RE:STUDY. Освітній журнал за 24 години

Page 1


дитячі мрії

4 6 10 14

Коли я виросту, я стану... Замість підручників – малюнки, замість уроків - епохи Як обрати майбутню професію? Формула престижу

їду вчитися

16 19 22 24 26 30

Мрію вчитися, аби… Университеты не кусаются Чи краще там, де нас нема? Їдемо на практику? Подивися в очі своєму шоку Освіта за кордоном: погляд зсередини

освітній lifestyle

32 36 40 42 46 50

Літо 2-в-1: навчання та фан в літніх університетах Deadline неминучий Суботній рейд київськими бібліотеками Як стати пілотом? Майстер-клас – навчання без стресу Кіно фото класс

особливий погляд

ЗМІСТ

52 56 58 60 63 64 66 68

Майбутнє знань: 5 трендів в освіті та навчанні Експериментальне навчання Освіта 2.0: можливості Iнтернету для навчання Під оболонкою болонського процесу Як гадалося, як сталося? Без «корочки» … Студенты с отличием Освітній ейджизм, або де вчитися, якщо тобі 60


Головний редактор: Ірина Маркова Видавець: Віталій Мороз Арт-директор: Анастасія Карповська Більд-редактор: Людмила Марчук Літературний редактор: Євгенія Плугіна Редактори: Ірина Чулівська Остап Яриш Оксана Цимбалюк Катерина Шипко Дизайнери: Катерина Чабан Марта Колотило Ольга Фомішина Верстальник: Олексій Філіпас Карикатурист: Вадим Шевченко Фотографи: Олександр Кисельов Юлія Кочетова Дар’я Кульніна Вадим Лисенко Антон Харитонов Дар’я Школенко Роман Пилипій Оксана Парафенок Автори: Павло Горак Наталія Пилипюк Ольга Богачевська Ірина Колотило Олександр Кульчицький Олена Шибаєва Анна Вакуленко Марія Крючок Анна Полуденко Олексій Бурчевський Менеджери соціальних медіа: Юліана Чижова Марія Крючок Координатори: Інна Бариш Геннадій Корнєв Оксана Парафенюк Адреса редакції: м. Київ, вул. Еспланадна 20, офіс 904 Офіс Програми імені Фулбрайта в Україні Журнал за 24 години є ініціативою українських журналістів і блогерів. Проект здійснено за підтримки Програми імені Фулбрайта в Україні та медіа-ресурсу «Openstudy» На обкладинці: картина Мар’яна Луніва

Маркова Ирина, главный редактор Эти 24 часа мы провели без сна за всех студентов – настоящих и будущих. Журнал выходит в свет 1 апреля, в День дурака, мы же наоборот предлагаем вам быть умнее: учиться и развиваться всеми доступними способами, благо сейчас их немало. Зачем? Чтобы стать тем, кем мечтали быть в детстве, увидеть этот мир во всех его красках, узнать его удивительные тайны. И поделиться с другими. Для многих украинцев учеба сейчас ассоциируется со скучными школьными уроками и парами в вузах. Но это лишь хвост огромного слона по имени Образование. Схватившись за него, можно попасть к интересным людям и в далекие страны. Новые знания, навыки и дипломы ждут вас заграницей, в Интернете и в неформальных школах для любого возраста (в Киеве есть университет для пожилых людей, а вы знали?). Мастер-классы, курсы, стажировки, летние школы, академические программы – команда журнала за 24 часа рассмотрела все возможности и даже заглянула в будущее. Читайте – мы расскажем, где, как и чему можно учиться. Мир огромен и ждет вас!


дитячі мріїї

Діти люблять мріяти і уявляти себе дорослими. Навіть, якщо вони ще й у школі не навчаються – все одно вже вирішили, ким стануть, коли виростуть. Звісно, малята часто «змінюють» свою майбутню професію, або не знають, чим насправді має займається представник «обраного» ними фаху. Ми вирішили дізнатися, ким себе бачать дітлахи у дорослому віці

Коли я виросту, я стану…

Богдан, 6 років, ходить в дитячий садочок:

Антон, 6 років, ходить в дитячий садочок:

«Поліцейським. Я просто люблю різних воєнних. Спочатку буду поліцейським, а потім в армію піду. Якщо нападатимуть, то захищусь. Піду вчитися в ліцей. Хотів ще мером стаАндрій, 6 років, ти у всіх країнах. Мер дивиться за порядком. ходить в дитячий Але передумав. А в полі- садочок: цейського жилетик броньований. Хотів ще ли- «Лікарем, зубним. Ну, щоб зуби лікувати. царем. Він на турнірах У стоматолога був вчиться, а потім постудавно і боявся. пає на війну». 4

«Автогонщиком і капітаном корабля, який сам зроблю. Кожен день гонщик-капітан, гонщик-капітан, ось так. Більше капітан. Куди попливти я ще не придумав. На вітрильнику ще не плавав, а от на пароплаві був. Вітрильник важче зробити. В Росію поїду і зроблю його на Волзі. На Дніпрі є міст, але він буде заважати вітрилам. На Волзі не був, а мама і бабуся народилися там. В школу не хочу. Мені не треба вона. В мене і так мозок, як он та квартира. Ще архітектором хотів стати. Роблю будинки з конструктора, а ще машини, мотоцикли і літаки».


Ліза, 6 років, ходить в дитячий садочок:

Святозар, 7 років, вчиться у 2-му класі:

Юля, 8 років, вчиться у 2-му класі

«Лікарем. Яким - ще не «Ну, художником. Ма«Художньою гімнастзнаю. До лікаря ходилюю. Сам удома. Ну, вой- кою. Займаюся, не ла, страшно не було. Я ну малюю, просто корадуже давно. Часто, по вдома грала в лікаря. блі з пушками, прапори, дві години. Ми робиВ мене були іграшки солдати. Малюю і фарба- мо мостики, шпагаспеціальні, але зараз ми, і олівцями. Ніхто не ти. І я роблю. Важко, не знаю, де вони. Хо- вчив, сам. Математика але хочеться. Я ходила тіла бути ще кондитеподобається, малювання. на концерт, з моєї груІ, що вчителька заром, але передумала». пи гімнастки виступадасть малюю, мені не ли, мені сподобалося. тільки войну подоба- В школі найбільше ється. Останнє намалю- подобається трудовав дерево». ве навчання, робимо якісь речі з листя, природного матеріалу».

Дарина, 8 років, вчиться у 2-му класі: Катерина, 9 років, вчиться у 2-му класі:

«Режисером. Він командує знімальною групою. Я хочу зняти фільм про трьох подружок, які роз’їжджаються у різні міста і потім не можуть знайти один одного. У мене три подружки є, але ми, на жаль, поки що не роз’їжджаємося. Я прочитала таку історію в книжці. Люблю дивитися мультики про принцес. Пробувала знімати. В школі задали завдання на літо зняти фільм. У мене був фільм про те, як ми з другом займаємося вправами, вранці бігаємо по росі».

«Ветеринаром. Мені просто подобаються тварини, я їх дуже люблю. Маю собачку Теру. Вона невелика, але мене вже збиває з ніг. У шкоТекст: Ольга Багочевська лі люблю математику і Фото: Дар’я Кульніна, Антон Харитонов фізкультуру».

5


дитячі мріїї

Своє невдоволення українською шкільною освітою не висловлював хіба що лінивий. Світ змінюється, а методика навчання в Україні лишається такою ж, як на початку ХХ століття. Дедалі популярнішими стають дитячі садки та школи з неформальним підходом до навчання

Замість підручників — малюнки, замість уроків — епохи Про неформальне навчання українських школярів

Першу вальдорфську школу відкрили в Німеччині у 1919 році за ідеєю засновника містичного вчення антропософії Рудольфа Штайнера. Зараз у всьому світі існує близько 950 вальдорфських шкіл і 1400 дитсадків. Ця педагогіка підтримується ЮНЕСКО та урядами багатьох країн, є однією з найбільших незалежних освітніх систем у світі. В Україні шість вальдорфських шкіл: дві в Одесі, звідки й почався цей рух у нашій країні, дві в Києві, та ще по одній у Кривому Розі й Дніпропетровську. Вони мають ліцензії Міносвіти, видають атестати державного зразка. У такій школі в молодших класах акцент роблять на духовному та емоційному розвиткові дитини. 6

Предмети тут вивчають не 45-хвилинними уроками по кілька разів на тиждень, а «епохами». Щодня зранку у вальдорфській школі — 80-хвилинний «головний урок», протягом 3-4 тижнів він однаковий — наприклад, математика, історія чи географія. На думку педагогів, це дозволяє учням зануритися в тему, краще зрозуміти і осмислити предмет, а не розриватися між 5-7 зовсім різними уроками щодня. Потім у розкладі уроки, що потребують ритмічного повторення: музика, фізкультура, іноземні мови. Наприкінці дня — ручна праця. Тут і дівчата, і хлопці вчаться плести, вишивати, майструвати, забивати цвяхи. Час від часу виїжджають на


спецтема

земельну ділянку під Києвом, учні вміють самостійно орати землю, сіють зерно, збирають урожай. Семирічний Святослав зараз навчається в першому класі Київської вальдорфської школи «Софія», перед тим відвідував цей же дитячий садок. Батько хлопчика Тарас Шамайда розповідає, що уроки сину подобаються, тут діти перш за все розвиваються творчо: багато співають, танцюють і вчаться грати на флейті. «Ця школа не зводить знання до примітивного матеріалізму. Дітей вчать мислити і сприймати світ довкола вільно. У молодших класах їм не ставлять балів, не порівнюють з іншим, а підходять до оцінки кожної дитини індивідуально, відповідно до її схильностей та рівня підготовки. Домашні завдання також не перевантажують дитину. Щотижня ми отримуємо лист від учителя, де пишуть, що відбувається в школі, що зараз вивчають, чим можуть батьки допомогти», — розповідає Тарас Шамайда. Школярі до старших класів не мають підручників. Натомість, з кожного предмету вони заводять великі зошити і малюють там тему, що вивчають, пишуть невеликі конспекти різнокольоровими олівцями. Взагалі, вальдорфська педагогіка має багато особливостей у викладанні різних предметів. 7


8


В історії, наприклад, майже не приділяють уваги заучуванню дат, натомість, більше аналізують причини і сутність подій, за допомогою ігор намагаються занурити дітей у тогочасну атмосферу. Геометрію вчать, самі складаючи з паперу об’ємні тіла. На географії — самі малюють карти. Противники такого методу навчання найчастіше закидають «вальдорфцям» недостатній академічний рівень знань. Кажуть, що таким учням потім складно навчатися у ВНЗ і взагалі пристосуватися до колективу. Тарас Шамайда каже, що це фантазії: «Тут треба дивитися, чого хочуть батьки: щоб їхня дитина вміла в перших класах рахувати до мільярда, чи щоб гармонійно розвивалась. Наприклад, в Німеччині, де такі школи найпоширеніші, їх учні у вишах показують навіть кращі за інших результати, їм легше знайти роботу і взагалі пристосуватись до життя. Плануємо, щоб син вчився там до одинадцятого класу». Навчання у школі — дуже важливий етап у житті кожної дитини. Від однокласників, вчителів та загалом атмосфери в навчальному закладі залежить характер дитини, її світогляд, вибір майбутньої професії і загалом подальше життя. Віддавати свою дочку чи сина в звичайну загальноосвітню школу чи підбирати форму неформального навчання — вибирати батькам. Головне — прислухатися до здібностей дитини і не намагатися виростити з нею свою маленьку копію. Текст: Ірина Чулівська Фото: Антон Харитонов

Де школярам позайматися після уроків у Києві?

Київський палац дітей та юнацтва вул. Івана Мазепи, 13 тел. 280-95-19 http://palace.kiev.ua

Образотворче мистецтво, театральні ігрові програм, школа журналістики, науково-технічна творчість, хімія та біологія, спортивна школа та інш.

Дитячий шоу-театр «Чунгачанга» вул. Прорізна, 8 тел. 279-47-32 http://www.chunga-changa.kiev.ua

Вокальна та театральна студії, хореографія, образотворче мистецтво, англійська мова, підготовка до школи.

Підлітковий клуб вул. Малиновського, 25 тел. 418-80-25

Англійська мова, підготовка до школи, гітара, вокальний ансамбль, петриківський розпис, східні танці.

Дитячо-юнацький спортивний клуб «Товариш» вул. Дорогожицька, 15 тел. 458-35-74

Спортивно-хореографічний ансамбль, шахи, фізична підготовка. 9


дитячі мріїї

Людина щось вибирає весь час. Але якщо в якомусь побутовому питанні помилитися можливо, то помилка в професії має значно більші наслідки. Щороку велика кількість абітурієнтів стає перед проблемою вибору майбутньої професії. Ми хотіли б допомогти їм зробити вірний вибір.

