Таміли Петрощук

Тетяна Шаботько зі своїм клишоногим партнером

Шпагат на вільній проволоці у виконанні Володимира Тодорашка – бездоганний!

Улюбленець публіки заслужений артист Росії Євген Чепченко

Тури зм

12 НОВИНИ

СВИНЯ ПРОБУДЖУЄ ГАРНИЙ НАСТРІЙ Монумент у вигляді золотої свинки вже користується популярністю серед туристів. Нещодавно в Ульянівському районі Кіровоградської області відкрили пам’ятник улюбленому національному продукту – салу. На 235-му кілометрі траси Київ – Одеса біля еко-ресторану «Сало» на постаменті красується золота свинка. На відкритті пам’ятника побувала й наш позаштатний кореспондент. Пам’ятник зробили так, аби свинка була усміхненою, душевною, щоб у неї всі закохувались. Саме для цього проект і задумувався – пробуджувати в українців гарний настрій! Ольга СОЛОМКА

«КОЗИРНУЛИ» НАРОДНИМИ РЕМЕСЛАМИ На туристичній мапі України з’явився ще один об’єкт – село Крупове Дубровицького району Рівненщини. Воно здавна славиться своїми мистецькими традиціями, народними талантами і, чи не єдине в Україні, має трьох заслужених майстрів народної творчості України: У. Кот, Н. Рабчевську та Л. Стельмашук. Ремесла в цьому поліському селі різні: бондарство, різьбярство, лозоплетіння, а найбільше тут ткаль і вишивальниць.

Витвори цих майстрів нині зійшлися «під один дах» у Рівненському обласному краєзнавчому музеї в рамках акції «Мистецтво одного села». Презентація виставки народних ремесел Крупового стала справжнім мистецьким святом. Заодно відбулися майстер-класи, на яких охочі переймали тонкощі художнього вишивання і ткацтва. Один із таких майстер-класів провела відома в Україні ткаля і берегиня народної пісні У. Кот.

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Заповідні печери України (Продовження. Початок в № 49)

В Українських Карпатах серед природно-заповідних територій Івано-Франківської області найпопулярніша для екотуристів комплексна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» в урочищі Заломи, серед букових лісів, поблизу с. Бубнище (м. Болехів). У велетенських брилах висотою до 30–40 м видовбані три рукотворні печери, в яких бував Олекса Довбуш У Закарпатській області на території Лужансько-Угольської ділянки Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) у смузі ландшафтів, де на поверхню виходять рифові вапняки мезозойського часу, розташовані оригінальні карстові печери – «Чур», «Дружба», «Гребінь», «Молочний камінь». «Дружба» (історична назва – «Романія»), загальною довжиною понад кілометр, є найбільшою в Українських Карпатах. В урочищі Молочний камінь знаходиться однойменна печера з двома ходами. Довжина печерних лабіринтів становить 92 м. На території КБЗ є цікавий артефакт – Карстовий міст, унікальна природна арка, що утворилася ще на морському дні. Її оригінальність привертала увагу людей здавна. Ще 500 років тому тут, у самому центрі Європи, процвітав культ язичників. На Карстовому мості знаходилося їхнє капище, про що свідчать як архівні матеріали, так і цікаві археологічні знахідки. Біля с. Мала Уголька (недалеко від височини Погар) знаходиться Карстова печера з так званими прозорими стінами, вкритими молочно-білим кальцитом із зеленуватими натічними утворами, що нагадують казкові кам’яні квіти. Недалеко від Малої Угольки, у мармуроподібних вапняках, знаходиться також «Перлинова печера». Окрім сталактитів, на стінах утворилися численні кальцитові кульки, що блиском і красою нагадують перлини. На рівнинній частині України, що складає 95 відсотків її площі, найбільш закарстовані північно-західні (Волинське Полісся, Шацьке Поозер’я), північно-східні (Новгород-Сіверське Полісся) землі, а також Тернопільське

«Скелі Довбуша»

Придністров’я і частково – Донецький кряж, район Одеси. На Буковині, околиці с. Подвірне Новоселицького району, якраз на кордоні з Молдовою, є діючий вхід до триповерхової сталактитової печери Попелюшка, що належить до геологічних пам’яток природи загальнодержавного значення. За довжиною Сьогодні печери все інтенсивніше послуговуються в цілях лікування та оздоровлення. Але найбільший інтерес викликають як об’єкти відвідування їх туристами дослідженої частини (90 км) вона посідає восьме місце у світі, а серед печер у гіпсах – третє. Але це лише незначний фрагмент осушеної частини велетенського лабіринту. Прогнозована загальна довжина печерної системи може перевищувати кілька тисяч кілометрів. Особливою атракцією є аномально великі за розмірами зали і коридори цієї печери. Так, Античний зал має довжину 100 м при ширині 20 м. Висота залу Динозавра складає 12–15 м. Атрактивним елементом внутрішнього «декору» Попелюшки є красиві шнури-сталактити. Унікальний склад підземного повітря. Тут підвищений вміст вуглекислого газу та

