Містечковий бомонд
– А-а-а! То, справді, майже анекдотична історія. – А чи збереглися якісь папери, креслення, документи? – Авжеж. – Коли почнемо працювати над сюжетом? – самовпевнено запитав кіношник, та, швидко зрозумівши тактичну помилку, поцікавився: – Ви ж не проти? – Ні, не проти. Готова у будь-який час, – трохи поспішила погодитись Галицька. Щось сподобалося їй у цьому самовпевненому горобчику. А можливо, просто засиділася вдома? І не більше. Вона й досі кохала свого чоловіка, ні в чому не розчарувалася і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Але медовий місяць не може тривати роками. Пристрасті вже не били гейзером і не вибивали грунт із-під ніг. Тиша й Божа благодать панували у родині. Але, чого гріха таїти, Лінці бракувало гостроти відчуттів, малесенького емоційного «землетрусу». Хотілося зайвий раз відчути себе жінкою, здатною викликати зацікавленість. До того ж творчій людині легке захоплення тільки на користь, воно загострює сприйняття світу, надихає на створення цікавих робіт. Одначе жодного гідного «об’єкта» на горизонті не з’являлося, допоки на порозі її власного будинку не намалювався цей молодик. Ні з очей ні з плечей... Дарма. Спати з новим знайомим вона не збиралася. А ось те, що нудьгувати з ним не доведеться, Лінка відчувала. До того ж вона була впевнена, що нове знайомство може бути корисним. Наступного дня знімальна група зібралася у Лінки на каву у повному складі: Свистун – мікрофон, Сливка – камера, батьків альбом і креслення – тема сюжету, Галицька – при них. Довго мітингували, де знімати сюжет. Зупинилися на тому, що найкраще місце – пляж, неподалік від Лінчиного будинку. До того ж заднім планом у цьому випадку слугуватиме дитинець міста. – Доброго дня, шановні телеглядачі! Ми перебуваємо на березі чарівної річки ... Ви бачите одне з найвідоміших іс31