Як обрати майбутню професію? Існує поширена методика для визначення професійного спрямування людини. Нею користуються в першу чергу шкільні психологи, аби допомогти майбутнім студентам мати краще уявлення про самих себе. «Результати профтестування дітей дійсні роками, напрямок здібностей, як правило, не змінюється», - розповідає психолог та людина з багаторічним досвідом у сфері рекрутингу Ярослава Артеменко, - «Тести відпрацьовані роками, тому сумнівів у їхньої валідності немає. Єдине,

10

що підліток може не давати щиру відповідь, і тест, відповідно, покаже не ті результати, які є насправді». Щодо підлітків, то у них скоріш викликають сумніви ті тести, які вони проходять в школі. Десятикласниця однієї зі столичних шкіл Анна Ієговська розповіла, що шкільні тести на профорієнтації видались їй незрозумілими: «Вони безперечно потрібні, але переважно показують лише характер людини. Я мала нагоду проходити інші тести у рамках чотирьохденного


тренінгу. Вони кардинально відрізняються від тих, що нам давали в школі. І вони дійсно були гарні, допомогли мені краще розібратися в собі й з вибором професії, тому що якось вже лячно, ніби в десятому класі, вступати скоро...» Я вирішила спробувати тести на собі. Поміркувавши, що не обов’язково шукати тренінги чи професійних психологів, пройшла тест он-лайн. Знайшла український ресурс http://prof.osvita.org.ua/ та пройшла тест «Карта інтересів». Виявилось, що я далеко не соціолог, а математик. Мене не питали про схильності чи можливості, а визначали лише ставлення до предмету, простіше – питали «чи подобається?» Шість блоків по 24 питання щодо моїх схильностей. Питали, чи подобається ліс або сільське господарство, або бути членом якоїсь організації. Тобто ніхто не питав, чи взагалі я належу до подібних організація чи гуртків, чи маю знання або уявлення про сільське господарство. Але тест допоміг більш-менш з усіх запропонованих сфер, які невідомо за яким критерієм обирались, виявити ті, які мені подобаються найбільше. Визначити схильності допоміг інший тест стосовно темпера-

менту. Виявилось, що я сангвінік, але список запропонованих для кожного темпераменту потенційно успішних сфер діяльності – ніхто не дав. Можливо, на мене, як студентку, вплинули 3 роки навчання в Могилянці. Тому я вирішила поцікавитися в студента першого курсу економічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченко, чи допомогли йому в свій час профтести. «Насправді, я ніколи до них надто серйозно не ставився. Коли ми їх робили у школі, то всякі двієчники отримували результати, що вони схильні до творчих спеціальностей. А мені тест завжди показував схильність до математики та точних наук. Хоча воно приблизно так і вийшло,

Для українського суспільства мати вищу освіту є нормою. У порівнянні з європейським, рівень грамотності в Україні сягає майже 100%, при тому, що середня заробітня платня становить близько 2700 грн., а близько 25% населення вважають себе бідними. Невже освіта ні на що не впливає? я планував і вступив», - розповідає Олександр Колосніченко. Вибір майбутньої спеціальності залишається особистим питанням. Тести варто розглядати скоріш як спосіб визначити свої схильності, спробу знайти найоптимальніший для себе варіант спеціальності, аніж єдино можливий шлях розвитку. «Все змінюється, зокрема й попит на одну професії. Раніше міг бути попит на одну професію, а тепер її

11


Дитячі мрії просто не існує. Вони, професії, які відмерли за останні декілька років, не потрібні. Тобто людину потрібно переорієнтувати», - ділиться пані Ярослава.

Ваша майбутня спеціальність - це не вирок на все життя, а лише спроба саморозвитку. І тому варто не боятися ризикувати та пробувати себе в різних ролях.

Поради для батьків – Не тисніть на дитину – їй самій вирішувати власну долю. – Саме у цей час майбутньому випускникові потрібна надійна підтримка, а не наполегливі вимоги. По-перше, як вважають спеціалісти по роботі із молоддю, батькам варто розуміти, що той вибір, який підліток робить зараз, по завершенню школи – не кінцевий. Варто це зрозуміти самим і дати зрозуміти своїм дітям. – Замисліться про майбутній вибір дитини якомога раніше – і до часу вступу підійдіть разом із нею з певним багажем знань про професії. Тут допоможуть і дні кар’єр, і різноманітні стажування, і просте спілкування із дорослими на робочі теми. Текст: Марія Кручок Фото: Оксана Парафенюк

12

– Заздалегідь готуйте підлітка до того, що професія – це процес виконання певних функцій. І виконання їх має бути повним та професійним. Тому зверніть увагу, чи доводить ваша дитина розпочаті справи до кінця. Чи досягає вона успіху у власних захопленнях. Якщо це спорт – хай вона приймає участь у змаганнях, якщо займається музикою – то не просто бринчить на гітарі у власній кімнаті, а дає концерти для друзів. Якщо бажаєте більш професійної допомоги – зверніться до підліткового психолога та пройдіть разом із дитиною серію тренінгів. –Головне – дозвольте дитині обрати, що їй по душі.


13


дитячі мріїї

Ах, фінальна примірка випускної сукні. Сьогодні моя мета - востаннє в шкільному житті сполохнути серця усієі чоловічоі частини класу. Зовнішне незалежне тестуванні позаду, вирує підготовка балу і до початку вступноі кампаніі лишився місяць. Ще є час помріяти. Я подаватимусь вчитися на хімічний. Батьки проти, бо «з юридичною освітою було б більше шансів на безбідне життя у майбутньому». Або хоча б з економічною освітою, на яку збираються подаватися мої амбітні та модні однокласники. Я марю формулами: бензольними кільцями, ковалентними зв’язками і вибухами у колбах... Проте то тільки початок

Формула престижу ...Ранок першого вересневого дня. Я - студентка КНУ ім. Т. Шевченка. Попереду години семінарів, лабораторної практики, недоспаних ночей перед сесією… Від мене ще й досі вимагають схаменитися. Колишні однокласники лякають безробітним пост-випускним прийдешнім та раннім старінням від надмірного сидіння у безвіконних лабораторіях, або отруйних випарів, або невдалих експериментів. Дарма. За всім цим негативом вони не бачать, що хімія то ще й захват від отримання нікому не відомоі до нині сполуки, досліди, 14

які вражають уяву, інше світобачення навколишніх процесів. Я не відступлю, я доведу почате до кінця. Ми не з боязких, правда ж?

Престиж

(від фр. рrestige - чарівність, зачарування, від лат. рraestigium ілюзія, обман почуттів) популярність кого-небудь або чого-небудь, заснована на високій оцінці та повазі в суспільстві


...2012-ий. Я закінчила магістратуру КНУ і невеликого американського університету. Все та ж хімія і все та ж обіцяна проблема в пошуку роботи. Правда, це тільки “проблема” в лапках, а не реальна проблема. В той час, коли моі “престижні” подружки-економістки наганяють сірого настрою через відсутність робочих місць, я зіштовхнулася з протилежним феноменом — надмірною пропозицією. Зрештою, воно й логічно: коли всередині 2000их набув поштовху тренд на економічні спеціальності, внз вирішили заробити на тренді, повідкривавши економічні факультети. В результаті - випускників сформувалося більше, ніж потрібно країні. Звісно, кожному своє, але я закликаю теперішніх абітурієнтів не боятися майбутнього і не відмовлятися від потягу до природничих спеціальностей. Так, “випадкових” людей на подібні факультети не беруть. Надто вже великі вимоги і надто багато годин за підручниками доведеться провести. Але ми дійсно потрібні! Київ пропонує чимало можливостей. Борщагівський фармацевтичний завод набирає біохіміків та фармацевтів, “Макрохіму” потрібні фізики для запуску аналітичного обладнання, “УкрОргСинтез” набирає хіміків-органіків для тонкого синтезу. Але це не все. Якщо є амбіції, можна рухатися й далі. Таких, як ми, випустилося не так вже й багато, тому нас цінують, а звідси - винагороджують за робочі

години. Проте, щоб дістатися далечинь, треба мати впевненість у собі. Я можу лише тішитися тим, що не відступила у свої сімнадцять від власної мрії та маю змогу займатися винахідливою хімією. Хоч для декого вона й не виглядає престижною, я знаю, що поверхові сприйняття суспільства можуть бути помилковими. Треба йти своїм шляхом. Текст: Наталя Пилипюк Фото: Дар’я Школенко Ілюстрація: Катерина Чобан 15


їду вчитися

В переповненому новими знаннями студентському житті в США є й інша сторона – пригоди, можливості подорожей, знайомств й відкриттів…

Мрію вчитися, аби… Андрій Шуляр, Національний університет “Львівська політехніка”, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 20082010рр.у New Jersey’s Science and Technology University, School of Architecture

В американському університеті вислів: «Від сесії до сесії живуть студенти весело» не працює. Так інтенсивно протягом цілого семестру мені ще вчитись не доводилось. Викладачі всі надзвичайно вимогливі і не роблять жодних поблажок. Виправдання, що ти не зробив завдання через сімейні обставини і обіцянки зробити на наступний раз, не приймаються. Усі студенти це чудово розуміють і приймають як належне – звідси і неймовірна дисципліна і працьовитість. При цьому всьому, викладачі на факультеті архітектури ставляться до своїх студентів з великою повагою. Вираз, «Європейці працюють, щоб жити, а американці живуть, щоб працювати» став для мене наочним.

Усата Ганна, Чернівецький торговельноекономічний університет, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 2009-2010рр.у Brandeis University: Всі, а особливо американці, працюють дуже багато, і тоді відчуваєш, що хочеться бути на рівні і проявити ініціативу. Ініціатива студентів завжди підтримується, навіть якщо це не стосується самого навчання: у нас влаштовувалися різні культурні вечори, де студенти з різних частин світу представляли свої країни, пригощали національними стравами, демонстрували національний одяг. Я брала учать майже у всіх, а також представляла Україну та частувала борщем. 16


Наталія Пилипюк, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 20082010рр. в University of Oregon:

Разом з іншими європейськими студентами ми створили асоціацію, обрали комітет і таким чином планували відпочинок. Зокрема, ми гуртом їздили до Каскадних гір кататися на лижах, знімали будиночки на узбережжі, а тепер організовуємо грандіозну Європейську ніч, аби познайомити американських студентів з нашою культурою. Цього року ми готуватимемо борщ, співатимемо українських пісень і навіть випробуємо наші танцювальні здібності :). Найцікавішими були цьогорічні зимові канікули. Ми провели цілий місяць звідуючи Каліфорнію і Мексику, і тому мали змогу порівняти дві діаметрально протилежні культури, які уживаються на одному материку. То було свого роду «перевідкриття» Штатів для кожного з нас.

Марія Титаренко, Львівський національний університет ім. Івана Франка, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 20092010рр. в Pennsylvania State University: В переліку моїх хобі в США з’явилося кілька нових, які, гадаю, тут доцільно згадати: саме в США я почала займатись велоспортом, грою у великий теніс та сквош, плаванням на каноях (до цього ані разу не пробувала нічого такого); у живописі відкрила для себе акрилові фарби та пастелі; почала вряди-годи писати поезію англійською мовою і пробувати себе на перекладацькій «новониві»; започаткувала власний блог.

Павло Шопін, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 2009-2010рр. в University of California, Berkeley, CA: Сан-Франциско в Америці називають «Парижем Заходу», і я доволі весело та корисно проводив там час. Саме тут я вперше був на джазовому концерті та матчі з американського футболу. На домашньому матчі студентської команди «Золоті Ведмеді» 62 тисячі вболівальників створили фантастичну атмосферу і щиро раділи перемозі, а я радів разом з ними! По секрету скажу, я так і не зрозумів правил, але це не мало особливого значення… 17


їду вчитися

Олександр Бушуєв, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 2009-2011рр. в Texas Tech University, Lubbock, TX:

Из самых интересных мероприятий этого года у меня была поездка в Альбукерке на фестиваль воздушных шаров и на пару минут на обратном пути в Санта Фе,и поездка в Остин, столицу Техаса.

Юлія Клименко, Харківський національний медичній університет, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 2009-2011рр. в University of Missouri, Columbia: По пятницам вечером на кампусе у нас различные мероприятия из серии караоке, кружков по интересам и др. «сошиалайзинга», сопровождаемых бесплатной пиццей и безалкогольными напитаками и бесплатным показом фильмов в кинотеатре. Естественно, free food and free movie привлекают молодежь и уменьшают шансы студентов напиться где-то офф-кампус и «вляпаться »в неприятные истории. В ночном клубе—скидка на входе и бесплатно все безалкогольное… Это один из примеров, в принципе, не относящихся непосредственно к программе, но просто показывающий другую строну студенческой жизни.

Олександр Жураковський, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Стипендіат Програми ім. Фулбрайта 2008-2019рр. в University of Arizona: Я був приємно здивований позанавчальної активністю студентів у американських університетах. Величезна кількість спортивних команд, секцій та груп за інтересами. Постійно хтось грає на університетському моллі – галявинці вздовж центральної вулиці. А футбольний чи баскетбольний матч навіть описати важко – це потрібно бачити! Текст: Оксана Парафенюк Фото з власних архівів 18


їду вчитися

Бесплатно, но за ваши деньги – по такой системе работают коммерческие посреднические организации, помогающие абитуриентам поступить в иностранные ВУЗы. Пробежимся по странам и посмотрим: какая роль посредника и реально ли поступить без него?

Университеты не кусаются Польша и Чехия активнее всего пытаются заполучить к себе украинских студентов. И если процесс поступления в американские или канадские университеты еще может вызывать миллион вопросов, то с ближним зарубежьем дела обстоят значительно проще. Такие ВУЗы охотно принимают докумен-

ты абитуриентов. Зачастую им необходимы только аттестаты или дипломы о получении степени бакалавра, а также сертификаты знания языка. Получив документы, вузы проводят конкурс на лучший средний бал - и вуаля, список студентов сформирован. Дальше дело стоит за получением визы.