«КАРПАТСЬКИЙ КАЛЕНДАР» СТАНЕ У ПРИГОДІ ТУРИСТАМ Усі культурні та спортивні заходи, що відбудуться наступного року на Прикарпатті, систематизують у спеціальному «Карпатському календарі». Планують надрукувати 11 тисяч. примірників, але за потреби наклад календаря збільшать. Довідник особливо стане в пригоді туристам. Зокрема, у ньому зазначать дати та час проведення всіх заходів, запланованих до Євро2012. Окрім цього, тут можна буде знайти відомості про туристичні, культурні та спортивні об’єкти області, телефони контактних осіб та іншу інформацію. Найбільша у світі гіпсова печера – «Оптимістична»

понижений – кисню. Печеру можна використати для лікування алергії, астми, кардіологічних захворювань. У скельних стрімчаках гірського пасма Буковинських Карпат – Чорний Діл, «підземний скульптор» витворив цілу систему печер, оголошених заказником із цікавою назвою – Молочнобратський карстовий масив. Розміщений він у Путильському районі. Вапнякові урвища Сокирянщини ховають безліч великих і малих ніш, гротів та печер. Тут, біля села Галиця, знаходиться давній Святомиколаївський печерний монастир. Для науково-пізнавального спелеотуризму на території національного природного парку «Вижницький» особливий інтерес становлять унікальні геоморфологічні пам’ятки природи – три печери Довбуша (Виженська, Берегометська і Банилівська) та десятиметровий кам’яний міст у так званому Протятому камінні. Густою сіткою карстових печер позначена територія Тернопільської області, особливо південна її частина. У межах природного заповідника «Медобори», біля с. Крутилів Гусятинського району, знаходиться печера «Перлина», що утворилась у товщі вапняків Товтрової гряди. Під селом Королівка Борщівського району на 210 км розходяться лабіринти найбільшої у світі гіпсової печери – «Оптимістичної». До таких належить також гіпсова печера «Озерна», довжина лабіринтів якої до 116 км. За наявність підземних водойм її ще називають «Голубі озера». Вхід міститься серед полів біля с. Стрілківці. Для відвідування екотуристами облаштована гіпсова печера «Кришталева», лабіринти складають біля 23 км. Знаходиться вона поблизу с. Кривче, у корінному схилі долини р. Циганка. До неї тепер тут є зручний під’їзд. Печера практично суха, у ній не потрібний гідрокостюм і спеціальне спорядження. Доступна будь-якої пори року, легка при проходженні. Підземний туристичний маршрут довжиною 2,5 км електрифікований. Він включає проходження лабіринту коридорів і великих залів. Печера «Кришталева» ще у 1930-ті роки була однією з найвідоміших печер Центральної Європи. Володимир ГЕТЬМАН

Літ ера тура

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Я вся – суцільне серце Цьогоріч виповнилося 70 років дивній жінці, яка про себе сказала: «Я вся – суцільне серце». Ірина Жиленко. Поетеса з великої літери. Її поетичні рядки вражають своєю глибиною, образністю і жіночністю Киянка, випускниця Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат богослов’я, авторка близько 20 книг, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка та премії імені В. Сосюри, пані Ірина (Іраїда) неймовірно скромна і не піарна, в хорошому розумінні цього слова. ***

Як я просторо зітхнула! Ранок. Трамвайчик іде. Міста золочений вулик тихо і ніжно гуде. Як я ласкаво зітхнула! Стала. І раптом вгорі – небо над містом вдихнуло повні легені зорі. Хтось мені в скроню дмухав. Цвів, шелестів, дзвенів. Віями, лобом, слухом я зрозуміла: сніг! Сніг золотий лоскоче теплі вуста і очі. І аж за шарфом тане сонячне лоскотання. З лоскоту, з того снігу губи ламає сміхом. Сміх у мені розрісся, – смійся, смійся, смійся! Мружиться місто з лоскоту. Місто вмирає зо сміху. І по сліпучих дахах, і по фасадах зрячих – Ха-ха-ха! – Котиться сміх дитячий… Лускають лампи. Прискають. Місто у срібних іскорках. Б’ються зі сміхом келихи. Люди мої! Метелики! Дихайте, жийте, смійте. А головне – смійтесь!

***

Раптом в небі перший промінь освітив блакитний домик і з фіранками – вікно. Хтось там спить досвітнім сном. Зателенькали дзвінички і синички на вікні. Ґанок. Двері. І табличка: «Тут живе добродій Сніг!» Тихо, тихо, тихо, тихо! Тут дають уроки сміху. Безкоштовно. Бо – на лихо! – споконвіку, як закон, Сніг римується зі Сміхом. Стукать тричі. Каблучком. Отако… А у небі сонце сходить. Чихнув котик делікатно. Я постукала по сходах золотими каблучками. Ключ у дверях задзвенів. «Добрий день Вам, пане Сніг!»

***

За снігом сніг, за роком рік, тоненька зморшка межи брів.

Все ті ж картини з тих же стін. За віршем вірш ляга на стіл. О, помолімося про мене! О, помолімося, щоби – життя врочисте і стражденне, і гордий смак до боротьби. О, помолімось про дороги, що ними суджено пройти, що від порога до порога пульсують кров’ю доброти. О, помолімося про блудних синів, заблуканих в лісах саморефлексій, в словесах безплідних, як земля у грудні! Про тих, кого взяла зневіра, хто зрадив істини прості, котрих розчавлено між стін в іспанськім чоботі квартири – без воскресіння й вороття… О, помолімось про життя!

