Містечковий бомонд
Уроки іспанської тривали. Але з приходом весни Алекс чомусь притяг з базару саджанці плодових дерев...
Розділ 21. Гість із минулого Вечір п’ятниці ніяк не сприймався початком вихідних. Галицька наперед знала, що все одно відпочинку не буде ніякого. Знову дім перетвориться на філію палати номер шість, особливо якщо з’їдуться всі родичі, а на додачу лиха година принесе парочку-другу знайомих. Останні любили скинути на голову Павлини Вікторівни своїх «мавп», тобто проблеми. І все те починалося із самого ранку, коли пристойні люди вдома сидять, а не по гостях швендяють. Ніщо не порушило порядок речей і цієї суботи. Прихід ранку ознаменувався істеричним гавканням глухуватої, підсліпуватої і трохи дурнуватої від старості карликової пінчериці. За мить до неї приєднався її некерований синок. Сполохані коти вирішили, що вже час сніданку, і приєдналися дуетом. Лихословлячи, Галицька вибралася з-під ковдри і, гублячи на сходах капці, потьопала відчиняти. З-під сходів повіяло тим, що ще вчора було котячою вечерею. Біснувата Анфіска, худа, облізла й жадібна до їжі кішка, зависла на полі Лінчиного халата, вимагаючи гарантовану законом пайку. До дверей господиня підійшла осідлана юним нащадком Анфіси, персиковим Фінтиком, який понад усе любив ходити по головах. – Кого там чорти принесли так рано? – буркнула під ніс, відмикаючи двері. За дверима стояв листоноша. Він приніс телеграму для мешканців другої половини будинку. – Як завжди, заходять у ту хвіртку, що перша, – просичала Павлина, повертаючись у дім. У кухні вона поставила на плиту чайник і взялася готувати нехитрий сніданок. Щойно сіла до столу, як з усіх 191