Поступаем с посредником

Средние расценки на услуги посреднических фирм за помощь в поступлении составляют от 500 долларов до нескольких тысяч евро. Но средняя цена колеблется около 1500 евро (зачастую это стоимость целого года обучения в университетах ближнего зарубежья). За эту сумму посредники обеспечивают консультации по выбору факультета, предоставляют список документов, которые кандидат должен предоставить для поступления, переводят документы (но не заверяют их нотариально, как того требуют университеты), а также помогают с оформлением визы. При этом кандидат должен сам сделать апостиль аттестата или диплома, заверить все переводы нотариально на территории страны, в которой будет вестись обучение и в некоторых случаях оплатить визовый сбор.

Поступаем самостоятельно

Все то же самое кандидат может проделать сам. Перевод и нотариальное заверение стоят около 100 евро. Апостиль, в зависимости от скорости получения документов, - от 200 грн. до 1000 грн. Факультет университет подберет абитуриенту значительно лучше, чем посредник и сделает это бесплатно. Ведь посредник зачастую не обладает полной и самой информацией (особенно если в университете открываются новые факультеты). Остается еще заполнить анкету на визу – а это уже совсем не сложное занятие. Вот, собственно, и все, что необходимо. А теперь посчитайте денежную разницу. 19


їду вчитися

Поступить на бесплатные места без посредников вполне реально. В чешских государственных вузах образование - бесплатное, главное пройти экзамен наподобие нашего внешнего независимого тестирования. А вот польские университеты помимо бесплатного обучение с наличием карты поляка (ее можно получив, доказав, что у тебя в роду были поляки) открывают программы с бесплатными местами для украинцев. Так, например, в Силезский университет в Катовицах практически на любой факультет может поступить 151 житель СНГ. Условие для поступление – высокие оценки и знание польского языка. Для сравнения в Лондонской политехнике - 26 мест, в Экономическом университете в Катовицах – 20.

Будьте бдительными! «Коварные» посредники с завидной периодичностью расставляют для тебя невидимую «наживку». Если ты слышишь или читаешь такие слова: «У нас ты гарантированно поступишь в вуз», «У нас нет отказа в визах», «Пря20

мое зачисление в университет», то есть повод задуматься. Помни о том, что посредники зарабатывают деньги на тебе и университеты им ни копейки не платят. Так что шансы на поступление у тебя все равно остаются одинаковые, что при прямой подаче документов, что через посредников. Чаще всего как «приманку» они используют кодовую фразу: «Мы являемся представительством этого университета». После чего они предлагают тебе заполнить договор, там прописывают кругленькую сумму.

Случаи из жизни, когда посредник «протупил»… В процессе сбора ино необходимости пригоформации, Аня, одна товить для консульства из кандидаток на покакой-то документ. ступление в иностранИ напоследок неный вуз рассказала, что много статистики: из 76 ее подруга, поступавопрошенных респонденшая через посредника в тов предпочитают поЧехию смогла получить ступать напрямую без визу только с четвертопосредника аж 39! Тенго раза. А все потому, денция есть, а это главчто заученные отвеное… ты по совету посредника Одни из частых претензий очень сильно не радова- к посредникам: они обещали поддержку мне в течении ли консульство. С визой первого учебного года, помощь в Польшу му- с поиском жилья, но сразу чились и кан- после приезда за границу дидатки, про- они меня бросили. Не будем в этой статье показывать ходящие пальцами. Пусть эти огрехи через Украостанутся на совести инско-польу посредников. К списку ский центр проблем можно еще добавить академических обменов. частые жалобы на то, что факультет был подобран без Посредник постоянно за- учета всех пожеланий. бывал сказать


Посредники

посредник сам занимается подбором твоей программы, факультета, специальности и прочих заморочек; отдал документы посредникам и спишь спокойно в ожидании приглашения; не бегаешь сам по Министерствам образования, переводчикам и т.д; клиент всегда прав за его же деньги, то есть чем больше пожеланий, тем больше счет; петь умеют красиво все, а вот насколько оказывается реальная поддержка – это вопрос (подробнее смотри выше); помни, что эти деньги ВУЗ не получит, все уйдет в карман посредника; ты не можешь контролировать процесс поступления, ты во всем полагаешь на доверенное лицо; сам себя не похвалишь, ходишь как оплеванный – отсюда вывод: лучше тебя никто не позаботиться о твоих интересах сколько бы миллионов ты не заплатил

Поступление напрямую

ты сам контролируешь свое поступление и напрямую получаешь всю информацию; ты гарантированно знаешь, что тебя не надуют; ты первый получишь подтверждение о поступлении и не будешь ждать, когда посредник наконецто соизволит тебе сообщить эту радостную новость; сбор всех документов для подачи в вуз получается значительно дешевле, чем при оплате посредникам; и ты всегда можешь писать им на своем родном языке, университеты на столько заинтересованы в студентах, что они найдут способ перевести твое письмо (это к тому, чтобы ты не верил посредникам, что только они могут это сделать); придется немного побегать по городу: собрать все документы и передать их в вуз. Текст: Олена Шибаєва Фото автора

21


їду вчитися

Нині українці мають багато можливостей навчатися за кордоном. Хтось використовує їх, дехто не довіряє освіті за морями. Ми запитали в українців, як вони уявляють освіту, якої «не смакували» або мають із чим порівняти

Чи краще там, де нас нема?

Олександр Куява, 24 роки, студент австрійського внз: Вартість навчання одного семестру у Відні коштує 16 євро. Думаю після такої відповіді інші факти не потрібні. Навчаюся в Австрії. Якість хороша, мені подобається. На мою думку, краща освіта, ніж в Україні. Бо в нас одні корупціонери, знаю по своєму прикладу і сестри. І тобі кажу – їдь за кордон і чим по швидше. 22

«Мячик», 26 роСофія Федина, 28 років, вокаліст гурту ків, політолог, громад«Ворст»: ський діяч, співачка: Багато моїх знайомих вчилися закордоном. Такі дипломи приймаються усюди, а наші і в Україні не всі потрібні. Навчання закордоном відкриває двері для того, щоб подорожувати і вчитися європейської культури, чого точно не вистачає нашому пострадянському народу. Хоча, якщо ти не безголовий баран, а бажання вчитися є, то воно знайде собі місце і у будьякому університеті.

Я вчилась в Польщі (Університет Варшавський). Його переваги: доступ до інформації, співпраця з передовими вченими, легкість у реалізації дослідження. Тому, хто вчиться, допомагають зробити все для досягнення наукової мети. Українська освіта базується на правилі: вчусь не вчусь, а диплом – буде. В результаті викладачу немає чого напрягатися, студенту немає чого вчитися, а наука, як така, загниває.


Анна Наливайко, 20 років, студентка українського внз:

Неля Калахан, 19 років, студентка українського внз:

Анастасія Передрій, 18 років, студентка, журналістка:

На мою думку, освіта за кордоном навчає більшої дисциплінованості студентів і спрямована на самоосвіту. Отримання диплому закордонного вищого навчального закладу дає більше можливостей для працевлаштування.

Навчання за кордоном здається більш ефективним, оскільки звертають більшу увагу на практичні аспекти майбутньої професії. Безумовно , на мою думку, там менше корупції. Мабуть, освіта закордоном краща, ніж в Україні.

Мені здається, що за кордоном студенти більш сумлінно навчаються. Мабуть, в силу того, що у них є якесь усвідомлення того, для чого вони вчаться. У нас студенти мучаться. І все для того, щоб мати диплом. Думаю, що якість освіти у нас хороша. Просто «добре там, де нас немає», от і всі тікають за кордон.

Ігор Дрокін, 25 років, Асистент режисера з монтажу телепрограм:

Закордон варто їхати вчитись, якщо маєш до того хист, а не гроші. Останнє, звісно, зайвим не буде. Якість освіти за кордоном не надто поступається українській. Різниця у престижності дипломів. Звісно, за кордоном ти зможеш підтягнути мову, і ще багато «супутнього» та можна і у нас знати те саме. Просто до наших вишів менша довіра.

Олександра Оксенчук, 20 років, студентка польського внз:

Коли вступала, то подавала документи і в укаїнські виші теж. Тести здала непогано. Просто тоді все було незрозуміло, тести тільки-но ввели, пільговики мали 100% місць, я не була впевнена, що кудись вступлю. А от зі вступом у польський виш не було проблем взагалі. Зі слів знайомих про українську освіту тільки й чую про хабарі, халяву і несправедливість, а ще стипендія мала.

Текст:Ольга Богачевська. Фото з власних архівів 23


їду вчитися

ЇдEмо на практику? Літо, сонце… та робота. Українські студенти закордоном переконані: отримати диплом - це добре, але отримати практичні навички – більш важливо. Для чого студенту потрібна практика і чи це «боляче»? «Літнє стажування під час навчання в США фактично допомогло мені знайти роботу після повернення в Україну,” - говорить Дарина Калинюк, випускниця Програми імені Фулбрайта, яка вивчала право в Іллінойському Інституті Технологій. “Це, власне, допомогло мені визначитися, в якій сфері я хочу працювати». І не дивно. Адже літня практика передбачає профорієнтацію. Американські практики Проте іноземні студенти мають багато спокус відмовитися від пошу24

ків літньої практики. Адже така робота влітку традиційно не оплачується. Радше негативний досвід практики в Україні також відбиває у студентівукраїнців бажання витрачати на неї час. Здається, що літній час набагато ефективніше можна використати на подорожі. Й дарма. Фулбрайтівець Дмитро Губенко переконаний: “У США до студентів ставляться більш серйозно - їм готові давати знання, їх розглядають, як потенційних працівників. Тоді як в Україні ставлення до практикантів – як до набридливих людей, від яких потрібно швидше позбутися».


Навіщо влітку працювати? Американські студенти вже давно усвідомили: роботодавець хоча і запрошує на співбесіду з огляду на диплом, при запрошенні на роботу зважає перш за все на досвід. Найяскравіше це демонструє Вашингтон. Оскільки там зосереджені урядові установи та багато дослідницьких інституцій, влітку туди з’їжджаються студенти-політологи, соціологи, дослідники негромадських організацій з усієї країни. Так зробила і Дарина Каленюк, приїхавши на стажування до Вашингтонського офісу Transperency International. “Я вирішила для себе, що хочу отримати не лише академічний, а й практичний досвід,” – говорить Дарина. Де шукати місце для практики? Шукати літнє стажування студенти починають ще восени. Університети це дуже заохочують і для допомоги організовують ярмарки вакансій, куди запрошують представників місцевого бізнесу. Викладачі зацікавлені аби їхні студенти отримали практичний досвід. Хороший студент-практикант - це обличчя і додаткова реклама університету. “Мій викладач, власник юридичної кампанії, запропонував трьом своїм іноземним студентам, серед них і мені, стажуватися влітку в його компанії”, – говорить Каленюк. Як податися на практику? Поперше, знайти потенційні компанії чи організації, по-друге, заповнити аплікаційну форму і написати мотиваційний лист. У ньому - детально пояснити наміри і внесок практиканта в роботу компанії. Під час практики студенти заводять корисні знайомства

з експертами в сфері, колегами по ремеслу й отримують важливий неакадемічний досвід. “Я з одногрупниками ще протягом семестру робив радіосюжети для місцевої радіокомпанії ‑ це була годинна програма. Я це робив переважно для себе, отримав досвід радіожурналістики, спілкування з людьми

та обробки звуку”, - говорить Дмитро Губенко, що вчився на журналіста в Університеті Південної Каліфорнії. “Чи варто докладати зусилля та шукати практику?” ‑ на це запитання студенти вирішують самостійно. Однак їхні професори натякають, що майбутнє та працевлаштування студентів - у їхніх власних руках. Текст: Анна Полуденко Фото з власних архівів 25


Їду вчитися!

Подивися в очі своєму шоку 26


Їду вчитися!

Знайомтеся: це – культурний шок. Ваш шлунок перестає переварювати їжу i просить “чогось більш звичного”… Чи так: в університеті – все нормально, ви маєте знайомих, хороше житло, у вашому місті відбувається багато цікавих подій, а ви… глибоко сумуєте з твердою переконаністю, що вас НІХТО-НІХТО не розуміє. Або й поговорити нема з ким… А яким ви уявляєте культурний шок?

Психологи попереджають: переїзд на навчання в інше місто чи, тим більше, в іншу країну може викликати культурний шок. До нього можна готуватися або просто змиритися та пережити. Українці та іноземці, які преревірили на собі, що означає переїхати на навчання в іншу країну, розповідають, що робити аби уникнути шоку.