***

Проходячи повз Музей літератури, я випадково дізналася про творчий вечір знаної поетеси з нагоди її ювілею. А де фотокореспонденти? Де телекамери? Це ж Ірина Жиленко! Та Ірина Жиленко, з поезій якої починалося залюблення в українське слово у чималої кількості читачів.

І я прозрію. І моєму зору, тривожному, мов молодий літак, розкриється за буднем і за горем – життя земного сутність золота. А там… чи жить, чи вмерти – все одно! О, засвітись мені, моє вікно!

СНІГ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СВІЧ…

Сніг починається зі свіч, з дверей, прочинених у ніч, з вечірніх за шибками ламп, з любові, тої, що пішла…

Сніг, як дитиночка, в мені дихнув, зацвівши обережно. І серце видихнуло сніг, засніживши дахи і вежі. Крізь весен радісний туман, крізь літа розпашілу повінь, крізь осінь пізньої любові – дійшла до тебе, о зима!

Причинили двері. Слава богу – здаленів війни скорботний хор. Протопили. Вимили підлоги. І зняли з горища патефон.

Злетіло небо – не дістати. Пішла любов – не зупинить. Усе ще світиться кімната таємним відсвітом весни.

Дід приніс ялинку із базару. Онуча – приблудного кота. Вичистили мідний самоварик. Стало потихесеньку світать.

І я услід їй говорю: Благословенна будь, любов! Благословенний будь, стрибок з трампліна райдуги – в зорю!

І був ранок в домі. І був вечір. Перший день. І той найперший сніг. Сотворіння світу. Серед печі надимався з гордощів пиріг.

Ти, що позначила мене своїм перстом, своїм вогнем, ще й святістю свого гріха і геніальністю – кохать.

Та й зійшлися гості до обіду. Сніг прийшов. І сорок шостий рік. Тільки той, єдиний, необхідний, не схотів тривожити поріг… У домівку двері зачинили. Посідали ближче до вогню. І зітхнули… І відтак несміло усміхнулись завтрашньому дню…

***

В моїй кімнаті висіла картина. Там сніжний ліс похмуро ворожив круг домика. А в домику світилось. Бо хтось там жив. Я добре пам’ятаю: в нім світилось! І золотіли сосни од вікна. А потім згасло… Чим я завинила? Дорослістю? То ж не моя вина. Я хворіла. Я прокидалась з криком. І говорила мама: «Вір мені! Той дім у лісі темний був одвіку, тобі наснилось світло у вікні!» Живу і жду. Біля самої грані чудесного. Немилосердна грань мене щоранку так болюче ранить… Я вірю в мить повернення утрат. Колись з очей моїх спаде дорослість. Душа зітхне і вирветься за грань. Сяйне вікно і осіяє сосни. І позолотить вістря у пера.

Благословенна будь, любов, за всі твої небесні тайни, за самозречення обох, за перший погляд і останній. Благословенна будь, любов, за те, що ти була для мене – ганьбою, мукою, горбом, але й божественним знаменням. За те, що й досі забуття мій спогад не заколихало. Благословенне будь, життя, за те, що є в тобі – кохання!

***

Це був час, коли сніг колискову співав ліхтарям. Це був час, коли іній пухнастив галузочки брам. Це був час, коли спали ведмеді у сніжних заметах. І смоктали лаписька, неначе ліричні поети. Це був час, коли грали двоїсто над нашим віконцем скрипка срібного місяця та барабанчик сонця… Це був час, коли сніг голубів, рум’янів і дзвенів, Продавались ялинки, і свічі, і м’ятні гостинці. Це був час, коли десь, за снігами, світилось мені

Але… Але, як неприкро, нині не у фаворі сутність і глибина… Як на мене, Ірина Володимирівна Жиленко одна з найтрепетніших і водночас з найпотужніших літераторів України! Говорити про цю мініатюрну талановиту жінку та її творчість можна ще і ще… Краще вкотре вдуматись у її чудові поезії і стати чистішим і духовнішим.

величезне вікно золотого мойого дитинства! Ця школярочка в бантах летючих – моє доченя. Я тепер вже доросла. І навіть занадто. Зі стажем. А-я-яй, як не соромно нам серед білого дня зазирати у вікна і сяять отак легковажно? Це був час, коли сніг колискову співав ліхтарям. Це був час, коли іній пухнастив галузочки брам. А дорога в трояндах була. І кудись та вела. І сміялися вірші у мене. І доня росла.

КАЗКА ПРО РУКАВИЧКУ

Аж у небо гора. Під горою – криничка. Та ще хатка, тепла, як рукавичка. Як ішов господар на небо, під хрести в рушниках, загубив рукавичку теплу, та вже й годі шукать… І минаються оси й веси. І вітрами острішок рве. Біля хвіртки щулиться песик: – Хто-хто в рукавичці живе? – Я, бабка старенька, я, киця сіренька, я, півень в зелених штанях. – А ще хто? – А ніхто. Була іще дочка Таня. Був чоловік Михтод. Були, та й нема. Вікую сама. А ти ж хто будеш? – А я песик приблудний. Пустіть до хати. – Заходь. У нас місця багато. А уже й до зими задзвонило. І занурився в берег човен. Рипнув хвірткою дід Данило: – Хто-хто в рукавичці живе? – Я, бабка старенька, я, киця сіренька, я, півень з крилом мальованим, я, песик, життям згорьований. А ви ж хто будете? – Данило Горобець. Удівець. Пам’ятаєш Данька із бідацького кутка? Ото я і є. Ой носило мене по світах невідомих. А вмирати схотілося вдома. Щоб і вербиця, щоб і городик, щоб і криниця попід горою. А домівки нема. А вже скоро зима. Може, пустиш – зайду вік доживати? – Заходь, будь хазяїн. Ще в нас місця багато. Ночі лихі – аж чорні. І тільки в сусідів свічка. Померла сусідка вчора. Лишила дівча в косичках.