Не як удома

Більшість іноземних студентів зі США, які навчаються за програмою академічного обміну Fulbright в різних містах України, не мали великих складнощів призвичаїтися до нових умов життя. Сумувати їх змушують, радше, побутові речі, ніж глобальна “шокова атмосфера” в університетах чи дослідницьких центрах, де вони працюють. “Я складно звикала до їжі, особливо до того, що в Українi у дуже багато страв кладуть м'ясо, а я – вегітеріанка”, – розповідає Кейлі Хeненкрeт, яка проводить дослідження в галузі політології на базі Києво-Могилянської академії. –Також спочатку було дивно, що на лек-

ціях професор дійсно читає лекцію – cтуденти менше залучені до обговорення матеріалу. У нас викладач був більше модератором дискусії, який заохочував слухачів курсу долучатися”. Робота у лабораторії чи опрацювання відповідей респондентів у будь-якій країні будуть мати більше спільного, ніж відміного. Натомість, звички людей поруч чи спосіб життя можуть дивувати. “Мене просто вразив центр Києва – дуже гарний, легко орієнтуватися, приємно гуляти, але я був здивований тим, як люди кермують та паркують свої автівки”, – розповів Люк Родехеффер з Орегону, який проводить дослідження на базі НАН України. – Також інколи не вистачає якоїсь улюбленої їжі, наприклад, горіхового масла чи перця халапеньйо”. “Водії дуже агресивні, спочатку навіть може скластися враження, що вони намагаються чим пошвидше наїхати на людину яка переходить дорогу”, – сказав Джон Бірсак, який проводить дослідження на базі Львівського університету імені Івана Франка. 27


їду вчитися

Відкинь страхи й вирушай

ПОРАДА 3. Заздалегідь дізнайтеся більше, про країну, до якої їдете. ПОРАДА 1. Щоб не звертати багато уваги на водіїв i все те, що може Будь-яка інформація від друзів та знайомих, які вже мають досвід життя засмутити, Бірсак радить більше там, куди ви тільки пакуєте валізи, спілкуватися з місцевими, саме вони зможуть пояснити, як реагувати та що завжди стане в нагоді. Тоді, єдине що робити, якщо сталася “шокова” ситу- може застати зненацька – це погода. Ой, це що, задощило? ація. «Я раніше була ПОРАДА 2. Забути про все та пов Києві але недовго… вернутися до звичного укладу життя Тому вже багато чого допоможе робота. знала про країну і була “Я люблю приходити в кав’ярню і добре підготована. там працювати. Взагалі важливо праЄдине, що мене троxи цювати над тим, що вас цікавить, щоб шокувалo – це холод взимку i те, як уникнути будь-якого шоку. Важливо люди з ним справляються», – говознайти людей, якi будуть цікавитися рить Керолін Форстейн з Меріленду, вашою темою. Разом ви можете обговорювати якісь проблемні питання, об- яка проводить дослідження в Києвомінюватися ідеями”, – говорить Бірсак. Могилянській академії. «Зате я була приємна здивована вікритістю людей. Думаю, що головне – не боятися говорити з людьми». ПОРАДА 4. Остаточно подолати Тим, хто збирається їхати будь-які ознаки культурного шоку на навчання чи дослідження в може допомогти мистецтво. За слоіншу країну, я б порадила бути вами Хененкрет, головне не закривавікритими до всього нового. Тут ти себе в квартирі, фокусуючись на важливо використовувати кожну тому, чого не вистачає і що “не так як можливість спробувати щось вдома”. Активне позашкільне життя, нове, не боятися цікавитися тим, відвідини театрів, галерей, культурщо бачиш вперше, а головне – не них подій, які триматимуть студента боятися yсвідомити, що ТИ ЗАв робочому ритмі навіть на вихідних, КОРДОНОМ, тут повин-но бути просто не залишать часу на негативні не так як вдома, це – нормально. роздуми.

PS: Далеко не кожний студент, який приїздить навчатися за кордон, переживає якийсь шок - тут головне правильний підхід, говорять студенти з Aмерики, які навчаються в Україні. Щоб адаптація проходила без зайвих негативних емоцій, в університетах у офісах роботи з іноземними студентами працюють психологи, які готові допомогти гостям подолати проблеми акліматизації. Текст: Ганна Полуденко. Фото: Вадим Лисенко, з власних архівів 28


Програма імені Фулбрайта посідає чільне місце у системі міжнародної освіти. Узасаднена ідеєю взаємодії та взаєморозуміння й уґрунтована на пізнанні та повазі до розмаїтого світу, вона успішно діє з 1946, нині – у 155 країнах світу. За час існування Програми в Україні з 1992 року понад 700 українців навчались, стажувались, проводили дослідження в США; у свою чергу, більше 400 американців викладали в українських вишах й займались науковою працею.

ЩОРІЧНІ КОНКУРСИ

ДЛЯ НАУКОВЦІВ, ВИКЛАДАЧІВ, ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ТА СТУДЕНТІВ СТАРШИХ КУРСІВ:

Fulbright Scholar Program: Проведення досліджень в університетах США на період

від чотирьох до дев’яти місяців. У конкурсі можуть брати участь кандидати та доктори наук; дослідники без наукового ступеня, журналісти, діячі культури з досвідом роботи не менше 5 років. до 15 жовтня scholar@fulbright.com.ua

Fulbright Faculty Development Program: Проведення дослідження в університетах США впродовж одного академічного року. У конкурсі можуть брати участь викладачі та дослідники віком до 40 років, з дворічним професійним досвідом, які ще не мають наукового ступеня, та молоді кандидати наук (не пізніше 5-ти років після захисту). до 31 березня ibarysh@fulbright.com.ua Fulbright Graduate Student Program: Навчання в американських університетах

від одного до двох років на здобуття ступеня маґістра. У конкурсі можуть брати участь студенти старших курсів, випускники ВНЗ та аспіранти. Кандидати повинні мати щонайменше диплом бакалавра на час призначення стипендії. до 16 травня student@fulbright.com.ua

International Fulbright Science and Technology Ph.D. Program: Навчання у провідних американських університетах на рівні аспірантури протягом трьох років з правом захисту наукового ступеня Ph.D. Кандидати повинні мати щонайменше диплом бакалавра на час призначення стипендії. до 16 травня student@fulbright.com.ua Українськi вищi навчальнi заклади можуть запросити американських науковцiв на термiн вiд двох до шести тижнiв або від одного семестру до двох. scholar@fulbright.com.ua


їду вчитися

Не секрет, що українська система освіти рясніє багатьма прогалинами: недосконалий механізм ЗНО, корупція, «халявне» ставлення викладачів до навчання. І чомусь добра частина наших громадян вважає, що в інших країнах здобувати знання набагато краще і престижніше. Але чи ідеальна картинка закордонної освіти? Українські студенти, що здобувають освіту за кордоном, вважають: різниця між нами і ними – в ментальності та моральних цінностях. Як в пострадянській державі, в Україні ще досі присутнє совкове мислення в освітній системі.

Освіта за кордоном: погляд зсередини дентами змінюється, бо під час дискусій в присутності профессора студенти неактивні - старших тут прийнято мовчки слухати, а не перебивати чи ставити під сумнів їхню точку зору.»

Таня Водяницька, Університет Сеулу: «Корейські студенти, на перший погляд, відрізняються більшою старанністю, ніж українці. Але попри вдавану активність, частину часу люди просто сплять над книжками. Втім, корей-

30

ські магістранти майже не пропускають пар на відміну від українських. Їхні університети, безумовно, краще оснащені за наші, і це допомагає у навчанні. Однак теж є проблеми з фінансуванням. Стосунки між викладачами та сту-

Оксана Жабська, навчається у Карловому університет, Прага: «Напевно, єдина схожість між освітою в ЄС та в Україні - і там, і тут важко вчитись. Усе інше – речі діаметрально протилежні. У західних навчальних закладах немає корупції, викладачі адекватніші, ресурси доступніші, система оцінювання більш правдива.


Єдиний плюс українських університетів – це кількість матеріалу на лекціях, його дають справді більше.» Наталія Мовчан, навчалась у Вищій школі музики, Карлсруе, Німеччина: «У Львівській консерваторії був розклад занять, і потрібно було відвідувати всі, потім відзвітовувати заліками, екзаменами і т.п. У Німеччині більше свободи: обов’язкові лише кілька основних предметів, а решта на власний вибір. Саме це для мене і є найбільшою перевагою. Тут мала змогу порівняти і вибрати те, що цікаво. Проте не варто казати, що всі тікають з України вчитись кудись подалі. Є багато студентів, які навпаки – їдуть до нас по ґрунтовні знання. Особливо багато іноземців навчається на медичних та філологічних факультетах.»

Погляд «збоку» або чи дійсно така неякісна освіта в Україні?

Дмитро Бігас, Молдова, навчається у Львівському Національному університеті ім. Івана Франка: «Зараз в Молдові – не найліпші часи. Правду кажучи, там немає перспектив у плані навчання та роботи, а з освітою у нас – взагалі жах. Як на мене, то в Україні є кращі умови для особистого розвитку. Дізнався про програму навчання за обміном і вирішив спробувати. Чесно, не шкодую! Звісно, тут також є проблеми – хабарництво, бюрократія, але все загалом ліпше, ніж у мене вдома.» Як же бачать різницю в освіті українські викладачі? Ми поспілкувалися з Тамарою Марценюк, викладачкою кафедри соціології НаУКМА та гостьовою дослідницею Стенфордського університету: «Коли минулого року була в Нью-Йорку на дослідженні, то брала активну участь у різних академічних позанавчальних подіях. Гадаю, що дуже важливим є спілкування викладачів і студентів поза межами аудиторій. В Україні, на відміну від США чи Європи, викладачі часто є доволі недосяжними для спілкування зі студентами. Насправді дуже важливо мати відповідний для спілкування простір: травичку, лавочки, відповідні кімнати, кав’ярні тощо. Це створює атмосферу заохочення перебувати в університеті, народжувати цікаві ідеї та спільні проекти. Натомість в Україні часто спілкуватися можна хіба що в бібліотеці, а цього, зрозуміло, недостатньо.»

Марлені Майома, Конго, навчається у Львівському національному університеті ім. Івана Франка: «Моя присутність та навчання в Україні є рішенням моїх батьків, адже в моїй країні з освітою не все настільки добре. Українська університетська система навчання мені дуже подобається, але це система, яка вимагає від студентів великих зусиль. Однак є й те, що мені не до вподоби - після нездачі будь-якого іспиту студента виключають з навчального закладу, і це, на мій погляд, Текст: Остап Яриш несправедливо. Потрібно лояльніше Рисунок: Вадим Шевченко ставитись до молодих людей.» Фото з власних архівів

31


Літо 2-в-1: навчання та фан

в літніх університетах

фото Антон Харитонов

освітній lifestyle

Для когось літня пора – це можливість відпочити від лекцій та семінарів, побити байдики, набратися енергії чи вибухати певну кількість пива. Для інших – літо стає прекрасною можливість здобути нові знання, познайомитися з новою країною, підтягнути іноземну мову чи отримати додаткові залікові бали для основного місця навчання. Якщо ви прихильники останнього варіанту, то вам однозначно варто стати учасником літнього університету.


«Літні школи», як правило, створюються при університетах з метою ознайомлення студентів із особливостями освітньої системи. Хлопці та дівчата їдуть до країни, у якій планують навчатися, відвідують літні курси за обраною тематикою, слухають лекції,

пишуть контрольні та реферати, не забуваючи при цьому розважатися, активно відпочивати та подорожувати. Крім того, якщо ти вивчаєш, наприклад, інформатику, однак серйозно цікавишся євроінтеграційними процесами, то літні уні-

верситети – найкраща можливість глибше розібратися в проблемі, яка тебе турбує. В Європі такі літні університети набувають все більшого поширення, особливо в Німеччині, Австрії, Польщі.

Цікаві літні університети в Європі, на які ви ще встигнете подати заявку:

• Міжнародна школа з історії та сучасності Східної та Центральної Європи http://www.studium. uw.edu.pl/

• Літній інститут демократії та мультикультурності http://blogs.newschool. edu/tcds/wroclaw-2012/

• Batthyány Summer School

http://blszk.sze.hu/content/ index/id/8741/m/3684

• The Transparency International Summer School on Integrity

http://tischool.lt/ti-summerschool/ • Міжнародна літня школа діалогу http://model21.in.ua/uk/ news/164-2012-03-22-1009-34

• Літня школа CEURUS «Перетворення Росії та ЄС: наслідки для відносин» http://www.ec.ut. ee/1092219

Ірина Бурсук, студентка Києво-Могилянської академії: Минулого літа я відвідала літній семінар на тему «Капіталізм, моральність та свобода», який відбувся у Wake Forest University, Північна Кароліна, США. Це був незабутній тиждень, сповний цікавих лекцій, неординарних людей та незліченних літрів слабоалкогольного американського пива! Кожен день мав приблизно такий графік: 8.00 – підйом, о 9.00 починалися лекції, які проводили викладачі Дюкського університету та ім. Джоржа Мейсона, Нью-йоркської бізнес школи. В за33


освітній lifestyle

гальному лекції тривали до 19.00, звичайно, враховуючи перерви на обід та вечерю, незабутні ігри у фрізбі, волейбол та американський футбол при температурі +42°C. О 22.00 наставав час для так званих socials, тобто всі учасники збиралися у холі і насолоджувались безкоштовним пивом, смачними закусками та веселими розмовами. Після опівночі все плавно перетворювалось у вечірку на даху з музикою, бір-понгом та вже дуже веселими студентами із усього світу. Тому будьте готові до безсонних ночей та неповторних вражень!

Лідія Акришора, журналіст, член AEGEE Kyiv. Мені пощастило взяти участь в літньому університеті від AEGEE “DocuCity” в 2010 році у Косово. Протягом першого тижня у Пріштіні, столиці цієї країни, ми слухали лекції відомого

балканського режисера-документаліста, дивилися та обговорювали короткометражки. Крім того, під час проекту нас знімали для документального кіно про наш літній університет: такий собі фільм про фільм. Другий тиждень нашого дійсно крутого літа перенісся у Прізрен, де у цей час проходив фестиваль документального кіно, і ми мали змогу передивитися силу-силенну хороших фільмів на соціальну тематику. Це було одне із найкрутіших літ у моєму житті в плані досвіду, нових вражень, розваг та знайомств. Звісно, не можна не згадати принцип роботи таких подій в АЕGEE: вчитись тут треба багато, а спати мало. Адже ви – у мандрах, тому відсипатися будете вдома. Зазвичай, вдень на повну потужність відбуваються тренінги, лекції, завдання, семінари, а ввечері – вечірки, конкурси та розваги, що тривають аж до ранку. Особливо цікава річ у кожному літньому університеті AEGEE – це Європейська ніч. Вечір, коли кожен учасник представляє свою країну. Іноземці привозять напій та їжу, яка популярна у їхній країні, розповідають про неї, показують відео, а інколи і танцюють та співають, як заведено у них вдома.


Список літніх університетів від AEGEE на 2012, а також процедуру подачі, можете подивитися тут: http://www.projects.aegee.org/suct/su2012/ Дуже популярними серед студентів є неформальні літні університети, які організовує AEGEE - європейська студентська організація. Починаючи з 1988-го року, щороку більш ніж в 120 європейських містах проходять такі заходи. Під гаслом «Explore. Dream. Discover», тисячі студентів здобувають нові знання по всій Європі. Вивчати дизайн у Фінляндії чи IT системи в Греції? Займатися рафтингом в Туреччині чи крутити педалі в Іспанії? Удосконалювати знання італійської чи німецької в середовищі носіїв мови? Просто! І все це реально за 90 євро в тиждень. Крім захоплюючих начальних курсів, літні університети приваблюють тим, що на них збираються студенти з усіх європейських країн. Між ними відбувається активний культур-

ний взаємообмін, вщент розбиваються стереотипи, виховується власна толерантність. Ти маєш можливість покуштувати національні страви та напої, послухати місцеву музику, познайомитися з народними традиціями чи навіть посправжньому закохатися. Тож не втрачай свого шансу і мерщій реєструйся! :)

You will feel free, you will love, you will experience, you will learn new things, you will do thing you hadn’t imagine… You will feel the AEGEE spirit, you will feel what is SU! aegee.org

Текст: Ірина Колотило Фото: Антон Харитонов 35


36

спецтема


освітній lifestyle

Нині гарячий період у студентів. Саме навесні вони пишуть та здають свої бакалаврські, дипломні та магістерські роботи. Доволі часто у соціальних мережах серед «друзів» можна зустріти нарікання з приводу того, що дедлайн здачі вже скоро, а часу залишилось обмаль. Чому ми все відкладаємо та відкладаємо, а потім женемо як скажені? Чому ми все робимо в останню мить?

DEADLINE неминучий Прокрастинація, тобто схильність відкладати все на потім, – це породження страху. Іноді цей страх також комбінується із бажанням досягнути ідеалу, перфекціонізмом. Людина хоче бути перфектною і досягнути неможливого. Але оскільки вона розуміє, що у неї Боротись із цим варто таким для цього недостатньо ресурсів або здібностей – відкладає все на чином: ставити перед собою не ідеальну мету, а реальну. останній момент для того, щоб мати виправдання перед собою, мовляв, я хотів зробити якнайкраще, але в мене не вистачило часу. Я не винен, це лише обставини. Викладач психології Києво-Могилянської академії Олександр Виноградов дає студентам такі поради самомотивації:

Порада 1. Зробіть щось в межах можливого

Перш за все беріться за ті завдання, які не потребують перфектності. В будь-якому випадку вони знадобляться. Коли ви втягнетесь – відчуєте, що все виходить і наступні завдання вирішуватимуться легше.

Порада 2. Розбивайте завдання на частини

Розбивайте задачу на окремі частинки і вона не здаватиметься великою та грандіозною. Крок за кроком ви успішно пройдете відстань усього проекту.

Порада 3. Використовуйте соціальний ресурс

Завжди є люди, які можуть дати пораду і бути експертами. Розподіліть завдання серед знайомих так, щоб кожен з них вам допоміг.

Порада 4. Виробіть звичку не відкладати

Намагайтеся втілювати свої ідеї відразу, поки не виникло бажання відкласти їх. Або розкажіть іншим, що вже почали над ними працювати. Тоді страх не зможе вас подолати.

37


освітній lifestyle

Прокрастинація - це екстрим чи мазохізм, - ми поцікавились у тих, хто хоч раз пропустив дедлайн.

Тарас Цимбал, викладач КНУ імені Тараса Шевченка

Я завжди все роблю в останній момент. У зв’язку із сплеском адреналіну, я як раз мобілізую свій творчий потенціал, і в мене виходить зробити все найкращим чином.

Тетяна Полуектова, кореспондент інтернет-видання Роблю усе в останній момент, бо лінива.

Тетяна Грішина, студентка ЛНУ імені Івана Франка

Я роблю усе в останній момент, тому, що в мене немає секретарки, яка б розумно організовувала мій робочий день.

Оксана Прокопчук, прес-секретар

Це така особливість характеру – неорганізованість.

Дмитро Лактіонов, громадський діяч

Комп’ютер – прокляття нашого суспільства. Сів на 5 хвилин, а пройшло дві години. А ще лінь. Таке от.

Анатолій Котлюк, репортер

Бо я мазохіст, який любить цілий день нічого не робити, а потім цілу ніч мучити себе тим, що міг зробити вдень.

Ксенія Суровцева, студентка WSB-NLU

бліц

Я вважаю, що відкладаємо ми тільки нецікаві нам завдання, бо якщо нам подобається, те, що ми робимо і в нас горять очі – робота буде виконана швидко.

38

Олександр Карпюк, фотограф

Можливо, це своєрідний максималізм зробити все завчасно, або ж все за одну ніч. За час навчання, здається, тільки один раз зробив дипломну роботу вчасно. Аж незвично було. Нехай простять мене викладачі.

Юрій Ричук, головний редактор інтернет-видання

Чортик Щевспієш завжди знаходить переконливі аргументи.

Ольга Веснянка, правозахисна активістка

В мене на холодильнику висить надихаючий магнітик з цитатою Марка Твена: «Якби не було останньої миті – нічого б не було». Текст: Оксана Цимбалюк Малюнок: Вадима Шевченко Фото: Антон Лущик



освітній lifestyle

Тут завжди мало людей. Я шукаю тут тиші…

Суботній рейд київськими бібліотеками

У моїй сумці зіштовхуються покетбук та паперова книга Чака Паланіка «Колискова». Так дивно уточнювати – «паперова». Кажу однокурсниці: «Йду в бібліотеку, взяти книгу». Так дивно уточнювати – «взяти книгу», а не «завантажити її з інтернету». З першого курсу я не отримувала підручники з університетської бібліотеки. І цим не пишаюсь. В мене немає абонементу в жодну київську бі40

бліотеку. Це теж не є предметом моєї гордості. Мало віриться, що у вихідний, в суботу, в бібліотеках Києва будуть відвідувачі. Моторошно-містично, тихе, пусте та обов’язково із запахом пилу — такою була бібліотека в моєму рідному місті Вінниці. Наукова бібліотека імені Максимовича, Національна бібліотека імені Вернадського, бібліотека Ґете-Інституту, Міська


«Тут завжди мало людей. Я шукаю тут тиші, — каже студентка Оксана, 21 рік. — До того ж, ходити в бібліотеку економічно вигідніше, ніж купляти щоразу нові книжки,які лежатимуть вдома і припадатимуть пилом». Виходжу з останньої (на сьогодні, а не в цьому житті) бібліотеки і намагаюся вкласти у голову такі неймовірні метаморфози бібліотек: буккросінг, Wi-Fi, сучасне обладнання і стіні зовсім не сірі, а прикрашені фотовиставкою відвідувачів. В бібліотеках дуже багато чого змінилося, поки я реєструвалася в соціальних мережах, завантажувала музику на плеєр та читала книжки з екрану ноутбуку. Та бібліотеки не зникли. Просто виросли. Текст: Юля Кочетова Фото автора 41

освітній lifestyle

спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода гвардія» та кілька бібліотек Києво-Могилянської академії — за кілька годин пройшла усі ці місця. Відчуваю себе книгофілом та букіністичним фанатиком — з такою завзятістю я змінюю місце перебування, отримую разові перепустки, знайомлюся з бібліотекарками, сміюся з охоронцями та торкаюся до книг на полицях. Виявляється, в суботу у бібліотеках також є люди: студенти, школярі, пенсіонери. Поспішно пишуть курсові, паралельно юзають інтернет, читають та перекладають на іноземні мови — італійські, французькі та китайські тексти. Окрім стандартних пошукових запитів у бібліотеці працюють із газетою 1985 року, де вже з’явилась реклама дитячих молочних продуктів «Nestle».


спецтема

Пілот як ніхто інший яскраво бачить усю міць атмосферних явищ. Мабуть, саме тому так багато людей в усьому світі зробили пілотування своїм захопленням. Не є виключенням і Україна. Кількість легких літаків, пілотських ліцензій та малих злітнопосадкових смуг невпинно зростає попри усі економічні кризи останніх років. Але чи легко у нас здійснити мрію й стати пілотом?

Як стати пілотом? 42


Щоб отримати право керувати літаком під час виконання комерційних рейсів, а отже, можливість працювати в авіакомпанії, вам доведеться отримати ліцензію комерційного пілота (CPL), яка видається авіаційною адміністрацією відповідної країни. В Україні для цього потрібно пройти курс підготовки у відповідному навчальному закладі та провести за штурвалом літака щонайменше 150 льотних годин. На додачу до ліцензії знадобляться відмінне здоров’я (підтверджується спеціальним сертифікатом), досконале володіння англійською мовою, а також додаткові рейтинги — на право польотів за приладами (IR) та на багатомоторному літаку (MEL). Вчитися можна в Україні (Кіровоградська льотна академія, Міжнародний авіаційний центр підготовки) або за кордоном від 1 до 5 років. Вартість навчання «кусається» і може сягати $50– 60 тис. Зазвичай випускники спочатку отримують ліцензію приватного пілота (PPL), вимоги до якої більш поблажливі, а навчання дешевше, а потім підвищують кваліфікацію до комерційного пілота. До речі, відповідно до вимог міжнародного права, українська авіаційна влада визнає (валідує) іноземні ліцензії та рейтинги. На жаль, визнання українських документів закордоном іноді має труднощі. Однак не варто вважати, що в пересічній українській або закордонній авіакомпанії на вас вже чекають. Справа в тому, що окрім ліцензії та зазначених рейтингів, пілот повинен пройти навчання керуванню конкретним типом повітряних суден, з

яких складається флот перевізника. Тобто, якщо ви проходили навчання на літаку Антонов радянського виробництва, вам додатково доведеться викласти сертифікованому навчальному центру за кордоном близько €16 тис., аби навчитися керувати сучасним Аеробусом чи Боїнгом. Зазвичай таке перевчання відбувається за рахунок авіакомпанії, яка планує взяти на роботу майбутнього пілота.

Зазвичай таке перенавчання відбувається за рахунок авіакомпанії Але навіть якщо ви подолали усі перепони і отримали усі необхідні ліцензії та рейтинги, перевізники часто бажають довчити молодого пілота згідно своїм внутрішнім процедурам. І тут на вас може чекати небезпека. У Радянському Союзі, звідки в основному походить вітчизняна авіаційна освіта, і в країнах Заходу авіаційна техніка і навички роботи з нею розвивалися паралельно, без особливого обміну досвідом. В результаті, наші та західні пілоти можуть виконувати подібні льотні операції по-різному. Особливо різниця відчувається у методах реагування на надзвичайні ситуації в польоті. З огляду на широке використання саме західної техніки, більшість авіакомпаній світу орієнтуються на західні стандарти і процедури, що не завжди відомі пілотам, які здобували свої CPL ліцензії на теренах колишнього Радянського Союзу. Перевізники воліють брати на роботу людей хоч трохи знайомих із західними процедурами, в результаті багато українських піло43


спецтема тів не проходять відбір в провідні світові і українські авіакомпанії і змушені шукати роботу в країнах третього світу. Після того, як новоприбулий пілот (кадет) успішно демонструє авіакомпанії знання її процедур та впевнене володіння авіаційною технікою, його допускають до керування сучасним авіалайнером на посаді другого пілота. Знадобиться ще близько 1350 льотних годин та не один іспит на тренажері, щоб другий пілот, якому іноді дають покерувати авіалайнером, міг пересісти в крісло капітана, відповідального за життя і здоров’я пасажирів. Капітанські погони пов’язані з отриманням ліцензії транспортного пілота (ATPL), яку неформально називають пілотським Ph.D. Напевно, більшість з вас задумалось: «А навіщо мені все це потрібно?». Нагадаю, що згідно з світовою статистикою робота пілота є однією з

найбільш високооплачуваних: середній заробіток капітана Аеробус–320 на Близькому Сході — $15 тис. на місяць, а другий пілот отримує близько $6 тис. Когось приваблюють необмежені можливості для подорожей і роботи в усьому світі. Хтось цінує престиж та ореол романтизму навколо льотної роботи. Але як на мене, людей найчастіше захоплює можливість

Робота пілота є однією з найбільш високооплачуваних щоденно милуватися землею і небом із кабіни пілота та відчувати себе справжнім господарем «п’ятого океану». Олексій Бурчевський Випускник програми імені Фулбрайта в Україні 2007 року. M.A. in Dispute Resolution, University of Massachusetts, Boston, USA LLM in Air and Space Law, McGill University, Montreal, Canada Спеціаліст з правознавства Київська державна академія водного транспорту ім. Гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного. Текст: Олександр Бурчевський Фото: Ірина Колотило, Олександр Кисельов Ілюстрації: Марта Колотило

44



освітній lifestyle

Майстер-клас – нині крута штука. Це спосіб навчитись чогось нового під керівництвом досвідченого майстра без строгих норм та оцінок. Сьогодні можеш взяти майстер-клас з розпису на глині, завтра з кулінарії чи балету – й ніяких екзаменів

Майстер-клас – навчання без стресу Головна перевага майстер-класів — ти можеш пробувати нове, не обмежуючись програмою навчань та не переживати, що в тебе щось не виходить. Маєш жагу до знань – задовольняй її! Заходь на освітні сайти (platfor.ma, study.ua, studentland.ua, openstudy.org), знайомся з тими, хто досягнув успіху в улюбленій сфері і роби перші кроки до успіху. Так, як це сьогодні зробила я. 46

…Давно хотіла побувати на майстер-класі з каліграфії. Про те, що сьогодні мало відбутись мені розповіла подруга. Вирішила довго не думати й піти. Виявилось, що це справді круто навчитись гарно писати. Крім хобі, сьогодні каліграфію можна використовувати створюючи логотипи, офорлюючи запрошеня, мейл-арт і загалом для створення гарної картинки.