Людмила ГНАТЮК

Бабі не спиться, і діду не спиться, пес не лягає, і журиться киця. – А що думаєш, старий? Жалко ж між чужі люди… – Ото іди та й забери. Якось воно буде. – Холодно лісу, холодно річці. Тепло онучці у рукавичці. Дід їй возика ладнає, баба тісто місить, песик хвостиком махає, кіт втирає слізки. «Баю-баєньки-баю!» – бабуся співає. А півничок у гною перлини шукає. Отак і зимують. Надвечір круг столу сидять. І вже не сумують. Вареники з медом їдять. В підніжжі дороги на небо лежить рукавичка тепла, лежить рукавичка отвором, приходьте, у кого горе. Приходьте сюди по щастя. Дарма що вона – у казці. Зате ж – із людської руки. І завжди в ній – добре літо. І, врешті, я вірю в казки. Казки правдиві, як діти.

***

Бім-бомІ Бім-бом! Відкривається альбом. Там, за брамою, на вежі, б’є годинник обережно, і тамує сміх, сміх легковажний сніг, сніг… Бім-бом! Бім-бом! Місяць вежу осіяв. Хтось у сніжному жабо там сідає за рояль. Із манжетів музиканта (впізнаю – це він, він!) м’яко падають троянди, аж по світу – дзвін, дзвін. І до тебе, моя доню, крізь смерковий сніг, сніг впала квітка, повна дзвоном. По кімнаті – сміх, сміх… І до тебе (котик свідком), крихітний мій син, син, золота упала квітка. По кімнаті – синь, синь… А до мене (пам’ять свідком!) не злітало вниз, вниз ні найменшенької квітки. Повне серце сліз, сліз.

***

І останній подих мій піде, обійнявшись, легко і трагічно, із останнім подихом сторіччя. Світлий сніг на землю упаде… Не смутись, не личить мертвим сум. Все нехай живим – печаль і радість. І несе спокійно так і владно вік за віком річище часу. Пломеніють в сутінках шибки. Світлим снігом ґанок замітає. І шепчу я в мить свою останню: «Вік новий, люби дітей людських…»

Ст оли чна а фіша

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

з 19 по 25 грудня 2011 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА operacomua.colocall.com Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

20, 22 – Н. Паганіні – М. Скорик «Каприси» прем’єра 24 – Дж. Верді «Бал-маскарад» 25 – В. Белліні «Норма» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

20 – К. Рубіна «Вася повинен подзвонити» 21 – Ш. де Лакло «Небезпечні зв’язки» 22 – Л. Толстой «Анна Кареніна» 23 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!?» 24, 25 (12.00) – Г.-Х. Андерсен «Ах, мій милий Августин!» 24 (19.00) – І. Ноябрьов «Повернення блудного батька» 25 (19.00) – Е. Ростан «Сірано де Бержерак» Мала зала 25 (15.00) – А. Чехов «Три сестри» КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www.kiev-operetta.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

Мала сцена 24 (19.00) – Ш. Ділені «Смак меду» 25 (19.00) – А. Курейчик «Людина та Вічність» прем’єра КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

19 – Л. Назаренко (сопрано), М. Сидоренко (орган) 20 – З. а. І. Кучер (віолончель), Т. Рой (флейта), Т. Войтех (ф-но), І. Харечко (орган) 21 – Камерний ансамбль «Київ», В. Балаховська (орган) 22 – З. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), В. Чікіров (ліричний баритон), С. Котко (бас), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), Т. Рой (флейта), н. а. В. Кошуба (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ

З 24 грудня – Новорічні вистави для дітей Вистави для дорослих 23 (19.00) – Леся Українка «Лісова пісня»

www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

20 – П. Бомарше «Весілля Фігаро» 21 – С. Жадан «Гімн демократичної молоді» прем’єра 22 – Т. Шевченко «Назар Стодоля» 23 – М. Гоголь «Одруження» 24 – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля» 25 (12.00) – В. Васалатій «Попелюшка» прем’єра 25 (19.00) – Е.-Е. Шмітт «Фредерік, або Бульвар злочинів» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

21 – Ф. Лоу «Моя чарівна леді» 24 (11.00, 14.00) – В. Домшинський «Білосніжка та семеро гномів» 24 (19.00) – І. Кальман «Фіалка Монмартру» 25 (11.00, 14.00) – Г. Гладков «Пригоди бременських музикантів» 25 (19.00) – Й. Штраус «Летюча миша» Театр у фойє 20 – Ж. Оффенбах «Звана вечеря з італійцями» АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

24 – Х. Майорга «Любовні листи до Сталіна» прем’єра 25 (12.00) – Б. Стельмах «Примхливе кохання Дроздоборода» 25 (19.00) – А. Шніцлер «Хоровод любові» Камерна сцена 20, 22 – М. Шизгал «Любофф!» 21 – Яр. Стельмах «Синій автомобіль» 23 – О. Островський «Право на любов»

Новорічні вистави за участі Діда Мороза. Снігуроньки та казкових героїв 24 (11.00, 13.00) – І. та Я. Златопольські «Чарівна хлопавка» 25 (11.00, 13.00) – М. Шуринова «Морозко» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ www.theatreonpodol.com Контрактова площа, 4, тел. 425-54-89

20 – М. Гоголь «Гравці» 21, 22 – А. Крим «Звідки беруться діти?» 23 – К. Гольдоні «Трактирниця» 24 – М. Горький «На дні» 25 – М. Камолетті «La bonne Anna, або Як зберегти сім’ю» КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я» www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА» www.palace-ukraina.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-23-16

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ І ЮНАЦТВА www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

19 – «Сто п’ята сторінка про кохання» 20 – А. Чехов «Вишневий сад» 22 – А. Касона «Дерева помирають стоячи» 23 – Н. Птушкіна «Різдвяні мрії» 24 – І. Губач «Наполеон і корсиканка» 25 (12.00) – А. Крим «Заповіт цнотливого бабія» 25 (19.00) – Д. Патрик «Дивна місіс Севідж» Нова сцена 19 (16.00) – Е. Мазія «Ігри на задньому дворі» 20 (20.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» прем’єра 22 (20.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» 24 (12.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» прем’єра 24 (18.00) – Т. Дорст «Справжній чоловік на початку тисячоліття…» 25 (18.00) – Т. Бухштайнер, В. Никифорова «Норд-ост. Майбутнє покаже» прем’єра Сцена «Під дахом» 21 – Л. Хюбнер «Справа честі» прем’єра 23 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 24 – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі» 25 – «Олександр Вертинський. Бал Господній…» Початок вистав о 20.00

20 (13.00), 24 (12.00) – Б. Павловський «Білосніжка та семеро гномів» 21 (13.00) – М. Минков «Чарівна музика» 22 (13.00) – Музичні класики. Класик перший «Симфонічна абетка для дітей та їх батьків» 23 (13.00) – М. Римський-Корсаков «Ніч перед Різдвом» 25 (12.00, 15.00) – О. Білаш «Пригоди Буратіно» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

19 – Л. Хохлов «Довершений Чарлі» 21 – Дж. Марелл «Сміх лангусти» 23 – В. Винниченко «Момент кохання» 24 – В. Аїм «Випадкове танго» 25 – П. Шеффер «Леттіс та Лавідж» Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

19 – Ф. Саган «Колючка» 22 – О. Дударєв «Ти пам’ятаєш, Альошо…» КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР» www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50

21 (19.00) – К. Мітані «Академія сміху» 24 (11.00, 14.00), 25 (11.00) – Я. Стельмах «Обережно, злий лев!» 25 (17.00) – О. Гельман «Лавка» МУНІЦИПАЛЬНИЙ ТЕАТР «КИЇВ» www.teatr-kiev.kiev.ua Русанівська набережна, 12, тел. 229-10-92

19 (11.00. 14.00) – В. Гирич «Різдвяна казка» прем’єра 20–25 (11.00) – Г.-Х. Андерсен «Снігова королева» 22, 23 (17.00) – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта»

19 – Концерт народної музики до Дня Святого Миколая-чудотворця 20 – Концерт до 25-річчя створення Народної хорової капели «Почайна» 21 – Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, М. Алое (ф-но) 22 – Ансамбль народних інструментів «Рідні наспіви», А. Бондаренко (баритон) 23 – Київський квартет саксофоністів 24 – Абонемент № 7 «Мистецтво фортепіанної гри». Академічний симфонічний оркестр НФУ, Д. Онищенко (ф-но) 25 (12.00) – Абонемент № 4 «Київська дитяча філармонія» 25 (15.00) – Абонемент № 9 «Національний академічний духовий оркестр України» (для середнього і старшого шкільного віку) 25 (19.00) – Національний академічний оркестр народних інструментів Росії імені М. П. Осипова

22 – М. Мейо, М. Еннекен «Моя дружина – брехуха» 23, 25 – Е. де Філіппо «Циліндр» 24 – І. Франко «Украдене щастя» прем’єра Вистави для дітей 24, 25 (12.00) – Новорічна вистава «Терем-теремок» прем’єра

19 – Белінда Карлайл 20 – Енніо Морріконе у супроводі хору та симфонічного оркестру 22 – Ансамбль імені П. Вірського 23 – Мішель Легран та Тамара Гвердцителі Мала зала Театральний центр B. ROOM 20 – Жайвір (Творче об’єднання «Катапульта») 25 – «12 статевих заповідей» (Театральна майстерня Андрія Білоуса) МІЖНАРОДНИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ www.icca.kiev.ua Вул. Інститутська, 1, тел.: 279-15-82 (каса)

20 – «Майстер та Маргарита» (вистава за участі російських акторів) 24–30 (12.00) – Великий китайський цирк БУДИНОК ОФІЦЕРІВ Вул. М. Грушевського 30/1, тел. 253-80-72