Було б дивно, якби я не поцікавились, що ж думають самі учасники майстер-класу про цей захід:

Геннадій, дизайнер:

Прийшов на майстер-клас з каліграфії вперше тому, що потрібно для моєї роботи. Люблю поєднувати приємне з корисним. Крім навчання на курсах, над каліграфією працюю вдома, оскільки це заняття вимагає постійного тренування. Мені дуже сподобалось, викладачка гарно і доступно все пояснювала, є велике бажання займатися цим і надалі.

Аліна, ілюстратор:

Про майстер-клас я дізналась в Інтернеті. Прийшла аби підвищити свій загальний культурний рівень та навчитись чомусь новому. Мені сподобалась атмосфера заходу і хотілося по максимуму бути залученою до процесу. Загалом, я просто в захваті від цього всього!

Олена, дизайнер:

Колись я займалась каліграфією в інституті, але з часом мої навички забулися. Як для початківців, так і для тих, то приходить не вперше, - це корисно і для роботи, і для саморозвитку, і просто для хорошого настрою. 47


освітній lifestyle

«У нас є цілий комплекс майстеркласів, де ми навчаємо історії та теорії каліграфії, опановуємо роботу з тонким та широким пером, а також практично навчаємо роботі з візитками, плакатами, логотипами, монограмами тощо», - говорить Алла Калініченко, автор ідеї майстер-класів з каліграфії. – Учасники наших курсів — люди абсолютно різного віку, хоча все ж здебільшого це молодь». Мені вдалося безпосередньо поспілкуватись з викладачкою курсів каліграфії, Веронікою Чебаник, яка займається каліграфією більше 15 років. «Мистецтво каліграфії є корисним не тільки для професіоналів, що працюють з дизайном. Це величезна розкіш для власного здоров’я, адже таким чином тренується мозок, покращується моторика рук та поліпшується уважність», - говорить пані Вероніка. – Однак це ремесло вимагає чимало часу для того, щоб його опанувати». Відтак я повернулась до редакції журналу за 24 годин з гарними емо-

48

ціями і позитивним зарядом на нові звершення. Було приємно відчувати себе маленьким експертом з каліграфічного письма. Долучайтесь і ви! Текст: Ганна Вакуленко Фото: Вадим Лисенко


49

Фото Вадим Лисенко


освітній lifestyle

Выбирая место учебы, всегда приходится учитывать множество факторов. Но, пожалуй, наибольшие споры могут возникнуть, если говорить о творческих профессиях, которым можно научиться только на собственном опыте. Мы поинтересовались, как и где у нас, в частности, в Киеве, можно изучать кино и фотоискусство.

Кино Фото Класс Фото

не могут). Получаем замкнутый круг. К счастью, фотограф - это не Учиться на фотографа професта специальность, в которой насионально можно в Колледже Киевличие «корочки» обязательно для ского Национального Университета технологии и дизайна (специальность карьеры. Работу получают фотографы с качественным портфолио. Классно, - «художественное фотографироваесли при этом у них есть образование»). В колледже рассматриваетние – но только в другом понимася в основном классическая школа, нии. Мы советуем искать место, в альтернативы не предлагаются, в учебном процессе много пар и теории, котором помимо общего понимания мало практики. Не хотим сказать, что фототехники воспитывают хороший эстетический вкус. Обратите внимазаведение - некачественное. Заведение не только на программу, но и на ние - не виновато, просто практике работы тех, кто будет преподавать, некому учить. Почему? Тут придется на их опыт и стиль преподавания. называть банальные причины: низкие зарплаты у преподавателей, необ- Ищите тех, кто «болеет» фотографией хронически, со всей страстью и неизходимость наличия у них диплома лечимо. исключительно от профильного вуза Потому что фотографу необхо(практики без диплома преподавать димо в первую очередь быть художником, видеть мир иначе, чем видят Filmmaking is a huge его остальные, замечать больше, privilege; it’s not brain surgery. показывать - ярче. It’s art, and art is supposed to be an enjoyable process, and it is an enjoyable experience for me. Lake Bell Read more at http:// www.brainyquote.com/ quotes/keywords/filmmaking. html#D0KPi0tHjHgr4r8E.99

50

Видео

Если говорить о киноискусстве, то «классическое» образование в этой сфере предлагает Киевский национальный университет театра, кино и телевидения им. И. К.


Освітній lifestyle Карпенко-Карого. Альтернативу ему предлагают Индустриальный Телевизионный комитет со своим курсом Filmmaking и Cinema Hall - международная общественная организация, первая в СНГ, специализирующаяся в сфере неформального кинообразования. На Filmmaking участникам рассказывается про практически «партизанское кинопроизводство» - о том, как снять кино просто и доступно, без использования дорогостоящих и труднодоступных техники и специалистов. При этом дают как основы теории кино, так и различные прикладные советы, без которых, по сути, тоже никуда. На выходе каждая команда участников получает свой собственный готовый отснятый продукт. Переоценить подобный опыт, безусловно, сложно. Cinema Hall – проект немногим более масштабный и охватывает семь городов Украины: Киев, Днепропетровск, Луганск, Херсон, Одес-

су, Ужгород и Кременчуг. В рамках проекта проводятся тренинги, мастерские, мастер-классы, съемочные практикумы. Также участники проекта могут продемонстрировать свои работы и получить советы и комментарии, или даже найти здесь съемочную команду и получить практический опыт съемок кинопроекта. Подытожив, можно сказать, что суть неформального образования - в попадании в особую творческую среду, которая поможет раскрыться таланту, в нахождении единомышленников, которые подскажут, посоветуют, направят. Формальное образование дает определенную базу, определенный набор техник, навыков и умений, однако, для получения действительно практического опыта, открытия для себя по-настоящему новых точек зрения – следует использовать все альтернативные возможности. Текст: Юлианна Чижова Фото: Роман Пилипей

51


особливий погляд

Майбутнє знань: 5 трендів в освіті та навчанні «Освіта – найсильніша зброя, за допомогою якої можна змінити світ,» — казав перший демократичний президент ПівденноАфриканської республіки Нельсон Мандела. Ми поцікавились, як виглядатиме процес навчання у майбутньому, і яким чином він зможе змінити наш світ: освіта як розвага та гра, вплив технологій на сприйняття інформації та натовп як джерело нових знань. Геймифікація У майбутньому через відмову від статичного навчання і вибором рухомої та модифікованої освіти, з’явиться можливість вводити нові механізми, які неможливо уявити сьогодні. Такі механізми забезпечить тотальна геймифікація навчання — коли у навчанні будуть використовуватися ігрові елементи. Зокрема, навчання буде сприйматися як гра з рівнями, досвідом, нагородами та елементами змагання. Це все приносить за собою неймовірні результати, адже гра – проста, і тому викликає задоволення, а навчання – складний процес мислення. На початку минулого року один учитель з Атланти прославився тим, що запропонува використовувати популярну гру Angry Birds як навчальний посібник з фізики — і це тільки перші кроки по впровадженню ігрових моделей у школи. Найпростіша геймифікація – набирати досвід, отримувати медалі та 52

ділитися своїм досвідом – основна складова успіху такого проекту як Khan Academy. Професор MIT Салман Хан змусив багатьох молодих людей «прокачувати» не лише своїх персонажів у WoW, а й вирішувати математичні та економічні задачі. Потрохи такий досвід доходить і до нас, зокрема у Американській бібліотеці (Київ) вже використовується настільні ігри (Монополія, Скрабл) як метод вивчення та вдосконалення англійської мови. Life-long learning Життя змінюється надзвичайно швидко, тому людям необхідно постійно оновлювати свої знання. Август-Вільгельм Шеер, німецький експерт зі створення бізнес-аплікацій, вважає, що замість відвідування розрізнених курсів підвищення кваліфікації, університети розпочнуть пропонувати пожиттєвий контракт на навчання. І тоді виші приймуть роль особистих консультантів та радників протягом усього життя. Наприклад, ви працюєте в сфері телекому-


Edutainment Команда інтернет-ресурсу «Теории и Практики» вважає, що процес навчання не повинен відбуватися у формальній атмосфері, а повинен перетворитися у розвагу. З постійним швидким розвитком технологій, зменшенням часу на «перетравлення» інформації, отримання нових знань потребує нового формату. На ряду з геймифікацією, все більш актуальним буде формат еdutainment (education та entertainment), який передбачає поєднання освіти та розваг. Це публічні лекції, семінари та майстер-класи, які відбуватимуться у кафе, парках, офісах та галереях. Але поки що система освіти дуже консервативна, і незважаючи на піввіку декларування педагогами необхідності поєднання освіти та розваги, це поки залишається словами. Основне заняття школярів, а часто і студентів – звичайне «зубріння».

Collaborative Learning: включення, співпраця, участь Майк Уеш, професор Університету штату Канзас (США) вважає, що сьогоднішній школяр чи студент розраховує лише на знання викладача, лектора, професора, які він може отримати в аудиторії. В майбутньому сприйняття зміниться: люди будуть вбачати у всьому знання — різноманітні гаджети, книги, всесвітня мережа і т.д.

Важливо, що акцент зміниться від комунікації з конкретним експертом (викладачем) — до створення колективного розуму та колективних знань. Як казав головний редактор Wiered Кевін Келі: «Ніхто не розумніше всіх». Хорошим підтвердженням сollaborative learning є проект OpenStudy.com, який дозволяє отримувати відповіді на будь-які навчальні питання, віртуально вивчати будь-які курси, викладачами яких є студенти. Дигіталізація освіти Дигіталізація освіти (переведення інформації в цифрову форму), розвиток цифрових бібліотек та цифрово-

53

особливий погляд

нікацій, яка постійно розвивається, і такий університет запропонує вам курс про WiMaxабо мережі п’ятого покоління. Як пише соціолог Ентоні Гіденс, в майбутньому активною складовою концепції «навчання протягом життя» будуть університету «третього віку». Це спеціальні університети для літніх людей, що вже не працюють на оплачуваних посадах, і прагнуть отримувати знання відповідно до часу. Зазвичай, там викладають курси комп’ютерної грамотності та сучасні технології. Один такий безкоштовний університет існує у Києві - Університет третього віку, де навчаються близько 164 студентів на 7 факультетах.


го книговидання стануть основою у майбутньому і будуть підтримуватися на рівні державної політики. За даними дослідження, опублікованого в «Science Express», цифрові технології почали домінувати у 1990-і роки, а вже у 2007 році 99,9% інформації передавалося в цифровому форматі. Через це в майбутньому будуть робити наголос на розвитку цифрової грамотності (digital literacy). Грамотна людина в цифровому розумінні — це людина, яка вмітиме швидко шукати та аналізувати факти, ефективно працювати з програмами та файлами в різних цифрових форматах

(наприклад, у текстових, графічних, звукових та відео) та вміло використовувати ресурси мережі. Китай, Японія та Малайзія, в свою чергу вже сьогодні показує, що не стільки школа чи університет навчає, скільки середовище, зокрема медіа та технологічне. Звичною формою навчання буде дистанційна

54

освіта та онлайн-університети. Наприклад, вже зараз в Університеті розширення світогляду Джонса всі студенти спілкуються з викладачами та однокурсниками через електронну пошту, а домашні завдання надсилають на загальні розсилки. З по-

стійною дигіталізацією навчання будуть змінюватися люди, в тому числі на біологічному рівні. Промисловий дизайнер та футуролог Саймон Уотерфол вважає, що в майбутньому новітні технології будуть змінювати наші тіла, способи прийому та опрацювання інформації нашим мозком. І це вже зараз можна помітити, коли молоді люди все швидше і швидше переходять «від тексту до сенсора». Зокрема, якщо раніше використання 10 пальців одразу забезпечувалось лише грою на піаніно і дано було не кожному, то тепер все це замінила клавіатура, якою користуються кожен третій. Текст: Павло Горак Фото: Вадим Лисенко Ілюстрації: Юлія Кочетова


55

особливий погляд


особливий погляд

Експериментальне Інколи школи й університети народжуються з абсолютно незвичайних речей. Наприклад, від бажання… не втрачати час. Ми взяли інтерв’ю в одного з гуру в експериментальному навчанні

Маніш Джейн, засновник організації Shikshantar, People’s Institute for Rethinking Education, отримав вищу освіту у Гарварді, а після присвятив 10 років свого життя, щоб перенавчитися. Він не вірить у дипломи, в існуючу систему освіти. Він підтримує всіх, хто виходить із зистеми (Walk out - Walk on), щоб самостійно будувати шлях свого розвитку та разом зі спільнотою вчитися у реальному житті, набувати навички - не лише інтелектуальні, але і практичні та духовні. Разом з друзями він веде світову кампанію під назвою “лікування від дипломів”, підтримуючи реальні експериментальні навички та прагнення людини, а не сертифікат чи формальний документ. “Я вважаю, що діти - це найбільший подарунок долі,” - каже Маніш. “Шкода, але часто батьки віддають 56

Часто батьки віддають дитину у школу, не розуміючи, що там відбувається дитину у школу, не розуміючи, що там відбувається”. Він вважає, головне, що батьки втрачають - це час, якісно проведений зі своїми дітьми, коли вони разом можуть пізнавати світ, вчитися. Свою доню, Канку, він часто вважає своїм гуру. Їй виповнюється 10 років, вона свідомо не вчиться у школі, однак проводить час з батьками, вирощуючи овочі, читаючи книги, вивчаючи мови, спількуючись з друзями татка по всьому світу, навчається у Shikshantar разом зі спільнотою, проводить час з маленькими дітьми та людьми старшого віку, піклується про тварин.