23–30 (11.00, 14.30) – Новорічне 3D шоу «Снігова королева» НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса)

22 грудня – 10 січня Вистава «Нова стара казка» Примітка. У репертуарі можливі зміни

Державна мова

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

На горіхи від Рогози

(Продовження. Поч. у № 14–16)

А ось газетний зразок бездумного перекладу з російської мови: «Рослинні масла (треба олії) багаті на природний оксидант». Таким чином, російське слово масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило – жирова речовина для змащування тертьових поверхонь механізмів. Прислівники доки й доти, поки й поти чуються у фразах як спарені, взаємозалежні». Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно» (Олесь Гончар)», Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів» (Григорій Квітка-Основ’яненко). Не можна й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом роблять. «Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився», «Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері». Чуття мови підказує неприродність, помилковість такого сполучення. ТЕПЕР І ЗАРАЗ Значення цих прислівників близькі, але не однакові. Отже, не в усіх контекстах можлива заміна одного одним. Тепер виражає поняття у наш час, останнім часом. «Так же буде поле, як тепер, синіти» (Володимир Сосюра); «Не тепер, то в четвер» (приказка). Тепер також ставлять, коли якісь нові факти підтверджують, розвивають ті, про які розповідалося раніше, або протиставляються їм. «Перед світлофором машини зупинилися. Тепер можна переходити вулицю» (з газети). Синонімами тепер у такому значенні (після того, потім, далі) виступають ужиті переносно слова нині,

сьогодні. «Учора студент, сьогодні спеціаліст» (з журн.). Українська класика й народне мовлення надають прислівникові зараз вузького значення: цієї миті, секунди, хвилини. Має він і відтінок негайно, невідкладно. «Зараз візьму сундук – і на вокзал» (Григорій Тютюнник). Раніше це слово досить часто вживалося ще в розумінні з першого погляду, відразу. «А се ж хатина знайомої дівчини Мар’яни, – Павлусь зараз пізнав» (Леся Українка). Та в сучасній мові частотність такого його застосування невисока. Як і в значеннях зразу після чого-небудь; поряд із чимось, близько когось. «Зараз по новому році приїздить до мене в гостину Боровик з жінкою» (Михайло Коцюбинський). Поширена стилістична помилка полягає в тому, що багато хто вживає прислівник зараз не з властивим йому значенням цієї миті, в момент розмови, а з переносним нині, сьогодні, цебто у тих контекстах, де доречне тепер. Наприклад, у реченні «Зараз батьки моєї дружини живуть у селі» слід було б поставити тепер, бо зазначається, що вони мешкають там узагалі, а не тільки в цей момент. Те ж саме можна сказати і про використання прислівників нині, сьогодні. «Цей смольний дух п’янить мене і нині» (Максим Рильський), «Сьогодні економіка країни переживає не кращі часи» (з журн.) Саме нині, сьогодні, а не зараз. А насамкінець побіжно про деякі невдалі вислови, які піднесли читачам і глядачам засоби масової інформації. Слід було казати і писати не благодійна акція, а доброчинна. Не благі наміри, а добрі. Не на вірному шляху, а на правильному. Вшановують не солдат і партизан, а солдатів і партизанів. Не завідувач відділом, а завідувач відділу. Не заключати угоду, а укладати. Не завтрішній, а завтрашній. Не м’якіший, а м’якший. Не підняв голову, а підвів. Не господарче питання, а господарське. Не торжества, а урочистості. Не пройшов фестиваль, а відбувся. Не здійснити злочин, а скоїти. Не настоювати, а наполягати (на чомусь). Ліки не приймають, а вживають. Гроші не поступають, а надходять. Не роковий вчинок, а фатальний. Не з готовністю, а охоче, залюбки.

Культура

Газета виходить щочетверга

Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн, квартал – 42,21 грн, місяць – 14,27 грн. У передплатній ціні враховано вартість доставки до Вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс у Каталозі видань України

60969

Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театральноконцертний Київ» – 37112 Довідки за тел. (044) 498–23–64; е-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

ОКСАНА – ВІД ГРЕЦЬКОГО XENIA Як стверджують науковці, серед східних слов’ян ім’я Оксана поширилося ще за часів Київської Русі у формі Ксенія, запозиченій з грецької мови. Від чого саме походило візантійське ім’я Хепіа, остаточно не з’ясовано. За однією версією – від слова хепіа (гостинність), за іншою – від хепіоs (жіночий рід -хепіа – чужа, чужоземка). Пристосовуючись до народного мовлення, це ім’я зазнало певних змін. Зокрема, в українців прижилася форма Оксана (зрідка Оксеня), в росіян – Аксинья, в білорусів – Аксана. В Україні, переважно в її західних областях та на Поділлі, побутує також первісне ім’я Ксенія (Ксеня). Пригадаймо з популярної пісні такі рядки: Гуцулко Ксеню, Я тобі на трембіті Лиш одній в цілім світі Розкажу про любов. Воно трапляється і в творах багатьох українських письменників. «Сіда хлопець у свій човник Та бере весельце, Стиснув ручку, махнув веслом, «Прощай, Ксеню, серце!» (Леся Українка), «Ксеня кинулась до ліжка» (Михайло Стельмах). На Наддніпрянщині ж нормативним стало ім’я Оксана. Згадаймо оперу Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», поезію Тараса Шевченка, Максима Рильського, прозу Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Олеся Гончара: скільки там наших чарівних Оксан, але часто, як і в житті, з нещасливою долею! З часом ім’я Оксана поширилося й з-поміж росіян. А офіційне ім’я Ксенія в класичній художній літературі засвідчено лише стосовно окремих соціальних груп – черниць, представниць панівного класу тощо. Ось і в Шевченка: «Вона (княжна) була ще молодою і прехорошая собою. На сонці дуже запеклась Та й занедужала. Лежала недовго щось. Седмиці з три, І все до крихти розказала Мені і Ксенії сестрі». Ім’я Оксана (Ксенія) набуває і пестливих форм: Оксанка, Оксанонька, Оксаночка, Оксануся, Оксенка, Оксенька, Оксеночка, Ксенька, Ксененька, Ксенечка, Ксанка, Ксаночка, Ксюта, Ксюточка, Оксютонька, Оксюточка та ін.

ВИПАДОК І РАЗ Іменник випадок означає конкретна подія в минулому, теперішньому чи майбутньому, тимчасом як вислів у кожному (будь-якому) разі каже не стільки про подію, скільки про можливість якихось подій; слово нагода вбирає в себе поняття обставин, що спричиняють певну подію. Щоб виразніше побачити різницю між словами випадок і у разі, подамо два приклади: «У цьому надзвичайному випадку я вчинив би інакше» (бо тут мовиться про конкретну подію), але – «У такому разі я вчиню інакше» (бо конкретності події, як то було в попередньому реченні, вже не відчувається). Зрідка трапляється, що ці лексеми виступають у фразі як синоніми, наприклад, на випадок смерті та в разі смерті. З цього випливає, що не годиться безоглядно вдаватися до іменника випадок, але водночас слід обачно послуговуватися словом раз, яке вживається також у кількісному значенні («Раз мати

породила, раз і помирати» – прислів’я) та в значенні прислівника {«Раз якось Остапові не спалося» – Михайло Коцюбинський) і сполучника («А раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів» – Петро Панч). Там, де йдеться про два аспекти чи предмети, є один і другий, а не один та інший. У конструкціях на кшталт з одного боку і з іншого замість іншого слід ставити другого. В будь-якої річки два береги – один і другий, а не інший. Хоча може бути займенник інший (надаючи фразі характеру віддаленості) в такому контексті: «Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас,- голісінько» (з живих уст). До слова, українській мові не властивий вислів якісна продукція (товар) тощо. Треба: високоякісна, доброякісна. Так само не можна казати і писати неякісний (неякісна), треба: недоброякісний (недоброякісна), низькоякісний (низькоякісна). Немає ні світових стандартів якості, ані європейських. Просто є світові та європейські аналоги. Не банка консервів, а бляшанка консервів. Не відволікатися, а відвертати увагу. Не добросовісно, а сумлінно.

КОЛИ КНИЖКА, А КОЛИ КНИГА Що таке книжка? За мовними довідниками, це переплетені в одне ціле друковані або рукописні аркуші з певним текстом. Це окремо виданий чи призначений для видання твір, і одна з частин роману, і номер товстого журналу. Не применшимо вагу солідного тому, якщо назвемо його книжкою. Але з якогось часу це слово чомусь стали обминати, вживаючи тільки книга. Іноді доходило до смішного: невеличку збірочку-метелик початківця випускали у світ з видавничим девізом «Перша книга прозаїка». А чому не «Перша книжка прозаїка»? Чи поета, гумориста, драматурга? Іменник книга звучить з відтінком урочистості, піднесеності. Наприклад: «Книга вчить, як на світі жить» (прислів’я), «Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить» (Іван Франко). В офіційних назвах, скажімо, в найменуваннях спеціалізованих закладів чи їхніх підрозділів, що поширювали друковані видання через пошту (магазин «Книга – поштою», відділ «Книга – поштою») усталилося слово книга. Від нього пішло книгарня. В діловому й побутовому мовленні книгою називають зшиті докупи, в оправі аркуші; фоліанти з відповідними записами: бухгалтерська книга (головна – гросбух), касова книга, книга обліку товарів, книга скарг і пропозицій, книга відгуків (вражень) тощо. Але й слово книжка входить до цілого ряду термінологічних висловів: трудова книжка, ощадна книжка, телефонна книжка, залікова книжка. Звідси й загальновживане записна книжка (скорочено записник), куди занотовують щось для кращого запам’ятовування: думки, враження від почутого, побаченого, прочитаного, адреси, телефони і т. ін. Отже, книжка й книга в окремих значеннях синонімічні, але різняться усталеною сполучуваністю з деякими словами. Варто пам’ятати, що для друкованого видання літературного твору загальною назвою є книжка. (Далі буде)

На дозві ллі

Культура № 50, 16–22 грудня, 2011 р.