навчання “Ми з дружиною вважаємо, що школи не допомагають соціалізації та виховують анти-соціальних дітей, які спілкуються з колом дітей лише свого віку”. - каже Маніш Джейн. Крім того, він вважає, що система навчання породжує паразитів, людей, які споживають, читають книжки, але не думають про їжу, про відходи, про циклічність природніх процесів. Тобто, не виховується відповідальна позиція перед своєю спільнотою, перед світом.

Свою доню, Канку, він часто вважає своїм гуру Два роки тому разом з друзями він створив експериментальний університет Swaraj University, де вчителі без дипломів, а учні від 17 до 30 років з різних кутків Індії самостійно будують собі дворічну программу навчання, створюють свої проекти з зеленого підприємництва - без шкоди для екології та соціуму. Один з принципів університету - поєднати голову, руки та серце.

Деякі експериментальні навчальні програми світу: Університет Сварай, Індія

Університет, що не дає диплому, що просуває самонавчання та зелене підприємництво, , що сприяють екологічному сталому розвитку

KaosPilot, Данія

Трирічна навчальна програма зосереджена на практичному навчанні завдання від реальних клієнтів, підприємців, консультантів, лідерів.

Воїн без зброї, Бразилія

Експериментальна школа лідерства та соціального підприємництва для молодих людей з метою набуття навичок та інструментів, що будуть необхідними для змінення реальностей будь-де у світі.

Шумахер колледж, США

Через іноваційний підхід навчання, цей коледж допомагає тисячам організаціям та особистостям зрозуміти найбільш актуальні екологічні та соціальні проблеми сучасного світу, щоб знайти рішення для них.

Текст: Юлія Філіповська Фото: Машіш Джейн

57


особливий погляд

Світ наповнюється такою великою кількістю знань, що звичайна людина не встигає за ними слідкувати. Інтернет частково допомагає вирішити цю ситуацію, зібравши вибраний контент в однеєдине місце. Ми зробили огляд кращих «місць» в Інтернеті, де зібрані особливо потрібні та актуальні знання.

Освіта 2.0:

можливості Iнтернету для навчання TED TED (абревіатура від англ. Technology Entertainment Design; Технології, Розваги, Дизайн) — відома щорічна конференція, яка присвячена «ідеям вартим поширення». Конференція TED славиться своїми лекціям, відомими як TED Talks (виступи TED),на яких виступають кращі експерти в сфері бізнесу, науки та технологій. Виступи TED доступні на веб-сайті конференції TED. com, які можна переглянути в будь-який час. Більшість лекцій містять субтитри різними мовами, в тому числі українською та російською. Academic Earth Academic Earth – це організація, яка надає доступ до знань світового рівня. На порталі створено

58

величезну медіатеку кращих відеолекцій від світових фахівців та викладачів з Гарварду, Берклі, МІТ, Стенфорд та інші. На сайті відеолекції про право, філософію, політологію, історію, біологію та ще зо два десятка тематик. Також, реалізована функція вибору лекцій конкретного викладача або університету, який Вам до вподоби. Khan Academy 3000 відеолекцій, 317 практичних задач та 30 тем – це все абсолютно безкоштовно можна отримати на сайті Khan Academy. Весь сайт побудований за класичною концепцією геймизації,


YouTube EDU Відеохостинг YouTube об’єднав всі освітні та навчальні організації, відеоролики та проекти під одним каналом YouTube EDU. Весь відео контент поділений на три сфери: початкова школа, університети та навчання протягом життя. Наприклад, серед університетів можна обрати як самі університети (Берклі, Стендфорд чи МІТ), так і по сферам знань (гуманітарні, соціальні науки, математика). Безліч відомих освітніх проектів також мають свої канали на YouTube EDU, зокрема TED, BBC, National Geographic, NASA, RSA та Google Talks. ITunes U ITunes U – розробка від Apple, яка дозволяє педагогам створювати курси з поєднанням аудіо, відео, веб-аплікацій та електронних книг, які адаптовані під iPad, iPhone і iPod Touch. Той, хто хоче отримати весь контент собі на комп’ютер може встановити програму ITunes, і сміливо за-

вантажувати як відео, так і аудіоподкасти. А це безліч книг, відео лекцій, додатків на планшети та телефони. BBC learning Телеканал BBC на своєму сайті створив розділ, присвячений навчанню та самоосвіті, який розбитий за зручними категоріями для батьків, студентів, школярів та педагогів. Також, якщо Ви зацікавленні у конкретній сфері знань, то можна вибрати певний предмет, зокрема мистецтво та дизайн, бізнес-студії, педагогіка, мови, історія та музика. Всього зібрано близько 9000 навчальних відео та безліч текстового контенту. Також в проекті можна знайти подкасти для вивчення мов, BBC Archive – архів відео програм за 70 років. LinguaLeo Більш 30000 улюблених серіалів, подкастів, книг, лекцій та діалогів англійською мовою. LinguaLeo – це ресурс, який дозволяє вивчати дистанційно англійську мову і розвивати свої навики сприйняття на слух, вимову та поповнювати словниковий запас. Винахідники ресурсу кажуть, що вистачить переглянути 20-30 відео на день, щоб вивчити 20-40 нових слів. За два роки існування ресурсу зареєструвалося два мільйони користувачів.

Текст: Павло Горак Ілюстрації: Катерини Чобан 59

особливий погляд

коли те, скільки відео лекцій ти переглянув та те, скільки завдань ти виконав підсумовується у твої рівні та нагороди. Донедавна проект Khan Academy спеціалізувався на точних науках таких, як: математика (алгебра, тригонометрія), статистика, економіка, фінанси та біологія, а нещодавно почав публікувати відео лекції з мистецтва та історії.


особливий погляд

В Україні стаханівськими темпами запроваджується болонська система освіти. Паралельно з цим відбуваються спроби наслідувати інші європейські освітні реформи. В ЗМІ та суспільстві ці рішучі кроки назустріч Європі трактуються однозначно позитивно – як рятівну соломинку для потопаючої української освіти. Але чи все настільки однозначно у цій ситуації? І чи не ховаються додаткові сюрпризи під оболонкою болонського процесу? Адже якщо зірки запалюють, отже це комусь потрібно.

Під оболонкою болонського процесу

60


Фото Олександра Кисельова.

Як горять зірки

Як відзначає експерт з освітніх питань та викладачка Києво-Могилянської академії Інна Совсун, перш за все слід розрізняти Болонський процес відповідно до його задекларованих цілей та його імітацію або те, що видається за болонський процес. Наприклад, в Україні Болонським процесом прикриваються для впро-

особливий погляд

Університети в тому вигляді, якими ми їх знаємо тепер, - це, значною мірою, втілення ідей німецького філософа та засновника Берлінського університету Вільгельма фон Гумбольдта. В центрі його проекту університету – створення усіх можливостей для розвитку науки, виховання вільнодумних інтелектуалів, що працювали би на благо власної країни. З державою університет перебуває у відносинах повної автономії, хоча і бере на себе певні зобов’язання. Болонський процес був покликаний модернізувати гумбольдтівську ідею та пристосувати її до нових умов ХХІ століття. Так, важливим принципом проголошується мобільність студента, можливість змінити навчальний заклад або ж взяти участь у програмі обміну. Заради цього, відповідно, планується уніфікувати системи вчених ступенів, великих та малих навчальних циклів, а також уніфікація системи оцінювання студентів. Кінцева ж мета впровадження болонської системи – «сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти». Що на практиці часто означає пристосування освіти не ідеям науки та вільного розвитку, а умовам та потребам ринку.

вадження сумнівних реформ, як то впровадження кредитно-модульної системи організації навчання. У європейських країнах же впровадження болонського процесу вже було використано для урізання фінансування мало престижних на ринку праці спеціальностей, зокрема гуманітарних. «В Україні це менш помітно, адже у нас немає ринку, пов’язаного з освітою, - зазначає Інна Совсун, - але у західних університетах, на жаль, така практика починає застосовуватись все частіше». Разом з уніфікацією системи освіти запроваджується і уніфікація 61


особливий погляд

це робить непотрібним саму практику доведення власної позиції. Можливим стає висловлювання відвертої нісенітниці». Іншою проблемою може бути те, що в європейській практиці узвичаєною традицією є виставлення оцінок переважно за письмові роботи та підсумковий іспит. Семінарам та практичним, відтак, приділяється значно менше уваги, що аж ніяк не мотивує студентів готуватися вчасно. Марина з Карлового університету в Чехії розЕлементи горіння повідає, що у них узагалі немає сеЗ іншого боку, не лише західна мінарів або практичних як таких. Це система освіти в цілому, але й окремі її деталі можуть бути не такими й ко- породжує пасивність протягом року і рисними в застосуванні. Такі недоліки надмірне навантаження під час сесії. в навчальній системі помічає Олег, який після закінчення бакалаврської Наслідки програми одного з київських внз До Болонської освітньої декларапоїхав навчатися у Тартуський уніції 1999 року Україна приєдналася з верситет у Естонії. «Те, що в Україні шестирічною затримкою, у 2005-му. сприймається як нормальна практиУ кінці 2010-го десятки тисяч єврока дискутування над проблемними пейських студентів окупували урядопитаннями, часто сприймається на ві квартали Лондону, Риму та Афін. заняттях в Тарту як надмірна агресив- Вони протестували проти реформ, які, на їх думку, зводилися до скорочення Мальтийская витрат на навчання та утискання спеболонка — это неціальностей, непотрібних для ринку. большая пушистая Безперечно, впровадження єврособачка. Породу пейських стандартів у систему освіти считают древней. може бути позитивним кроком для Отличительной осоУкраїни. Але надважливою є необбенностью мальтийхідність врахування усіх помилок ских болонок являта недоліків, що вже проявилися на ется чисто белый практиці в Європі. І якщо у Європі цвет окраса, хотя по стандартам Межпротести проти болонських стандардународной кинологической федератів почалися через 11 років після поции допускается лёгкий оттенок слочатку її впровадження, то в Україні новой кости. лишається ще чотири роки для роботи над помилками. ність,» – відзначає Олег: «Семінари Текст: Ольга Богачевська зазвичай проходять під девізом «нема Фото: Олександр Кисельов неправильних думок, є різні думки», а навчальних програм, які все частіше вибудовуються у відповідності до сучасної економічної кон’юнктури. Відтак, відсуваються на задній план ідеали науки та різностороннього розвитку особистостей, натомість важливими стають потреби ринку та вузька спеціалізація. Освіта перетворюється у індустрію. Знову ж, під удар потрапляють передовсім гуманітарні спеціальності.

62


Особливий погляд

Як гадалося, як сталося? Ми запитали у дорослих, чи втілили вони в життя свої дитячі бажання. Чи не жалкують про нездійсненне… Сергій Пантюк, 46 років, письменник:

Індіана Джонс. Оце мріяв, що буду мандрівником і шукатиму золото. Нині теж подорожую, але шукаю вже людей. Бо журналіст.

Фото з особистого архіву

Олександр Юдкович, 53 роки, телеоператор:

– Та ким я тільки не мріяв бути! Спочатку – сільським пожежником, як мій дідусь Микола. Він їздив великим возом, розвозив вогнегасники і прибивав усюди яскраво червоні написи на кшталт «Бережіть хліб від пожежі». Мріяв бути будівельником і навіть вибудував за будинком свою невеличку хатку з камінців, глини, а вкрив її соломою. У п’ятому класі переключився на мрію стати космонавтом, але на той час вже писав вірші і мав кілька публікацій у газеті «Зірка». Сьогодні майже ні про що не жалкую, ну хіба що земну кулю не побачив здаля. Але трішки. Якщо стану мільйонером обов’язково полечу як космотурист.

– Приблизно в 10 років до моїх рук потрапила кінокамера «Кварц»... З того самого моменту я мріяв стати кінооператором... Я знімав, сам проявляв, потім клеїв ці довжелезні плівки, навіть декілька мультиків зняв, таких наївних простих, але, все ж таки! Моя мрія здійснилась, хоча я й телеоператор, але я роблю улюблену справу, і мені за це ще й гроші платять!

Дмитро Литвиненко, 32 роки, тележурналіст:

Андрій Голча, 29 років, рятувальник:

– Хотів бути геологом, щоб шукати дорогоцінне каміння. У 4 роки мав настільну гру шукача мінералів. То були карточки, на яких намальовано якийсь камінь і про нього написано, ще гномики там були. Я вже напам’ять все знав і почав по квартирі їх ховати. Наче в мене скрізь були алмази сховані. Потім ходив і шукав їх. У 6 років придбали мені мінеральну енциклопедію. Але десь з восьмого класу вирішив стати істориком, але таким як

– Те, що не став космонавтом, не жалкую. Нині займаюся таким, про шо в дитинстві не знав. Гроші заробляю переважно працюючи рятувальником (робота дуже подобається). До цього працював вчителем географії, але там я не заробляв грошей, хоча робота дуже подобалась. Мандрую, не, фотографую, їжджу на велосипеді. Це не я до такого прийшов, воно само прийшло. Записала: Ольга Богачевська Фото з особистих архівів

63


особливий погляд

Декому вища освіта взагалі не потрібна. Серед них є люди, що самотужки здобувають знання, досвід, і згодом досягають успіху в улюбленій роботі. Ми віднайшли сміливців, які не отримали «корочки» і вважають, що не потребують її. Вони розповіли про свій шлях і власний досвід успіху

Без «корочки» Американські мільйонери Стів Джобс та Марк Цукерберг в університеті не довчилися, однак власними виноходами у новітніх технологіях стали одними з найуспішніших у світі. Українець Сергій Григорович - автор комп’ютерних ігор «Козаки» і «Сталкер», заснував свою компанію GSC Game World ще у 16 років. Нині він мільйонер і досі не має вищої освіти. Антон Семиженко, 25 років, журналіст, редактор в журналі «Країна»: Перший раз я навчався на правничому факультеті в Могилянці. Пішов туди за порадою батьків-юристів, поступив на бюджет. Наприкінці другого курсу залишив. Тоді здавалось, що потрібно механічно завчати купу правил, і це не те, з чого хотілося б жити 64

решту життя. Та й однокурсники своїми життєвими пріоритетами далеко не завжди надихали. – Потім я вирішив, що мене приваблює журналістика, як спосіб краще зрозуміти світ. Влаштувався на роботу. Щоб отримати додаткові знання, поступив у Могилянку на філологію, також на бюджет. Прослухав ті предмети з різних курсів, які були цікаві, і залишив універ під кінець першого року навчання. Мав дуже цікаву для мене в той час роботу. Виявилось, що на ній отримую більше потрібних у професії знань, ніж в університеті. – З того часу на жодній роботі при співбесідах мене не питали про диплом, майже ніколи не питали про спеціальність. Це ніяким чином не завадило моєму розвитку як журналіста чи редактора. Правда, це особливість професії – це не якась вузька спеціалізація. Та й офіційна жур-


налістська освіта в більшості редакцій доброю славою не користується. – Батьки спочатку ставились погано. Якийсь час ми не спілкувались. По-перше, вони хотіли, щоб я був юристом. По-друге, як люди, виховані в радянські часи, вважають, що «корочка» необхідна. Коли мене брали на роботу – дивувались. Зрештою, з часу, коли мої статті почали з’являтись на першій шпальті «Коммерсанта», тобто за рік після того, як кинув універ – вони зрозуміли, що це більш «моє». Більше ніяких подібних запитань не було. – За іронією, всі мої підлеглі зараз із вищою освітою, і це не лише бакалаврат. Жодних питань чи колізій не виникає. – Самоосвіта – ключова річ. Стиль життя й жага до інформації впливають також. Стараюсь читати побільше нехудожньої літератури. Google Reader дав мені більше, ніж будьякий з окремо взятих прослуханих курсів. Такий підхід має свої переваги. Але такий спосіб життя підходить 5-10% людей, решті краще бути найманими працівниками.

Ігор Гільбо, 68 років, підприємець, фотограф: Те, що не маю диплома, ніколи не заважало. Мені просто дуже пощастило. Із 15 років працював слюсарем. Як мінімум чотири рази намагався вступити в університети Санкт-Петербурга. Перший раз – на геолога-розвідувальника, але на першому ж екзамені з інформатики справедливо зрізали. Наступного разу намагався у медичний, бо дуже любив читати про ядерну фізику. Можна сказати, я був спеціалістом із науково-популярної літератури. Здавав вступні в якогось старого, пояснив йому все популярно, на його рівні. Закон Бойля-Маріотта не пам’ятав, але майже сам довів завдяки попереднім знанням із математики. Викладач поставив трійку, бо треба було розповідати так, як написано у підручнику. – Далі забрали в армію. Потому працював шофером. Ще пробував вступити на філософський, але на іспиті сказав, що вийшов із комсомолу. А це були 60-ті – не взяли. Далі на філологічний, але правил не знав. Якось завдяки розмові із подругою подумав, що, мабуть, хотів насправді бути фотографом. Тато цим займався. Колись пішов у море. Подруга якось через знайомих подала мої документи на фототехніка до київського технікуму на заочне. То я подався на кіностудію ім. О. Довженка, збрехав, що я справді вчуся. Ходив туди як хлопчик, робив усе, що казали, а тоді мені було 27. Заряджав і проявляв плівки, носив бумагу. Потім взяли у штат. – У виші фотографувати не навчать. Головне внутрішній стан. Багато років фотографи хотіли зробити фото, яке сподобається клієнту. Інші – хотіли показати, як вони це бачать. Фотограф – це те, що він бачить і що хоче показати. Побачити – те, з чого починається фотограф, але це не тільки «глазкі». Текст: Ольга Богачевська Фото з особистих архівів 65


особливий погляд

«Дураков здесь нет» – с ходу расставила точки над i реабилитолог одного из укрансиких университетов, куда мы пришли готовить материал о людях с особыми потребностями. Она всю жизнь занимается с детьми, которые нуждаются в особых условиях и внимании – больных ДЦП, с нарушениями опорно-двигательного и речевого аппарата. И готовит их к успешной и полноценно жизни. «Тут они должны бороться. Они точно знают, чего хотят», – считает Людмила Викторовна.

Студенты с отличием Сергей болен ДЦП. Парень поступил в университет и получает специальность реабилитолога. «Я смотрю на мир реально. И понимаю, особого выбора у меня нет. Грузчиком не пойду – у меня больные ноги». На курсах ребята учатся навыкам физической реабилитации. Поддерживают тех, кто в ней нуждается, и главное - друг друга. На уроках массажа вначале проходят теретическую часть и просматривают видео. Вторая часть обучения – практика. Тренируются друг на друге.

Многие из ребят с особыми потребностями, с детства знакомые с непростым отношением к таким, как они, не вылезающие из больниц и интернатов, мечтают заниматься физической и социальной адаптацией инвалидов. 66


спецтема

Формально каждый университет имеет выделенные места для таких, как Сергей. На практике же – отказывают по состоянию здоровья.

Чтобы даже человек с ограниченными возможностями почувствовал себя полноценным, и радовался каждой минуте своей жизни По закону в каждой школе и детском саду Украины в штате должен числиться медик-реабилитолог. Нередко их места занимают бывшие дети «с особыми потребностями». У Сергея есть мечта: он хочет получить диплом и найти группу единомышленников и вместе помогать людям. «Я хочу создать команду, которая могла бы каждого человека обеспечить маленьким кусочком счастья. Чтобы даже человек с огра­ ниченными возможностями почувствовал себя полноценным, и радовался каждой минуте своей жизни». Мы пришли на занятие по навы­ кам массажа как раз тогда, когда одна из его слушательниц привела свою дочку. Девочка – всеобщая людбимица и тоже получает свою дозу лечебных упражнений. Там же мы познакомились с Максимом. Он глухонемой. Государство запрещает таким, как он заниматься медицинской практикой из-за отстутсвие контакта с пациентом. Но он все равно ходит на курсы, после которых пойдет работать в интернат для глухонемых – в подоб­ ном сам провел детство. Там Максим надеется разрабатывать обучающие программы для детей. Люся Мединская занимается социальной адаптацией студентов с

особыми потребностями. Говорит, что помощь нужна лишь студентам первого курса – дальше они уже сами заботятся друг о друге. Одна из

Государство запрещает таким, как он заниматься медицинской практикой ее «особых» выпускниц, Олеся Шкодич, получила образова­ние психолога. После окончания универ­ситета обратилась в центр занятости. Там ее предупредили: «Имейте в виду, вам будет очень тяжело». Жизнь и люди это подтвердили. Полгода Олеся стояла на учете на бирже труда – безрезультатно, рабо­ту не нашла. «Коммуникация нарушена - и работодатель вас не хочет,» - считает теперь Олеся. Но свой случай она считает счастливым. Девушка вернулась в университет, ко­торый сама закончила – и сейчас работает социальным работником. Уве­ рена, что люди с особыми потребностями приходят в университет более мотивированными, точно понимая, чего хоят от жизни. К тому же не дают друг другу унывать. «Тут я понимаю, что есть много людей, которым еще сложнее, чем мне. Нельзя расслабляться, надо идти вперед». Текст: Катя Шипко Фото: Роман Пилипей 67


Особливий погляд

Освітній ейджизм або де вчитися, якщо тобі 60

«Вік живи — вік учись!» Народна мудрість

Більшість розмежовує навчання, науку та роботу. Після університету потрібно «створити сім’ю, народити дітей та піти на роботу». Знайомо? Якщо на заході студент, якому вже не 20 років, – цілком нормальне явище, то для нас це дивина. Коли восени 2011 року 59-річна Софія Петрівна вступила до КиєвоМогилянської академії – це викликало неабиякий фурор у ЗМІ. Кореспондент журналу «24години» хотіла отримати коментар щодо ставлення до освіти від пані Софії, проте студентка відмовилась – сказала, що повинна багато вчитися. Враховуючи, що в НаУКМА з наступного тижня розпочнеться сесія, її зайнятість можна зрозуміти. Вчитися серед однолітків доволі просто і весело. І темп сучасного сту-

68

дентського життя справді налаштований на молодих та енергійних. То чи існують альтернативи для здобуття освіти, коли тобі вже не 25? У Львові вже близько двох років діє освітня програма «Золоті роки», мета якої поліпшити якість життя людей похилого віку. «Наші студенти – це люди від 50 років і старші. Ті, які звикли до активного способу життя, ті, які хочуть розвиватися», — розповідає керівник ОП Людмила Гришко. Студентами програми можуть бути пенсіонери, люди похилого віку, що хочуть змінити своє життя. За час свого існування програми, її випускниками стали близько 120 осіб. Найстарший студент мав 87 років. Для охочих вчитися існує основна програма, що


Фото Александра Киселева

69

особливий погляд

складається з гостьових лекцій на різлогії. «Що для мене освіта? Для мене номанітні тематики: сміхотерапія, здо- освіта – це життя. Як ще можна сказаровий спосіб життя, конфліктологія, ти? Без освіти людина – це не людина. комп’ютерні наОсвіта і очі відкриуки, етика тощо. ває на світ, і на всі Середній вік українського Часто приосвітні досягнення. абітурієнта — 18 років, чиною того, чому випускаються з вишу у 22. Якщо Якщо людина освіздобувати ступінь магістра люди у такому чена, то вона диви— то ще плюс 1,5-2 роки, а для віці приходять тися на світ широко на навчання, ко- тих, хто лишається вчитися в відкритими очима і аспірантурі — ще мінімум 3 роки. ординатори пробачить все в інших Згідно з даними держкомстату, грами «Золоті відтінках. Я, наприкількість аспірантів щороку роки» називають клад, все своє життя збільшується: наприклад, у 2000 самотність, іновчуся, вчилась в інроку їх було 23 тисячі, а 2010 року ді – прагнення ституті, коли пішла — 34 тис. до саморозвитку. працювати, вчусь Людмила Гришвід студентів, від коко каже, що зараз суспільство дуже лег, від книжок» – ділиться своїми пошвидко змінюється, тому люди старглядами на життя пані Людмила. шого віку теж хочуть бути в курсі всіх Чи можливо вчитися все життя? цих змін. «Після перших кількох міМожливо і, більше того, потрібно! Ми сяців люди дуже змінюються, стають постійно здобуваємо новий досвід, дібільш веселими та радісними, оскіль- лимось ним з тими, хто поруч, дізнаки в їхньому дуже багато трапляється нового» – підсумовує пані Людмила. Є й інші можливості для пенсіонерів: Університет третього віку в Києві, різноманітні курси від реабілітаційних центрів у великих містах. Але на державному рівні ніхто особливої уваги людям похилого віку, на жаль, не приділяє. Однак якщо для деяких пенсіонерів існує необхідність у повторній соціалізації, ті, хто працює в інституціях освіти мають інші погляди на навчання. Кандидатці філологічних наук Людмилі Байсара 73 роки. Проте у ємось щось нове, інакше починаємо своїй освітній кар’єрі в Україні вона зу- дивитися на речі поблизу нас. Освіта пинятись не збирається, планує поїха- – це безперервний процес довжиною ти по програмі Фулбрайта для обміну у все життя. Потрібно лише вибрати досвіду з колегами з США. Тема її досвій шлях до здобуття знань. слідження – планування онлайн-курсів Текст: Марія Крючок з різних дисциплін, зокрема, з психоФото: Олександр Кисельов


За 24 години ми:

73757

написали літер у журналі

3975 відзняли фотографій хвилин 358 брали інтерв’ю 213 57

випили чашки чаю

випили літрів води

35

випили пляшок Red Bull

27

запропоновали варіантів назви журналу

31

з`їли порцію печені

10 з`їли піц

8 з`їли плиток шоколаду 5 з`їли кілограм печива

3 з`їли кілограми цукерок 2 викурили сигарети

1 розбили факс




Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.