Порадуємо діток «миколайчиками» Діти вірять у диво і щороку з нетерпінням чекають на прихід Святого Миколая, закликаючи його: «А хто, хто Миколая любить, а хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай!» І ось, у ніч на 19 грудня Чудотворець, якого майже дві тисячі років любить і шанує весь християнський світ, приносить подарунки А частують цього дня і малечу, і дорослих українськими медівниками «миколайчиками». Серед безлічі рецептів цього обрядового печива мені найбільше до вподоби традиційний, яким користувалася колись моя бабуся. Для цього треба взяти приблизно 500 г борошна, додати до нього розпушувач або чайну ложку соди і 150 г натертого на терці маргарину. Все це добре посікти на столі ножем і вимішати, а потім докласти 200 г цукру, 150 г розтопленого меду, 3 яйця, дрібку кориці та гвоздики й замісити тісто. Щоб воно було не надто тугим, можна додати ложку чи дві сметани

або майонезу. Тепер тісту треба дати відпочити й відлежатися в холодильнику, можна й на ніч його там лишити. Перед випічкою розкачуємо корж товщиною в 0,3 см і вирізаємо фігурки, які кому до вподоби. Найпростіші видавлюємо склянкою або чарчиною, більш складні – спеціальними формами для печива. Та все ж бажано до такого свята виготовити фігурки у формі апостола. Силует спочатку малюємо на папері, вирізаємо його, накладаємо на

і краса медівників залежить від майстерності й терпіння домашніх кухарів. А винагороджується це безмірною радістю тих, кого ви почастуєте своїми «миколайчиками». корж тіста й обводимо гострим ножем. А ще у дні цього свята доречно смиМожна використати фігурні формочки ренно і щиро звернутися до Чудотворконтурів рибок, зайчиків, снігових баб, ця: «Святий Миколаю, заступнику, позірочок тощо. Далі заготовки слід по- милуй та охорони нас від усякого лиха». класти на змащений олією і припорошений борошном лист, змастити їх яйСтаніслав ЗМІЄВСЬКИЙ цем і випікати до золотистого кольору. Прикрасити святкове печиво можна білою чи шоколадною глазур’ю, а ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ фігурки апостолів бажано розмалюКолись середину грудня називати різнокольоровими поливами. вали «Передноворічними святСпочатку збиваємо до консистенції ками» або миколаїними святами. густої сметани 3 білки з цукровою А ще від дідів-прадідів підмічепудрою (2 склянки) і готуємо білу гла- но, що «Яка погода на Варвари, зур. Нею слід зафарбувати бороду та така й на Різдво». волосся, все інше ділимо на кілька 17 грудня – Варвари. частин, додаючи до кожної харчові Цього дня святкують жінки та дівбарвники. Краще для цього вико- чата: збираються до гурту, варять ристати власноруч виготовлені нату- вареники. А в кілька вареників заральні фарби. Усі контури дуже зруч- мість начинки кладуть борошно. но обводити коричневим кольором, Кому з хлопців трапиться вареник з якого надає основній глазурі какао. борошном – того будуть дражнити Сік капусти, петрушки чи солодкого «пірхуном». перцю зафарбує поливу в зелений «Варвара заварить, Сава закаколір, чорниці й ожини – в синій, ви- лить, а Микола закує» – рече народшні та малини – у рожевий, смажена на мудрість. і перетерта морква – у жовтий. Смак 18 грудня – Сави. «Прийшла пора і варварити, і савити, і куделю кучматити» – казали колись жінки. Адже саме цієї пори бралися до рукодільницької роботи. А про ледащиць казали: «Савила та варварила, а сорочку собі не справила». 19 грудня – Святого Миколи Чудотворця. Ікона цього Святого колись була у кожній хаті. За народними віруваннями Святий Миколай був помічником і захисником хліборобів. День Святого Миколая ще й дитяче свято. Традиційно найстарший чоловік родини перевдягався на вулиці у «доброго Миколая», заходив до хати з подарунками. Отже, обирайте подарунки для своїх діточок, а також, скориставшись нашим рецептом «миколайчиків», напечіть їх власноруч. А ще: пошепки попросіть Святого Миколая про щось найпотаємніше – і, може, він почує. Веселої Варвари, роботящого Сави та доброго Миколая у кожну оселю! Тетяна ШНУРЕНКО

Ш А Н О В Н І Ч И ТАЧ І ! Видання ДП «Газетно-журнальне видавництво» Ви можете придбати в кіосках «Преса» м. Києва і в поштових відділеннях Київської області: Газети «Культура і життя» і «Кримська світлиця» – кожної п’ятниці Журнал «Театрально-концертний Київ» – з 3-го грудня Журнал «Українська культура» – з 16-го грудня З січня наступного року в продаж надійдуть журнали «Пам’ятки України», «Музика», «Український театр». Наші газети та журнали також продаються в мережі книжкових магазинів «Є», художніх музеях, театрах, театральних касах.

Газета «Культура і життя»

№ 50 (4466), 16–22 грудня, 2011 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури і туризму України Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Директор Олеся БІЛАШ

Склад Видавничої ради Олеся Білаш – директор видавництва, Олена Чередниченко – завсектором взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю МК, Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва МК, Лариса Лебедівна – завсектором мовної політики МК, Михайло Швед – начальник відділу музичного та циркового мистецтва МК, Ольга Дарибогова – начальник управління міжнародних зв’язків МК, Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика», Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ», Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр», Марія Хрущак – головний редактор журналу «Українська культура», Орест Когут – головний редактор видавництва. Дизайн та верстка Сергія Задворного

Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р. Друкарня: ТОВ «Мега-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14, Київ, 04073; тел. +38 (044) 581-68-15 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969

Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна